Господарський суд міста києва
Новинка
Отримуйте стислий та зрозумілий зміст судового рішення. Це заощадить ваш час та зусилля.
РеєстраціяГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
23.09.2025Справа № 910/5528/25Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Національної академії внутрішніх справ
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Резон"
про стягнення 4 295 170,73 грн
При секретарю судового засідання: Габорак О.М.
Представники учасників справи:
від позивача: Бондар-Дякуновська О.Г. - представник у порядку самопредставництва;
від відповідача: Бащук О.Р. - представник у порядку самопредставництва;
від третьої особи: Ковдій М.С. - представник за ордером серії АІ №1911686 від 02.06.2025;
ВСТАНОВИВ:
У травні 2025 року Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Національної академії внутрішніх справ (далі - Академія) 4 295 170,73 грн.
Позов обґрунтовано тим, що Відповідач не виконав свого обов`язку, передбаченого підпункту 1 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", щодо перерахування до місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь).
Оскільки Академія, як замовник будівництва, без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберегло у себе кошти, які мало заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а тому зобов`язаний повернути спірну суму коштів на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 03.06.2025. Залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма "Резон" (далі - Товариство, третя особа-1). Зобов`язано Позивача протягом трьох днів з дня отримання цієї ухвали направити копію позовної заяви з додатками третій особі, докази чого надати суду. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
21.05.2025 через систему "Електронний суд" Міністерство подало відзив, в якому просила суд відмовити у задоволенні позову, оскільки:
- функції замовника будівництва були делеговані Товариству, а тому Академія не є належним відповідачем, що є самостійною підставою для задоволення позову;
- беручи до уваги положення пункту 5.2.7. Порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (далі - Порядок №411/1415), а також ураховуючи, що будівництво поділено на 6 пускових комплексів відповідно до проектної документації, сплата пайової участі повинна розраховуватись за весь проект будівництва на підставі показників проектної документації, а не за окремо введений об`єкт (пусковий комплекс), тому позов Департаменту є передчасним;
- рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у справі №910/127/21, яке залишено в силі постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2025, зобов`язано Академію повернути земельні ділянки, на яких здійснювалося будівництво, з приведенням їх у придатний для використання стан шляхом знесення від будівель і споруд.
23.05.2025 через систему "Електронний суд" (зареєстровано судом 26.05.2025) Департамент подав відповідь на відзив, в якій не погодилося з доводами відповідача, з огляду на те, що замовником будівництва є Академія та жодних доказів заміни її матеріли справи не містять;
- положення пункту 5.2.7. Порядку №411/1415 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки Договір пайової участі між Департаментом, Академією та Товариством не укладався;
- у межах судової справи №910/127/21 встановлено, що замовником будівництва була Академія, а також нецільове використання останньою земельних ділянок, на яких здійснювалося будівництво.
26.05.2025 через систему "Електронний суд" Академія подала заперечення на відповідь на відзив, в яких не погодилося із наведеними позивачем аргументами та просила відмовити у задоволенні позову.
Протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2025 відкладено підготовче засідання на 24.06.2025.
23.06.2025 через систему "Електронний суд" Товариство подало письмові пояснення, в яких просило відмовити у задоволенні позову, додатково зазначивши:
- оскільки будівництво розпочалось раніше 2020 року - 09.08.2019, а саме до 01.01.2020 між відповідачем , третьою особою та позивачем договору про сплату пайової участі укладено не було, а тому правова підстава для сплати пайової участі відсутня;
- на вказаних земельних ділянках споруджувались об`єкти соціальної інфраструктури, а тому, в силу приписів підпункту 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", пайова участь не сплачується.
У підготовчому засіданні 24.06.2025 представником позивача заявлено усне клопотання про залишення без розгляду письмових пояснень третьої особи.
Протокольними ухвалами Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 відмолено у задоволенні клопотання позивача про залишення без розгляду пояснень третьої особи, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 22.07.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.09.2025.
02.09.2025 судове засідання не відбулося у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги у місті Києві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2025 призначено судове засідання на 23.09.2025.
23.09.2025 через систему "Електронний суд" Академія подала клопотання про долучення до матеріалів справи повноваження її представника.
У судовому засіданні 23.09.2025 представниця Департаменту підтримала позовні вимоги, просила суд позов задовольнити.
Представники Академії та Товариства заперечили проти позовних вимог, просили суд відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні 23.09.2025 на підставі статті 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Департаменту необґрунтованими.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у справі №910/127/21, яке залишено в силі постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2025, встановлено:
"пунктом 1 розпорядження КМДА від 02.07.1997 №927 "Про оформлення Київському інституту внутрішніх справ МВС України права користування земельних ділянок для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів на 22-му км Харківського шосе та учбового комплексу на вулиці Колекторній, 4 у Харківському районі" вирішено оформити вказаному інституту, правонаступником якого є Академія, за умови виконання пункту 4 цього розпорядження, право користування земельними ділянками, загальною площею 29,92 га, для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів на 22-му км Харківського шосе в місті Києві, у зв`язку з передачею останньому будівель і споруд згідно з договором від 15.06.1996 та актом прийому-передачі від 11.09.1996, у тому числі: право постійного користування земельною ділянкою, площею 6,2 га, відведеною згідно з рішенням виконавчого комітету Київської обласної Ради депутатів трудящих від 15.02.1954 №180 "Об отводе Украинскому геологическому управлению лесного участка площадью 6,2 га из состава Дарницкого лесничества Киевского лесхоза под строительство пионерского лагеря"; право тимчасового довгострокового користування строком на 10 років земельною ділянкою площею 23,72 га, відведеною згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 1 листопада 1982 року №1764 "Про надання в користування Північно-українському ордена Леніна виробничому геологічному об`єднанню "Північукргеологія" земельної ділянки, на якій розташований піонер-табір "Алмазний".
На підставі вищевказаного розпорядження, відповідачу видано державний акт на право постійного користування землею від 17.02.1998 серії I-КВ № 005423, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 90-400018. Відповідно до зазначеного акта земельну ділянку, площею 6,196 га, надано Академії виключно для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів на 22-му км Харківського шосе у Харківському (Дарницькому) районі міста Києва.
На підставі розпорядженням (Київської міської ради) (далі - КМДА) від 02.07.1997 №927 між нею та Академією укладено договір від 17.02.1998 за №90-5-00033 на право тимчасового користування землею, площею 23 716,00 м2 (у тому числі вкритих рослинністю 23 716,00 м2), строком на 10 років для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів на 22 км Харківського шосе у Харківському районі міста Києва.
Надалі, рішенням КМДА від 20.09.2012 №126/8410 надано у постійне користування земельну ділянку, площею 23,716 га, для експлуатації та обслуговування бази відпочинку і оздоровлення курсантів на 22-му км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва (без вилучення земельної ділянки з Програми комплексного розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста) за рахунок земель, оформлених відповідно до пункту 1 розпорядження КМДА від 2 липня 1997 року №927, право користування якою посвідчено договором на право тимчасового довгострокового користування землею від 17 лютого 1998 року № 90-5-00033.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі вищевказаних документів земельні ділянки, площею 6,196 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0002) та площею 23,716 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0001), розташовані на 22-му км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва, зареєстровані на праві постійного користування за Академією.
27.07.2017 між Академією, в особі ректора останньої Чернєя Володимира Васильовича, та Товариством, в особі Плашкевича Олексія Михайловича, підписано договір, предметом якого є зобов`язання та права сторін по будівництву об`єктів (без зазначення, яких саме об`єктів) на земельних ділянках: площею 6,1960 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0001) та площею 23,716 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0002), з метою отримання кожною зі сторін своєї частини в збудованому об`єкті № 1 - житлово-рекреаційного комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового та спортивно-оздоровчого призначення, та отримання Академією об`єкта № 2 - навчального корпусу, а також будь-яких інженерно-технічних споруд, пов`язаних з ним, у порядку та на умовах, визначених цим правочином.
У пункті 7.4. вказаного правочину сторони передбачили, що останній не є договором про інвестиційну діяльність, спільну діяльність, доручення та управління майном.
Пунктами 4.2.1.2. та п. 4.2.1.4. вищевказаного договору (у редакції додаткової угоди від 08.04.2019 №2) передбачено, що Академія отримує у власність лише 8% житлової площі, що складає 4 224,95 м2) та 8 % нежитлової площі, що складає 1 693,22 м2 об`єкта будівництва. У свою чергу, відповідно до пунктів 4.2.1.1 та 2.2.1.3 спірного правочину (у редакції додаткової угоди від 08.04.2019 №2) Товариство отримує 92 % житлової площі, що складає 48 586,97 м2 та 92% нежитлової площі, що складає 7 572,45 м2 об`єкта будівництва.
