Постанова

від 26.11.2007 по справі 25/395 а

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

25/395 А

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

26.11.07                                                                                           Справа№ 25/395 А

17 17 год. 20 хв.                                        79014, м.Львів вул.Личаківська,128. Зал судових засідань № 310

Господарський суд Львівської області розглянувши в судовому засіданні справу:

за позовом :Державної податкової інспекції у Франківському районі (м. Львів)

до відповідача 1:Товариства з обмеженою відповідальністю „Прилад-сервіс” (м. Львів)

до відповідача 2:Приватного підприємства „Фітосвіт” (м. Львів)

про :визнання нечинним господарського зобов'язання

Головуючий суддя : Пазичев  В.М.Пазичев В.М.

Секретар : Люта Я.Я.Люта Я.Я.

Представники сторін:

від позивача:не з'явився

від відповідача 1:не з'явився

від відповідача 2:не з'явився

Присутнім в судовому засіданні, згідно ст. 130 КАС України, роз'яснено їхні процесуальні права та обов'язки, а також видано пам'ятки про їхні права та обов'язки.

Суть спору :  До господарського суду Львівської області подано позов Державною податковою інспекцією у Франківському районі (м. Львів) до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю „Прилад-сервіс” (м. Львів) та відповідача 2: Приватного підприємства „Фітосвіт” (м. Львів) про визнання нечинним господарського зобов'язання.

Ухвалою суду про порушення провадження у справі від 07.11.2007 р. судовий розгляд справи призначено на 26.11.2007 р.

Позивач вимог ухвал суду про порушення провадження у справі від 07.11.2007 р. в повному обсязі не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був, відповідно до ст. 107 КАС України, повідомлений про дату, час і місце проведення засідання.

Відповідач 1 вимог ухвал суду про порушення провадження у справі від 20.09.2007 р. в повному обсязі не виконав, відзив на позов не подав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був, відповідно до ст. 107 КАС України, повідомлений про дату, час і місце проведення засідання.

Відповідач 2 вимог ухвал суду про порушення провадження у справі від 20.09.2007 р. в повному обсязі не виконав, відзив на позов не подав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був, відповідно до ст. 107 КАС України, повідомлений про дату, час і місце проведення засідання.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 26.11.2007 р.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року № 2747-IV, справу розглянуто в порядку, встановленому цим Кодексом.

Розглянувши документи і матеріали, подані сторонами, заслухавши пояснення осіб, присутніх в судовому засіданні, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Між ТзОВ „Прилад-сервіс" (продавець) в особі директора Супереки О.І. та ПП "Фітосвіт" (покупець) укладено угоду від 16.04.04 р. № 35.

В даному випадку між відповідачами господарське зобов'язання виникло на підставі угоди від 16.04.2004 р. № 35, на підставі якої виписано податкову накладну № 0000122 від 26.08.04 року на суму 532 762,66 грн.

Однак, згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи № 213 від 27 січня 2006 року за матеріалами кримінальної справи № 144-5900, податкова накладна, яка видана ТзОВ „Прилад-сервіс" ПП "Фітосвіт", підписана не уповноваженою особою, а саме не директором ТзОВ „Прилад-сервіс" Суперекою О.І., а іншою особою Ященком Василем Павловичем.

При прийнятті постанови суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і в розмірах, встановлених законом.

Згідно ч.2 ст.9 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

Ст.173 ГК України визначає поняття "господарського зобов'язання": господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько - господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, передбачених ст. 174 ГК України є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 203 ЦК України загальними  вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є те, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про систему оподаткування” одним з принципів побудови системи оподаткування є обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період, та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства.

У відповідності до вимог ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Пленум Верховного Суду України в п. 6 Постанови № 3 від 28 квітня 1978 року "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" роз'яснив, що до таких угод належать угоди, спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання всупереч закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою тощо. Умисел юридичної особи - сторони у договорі визначається умислом посадової особи, яка підписала (уклала) угоду від імені такої юридичної особи і яка мала такі повноваження на момент її підписання.

Як передбачено ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Таким чином, органом державної податкової служби доведено, що сторонами угоди, на підставі якої виникло спірне господарське зобов'язання, мали за мету не сплачувати податки, що в подальшому і було зроблено.

