12053-2007
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101
РІШЕННЯ
Іменем України
27.11.2007Справа №2-7/12053-2007
До відповідача Виробничо-фінансової компанії «Київська Русь» (95048, м. Сімферополь, вул. Балаклавська, 89, кв. 134; 95034, м. Сімферополь, вул. М. Залки, 17А, ідентифікаційний код 30933204)
Про стягнення 352 279,64 грн.
Суддя Дворний І. І.
представники:
Від позивача – Калінов О. О., ная. юр. відд., дов. №207 від 25.09.2007 р.
Від відповідача - не з'явився.
Суть справи: Акціонерний банк «Київська Русь» звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом до Виробничо-фінансової компанії «Київська Русь» про стягнення 352 279,64 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що заборгованість відповідача перед Акціонерним банком «Київська Русь» за кредитним договором №6856-20.1-02/12/23-1 від 23.12.2002 р. станом на 23.08.2007 р. складає 308628,70 грн., у тому числі сума боргу по кредитній лінії 222549,38 грн., сума відсотків за користування кредитною лінією – 86079,32 грн., яка до часу подачі позову до суду в добровільному порядку не погашена. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму пені за прострочення оплати кредиту та відсотків у загальному розмірі 43650,94 грн.
Відповідач у судове засідання не з'явився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, підстав для відкладення розгляду справи судом не вбачається.
Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд
ВСТАНОВИВ :
23.12.2002 р. між Акціонерним банком «Київська Русь» (Банк) та Виробничо-фінансовою компанією «Київська Русь» (Позичальник) був укладений кредитний договір №6856-20.1-02/12/23-1, п. 2.1 якого передбачено, що Банк надає Позичальнику кредитну лінію в сумі 500 000,00 грн. строком з 23 грудня 2002 року по 01 червня 2003 року.
Відповідно до п. 2.3 Договору Позичальник сплачує Банку відсотки за фактичне користування кредитною лінією в розмірі 16% річних.
П. 3.1 Договору передбачено, що Кредитні кошти надаються Позичальнику у безготівковій формі шляхом перерахування коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок Позичальника №2600517652001, відкритий в АБ «Київська Русь». Надання Банком кредитних коштів в межах кредитної лінії здійснюється на підставі листа Позичальника.
Нарахування банком відсотків за користування кредитною лінією починається з дати перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку по день повного її погашення на суму фактичного залишку заборгованості за кредитною лінією (п. 3. 2 Договору).
Згідно з п. 3.3 Договору відсотки за користування кредитною лінією нараховуються Банком щомісячно за період включно з 26-го числа попереднього місяця по 25 число поточного місяця та сплачуються Позичальником не пізніше 26-го числа кожного місяця та одночасно з повним погашенням кредитної лінії. Нарахування та сплата відсотків за користування кредитними коштами здійснюється в валюті кредитування.
У випадку прострочення погашення кредитної лінії відсотки на суму залишку заборгованості за кредитною лінією нараховуються і за період прострочення до моменту погашення кредитної лінії (п. 3.4 Договору),
Відповідно до п. 5.2.1 Договору Позичальник зобов'язується використати кредитні кошти на цілі, передбачені цим Договором, і повернути кредитні кошти до 01 червня 2003 року.
18.12.2003 р. між сторонами за Договором була підписана додаткова угода, в якій сторони домовилися по перенесення строку повернення заборгованості за кредитною лінією на 01 червня 2004 року. Вказаною додатковою угодою було передбачено, що з 26 грудня 2003 року відсоткова ставка за користування кредитними коштами по кредитному договору встановлюється на рівні 18% річних.
30.05.2004 р. між Акціонерним банком «Київська Русь» та Виробничо-фінансовою компанією «Київська Русь» була укладена додаткова угода, в якій сторони домовилися про продовження дії кредитного договору №6856-20.1-02/12/23-1 від 23.12.2002 р. до 01 червня 2005 року.
З матеріалів справи, зокрема, виписки від 23.08.2007 р. по особовому рахунку №2062617652002 (а. с. 14-16), вбачається, що за період з 24.12.2002 р. по 18.03.2003 р. Виробничо-фінансовій компанії «Київська Русь» були надані кредитні кошти у загальному розмірі 500 000,00 грн.
Проте, в обумовлений договором №6856-20.1-02/12/23-1 від 23.12.2002 р. та додатковими угодами до нього строк кредитні кошти відповідачем в повному обсязі повернуті не були, заборгованість за якими становить 222 549,38 грн. та підтверджується наявними в матеріалам справи документами. Крім того, відповідачем також не були сплачені відсотки, заборгованість за якими на час розгляду справи становить 86 079,32 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Відповідач не представив суду доказів повернення кредитних коштів у розмірі 500 000,00 грн. та сплати відсотків у сумі 86 079,32 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення такого роду фактів. Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем умов договору №6856-20.1-02/12/23-1 від 23.12.2002 р. та додаткових угод до нього, через що позовні вимоги Акціонерного банку «Київська Русь» відносно стягнення з Виробничо-фінансової компанії «Київська Русь» заборгованості у сумі 308628,70 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
В п. 6.1 Кредитного Договору сторони передбачили, що за несвоєчасне повернення кредитних коштів та/або сплату відсотків за користування кредитними коштами, Позичальник сплачує пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення.
Судом встановлено, що заявлений позивачем до відшкодування розмір пені у сумі 43650,94 грн., згідно з доданим до позовної заяви розрахунком, обчислений Акціонерним банком «Київська Русь» правомірно, через що пеня у зазначеному розмірі підлягає стягненню з ВФК «Київська Русь» на користь АБ «Київська Русь».
Таким чином, всебічно та в повному обсязі дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи документи та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Акціонерного банку «Київська Русь» підлягають задоволенню в повному обсязі.
Державне мито та витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь АБ «Київська Русь» відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-85 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Виробничо-фінансової компанії «Київська Русь» (95048, м. Сімферополь, вул. Балаклавська, 89, кв. 134; 95034, м. Сімферополь, вул. М. Залки, 17А, ідентифікаційний код 30933204) на користь Акціонерного банку «Київська Русь» (04071, м. Київ, вул. Хорива, 11-А, ідентифікаційний код 24214088) заборгованість у сумі 308628,70 грн., пеню у розмірі 43650,94 грн., 3522,79 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Дворний І.І.
Суд | Господарський суд Автономної Республіки Крим |
Дата ухвалення рішення | 27.11.2007 |
Оприлюднено | 31.01.2008 |
Номер документу | 1307973 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд Автономної Республіки Крим
Дворний І.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні