Постанова від 15.10.2025 по справі 420/15722/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/15722/25

Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н.В. Дата і місце ухвалення: 25.07.2025 р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого Ступакової І.Г.

суддів Бітова А.І.

Лук`янчук О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Служби безпеки України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Служби безпеки України в Одеській області в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 22.11.2022 року по 18.04.2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;

- зобов`язати Управління Служби безпеки України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням суми перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/29521/24 за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 22.11.2022 року по 18.04.2025 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;

- визнати протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно не нарахування та невиплати компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення 18.04.2025 у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;

- зобов`язати Управління Служби безпеки України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення 18.04.2025 у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що відповідно до ст.ст.116, 117 КЗпП України їй повинен бути виплачений середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.11.2022 року по 18.04.2025 року. Також, позивач вважає, що має право на компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 29.01.2020 по день фактичної виплати грошового забезпечення 18.04.2025.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 22.11.2022 року по 18.04.2025 року, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

Зобов`язано Управління Служби безпеки України в Одеській області виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення, з урахуванням суми перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/29521/24, за час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата грошового забезпечення у повному обсязі) за період з 22.11.2022 року по 18.04.2025 року, але не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Управління Служби безпеки України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, не повне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення від 25.07.2025 р. з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Також, в своїй апеляційній скарзі відповідач зауважує про необхідність розгляду справи за обов`язковою участю представника Управління СБУ у відкритому судовому засіданні.

Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів зазначає, що відповідно ч. 6 п. 8, 10 ст. 12 КАС України, справами незначної складності є типові справи та інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно ч. 1,2,3 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно ч. 6 п. 2 ст. 262 КАС України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Згідно ч. 1 ст. 310 КАС України апеляційний розгляд здійснюється колегією суддів у складі трьох суддів за правилами розгляду справи судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, встановлених цією главою.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом апеляційної інстанції можуть бути розглянуті без повідомлення учасників справи ( в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що відсутні підстави для розгляду справи в порядку відкритого судового засідання за участю учасників справи, тому таке клопотання апелянта не підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу в Управління Служби безпеки України та наказом начальника управління від 22.11.2022 року № 615-ОС/дск був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 22.11.2022 року.

Рішенням Одеського адміністративного суду від 22.01.2025 по справі № 420/29521/24, визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Одеській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 січня 2020 року по 22 листопада 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; зобов`язано Управління Служби безпеки України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 22 листопада 2022 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.04.2025 року у справі № 420/29521/24 апеляційну скаргу управління Служби безпеки України в Одеській області залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 січня 2025 року - без змін.

18.04.2025 року управління Служби безпеки України в Одеській області виплатило позивачу 206156,33 грн. грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №420/29521/24.

Позивач вважає, що має право на виплату йому середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку та компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення, у зв`язку з чим звернувся до суду з адміністративним позовом.

Розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18.

Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За приписами статті 117 КЗпП у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, індексація тощо).

Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Як вже зазначалось вище, ОСОБА_1 звільнено 22.11.2022 р. Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведено 18.04.2025 р., що сторонами у справі не заперечується.

Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.

Враховуючи, що позивач проходив військову службу у Управлінні СБУ, яка всупереч норм чинного законодавства не здійснила з ним повного розрахунку на день виключення зі списків особового складу, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати належних йому при звільненні сум на підставі статті 117 КЗпП України, але не більше ніж за шість місяців, що вірно встановлено судом першої інстанції.

При цьому, слід зазначити, що компенсація за невикористанні дні щорічної відпустки та одноразова грошова допомога при звільненні є державними гарантіями, які є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, а тому є частиною грошового забезпечення та належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України, що спростовує доводи апеляційної скарги.

Згідно з пунктом 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже, судом першої інстанції також правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта про те, що затримка у виплаті склала 10 днів, а не з 22.11.2022 р., оскільки у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

В даному випадку апелянт ототожнює умови нарахування середнього заробітку за весь час затримки та нарахування компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, яка проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані, що регулюється Законом №2050-ІІІ та Порядком №159.

При цьому, колегія суддів встановила, що суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог про нарахування компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, апеляційна скарга позивачем на рішення суду в цій частині подана не була, а тому судом апеляційної інстанції не надається оцінка таким висновкам суду першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновку суду першої інстанції про задоволення позову, тому підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 262, 263, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Одеській області залишити без задоволення, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 15 жовтня 2025 року.

Головуючий: І.Г. Ступакова

Судді: А.І. Бітов

О.В. Лук`янчук