Рішення

від 22.01.2008 по справі 18/420-12/301

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

18/420-12/301

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа №  18/420-12/301

22.01.08

За позовом          Товариства з обмеженою відповідальністю «Бук»

До                    Закритого акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»

Про                    визнання частково недійсним акта та стягнення 121 410 грн.

 Суддя Л.В.Прокопенко

Представники:

Від позивача        Бакулін О.Ю. –п/к (дов. від 01.08.07 р.)

Від відповідача   Остроух М.В. –п/к (дов. від 03.01.07 р. №182)

Обставини справи:

Позовні вимоги заявлені про визнання пп. 10 п. 5.1 Правил добровільного страхування наземного транспорту акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», затверджених 05.10.01р. Міністерством фінансів України, недійсним у частині «права страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування «при грубій необачності страхувальника»на дату укладення договору, стягнення страхового відшкодування в сумі 121 410 грн.

Рішенням суду від 14.11.06 р. позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою КАГС від 02.04.07 р. рішення суду залишене без змін.

Постановою ВГСУ від 12.07.07 р. попередні судові рішення по справі скасовані зі скеруванням справи на новий розгляд.

За резолюцією голови суду від 24.07.07 р. справа передана на розгляд судді Прокопенко Л.В., яка ухвалою від 25.07.07 р. прийняла справу до свого провадження.

В судовому засіданні 15.08.07 р. розгляд справи відкладено.

Ухвалою ВСУ від 13.09.07 р. відмовлено в порушення касаційного провадження з перегляду постанови ВГСУ від 12.07.07 р.

В судовому засіданні 14.11.07 р. оголошено перерву.

В судовому засіданні 22.11.07 р. оголошено перерву.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

                                                                 ВСТАНОВИВ:

30.06.04р. між сторонами було укладено договір добровільного страхування автотранспорту, про що позивачу надано поліс №0008754, серія UK-4, який згідно ст. 18 Закону України «Про страхування», ст. 354 ГК України та ст. 981 ЦК України є формою договору страхування.

Згідно п. 1 та п. 3.2 договору предметом договору є страхування транспортного засобу –автомобіля «SKODA Super B Classic 1.8 T», державний номер АТ 3666 АА, який належить на праві власності ТОВ «Бук», зокрема, від незаконного заволодіння транспортним засобом.

Позивач своєчасно вніс страховий платіж у сумі 5 490, 43 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового ордера від 30.06.04 р.

В період з 19.03.05 р. по 20.03.05 р. стався страховий випадок.

Автомобілем на підставі шляхового листа користувався Базюк М.Д., який 26.02.05 р. виїхав на вказаному автомобілі до м. Кладно Чеської Республіки по службових справах.

18.03.05 р. Базюк М.Д. виїхав до України у зв'язку з хворобою, залишивши автомобіль у м. Кладно у дворі фірми «MIKRE», якою керував його діловий партнер. Ключі для зберігання були передані м. Мирославу Кретіку, які той зберігав у приміщенні фірми.

Згідно рішення комісара поліції служби кримінальної поліції та розслідування м. Кладно невідомий злочинець в період з 22.00 19.03.05 р до 08.00 20.03.05 р. зламав грати, розбив вікно, зламав шість дверей та викрав з приміщення ключі від автомобіля та викрав автомобіль.

Факт вчинення викрадення посвідчується компетентними органами – районною дирекцією служби кримінальної поліції та розслідування поліції м. Кладно Чеської Республіки. Будь-яку причетність страхувальника або його довіреної особи до скоєння злочину не встановлено.

Листом від 21.07.05 р. №1467/1 відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування, посилаючись на порушення страхувальником п. 5.1 Правил добровільного майнового страхування автотранспорту та ст.ст.8,9,17 Закону України «Про страхування», оскільки ним була допущена груба необачність, яка полягала в тому, що Базюк М.Д. передав ключі від автомобіля сторонній особі та залишив автомобіль в нічний час на не охоронюваній території.

