Постанова від 01.10.2025 по справі 913/266/20

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2025 року

м. Київ

cправа № 913/266/20(826/15260/17)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К. М.- головуючого, Картере В. І., Пєскова В. Г.

за участю секретаря судового засідання Сулім А. В.

за участю представників: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Кузьміна Д. В.; Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» - Демченка Я. В.

розглянув у відкритому судовому засіданні заяву Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія»

про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу

за результатами розгляду касаційної скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

на рішення Господарського суду Луганської області від 05.03.2025

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2025

у справі № 913/266/20(826/15260/17)

за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб

до відповідача-1 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сазонової Олени Миколаївни,

відповідача-2 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Скульської Тетяни Анатоліївни

відповідача-3 державного реєстратора філії комунального підприємства Новопетрівської сільської ради «Результат» Піотровської Юлії Антонівни

відповідача-4 державного реєстратора сектору реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відділу адміністративних послуг Сєвєродонецької міської ради Луганської області Балжи Тетяни Анатоліївни

відповідача-5 - завідувача сектору реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - державного реєстратора Сєвєродонецької міської ради Луганської області Колєнкової Наталії Олексіївни

відповідача-6 Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія»

про визнання дій протиправними, скасування реєстраційних записів

у межах справи № 913/266/20

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮС-Металл»

до Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія»

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Постановою від 17.09.2025 Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду залишив касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) без задоволення, рішення Господарського суду Луганської області від 05.03.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 у справі № 913/266/20(826/15260/17) залишив без змін.

Короткий зміст заяви про ухвалення додаткового рішення

22.09.2025 через підсистему «Електронний Суд» до Верховного Суду надійшла заява Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» (далі - Товариство, Заявник) про ухвалення додаткового рішення у справі щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, у якій заявник просив стягнути з Фонду витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 150 000 грн.

Заяву Товариство мотивувало понесенням витрат на професійну правничу допомогу під час перегляду Верховним Судом в касаційному порядку рішення Господарського суду Луганської області від 05.03.2025 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 у цій справі за касаційною скаргою Фонду та необхідністю відшкодування таких витрат за рахунок скаржника.

Узагальнений виклад позиції Фонду

Фонд подав до Верховного Суду заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення суду у справі, згідно якого просив у задоволенні заяви Товариства про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Фонду судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 150 000,00 грн відмовити у повному обсязі.

Заперечення Фонд мотивував тим, що в матеріалах касаційного провадження у справі № 913/266/20 (826/15260/17) немає жодного процесуального документа, який би був сформований, направлений або підписаний представником адвокатського об`єднання «EQUITY Law Firm», що ставить під сумнів здійснення адвокатом дій, зазначених у пунктах 1,2,3,6 Детального опису наданих Адвокатським об`єднанням послуг.

При цьому Фонд зауважив, що підтвердженими витратами на правничу допомогу (згідно протоколами судових засідань) залишаються докази участі представника Адвокатського об`єднання «EQUITY Law Firm» у судових засіданнях 20.08.2025 та 17.09.2025.

Касаційне провадження (з розгляду заяви)

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.09.2025 для розгляду заяви у справі № 913/266/20(826/15260/17) визначено склад колегії суддів: Огороднік К. М. - головуючий, Картере В. І., Пєсков В. Г.

Ухвалою від 24.09.2025 Верховний Суд призначив до розгляду заяву Товариства про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу у справі №913/266/20(826/15260/17) у судовому засіданні на 01.10.2025 о 09:45.

У судовому засіданні 01.10.2025 взяли участь представники Товариства та Фонду, які надали пояснення щодо суті заяви про ухвалення додаткового рішення.

Розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення

Вирішуючи питання обґрунтованості заяви позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, Верховний Суд керується таким.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)).

Підпункт в) пункту 4 частини першої статті 315 ГПК України передбачає зазначення у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (стаття 123 ГПК України).

Згідно з частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів цієї справи, у відзиві на касаційну скаргу, який є першою заявою, поданою під час касаційного провадження, Товариство зазначало, що орієнтований розрахунок судових витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом касаційної скарги Фонду, складає 180 000,00 грн.