За змістом попереднього акта розподілу площ об`єкта до вищевказаного договору від 15.05.2019 Академія отримує житлові площі в розмірі 2 817,48 м2, а Товариство - решту житлових площ у розмірі 49 994,44 м2 та 100% корисних площ нежитлових приміщень, що становить 21 165,32 м2.
На спірних земельних ділянках велося будівництво 12-ти житлових будинків (7 поверхів) та здійснюється продаж квартир.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14.12.2018 за Товариством було зареєстровано на праві власності об`єкт незавершеного будівництва, цілісний майновий комплекс - 35 % готовності, який знаходиться на земельних ділянках з кадастровими номерами: 8000000000:90:305:0002 та 8000000000:90:305:0001, розташованими на 22-му км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва."
09.08.2019 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ113192210997 за проектом "Будівництво житлово-рекреаційного житлового комплексу за адресою: Харківське шосе, 22-й км у Дарницькому районі м. Києва". Замовником будівництва вказано Академію.
У листопаді 2020 року Департаментом проведено виїзну перевірку останніх, за результатом якої складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 30.11.2020 №20-0012-02.
У вищевказаному акті зазначено, що в Державному земельному кадастрі зареєстровані земельні ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:305:0001 з кодом 07.01 - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, та з кадастровим номером 8000000000:90:305:0002 з кодом 15.02 - для розміщення та постійної діяльності Національної гвардії України. При цьому, документи, що підтверджують погодження Кабінетом Міністрів України включення вищевказаної земельної ділянки до переліку земельних ділянок, що належать до земель оборони, на яких планується будівництво житла для військовослужбовців та членів їх сімей із залученням небюджетних коштів, розробленого у передбаченому законодавством порядку, у Департаменті відсутні."
Крім цього, у даній справі судом встановлено, що 28.09.2023 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат №ІУ123230915404 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за проектом Будівництво житлово-рекреаційного житлового комплексу, а саме:
- 1 пусковий комплекс: житловий будинок площею 3 527,40 кв.м (в т.ч. загальна площа квартир - 2 328,00 кв.м, площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 420,80 кв.м), котельня загальною площею приміщень - 101,90 кв.м (за інформацією з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо технічної інвентаризації ТІ01:3930-8853-5973-2138);
- 3 пусковий комплекс: житловий будинок площею 3 519,80 кв.м (в т.ч. загальна площа квартир - 2 323,40 кв.м, площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 420,30 кв.м) (за інформацією з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо технічної інвентаризації ТІ01:3930-8853-5973-2138).
Замовником будівництва зазначено Академію.
Зі змісту вказаного сертифікату також випливає, що будівництво здійснювалося на земельних ділянках: 1) кадастровий номер: 8000000000:90:305:0001, площею 23,716 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення. Для експлуатації та обслуговування бази відпочинку і оздоровлення курсантів; 2) з кадастровим номером 8000000000:90:305:0002, площею 6,196, цільове призначення 15.02 - для розміщення та постійної діяльності Національної гвардії України, для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів.
Договір про пайову участь між сторонами справи не укладався.
З метою досудового врегулювання спору, Департаментом направлялась відповідачу вимога щодо отримання розрахунку та сплати пайової участі вимогу №08-1826 від 08.05.2024, №08-2354 від 19.06.2024.
Листом від 29.05.2024 № 46/05/3262 відповідач зазначив, що з 01.01.2020 відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування договори про сплату пайової участі. Також Академія повідомила, що 27.07.2017 між нею та Товариством було укладено договір відповідно до умов якого частину функцій замовника будівництва в тому числі фінансування всіх витрат пов`язаних з будівництвом вищезазначеного об`єкту було делеговано Товариству.
19.06.2024 Департамент звернувся до Академії та Товариства з вимогою щодо отримання розрахунку та сплати пайової участі, однак були залишені без відповіді та задоволення.
У зв`язку із завершенням будівництва та несплатою Академією, як замовником будівництва, пайового внеску, Департамент звернувся з даним позовом до суду.
1. У частині 1 статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина 2 статті 15 ЦК України).
