Постанова

від 24.01.2008 по справі 17-30-25/289-05-10101

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

17-30-25/289-05-10101

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"24" січня 2008 р. Справа № 17-30-25/289-05-10101

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:  Шевченко В.В.

суддів: Бєляновського В.В., Мирошниченко М.А.

при секретарі судового засідання: Волощук О. О.

за участю представників сторін:

від Підприємства „Одеський морський спортивний клуб”: Петренко С.В. –за дорученням

від Товариства сприяння обороні України: не з'явився  

від МБТІ: Найда Д.І. –за дорученням

від Одеської міської ради: Сімон А.А. –за дорученням

від Виконкому: Сімон А.А. –за дорученням

від Представництва: Юхтенко Л.Р. –за дорученням

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Підприємства „Одеський обласний морський спортивний клуб” Товариства сприяння обороні України, м. Одеса

на рішення господарського суду  Одеської області

від 7 листопада 2007 року                    

у справі № 17-30-25/289-05-10101                                                                                                                                                                                                                                                                                       

за позовом Підприємства „Одеський обласний морський спортивний клуб” Товариства сприяння обороні України, м. Одеса

третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Одеської обласної організації Товариства сприяння обороні України, м. Одеса

до:  

- Комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості”, м. Одеса;

- Одеської міської ради, м. Одеса;

- Виконавчого комітету Одеської міської ради, м. Одеса;

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, м. Одеса

про визнання права власності

В С Т А Н О В И Л А:

   16.11.2005 р. Підприємство „Одеський обласний морський спортивний клуб” Товариства сприяння обороні України (далі Підприємство) з залученням до участі в розгляді справи в якості 3-ї особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Одеської обласної організації Товариства сприяння обороні України (далі Товариство) звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості” (далі МБТІ) –про визнання права власності на нежитлові будівлі загальною площею 787,1 кв. м., а саме: склад загальною площею 99,9 кв. м. –літера “А”, одноповерхову будівлю загальною площею 133,8 кв. м. –літера “Б”, басейн з кабінетами загальною площею 70,8 кв. м. –літера “В”, кімнати відпочинку загальною площею 17,0 кв. м. –літера “Д”, елінг загальною площею 128,3 кв. м. –літера “Ж”, елінг зі складом загальною площею 272,7 кв. м. –літера “Е”, навчальні класи з коридорами загальною площею 33,6 кв. м. –літера “З”, прибиральні загальною площею 2,6 кв. м. –літера “И”, склад загальною площею 28,4 кв. м. –літера “Г”, розташовані на земельній ділянці площею 5094 кв. м. за адресою: м. Одеса, пляж Ланжерон, 1.

   Позов мотивовано тим, що Підприємство є правонаступником Одеського обласного морського спортивного клуба Товариства сприяння обороні України (далі Клуб) та останньому спірне майно було передано наказом Товариства № 130 від 13.11.1992 р.

   До сьогоднішнього часу спірне майно знаходиться на балансі Підприємства, яке є належним землекористувачем земельної ділянки, на який воно розташовано згідно рішення Одеської міської ради № 1208-ХХІІ від 28.04.2000 р. та відповідного договору оренди від 20.03.2001 р.

   28.07.2005 р. Підприємство звернулося до МБТІ з заявою про реєстрацію права власності на назване майно, але останнє, листом від 05.08.2005 р., відмовило в цьому посилаючись на відсутність у Підприємства правовстановлюючих документів на це майно, передбачених Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, у зв'язку з чим Підприємство змушено звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів і просить задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

   Товариство проти позовних вимог Підприємства не заперечувало.

   МБТІ позов вважало необґрунтованим та безпідставним.

   Рішенням господарського суду Одеської області від 21.12.2005 р. позов Підприємства задоволений повністю.

   Постановою Вищого господарського суду України від 21.12.2006 р. касаційна скарга виконавчого комітету Одеської міської ради задоволена та рішення місцевого суду від 21.12.2005 р. –скасоване, а справа скерована на новий розгляд до суду першої інстанції.

   Ухвалою Верховного суду України від 15.03.2007 р. у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 21.12.2006 р. –відмовлено.

   В процесі розгляду справи місцевим судом ухвалами від 12.07.2007 р., від 06.02.2007 р. та від 28.04.2007 р. до участі в розгляді справи залучені в якості відповідачів: Одеська міська рада (далі Рада) та виконком Одеської міської ради (далі Виконком), а також в якості 3-ї особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (далі Представництво).

   Рада, Виконком та Представництво позовні вимоги Підприємства не визнали та просили суд залишити їх без задоволення.

   Рішенням господарського суду Одеської області від 07.11.2007 р. (суддя Зуєва Л. Є.) у задоволені позову відмовлено.

   Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведені обставини які б свідчили про достатній обсяг повноважень засновника, як Підприємства, так і Клубу, а саме –Товариства на розпорядження спірним майном та внесення його до статутного фонду, а факт знаходження цього майна на балансі та виділення в оренду земельної ділянки, на якій воно розташовано, не є достатніми та допустимими доказами для визнання права власності на це майно, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволені бути не можуть.

   В апеляційній скарзі Підприємство просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно прийнято без достатніх на це підстав, не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з  порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити його позовні вимоги. В судовому засіданні представник Підприємства доводи апеляційної скарги підтримав.            

   У відзиві на апеляційну скаргу Представництво просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу Підприємства без задоволення.  

   В судовому засіданні представники Представництва, Ради, Виконкому та МБТІ також просили рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу Підприємства без задоволення.

   Представник Товариства двічі в судове засідання не з'явився, незважаючи на те, що на адресу останнього судом двічі направлялися ухвали суду з повідомленням про день, час і місце розгляду справи, що повернуті органами зв'язку з позначкою „за зазначеною адресою не знаходиться”.

   Оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, то колегія суддів, примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначкою „за зазначеною адресою не знаходиться”, з урахуванням конкретних обставин цієї справи, вважає належними доказами виконання судом обов'язку щодо повідомлення Товариства про вчинення судом певних процесуальних дій, а тому визнає, що останній був належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи, але не скористався своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом, внаслідок чого справа була розглянута судом за його відсутністю.

   До початку розгляду апеляційної скарги по суті представником Підприємства заявлено клопотання про відкладення розгляду справи для надання можливості подати до суду додаткових доказів, які на сьогоднішній час належним чином ніким не засвідчені. Оскільки, справа находиться в судовому провадженні з 16.11.2005 р. та заявник нічим не обґрунтував неможливість подання належним чином засвідчених додаткових доказів суду першої інстанції на протязі 1 року 11 місяців та 21 дня з причин, що не залежали від нього, то колегія суддів, відповідно до вимог ч. 1 ст. 101 ГПК України, не знаходить підстав для задоволення зазначеного клопотання та відхиляє його.

   Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення учасників процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

   Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції, Товариство є правонаступником обласного ДТСААФ УРСР, що вбачається із Статуту Товариства.

   Спірне майно було збудовано в 50-х роках минулого століття за рахунок коштів ДТСААФ, що слідує з матеріалів справи та не спростовується жодною із сторін спору, в тому числі і Підприємством.

   Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.05.2006 р. у справі № 25-30/106-04-3443, що залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.07.2006 р. встановлено, що п. 7 Статуту ДТСААФ СРСР передбачена обов'язковість рішень вищих ланок органів ДТСААФ для нижчих, а кошти товариства витрачались згідно п. 58 Статуту по затвердженим в установленому порядку фінансовим планам (кошторисам).

   Наведене свідчить про те, що згідно положень Статуту ДТСААФ СРСР суб'єктом права власності громадських організацій виступає сама громадська організація. При цьому ланки громадських організацій, які визнані юридичними особами і суб'єктами цивільно-правових відносин, володіють, користуються, розпоряджуються майном у межах, визначених статутом, але наявність вказаних правомочностей не свідчить про належність їм права власності на це майно, а тому власником цього майна у цілому є громадська організація, як система у складі всіх своїх підрозділів (концепція про єдність суб'єкта права власності громадських організацій).  

   Згідно ст. 1 Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” № 1540-ХІІ від 10.09.1991 р. –майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною  власністю України, а відповідно до постанови Верховної Ради України № 2268-ХІІ від 10.04. 1992 р. –до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, тимчасово передані Фонду державного майна України. На підставі пункту першого постанови Верховної Ради України № 3943-ХІІ від 4 лютого 1994 року до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно тимчасово є загальнодержавною власністю.

   Ретельно дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що Підприємством, всупереч вимогам ст. ст. 33, 34 ГПК України, не доведені обставини які б свідчили про достатній обсяг повноважень засновника, як Підприємства, так і Клубу, а саме –Товариства на розпорядження спірним майном та внесення його до статутного фонду, а тому підставне залишив позовні вимоги без задоволення та не прийняв до уваги протилежні доводи позивача.

   Ці висновки місцевого суду ґрунтуються на матеріалах справи та сформованій судовій практиці по аналогічним справам розглянутим Вищим господарським судом України (постанова від 30.06.2005 р. у справі № 25/214-04-4271, постанова від 18.07.2006 р. у справі № 25-30/106-04-3443).

   Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101–105 ГПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

   Рішення господарського суду Одеської області від 07.11.2007 року у справі № 17-30-25/289-05-10101 –залишити без змін, а апеляційну скаргу Підприємства „Одеський обласний морський спортивний клуб” Товариства сприяння обороні України, м. Одеса –без задоволення.

   Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.   

           Головуючий суддя                                                         В. В. Шевченко

            Судді                                                                               В. В. Бєляновський

                                                                                                     М. А. Мирошниченко

            Постанову підписано 25.01.2008 р.