Постанова від 16.09.2025 по справі 911/2548/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2025 року

м. Київ

cправа № 911/2548/17 (911/1478/23)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Васьковського О. В. - головуючого, Огороднік К. М., Погребняка В. Я.,

за участі секретаря судового засідання Аліференко Т. В.

розглянув касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Ярошенка Богдана Олеговича

на рішення Господарського суду Київської області (суддя Янюк О. С.) від 04.11.2024

та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Доманська М. Л., судді: Коротун О. М., Отрюх Б. В.) від 03.04.2025

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід"

до 1) Фізичної особи - підприємця Ярошенка Богдана Олеговича

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Маяк Агроплюс "

про визнання договору недійсним

у межах справи за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр -Агро"

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід"

про визнання банкрутом.

Учасники справи:

представник позивача - Шмуйло А. Д., арбітражний керуючий, ліквідатор;

представник відповідача-1 (Фізичної особи - підприємця Ярошенка Б. О.) - Коваль В. В., адвокат;

представник відповідача-2 - не з`явився.

1. Короткий зміст вимог

1.1. 12.09.2017 Господарський суд Київської області ухвалив про порушення провадження у справі № 911/2548/17 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробонус Схід" (далі - Боржник) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спектр-Агро" за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", введення процедури розпорядження майном Боржника та призначення розпорядником майна Боржника арбітражного керуючого Безабчук А. В. тощо.

19.12.2017 Господарський суд Київської області постановив про визнання Боржника банкрутом, відкриття щодо нього ліквідаційної процедури та призначення ліквідатором Боржника арбітражного керуючого Безабчук А. В. тощо. 19.04.2021 ліквідатором Боржника призначено арбітражного керуючого Шмуйла А. Д.

1.2. 11.05.2023 ліквідатор арбітражний керуючий Шмуйло А. Д. від імені Боржника (Позивача) подав позов про визнання недійсним договору від 31.08.2016 про переведення боргу (далі - Договір), укладеного між Фізичною особою - підприємцем Ярошенком Богданом Олеговичем (далі - Відповідач 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маяк Агроплюс" (далі - Відповідач 2).

1.3. Позов обґрунтований фраудаторним характером оспорюваного правочину з переведення боргу Відповідача 1 перед Боржником на Відповідача 2, оскільки

- правочин вчинений без жодної економічної мети, так як зобов`язання сплатити борг Боржнику набула особа - Відповідач 2, з незадовільним фінансовим станом, який тривалий час, починаючи з 2016 року не виконував інші зобов`язання перед Боржником, а тому такий правочин погіршив його майновий стан, що свідчить про відмову Боржника від власних майнових вимог;

- оспорюваний правочин вчинений між заінтересованими особами, оскільки кінцевим бенефіціарним власником Відповідача 2 є ОСОБА_1 , яка разом з попереднім директором Боржника, ОСОБА_2 , що змінився 21.02.2017 (тобто перед порушенням цієї справи про банкрутство) є учасниками інших юридичних осіб;

- оспорюваний правочин вчинений за 12 місяців до відкриття провадження у справі про банкрутство Боржника.

1.4. 23.06.2023 Відповідач 1 подав відзив на позов, у якому заявив про застосування у спірних правовідносинах позовної давності та просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі спливом цього строку.

1.5. 10.07.2023 Позивач подав відповідь на відзив Відповідача 1, у якій, заперечивши аргументи Відповідача 1, просив визнати поважними причини пропуску позовної давності у спірних правовідносинах з огляду на отримання відомостей про оспорюваний правочин з поданням Відповідачем 1 нових доказів разом з апеляційною скаргою в іншій справі: за позовом Боржника до Відповідача 1 про стягнення дебіторської заборгованості, переведеної за оспорюваним Договором на іншого боржника. Також ліквідатор Боржника просив врахувати непередання йому керівником Боржника документації Боржника (у зв`язку з чим ліквідатор звертався із заявою про вчинення кримінального правопорушення), а також пов`язаність Боржника та Відповідача 2 спільними учасниками.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Справа переглядалась судами неодноразово.

15.05.2024 Верховний Суд за результатами розгляду касаційної скарги Боржника постановив про її часткове задоволення, скасування рішення Господарського суду Київської області від 07.11.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2024 з направленням цієї справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.2. При новому розгляді справи 04.11.2024 Господарський суд Київської області ухвалив рішення (мотивувальну частину якого частково було змінено постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025) про задоволення позову та визнання недійсним Договору.

2.3. Судове рішення місцевого суду мотивоване фраудаторністю оспорюваного правочину, який не відповідає критеріям розумності та добросовісності, оскільки вчинений на шкоду Боржнику, який за Договором погодив переведення боргу з діючого підприємця, Відповідача 1, на Відповідача 2, який вже мав ознаки незадовільного фінансового стану, про що були обізнані власники Боржника, які є одночасно і власниками Відповідача 2, через що такі дії Боржника вчинені у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредиторами, та фактично призвели до зменшення розміру активів товариства Боржника.

Висновок про відсутність пропуску позовної давності мотивований несвоєчасним отриманням ліквідатором Боржника інформації про оспорюваний правочин з вини Відповідача 1, який у справі за позовом Боржника до Відповідача 1 про стягнення дебіторської заборгованості, переведеної за Договором на іншого боржника, не подав вчасно докази у справі, у зв`язку з чим позовна давність розпочала свій перебіг у спірних правовідносинах з листопада 2022 (з моменту отримання ліквідатором апеляційної скарги у відповідній справі позовного провадження).

2.4. Судове рішення апеляційного суду щодо підстав для недійсності Договору мотивовано аналогічно до мотивів в рішенні суду першої інстанції, а в частині висновків про застосування позовної давності - поважними причинами пропуску Позивачем цього строку, оскільки ліквідатор Боржника міг дізнатися про існування оспорюваного Договору лише під час розгляду справи № 911/2548/17 (911/1029/22) в суді апеляційній інстанції, а саме з моменту отримання копії апеляційної скарги (листопад 2022), що є поважною причиною для поновлення строку для звернення до суду за захистом порушеного права Позивача у цій справі.

3. Встановлені судами обставини

3.1. Рішенням суду від 17.10.2022 у справі № 911/2548/17 (911/1029/22) позов Боржника задоволено повністю, стягнуто з Відповідача 1 на користь Боржника 981 350 грн 00 коп. заборгованості та 4 962 грн 00 коп. судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2023 апеляційну скаргу Відповідача 1 на рішення суду від 17.10.2022 у справі № 911/2548/17 (911/1029/22) задоволено, рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Боржника до Відповідача 1 про стягнення 981 350 грн 00 коп. відмовлено.

Апеляційний суд визнав поважними обставини, наведені Відповідачем 1 щодо неможливості своєчасно подати до суду першої інстанції докази, та прийняв до розгляду нові докази, а саме Договір, а також повідомлення Боржника від 31.08.2016 про згоду на переведення боргу.

3.2. За змістом пункту 1.1 Договору, укладеного 31.08.2016 між Відповідачем 1 (первісний боржник) та Відповідачем 2 (новий боржник), за умовами Договору первісний боржник переводить свій борг у сумі 981 350 грн 00 коп. (надалі - борг), за договором від 01.07.2016 № 01/07-16, укладеним між первісним боржником та Боржником (надалі - кредитор), а новий боржник приймає на себе зобов`язання за вищевказаним у цьому пункті договором (основний договір).

Відповідно до пункту 1.2 Договору останній укладений сторонами на підставі письмової згоди кредитора (Боржника) на переведення боргу, що підтверджується його повідомленням від 31.08.2016, яке вручене новому та первісному боржнику.

Первісний боржник переводить борг на нового боржника в повному обсязі (пункт 1.3 Договору).

Борг вважається переведеним на нового боржника, а останній набуває статусу зобов`язаної особи перед кредитором з моменту підписання цього Договору (пункт 1.4 Договору).

Згідно з пунктом 2.1 Договору первісний боржник сплачує новому боржнику за прийняття на себе боргу винагороду в розмірі 981 350 грн 00 коп.

Борг нового боржника повинен бути погашений кредитору в порядку та строки, визначені основним договором. Новий боржник зобов`язується виконати зобов`язання первісного боржника перед кредитором (Боржником) на умовах основного договору (пункти 3.1, 4.1 Договору).

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (пункт 7.1 Договору).

3.3. За змістом пунктів 2.1, 3.4 Договору та повідомленням про згоду на переведення боргу, первісний боржник (Відповідач 1) сплачує новому боржнику (Відповідачу 2) за прийняття на себе боргу винагороду у сумі 981 350 грн 00 коп. З моменту набуття чинності цим Договором у нового боржника (Відповідача 2) виникає право вимоги до первісного боржника Відповідача 1 у сумі, зазначеній у статті 2 цього Договору.

3.4. За змістом повідомлення про згоду на переведення боргу, на якому міститься підпис від імені керівника Боржника ОСОБА_2.:

- Боржник надає свою згоду на переведення боргу у сумі 981 350 грн 00 коп., що виник на підставі договору безвідсоткової фінансової допомоги від 01.07.2016 № 01/07-16, укладеного між Боржником та Відповідачем 1, від первісного боржника, яким є Відповідач 1 до нового боржника, яким є Відповідач 2;

- Боржник обізнаний з усіма умовами угоди між відповідачами про переведення вищевказаного боргу.

3.5. 01.09.2016 між відповідачами підписаний акт про зарахування зустрічних грошових вимог відповідно до пункту 1 якого сторони дійшли згоди про зарахування зустрічних грошових вимог, строк виконання яких настав, за договорами, зазначеними в пунктах 2, 3 акта.

Відповідно до пунктів 2, 3 зазначеного акта: Відповідач 1 має перед Відповідачем 2 непогашене грошове зобов`язання в сумі 981 350 грн 00 коп., яке виникло на підставі Договору; сторона-2 має перед стороною-1 непогашене грошове зобов`язання в сумі 981 350 грн 00 коп., яке виникло на підставі договору надання консультаційних послуг від 05.01.2015 № 501-МЯ.

Акт набуває чинності з моменту його підписання сторонами (пункт 7 акта).

3.6. Учасники справи не надали на дослідження суду: основний договір - договір від 01.07.2016 № 01/07-16, укладений між Відповідачем 1 та Боржником; договір про надання консультаційних послуг від 05.01.2015 № 501-МЯ, укладений між відповідачами, які б надали можливість оцінити реальність зарахування зустрічних грошових вимог, на що посилаються відповідачі у цій справі.

3.7. За змістом звіту про проведення фінансово-господарської діяльності неплатоспроможності Боржника від 08.02.2019, складеного незалежним аудитором Рябовою Н.В., в діях керівництва підприємства наявні ознаки нераціонального ведення господарської діяльності, які призвели до збитковості Боржника та ознаки навмисного погіршення фінансово-господарського стану Боржника, тобто доведення до банкрутства. Аналогічні висновки зроблені у звіті за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності Боржника та аналізу ознак фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства Головного територіального управління юстиції у Київській області від 24.05.2019.

3.8. За змістом висновку експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 31.03.2021 надати категоричну відповідь на запитання, чи мали показники фінансово-економічного стану Боржника за три роки, що передували порушення справи про банкрутство такими, що мають ознаки доведення до банкрутства, експерту не надається за можливе.

3.9. Під час перегляду судових рішень у цій справі касаційний суд у постанові звернув увагу на наявність:

- судових рішень (від 15.10.2015 у справі №911/3248/15 та від 01.08.2016 у справі № 911/2021/16) про стягнення заборгованості з Відповідача 2;

- інформації з АСВП від 20.06.2023 щодо Відповідача 2, зі змісту якої вбачається, що відносно Відповідача 2 відкрито три виконавчі провадження;

- листа ГУ ДПС у Київській області від 06.07.2023 №37234/6/10-36-04-04 про те, що фінансова звітність Відповідача 2 за 2017-2022 відсутня, а також копій фінансового звіту суб`єкта малого підприємництва Відповідача 2 за 2015-2016 (2016 - за яким на кінець звітного періоду загальна кредиторська заборгованість становила 36 757 800 грн 00 коп.).

Під час укладення оспорюваного правочину (31.08.2016) Боржник вже мав грошові зобов`язання перед: ТОВ "Спектр-Агро" (ініціюючий кредитор) за договорами поставки від 19.02.2016 та від 31.05.2016 (рішення суду від 18.01.2017 у справі № 911/3896/16 та від 23.01.2017 у справі № 911/3897/16, ухвала суду від 12.09.2017 у справі № 911/2548/17); ТОВ "Торговий дім "Насіння" за договором від 27.01.2016 (рішення суду від 15.03.2017 у справі № 911/344/17, ухвала суду від 20.11.2017 у справі № 911/2548/17); ТОВ "Райз-Максимко" за договором поставки від 31.01.2015 (ухвала суду від 20.11.2017 у справі № 911/2548/17).

Відповідно до ухвали суду від 20.11.2017 цей розмір складає більше 10 млн. грн основного зобов`язання (без штрафних санкцій); Відповідач 2 у відповідний період мав заборгованість перед Боржником у сумі 1 559 530 грн 00 коп. за договорами від 10.02.2015 та 11.02.2015, що підтверджується рішенням суду від 27.03.2023 у справі № 911/2548/17 (911/1028/22).

Зі змісту рішення також вбачається, що незважаючи на відсутність платежів від Відповідача 2 (останній платіж здійснений 29.08.2016) та наявної заборгованості, Боржник продовжував перераховувати Відповідачу 1 грошові кошти (платіжні доручення від 20.02.2017 на суму 2 000 грн 00 коп. та 22.02.2017 - на суму 320 000 грн 00 коп.). Доказів, які б вказували на можливість та намір Відповідача 2 виконувати свої грошові зобов`язання за зазначеними договорами, учасники справи суду не надали.

Рішеннями суду: від 01.08.2016 у справі № 911/2021/16 стягнуто з Відповідача 2 на користь Товариства з обмеженою відповідальність "Презенс технолоджи" 374 227 грн 59 коп. основного богу, 67 353 грн 32 коп. пені, 31345 грн 66 коп. 3 % річних та 7 261 грн 36 коп. судового збору; від 15.10.2015 у справі № 911/3248/15 стягнуто з Відповідача 2 на користь Товариства з обмеженою відповідальність "Віейбі Лізинг" 5 651 грн 40 коп. штрафу та 1 827 грн 00 коп. судового збору. Зі змісту відомостей з Автоматизованої системи виконавчих проваджень від 20.06.2023 вбачається, що відносно Відповідача 2 як боржника відкрито три виконавчі провадження.

3.10. За змістом фінансових звітів суб`єкта малого підприємництва Відповідача 2 за 2015 та 2016 рік: на кінець звітного періоду (2015 рік) він має поточні зобов`язання на загальну суму 23 778 500 грн 00 коп., активів на загальну суму 22 602 700 грн 00 коп., чистий дохід 1 535 000 грн 00 коп.; на кінець звітного періоду (2016 рік) має поточні зобов`язання на загальну суму 36 757 800 грн 00 коп., активів на загальну суму 33 707 000 грн 00 коп., чистий дохід "-" 1 670 400 грн 00 коп.

3.11. Відповідно до витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 31.08.2016: засновниками Відповідача 2 (код ЄДРПОУ 37508617) були ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (також є кінцевим бенефіціарним власником); засновниками Боржника (код ЄДРПОУ 39141465) були ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (також є кінцевим бенефіціарним власником).

3.12. Згідно зі звітом про проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможність Боржника (за 2015-2016 роки), складеного незалежним аудитором, в діях керівництва підприємства наявні ознаки нераціонального ведення господарської діяльності, які призвели до збитковості підприємства та ознаки навмисного погіршення фінансово-господарського стану підприємства, тобто доведення до банкрутства. Аналогічний висновок зроблений у відповідному звіті Головного територіального управління юстиції у Київській області від 24.05.2019 № 8580-5-5/5.

3.13. За змістом постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2021 у справі № 911/2548/17 під час розгляду питання про притягнення посадових осіб Боржника до субсидіарної відповідальності була проведена судово-економічна експертиза у висновку якої зазначено, що надати категоричну відповідь на запитання, чи мали показники фінансово-економічного стану Боржника за три роки, що передували порушення цієї справи про банкрутство, такими, що мають ознаки доведення до банкрутства, експерту не надається за можливе. Зазначений висновок зроблений у зв`язку з тим, що експерту не були надані усі документи (за три роки до дати порушення справи про банкрутство), які підлягають дослідженню. У висновку зазначено, що надані на дослідження документи (звіт про фінансовий стан та звіт про фінансовий результат) за 2015-2017 роки мають ознаки господарської діяльності лише 2015 та 2016, при цьому, виявлена невідповідність даних на кінець 2015 та 2016 з даними на початок 2016 та 2017.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги

4.1. 11.06.2025 Відповідач 1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2024, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

5.1. Згідно з аргументами в касаційній скарзі підставою для касаційного оскарження судових рішень у цій справі є положення пунктів 1, 4 частини другої статті 287 у поєднанні з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, оскільки суди

- неправильно застосували пункт 6 частини першої статті 3, частину третю статті 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), без врахування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм, викладеного у постановах від 08.04.2025 у справі 917/1360/18 (917/2024/21), від 09.02.2023 у справі № 910/17629/18 (910/12093/20), від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19);

- неправильно застосували статті 256, 257, 261 ЦК України, без врахування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм, викладеного у постановах Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 10/5026/995/2012, постанові Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 903/6/21 (903/307/23), у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17;

- неправильно застосували статті 15, 16 ЦК України щодо належного способу захисту Позивачем порушеного права, оскільки Позивач (Боржник) внаслідок недійсності Договору нічого не отримує та не відновлює своїх прав, без врахування висновку Верховного Суду щодо застосування зазначених норм, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19, від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18, від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20;

- порушили частину третю статті 86 ГПК України, оскільки не дослідили докази у справі, що спростовують доводи Позивача, про те що Відповідач 2 був неплатоспроможним підприємством на момент укладення оспорюваного Договору.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

6.1. Боржник у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені в ній аргументи з підстав, що загалом аналогічні мотивам в оскаржуваних судових рішеннях, а також зазначає, що скаржник у своїх аргументах послався на нерелевантну судову практику (висновки, сформульовані не у подібних правовідносинах).

7. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо фраудаторного правочину боржника, вчиненого за участі заінтересованої особи стосовно боржника

7.1. Суди встановили, що:

- предметом спору у цій справі за вимогами Позивача є правочин за укладеним між відповідачами за згоди Боржника Договором переведення боргу;

- а підставою - захист права Боржника (як кредитора за переведеним боргом) на реальне задоволення власних грошових вимог, а саме на отримання заборгованості від Відповідача 1 (відчужувача боргу за Договором) як платоспроможного боржника, а не від Відповідача 2 (набувача боргу за Договором) як боржника із незадовільним майновим станом.

У зв`язку з цим Суд звертається до правил та підстав звернення із відповідними вимогами, розгляду та вирішення судом у межах справи про банкрутство спорів про недійсність правочинів, вчинених за участі боржника та/або щодо його майна (майнових прав тощо).

7.2. Правила та підстави недійсності правочинів регламентовані положеннями Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Господарського кодексу України (далі - ГК України). Зокрема, статтею 215 ЦК України встановлені загальні вимоги щодо недійсності правочину, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

7.3. Отже, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту підтверджується висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, а також сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19(910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

З наведеного слідує, що ЦК України наділяє правом оспорювати правочин не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

7.4. Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17).

7.5. Поряд з цим, визнання правочину недійсним є одним із передбачених способів захисту цивільних прав та інтересів згідно зі статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України.

Так, Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямований на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.

7.6. Крім наведених в статті 215 ЦК України та ГК України загальних вимог щодо недійсності правочину (пункт 7.2), спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов`язань є за певних умов нікчемними (частина третя статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") або можуть бути визнані недійсними: стаття 42 Кодексу України з питань банкрутства (чинного під час звернення Позивача з вимогами у цій справі та вирішення цього спору, далі КУзПБ), частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження" тощо).

У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).

7.7. Наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження правочину, вчиненого боржником з метою завдання шкоди кредиторам (фраудаторного правочину), особі (не стороні правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, обов`язки або набула обов`язків тощо свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

7.8. У зв`язку із цим однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

7.9. При цьому позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини третьої статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиці Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19).

7.10. Згідно ж зі спеціальними положеннями, зокрема статті 42 КУзПБ, правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство з підстав, визначених цією статтею, за заявою арбітражного керуючого або кредитора.

Відповідно до частини другої цієї статті КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.

7.11. Позивач (який є кредитором за зобов`язанням, що було відчужено за оспорюваним Договором переведення боргу, стаття 520 ЦК України) заперечує оспорюваний правочин як з підстав:

- його фраудаторного характеру, так як він вчинений за 12 місяців до відкриття провадження у цій справі про банкрутство Боржника та погрішив його майновий стан, оскільки вчинений без жодної економічної мети для Боржника через переведення боргу на особу з незадовільним фінансовим станом задля уникнення задоволення вимог Боржника за відповідними зобов`язаннями, а тому, через надання Боржником згоди на його вчинення також є відмовою Боржника від власних майнових вимог);

- так і через заінтересованість осіб Відповідача 2 (як набувача боргу) щодо Боржника, через що Позивач стверджує, що на момент вчинення оспорюваного правочину засновниками товариства Боржника та Відповідача 2 були одні і ті самі особи, які разом з керівником Боржника, чинного на момент вчинення оспорюваного правочину, брали участь також в інших юридичних особах (пункт 1.3).

У зв`язку з цим Суд вважає за необхідне звернутися до визначення законом правочинів, щодо яких є заінтересованість, заінтересованих осіб стосовно боржника у справі про банкрутство, щодо правової природи, змісту та правових наслідків правочину, що оспорюються.

7.12. Згідно зі статтею 1 чинного КУзПБ правочини, щодо яких є заінтересованість, це правочини, сторонами яких є заінтересовані особи зі сторони боржника, арбітражного керуючого чи кредиторів.

Заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює або протягом останніх трьох років здійснювала контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює або протягом останніх трьох років здійснював боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває або протягом останніх трьох років перебував під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство; особи, з якими чи на користь яких боржник вчиняв правочини з відчуження майна боржника, які не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності; сторона фраудаторного правочину, вчиненого боржником, або правочину, який згідно із статтею 42 цього Кодексу визнано недійсним; а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, стосовно яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.

7.13. Оспорюваний же Договір є правочином із заміни сторони боржника у зобов`язанні.

Згідно зі статтею 520 ЦК України боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Частиною першою статті 521 цього Кодексу передбачено, що форма правочину щодо заміни боржника у зобов`язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу, а саме вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, борг за яким передається новому боржнику (частина перша статті 513 ЦК України).

7.14. Отже, попри те, оспорюваний правочин за Договором з переведення боргу є двостороннім правочином, вчиненим між Відповідачами 1, 2, водночас і факт надання Боржником згоди на вчинення такого правочину з переведення боргу, і відповідна вимога закону щодо такої згоди (частини першої статті 520 ЦК України), без якої Договір не створював би для Позивача (Боржника) правових наслідків, означають, що правочин з переведення боргу, на вчинення якого надав згоду (відповідне волевиявлення) кредитор, є таким, що вчиняється за участі цього кредитора (Позивача у спірних правовідносинах).

А тому Суд доходить висновку, що оспорюваний за Договором правочин з переведення боргу, який вчинений:

- щодо його активів, а саме зобов`язання, право вимоги щодо якого належить лише Позивачу як кредитору;

- за участі Позивача (Боржника);

через заміну особи боржника, зобов`язаного сплати Позивачу борг (виконати зобов`язання), впливає тим самим на стан задоволення відповідних грошових вимог Боржника та відповідно на його майновий стан.

Отже правочин з переведення боргу за своїми правовими наслідками створює для кредитора ризики незадоволення його вимог новим боржником.

При цьому, за відсутності недоліків та порушень під час вчинення правочину з переведення боргу (заінтересованості між його учасниками тощо) з наданням кредитором належної згоди на таке переведення, вважається, що сторони, зокрема і кредитор, добросовісно розпорядилися своїми правами та поставилися до відповідних наслідків, а відповідні ризики кредитор взяв на себе у межах звичайних підприємницьких ризиків (стаття 42 ГК України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин), і такий правочин вчинений не з метою відмови кредитора від власних майнових вимог та зменшення у зв`язку з цим власних активів.

Дійшовши цього висновку, Суд зазначає, що наведені Позивачем підстави для недійсності Договору з посиланням і на приписи статті 42 КУзПБ (пункти 1.3, 7.10), і на фраудаторний характер оспорюваного правочину є обґрунтованими, а тому можуть враховуватись та бути предметом розгляду, дослідження та оцінки у спірних правовідносинах.

7.15. Враховуючи викладене та встановлені судами обставини, а саме:

- укладення оспорюваного Договору 31.08.2016 (пункт 3.2), тобто майже за рік до відкриття провадження у цій справі про банкрутство ухвалою від 12.09.2017 (пункт 1.1);

- переведення за оспорюваним правочином боргу, що виник перед цим за пару місяців, на підставі договору безвідсоткової фінансової допомоги від 01.07.2016 № 01/07-16, укладеного між Боржником та Відповідачем 1 (пункт 3.2);

- ненадання суду ні договору від 01.07.2016 № 01/07-16, за яким виник переведений борг, ні доказів на підтвердження заборгованості Відповідача 2 перед Відповідачем 1 в сумі 981 350 грн 00 коп. (за надані Відповідачем 1 Відповідачу 2 консультаційні послуги), за рахунок якої шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог Відповідач 1 розрахувався за Договором за переданий ним Відповідачу 2 борг (пункти 3.5, 3.6);

- значні розміри стягненої за судовими рішеннями та незадоволеної заборгованості набувача боргу, Відповідача 2, як перед Боржником, так і іншими його контрагентами, факт збільшення розміру поточних зобов`язань та майнового стану набувача боргу, Відповідача 2 (пункти 3.9, 3.10);

- наявність у Боржника під час укладення оспорюваного правочину (31.08.2016) перед кредиторами грошових зобов`язань, заборгованість за якими була стягнена за судовими рішеннями;

- надання Боржником згоди про переведення за Договором боргу на користь Відповідача 2, який є заінтересованою особою стосовно Боржника у розумінні приписів статті 1 КУзПБ через участь одних і тих самих фізичних осіб як засновників у складі товариств Боржника та Відповідача 2 (пункт 3.11);

Суд погоджується з висновками судів в оскаржуваних рішеннях про доведення доказами у справі фраудаторного характеру оспорюваного правочину, який не відповідає критеріям розумності та добросовісності, оскільки вчинений на шкоду Боржнику, який за Договором погодив переведення боргу з діючого підприємця, Відповідача 1, на Відповідача 2, який вже мав ознаки незадовільного фінансового стану, про що були обізнані власники Боржника, які є одночасно і власниками Відповідача 2, через що такі дії Боржника вчинені у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредиторами, та фактично призвели до зменшення розміру активів товариства Боржника.

При цьому, Суд також зазначає про відповідність встановлених судами обставин спеціальним підставам для визнання недійсним Договору за статтею 42 КУзПБ, заявлених та визначених Позивачем при зверненні із позовом у цій справі.

7.16. А тому є обґрунтованими висновки судів про визнання недійсним Договору між відповідачами за вимогами Позивача (Боржника), у зв`язку з чим Суд відхиляє протилежні аргументи скаржника (пункт 6.1), зокрема і в тій частині, в якій він зазначає про неналежно обраний Позивачем спосіб захисту Позивачем порушеного права з посиланням скаржника на те, що Позивач (Боржник) внаслідок недійсності Договору нічого не отримує та не відновлює своїх прав, у зв`язку з чим Суд зазначає про таке.

Через правові наслідки недійсності правочину, що передбачені статтею 216 ЦК України (коли кожна сторона правочину, у разі його недійсності, зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину) Боржник відновлює право на реальний актив, а саме на стягнення переданого за недійсною угодою боргу з первісного боржника, Відповідача 1. Тобто Боржник відновлює право вимоги до первісного боржника, і це право є реальним активом, оскільки суди не встановили, а скаржник не зазначив про обставини незадовільного фінансового стану та/або неплатоспроможності Відповідача 1.

7.17. Суд також відхиляє аргументи скаржника (пункт 6.1) в тій частині, в якій він зазначає про неправильне застосування статті 256, 257, 261 ЦК України щодо позовної давності, оскільки скаржник не врахував зміну апеляційним судом мотивів рішення суду першої інстанції у відповідній частині. Так, апеляційний суд, врахувавши ті обставини, за яких скаржник вважає неправильним обчислення судами у цьому спорі початку перебігу позовної давності, між тим змінив в оскаржуваній постанові їх кваліфікацію, визначивши відповідні обставини (отримання ліквідатором Боржника відомостей про факт та обставини вчинення оспорюваного Договору лише в апеляційному суді у справі № 911/2548/17 (911/1029/22): за позовом Боржника про стягнення з первісного боржника, Відповідача 1, вже переведеного на Відповідача 2 боргу) поважними причинами пропуску позовної давності при зверненні Позивача із позовом про недійсність Договору у спірних правовідносинах. Суд погоджується із наведеною кваліфікацію обставин, за яких причини пропуску Позивачем позовної давності були визнані поважними з огляду на таке. По-перше, відсутній визначений законом вичерпний перелік причин пропуску позовної давності, через що вони мають індивідуальний характер у кожному спорі. По-друге, з огляду на встановлені у справі № 911/2548/17 (911/1029/22) обставини щодо надання доказів (пункт 3.1) та відповідну поведінку як ліквідатора Боржника, так і Відповідача 1 у такій справі, ліквідатор Боржника не знав і не міг знати про Договір саме через дії Відповідача 1 у зазначеній справі про стягнення з нього вже переведеного на Відповідача 2 боргу, оскільки Відповідач 1 не надав як доказ Договір в суді першої інстанції, а надав його лише апеляційному суду, що призвело до ухвалення апеляційним судом протилежного рішення у справі № 911/2548/17 (911/1029/22), а відповідно і втрату Позивачем часу на захист прав Боржника, зокрема у цій справі.

Помилкова ж вказівка апеляційного суду на поновлення позовної давності, який не є процесуальним строком, а тому і не поновлюється, між тим не призвела до неприйняття неправомірного рішення, оскільки причини пропуску такого строку були оцінені та визнані поважними судом.

7.18. Отже висновки судів першої і апеляційної інстанцій, викладені в оскаржуваних судових рішеннях, зроблені відповідно до норм законодавства та відповідно до встановлених на підставі доказів у справі обставин, а заявлені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 1 частини першої статті 308 та статті 309 ГПК України оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду підлягають залишенню без змін як законні та обґрунтовані.

7.19. Дійшовши висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та без змін оскаржуваних судових рішень, витрати зі сплати судового збору за подання ним касаційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця Ярошенка Богдана Олеговича залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 04.11.2024 у справі № 911/2548/17 (911/1478/23) залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Васьковський

Судді К. М. Огороднік

В. Я. Погребняк