Рішення від 21.08.2025 по справі 369/5289/24

Справа № 369/5289/24

Провадження № 2/369/2011/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

21.08.2025 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді: Скрипник О.Г.

секретаря судового засідання: Гребенюк Н.О.

розглянувши цивільну справу № 369/5289/24 за позовом ОСОБА_1 до Феодосіївської громади Обухівського району Київської області, третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору - Боярська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до Феодосіївської громади Обухівського району Київської області, третя особа - Боярська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він, ОСОБА_1 , є сином ОСОБА_2 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, та який був одружений з матір`ю позивача, ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Внаслідок смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначив, що є спадкоємцем за заповітом після смерті батька - ОСОБА_2 , який на момент смерті був єдиним власником будинку АДРЕСА_1 , а тому на підставі статті 392 ЦК України як власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Просив визнати за ним, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на житловий будинок садибного типу по АДРЕСА_1 , загальною площею 76,2 кв. метрів, житловою площею 38,3 кв. метрів з відповідними господарськими будівлями та спорудами, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28.03.2024 року відкрито провадження у цивільній справі № 369/5289/24 за позовом ОСОБА_1 до Феодосіївської громади Обухівського району Київської області, третя особа - Боярська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування. Справа перебувала у провадженні судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчка А.Я..

Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутної Н.О. щодо повторного автоматичного розподілу справи № 1762 від 10.10.2024 року та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 11.10.2024 року, який проведений у зв`язку з припиненням повноважень судді Волчка А.Я., цивільна справа № 369/5289/24 передана до провадження судді Скрипник О.Г. та ухвалою від 11.10.2024 року прийнята до провадження.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30.04.2025 року було закрито підготовче провадження у цивільній справі № 369/5289/24 за позовом ОСОБА_1 до Феодосіївської громади Обухівського району Київської області, третя особа Боярська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування, та призначено справу до розгляду по суті на 21.08.2025 року на 12 год. 30 хв.

У судове засідання з`явилась представник позивача адвокат Людмила Олекса, яка у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, інші учасники справи не з`явились, про день, час та місце слухання справи повідомлені належним чином.

Заслухавши думку учасників судового процесу, дослідивши письмові докази, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 (позивач) є рідним сином ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданого Хотівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області, 09 серпня 1965 року, актовий запис № 71. Батько позивача, ОСОБА_2 , був одружений з ОСОБА_3 , що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим Хотівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області, 17 вересня 1959 року, актовий запис № 39, про реєстрацію 17 вересня 1959 року шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 27 липня 1987 року Хотівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області (актовий запис № 48). В подальшому ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 10 листопада 2010 року виконкомом Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області(актовий запис № 12778).

Внаслідок смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, часом відкриття якої відповідно до ч.2 ст. 1220 Цивільного кодексу України є день його смерті.

До складу спадщини ОСОБА_3 входив житловий будинок садибного типу по АДРЕСА_1 , загальною площею 76,2 кв. метрів, житловою площею 38,3 кв. метрів з відповідними господарськими будівлями та спорудами. Фактично спадщину після смерті ОСОБА_3 прийняв ОСОБА_2 (батько позивача), який після смерті ОСОБА_3 опікувався зазначеним житловим будинком, ремонтував його, сплачував всі витрати пов`язані з його утриманням. ОСОБА_2 за життя склав заповіт від 08.02.1995 року, який посвідчено секретарем виконкому Хотівської сільської ради народних депутатів Києво-Святошинського району Київської області Пасічник Н.С. за реєстр. за № 10, яким все своє майно де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті і на що за законом він мав би право - заповів позивачу, своєму синові ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 3 с. 1223 ЦК України право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Згідно з ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Після смерті ОСОБА_2 державним нотаріусом Києво-Святошинської районної нотаріальної контори Аверяновою О.О. 26.03.2011 року було заведено спадкову справу, номер у спадковому реєстрі 50927365, що підтверджується Витягом зі Спадкового реєстру № 26508284 від 26.03.2011 року. Виходячи з довідки № 014-529 від 28.02.2024 року, виданої Управлінням «ЦНАП» Виконавчого комітету Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, відповідно до реєстру територіальної громади Феодосіївської сільської раді, на момент смерті ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) у житловому будинку за номером АДРЕСА_1 проживали та були зареєстровані: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ).

На даний час у житловому будинку за номером АДРЕСА_1 проживають ОСОБА_1 (зареєстрований з 26.02.1982 року), ОСОБА_4 (зареєстрована з 27.11.1987 року), ОСОБА_7 (зареєстрована з 08.10.1999 року), ОСОБА_6 (зареєстрований з 08.10.1999 року).

Згідно довідки від 27.02.2024 року № 342/02-14, виданої державним нотаріусом Боярської державної нотаріальної контори Панікар В.М., спадкоємцем померлого ОСОБА_2 є його син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В той же час, 22.03.2024 року представник ОСОБА_1 , адвокат Людмила Олекса, отримала від державного нотаріуса Боярської державної нотаріальної контори Панікар В.М. Постанову про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 , оскільки право власності спадкодавця на вказаний будинок документально не підтверджено.

Виходячи з довідки № 014-582 від 04.03.2024 року, виданої відділом адміністративних та паспортних послуг Управління «ЦНАП» Виконавчого комітету Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, згідно архівних записів погосподарського обліку Хотівської сільської ради по селу Хотів за 2006-2020 роки, особовий рахунок НОМЕР_5 , що зберігається в Феодосіївській сільській раді, домогосподарство за номером АДРЕСА_1 рахується за ОСОБА_2 (померлим ІНФОРМАЦІЯ_4 ). Згідно до записів земельно-облікової документації за ОСОБА_2 рахувалася земельна ділянка площею 0,0979 га для будівництва обслуговування житлового будинку, господарських будівель (присадибна ділянка). Виходячи з інформації погосподарського обліку у будинку проживали: (голова господарства ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 ), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 ).

Відповідно до дозволу виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради Київської області від 13.07.1960 року батькові позивача, ОСОБА_2 , було надано дозвіл на будівництво будинку у с. Хотів.

Наявність у ОСОБА_2 збудованого будинку у селі Хотів підтверджується поверховим планом, затвердженим Хотівською сільською радою Києво-Святошинської району Київської області; Технічним паспортом житлового будинку по АДРЕСА_1 , інвентарний номер №492, складеним на 05.10.1988 року КП Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області за замовленням ОСОБА_2 .

Як вбачається зі змісту наданої позивачем документації та зі слів позивача, поштова адреса будинку змінювалась, проте конфігурація будинку та його площа майже не зазнала змін з моменту його побудови і до теперішнього часу. Виходячи з Технічного паспорту від 07.03.2024 року, реєстраційний номер ТІ01:8485:5929:0745:0131, виготовленого станом на 27 лютого 2024 року, загальна площа житлового будинку садибного типу за номером АДРЕСА_1 складає 76,2 кв. метрів, житлова площа 38,3 кв. метрів.

Відповідно до положень цивільного законодавства України, у разі, якщо спадщина відкрилася до 01 січня 2004 року і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини та кола спадкоємців за законом. Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого (частина перша ст. 529 ЦК УРСР). Згідно із частиною другою ст. 549 ЦК УРСР передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив у володіння або управління спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Прийняття спадщини може підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном. Спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном. Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані тощо.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Перший протокол ратифікований відповідним Законом України та з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України і цивільного законодавства України застосовується судами України як частина національного законодавства.

Згідно зі ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Згідно з ч.1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Як передбачено ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, в т.ч. шляхом визнання права.

Відповідно до ст. ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Положеннями глави 89 ЦК України визначено порядок оформлення права на спадщину, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно і зареєструвати право на таку спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, оскільки право власності на таке майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації.

Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Згідно з ст. 5 Закону України «Про нотаріат», нотаріус зобов`язаний сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз`яснювати права і обов`язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду; відмовити у вчиненні нотаріальної дії в разі її невідповідності законодавству України або міжнародним договорам.

Відповідно до ст. 68 Закону України «Про нотаріат» нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

Згідно з п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14 червня 1994 року № 18/5, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за № 152/361 та була чинна до 03 березня 2004 року, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини.

Відповідно до п.п. 4.12. п.4 Глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції №296/5 від 22 лютого 2012 року, відсутність оригіналів правовстановлюючих документів є підставою для відмови у вчиненні нотаріусом відповідної нотаріальної дії та відмови у видачі спадкоємцеві свідоцтва про право на спадщину.

Згідно п. 4.14. Глави 10 Розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину.

П. 4.12 також встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів.

Крім того, п. 4.15 визначено, що видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених п. 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна; а п. 4.18 - що у випадку, якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як зазначено в п. 3.1 листа Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Згідно зі ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Право власності на збудоване до набрання чинності вказаним Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2012 року № 6-54цс12, постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі №57/1209/16-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18.

05.08.1992 року було прийнято постанову Кабінету Міністрів України № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення» (втратила чинність), яка вперше передбачала обов`язковість введення в експлуатацію будівель. Даною постановою Кабінету Міністрів України було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, при цьому введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності, збудованих до 05 серпня 1992 року, не передбачалося. Належним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, визначався технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

У п. 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, міститься перелік об`єктів (будівельних робіт), які не належать до самочинного будівництва.

Зокрема, зазначено, що до самочинного будівництва не належать індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них побудовані до 05 серпня 1992 року.

Відповідно до п. 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

Згідно абзацу 3 п. 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, документ, який відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів не вимагається в разі державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією права власності на збудовані об`єкти нерухомого майна, нерозривно пов`язані з законодавством у сфері містобудування, а саме із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності». Так, відповідно до норм вказаного Закону, обов`язковою умовою створення об`єкта містобудування як об`єкта цивільно-правових відносин, щодо якого можуть виникати речові права, є прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» набрав чинності з 12 березня 2011 року. У п. 9 Розділу V «Прикінцеві положення» цього Закону передбачений певний строк для проходження процедури прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт, за результатами їх технічного обстеження. Зокрема, до таких об`єктів було віднесено індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період з 05 серпня 1992 року до 12 березня 2011 року.

Враховуючи наведене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпні 1992 року не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Згідно з ч. 3 ст. 3 цього Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Оскільки до 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності, документом, що засвідчував факт існування об`єкта нерухомого майна й містив його технічні характеристики, був технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації. Законодавство, чинне на зазначений час, не пов`язувало виникнення права власності на садові будинки з надвірними будівлями та спорудами з державною реєстрацією такого права.

Враховуючи зазначене, до предмету доказування у цій справі належали обставини щодо часу будівництва будинку з господарськими спорудами та оформлення на них технічного паспорту, якщо відповідне будівництво закінчено до 05 серпня 1992 року.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави дійти висновку про те, що, по-перше, до збудованих до 05 серпня 1992 року будинків закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності, та, по-друге, як встановлено судом, відповідно до дозволу виконавчого комітету Києво-Святошинської районної ради Київської області від 13.07.1960 року батькові позивача, ОСОБА_2 , було надано дозвіл на будівництво будинку у с. Хотів, який він і збудував та до дати своєї смерті утримував та експлуатував, що підтверджується наданими позивачем доказами.

При цьому, судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , є спадкоємцем за заповітом після смерті батька - ОСОБА_2 , який на момент смерті був єдиним власником будинку номер АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Відповідно до положень ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Ч.1 ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч.ч 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до абзацу 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах. Згідно за постановами Верховного Суду України від 31.05.2016 року по справі №826/11379/14, від 10.05.2016 року по справі №п/800/362/15, від 20.04.2016 року по справі №826/16796/14, від 12.04.2016 року по справі №813/7851/13-а, від 01.03.2016 року по справі №826/4860/13-а, від 03.02.2016 року по справі 826/72/15, від 02.02.2016 року по справі № 804/14800/14, від 24.11.2015 року по справі №816/1229/14 (21-3669а15), від 17.11.2015 року по справі №2а-18442/11/2670, від 16.09.2015 року по справі №826/4418/14 (21- 1465а15), встановлено, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникав би необхідності повторного звернення до суду, а здійснювалося б примусове виконання рішення.

Аналогічно, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19).

Відтак, суд вважає, що ефективним способом захисту прав та законних інтересів позивача є саме визнання права власності за позивачем в порядку спадкування.

Керуючись ст.ст. 264-268 ЦПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ), в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на житловий будинок садибного типу по АДРЕСА_1 , загальною площею 76,2 кв.м., житловою площею 38,3 кв.м., з відповідними господарськими будівлями та спорудами.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 21 серпня 2025 року.

Суддя Оксана СКРИПНИК