Постанова від 07.10.2025 по справі 420/8794/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/8794/25

Перша інстанція: суддя Бутенко А.В.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаШляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 у справі № 420/8794/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 25 травня 2016 року до 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців (місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення базового місяця) січень 2008 року;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25 травня 2016 року до 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року у загальному розмірі 72 266,81 грн з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року до 12 вересня 2022 року із застосуванням щомісячної фіксованої індексації (індексації-різниці) відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) у фіксованому розмірі 3 908,98 грн у місяць за період з 01 березня 2018 року до 12 вересня 2022 року загальному розмірі 212 648, 51 грн відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період з 25 травня 2016 року до 12 вересня 2022 року, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2011 року №159;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період з 25 травня 2016 року до 12 вересня 2022 року, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2011 року № 159.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . При цьому, у період з 25.05.2016 року по 28.02.2018 року індексація грошового забезпечення позивачу не виплачувалась. За період з 01.03.2018 року по 12.09.2022 року позивачу виплачена тільки поточна індексація грошового забезпечення, яка склалась внаслідок перевищення порогу для проведення індексації в 103%. Позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату індексації грошового забезпечення за вказаний період. Однак, відповідач відмовив у задоволенні заяви у зв`язку із відсутністю правових підстав.

Представник відповідача надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування відзиву зазначено, що у пункті 81-1 розділу ІV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008) зазначено, що призначення військовослужбовців військової служби за контрактом на посади здійснюється шляхом просування та переміщення по службі з урахуванням перспектив службової кар`єри кожного військовослужбовця. Планування, організація та управління службовою кар`єрою військовослужбовців військової служби за контрактом здійснюється в порядку, визначеному Міністерством оборони України. У відповідності до пункту 40 розділу ІІ Положення №1153/2008 у разі переміщення по службі військовослужбовця з однієї військової частини до іншої для дальшого проходження військової служби дія контракту про проходження військової служби не припиняється. Окремі умови контракту за новим місцем служби можуть бути переглянуті та засвідчені підписами сторін контракту. Відповідно до пункту 7 розділу І Положення №1153/2008, військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим. Таким чином, позивача не було звільнено з військової служби. Майора ОСОБА_2 було переміщено з посади у військовій частині НОМЕР_1 для подальшого проходження військової служби за контрактом на посаду старшого офіцера відділу статистичного обліку особового складу кадрового центру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 22.05.2025 у справі № 420/8794/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнив частково.

Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 25.05.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) листопад 2014 року.

Зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.05.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не врахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 12.09.2022.

Зобов`язав Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 12.09.2022, виходячи з фіксованої величини 3908,98 грн. в загальній сумі 212 648,51 грн., що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

В іншій частині позовних вимог відмовив.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні позовних вимог та способу захисту, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- суд першої інстанції залишив поза увагою, що при розгляді справи необхідно визначити суму індексації грошового забезпечення, яка належить до виплати, що забезпечить ефективний захист прав та інтересів позивача.

- суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що належним способом захисту права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірний період, замість заявленого позивачем способу стягнення сум індексації грошового забезпечення;

- суд першої інстанції помилково дійшов висновку про передчасність позовних вимог про компенсацію втрати частини доходів.

Представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Обставини справи.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 у період з 25 травня 2016 року до 12 вересня 2022 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 240 від 12.09.2022 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення у зв`язку із призначенням на посаду старшого офіцера відділу статистичного обліку особового складу кадрового центру (наказ командувача ВМС ЗСУ (по особовому складу) від 23.08.2022 року № 287).

У період з 25.05.2016 року по 28.02.2018 року відповідач не нараховував та не виплачував позивачці індексацію грошового забезпечення у повному обсязі, а за період з 01.03.2018 року по 12.09.2022 року позивачу виплачена тільки поточна індексація грошового забезпечення, яка склалась внаслідок перевищення порогу для проведення індексації в 103%

Позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 25.05.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року та з 01.03.2018 року по 12.09.2022 року відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078

Однак, листом відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування та виплати індексації за вказаний період.

Позивач вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення протиправною, звернувся до суду з цим позовом.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.

Висновок суду першої інстанції.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що не нарахування та не виплата позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з 25.05.2016 по 28.02.2018 є протиправною бездіяльністю відповідача, а тому належить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період 25.05.2016 року по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця для нарахування індексації - січень 2008 року.

Також суд, враховуючи факт не нарахування й не виплати позивачу за період з 01.03.2018 по 12.09.2022 «індексації-різниці» та не вирішення питання щодо наявності у позивача права на цей вид індексації у спірний період, виснував, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу «індексації-різниці» за період з 01.03.2018 по 12.09.2022 включно у розмірі 3908,98 грн. щомісячно, у загальній сумі 212 648,51 грн.

