Постанова від 02.10.2025 по справі 560/15705/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2025 року

м. Київ

справа № 560/15705/23

адміністративне провадження № К/990/12544/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Єресько Л. О., Жука А. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, провадження в якій відкрито,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.11.2023 (суддя - Драновський Я. В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2024 (колегія суддів у складі: Сторчака В. Ю., Граб Л. С., Полотнянка Ю. П.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168), у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 01.01.2023 по 04.08.2023;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі, збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за період з 01.01.2023 по 04.08.2023.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що у спірний період виконував бойові завдання в АДРЕСА_1 , проте отримував додаткову винагороду тільки 30 000 гривень на місяць, а не 100 000 гривень, що передбачено Постановою № 168.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.03.2022 № 14, ОСОБА_1 призначено на посаду старшого стрільця НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 .

07.12.2022 сержант ОСОБА_1 прибув в оперативне підпорядкування оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з метою виконання бойового завдання за призначенням на території Харківської області (наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.12.2022 № 298).

Відповідно до довідки про безпосередню участь ОСОБА_1 від 04.08.2023 № 698 та не заперечується самим позивачем останній з 07.12.2022 перебував у селі Григорівка Куп`янського району Харківської області.

Позивач уважає, що у період з 01.01.2023 по 04.08.2023 він мав право на додаткову винагороду у розмірі до 100 000 грн, яка йому виплачена не була, у зв`язку з чим, він звернувся до суду з цим позовом.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.11.2023, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2024, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які документальні підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій у спірний період.

Суди попередніх інстанцій зазначили, що підставою для виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, є відповідні накази командирів (начальників), тоді як документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених дій або заходів, здійснюється на підставі бойових наказів і розпоряджень, журналів бойових дій, рапортів командирів підрозділів та довідок командирів військових частин за формою, затвердженою додатком № 1 Окремого доручення.

Суди попередніх інстанцій указали, що для отримання підвищеної додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень, передбаченої Постановою № 168, військовослужбовцю необхідно безпосередньо брати участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), у період здійснення зазначених заходів та виконувати бойові (спеціальні) завдання визначені пунктом 2 наказу Міністерства оборони України №260 з обов`язковим підтвердженням такої участі, бойовим наказом (розпорядженням), журналом бойових дій та рапортом командира підрозділу про участь в таких заходах.

При цьому суди попередніх інстанцій установили, що протягом січня-серпня 2023 року сержанту ОСОБА_1 як військовослужбовцю, який виконує бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, а саме: ОУВ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » здійснювалася виплата додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у розмірі до 30 000 гривень, що підтверджується довідкою від 04.07.2023 № 2028/1636.

Крім того, суди попередніх інстанцій зауважили, що наказами Головнокомандувача Збройних Сил України «Про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій» від 02.02.2023 № 26, від 01.03.2023 № 52, від 01.04.2023 № 89, від 01.05.2023 № 111, від 01.06.2023 № 147, від 01.07.2023 № 183, від 01.08.2023 № 210, від 01.09.2023 № 247 населені пункти Великобурлуцької селищної територіальної громади, у тому числі село Григорівка протягом січня-серпня 2023 року не були віднесенні до районів введення воєнних (бойових) дій.

З урахуванням указаного, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, у збільшеному до 100 000 гривень розмірі.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погодившись з такими судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та прийняти нове рішення про задоволення його позовних вимог.

Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

- пункту 1 Постанови № 168, у цілому Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 (далі - Перелік № 309), у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних сил України та командуванням військових частин у зв`язку з невиплатою таким військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168;

- пункту 2-1 Постанови № 168, у цілому Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних сил України та командуванням військових частин у зв`язку із застосуванням положень зазначеного окремого доручення Міністра оборони України для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди, згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168, а саме: у контексті правовідносин, які виникають між військовослужбовцями Збройних сил України та командуванням військових частин у зв`язку із застосуванням положень зазначеної телеграми для визначення порядку і умов виплати додаткової винагороди, згідно з пунктом 2-1 Постанови № 168 (діючої на момент спірних правовідносин) визначення переліку документів, достатніх для нарахування та виплати збільшеної додаткової винагороди.

Також скаржник наголошує, що окреме доручення, на яке посилається суди попередніх інстанцій, не є актом Міноборони у розумінні вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», яким визначені умови виплати додаткової винагороди при участі в бойових діях та не відповідає формі, визначеної для регуляторних актів, визначених пунктом 8 Положення про Міністерство оборони України, а відтак, на підставі указаної телеграми, позивача не може бути позбавлено додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 168.

