Рішення від 14.10.2025 по справі 904/4253/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.10.2025м. ДніпроСправа № 904/4253/25

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Кшенської Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ СТРІЛОЧНИЙ ЗАВОД", м. Дніпро

до Акціонерного товариства "ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення

Представники:

Від позивача: Набоков Андрій Миколайович, адвокат, за довіреністю №01-10 від 02.01.2025р.

Від відповідача: Ніколенко Катерина Вікторівна, свідоцтво серія ДП № 4217, адвокат

РУХ СПРАВИ В СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Акціонерне товариство "ДНІПРОВСЬКИЙ СТРІЛОЧНИЙ ЗАВОД" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Акціонерного товариства "ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" (далі - відповідач) заборгованість за договором поставки № 2024/п/ОО/281 від 14.03.2024 у загальному розмірі 1 903 304,99 грн.

Ціна позову складається з наступних сум:

- основна заборгованість в розмірі 1 798 632,00 грн;

- інфляційне збільшення за весь час прострочення у розмірі 82 550,51 грн;

- 3% річних в розмірі 22 122,48 грн.

Ухвалою від 06.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 02.09.2025.

20.08.2025 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позов, в якому він проти позову заперечив.

27.08.2025 від позивача через систему "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив.

29.08.2025 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання заперечень на відповідь на відзив, а також у зв`язку з участю повноважного представника в засіданні в іншому суді.

В судовому засіданні 02.09.2025 позивач підтримав позовні вимоги, надав усні пояснення по справі.

Відповідач в судове засідання не з`явився.

Ухвалою від 02.09.2025 клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задоволено. Відкладено підготовче засідання на 23.09.2025.

08.09.2025 через систему "Електронний суд" від Відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

В судовому засіданні 23.09.2025 Позивач та Відповідач проти закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті не заперечили.

Ухвалою від 23.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в засіданні на 14.10.2025.

14.10.2025 в судовому засіданні розпочато розгляд справи по суті.

Сторони підтримали свої правові позиції.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

14.10.2025 в судовому засіданні, в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору поставки № 2024/п/ОО/281 від 14.03.2024 в частині своєчасної оплати за поставлений товар.

ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА.

Відповідач проти позову заперечив, зазначив, що згідно з п.2 специфікації №1 від 14.03.2024 до Договору встановлено, що оплата за товар здійснюється протягом 30 календарних днів, після надання Постачальником рахунків-фактур та податкових накладних за фактично поставлений товар.

Відповідач повідомляє про неотримання від Позивача рахунків-фактур на оплату за товар. Доказів передачі АТ «ПІВДГЗК» рахунків-фактур Позивачем до позовної заяви не додано. Отже, на його думку, має місце порушення Позивачем умов Договору, а саме приписів п.7.1 Договору та п.2 специфікацій №1 від 14.03.2024 до Договору.

Відповідач вказує, що, враховуючи зміст Договору та специфікації №1 від 14.03.2024 до Договору, передумовою виникнення обов`язку Відповідача зі здійснення оплати є, зокрема, виставлення Позивачем рахунку-фактури. Оскільки, Позивачем не надано АТ «ПІВДГЗК» рахунки-фактури, це унеможливлює здійснення Відповідачем обов`язку з оплати.

Крім того, Відповідач вказує, що оформлена належним чином претензія та/або досудова вимога Позивача з додаванням документів (в тому числі рахунків-фактури на товар) передбачених умовами Договору та ст.222 Господарського кодексу України на адресу Відповідача не надходила.

Відповідач стверджує, що має місце недоведеність Позивачем факту виникнення у Відповідача обов`язку щодо оплати за Договором, на дату звернення Позивача з позовом до суду не настала подія з якою пов`язаний строк оплати за поставлений товар, а саме, не надані рахунки-фактури, які є підставою для здійснення розрахунків за договором поставки №2024/п/ОО/281 від 14.03.2024, а тому відповідач не може вважатися таким, що прострочило виконання свого зобов`язання, внаслідок чого право Позивача не може вважатися порушеним у зв`язку з чим у останнього відсутні підстави для звернення за захистом свого права до суду, тобто позовні вимоги позивача є передчасними.

Також відповідач вказує, що в п.15.6 розділу 15 «Порядок укладення договору. Заключні положення» договору поставки №2024/п/ОО/281 від 14.03.2024 Договору, Сторони домовилися, що прострочені Покупцем грошові зобов`язання, передбачені цим договором, повинні виконуватися без урахування індексу інфляції та із застосуванням нульової відсоткової ставки річних від простроченої суми. Тобто, Позивач погодився на відсутність компенсації в разі несвоєчасного виконання грошового зобов`язання, а також визнав таку умову для себе правомірною та прийнятною.

Отже, на думку Відповідача, очевидною є непослідовність дій Позивача: спочатку погодити певні умови договору (з урахуванням визначення яких, контрагент і визнав за можливе підписати відповідний договір), а потім учинити дії щодо невиконання таких умов, у тому числі намагатися узаконити незастосування зазначених умов чужими руками, тобто через рішення суду.