У частині першій статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначено способи захисту цивільних справ та інтересів судом.
Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Крім того, за приписами чинного законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.
Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.10.2019 у справі №910/6642/18 зроблено висновок про стадійність захисту права, зокрема вказано на те, що під час вирішення господарського спору суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорення відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Отже, відсутність порушеного права у позивача зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та інших.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19, пункт 98).
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (пункт 52), від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 (пункт 8.2).
Отже, обрання позивачем певного засобу правового захисту є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
2. Визначаючи суть і характер правовідносин, що виникли між сторонами, варто зазначити, що зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Визначаючи суть і характер правовідносин, що виникли між сторонами, варто зазначити, що зобов`язання за підставами виникнення поділяються на договірні та позадоговірні.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Так, згідно з частиною 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до частини 2 статті 1212 ЦК України набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави майно відшкодовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За приписами статті 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Отже, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, адже набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.
3. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 зауважила, що у зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України;
У разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
У постанові від 23.05.2024 у справі №915/149/23 Верховний Суд виснував, що у випадку, якщо замовниками об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування коштів пайової участі саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України.
Оскільки матеріали справи не містять доказів укладення між Департаментом та Академією відповідного договору пайової участі, обраний Позивачем спосіб захисту є належним та ефективним.
4. Вирішуючи спір у межах даної справи по суті, суд дійшов таких висновків.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон №3038-VI).
До 01.01.2020 відносини щодо участі замовника будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту врегульовувалися приписами статті 40 вказаного Закону.
Частинами 1-3 статті 40 Закону №3038-VI було визначено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
З метою вдосконалення порядку залучення, розрахунку розмірів і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва Київрада рішенням від 15.11.2016 №411/1415 затвердила Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва (далі - Порядок №411/1415).
Згідно з пунктами 3.1. та 3.2. вказаного Порядку пайова участь є обов`язковим внеском, який замовник має сплатити до бюджету міста Києва, крім випадків, передбачених законами України та цим Порядком. Пайова участь включає в себе відшкодування витрат міського бюджету на створення і розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у зв`язку із реалізацією замовником проекту нового будівництва або реконструкції об`єктів (будинків, будівель, споруд, їх комплексів або частин) незалежно від їх форм власності на території міста Києва.
При цьому, частиною 9 статті 40 Закону № 3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.
Відповідно до Закону №132-IX статтю 40 Закону № 3038-VI було виключено з 1 січня 2020 року.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов`язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Разом з тим, законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
- для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;
- для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.
Суд зазначає, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
(1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
(2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:
- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу 1 та 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, від 20.02.2024 у справі №910/20216/21, від 03.12.2024 у cправі №910/6226/23.
Верховний Суд у постанові від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 зауважив про те, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Відтак, пайовий внесок замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту має розраховуватися саме на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у замовника будівництва обов`язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли орган місцевого самоврядування дізнався про його несплату замовником, оскільки одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі або вже встановлений законом.
У постанові від 23.05.2024 у справі №915/149/23 Верховний Суд виснував, що прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання.
Як було раніше встановлено судом, 28.09.2023 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат №ІУ123230915404 про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за проектом Будівництво житлово-рекреаційного житлового комплексу, а саме:
- 1 пусковий комплекс: житловий будинок площею 3 527,40 кв.м (в т.ч. загальна площа квартир - 2 328,00 кв.м, площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 420,80 кв.м), котельня загальною площею приміщень - 101,90 кв.м (за інформацією з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо технічної інвентаризації ТІ01:3930-8853-5973-2138);
- 3 пусковий комплекс: житловий будинок площею 3 519,80 кв.м (в т.ч. загальна площа квартир - 2 323,40 кв.м, площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 420,30 кв.м) (за інформацією з Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва щодо технічної інвентаризації ТІ01:3930-8853-5973-2138).
Замовником будівництва зазначено Академію.