Також звертає увагу на те, що невідповідність довідки, яка підтверджує участь позивача у бойових діях, певним вимогам, не може мати негативні наслідки для такого військовослужбовця, а отже, й не може впливати на його особисті права, у тому числі на право отримання спірної додаткової винагороди, тим паче, що за своєю суттю, на думку скаржника, вона є доказом його участі у бойових діях та має усі необхідні реквізити. При цьому, відповідачем видання такої довідки не заперечується, а відтак, скаржник уважає, що висновки суду апеляційної інстанції про відсутність доказів участі у бойових діях є безпідставними.

Крім того, скаржник уважає, що судом апеляційної інстанції безпідставно покладено на позивача обов`язок доказування, а саме: що позивачу необхідно доказувати факт прийняття участі у бойових діях або безпосередньої особистої участі у заходах з оборони, відсічі і стримування збройної агресії.

Ураховуючи стандарти доказування в адміністративному судочинстві (перевагу доказів фізичної особи, баланс ймовірності доказів, їх належність, допустимість достовірність та достатність, а також обов`язок доказування), скаржник посилається на те, що ним на обґрунтування позовних було надано докази його безпосередньої участі у бойових діях, а саме: довідку військової частини НОМЕР_1 від 04.08.2023 № 698, відповідно до якої у період з 07.12.2022 по 04.08.2022 позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи у с. Григорівка, Куп`янського району, Харківській області. Таким чином, на думку скаржника, чітко визначається, що надані ним саме належні докази є достатніми і у співвідношенні з доказами відповідача мають перевагу як по їх кількості, так і їх значенню.

Позиція інших учасників справи

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

01.04.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.11.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2024.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.04.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Загороднюка А. Г., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 560/15705/23.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 17.04.2024 № 454 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 560/15705/23 у зв`язку з відпусткою судді Загороднюка А. Г., який входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 17.04.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 560/15705/23.

Ухвалою Верховного Суду від 17.04.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.11.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2024.

Ухвалою Верховного Суду від 01.10.2025 закінчено підготовку цієї справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 01.10.2025 № 1233 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 560/15705/23 у зв`язку з відпусткою судді Мартинюк Н. М., яка входить до складу постійної колегії суддів, з метою дотримання строків розгляду справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.10.2025 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Єресько Л. О., Жука А. В. для розгляду судової справи № 560/15705/23.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260).

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Строк дії воєнного стану в Україні був продовжений з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб, згідно з Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, надалі іншими Указами цей строк продовжений до сьогоднішнього дня.

Одночасно із введенням воєнного стану, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Указом Президента України № 69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Цим же Указом надано доручення Кабінету Міністрів України забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Пунктом 1 цієї Постанови (у редакції станом на 07.03.2022) визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Надалі до Постанови № 168 неодноразово вносилися зміни, зокрема постановами Кабінету Міністрів України від 22.03.2022 № 350, від 01.04.2022 № 400, від 01.07.2022 № 754, від 07.07.2022 № 793, від 08.10.2022 № 1146, проте зміст пункту 1 цієї постанови в частині, що стосується виплати військовослужбовцям Збройних Сил додаткової винагороди, у 2022 році не змінювався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24.02.2022, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України від 06.12.1991 № 1934-XII «Про Збройні Сили України» (далі - Закон № 1934-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII).

Наказом Міністра оборони України від 01.04.2022 № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.04.2022 за № 382/37718 (застосовується з 24.02.2022), внесено зміни до Порядку № 60 шляхом доповнення розділу І новим пунктом 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01.06.2022), а потім Окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29 (далі - Окреме доручення).

У пункті 1 Окремого доручення, яке діяло з 01.06.2022, Міністр оборони України визначив, що необхідно розуміти під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» (далі - бойові дії або заходи), а саме виконання військовослужбовцем:

бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу України) в районі ведення бойових дій;

бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;

бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями;

бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником;

бойових завдань із відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно-розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб);

виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей;

виконання бойових завдань у районах ведення бойових дій з виявлення повітряних цілей;

здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою;

здійснення заходів з виводу повітряних суден з під удару противника з виконанням зльоту;

виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії.

У пункті 3 Окремого доручення зазначено, що райони ведення бойових дій визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України. Окремо, відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України визначати інші райони ведення бойових дій (у т. ч. повітряного простору), в яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення.

Документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів здійснювати на підставі таких документів: бойовий наказ (розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.

Пунктом 5 Окремого доручення Міністр оборони установив, що виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень або 30 000 гривень здійснювати на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин (військових навчальних закладів, установ, організацій) по особовому складу військової частини; керівника вищого органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Згідно з пунктом 6 Окремого доручення виплату додаткової винагороди за минулий місяць видавати до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.2023 № 43 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168» до пункту 1 внесено зміни, зокрема: слова «військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора,», «співробітникам Служби судової охорони,» виключено та після слів «перебуваючи безпосередньо в районах» доповнено словами «їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора».

Крім того, наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 44, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 за № 177/39233 (далі - Наказ № 44), який застосовується з 01.02.2023, внесено зміни до Порядку № 260, зокрема доповнено цей Порядок новим розділом: ««XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».

Відповідно до пункту 2 розділу ХХХІV Порядку № 260 на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з Постановою № 168 виплачується в таких розмірах:

100 000 гривень - тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), та виконують бойові (спеціальні) завдання (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з виявлення повітряних цілей противника;

із здійснення польотів у районах ведення воєнних (бойових) дій, ведення повітряного бою;

у районах ведення воєнних (бойових) дій з вогневого ураження противника у складі підрозділу (засобу) ракетних військ і артилерії;

на території противника (в тому числі на території між позиціями військ противника та своїх військ, тимчасово окупованих (захоплених) противником територіях);

з вогневого ураження повітряних (морських) цілей противника;

з виводу повітряних суден з-під удару противника з виконанням зльоту;

кораблями, катерами, суднами в морській, річковій акваторії (поза межами внутрішніх акваторій портів, пунктів базування, місць тимчасового базування);

у районах ведення воєнних (бойових) дій медичному персоналу медичних частин та підрозділів;

з відбиття збройного нападу (вогневого ураження противника) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою;

50 000 гривень - тим, які виконують бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил) або штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно (у тому числі поза районами ведення бойових (воєнних) дій), який здійснює оперативне (бойове) управління військовими частинами та підрозділами, що ведуть воєнні (бойові) дії на лінії бойового зіткнення на відстані виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, зокрема зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах).

Перелік цих органів військового управління (управлінь (штабів) угруповань військ (сил)) затверджується Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України;

30 000 гривень - військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань):

у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України, які здійснюють управління діючими угрупованнями військ (сил) (далі - завдання у складі угруповань військ (сил), резерву, пунктів управління);

з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури згідно з бойовими розпорядженнями;

із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій згідно з бойовими (логістичними) розпорядженнями.

Військовослужбовцям, які в установленому законодавством порядку відряджені до складу військових адміністрацій у районах ведення воєнних (бойових) дій для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, виплата додаткової винагороди здійснюється у розмірі 30 000 гривень.

Згідно з пунктом 3 розділу ХХХІV Порядку № 260 райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України Сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 4 розділу ХХХІV Порядку № 260 підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи) у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Згідно з пунктом 8 розділу ХХХІV Порядку № 260 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядається, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої чи апеляційної інстанції.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, які не були встановлені у рішенні чи постанові суду або були відхилені ним; вирішувати питання про достовірність доказів; надавати перевагу одним доказам над іншими; збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти їх (частина друга статті 341 КАС України).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).

У цій справі військовослужбовець Збройних Сил України ОСОБА_1 просить виплатити йому додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, у розмірі збільшеному до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно дням безпосередньої участі в бойових діях та забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заході, за період з 01.01.2023 по 04.08.2023.

Надаючи оцінку доводам позивача щодо відсутності висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, необхідно зазначити, що порядок виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, вже був детально досліджений Верховним Судом.

Аналізуючи пункт 1 Постанови № 168 Верховний Суд зауважував, що реалізація приписів указаної постанови вимагала визначення порядку та умов виплати такої додаткової винагороди, виходячи з того, що формулювання «а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах» є нечітким та породжує істотні труднощі у його правозастосуванні, що, насамперед, пов`язано із застосуванням сполучника «або», який має розділовий характер.

Так, у постанові від 22.11.2023 у справі № 520/690/23 Верховний Суд констатував, що текстуальний виклад цієї частини пункту 1 Постанови № 168 (щодо умов для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди у [збільшеному] розмірі до 100 000,00 гривень) має широкий зміст, що за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди або, навпаки, виплата за відсутності для цього підстав».

У постанові від 21.03.2024 у справі № 560/12539/22 Верховний Суд зазначив, що конкретизація умов, визначених цитованим положенням пункту 1 Постанови № 168, залежить від типу військового формування (роду військ), в якому проходить службу військовослужбовець, у зв`язку з чим подальшими змінами, внесеними Постановою від 07.07.2022 № 793 (застосовується з 24.02.2022), Постанова № 168 доповнена пунктом 2-1, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

У контексті доводів касаційної скарги також Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 06.06.2024 у справі № 400/1217/23 установив, що рішення Міністра оборони України від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, від 23.06.2022 № 912/з/29, підлягали обов`язковій державній реєстрації, позаяк містять норми, які зачіпають права, свободи та законні інтереси осіб, встановлюють організаційно-правовий механізм реалізації виплати додаткової винагороди. Поза тим, Верховний Суд у цій справі відзначив, що така обставина відсутності їх державної реєстрації, зважаючи на умови в яких ці рішення Міністром оборони України приймалися, а також те, що вони фактично виконувалися керівниками органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирами військових частин упродовж періоду їх дії шляхом документування безпосередньої участі у бойових діях та заходах, є виправданою, має розумне пояснення і не може змінити їхньої юридичної сили. З огляду на указане, Верховний Суд у справі № 400/1217/23 уважав необґрунтованими доводи позивача щодо незастосовності до спірних правовідносин зазначених рішень Міністра оборони України з підстав відсутності їх державної реєстрації та, відповідно, відсутності необхідності у наданні ним документального підтвердження своєї участі у бойових діях та заходах.

Оскільки викладені висновки цілком поширюються і на цю ситуацію, твердження позивача щодо незастосовності до спірних правовідносин згаданого Окремого доручення через відсутність його державної реєстрації є безпідставними.

У постанові від 20.03.2024 у справі № 560/7178/22 Верховний Суд, беручи до уваги вимоги пункту 17 Порядку № 260, також зробив висновок, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

У цій справі судами попередніх інстанцій установлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.03.2022 № 14, ОСОБА_1 призначено на посаду старшого стрільця НОМЕР_2 військової частини НОМЕР_1 .

07.12.2022 сержант ОСОБА_1 прибув в оперативне підпорядкування оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з метою виконання бойового завдання за призначенням на території Харківської області (наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.12.2022 № 298).

Позивач уважає, що у період з 01.01.2023 по 04.08.2023 він мав право на додаткову винагороду у розмірі до 100 000 гривень, яка передбачена Постановою № 168.

Аналіз правового регулювання виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 гривень у цій справі можна умовно розділити на два основні періоди: 01.01.2023 по 31.01.2023 та з 01.02.2023 по 04.08.2023.

У період з 01.01.2023 по 31.01.2023 порядок та умови виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України були визначені Постановою № 168 (у редакціях від 18.10.2022 та від 21.01.2023) та Окремим дорученням.

У цей період передбачалося, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України щомісячно виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень. Тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Безпосередня участь визначалася на основі виконання військовослужбовцем конкретного переліку бойових (спеціальних) завдань. Підтвердженням такої участі здійснювалося на підставі таких документів:

бойовий наказ (розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

З 01.02.2023 у зв`язку з виданням Наказу № 44 змінився порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди, запровадженої Постановою № 168. Було запроваджено новий підхід до виплати додаткової винагороди, який допускав більшу диверсифікацію розміру додаткової грошової винагороди та визначення її виплати залежно від характеру та місця виконання завдань, зокрема:

100 000 гривень - тим військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів;

50 000 гривень - тим військовослужбовцям, які виконували бойові (спеціальні) завдання у складі органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи до пункту управління оперативно-стратегічного угруповання військ включно;

30 000 гривень - тим військовослужбовцям, які виконували бойові (спеціальні) завдання у складі угруповань військ (сил) Сил оборони держави, резерву, пунктів управління; з протиповітряного прикриття та наземної оборони об`єктів критичної інфраструктури; із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій.

У порівнянні з переліком бойових (спеціальних) завдань, визначеним Окремим дорученням, Наказ № 44 дещо розширив перелік завдань, за виконання яких передбачена виплата додаткової винагороди у розмірі до 100 000 гривень. За виконання деяких завдань розмір додаткової винагороди було зменшено до 30 000 гривень, деякі завдання змінили своє формулювання.

При цьому перелік документів для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях та заходах здебільшого залишився незмінним. Таке підтвердження здійснюється на підставі наступних документів:

бойовий наказ (бойове розпорядження);

журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Відмовляючи у задоволенні позову суди попередніх інстанцій виходили з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які документальні підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій в спірний період.

На переконання Суду, наведені висновки судових інстанцій є поспішними, оскільки не ґрунтуються на повному і всебічному встановленні обставин справи та належній їй правовій оцінці.

За обставинами цієї справи, ОСОБА_1 07.12.2022 прибув в оперативне підпорядкування оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з метою виконання бойового завдання за призначенням на території Харківської області.

У позовній заяві позивач переконував, що він у період з 07.12.2022 по 04.08.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в с. Григорівка, Куп`янського району, Харківській області, на підтвердження чого надав довідку військової частини НОМЕР_1 від 04.08.2023 № 698.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 04.08.2023 № 698, ОСОБА_1 з 07.12.2022 по 04.08.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України в с. Григорівка, Купянського району, Харківської області.

Підставою для видачі цієї довідки слугувало бойове розпорядження Командувача оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 03.12.2022 № 1404т/ОУВ; бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 04.12.2022 № 2890/кп/дск; наказ командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.03.2022 № 14; наказ командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.12.2022 № 298.

У свою чергу суди попередніх інстанцій не дослідили й не з`ясували змісту документів, зазначених підставою видачі цієї довідки, зокрема, бойового розпорядження Командувача оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » № 1404т/ОУВ від 03.12.2022 та бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 № 2890/кп/дск від 04.12.2022 у контексті підтвердження цими документами його безпосередньої участі у бойових діях та забезпеченні здійсненні заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у спірний період.

У постанові від 05.08.2024 у справі № 200/4100/23 Верховний Суд зауважив, що, розглядаючи дану категорію справ, суди повинні перевіряти, чи підтверджує видана довідка участь військовослужбовця у бойових діях у визначений період, розглядаючи її у сукупності з іншими доказами.

Такими доказами, згідно з пунктом 3 Окремого доручення та пунктом 4 розділу ХХХІV Порядку № 260, є, зокрема, бойові накази (бойові розпорядження), які мають оцінюватися у їх сукупності.

Варто зазначити, що висновок судів попередніх інстанцій не ураховує доводів позивача про те, що він брав участь у бойових діях на території Харківської області у періоди указані у довідці військової частини НОМЕР_1 від 04.08.2023 № 698.

Суди попередніх інстанцій керувалися тим, що у матеріалах справи відсутні будь-які документальні підтвердження безпосередньої участі позивача у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій у спірний період.

Водночас реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, оскільки протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.

Отже, суди попередніх інстанцій не повною мірою урахували усі наявні докази, не з`ясували підстави видачі довідки, не зіставили інформацію з матеріалів справи з даними довідки.

Крім того, суди попередніх інстанцій, установивши відсутність документів про участь позивача у бойових діях або здійсненні заходів, не з`ясували, які завдання і де він виконував під час перебування в оперативному підпорядкуванні оперативного угрупування військ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з метою виконання бойового завдання за призначенням на території Харківської області. Якщо позивач не виконував завдань, що дають право на додаткову винагороду, важливо установити, які саме завдання він виконував і де проходив службу. Ці обставини є ключовими для правильного вирішення спору і не можуть бути проігноровані.

Наведене в сукупності свідчить про передчасність висновку судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові у цій справі, адже судами не досліджено усіх обставин цієї справи.

Держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат. Для цього суди мають перевірити чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам, для проведення таких виплат.

Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а наголошував щодо обов`язку суду встановлювати всі обставини справи незалежно від позиції сторін, згідно зі статтями 2 та 9 КАС України.

Виходячи з принципу офіційного з`ясування обставин у справі, суд зобов`язаний визначити характер спірних правовідносин, зміст позовних вимог та матеріальний закон, а також установити факти, які лежать в основі позову й заперечень. Суд має з`ясувати й витребувати докази на підтвердження цих фактів.

Оскільки суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, то, з урахуванням повноважень касаційного суду (частина друга статті 341 КАС України), відсутня можливість перевірити правильність їх висновків загалом по суті спору.

Щодо пункту 1 аргументів касаційної скарги, то колегія суддів зауважує, що питання визначення територій, на яких ведуться (велися) бойові дії не було спірним під час розгляду цієї справи. З цього приводу позовна заява й апеляційна скарга не містили будь-яких доводів позивача.

Наведене спростовує указані доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та необхідність формування Верховним Судом висновків щодо їхнього застосування у контексті питань, визначених позивачем у пункті 1 аргументів касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції відповідно до частини другої статті 341 КАС України позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Приписами частини 4 статті 353 КАС України передбачено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

З урахуванням наведеного, перевіривши за матеріалами справи доводи і вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття цього касаційного провадження, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновків, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду цієї справи необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові та на основі закріплених у КАС України принципів, забезпечити вивчення всіх обставин цієї справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 09.11.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.03.2024 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції - Хмельницького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Л.О. Єресько А.В. Жук