Тобто, вказавши у відзиві на касаційну скаргу, що у зв`язку із розглядом справи у Верховному Суді попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу, Заявник дотримався вимог, передбачених частиною першою статті 124 ГПК України.

Частиною восьмою статті 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У судовому засіданні 17.09.2025, за результатом якого було розглянуто касаційну скаргу Фонду по суті та ухвалено відповідну постанову Верховного Суду у цій справі представником Товариства було заявлено, що відповідні докази понесених витрат на правничу допомогу будуть надані протягом встановленого процесуальним законом строку.

Відповідно до частини п`ятої статті 240 ГПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Постанова Верховного Суду у цій справі № 913/266/20(826/15260/17) ухвалена 17.09.2025, відтак встановлений ГПК України строк для подання доказів понесення витрат на професійну правничу допомогу становив до 22.09.2025 включно.

Заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат, що містить докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, подано Товариством 22.09.2025, тобто в межах встановленого процесуальним законом строку.

Таким чином, оскільки у постанові Верховного Суду від 17.09.2025 у цій справі містяться висновки щодо розподілу судових витрат лише зі сплати судового збору, колегія суддів вважає за необхідне здійснити за заявою Товариства розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді касаційної інстанції, шляхом ухвалення цього додаткового рішення.

Так, згідно пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 цього Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно враховувати, зокрема, встановлений в самому договорі розмір та/або порядок обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

Водночас загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частинами першою, другою статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас чинним процесуальним законодавством визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Так, відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій зазначеної статті цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому у судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що у подальшому були відображені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У постановах від 19.02.2022 у справі №755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі №911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Схожих критеріїв дотримується Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Лавентс проти Латвії», «Ніколова проти Болгарії», «Єчюс проти Литви»).

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справах «Баришевський проти України», «Двойних проти України», «East/West Alliance Limited» проти України»).

Отже, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовуються з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

У справі, що розглядається, у заяві про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі Товариство визначило розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 150 000,00 грн.

На підтвердження вказаних витрат відповідно до вимог абзацу першого частини восьмої статті 129 ГПК України Заявником надано копії таких документів: Договору про надання правової допомоги від 03.09.2024 (далі - Договір), Додаткової угоди від 16.07.2025 до Договору про надання правової допомоги від 03.09.2024 (далі - Додаткова угода), Акта прийому-передачі наданих послуг від 17.09.2025 (далі - Акт), роздруківку складу юридичної компанії «EQUITY», роздруківки юридичних видань та рейтингів, у яких відзначено зазначену юридичну компанію.

З наданих документів слідує, що між Товариством та Адвокатським об`єднанням «ЕКВІТІ» було укладено Договір, згідно з пунктом 1.1 якого Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання захищати права і законні інтереси Клієнта та надавати Клієнту необхідну юридичну допомогу, що надається Адвокатським об`єднанням Клієнту.

Положенням пункту 1.2. Договору визначено, що в процесі виконання цього Договору Адвокатське об`єднання, в особі своїх співробітників, користується всіма правами та виконує всі обов`язки представника, які передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, Кодексом адміністративного судочинства України, ГПК України, Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» тощо.

Додатковою угодою визначено, що на виконання пункту 5.2. Договору про надання правової допомоги, Сторони домовилися, що грошова сума за надану Адвокатським об`єднанням юридичну допомогу Клієнту у межах касаційного перегляду рішення Господарського суду Луганської області від 05.03.2025 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2025 у справі №913/266/20(826/15260/17) розраховується із загальної кількості витраченого часу Адвокатським об`єднанням на надання правової допомоги Клієнту і вартістю однієї години роботи Адвокатського об`єднання у розмірі 4 000 грн. Загальна вартість наданих Адвокатським об`єднанням послуг буде визначена в Акті прийому-передачі наданих послуг після ухвалення Касаційним господарським судом остаточного судового рішення у справі №913/266/20(826/15260/17).

За змістом Акта Сторони підтвердили, що у ході надання правової допомоги у цій справі в Касаційному господарському суді співробітниками Адвокатського об`єднання було затрачено 18 годин 45 хвилин робочого часу, з яких:

1) аналіз касаційної скарги Фонду - 4 год;

2) аналіз наявної судової практики - 3 год;

3) складення відзиву на касаційну скаргу -9 год;

4) представництво адвокатом інтересів у суді - 1 год;

5) представництво адвокатом інтересів у суді - 1 год;

6) складення заяви про ухвалення додаткового судового рішення - 45 хв.

