Рішення від 15.10.2025 по справі 907/946/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/946/25

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСНА ТОРГОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ" ел. пошта patlotvk@gmail.com тел. 380965417070 адреса Львівська область, місто ЛЬВІВ, вулиця О. Довженка, буд. 5,79070 ЄДРПОУ 01567418

до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬ НП" адреса Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, буд.9 ЄДРПОУ 44858321

про стягнення боргу, у сумі 95 428,06 грн

Секретар судового засідання - Райніш М.І.

Сторони не викликалися

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ:

Приватне акціонерне товариство "ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСНА ТОРГОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ" звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬ НП" про стягнення заборгованності за договором на відпуск паливно-мастильних матеріалів загальною сумою 95 428,06 грн, з якої: 74 970,94 грн сума основного боргу, 1423,00 грн - 3% річних, 14 347 грн. - пеня та 4687,12 - інфляційні втрати.

22.08.2025 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано матеріали позовної заяви за вх.№1028.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2025 року позовну заяву за вх.№1028 передано судді Андрейчук Л.В.

Ухвалою суду від 25.08.2025 року позовну заяву залишено без руху. 25.08.2025 року від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх.№7509).

Ухвалою суду від 28.08.2025 відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено учасникам спору процесуальні строки для подання заяв по суті спору, а також відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали для подання письмових заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки справа №926/946/25, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Вказана ухвала суду від 02.09.2025 р. була надіслана відповідачу через засоби підсистеми «Електронний Суд» 02.09.2025 р. та як вбачається з довідки про доставку електронного листа доставлена до електронного кабінету відповідача 02.09.2025 р.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк.

Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, взявши до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.233 Господарського процесуального кодексу України, суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.Рішення та постанови ухвалюються, складаються і підписуються складом суду, який розглянув справу.

Згідно з частиною 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Правова позиція позивача.

Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує, що відповідач порушив умови поставки № ПК-106 від 14 грудня 2023 і позбавив позивача можливості використати паливні картки за призначенням та здійснити повну вибірку оплаченого ним пального, відтак у відповідача виник обов`язок з повернення позивачу коштів за пальне, яке він не отримав, але вартість якого сплачено у розмірі 95428,06 грн.

Правова позиція відповідача.

Відповідач не подав відзиву на позовну заяву.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

14 грудня 2023 між Приватним акціонерним товариством "ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСНА ТОРГОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ" ел. пошта patlotvk@gmail.com тел. 380965417070 адреса Львівська область, місто ЛЬВІВ, вулиця О. Довженка, буд. 5 ,79070 ЄДРПОУ 01567418 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬ НП» адреса Закарпатська область, Ужгородський район, село Сторожниця, вулиця Молодіжна, буд.9 ЄДРПОУ 44858321 було укладено договір поставки № ПК-106 від 14 грудня 2023. Предметом договору поставки був товар паливно-мастильні матеріали (бензин А-95 та дизпаливо).

Ціна договору встановлюється відповідно до вказаних в рахунку-фактурі реквізитів постачальника.

Відповідно до п. 2.1. Договору Постачальник зобов`язується поставити замовнику паливно-мастильні матеріали та паливні картки, на яких воно обліковується, організовувати та забезпечувати відпуск паливно-мастильних матеріалів замовнику, або довіреній особі замовника на підставі паливних карток, а замовник зобов`язується сплатити постачальнику вартість паливно-мастильних матеріалів.

Відповідно до п. 2.3 Договору право власності на паливно-мастильні матеріали виникає у замовника з моменту фактичного отримання паливно-мастильних матеріалів на підставі авторизаційної відповіді у кількості, що вказана у квитанції терміналу в повному обсязі, згідно з договором, за ціною, що визначена в п. 5 Договору.

Відповідно до п. 5.1. Договору оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок Постачальника в день виписки рахунку на товар. Ціна товару вказується у рахунку-фактурі та дійсна протягом дня його виписки. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок постачальника.

Відповідно до п. 5.2 Договору Оплата товару здійснюється Замовником шляхом перерахування коштів на вказані в рахунку-фактурі реквізитів Постачальника. Постачальник звільняється від своїх обов`язків стосовно партії товару оплата якої здійснена на інші реквізити.

Сторона звільняється від визначеної цим Договором та (або) чинним законодавством України відповідальності за повне чи часткове порушення Договору, якщо вона доведе, шо таке порушення сталося внаслідок дії форс-мажорних обставин, визначених у цьому Договорі, за умови, шо їх настання було засвідчено \ визначеному цим Договором порядку (п. 6.1 Договору).

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту йото підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін (п.7.1. Договору)

Даний договір укладений терміном на 1 рік. У випадку, якщо жодна зі сторін письмово не виявила бажання припинити його дію даний договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік і на тих же умовах (п. 7.2. Договору).

Постачальник надав рахунки-фактури Замовнику №0003/1259352 від 19.01.2024 на суму 9 100,00 грн, №0003/1947939 від 11.05.2024 на суму 9 998,00 грн , №0003/1299067 від 22.05.2024 на суму 24 995,00 грн, №003/1285502 від 11.10.2024 на суму 25 245,00 грн, №0003/1868902 від 15.10.2024 на суму 14 547,00 грн, №0003/1437231 від 13.11.2024 на суму 19 596,00 грн, №003/1008656 від 14.12.2024 на суму 9 300, грн, №0003/1988586 від 10.01.2024 на суму 9 300 грн.

Так, відповідно до видаткових накладних № 0003/1000396 від 31.03.2024, №0003/1000512 від 30.04.2024, №0003/1000627 від 31.05.2024, 0003/1000718 від 30.06.2024, №0003/1000904 від 31.07.2024, №0003 від 31.08.2024, №0003/1001249 від 31.10.2024, №0003/1001384 від 30.11.2024, №0003/1001465 від 31.12.2024 Приватне акціонерне товариство "ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСНА ТОРГОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ" оплатило за товар кошти у повному обсязі, а саме перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 122 081 грн., що підтверджується копіями платіжних інструкцій № 409 від 14.12.2023, №11 від 10.01.2024, №32 від 19.01.2024, №154 від 11.05.2024, №168 від 22.05.2024, №295 від 15.10.2024, №321 від 13.11.2024. Однак, товар позивачем у повній мірі не переданий, що є порушенням умов Договору.

Отже, відповідачем порушено умови договору про закупівлю, оскільки залишилось невикористані 200 літрів бензину А-95 та 1200, 58 літрів - дизпалива, відтак у відповідача виник обов`язок з повернення позивачу коштів за пальне, яке він не отримав, у зв`язку з відсутністю паливно-мастильних матеріалів на АЗС з січня 2025 року.

З метою досудового врегулювання спору Приватне акціонерне товариство "ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСНА ТОРГОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ" направило Відповідачу претензію б/н від 16.05.2025 з вимогою щодо необхідності виконання своїх договірних зобов`язань. Проте, Відповідач залишив її без реагування. Вказаний залишок відповідачем поставлений не був, у зв`язку з чим, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення суми 74 970,94 грн грн. залишку попередньої оплати.У зв`язку з порушенням відповідачем умов договору, позивачем крім основної суми боргу заявлено також позовні вимоги про стягнення суми 1423. 00 грн -3% річних, 14 347, 00 грн пені та 4687, 12 грн- інфляційні втрати.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.

За положеннями ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Аналогічні за змістом норми містяться і в ст.ст. 509, 526 Цивільного кодексу України.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з врахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є змішаним правочином з елементами договорів поставки та зберігання.

В силу ст. 712 ЦК України, ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Загальними положеннями про купівлю-продаж визначено обов`язок Продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 662 ЦК України).

За встановленими у справі обставинами відповідачем, як Постачальником за Договором передано, а позивачем, як Покупцем прийнято визначений умовами Договору товар (бензин А-95 та дизельне паливо) в асортименті, кількості та за ціною, що визначені у п.п. 1.1., 1.2., 4.1., 4.3. Договору.

Наведена обставина підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, платіжними інструкціями,.

Таким чином, суд констатує, що зобов`язання між сторонами Договору в частині обов`язку відповідача, як Постачальника передати у власність позивача, як Замовника визначений Договором товар припинилося відповідно до ст. 599 ЦК України його виконанням, проведеним належним чином, відповідно до умов укладеного сторонами Договору, а відтак, невідповідними є аргументи позивача про стягнення спірної у цій справі суми як попередньої оплати за пальне.