Крім того, вироком Франківського районного суду м. Львова від 01.08.2006 р. по справі № 1-123 2006 р. встановлено, що підсудний Суперека О.І., який значився директором ТзОВ „Прилад сервіс”, давши згоду на те, щоб на його ім'я було придбано ТзОВ „Юстіна”, будучи службовою особою, не виконував своїх службових обов'язків через несумлінне до них ставлення, оскільки лише формально був керівником зазначених суб'єктів підприємницької діяльності. Підписуючи документи без усвідомлення їх реального змісту підсудний Суперека О.І., як керівник суб'єктів підприємницької діяльності не забезпечив належної схоронності їх печаток та установчих документів, не контролював їх фінансово-господарської діяльності, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді розкрадання коштів з Державного бюджету шляхом незаконного відшкодування податку на додану вартість.  

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відображення  всіх цих компонентів у свідомості учасників договору дає їм  можливість усвідомлювати об'єктивну направленість укладеного договору –його суперечності інтересам держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаною стягується за рішенням суду в доход держави.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 208 ГК України, у разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав ( в тому числі з підстав невідповідності вимогам закону) кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Суд звертає увагу і на те, що частиною 1 статті 208 ГК України передбачено застосування санкцій лише судом.

Це правило відповідає нормі ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то такі санкції не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими санкціями як такі, що відповідають визначенню частини першої статті 238 ГК України.

Тому, суд вважає, що такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків встановлених ст.250 ГК України.

Згідно ст.250 ГК України, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Враховуючи те, що податкова накладна була виписана 26.08.2004 року, тобто, більше ніж за один рік до звернення органу державної податкової служби до суду для застосування конфіскаційні наслідків, передбачених ч.1 ст.208 ГК України, суд вважає, що минули строки застосування передбачені ст.250 ГК України, таких наслідків.

Згідно ч. 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, Закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст., 69 КАС України, докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідачі, всупереч вимогам, викладеним в ухвалах суду, не подали доказів відсутності порушень чинного законодавства України, відзив на позов не представили, проти позову у встановленому чинним законодавством України порядку не заперечили, явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили.

Виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені сторонами докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 "Про судові рішення", суд прийшов до висновку, що позов Державної податкової інспекції у Франківському районі (м. Львів) до ТзОВ „Прилад-сервіс” (м. Львів) та ПП „Фітосвіт” (м. Львів) в частині визнання нечинним господарського зобов'язання, яке виникло на підставі податкової накладної № 0000122 від 26.08.2004 р. та угоди № 35 від 16.08.2004 р. на суму 532 762,66 грн. є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

В решті позовних вимог слід відмовити.

Згідно ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать:

1)          витрати на правову допомогу;

2)          витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;

3)          витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Сплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено.

Згідно п. п. 1, 2 ч. З р. VII Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України, до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору:

судовий збір при зверненні до адміністративного суду сплачується у порядку, встановленому законодавством для державного мита;

розмір судового збору визначається відповідно до підпункту "б" пункту 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", та становить 0,2 неоподаткованого мінімуму доходів громадян, тобто 3,4 грн.

Згідно ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 19,41,67 Конституції України, ст. ст. 173,207,208 ГК України, п. 2-1, п. 3, п. 6 Прикінцевих та перехідних положень та ст. ст. 69-71, 86, 87, 98, 158, 160, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 року №2747-IV (із змінами та доповненнями), господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задоволити частково.

2.          Визнати недійсним господарське зобов'язання, яке виникло на підставі договору № 35 від 16.04.2004 р. укладеного між ТзОВ „Прилад-сервіс” (м. Львів) та ПП „Фітосвіт” (м. Львів), на підставі якого виписана податкова накладна № 000122 від 26.08.2004 р.

3.          В решті частині позовних вимог –відмовити.

4.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Прилад-сервіс” (79000, м. Львів, вул. Стрийська, 36/9, код ЄДРПОУ 13801428) в дохід державного бюджету України (р/р 31112095600006 Банк УДК у Львівській області, МФО 825014, отримувач: ВДК Личаківського району м.Львова, код ЄДРПОУ 22389406, код платежу 22090200) -1 грн 70 коп - судового збору.

5.          Стягнути з Приватного підприємства “Фітосвіт” (79000, м. Львів, вул. В.Великого, 15/63, код ЄДРПОУ 31526289) в дохід державного бюджету України (р/р 31112095600006 Банк УДК у Львівській області, МФО 825014, отримувач: ВДК Личаківського району м.Львова, код ЄДРПОУ 22389406, код платежу 22090200) -1 грн 70 коп - судового збору.

6.          Виконавчий лист видати відповідно до ст. ст. 258, 259 КАС України.

Постанова набирає законної сили в строк та в порядку, передбаченому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в строк та в порядку, передбаченому ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                       Пазичев В.М.