Дослідивши надані заявником докази, якими підтверджуються витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з касаційним переглядом справи, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений розмір зазначених витрат у сумі 150 000 грн не є обґрунтованим та не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

Так, Верховний Суд враховує, що Фондом подано заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення суду у справі, згідно якого останній просив відмовити у задоволенні заяви Товариства щодо вирішення питання про розподіл судових витрат у розмірі 150 000,00 грн.

На обґрунтування поданих заперечень Фонд, серед іншого, стверджував, що всі процесуальні документи (відзив на касаційну скаргу, додаткові пояснення та заява про ухвалення додаткового рішення) підписані керівником Товариства - Ільюченко А. М. через підсистему «Електронний Суд», натомість матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що вказані процесуальні документи були сформовані, підписані та направлені саме представником Адвокатського об`єднання «Еквіті».

При цьому як у поданих запереченнях, так і у судовому засіданні у поясненнях представник Фонду зазначив про здійснення контррозрахунку понесених Заявником витрат на професійну правничу допомогу, за змістом якого Фонд визнає обґрунтованими та доведеними лише витрати, що включають представництво адвокатом інтересів у суді тривалістю 2 години.

Верховний Суд, беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини шостої статті 126 ГПК України, розглянув заперечення Фонду на заяву Товариства та зазначає, що доводи щодо неспівмірності визначеної Заявником суми частково знаходять своє підтвердження та є підставою зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, через недотримання вимог стосовно співмірності таких витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт.

У контексті зазначеного колегія суддів керується тим, що справа не є особливо складною, ураховуючи, що судом першої інстанції, з висновками якого погодилися апеляційний та касаційний суди, було відмовлено у позові з підстав недоведеності позивачем порушення його прав чи інтересів.

При цьому практика Верховного Суду, у тому числі Великої Палати Верховного Суду, у розрізі зазначеного правового питання (відсутності порушеного права як самостійної та достатньої підстави для відмови у позові) є сталою, тож підготовка відзиву на касаційну скаргу та додаткових пояснень не потребували значного обсягу часу.

Крім того, з рішень судів попередніх інстанцій і матеріалів справи вбачається, що правова позиція Товариства була сталою і не зазнавала змін протягом розгляду спору трьома судовими інстанціями, а представники Адвокатського об`єднання надавали правову допомогу Товариству в усіх цих інстанціях, тому, відповідно, були обізнані у справі з усіма деталями, які з неї випливають.

Верховний Суд звертає увагу на те, що процедура стягнення витрат на правову допомогу не може використовуватися як інститут безпідставного збагачення та як інститут покарання за недобросовісну процесуальну поведінку одного з учасників провадження, оскільки таке стягнення не переслідуватиме легітимну мету та не відповідає процесуальній суті передбаченої положеннями ГПК України компенсації таких витрат.

Зважаючи на викладене та заперечення Фонду на заяву Товариства про розподіл судових витрат, а також ураховуючи дискреційні повноваження, надані суду положеннями частини п`ятої статті 129 ГПК, колегія суддів дійшла висновку про те, що у цій справі наявні підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн, оскільки цей розмір є документально підтвердженим, обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності таких витрат.

У іншій частині заявлений розмір витрат, на переконання суду, не є співмірними з урахуванням складності справи, витраченого часу та обсягом наданих послуг, а тому задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення

З урахуванням наведених мотивів, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви Товариства про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат та присудження до стягнення з Фонду на користь Заявника витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 50 000,00 грн.

Керуючись статтями 129, 240, 244, 300, 314, 315 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Заяву Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» про ухвалення додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу у справі № 913/266/20(826/15260/17) задовольнити частково.

2. Стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17; ідентифікаційний код 21708016) на користь Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» (93404, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Сметаніна, буд. 3-А, ідентифікаційний код 05839888) 50 000 (п`ятдесят тисяч) грн 00 коп. судових витрат, понесених у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги у Верховному Суді.

3. У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в іншій частині відмовити.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду Луганської області.

Додаткова постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Огороднік

Судді В. І. Картере

В. Г. Пєсков