Позатим, згідно із частиною першою статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

На відміну від викладеного, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) викладено правову позицію щодо застосування принципу «суд знає закон» згідно з якою зазначено, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов`язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї.

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18).

Велика Палата Верховного Суду у зазначених вище судових рішеннях зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

За встановленими у справі обставинами та відповідно до положень Договору з моменту отримання Замовником товару у власність від Постачальника зобов`язання між сторонами трансформувалися у правовідносини зі зберігання товару, який вважається переданим на зберігання Постачальнику з моменту підписання видаткової накладної.

З урахуванням наведеного, до застосування у спірних правовідносинах підлягають приписи Глави 66 ЦК України, якими врегульовано правовідносини зі зберігання майна та правові наслідки неповернення майна зі зберігання поклажодавцю.

Як визначено у ч. 3 ст. 294 ГК України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. При цьому, в силу ч.1 такої статті, товарним складом визнається організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов`язані із зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності.

В силу ч. 4 ст. 294 ГК України до регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Частиною 2 цієї статті визначено, що якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення

Поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст. 948 ЦК України); зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст.942 ЦК України).

Частиною 1 статті 949 ЦК України визначено, що зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ч. 1 ст. 953 ЦК України).

За змістом приписів п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України у разі втрати (нестачі) речі завдані поклажодавцеві збитки відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.

Суд враховує, що для відшкодування збитків підлягають доведенню такі елементи:

1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку дію/бездіяльність, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

3. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

4. Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

При цьому, визначальним для вирішення спору у справі, що розглядається, є встановлення всієї сукупності елементів складу цивільного правопорушення.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, при цьому зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи встановлено, що позивач на виконання умов укладеного між сторонами Договору та відповідно до видаткових накладних № 0003/0001244 від 28.08.2024, Специфікацій відпущених скретч-карток по означених видаткових накладних отримав на зберігання товар (бензин А-95 та дизельне паливо) в повному обсязі, а відтак, слід дійти висновку про порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо повернення зі зберігання належного позивачу майна, у зв`язку з чим, з урахуванням часткового отримання позивачем товару на підставі отриманих від ТОВ «Волинь НП» скретч-карток на час розгляду справи розмір збитків позивача, завданих втратою переданого на зберігання відповідачу майна (п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України) становить 31713, 90 грн.

За таких обставин, розмір завданих відповідачем позивачу збитків становить 31713, 90 грн, який відповідачем не спростовано, як і не надано доказів наявності у ТОВ «Волдинь НП» належних позивачу бензину та дизельного палива на зберіганні на час розгляду справи в суді та/або інших обставин, що об`єктивно б унеможливлювали своєчасне виконання встановленого в Договорі обов`язку Постачальника повернути Замовнику зі зберігання товар на підставі виданих скретч-карток, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача заявленої до стягнення суми як збитків підлягають до задоволення як заявлені обґрунтовано та правомірно.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).

Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, розглянувши спір на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення в заявленому розмірі.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, на відповідача покладається 3 028,00 гривень витрат на оплату судового збору.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (вул. Молодіжна, буд. 9, с. Сторожинець, Ужгородського району, Закарпатської області, 89421, код ЄДРПОУ 44858321) на користь Приватного акціонерного товариства "ЛЬВІВСЬКА ОБЛАСНА ТОРГОВО-ВИРОБНИЧА КОМПАНІЯ" (Львівська область, місто ЛЬВІВ, вулиця О. Довженка, буд. 5,79070 ЄДРПОУ 01567418) кошти за непоставлений товар у розмірі 95428, 06 грн, з яких - 74 970, 94 грн сума осоновного боргу, 1 423,00 грн- 3% річних 14 347 грн- пеня та 4 687, 12 грн - інфляційні втрати, а також 3 028, 00 грн витрат позивача з оплати судового збору за подання позовної заяви.

Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі -http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повний текст судового рішення складено 15.10.2025

СУДДЯ Любомир Андрейчук