Щодо вимоги про виплату індексації із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 року, суд першої інстанції вказав, що позивачем не надано доказів того, що з цього приводу між сторонами виник спір, зокрема щодо того, що відповідач заперечує право позивачки на отримання такої компенсації або свій обов`язок виплатити компенсацію одночасно з виплатою грошового забезпечення, у тому числі на виконання рішення суду у цій справі.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення за період з 25 травня 2016 року до 12 вересня 2022 року, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2011 року № 159, суд першої інстанції вказав, що Військовою частиною НОМЕР_3 , на виконання рішення суду по справі № 420/5421/25 ще не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року, а відтак, позивач не набув права на компенсацію втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.

Колегія суддів частково не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частинами першою-третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03 липня 1991 року (надалі - Закон №1282-ХІІ).

Положеннями статті 1 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно зі статтею 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Статтею 4 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення, у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (надалі - Порядок № 1078).

Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).

Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме, зокрема, 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

На підставі аналізу вищенаведених положень законодавства, можливо дійти висновку, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ключові питання щодо індексації грошового забезпечення позивача, які потребують вирішення в контексті розгляду даної справи, в межах доводів апеляційної скарги, стосуються:

- способу захисту права позивача на отримання невиплачених сум індексації грошового забезпечення;

- права позивача на виплату компенсації втрати частини доходів.

Вирішуючи спірні питання колегія суддів виходить з таких міркувань.

Щодо способу захисту права позивача на отримання невиплачених сум індексації грошового забезпечення, колегія суддів звертає увагу на таке.

Верховний Суд у пункті 62 постанови від 31 травня 2021 року у справі № 420/7110/19 зазначав, що обраний позивачем спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (вимога повинна співвідноситися із обставинами порушення права чи законного інтересу); б) забезпечувати реальне поновлення прав у випадку задоволення позову (у результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, у якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18, від 21 серпня 2019 року у справі №911/3681/17, зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

З огляду на наведене, апеляційний суд зауважує, що у позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь індексацію грошового забезпечення за період з 25.05.2016 по 28.02.2018 та з 01.03.2018 по 12.09.2022 у конкретних розрахованих сумах.

Враховуючи характер спірних правовідносин, такий спонукаючий спосіб захисту є належним та ефективним, адже здатний забезпечити реальне поновлення прав особи у випадку задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21.

Як правильно встановлено судом першої інстанції позивач має право на індексацію грошового забезпечення за період з 25.05.2016 по 28.02.2018 з урахуванням місяця підвищення доходу січня 2008 року, а також на індексацію-різницю за період 01.03.2018 по 12.09.2022 у сумі у розмірі 3908,98 грн. щомісячно, у загальній сумі 212 648,51 грн.

Проте, суд першої інстанції помилково не визначив суму індексації позивача за період з 25.05.2016 по 28.02.2018 з урахуванням місяця підвищення доходу січня 2008 року.

Колегія суддів, зазначає, що за вказаний період індексація грошового забезпечення підлягає стягненню щ відповідача на користь позивача у загальній сумі 72 186,73 грн, що підтверджується розрахунком позивача (а.с. 21, зворот), який в ході судового розгляду справи не спростовано відповідачем.

Також , колегія суддів зауважує, що відповідно до частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тобто, за загальним правилом, суд не може виходити за межі позовних вимог (не може застосовувати інший спосіб захисту, ніж зазначив позивач у позовній заяві).

Водночас, суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає недостатність обраного позивачем способу захисту його прав.

Колегія суддів зазначає, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у інший спосіб, ніж було заявлено.

Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:

- лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;

- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;

- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересі.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод задекларовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У юридичній науці способи захисту права визначені як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постановах від 23.12.2021 у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022 у справі № 160/6762/21 сформулював правовий висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Колегія суддів також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засада ефективності захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві знайшла своє безпосереднє закріплення у положеннях КАС України.

Зокрема, вимога ефективності міститься у таких нормах КАС України: частинах першій та другій статті 2 (завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень; у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, розсудливо); частині другій статті 5 (захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); абзаці 2 частини другої статті 9 (суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); частині четвертій статті 242 (судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень).

Отже, аналіз положень КАС України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Європейський Суд з прав людини у рішенні "Пантелеєнко проти України" (заява № 11901/02, п. 77), з посиланням на статтю 13 Конвенції, зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Також, як наголошується Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Salah v. The Netherlands" (заява № 196/02, п. 50), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб не відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

Колегією суддів встановлено, що в позовній заяві позивач способом захисту порушеного права обрав саме стягнення з військової відповідача індексації грошового забезпечення.

Обираючи спосіб захисту порушеного права суд першої інстанції вказав, що належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення.

Проте, як зазначалось вище апеляційним судом, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, для належного та ефективного захисту прав та інтересів позивача судам необхідно було перевірити обґрунтованість нарахованих позивачем сум індексації, розрахувати їх і, відповідно, у судовому рішенні вказати конкретні суми (індексації грошового забезпечення), на які позивач має право та які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити.

У цій постанові Верховний Суд зазначив, що застосований судами спосіб захисту не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини та не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, оскільки суди попередніх інстанцій в ухвалених рішеннях не розрахували та не визначили конкретних сум індексації грошового забезпечення, які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити позивачу, не перевірили розраховану позивачем суму індексації.

За таких умов Верховний Суд у справі №400/3826/21 дійшов до висновку, що оскаржені судові рішення суперечать вимогам частини четвертої статті 242 КАС України і не відповідають завданню адміністративного судочинства, визначеного статтею 2 цього Кодексу.

З огляду на викладене, на думку колегії суддів, суд першої інстанції помилково виснував, що належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення.

Застосований судом першої інстанції спосіб захисту (зобов`язання нарахувати і виплатити індексацію грошового забезпечення) має усічений вплив, не забезпечує ефективного захисту прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, а також не вносить юридичної визначеності у спірні правовідносини.

У даному випадку, належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення ненарахованої та невиплаченої індексації грошового забезпечення, яка є складовою грошового забезпечення військовослужбовця.

Перевіряючи ефективність обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права апеляційним адміністративним судом враховано правові висновки Верховного Суду, які викладено в постановах від 27.06.2024 у справі № 440/1497/22, від 04.04.2024 у справі №160/4155/22, від 10.07.2024 у справі № 360/727/23.

Водночас, колегія суддів акцентує, що в спірних правовідносинах в суб`єкта владних повноважень немає дискреційних повноважень, оскільки у нього немає вибору між можливими варіантами поведінки кожна із яких буде правомірною.

У даному випадку, у Військової частини НОМЕР_1 є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки, зокрема, виплатити ОСОБА_3 належну суму індексації грошового забезпечення.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що погоджується з висновками суду першої інстанції про передчасність позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за спірний період з огляду на таке.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, від 17.11.2021 у справі № 460/4188/20, від 27.07.2022 у справі № 460/783/20, від 11.05.2023 у справі 460/786/20.

Верховний Суд зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі Закон № 2050-III) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі Порядок № 159) свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Судова палата Верховного Суду дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Верховний Суд вказав на те, що зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Колегія суддів зазначає, що основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Таким чином, за змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу за виплатою такої компенсації.

Системний аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить про те, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Отже, враховуючи те, що індексацію грошового забезпечення в належному розмірі позивачу ще не нараховано та не виплачено, колегія суддів доходить висновку про відсутність виплати основної суми доходу в розумінні Закону № 2050-III, за наявності якої можлива виплата суми компенсації.

Таким чином, оскільки позивачу не було здійснено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, апеляційний суд вважає правильними висновки суду першої інстанції про передчасність позовних вимог в цій частині.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів зазначає, що незважаючи на те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для частково задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , суд помилково дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 25.05.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року у загальному розмірі 72 186,73 грн, з урахуванням раніше виплачених сум; стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) у фіксованому розмірі 3 908,98 грн у місяць за період з 01.03.2018 по 12.09.2022 загальному розмірі 212 648, 51 грн відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

Натомість суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, не перевірив обґрунтованість нарахованих позивачем сум індексації, не розрахував їх і, відповідно, у судовому рішенні не вказав конкретні суми, на які позивач має право та які відповідач зобов`язаний нарахувати й виплатити.

Враховуючи викладене, на думку колегії суддів, є обґрунтованими доводи апелянта про необхідність зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції.

У силу п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи все вищевикладене, а також те, що при постановлені оскаржуваного рішення судом першої інстанції було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_3 слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 у справі № 420/8794/25 змінити, виклавши третій та п`ятий абзаци резолютивної частини рішення у новій редакції:

« 3. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) індексацію грошового забезпечення за період з 25.05.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, у загальній сумі 72 186 (сімдесят дві тисячі сто вісімдесят шість) гривень 73 копійки, відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.».

« 5. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 12.09.2022, виходячи з фіксованої величини 3908 (три тисячі дев`ятсот вісім) гривень 98 копійок у загальній сумі 212 648 (двісті дванадцять тисяч шістсот сорок вісім) гривень 51 копійка, відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22.05.2025 у справі № 420/8794/25 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.І. ШляхтицькийСудді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк