Рішення від 08.07.2025 по справі 910/20045/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.07.2025Справа № 910/20045/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Шмиги В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/20045/23

За позовом Керівника Дніпровської окружної прокуратури міста Києва

в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Громадської організації "Київська міська спілка автомобілістів"

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом скасування рішення державного реєстратора та державної реєстрації земельної ділянки у земельному кадастрі

Представники учасників справи:

від прокуратури: Винник О.О.;

від позивача: Самелюк К.О.;

від відповідача: Крейнін Д.О., Кисляк Ю.С., Кіров О.Ф.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Дніпровської окружної прокуратури міста Києва (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач, Рада) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Громадської організації «Київська міська спілка автомобілістів» (далі - відповідач, Організація) про:

- усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:140:1126 площею 5,2456 га по вул. Березняківській, 17-19 у Дніпровському районі міста Києва шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Дар?ї Володимирівни від 28.09.2021, індексний номер 60618862 (з відкриттям розділу) про реєстрацію за Громадською організацією «Київська міська спілка автомобілістів», права власності на нежитлові будівлі - літ. «А» площею 25,3 кв.м. та літ. «Б» площею 19,3 кв.м., загальною площею 45 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 17-19, номер об?єкту нерухомого майна 2465907980000, номер відомостей про речове право 44183470;

- скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:140:1126 площею 5,2456 га по вул. Березняківській, 17-19 у Дніпровському районі міста Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.01.2024 матеріали справи передані для розгляду судді Івченко А.М.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва №01.3-16/80/24 від 10.01.2024 у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Івченка А.М. призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/20045/23 за результатом проведення якого матеріали справи передані для розгляду судді Васильченко Т.В., що відображено у протоколі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/20045/23, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі на 13.02.2024.

13.02.2024 року через відділ діловодства суду від Київської міської ради надійшли письмові пояснення, в яких позивач зазначив, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:140:1126 площею 5,2456 га по вул. Березняківській, 17-19 у Дніпровському районі міста Києва перебуває в комунальній власності територіальної громади міста Києва. Посилаючись на порушення вимог Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, Київська міська рада наголошує на тому, що відповідач не набув відповідно до законодавства право власності на об`єкти нерухомого майна у визначеному законом порядку у зв`язку із відсутністю дозвільних документів на будівництво та відведення земельної ділянки.

У судовому засіданні 13.02.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів; встановлення учасникам справи строків на подачу заяв по суті спору та відкладення підготовчого засідання у справі на 12.03.2024.

У судовому засіданні 12.03.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про зобов`язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Д.В. надати суду належним чином засвіченні копії матеріалів реєстраційної справи за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №2465907980000; зобов`язання Відділу Держгеокадастру у Долинському районі Кіровоградської області надати суду належним чином засвічені копії матеріалів реєстраційної справи за кадастровим номером земельної ділянки №8000000000:90:140:1126 та відкладення підготовчого засідання у справі на 09.04.2024.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, гласність і відкритість судового процесу, змагальність сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Захищене статтею 6 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Європейський суд з прав людини розглядає реалізацію принципу змагальності крізь призму забезпечення рівності прав учасників судового розгляду, тобто за цієї позиції сторони діють на одному рівні, під контролем відносно пасивного суду.

Звертаючись до усталеної практики Європейського суду з прав людини, слід зазначити, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 23.06.1993 у справі "Руіз-Матеос проти Іспанії").

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27 жовтня 1993р., серія A, N274, с. 19, §33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23 жовтня 1996 р., Reports 1996-V, стор. 1567-68, §38).

Одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх та вимагати рівності щодо подання своїх доказів.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №912/2007/18.

Враховуючи вищевикладене, керуючись принципами господарського судочинства з урахуванням конвенційного права кожного на справедливий судовий розгляд, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Д.В. надати суду належним чином засвічені копії матеріалів реєстраційної справи за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №2465907980000 та зобов`язання Відділу Держгеокадастру у Долинському районі Кіровоградської області надати суду належним чином засвічені копії матеріалів реєстраційної справи за кадастровим номером земельної ділянки №8000000000:90:140:1126.

26.03.2024 року через відділ діловодства суду від Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надійшов лист від 21.03.2024 №9-11-0.6-1171/2-24 про надання інформації, в якому було повідомлено, що після опрацювання заяв про державну реєстрацію земельної ділянки за принципом випадковості, програмним забезпеченням Державного земельного кадастру в автоматичному порядку повертається заява із сформованими документами територіальному органу Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки. Інформація про земельні ділянки інших областей та заяви з доданими до них документами в програмному забезпеченні Державного земельного кадастру на рівні державних кадастрових реєстраторів Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області не відображається.

Судове засідання, призначене на 09.04.2024, не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 призначено підготовче засідання у справі на 02.05.2024.

У судовому засіданні 02.05.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про повторне зобов`язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Д.В. надати суду належним чином засвічені копії матеріалів реєстраційної справи за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна №2465907980000; зобов`язання Відділу Держгеокадастру у м. Києві та Київській області надати суду належним чином засвічені копії матеріалів реєстраційної справи за кадастровим номером земельної ділянки №8000000000:90:140:1126 та оголошення перерви у підготовчому засіданні до 16.05.2024.

14.05.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Громадської організації "Київська міська спілка автомобілістів" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову та вказав, що спірні об`єкти нерухомого майна - нежитлова будівля «А», площею 25,3 кв.м та нежитлова будівля «Б» площею 19,7 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, будинок 17-19 були набуті відповідачем, як правонаступником добровільного товариства «Автолюбитель УРСР», на підставі Рішення Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 14.12.1989 № 1106 «Про передачу відкритих платних автостоянок районним радам Добровільного товариства «Автолюбитель УРСР». Організацією було вказано, що підставами для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності були: технічний паспорт ТОВ "АО "Грош цена" від 08.09.2021 реєстраційний номер ТІ01:8088-2276-2943-4779; витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (реєстраційний номер документу ТІ01:8088-2276-2943-4779); довідка ТОВ "АО "Грош цена" від 07.09.2021 № 20210907-1049 про показники об`єкта нерухомого майна. На переконання Організації вказані документи були достатніми для прийняття спірного рішення з дотриманням пункту 42 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127. Відповідач посилався на помилковість тверджень Прокурора щодо незаконної реєстрації земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою, розробленої ФОП Холявко В.М., через недоведеність обставин невідповідності технічної документації законним вимогам. Також Організація зауважувала, що камеральна перевірка нотаріуса, акт за результатами вказаної перевірки та відповідний наказ Міністерства юстиції України є лише засобом забезпечення заходів, спрямованих на встановлення істинного порушення чи не порушення нотаріусом законодавства про державну реєстрацію та не доводить факту неправомірності рішення про державну реєстрацію права власності. Додатково відповідач заперечував щодо використання матеріалів досудового розслідування кримінального провадження №42022102040000093 від 30.09.2022, як докази обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги, оскільки на переконання Організації посилання на матеріали досудового розслідування є передчасними та такими, що не ґрунтуються на фактичних обставинах справи. Поряд з цим Організація заперечувала процесуальне право Прокурора на звернення із даним позовом до суду. У своєму відзиві відповідач також просив суд поновити пропущений строк подання відзиву на позовну заяву з підстав того, що Громадська організація "Київська міська спілка автомобілістів" не була обізнана про наявність спору та позов із додатками не отримувала, про що було вказано у відповідній заяві про поновлення пропущеного строку для подачі відзиву, доданої до відзиву.

Також, 16.05.2024 року через відділ діловодства суду від прокуратури надійшли письмові заперечення на заяву про поновлення строку на подання відзиву, в яких прокурор з посиланням на принцип розумності строків розгляду справи, просив суд залишити без розгляду відповідне клопотання відповідача про поновлення строку.

У судовому засіданні 16.05.2024 суд, відповідно до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні заяви відповідача про поновлення пропущеного строку на подачу відзиву та за ініціативи суду продовження строку на подачу відзиву на позовну заяву до дати фактичного його подання та прийняття його до розгляду, встановлення учасникам справи нових строків на подачу заяв по суті спору з огляду на прийнятий відзив та відкладення підготовчого засідання.

За приписами частин 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Встановлений в ухвалі Господарського суду міста Києва від 25.01.2024 строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву є строком, встановленим судом, що виключає можливість його поновлення.

Аналогічна позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 04.05.2022 у справі №910/19980/20, від 21.04.2021 у справі №910/14646/19 та в ухвалах Верховного Суду від 13.07.2021 у справі №908/936/15-г, від 02.03.2021 у справі №910/18373/19.

Тому, суд дійшов висновку про залишення без задоволення заяви відповідача про поновлення пропущеного строку для подання відзиву на позов.

Разом з цим, керуючись частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску відповідачем строку для подання відзиву на позовну заяву та з власної ініціативи продовжити відповідачу такий строк до дати фактичного його подання.

Так, відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи суд керується принципом верховенства права.

Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) «верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження».

Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв`язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі «Ruiz-Mateos проти Іспанії», п. 63).

Принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

Виходячи з принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 ГПК України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження відповідачу строку для подачі відзиву на позов до дати фактичного його подання та прийняття відзиву до розгляду.

28.05.2024 року через відділ діловодства від Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області надійшов лист №9-10-0.64-5139/2-24 від 23.05.2024 на виконання ухвали суду із документами в електронному вигляді: заяви про державну реєстрацію земельної ділянки від Холявко Віталія Миколайовича та технічна документація із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки.

30.05.2024 року через відділ діловодства від прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій прокурор заперечив проти доводів відповідача викладених у відзиві, з мотивів, що були наведені ним у позові на обґрунтування заявлених у даній справі вимог.

10.06.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від Громадської організації «Київська міська спілка автомобілістів» надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач повторно наголосив на необґрунтованості заявлених у даній справі вимог прокуратури в цілому. При цьому, відповідач зазначив про незалучення зацікавлених осіб, а саме нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьову Д.В., що на його переконання свідчить про недотримання з боку прокурора суб`єктного складу учасників та є самостійною підставою для відмови в позові.

22.07.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Громадської організації «Київська міська спілка автомобілістів» надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме копії Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 08.10.1986 № 985 «Про будівництво в XII п`ятирічці зблокованих, одно-двохповерхових кооперативних гаражів і відкритих стоянок для транспортних засобів, які належать громадянам, по замовленню Київської міської ради добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» з додатком 3.

25.07.2024 року через відділ діловодства суду від прокуратури надійшли заперечення щодо приєднання доказів до матеріалів справи, в яких прокурор наголосив на порушенні відповідачем приписів Господарського процесуального кодексу України в частині порядку подання доказів, крім того прокурор заперечує факт правонаступництва відповідача в цілому.

У судовому засіданні 25.07.2024 суд, відповідно до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про зобов`язання представника Київської міської ради надати відомості щодо спірної земельної ділянки та оголосив перерву в підготовчому засіданні до 20.08.2024.

06.08.2024 до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Київської міської ради надійшло клопотання про долучення доказів, а саме: листа Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.07.2024 № 0570202/3-10347, в якому зазначено, що інформація щодо формування земельної ділянки (внесення даних про неї до Державного земельного кадастру) з кадастровим номером 8000000000:90:140:1126 у Міському земельному кадастрі відсутня. Відповідно до Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 №241/2463, через приймальню Київради з земельних питань від фізичних і юридичних осіб клопотання про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:140:1126 на вул. Березняківській, 17-19 у Дніпровському районі м. Києва, заяви дозвільного характеру щодо підготовки проекту рішення Київської міської ради про передачу в користування вказаної земельної ділянки з технічною документацією до Департаменту не надходили. У зв`язку з вищевикладеним, Департамент не має можливості надати запитувану справу щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:140:1126.

30.10.2024 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Громадської організації «Київська міська спілка автомобілістів» надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме: адвокатський запит від 13.08.2024 №ЮК-20045-05; лист-відповідь Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» від 26.08.2024 №115 на Адвокатський запит, Меморандум від 28.10.2024, укладений між Відповідачем та Громадською організацією «Всеукраїнська спілка автомобілістів».

У судовому засіданні 31.10.2024 суд, відповідно до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про долучення до матеріалів справи доказів, поданих позивачем на виконання вимог протокольної ухвали суду та відкладення підготовчого засідання на 12.11.2024.

12.11.2024 року через відділ діловодства суду від прокуратури надійшли заперечення щодо приєднання доказів до матеріалів справи, в яких прокурор наголосив на тому, що ГО «Київська міська спілка автомобілістів» не є правонаступником ГО «Київська міська організація Всеукраїнської спілки автомобілістів», адже її правонаступником є інше підприємство (об`єднання громадян).

У судовому засіданні 12.11.2024 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання відповідача про приєднання доказів, водночас, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті.

Так, відповідно до приписів частин 1-5 та 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Зі змісту статті 80 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання.

Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи суд керується принципом верховенства права.

Принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.08.2022 у справі №903/522/21 та від 26.05.2021 у справі №912/2007/18.

Виходячи з принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 ГПК України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав про задоволення клопотання відповідача про поновлення строку на подачу доказів та їх прийняття.

06.12.2025 року через відділ діловодства суду від прокурора надійшли письмові пояснення із документами на підтвердження позиції щодо відсутності підстав для правонаступництва громадської організації - відповідача.

Під час розгляду справи по суті, у відповідності до приписів статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголошувались перерви, зокрема, до 08.07.2025.

У судовому засіданні 08.07.2025 прокурор та представник позивача позовні вимоги підтримали, просили задовольнити; представники відповідача заперечили проти позовних вимог, просили відмовити.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 08.07.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. прийнято рішення (з відкриттям розділу) від 28.09.2021 індексний номер 60618862 про реєстрацію за Громадською організацією «Київська міська спілка автомобілістів», права власності на нежитлову будівлю «А», площею 25,3 кв.м та нежитлову будівлю «Б» площею 19,7 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, будинок 17-19 (номер об`єкту нерухомого майна 2465907980000).

Підставою для прийняття рішення про реєстрацію за Громадською організацією «Київська міська спілка автомобілістів» права власності на вказані об`єкти нерухомості став технічний паспорт ТОВ "АО "Грош цена", реєстраційний номер ТІ01:8088-2276-2943-4779 від 08.09.2021, витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (20210907-т1 від 07.09.2021), а також довідка ТОВ "АО "Грош цена" про показники об`єкта нерухомого майна № 20210907-1049 від 07.09.2021.

Відповідно до змісту довідки ТОВ "АО "Грош цена", за результатами проведеної інвентаризації, згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 09.08.2012 № 404 «Про внесення змін до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна» від 24.05.2001 № 127 нежитлові будівлі мають наступні показники: нежитлова будівля «А», загальною площею 25,3 кв.м, нежитлова будівля «Б», загальною площею 19.7 кв.м., розташовані за адресою: м. Київ, Дніпровський район, вул. Березняківська, буд. 17-19, не належать до самочинного будівництва зведення на земельній ділянці нежитлових будівель «А», загальною площею 25,3 кв.м (збудована у 1978 році), та «Б», загальною площею 19,7 кв.м (збудована у 1989 році) та не потребують введенню в експлуатацію.

Прокурор, посилаючись на те, що набуття Громадською організацією «Київська міська спілка автомобілістів» у власність нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. «А» площею 25,3 кв.м та нежитлової будівлі літ. «Б» площею 19,7 кв.м. за адресою: вул. Березняківська, 17-19 здійснено шляхом надання документів, які не відповідають вимогам пунктів 41, 42, 81 Порядку № 1127, звернувся до суду з позовом про усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:140:1126 площею 5,2456 га шляхом скасування прийнятого з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на вказане майно та скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закон прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене судом розуміння поняття "інтереси держави" має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, суд вважає, що "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).

Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку думку: сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).

Так, як вже зазначалося, згідно з частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 Господарського процесуального кодексу України вимагає вказувати в господарському позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

У даній справі прокурор в позові зазначив, що захисту потребують майнові права територіальної громади міста Києва, як власника земельної ділянки.

Відповідно до статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Згідно з частиною 1 статті 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Частиною 1 статті 143 Конституції України визначено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з частиною 1 статті 9 цього Закону у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі їх утворення), які є юридичними особами.

Частиною 1 статті 18 вказаного Закону передбачено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування у місті Києві є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності громади міста або знаходяться в її управлінні.

За приписами частини 1 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада - жителі, об`єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об`єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр; право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

За змістом статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до статті 60 вказаного Закону територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені територіальної громади виконує відповідна рада.

Тобто економічні інтереси держави полягають в законному та ефективному використанні об`єктів, що є комунальною власністю - для задоволення суспільної потреби у функціонуванні місцевого самоврядування.

Прокурор зазначає, що, у даному випадку, внаслідок безпідставної державної реєстрації за Громадською організацією «Київська міська спілка автомобілістів» права власності на об`єкти нерухомого майна, загальною площею 45,0 кв.м. та формування під нього земельної ділянки площею 5,2456 га по вул. Березняківській, 17-19 кадастровий номер 8000000000:90:140:1126, Київська міська рада позбавлена можливості вільно розпоряджатися цією ділянкою, оскільки наявність зареєстрованого права на майно наділяє його власника привілейованим правом на земельну ділянку, а отже необхідність захисту порушеного права є очевидною.

На території міста Києва правомочності власника нерухомого майна від імені територіальної громади здійснює Київська міська рада.

Відповідно до статті 18-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Верховний Суд у постанові від 13.03.2018 у справі №911/620/17 дійшов висновку, що у правовідносинах, що стосуються прав та економічних інтересів територіальної громади інтереси держави та позивача - місцевої ради, яка представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, повністю збігаються.

Порушення прав територіальної громади беззаперечно свідчить про порушення державних інтересів, оскільки таке порушення суперечить конституційному обов`язку держави щодо забезпечення прав людини та гарантування належного функціонування місцевого самоврядування, ослаблює економічні основи місцевого самоврядування, що потребує реагування у межах наданої Конституцією України компетенції.

З огляду на зазначене суд відзначає, що Київська міська рада є уповноваженим органом на здійснення відповідних повноважень з метою захисту інтересів територіальної громади, а тому має бути позивачем у справі.

Звертаючись до суду з позовом, Прокурор зазначає, що внаслідок безпідставної державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна - літера «А», площею 25,3 кв.м. та літера «Б» площею 19,7 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, будинок 17-19 та подальшого формування і державної реєстрації під таке майно земельної ділянки площею 5,2456 га з кадастровим номером 8000000000:90:140:1126, Київська міська рада позбавлена можливості розпоряджатися вказаною земельною ділянкою на власний розсуд в інтересах територіальної громади міста.

Проте, як зазначає Прокурор у позовній заяві, Київська міська рада неналежним чином здійснює повноваження, покладені на неї чинним законодавством, а саме самостійно або через свій виконавчий орган контролювати збереження земельних ділянок територіальної громади міста Києва, відстежувати стан їх використання та перевіряти за допомогою доступних джерел, чи не має порушення прав та інтересів територіальної громади на це майно.

На переконання прокурора, Київська міська рада функції власника щодо спірної ділянки ігнорувала та вчасно не виявила факту безпідставної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, що, у свою чергу, призвело до незаконного використання земельної ділянки комунальної власності, на якій вказане майно розташоване, чим порушено права та охоронювані інтереси держави в особі територіальної громади міста Києва.

Прокурор зауважив, що Київська міська рада достовірно була обізнана про факт реєстрації об`єкта нерухомості - нежитлової будівлі літ. «А» та нежитлової будівлі літ. «Б» по вул. Березняківській, 17-19 у місті Києві, а також про факт присвоєння кадастрового номера сформованій під вказане майно земельній ділянці площею 5,2456 га з часу скерування на її адресу листа Дніпровської окружної прокуратури міста Києва № 50-8260ВИХ-23 від 30.10.2023. У даному листі Київську міську раду поінформовано про факт порушення законодавства при реєстрації спірних об`єктів нерухомості за вказаною адресою.

У відповідь на лист, Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листом від 13.11.2023 №05716-15017 повідомив Дніпровську окружну прокуратуру міста Києва про відсутність наміру звертатися з відповідною позовною заявою та просив окружну прокуратуру звернутися з відповідним позовом до суду для захисту порушених інтересів держави.

При цьому, незважаючи на факт проведення безпідставної реєстрації права власності об`єкту нерухомості ще у вересні 2021 року та обізнаність про цей факт органом місцевого самоврядування жодних заходів, у тому числі позовного характеру, не вжито, що свідчить про невиконання уповноваженим органом функцій по захисту інтересів держави.

За таких обставин, враховуючи звернення прокурора до компетентних органів та нездійснення позивачем упродовж тривалого часу захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, у даному випадку, відповідно до статті 1311 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", наявні підстави для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення до суду даного позову в інтересах органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Київської міської ради.

З огляду на те, що Прокурором в позові вказано, які саме інтереси держави порушено, та враховуючи нездійснення компетентними органами упродовж тривалого часу самостійного захисту інтересів держави, суд дійшов висновку про доведеність Прокурором підстав для подання даного позову.

Предметом дослідження у межах цієї справи є відносини щодо речових прав на об`єкти нерухомого майна, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав, які регламентовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також земельні відносини, які регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19 та інших.

Згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 Цивільного кодексу України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Приписами статті 321 Цивільного кодексу України унормовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини 1 статті 395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).

Згідно з нормами статті 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Частинами 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Вирішуючи питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки, необхідно враховувати, що сам лише факт користування земельною ділянкою за відсутності документів, які посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно встановити наявність у особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи у користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2024 у справі №916/799/23, від 19.09.2023 у справі №911/1406/20, від 12.09.2023 у справі №916/1828/22, від 14.05.2020 у справі №908/394/19 та від 04.04.2019 у справі №910/2655/18.

З урахуванням наведених положень законодавства суд зазначає, що власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №904/1270/22.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Такий спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника (титульного володільця), які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №904/4267/22, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21 та від 23.05.2023 у справі №916/743/20.

Відповідно до положень статті 391 Цивільного кодексу України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Отже, позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 26.03.2024 у справі №911/1375/22, від 13.09.2022 у справі №910/9727/21 та від 25.05.2021 у справі №910/91/20.

Верховний Суд також зазначає, що підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 904/4267/22, від 04.07.2023 у справі № 914/1770/21, від 07.06.2023 у справі № 904/1270/22 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17.

Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно з приписами статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Відповідно до частин 2, 3 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини 4 статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції чинній на час державної реєстрації) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до сталої та сформованої судової практики Верховного Суду державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції чинній на час державної реєстрації) загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Частиною 3 статті 3 Закону, передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

У межах розгляду даного спору Громадська організація «Київська міська спілка автомобілістів» стверджувала, що набула право власності на спірні об`єкти нерухомого майна в порядку процедури правонаступництва.

Так, Організація зауважувала, що на підставі Рішення Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 14.12.1989 №1106 «Про передачу відкритих платних автостоянок районним радам добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» Добровільному товариству «Автомотолюбитель УРСР» були передані автостоянки за адресами: вул. Березняківська, 17; вул. Березняківська, 19, про що вказано у пунктах 39 та 40 додатку до вказаного Рішення «Перелік платних автостоянок, які передаються на баланс районних рад добровільного товариства автомотолюбитель УРСР».

Відповідач зазначає, що Громадська організація «Київська міська спілка автомобілістів» є правонаступником Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів», яка, в свою чергу, є правонаступником Київської міської ради добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР», що встановлено в постанові Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.08.2011 у справі № 2а-2455/11/2670 та рішенні Господарського суду міста Києва від 23.10.2012 у справі № 5011-47/12608-2012. Обставини такого правонаступництва також підтверджені Верховним Судом у постанові від 24.01.2019 у справі № 826/3771/15.

Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та «Пономарьов проти України» від 03.04.2008).

З огляду на викладене, суд відхиляє доводи прокурора про недоведеність факту правонаступництва, оскільки в силу приписів частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Положеннями статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції чинній на час державної реєстрації) визначено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Пунктом 4 частини 1 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції чинній на час державної реєстрації) передбачено, що одним з етапів проведення державної реєстрації прав є перевірка документів та/або відомостей із Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції чинній на час державної реєстрації) документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції чинній на час державної реєстрації) перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Так, пунктом 1 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок № 1127), передбачено, що він визначає умови, підстави та процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав.

Відповідно до пункту 40 Порядку №1127 (у редакції чинній на час державної реєстрації) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком.

Організація зазначає, що з метою фіксації своїх речових прав на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно представник Організації звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Дар`ї Володимирівни із заявою від 23.09.2021 та відповідними документами.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Дар`їєю Володимирівною було прийнято оскаржуване рішення від 28.09.2021 (індексний номер 60618862) про реєстрацію за Громадською організацією «Київська міська спілка автомобілістів», права власності на нежитлову будівлю «А», площею 25,3 кв.м. та нежитлову будівлю «Б», площею 19,7 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, будинок 17-19 (номер об`єкту нерухомого майна 2465907980000).

Судом встановлено та сторонами не спростовано, що на розгляд нотаріусу для прийняття відповідного рішення про реєстрацію права власності були надані: технічний паспорт ТОВ "АО "Грош цена" від 08.09.2021 реєстраційний номер ТІ101:8088-2276-2943-4779; витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва (реєстраційний номер документу: ТІ01:8088-2276-2943-4779); довідка ТОВ "АО "Грош цена" від 07.09.2021 №20210907-1049 про показники об`єкта нерухомого майна.

На переконання Організації вказаний перелік документів є достатнім для здійснення відповідної державної реєстрації прав власності, як це визначено пунктом 42 Порядку №1127 (у редакції чинній на час державної реєстрації).

Так, пунктом 42 Порядку № 1127 (у редакції чинній на час державної реєстрації) передбачено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: 1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна; 2) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси. Документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов`язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об`єкт, для подальшого відображення таких відомостей як адреси об`єкта нерухомого майна. У разі коли індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р. та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених цим пунктом, можуть бути подані документи, передбачені статтею 31 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З аналізу умов пункту 42 Порядку вбачається, що у наведеній нормі законодавцем визначений вичерпний перелік об`єктів щодо яких для державної реєстрація прав власності подаються документи, регламентовані пунктом 42 Порядку №1127 (у редакції чинній на час державної реєстрації), а саме: індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 05.08.1992.

Тобто, для визначення переліку документів згідно з пунктом 42 Порядку №1127 (у редакції чинній на час державної реєстрації) необхідно керуватись не виключно періодом будівництва, а й характеристиками об`єкту нерухомого майна.

Натомість у межах даної справи судом встановлено, що Організація, реалізуючи свій намір зареєструвати право власності на спірні об`єкти нерухомого майна, залишила поза увагою характеристики об`єктів нерухомого майна, обмежуючись виключно періодом їх зведення, що не було враховано і державним реєстратором під час здійснення спірної реєстрації і перевірки відповідності об`єкта і наданих документів вимогам закону.

При цьому, Організацією представлено суду копію Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 08.10.1986 №985 «Про будівництво в XII п`ятирічці зблокованих, одно-двохповерхових кооперативних гаражів і відкритих стоянок для транспортних засобів, які належать громадянам, по замовленню Київської міської ради добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР», у пункті 5 якого зазначено про відведення Київській міській раді добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» земельних ділянок під будівництво одно-двоповерхових зблокованих кооперативних гаражів і відкритих стоянок для транспортних засобів у відповідності з додатком 3. Згідно додатку 3 вищевказаного рішення, в переліку земельних ділянок, які відводились Київській міській раді добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» під будівництво одно-двоповерхових зблокованих кооперативних гаражів і відкритих стоянок для транспортних засобів міститься автостоянка по вул. Березняківська на 278 машино-місць.

Також відповідачем була надана копія Рішення Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 14.12.1989 № 1106 «Про передачу відкритих платних автостоянок районним радам добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР», на підставі якого, з урахуванням наслідків правонаступництва, відповідачу були передані автостоянки за адресами: вул. Березняківська, 17 на 350 машино-місць; вул. Березняківська, 19 на 558 машино-місць, про що вказано у пунктах 39 та 40 додатку до вказаного Рішення «Перелік платних автостоянок, які передаються на баланс районних рад добровільного товариства автолюбитель УРСР».

Системний аналіз представлених суду документів дає підстави дійти висновку про помилковість тверджень Організації, що внаслідок отримання автостоянок відповідач отримав об`єкти нерухомого майна щодо яких було прийнято рішення про державну реєстрацію права власності.

При цьому, судом було враховано, що відповідно до абзацу третього додатку «Б» до ДБН В.2.3-15:2007 автостоянка - це спеціально обладнана відкрита площадка для постійного або тимчасового зберігання легкових автомобілів та інших мототранспортних засобів. Зазначеними нормами передбачається влаштування тимчасового приміщення для обслуговуючого персоналу, яке може бути демонтовано після припинення права (оренди, користування) на земельну ділянку.

Пунктом 5.1 ДБН В.2.3-15:2007 передбачено, що у складі автостоянок для постійного зберігання автомобілів повинні бути відкриті площадки для стоянки автомобілів, приміщення для чергових і зберігання інвентаря, відповідні елементи інженерного обладнання та благоустрою, а також, за необхідності та технічної можливості, можуть бути - пости технічного огляду та дрібного технічного ремонту і миття автомобілів, включаючи пункти-пости самообслуговування - оглядові ями (естакади), місця чищення салону автомобіля. Такі автостоянки можуть бути обладнані сонцезахисними навісами, вітрозахисними стінками, декоративним сонцезахисним і шумозахисним озелененням.

Пунктом 5.9 вказаних ДБН передбачено, що на автостоянках з 50 і більше місцями постійного та тимчасового зберігання автомобілів при головному в`їзді-виїзді повинен влаштовуватися контрольно-пропускний пункт (приміщення для обслуговуючого персоналу, туалету та інше), обладнаний майданчик для зберігання протипожежного інвентарю, встановлення контейнерів-сміттєзбірників.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (стаття 179 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 181 Цивільного кодексу України передбачено, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною (стаття 184 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 188 Цивільного кодексу України, якщо кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовувати його за призначенням, вони вважаються однією річчю (складна річ).

Виходячи з аналізу положень статей 179, 181, 188 Цивільного кодексу України, ДБН В.2.3-15:2007 та правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115 автостоянка не є об`єктом нерухомого майна, оскільки утворюється за рахунок інших речей (огорожі, твердого покриття, освітлення, приміщень для обслуговування персоналу), які не є об`єктами нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України, оскільки вони безпосередньо не пов`язані з земельною ділянкою. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 686/22924/16-ц.

При цьому, з наявної в матеріалах справи копії листа Організації, скерованого на ім`я ФОП Холявки Віталія Миколайовича, від 28.09.2021 вбачається, що відповідачем адресату було повідомлено про наявність на земельній ділянці по вулиці Березняківська, 17-19 у Дніпровському районі міста Києва металевих гаражів, які не є капітальними спорудами.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Дотримуючись наведених приписів процесуального та матеріального права, суд дійшов висновку про недоведеність Організацією факту існування об`єктів нерухомого майна за адресою м. Київ, вул. Березняківська, будинок 17-19 щодо яких було прийнято спірне рішення про державну реєстрацію права власності, на дату передачі відкритих платних автостоянок районним радам добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР», на підставі якого, з урахуванням наслідків правонаступництва, відповідачу були передані автостоянки за адресами: вул. Березняківська, 17 на 350 машино-місць; вул. Березняківська, 19 на 558 машино-місць.

Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Як вбачається з Рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 08.10.1986 №985 «Про будівництво в XII п`ятирічці зблокованих, одно-двохповерхових кооперативних гаражів і відкритих стоянок для транспортних засобів, які належать громадянам, по замовленню Київської міської ради добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР», Київській міській раді добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» відведено під будівництво одно- двоповерхових зблокованих кооперативних гаражів і відкритих стоянок для транспортних засобів автостоянка по вул. Березняківська на 278 машино-місць.

При цьому, пунктом 6 рішення зобов`язано забудовника: виконати умови архітектурно-планувального завдання ГлавАПУ виконкома міськради; межі земельних ділянок, що відводяться цим рішенням визначити в ГлавАПУ виконкома міськради після погодження і затвердження у встановленому порядку проектної документації; дозвіл на початок будівельних робіт по зведенню зблокованих, одно-двохповерхових кооперативних гаражів і відкритих стоянок для транспортних засобів отримати в спецвідділі по благоустрою.

Приписами статті 22 Земельного кодексу Української РСР, в редакції чинній на дати зведення спірного майна, на які посилається відповідач, було встановлено, що приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Жодних доказів виконання умов пункту 6 вказаного рішення, як передумова зведення зблокованих, одно-двохповерхових кооперативних гаражів суду не надано.

Під час розгляду справи відповідач не надав належних доказів у підтвердження факту зведення спірних об`єктів у визначений відповідачем період, як і доказів реєстрації даних об`єктів нерухомого майна у встановленому законом порядку на вказаний час їх будівництва.

У матеріалах справи відсутні будь-які правовстановлюючі документи, які підтверджували б наявність у відповідача права власності на спірне нерухоме майно або можливість набуття такого права на законних підставах.

Надані ж до матеріалів справи копії документів, а саме: технічний паспорт, витяг з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, довідка ТОВ "АО "Грош цена" не є належними доказами на підтвердження факту зведення спірних об`єктів нерухомого майна у встановленому законом порядку у 1978 році та 1989 році, в межах реалізації рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 08.10.1986 № 985 Київською міською радою добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР», і як наслідок переходу до відповідача прав на такі об`єкти як правонаступника.

Як вбачається зі змісту рішення Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів від 14.12.1989 № 1106 «Про передачу відкритих платних автостоянок районним радам добровільного товариства «Автомотолюбитель УРСР» предметом передачі були машино-місця, які за своїм правовим статусом не є об`єктами нерухомого майна.

Водночас, матеріали справи не містять і жодних доказів будівництва спірних об`єктів з дотриманням вимог закону у інші періоди та належність їх відповідачу на праві власності чи можливість набуття такого права на законних підставах.

Відповідно до частин 1, 4 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у Державному реєстрі реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

За змістом частини 3 статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій; під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії; під час проведення реєстраційних дій обов`язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав, у тому числі відомості, що містять персональні дані особи.

Статтею 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено підстави для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності та зважаючи на те, що спірні об`єкти за своїми характеристиками не підпадали під дію п. 42 Порядку № 1127 і доказів належності їх відповідачу на праві власності чи можливості набуття такого права на законних підставах суду не надано, суд прийшов до висновку про відсутність належних правових підстав для реєстрації за відповідачем права власності на нежитлові будівлі - літ. "А" площею 25,3 кв.м. та літ. "Б" площею 19,7 кв.м., загальною площею 45 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 17-19.

У свою чергу, наявність відомостей про державну реєстрацію за організацією права власності на об`єкт нерухомого майна, який нібито розташований на земельній ділянці, власником якої є територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, істотно обмежує права власника землі.

Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради у цьому випадку не може використовувати земельну ділянку ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може надати цю землю в оренду будь-кому, окрім особи, за якою зареєстровано нерухоме майно, тобто за відповідачем. Вказаної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений приписами статті 16 Цивільного кодексу України. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому ефективність обраного позивачем способу захисту означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Таким чином, ефективний засіб (спосіб) захисту призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Вказані висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 915/161/20, від 21.01.2021 у справі № 921/266/18.

За встановлених обставин, права власника спірної земельної ділянки порушуються в результаті безпідставно проведеної державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна за відповідачем, що в подальшому надає право такій особі отримання в користування земельної ділянки комунальної власності на неконкурентних засадах, визначених частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором.

Вказані положення співвідносяться з пунктом 9 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", зокрема, з приписами про те, що державна реєстрація права власності та інших речових прав припиняється на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Отже, законодавством визначено, що скасування державної реєстрації права власності можливе лише у випадку скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності. Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Позов у даній справі пред`явлено з метою захисту та відновлення порушених прав територіальної громади міста Києва на самостійне користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, оскільки проведена державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна на вказаній земельній ділянці за відповідачем надає йому привілейованого права користування землею та виключає можливість використання та розпорядження власником земельної ділянки в особі уповноваженого органу земельною ділянкою виключно в інтересах територіальної громади.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц зазначено, що відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 12.03.2019у справі №911/3594/17, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про право іпотеки чи іншого речового права створює презумпцію належності права особі, яка ним володіє внаслідок державної реєстрації (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц).

Існування державної реєстрації права власності на спірні об`єкти нерухомого майна за відповідачем, з урахуванням встановлених судом обставин, суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням як вимог чинного законодавства, так і прав та інтересів територіальної громади міста Києва, оскільки факт державної реєстрації нерухомого майна на земельній ділянці свідчить про фактичну реєстрацію обмеження права власника землі - територіальної громади столиці, на власний розсуд користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою. При цьому, реєстрація права власності на майно, навіть за відсутності такого права в особи, фактично надає можливість третім особам використовувати його на власний розсуд, розпоряджатися ним, та в подальшому претендувати на отримання земельної ділянки комунальної власності на неконкурентних засадах, а тому для відновлення становища, яке існувало до порушення та поновлення права власності територіальної громади на землю є потреба у скасуванні державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна.

Відтак, для забезпечення територіальній громаді міста Києва реальної та безперешкодної можливості реалізовувати усі правомочності власника щодо комунальної земельної ділянки належним способом захисту порушених прав є усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:140:1126 площею 5,2456 га по вул. Березняківській, 17-19 у Дніпровському районі міста Києва шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Дар?ї Володимирівни від 28.09.2021, індексний номер 60618862 (з відкриттям розділу) про реєстрацію за Громадською організацією "Київська міська спілка автомобілістів" права власності на нежитлові будівлі - літ. "А" площею 25,3 кв.м. та літ. "Б" площею 19,7 кв.м., загальною площею 45 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 17-19, номер об?єкту нерухомого майна 2465907980000, номер відомостей про речове право 44183470, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Організацією не було представлено суду доказів, які б в своїй сукупності дали підстави дійти протилежного висновку.

Згідно із частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частин 1-4, 9 статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» унормовано, що державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру, зокрема, на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 791 Земельного кодексу України, при їх формуванні, також на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель - за результатами інвентаризації земель (частина 1 статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Правові та організаційні основи діяльності у сфері землеустрою і спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування регулюються Законом України «Про землеустрій».

Приписами статті 25 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною. Види документації із землеустрою, зокрема, є технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель.

Судом встановлено та сторонами не спростовано, що Відділом у Долинському районі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області здійснена державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:140:1126 площею 5,2456 га по вул. Березняківській, 17-19 у Дніпровському районі міста Києва у Державному земельному кадастрі на підставі технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки, розробленої фізичною особою-підприємцем Холявко В. М.

У пояснювальній записці до вказаної технічної документації вказано, що підставою для виконання робіт є: завдання на виконання робіт, затверджене замовником; заява Громадської організації "Київська міська спілка автомобілістів", в особі керівника Худабаєвої Світлани Кадирбеківни, на виконання робіт; рішення Київської міської ради від 10.09.2015 за № 958/1822 «Про інвентаризацію земель міста Києва».

Так, 10.09.2015 Київською міською радою прийнято рішення №958/1822 "Про інвентаризацію земель міста Києва", яким вирішено провести інвентаризацію земель міста Києва; дозволити виступати замовниками технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель: землекористувачам земельних ділянок - щодо земельних ділянок, які перебувають у їх фактичному користуванні, за власні кошти.

Інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. Порядок проведення інвентаризації земель затверджується Кабінетом Міністрів України (частина 1, 3 статті 35 Закону України «Про землеустрій»).

Відповідно до пунктів 8, 9, 11, 26-29 Порядку проведення інвентаризації земель та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №476 (в редакції чинній на час виготовлення технічної документації) підставою для проведення інвентаризації земель є рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування щодо виконання відповідних робіт, договори, укладені між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками технічної документації (далі - виконавці), судові рішення. Замовниками технічної документації (далі - замовники) можуть бути органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим чи органи місцевого самоврядування, землевласники і землекористувачі. Для проведення інвентаризації земель замовник укладає з виконавцем договір про розроблення технічної документації. За результатами проведення інвентаризації земель виконавцями розробляється технічна документація відповідно до статті 57 Закону України "Про землеустрій". Технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України. Виконавці подають копії матеріалів, отриманих за результатами проведення інвентаризації земель, до місцевого фонду документації із землеустрою в паперовій та електронній (цифровій) формі. Відомості, отримані за результатами інвентаризації земель, вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051.

Судом встановлено, що передумовою для розроблення технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки, у порядку рішення Київської міської ради №958/1822 було фактичне користування спірною земельною ділянкою.

З наявної в матеріалах справи копії технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки, розробленої фізичною особою-підприємцем Холявко В.М., вбачається, що остання була замовлена для інвентаризації земельної ділянки для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій за адресою: по вулиці Березняківська, 17-19 у Дніпровському районі міста Києва.

У підтвердження фактичного використання земельної ділянки Організацією землевпоряднику був наданий витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.09.2021 за індексним номером 276927907, на підставі рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Дар?ї Володимирівни від 28.09.2021, індексний номер 60618862, щодо нежитлової будівлі «А», площею 25,3 кв.м та нежитлової будівлі «Б» площею 19,7 кв.м.

Втім, оскільки у межах даної справи судом була встановлена неправомірність проведеної державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю «А», площею 25,3 кв.м та нежитлову будівлю «Б» площею 19,7 кв.м. за відповідачем, суд вважає обґрунтованими та доведеними твердження Прокурора про те, що технічна документація із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки, розроблена фізичною особою-підприємцем Холявко В. М., містить недійсні відомості.

За змістом статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у реєстрації. Підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Як вже зазначалось судом, застосування конкретного способу захисту цивільного захисту залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається.

З системного аналізу наведеного, беручи до уваги, що реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:140:1126, площею 5,2456 га по вул. Березняківська, 17-19 у Дніпровському районі міста Києва, здійснена на підставі технічної документації, розробленої ФОП Холявко В.М. у зв`язку із реєстрацією за Громадською організацією «Київська міська спілка автомобілів» права власності на нежитлові будівлі літ. «А» та літ. «Б» загальною площею 45 кв.м, наявність права власності відповідача на які чи можливості набуття такого права на законних підставах не доведено, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки, а тому вимоги Прокурора в цій частині підлягають задоволенню.

Поряд з цим судом було враховано, що на підставі заяви, розробленої технічної документації землевпорядника - ФОП Холявко В. М. була здійснена реєстрація земельної ділянки площею 5,2456 га, у той час як загальна площа нежитлових будівель, вказаних в документації становила 45 кв.м.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити, що незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці, та які належать на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання. Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів. Правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі № 910/10500/19, від 28.01.2025 у справі № 922/940/21 та від 02.04.2025 у справі № 922/3614/21.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про наявність права власності на нежитлові будівлі літ. «А» та літ. «Б» загальною площею 45 кв.м у нього чи можливості набуття такого права на законних підставах, а доводи наведені в заявах по суті спростовуються вищевикладеним.

Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України"). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Беручи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази, вимоги та заперечення учасників справи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, місто Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код 22883141) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:140:1126 площею 5,2456 га по вул. Березняківській, 17-19 у Дніпровському районі міста Києва шляхом скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пономарьової Дар?ї Володимирівни від 28.09.2021, індексний номер 60618862 (з відкриттям розділу) про реєстрацію за Громадською організацією "Київська міська спілка автомобілістів" (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 8-А; ідентифікаційний код 05508648) права власності на нежитлові будівлі - літ. "А" площею 25,3 кв.м. та літ. "Б" площею 19,7 кв.м., загальною площею 45 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Березняківська, 17-19, номер об?єкту нерухомого майна 2465907980000, номер відомостей про речове право 44183470.

3. Скасувати державну реєстрацію у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:140:1126 площею 5,2456 га по вул. Березняківській, 17-19 у Дніпровському районі міста Києва.

4. Стягнути з Громадської організації "Київська міська спілка автомобілістів" (04050, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 8-А; ідентифікаційний код 05508648) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9, ідентифікаційний код 02910019) судовий збір у розмірі 5368 (п`ять тисяч триста шістдесят вісім) грн 00 коп.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складно та підписано 13.10.2025.

СуддяТ.В. Васильченко