Позивач не погоджується з зазначеним висновком з таких підстав.

Відповідно до ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про страхування»страховик має право відмовлятися від здійснення страхової виплати у разі навмисних дій страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, якщо вони були спрямовані на настання страхового випадку.

Тобто, на думку позивача, підстави відмови у здійснені страхової виплати законодавець пов'язує виключно з навмисними діями страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування. Зазначене передбачене і пп. 1 п. 5 полісу №0008754. Одночасно поліс відсилає до п. 5 Правил страхування відповідача, в якому визначені інші випадки відмови у виплаті, а саме: груба необачність страхувальника.

При цьому, ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про страхування»визначає в якості підстави для відмови страховика у здійсненні страхових виплат наявність інших підстав, встановлених законом, тобто, інші підстави можуть встановлюватися лише законом і не повинні йому суперечити.

Підпункт 10 п. 5.1 Правил відповідача, на думку позивача, суперечить вимозі законодавства, тому не може бути застосована при визначенні підстав для відмови у відшкодуванні.

Відповідач проти задоволення позову заперечив з таких підстав.

Відповідно до ст. 6, 16 Закону України «Про страхування»договори страхування укладаються відповідно до правил страхування; страхування наземного транспорту є добровільним видом страхування, загальні умови та порядок здійснення таких видів страхування встановлюється страховиком.

Відповідач здійснює даний вид страхування відповідно до Правил добровільного страхування автотранспорту, затверджених Головою правління 05.10.01 р. та Міністерством фінансів України 25.12.01 р.

Згідно Правил одним з випадків відмови у виплаті страхового відшкодування є груба необачність страхувальника або його довірених осіб чи представників.

При укладенні договору страхування позивач був ознайомлений з Правилами, про що свідчить підпис у договорі.

Договір страхування укладено на підставі Правил та заяви на страхування транспортного засобу, яка є невід'ємною частиною договору.

Згідно п. 8.4.2 Правил при укладенні договору страхування страхувальник зобов'язаний надати страховику інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику і надалі інформувати його про будь-які зміни в страхових ризиках. Згідно п. 4 заяви страховик зобов'язався зберігати транспортний засіб у нічний час (з 23-00 до 06-00 в гаражі, що враховувалося страхувальником при укладенні договору.

Гараж згідно Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.01р. №127, відноситься до будівель, основні типи гаражів –одноповерхові, багатоповерхові та підземні гаражі-стоянки.

В даному випадку позивач залишив автомобіль на відкритій території, чим порушив свої зобов'язання, не повідомивши відповідача як страховика про зміну умов зберігання, тобто, про зміну в страхових ризиках.

Щодо обставин викрадення автомобіля, то страховик стверджує, що в даному випадку мала місце груба необачність, так як дії водія призвели до погіршення умов зберігання автомобіля порівняно з передбаченими договором, до підвищення ризику заволодіння автомобілем третіми особами.

Крім того, відповідно до заяви страхувальника вигодонабувачем було призначено ІФФ ПриватБанк. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про страхування»страхувальники мають право при укладенні договору страхування призначати громадян або юридичних осіб (вигодонабувачів), які можуть зазнати збитків в результаті страхового випадку, для отримання страхового відшкодування. Таким чином, права на отримання страхового відшкодування позивач не має.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають  частковому задоволенню з наступних підстав.

Щодо відповідності законодавству пп. 10 п. 5.1 Правил добровільного страхування наземного транспорту акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»суд зазначає наступне.

Згідно оскаржуваного пункту до страхових випадків не відносяться і виплати страхового відшкодування не проводяться при грубій необачності страхувальника або особи, на користь якої укладено договір страхування, або його довірених осіб чи представників.

Відповідач вважає, що зазначена підстава, хоча і не передбачена законом, проте йому не суперечить, тобто, може згідно ст. 26 Закону України «Про страхування»та ст. 991 ЦК України бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Проте, суд у даному випадку не може погодитися з зазначеним висновком відповідача і вважає, що зазначена умова Правил добровільного страхування наземного транспорту суперечить законодавству, тому не може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, а саме.

У ст. 991 ЦК України перераховано випадки відмови у здійсненні страхового відшкодування, при чому, окремим пунктом (п. 6 ч. 1) зазначено, що наведений перелік не є вичерпним, так як законами можуть бути передбачені інші випадки.

Відповідно до ч. 2 ст. 991 ЦК України договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.

При цьому, п. 1 ч. 1 ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про страхування»безпосередньо регулюють можливість застосування для відмови у виплаті страхового відшкодування такої обставини як наявність вини страхувальника у настанні страхового випадку, а саме –чітко вказують лише на таку форму вини страхувальника як навмисні дії, тобто, умисел в розумінні ст. 614 ЦК України. Така форма вини як необережність законодавцем не вказана.

Таким чином, питання, за яких обставин вина страхувальника може бути підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, чітко врегульоване законодавством. Відповідно, це питання не може по-іншому регулюватися Правилами страхування та/або договором страхування, так як це порушує п. 1 ч. 1 ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про страхування».

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що пп. 10 п. 5.1 Правил добровільного страхування наземного транспорту акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія»в частині права страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування при грубій необачності страхувальника є такою, що не відповідає законодавству.

Щодо відшкодування страхувальнику 121 410 грн. суд зазначає наступне.

В цій частині позовних вимог суд відмовляє, так як вважає, що в даному випадку страхувальником порушено умови договору страхування, а саме: р. V «Причини відмови у страховій виплаті»в частині невиконання (недотримання) страхувальником своїх зобов'язань за договором та/або умов договору.

А саме, суд погоджується, що умови, викладені у заявці позивача на страхування, є умовами договору страхування згідно ст. 18 Закону України «Про страхування». Зокрема, згідно п. 4 заяви страховик зобов'язався зберігати транспортний засіб у нічний час (з 23-00 до 06-00) в гаражі, що враховувалося страхувальником при укладенні договору.

Згідно п. 8.4.2 Правил при укладенні договору страхування страхувальник зобов'язаний надати страховику інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику і надалі інформувати його про будь-які зміни в страхових ризиках.

Саме з врахуванням зазначеної умови відповідачем укладено з позивачем договір страхування, тому спосіб зберігання транспортного засобу в нічний час суд вважає умовою договору, погодженою сторонами, тому такою, що є обов'язкова для них.

Щодо тлумачення терміну «гараж», то суд вважає, що в даному випадку має застосовуватися визначення, що міститься у Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.01р. №127, так як зазначений підзаконний нормативний акт є спеціальним щодо визначення видів нерухомості, а також відмежування, які об'єкти відносяться до нерухомості, які –ні.

Згідно зазначеної Інструкції гаражі відноситься до будівель, основні типи гаражів –одноповерхові, багатоповерхові та підземні гаражі-стоянки.

В той же час Постанова Пленуму Верховного Суду України №5 від 28.06.91 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ, пов'язаних з діяльністю гаражно-будівельних кооперативів»не може бути використана як джерело для визначення терміну «гараж», так як вона не є нормативним актом. Крім того, текст зазначеної Постанови не містить визначення поняття «гараж».

В даному випадку позивач залишив автомобіль на відкритій території, чим порушив свої зобов'язання, не повідомивши відповідача як страховика про зміну умов зберігання, тобто, про зміну в страхових ризиках.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 49, 82-89, 93 ГПК України, ст. 991 ЦК України, ст. 26 Закону України «Про страхування», суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги задовольнити частково.

2.          Визнати недійсним пп. 10 п. 5.1 Правил добровільного страхування наземного транспорту акціонерного товариства «Українська транспортна страхова компанія», затверджених 05.10.01р. Міністерством фінансів України, у частині «права страховика відмовити у виплаті страхового відшкодування «при грубій необачності страхувальника».

3.          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4.          Рішення може бути оскаржене протягом 10-ти днів з дня підписання.

              Суддя                                                                                                    Л.В.Прокопенко