У той же час, судом встановлено, що у грудні 2020 року заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - Прокурор) звернувся в інтересах держави в особі КМДА до Господарського суду міста Києва з позовом до Академії про припинення права постійного користування відповідача земельними ділянками, площею 6,196 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0002) та площею 23,716 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0001), які розташовані на 22 км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва, а також про зобов`язання останнього повернути вказані земельні ділянки з приведенням їх у придатний для використання стан шляхом знесення будівель і споруд.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.06.2024 у справі №910/127/21, яке залишено в силі постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.07.2025, встановлено, що КМДА передала Академії у постійне користування дві спірні земельні ділянки з конкретним видом їх використання - для обслуговування та експлуатації бази відпочинку і оздоровлення курсантів на 22 км Харківського шосе у Харківському районі міста Києва, у межах визначеної ЗК України категорії земельних ділянок - землі рекреаційного призначення.
Доказів того, що КМДА, як розпорядник спірних земельних ділянок, приймала рішення про їх передачу Академії для будівництва багатоквартирних житлових будинків або про зміну цільового призначення із земель рекреаційного призначення на землі житлової та громадської забудови, матеріали даної справи не містять. Докази розробки Академією проектів землеустрою щодо зміни цільового призначення спірних земельних ділянок відповідачем також подані не були і в матеріалах справи відсутні.
Задовольняючи позов у межах справи №910/127/21, судом встановлено факт нецільового використання Академією спірних земельних ділянок, а також те, що на момент прийняття рішення у вказаній справі остання не надала документів, які свідчать про зміну цільового призначення цих ділянок на землі житлової та громадської забудови в установленому законом порядку.
У зв`язку з цим, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Верховний Суд погодився з висновком господарського суду міста Києва про те, що земельні ділянки площею 6,196 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0002) та площею 23,716 га (кадастровий номер 8000000000:90:305:0001), які розташовані на 22 км Харківського шосе у Дарницькому районі міста Києва, на яких здійснювалося будівництво, підлягають поверненню власнику з приведенням їх у придатний для використання стан шляхом звільнення від самочинно розміщеного на них будівель і споруд.
Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.
Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 ЦК України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.
У цьому контексті суд звертає увагу, що відповідно до чітких та зрозумілих вимог чинного законодавства обов`язковою умовою використання земельної ділянки під забудову є її відведення саме для цієї мети, водночас відсутність згоди власника на забудову земельної ділянки свідчить про самочинність збудованого на ній майна.
Іншими словами, будівництво є самочинним і в тому випадку, коли будівництво здійснено на ділянці, що не була відведена для цієї мети.
Стаття 376 ЦК України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.
З огляду на викладене, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.
Права власника земельної ділянки порушуються в результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно. Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22.
Згідно з частиною 2 статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (пункти 6.31-6.33 постанови від 07.04.2020 у справі №916/2791/13; пункти 53-56 постанови від 23.06.2020 у справі №680/214/16-ц; пункт 46 постанови від 20.07.2022 у справі №923/196/20).
Отже, суд дійшов висновку про відсутність в Академії обов`язку перераховувати до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайову участь), оскільки спірні об`єкти нерухомого майна є самочинними будівництвом та підлягають знесенню.
Отже, позов Департаменту не підлягає задоволенню.
Додатково суд також зазначає, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.
У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Зазначений принцип лежить в основі доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
Згаданий принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" - однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud" та є спрямованою на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. Доктрина виступає своєрідним механізмом гарантування захисту очікувань іншої сторони правовідносин і забезпечення балансу відносин між сторонами.
Варто зауважити, у постановах від 16.06.2020 у справі №145/2047/16 та від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц (провадження №14-175 цс 20) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.
Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.
Сутність застосування цієї доктрини не ставиться в залежність відповідних заяв чи поведінці сторони в межах судового провадження чи поза межами судового провадження, адже висновок Великої палати Верховного Суду містить абсолютний характер.
З огляду на встановлені обставини, суд дійшов висновку про те, що підтримання позовних вимог у справі №910/127/21, зокрема щодо приведенням земельних ділянок у придатний для використання стан шляхом знесення від будівель і споруд, та подальше звернення з іншим позовом про стягнення пайової участі (справа №910/5528/25), є проявом суперечливої, недобросовісної поведінки Департаменту як структурного підрозділу КМДА, що є порушенням принципу добросовісності, та нівелює обґрунтованість його доводів.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).
Отже, позов Департаменту не підлягає задоволенню.
При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на Позивача.
Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
В позові відмовити повністю.
Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 01.10.2025.
СуддяСергій МУДРИЙ
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 23.09.2025 |
Оприлюднено | 02.10.2025 |
Номер документу | 130643050 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Мудрий С.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні