Рішення

від 20.12.2010 по справі 55/227-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

55/227-10

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2010 р.                                                            Справа № 55/227-10

вх. № 9372/5-55

Суддя господарського суду Светлічний Ю.В. 

при секретарі судового засідання Ліпчанська В.В.

за участю представників сторін:

позивача - Кощеєва В.М. довіреність б/н від 02.06.10 р.;

 відповідача - не з"явився;

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Дистриб"юшн Харків", м. Дніпропетровськ    

до  Приватного підприємства "Афіна Просперус", м.Харків  

про стягнення 32256,78 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Гранд Дистриб'юшн Харків", м. Харків, звернулось до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Приватного підприємства "Афіна Просперус", м. Харків, заборгованості за Договором поставки № 89 від 05.02.2010р. в розмірі 32256,78 грн., у тому числі: 29456,52 грн. основного боргу, 2394,95 грн. пені та 405,31 грн. - 3% річних. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, у вигляді сплаченого держмита у розмірі 322,56 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду Харківської області №854-10 від 20 грудня 2010 року у зв'язку з відрядженням судді Гребенюк Н.В., справу № 55/227-10 передано судді Светлічному Ю.В.   

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача у призначене судове засідання не з"явився, свого повноважного представника не направив, відзив на позов та витребувані судом документи не надав.

Враховуючи те, що норми ст.38 ГПК України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також вважає за можливе розгляд справи за позовною заявою позивача за наявними у справі матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача господарським судом встановлено наступне.

05 лютого 2010 року між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки № 89.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п.  1.1. Договору, продавець зобов'язується передати, а покупець прийняти на умовах, передбачених Договором, товар.

Як вбачається з матеріалів справи позивач належним чином виконував зобов"язання згідно договору та поставив відповідачу товар на загальну суму 31 256,52 грн., що підтверджується наступними накладними: №8114 від 18.02.10 р. 27 075,55 грн., №8264  від 18.02.10 р. на суму 4 030,99 грн., №10582 від 04.03.10 р. на суму 482,47 грн.

Відповідач отримав товар, що підтверджується підписами повноважних представників відповідача на вищевказаних накладних, але відповідно виписок по особовому рахунку позивача (аркуш справи №31-32) оплатив лише частково, а саме у розмірі 1800,00 грн., унаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 29 456,52 грн.

Згідно  ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11  Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з  господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог  і заперечень.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча  мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення коштів в сумі 29 456,52 грн. (сума основного боргу)  правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Окрім того, позивач просить суд стягнути на його користь 2394,95 грн. пені та 405,31 грн. - 3% річних.

          Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку,  передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні  санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової  суми (неустойка,  штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним  правил  здійснення  господарської  діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.7.2. Договору за несвоєчасну оплату товару відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення.

          Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які   боржник   повинен  передати  кредиторові  у  разі  порушення боржником зобов'язання. Пенею  є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно  виконаного  грошового  зобов'язання  за  кожен   день прострочення виконання.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних  санкцій  за  прострочення  виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня,  коли зобов'язання  мало бути виконано.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” розмір   пені,  передбачений  статтею  1  цього Закону,  обчислюється  від  суми  простроченого платежу та не може перевищувати  подвійної  облікової  ставки   Національного   банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В силу вимог ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши нарахування пені та 3% річних суд приходить до висновку, що дане нарахування не суперечить вимогам чинного законодавства, інтересам сторін та підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито”, що становить 322,56 грн. та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. № 411 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача з вини якого спір доведено до суду.

   Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, Цивільного кодексу України, статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Афіна Просперус" (61033, м. Харків, вул. Шевченка, б. 341, кв. 98, код ЄДРПОУ 36819157, р/р 26001258294600 у відділенні №1 АТ "УкрСиббанк" м. Харків, МФО 351005, св-во ПДВ №100261842, ІПН 36891520315) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Дистриб"юшн Харків" (61054, м. Харків, вул. Ак. Павлова, 120-Ж, код ЄДРПОУ 35608088, р/р 26006011001248 в ВАТ "БТА банк" у м. Київ, МФО 321723, код ЄДРПОУ 35608088, св-во ПДВ 10024109, ІПН 3568004611) 29456,52 грн. основного боргу, 2394,95 грн. пені та 405,31 грн. - 3% річних, держмито у розмірі 322,56 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                 Светлічний Ю.В.

Справа №55/227-10

                               Повне рішення складене 24 грудня 2010 року.