Відтак, Відповідач вважає, що нарахування інфляційного збільшення за весь час прострочення у розмірі 82550,51 грн. та 3% річних у розмірі 22122,48 грн. є неправомірним, таким, що суперечить умовам договору поставки №2024/п/ОО/281 від 14.03.2024, відповідно підстави для їх задоволення відсутні.

ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.

Позивач вказує, що на виконання пункту 11.1. Договору ним 07.07.2025 була направлена Відповідачу претензія №05-346, що підтверджується доданими до позовної заяви Позивача сканованими копіями оригіналів документів, які оформлені поштовим відділенням №49098 АТ «Укрпошта», а саме: накладна №4909800089681 від 07.07.2025, опис вкладення до відправлення з оголошеною цінністю №4909800089681 від 07.07.2025 із зазначенням вкладення (Претензія №05-346 від 07.07.2025), фіскального чеку №k5rfaZHFeG0 від 07.07.2025 за пересилання відправлення з оголошеною цінністю №4909800089681.

Згідно інформації, яка є загальнодоступною в підсистемі відстеження поштових відправлень по Україні (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) що розміщена на офіційному сайті АТ «Укрпошта», 17.07.2025р. Відповідач отримав відправлення з оголошеною цінністю №4909800089681 від 07.07.2025, тобто отримав Претензію.

Відповідач залишив Претензію АТ «ДнСЗ» №05-346 від 07.07.2025 без відповіді, що спонукало Позивача звернутись з позовною заявою до суду для відновлення своїх порушених прав.

Щодо тверджень Відповідача про ненадання Позивачем рахунків-фактур, які є підставою для здійснення розрахунків за договором, Позивач зазначив, що факт отримання товару підтверджується підписаними сторонами накладними на яких містяться підписи уповноваженої Покупцем особи та які містять інформацію в тому числі і про відповідні рахунки-фактури (розділ накладної «Коментарі»).

Позивач підтверджує, що разом з передачею Товару в силу вимог пункту 7.2. Договору були надані відповідні супроводжувальні документи, які передбачені Договором.

Позивач зазначає, що відповідно до пункту 7.4. Договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до вимог Інструкції Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР про порядок прийняття товару за кількістю від 15.06.1965 П-6 та Інструкції Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР про порядок прийняття товару за якістю від 23.04.1966 П-7 з подальшими змінами і доповненнями до них, в частині, що не суперечить чинному законодавству України.

Згідно вимог пункту 12 Інструкції Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР про порядок прийняття товару за кількістю від 15.06.1965 П-6, прийомка продукції за кількістю здійснюється по транспортним та супровідним документам (рахунку-фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам і ін.) відправника (виготовлювача). Відсутність вказаних документів або деяких з них не припиняють приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції та в акті вказується, які документи відсутні.

Позивач стверджує, що при здійсненні приймання товару Відповідач згідно з умовами Договору (п. 7.4.) повинен був в разі ненадання Позивачем передбачених пунктом 7.2. Договору супровідних документів разом з переданим товаром скласти відповідний Акт. Про складання таких Актів при прийманні товару Позивач не повідомлявся Відповідачем, і на адресу Позивача такі Акти від Відповідача не надходили.

Отже, Позивач вважає, що Відповідач під час приймання товару отримав рахунки-фактури від Позивача, натомість жодних доказів, які підтверджують неотримання Відповідачем документів і про сповіщення Позивача про їх неотримання суду не надано.

Позивач вважає, що вимога зазначена у пункті 6.2. Договору стосовно якої "оплата вартості товару здійснюється Покупцем на підставі рахунків, виставлених Постачальником, податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника», а також навіть ймовірне твердження про відсутність доказів надання рахунків-фактур Відповідачу не змінює обов`язок і строк виконання такого грошового зобов`язання останнім.

Позивач вказує, що ненадання рахунку не є відкладальною умовою в розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а значить не звільняє боржника (в даному випадку Відповідача) від обов`язку оплатити наданий товар. В будь-якому разі Відповідач, відповідно до умов Договору та оформлених і підписаних, в тому числі зі сторони Відповідача накладних, в яких є посилання на Договір та рахунки, а також зазначено суму переданого Позивачем і отриманого Відповідачем товару, був обізнаний про суму оплати, яку мав здійснити за отриманий ним товар.

Позивач переконаний, що обов`язок Відповідача оплатити вартість поставленого йому товару виникає в силу закону (статті 655, 692, 712 ЦК України, частина 1 статті 265 ГК України) та не залежить від факту виставлення рахунку на оплату вартості поставленого товару.

Позивач вважає, що навіть ненадання рахунку не є відкладальною умовою в розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а значить не звільняє боржника від обов`язку оплатити наданий товар.

Також Позивач вказує, що за змістом ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивач зазначає, що, беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошових зобов`язань по оплаті поставлених позивачем товарів за Договором, а також зі сторони Відповідача вбачається недобросовісне виконання своїх зобов`язань і надання недостовірної інформації, на думку Позивача, можна дійти висновку про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 82 550, 51 грн. інфляційного збільшення, 22 122, 48 грн. 3% річних.

ЗАПЕРЕЧЕННЯ НА ВІДПОВІДЬ НА ВІДЗИВ.

Відповідач стверджує, згідно тексту претензії № 05-346 від 07.07.2025 року та опису вкладення поштового відправлення № 4909800089681, які було додано до позовної заяви АТ «ДнСЗ», Позивачем до вказаної вище вимоги було додано лише розрахунок суми заборгованості з урахуванням інфляції та 3% річних, а також копію довіреності на уповноваженого представника. Жодних інших документів, які б підтверджували вимоги АТ «ДнСЗ», викладені у досудовій претензії, додано не було.

Водночас, твердження Позивача у претензії за вих. № 05-346 від 07.07.2025 року стосовно того, що у Відповідача наявні усі необхідні документи для розгляду даної досудової вимоги не відповідають дійсності, адже з боку Позивача мало місце порушення умов договору поставки № 2024/п/ОО/281 від 14.03.2024, зокрема пункту 7.1. цього Договору та пункту 2 специфікації № 1 від 14.03.2024 до Договору, в частині своєчасного надання відповідних рахунків-фактури, які є передумовою для внесення оплати.

З урахуванням зазначеного вище, на думку Відповідача вбачається, що претензія АТ «ДнСЗ» № 05-346 від 07.07.2025 є такою, що не відповідає приписам ст. 222 ГК України (чинного на дату складання Позивачем досудової претензії за вих. № 05-346 від 07.07.2025 року), оскільки взагалі не містить документів, що підтверджують вимоги Позивача.

Відповідач стверджує, що, згідно з п.2 специфікації №1 від 14.03.2024 до Договору встановлено, що оплата за товар здійснюється протягом 30 календарних днів, після надання Постачальником рахунків-фактур та податкових накладних за фактично поставлений товар.

Таким чином Відповідач вважає, що передумовою виникнення обов`язку Відповідача зі здійснення оплати є, зокрема, виставлення Позивачем рахунку- фактури.

Відповідач вказує, що ані до позовної заяви, ані до відповіді на відзив, АТ «ДнСЗ» не було додано жодного документального підтвердження факту передачі Відповідачу (в особі його уповноваженого представника) відповідних рахунків-фактури в момент поставки товару за Договором, отже, на думку Відповідача, має місце недоведеність Позивачем факту виникнення у Відповідача обов`язку щодо оплати за Договором.

Відповідач наполягає, що Позивач не враховує той факт, що у п.15.6 розділу 15 «Порядок укладення договору. Заключні положення» договору поставки №2024/п/ОО/281 від 14.03.2024 Договору, Сторони визначили нульову відсоткову ставки річних від простроченої суми без урахування індексу інфляції. Тобто, Позивач погодився на відсутність компенсації в разі несвоєчасного виконання грошового зобов`язання, а також визнав таку умову для себе правомірною та прийнятною. Зазначений вище пункт 15.6. договору поставки №2024/п/ОО/281 від 14.03.2024 Договору вказує на фактичну реалізацію принципу свободи договору, як одного з основоположних у цивільному законодавстві.

Відтак, Відповідач переконаний, що нарахування інфляційного збільшення за весь час прострочення у розмірі 82550,51 грн. та 3% річних у розмірі 22122,48 грн. є неправомірним, таким, що суперечить умовам договору поставки №2024/п/ОО/281 від 14.03.2024, відповідно підстави для їх задоволення відсутні.

ОБСТАВИНИ, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.

Предметом доказування, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних із встановленням факту поставки товару та порушення відповідачем домовленості з оплати товару на обумовлену суму, правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.

Як убачається з матеріалів справи, між Акціонерним товариством "ДНІПРОВСЬКИЙ СТРІЛОЧНИЙ ЗАВОД" (Постачальник) та Акціонерним товариством "ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" (Покупець) укладений Договір поставки №2024/п/ОО/281 від 14.03.2024(далі за текстом Договір).

У відповідності до п.1.1. Договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупцю товар згідно з додатками - специфікаціям за цінами, що є звичайними, справедливими, ринковими, а Покупець зобов`язується прийняти вказаний товар та оплатити його вартість на умовах, передбачених Договором.

Детальна інформація про кількість та якість товару міститься в додатках-специфікаціях. Специфікації на товар, оформлені належним чином і підписані уповноваженими представниками сторін, становлять невід`ємну частину Договору. За згодою сторін у специфікаціях можуть бути вказані додаткові відомості про товар, а також інші умови виникнення та виконання зобов`язань за Договором (п.3.1. Договору).

Відповідно до п.4.1. Договору, поставка товару здійснюється транспортом, в строк і на умовах, зазначених у додатках-специфікаціях до Договору, які з моменту підписання сторонами є невід`ємною частиною Договору. Постачальник зобов`язується поставити товар на умовах поставки, зазначених в додатках-специфікаціях відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів «Інкотермс» в редакції 2010 року.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що загальна сума договору визначається як вартість товару, поставка якого здійснюється у відповідності з додатками-специфікаціями, які додаються до нього. Зміна загальної суми договору здійснюється шляхом підписання уповноваженими представниками сторін додатків-специфікацій на додатковий товар.

Згідно з п.6.2. Договору оплата вартості товару здійснюється Покупцем на підставі рахунків, виставлених Постачальником, податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, на умовах і в строки, зазначені у додатках-специфікаціях до цього Договору та з врахуванням особливостей, передбачених Розділом 9 цього Договору.

Пунктом п.7.1. Договору визначено, що Постачальник надає Покупцеві (його представнику) на товар, що поставляється відповідно до Договору, такі документи: рахунки - фактури на товар; сертифікат якості підприємства-виготовлювача/копія завірена Постачальником; податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації в порядку, визначеному законодавством України, електронного підпису уповноваженої платником особи, і зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних. У разі здійснення попередньої оплати за Товар, податкові накладні надаються у 3-х денний строк з моменту здійснення попередньої оплати; копія витягу з реєстру платника податку на додану вартість/копія свідоцтва про реєстрацію платника єдиного податку; видаткові накладні.

У пункті 7.3. Договору вказано, що зобов`язання Постачальника щодо поставки товару вважаються виконаними після надання Постачальником товару та документів, зазначених у п.7.1. цього Договору.

Відповідно до пункту 7.4. Договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до вимог Інструкції Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР про порядок прийняття товару за кількістю від 15.06.1965 П-6 та Інструкції Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР про порядок прийняття товару за якістю від 23.04.1966 П-7 з подальшими змінами і доповненнями до них, в частині, що не суперечить чинному законодавству України.

У разі, якщо документи, зазначені в п. 7.1. цього договору не надані постачальником або оформлені неналежним чином (з порушенням чинного законодавства та умов цього договору), покупець має право затримати оплату товару до надання постачальником повного комплекту належним чином оформленої документації, при цьому строк оплати, зазначений у п. 6.2. договору збільшується на період надання документів, зазначених у п. 7.1. договору, оформлених належним чином.(п. 7.8. договору).

В п. 15.6. договору сторони узгодили, що визнають юридичну силу і значимість договору і додаткових угод до нього, підписаних з використанням факсимільного зв`язку, з подальшим наданням оригіналів протягом семи календарних днів. Сторони домовилися щ прострочені покупцем грошові зобов`язання, передбачені цим договором, повинні виконуватися без урахування індексу інфляції та із застосуванням нульової відсоткової ставки річних від простроченої суми.

Додатковою угодою №1 від 05.04.2024 сторони внесли зміни у розділ 17 договору в частині реквізитів позивача.

Додатковою угодою №2 від 24.12.2024 сторони вирішили викласти п. 15.4. договору в наступній редакції: Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2024. У разі якщо у сторін на момент закінчення строку дії договору залишаються невиконаними договірні зобов`язання і не задоволені законні вимоги, дія договору продовжується щодо таких зобов`язань до задоволення законних вимог.

Відповідно до Специфікації №1 від 14.03.2024р. до вказаного Договору Сторони визначили найменування товару, виробника товару, кількість, ціну товару суму строк поставки, строк гарантії від дати введення в експлуатацію, загальну вартість товару, а також такі умови:

- умови поставки: DDP- Кривий Ріг, Україна (Склад Покупця) (п.1);

- умови оплати: протягом 30 календарних днів, після надання Постачальником рахунків-фактур та податкових накладних за фактично поставлений товар (п.2).

Позивач вказує, що на виконання умов Договору і Специфікації №1 від 14.03.2024р., яка є невід`ємною частиною Договору та на підставі письмової заявки Покупця №52-09/16 від 03.01.2025р., позивач виготовив та передав Товар Покупцю, а саме:

- Броня нерухома 1275.07.415.3 2 шт., загальна вартість яких становить 672 000,00 грн., що підтверджується підписаною сторонами накладною №2 від 09.01.2025р., а також товарно-транспортною накладною №2 від 09.01.2025р., рахунком фактурою №2 від 09.01.2025р., сертифікатом якості №1 від 09.01.2025р.;

- Броня віброживильника 2ДФ16-36А 1 шт., загальна вартість яких становить 113 658,00 грн., що підтверджується підписаною сторонами накладною №3 від 09.01.2025р., а також товарно-транспортною накладною №3 від 09.01.2025р., рахунком фактурою №3 від 09.01.2025р., сертифікатом якості №2 від 09.01.2025р.;

- Броня віброживильника 2ДФ16-36А 2 шт., загальна вартість яких становить 227 316,00 грн., що підтверджується підписаною сторонами накладною №11 від 07.02.2025р. а також товарно-транспортною накладною №11 від 07.02.2025р., рахунком фактурою №11 від 07.02.2025р., сертифікатом якості №8 від 07.02.2025р.;

- Броня нерухома 1275.07.415.3 2 шт., загальна вартість яких становить 672 000,00 грн., що підтверджується підписаною сторонами накладною №12 від 07.02.2025р. а також товарно-транспортною накладною №12 від 07.02.2025р., рахунком фактурою №12 від 07.02.2025р., сертифікатом якості №9 від 07.02.2025р.;

- Броня віброживильника 2ДФ16-36А 1 шт., загальна вартість яких становить 113 658,00 грн., що підтверджується підписаною сторонами накладною №12 від 10.03.2025р. а також товарно-транспортною накладною №12 від 10.03.2025р, рахунком фактурою №12 від 10.03.2025р, сертифікатом якості №20 від 10.03.2025р;

Позивач вказує, що відповідач не здійснив оплату по рахунках:

- Рахунок фактура №2 від 09.01.25р. на суму 672 000,00 грн з ПДВ,

- Рахунок фактура №3 від 09.01.25р. на суму 113 658,00 грн з ПДВ,

- Рахунок фактура №11 від 07.02.25р. на суму 227 316,00 грн з ПДВ,

- Рахунок фактура №12 від 07.02.25р. на суму 672 000,00 грн з ПДВ,

- Рахунок фактура №12 від 10.03.25р. на суму 113 658,00 грн з ПДВ.

Загальна сума боргу за поставлений Покупцю Товар складає 1 798 632,00 грн.

Позивач направляв відповідачу претензію №05-346 від 07.07.2025 з вимогою про сплату заборгованості в розмірі 1 798 632,00 грн., 3% річних у розмірі 18 278,83 грн. та інфляційних втрат у розмірі 67 620,48 грн.

Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив.

Вказане стало причиною звернення позивача до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на таке.

Згідно вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до положень статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України, невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, є порушенням зобов`язання.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 617 Цивільного кодексу України дійсно передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Доказів повної оплати вартості поставленого товару за договором матеріали справи не містять.

Відповідач проти позову заперечив, зазначив, що згідно з п.2 специфікації №1 від 14.03.2024 до Договору встановлено, що оплата за товар здійснюється протягом 30 календарних днів, після надання Постачальником рахунків-фактур та податкових накладних за фактично поставлений товар.

Відповідач повідомляє про неотримання від Позивача рахунків-фактур на оплату за товар. Доказів передачі АТ «ПІВДГЗК» рахунків-фактур Позивачем до позовної заяви не додано. Отже, на його думку, має місце порушення Позивачем умов Договору, а саме приписів п.7.1 Договору та п.2 специфікацій №1 від 14.03.2024 до Договору.

Відповідач вказує, що, враховуючи зміст Договору та специфікації №1 від 14.03.2024 до Договору, передумовою виникнення обов`язку Відповідача зі здійснення оплати є, зокрема, виставлення Позивачем рахунку-фактури. Оскільки, Позивачем не надано АТ «ПІВДГЗК» рахунки-фактури, це унеможливлює здійснення Відповідачем обов`язку з оплати.

Крім того, Відповідач вказує, що оформлена належним чином претензія та/або досудова вимога Позивача з додаванням документів (в тому числі рахунків-фактури на товар) передбачених умовами Договору та ст.222 Господарського кодексу України на адресу Відповідача не надходила.

Відповідач стверджує, що має місце недоведеність Позивачем факту виникнення у Відповідача обов`язку щодо оплати за Договором, на дату звернення Позивача з позовом до суду не настала подія з якою пов`язаний строк оплати за поставлений товар, а саме, не надані рахунки-фактури, які є підставою для здійснення розрахунків за договором поставки №2024/п/ОО/281 від 14.03.2024, а тому відповідач не може вважатися таким, що прострочило виконання свого зобов`язання, внаслідок чого право Позивача не може вважатися порушеним у зв`язку з чим у останнього відсутні підстави для звернення за захистом свого права до суду, тобто позовні вимоги позивача є передчасними.

Щодо заперечень відповідача слід зазначити таке.

Як зазначалося раніше, відповідно до пункту 7.1. Договору Постачальник надає Покупцеві (його представнику) на товар, що поставляється такі документи: рахунки-фактури на товар; - сертифікат якості або інший документ, що його замінює, виданий підприємством-виготовлювачем; податкову накладну, складену в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації в порядку, визначеному законодавством України, електронного підпису уповноваженої платником особи, і зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних; копія витягу з реєстру платника податку на додану вартість/копія свідоцтва про реєстрацію платника єдиного податку; видаткові накладні.

Згідно п. 7.2 договору вищевказані документи передаються уповноваженому належним чином представнику покупця по факту поставки товару. Реквізити на зазначених документах повинні бути чітко помітні.

Відповідач у відзиві не заперечує, що він отримав весь товар згідно Специфікації № 1 від 14.03.2024р. до Договору на суму 1 798 632,00 грн. Факт отримання товару підтверджується підписаними сторонами накладними на яких містяться підписи уповноваженої Покупцем особи та які містять інформацію в тому числі і про відповідні рахунки-фактури.

Слід зазначити, що з моменту отримання товару відповідач не звертався до позивача з вимогою про надання рахунків фактур, товар не повернув, крім того, позивач разом із позовною заявою направив відповідачу і рахунки-фактури. Тому відповідач не був позбавлений можливості сплатити борг після отримання позовної заяви, чого ним зроблено не було.

Натомість, відповідач протягом розгляду справи продовжує стверджувати про відсутність у нього рахунків-фактур на оплату товару.

Позивач підтверджує, що разом з передачею Товару в силу вимог пункту 7.2. Договору були надані відповідні супроводжувальні документи, які передбачені Договором.

Відповідно до пункту 7.4. Договору приймання товару за кількістю та якістю здійснюється відповідно до вимог Інструкції Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР про порядок прийняття товару за кількістю від 15.06.1965 П-6 та Інструкції Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР про порядок прийняття товару за якістю від 23.04.1966 П-7 з подальшими змінами і доповненнями до них, в частині, що не суперечить чинному законодавству України. Згідно вимог пункту 12 Інструкції Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР про порядок прийняття товару за кількістю від 15.06.1965 П-6, прийомка продукції за кількістю здійснюється по транспортним та супровідним документам (рахунку-фактурі, специфікації, опису, пакувальним ярликам і ін.) відправника (виготовлювача). Відсутність вказаних документів або деяких з них не припиняють приймання продукції. В цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції та в акті вказується, які документи відсутні.

Отже, при здійсненні приймання товару Відповідач згідно з умовами Договору (п. 7.4.) повинен був в разі ненадання Позивачем передбачених пунктом 7.2. Договору супровідних документів разом з переданим товаром скласти відповідний Акт. Про складання таких Актів при прийманні товару Позивач не повідомлявся Відповідачем, і на адресу Позивача такі Акти від Відповідача не надходили.

Таким чином, Відповідач під час приймання товару отримав рахунки-фактури від Позивача, натомість жодних доказів, які підтверджують неотримання Відповідачем документів і про сповіщення Позивача про їх неотримання суду не надано.

Згідно з абз. 11 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. За своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти в якості оплати за наданий товар чи послуги, тобто носить інформаційний характер.

Таким чином, ненадання рахунку не є відкладальною умовою в розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, а значить не звільняє боржника (в даному випадку Відповідача) від обов`язку оплатити наданий товар.

В будь-якому разі Відповідач, відповідно до умов Договору та оформлених і підписаних, в тому числі зі сторони Відповідача накладних, в яких є посилання на Договір та рахунки, а також зазначено суму переданого Позивачем і отриманого Відповідачем товару, був обізнаний про суму оплати, яку мав здійснити за отриманий ним товар. Тобто, обов`язок Відповідача оплатити вартість поставленого йому товару виникає в силу закону (статті 655, 692, 712 ЦК України) та не залежить від факту виставлення рахунку на оплату вартості поставленого товару.

Вказана правова позиція є сталою в судовій практиці і викладена в постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/32579/15, від 22.05.2018 у справі №923/712/17, від 21.01.2019 у справі №925/2028/15, від 02.07.2019 у справі №918/537/18, від 29.08.2019 у справі №905/2245/17, від 26.02.2020 у справі №915/400/18, від 29.04.2020 у справі №915/641/19, від 27.03.2023 р. у справі №920/1343/21.

Крім того позивач направляв відповідачу претензію, в якій вимагав сплатити заборгованість, яка отримана останнім 17.07.2025 (а.с. 144).

Враховуючи викладене, суд відхиляє дані заперечення відповідача та задовольняє позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 1 798 632,00 грн.

Правомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат

Згідно з частинами 1, 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 22 122,48 грн. за загальний період прострочення з 15.02.2025 по 31.07.2025 та інфляційні втрати в розмірі 82 550,51 грн. за загальний період прострочення з 15.02.2025 по 31.07.2025.

Відповідач проти задоволення позову в цій частині заперечив, зазначив, що в п.15.6 розділу 15 «Порядок укладення договору. Заключні положення» договору поставки №2024/п/ОО/281 від 14.03.2024 Договору, Сторони домовилися, що прострочені Покупцем грошові зобов`язання, передбачені цим договором, повинні виконуватися без урахування індексу інфляції та із застосуванням нульової відсоткової ставки річних від простроченої суми. Тобто, Позивач погодився на відсутність компенсації в разі несвоєчасного виконання грошового зобов`язання, а також визнав таку умову для себе правомірною та прийнятною.

Відтак, на думку Відповідача, нарахування інфляційного збільшення за весь час прострочення у розмірі 82550,51 грн. та 3% річних у розмірі 22122,48 грн. є неправомірним, таким, що суперечить умовам договору поставки №2024/п/ОО/281 від 14.03.2024, відповідно підстави для їх задоволення відсутні.

Вирішуючи питання щодо заявлених Позивачем до стягнення з Відповідача індексу інфляції та 3 % річних, суд бере до уваги, що пунктом 15.6. Договору встановлено наступне: сторони визнають юридичну силу і значимість Договору і додаткових угод до нього, підписаних з використанням факсимільного зв`язку, з подальшим наданням оригіналів протягом семи календарних днів. Сторони домовилися, що прострочені Покупцем грошові зобов`язання, передбачені цим Договором, повинні виконуватися без урахування індексу інфляції та із застосуванням нульової відсоткової ставки річних від простроченої суми.

У статтях 6, 627 ЦК України визначено один із загальних принципів цивільного законодавства - свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов`язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами. Свобода договору полягає передусім у вільному виявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб.

За змістом статті 625 ЦК України сторони можуть на власний розсуд визначити інший розмір процентів річних. Займенник "інший" в українській мові має значення означального, тобто вказує на ознаку, але не називає її і розуміється як такий, який відрізняється від названого, даного, встановленого і таке інше. У цьому випадку проценти визначені у договорі є відмінними від встановлених у статті 3 %. Тобто 3 % - розмір, який застосовується у випадку, коли сторони не визначили у договорі відповідного розміру. Водночас сторони вільні у визначенні відмінного від трьох процентів розміру, щодо якого вони дійшли згоди та зазначили його у договорі. Ключовим є сам факт застосування положень частини 2 статті 625 ЦК України та встановлення погодженого розміру, у тому числі якщо він становить 0.

Положення спірного договору, погоджене сторонами та викладене саме у формі встановлення розміру процентів (0), вказує на фактичну реалізацію принципу свободи договору, як одного з основоположних у цивільному законодавстві.

Оскільки частина 2 статті 625 ЦК України надає можливість самостійного визначення розміру процентів річних від простроченої суми і дійшовши згоди щодо нього, сторони реалізували таке право у такому значенні, щодо якого у них не виникло заперечень.

Хоча зобов`язання сплатити проценти річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України є способом компенсації майнових втрат, однак неможливо відокремити таку компенсацію від права сторін встановлювати відповідний її розмір, який на їх думку буде розумним та справедливим у сукупності з імперативним відшкодуванням матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

Оскільки спірний договір містить положення щодо розміру процентів, то відсутні підстави стверджувати про звільнення відповідача від відповідальності, адже таке трактування договору нівелює можливість сторін на власний розсуд застосувати приписи статті 625 ЦК України у відповідних межах.

Здійснюючи аналіз ч. 2 ст. 625 ЦК України, суд звертає увагу, Верховний Суд, в своїх постановах неодноразово робив наступний правовий висновок щодо можливості зміни у договірний спосіб порядку стягнення інфляції у частині застосування ст. 6 та 625 ЦК України:

"Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. (Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.).

Із змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка не містить застережень щодо можливості встановлення у договорі інших положень, окрім як визначення іншого розміру процентів річних від простроченої суми, та суті спірних відносин випливає, що відповідна норма має імперативний характер, що спрямована на захист майнового права та інтересу кредитора. Зміст норми можна вважати диспозитивним лише в контексті наділення учасників правовідносин свободою вибору щодо розміру процентів річних. Наведене свідчить про неможливість формулювання у договорі альтернативного правила, що анулює (скасовує, відміняє) відповідне право кредитора та виключає можливість прямого застосування норми ч. 2 ст. 625 ЦК України у разі наявності факту прострочення виконання грошового зобов`язання.

Тобто на свій розсуд сторони можуть лише зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних. Але, відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони не можуть, реалізуючи наявну свободу у визначенні умов договору, відступити повністю від положень ч. 2 ст. 625 цього Кодексу, змінити зміст відповідного правила та уникнути настання відповідальності за цієї статтею, домовившись про відсутність у кредитора взагалі права вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також процентів річних за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. (постанови ВС від 16.04.2020 у справі № 914/479/19, від 25.05.2021 у справі № 904/2112/200).

Водночас зважаючи на викладені мотиви та враховуючи положення статей 627, 628 ЦК України, оскільки сторони визначили інший розмір процентів, ніж передбачено частиною 2 статті 625 ЦК України, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 22 122,48 грн. за спірним договором не можуть бути задоволені.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах КГС ВС від 23.07.2019 у справі № 910/4519/18, від 25.06.2020 у справі № 910/4926/19, у справі № 910/4747/24 від 22.07.2025, у справі № 903/877/20(903/933/23) від 17.04.2024, у справі № 903/877/20(903/150/22) від 16.02.2024, у справі № 904/2112/20 від 25.05.2021, у справі № 904/3260/19 від 09.09.2020.

Таким чином, Позивач обґрунтовано та правомірно заявив у складі позову вимогу про стягнення інфляційних втрат, щодо 3 % річних, то сторонами визначено інший розмір процентів, зокрема 0 % річних, у в`язку з чим, вимога про стягнення 3 % річних задоволенню не підлягає.

Щодо інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат, суд враховує таке.

Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).

У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.

Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.

Крім того, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19 надала роз`яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Заявлені позивачем до стягнення інфляційні втрати в розмірі 82 550,51 грн. нараховані за загальний період прострочення оплати з 15.02.2025 по 31.07.2025.

При перевірці розрахунку судом встановлено, що позивачем не включено період часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція): в липні 2025 індекс інфляції становив 99,80, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню в розмірі 78 833,86 грн.

В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 3 716,65 грн. слід відмовити.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню зі стягненням з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 1 798 632,00 грн. грн., інфляційних втрат у розмірі 78 833,86 грн.

В частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 3 716,65 грн. та 3% річних у розмірі 22 122,48 грн. слід відмовити.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

За змістом статті 129 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи здійснюється розподіл судових витрат.

Закон України "Про судовий збір" визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до п.1, п.2 ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (ч.3 ст.4 Закону України "Про судовий збір").

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22 зазначено про те, що особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи в електронній формі з використанням системи "Електронний суд", мають правомірні очікування, що розмір судового збору, який підлягає сплаті ними, у такому разі буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта, що прямо передбачено в Законі України "Про судовий збір" (п.8.23).

Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (ст. 9 Закону України "Про судовий збір").

При зверненні до господарського суду заявлено вимогу майнового характеру в розмірі 1 903 304,99грн., таким чином, розмір судового збору становить, враховуючи подання позовної заяви в електронній формі, 22 839,66 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 28 549,58 грн., про що свідчить платіжна інструкція № 1002 від 04.08.2025.

Таким чином, позивачем сплачена сума судового збору у більшому розмірі, яка повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду (п.1 ч. 1 ст.7 Закону України "Про судовий збір").

Отже, поверненню з Державного бюджету України підлягає судовий збір у розмірі 5 709,92 грн.

Поряд з цим, суд зауважує, що 07.01.2025 набрав чинності наказ Міністерства фінансів України від 26.11.2024 № 606 "Про внесення змін до Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів" (далі - Порядок), яким змінений механізм повернення судового збору у випадках, визначених статтею 7 Закону "Про судовий збір".

Відповідно до нового порядку органи Казначейства здійснюють повернення судового збору в усіх випадках виключно на підставі електронного подання, сформованого або Державною судовою адміністрацією України, або її територіальним управлінням, або відповідним судом.

Для повернення судового збору платнику необхідно звернутися із заявою до відповідного суду за місцем розгляду справи. Разом із заявою про повернення коштів судового збору з бюджету платником подається до суду оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.

Так, відповідно до пункту 5 розділу 1 Порядку заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню, із обов`язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб`єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), дата та номер судового рішення, яке набрало законної сили (у разі повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), сума коштів, що підлягає поверненню (перерахуванню), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).

За умови інформаційно-технологічних можливостей органу, що контролює справляння надходжень бюджету, платник може подати заяву до такого органу в електронній формі за допомогою засобів інформаційно-комунікаційних систем та з дотриманням вимог законодавства у сферах захисту інформації в інформаційно-комунікаційних системах, електронних довірчих послуг та електронного документообігу. В електронній заяві також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку платнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним.

Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету в електронній формі подається з обов`язковим накладанням електронного підпису платника або уповноваженої особи, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". До заяви одночасно подається копія: платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету, судового рішення, засвідчена належним чином (у разі повернення грошового стягнення за адміністративні правопорушення), документа, що підтверджує відповідні повноваження уповноваженої особи, засвідчена належним чином.

Разом із заявою про повернення (перерахування) коштів з бюджету платником подається до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.

Форма заяви про повернення судового збору розміщена на вебсайті Судової влади України та доступна за посиланням:

https://court.gov.ua/storage/portal/sud5005/%D0%97%D0%90%D0%AF%D0%92%D0%90.doc

Враховуючи викладене, для здійснення фактичного повернення судового збору з Державного бюджету України, заявнику необхідно подати до суду заяву встановленої форми з відповідними реквізитами.

Суд не вирішує питання повернення судового збору в цій частині, оскільки клопотання про його повернення позивачем не надавалось.

З урахуванням положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам зі стягненням з відповідача в розмірі 22 529,59 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов Акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ СТРІЛОЧНИЙ ЗАВОД" до Акціонерного товариства "ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства "ПІВДЕННИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" (50026, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 00191000) на користь Акціонерного товариства "ДНІПРОВСЬКИЙ СТРІЛОЧНИЙ ЗАВОД" (49098, м. Дніпро. вул. Любарського, буд. 181, код ЄДРПОУ 14367980) основний борг у розмірі 1 798 632,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 78 833,86 грн., судовий збір у розмірі 22 529,59 грн., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 16.10.2025.

Суддя Н.Г. Назаренко