Постанова від 17.10.2025 по справі 904/381/25

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.10.2025 року м.Дніпро Справа № 904/381/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дарміна М.О. - доповідач,

судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС", м.Дніпро, на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2025 у справі №904/381/25 (суддя Кеся Н.Б.)

за позовом за позовом Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України", м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС", м.Дніпро

про стягнення 121 485,01 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державна установа "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" (далі-Позивач) 30.01.2025 року через "Електронний суд" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" (далі-Відповідач), в якому просить суд стягнути з Відповідача на свою користь суму штрафних санкцій у розмірі 121 485,01 гривень (сто двадцять одна тисяча чотириста вісімдесят п`ять гривень 01 копійка) за договором від 23.04.2024 № 129-К-24 та суму судового збору у розмірі 3 028,00 гривень (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок).

В обґрунтування позову Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем своїх зобов`язань за Договором купівлі-продажу №129-К-24 від 23.04.2024 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2025 року у справі № 904/381/25 позов Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" на користь Державної установи "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" суму штрафних санкцій у розмірі 60742,50 (шістдесят тисяч сімсот сорок дві грн 50 коп.) грн за договором від 23.04.2024 № 129-К-24 та суму судового збору у розмірі 3028,00 гривень (три тисячі двадцять вісім гривень 00 копійок). В решті позову відмовлено.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що права та обов`язки сторін у даній справі виникли на підставі договору поставки №53-124-01-24-22347 від 01.03.2024 року.

На виконання укладеного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" зобов`язалося поставити товар відповідно до п.5.1 Договору, строк поставки товару до 07.06.2024 року включно. Проте, Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" товар був поставлений з порушенням строку.

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" порушило взяті на себе зобов`язання та не здійснило поставку товару у визначений строк.

Оскільки матеріалами справи доводиться несвоєчасне виконання Відповідачем взятих за Договором зобов`язань, умови якого передбачають застосування штрафних санкцій, позовні вимоги про стягнення штрафу судом першої інстанції визнано обґрунтованими і правомірними.

Разом з тим, господарський суд дослідив Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) №1200-24-1910 від 15.10.2024, в результаті чого дійшов висновку, що наявність форс-мажорних обставин у справі не має місця, оскільки відсутня їхня надзвичайність. Зокрема, сторони уклали договір під час військового стану, коли відбувається збройна агресія російської держави, яка постійно завдає ракетним обстрілам усієї території України, крім того, у 2024 році вже мало місце постійне і регулярне відключення електроенергії у зв`язку із бомбуванням критичної інфраструктури української економіки. Отже, укладаючи договір, Відповідач знав і повинен був розуміти усі ризики здійснення господарської діяльності під час війни. Водночас, суд зазначив, що було б несправедливим повністю покладати на Відповідача відповідальність за прострочку внаслідок спірних обставин, оскільки чинник війни неможливо повністю врахувати під час господарювання.

У зв`язку із викладеним, господарський суд дійшов висновку на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України та частини першої ст. 233 ГК України, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, про наявність підстав для зменшення штрафних санкцій на 50%.

На підставі викладеного, судом першої інстанції позовні вимоги Позивача про стягнення штрафних санкцій задоволенню частково на суму 60742,50 грн. В решті позову відмовлено.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, через систему "Електронний суд", звернулось Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС", м. Дніпро, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2025р. по справі №904/381/25 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову. Розподілити судові витрати.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

- Судом не враховано усіх форс-мажорних обставин. Зокрема, факту виходу з ладу холодильної камери ТОВ "ІСПОЛІН ПЛЮС" в період передбаченого договором строку на поставку товару. Відповідачем надано до суду першої інстанції документи, що підтверджують поломку холодильного обладнання. Вказану форс-мажорну обставину суд першої інстанції проігнорував.

- Суд дійшов помилкового висновку, що до укладення договору вже мали місце відключення електропостачання в наслідок ракетних обстрілів. Вихід з ладу обладнання та запровадження відключень електропостачання відповідач не міг передбачити під час укладення договору.

- Суд не врахував специфіки постачання заморожених продуктів харчування. Оскільки ТОВ «ІСПОЛІН ПЛЮС» не має автономного електроживлення морозильної камери, а зменшення температури зберігання призводить до втрати якості та невідповідності вимогам договору №129-К-24 від 23.04.2024р., товариство у період з 16.05.2024р. по 27.05.2024р. не мало можливості закупляти м`ясо у великих об`ємах та зберігати у стаціонарній холодильній камері.

- Судом першої інстанції не зазначається про недоведеність обставин, на які відповідач посилається як на форсмажорні, а лише не визнаються такі обставини форс-мажорними. Приймаючи до уваги, що період дії обставин непереборної сили, визначений Сертифікатом, охоплює період поставки товару, визначений сторонами у Додатку № 1 до Договору ( 06.05.2024р. - 07.06.2024р.), у відповідності до приписів ст. 617 Цивільного кодексу України відповідач звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання.

Крім того, апелянт зазначив, що суд першої інстанції не розподілив судові витрати з оплати судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, а також безпідставно стягнув судовий збір в завищеному розмірі.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

26.05.2025 до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив Державної установи «Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України» на апеляційну скаргу відповідача, за змістом якого позивач зазначив наступне:

Умовами договору сторони передбачили нарахування пені та штрафу за прострочення поставки продукції.

Наявність форс-мажорних обставин у даному випадку, на переконання позивача, не мають місця, оскільки відсутня їхня надзвичайність. Зокрема, сторони уклали договір під час військового стану, коли відбувається збройна агресія російської держави, яка постійно завдає ракетним обстрілам усієї території України, крім того, у 2024 році вже мало місце постійне і регулярне відключення електроенергії у зв`язку із бомбуванням критичної інфраструктури української економіки. Тому, укладаючи договір, Відповідач знав і повинен був розуміти усі ризики здійснення господарської діяльності під час війни.

Разом з тим позивач вказує, що ТОВ «ІСПОЛІН ПЛЮС» в порушення п. 8.2 Договору не повідомляло Генеральну дирекцію ДКВС України про настання форс-мажорних обставин у встановлений Договором спосіб та строк.

Позивач стверджує, що наданий відповідачем Сертифікат не може бути підставою для звільнення від відповідальності відповідача за прострочення поставки товару відповідно до пункту 7.2. договору.

Також позивач звертає увагу, що як вбачається з видаткових накладних в період дії начебто форс-мажорних обставин (з 06.05.2024 по 28.06.2024), ТОВ «ІСПОЛІН ПЛЮС» здійснювало поставку товару, а отже мало можливості виконувати свої зобов`язання за Договором. Відключення електропостачання та заборгованість контрагентів не є обставинами непереборної сили, оскільки не унеможливлюють виконання договорів іншим способом (наприклад, використання резервних джерел енергії чи альтернативних постачальників).

Враховуючи зазначене, у Генеральної дирекції ДКВС України відсутні безумовні та достатні підстави вважати невиконання ТОВ «ІСПОЛІН ПЛЮС» умов Договору наслідком обставин непереборної сили. Отже, Генеральною дирекцією ДКВС правомірно було нараховано Відповідачу пеню і штраф за прострочення поставки товару у відповідності до умов договору та законодавства, що підтверджується належними і допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи, а доводи наведені Відповідачем в апеляційній скарзі не спростовують висновків рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2025 у справі №904/381/25.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Дармін М.О., судді: Чус О.В., Кощеєв І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.05.2025р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №904/381/25. Розгляд питання про залишення апеляційної скарги без руху, про повернення апеляційної скарги, відмову у відкритті апеляційного провадження або про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС", м.Дніпро, на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2025 у справі №904/381/25 (суддя Кеся Н.Б.) до надходження матеріалів даної справи з Господарського суду Дніпропетровської області.

14.05.2025р. матеріали справи № 904/381/25 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС", м.Дніпро, на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2025 у справі №904/381/25 (суддя Кеся Н.Б.), для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, підтверджено матеріалами справи і не оспорюється сторонами спору:

23.04.2024 року між Державною установою "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" (далі-Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" (далі-Продавець) укладено Договір купівлі-продажу №129-К-24 (далі-Договір).

Відповідно до умов Договору:

1.1. Продавець зобов`язується продати і відвантажити ДК 021-2015: 15110000-2 М`ясо (блоки із яловичини знежиловані першого сорту заморожені) (далі - товар) в обсязі, за адресами Територіальних уповноважених представників Покупця та у терміни (строки), визначені у Рознарядці (Додаток 1 до цього Договору), а Покупець - забезпечити приймання та оплату товару за цінами, згідно з умовами цього Договору: блоки із яловичини знежиловані першого сорту заморожені - кількість 33020,0 - загальна суму вартості товару з податком та зборами, тарою і транспортними витратами - 4184294,40 грн.

2.4. Якщо на партію товару відсутні передбачені Договором документи, які підтверджують безпечність та якість товару, маркування або залишковий термін зберігання (використання) товару не відповідає умовам пункту 2.2. Договору, Покупець не приймає та не оплачує товар, а Продавець за свій рахунок здійснює протягом 5 (п`яти) календарних днів допоставку товару, що відповідає вимогам Договору.

3.1. Ціна цього Договору становить 4 184 294 (чотири мільйони сто вісімдесят чотири тисячі двісті дев`яносто чотири) грн 40 коп., у тому числі обов`язкові податки та збори. Ціна Договору включає в себе вартість самого товару, його упаковки, маркування, доставки на умовах Договору, передачі, усі податки та збори, що сплачуються або мають бути сплачені щодо поставки товару.

4.1. Розрахунок за цим Договором проводиться шляхом оплати товару Покупцем за фактом поставки товару протягом 20 (двадцяти) банківських днів з дати отримання товару на склад Територіального уповноваженого представника Покупця у міру надходження бюджетних коштів на підставі рахунків-фактур Продавця, належним чином оформлених накладних, актів приймання.

5.1. Поставка товару здійснюється окремими партіями в обсязі, за адресами Територіальних уповноважених представників Покупця та у терміни (строки), визначені у Рознарядці (Додаток 1 до цього Договору), Продавець повинен здійснити поставку товару у повному обсязі включно до 07 червня 2024 року.

5.2. Продавець здійснює поставку товару на умовах DDР (згідно Інкотермс 2010) за адресами, що вказані у Рознарядці (Додаток 1 до цього Договору).

10.1. Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 07 липня 2024 року.

Тож, відповідно до видаткових накладних №1403 від 26.06.2024, №1404 від 26.06.2024, №1405 від 26.05.2024 (арк.с. 17-19), Постачальником було поставлено товар в кількості 8500 кг на загальну суму 1 077 120,00 грн з ПДВ.

Проте, в порушення умов Договору Постачальник допустив прострочення виконання свого зобов`язання щодо поставки товару, у зв`язку з чим Позивач нарахував Відповідачу штраф у розмірі 10% вартості непоставленого в строк товару.

У випадку порушення термінів (строків) поставки товару відповідно до умов Договору (у тому числі термінів (строків) заміни неякісного товару), зазначених у пунктах 2.4, 5.1, 5.9, 5.12 цього Договору, Продавець сплачує Покупцю пеню, яка обраховується із вартості непоставленого в строк товару в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день затримки, а у разі прострочення понад 7 (сім) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 10% вартості непоставленого в строк товару (п.7.2 Договору).

Згідно з розрахунком Позивача (зв.арк.с.8) сума пені складає 13773,01 грн, яка нарахована по кожній видатковій накладній окремо за період прострочки тривалістю 18 днів, що відповідає періоду з 08.06.2024 по 25.06.2024 включно.

Згідно з розрахунком Позивача (зв.арк.с.8) сума штрафу у розмірі 10% вартості непоставленого в строк товару складає 107712,00 грн, яка нарахована по кожній видатковій накладній окремо.

Отже, загальна сума штрафних санкцій згідно з п. 7.2 Договору складає 121485,01 грн.

12.06.2024 року Відповідач на адресу Позивача направив лист вих. №12/06/24-5 (арк.с. 31), в якому посилався на труднощі, як на причину порушення термінів поставки.

У зв`язку з невиконанням умов Договору Генеральна дирекція ДКВС України 15 липня 2024 року направила ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС претензію по сплаті штрафних санкцій за порушення термінів поставки товару від 15.07.2024 року вих. ГД ДКВС-2409/3 ГД/2024 (арк.с. 20), якою просила ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС перерахувати у добровільному порядку суму заборгованості у розмірі 121 485 грн. 01 коп., за Договором у строк до 02 серпня 2024 року включно. Однак, у зазначений строк Відповідач вимогу не виконав.

Водночас, листом вих. №27/08/24-6 від 27.08.2024 (арк.с. 22) ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС повідомив Генеральну дирекцію Державної кримінально-виконавчої служби України про звернення до Полтавської Торгово-промислової палати України у зв`язку з начебто настанням форс-мажорних обставин, підтвердження яких, Торгово-промисловою палатою України можуть бути надано лише після 20.09.2024 року.

Полтавська торгово-промислова палата на лист Генеральної дирекції ДКВС України повідомила, що не вбачала підстав для засвідчення форс-мажорних обставин форс-мажорних обставин за поданими заявами ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС. Лист Полтавської ТПП від 08.11.2024 № 24.14-07/416 (арк.с. 23).

Генеральна дирекція ДКВС України листом № ГД ДКВС-3205/3 ГД/2024 від 06.09.2024 року (арк.с. 24-25) продовжила строк для оплати штрафних санкцій ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС у добровільному порядку до 30.09.2024 року, але підтверджуючих документів до 30.09.2024 від ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС до Генеральної дирекції ДКВС України не надходило та претензійні вимоги Генеральної дирекції ДКВС України щодо сплати штрафних санкцій з боку ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС задоволено не було.

09.10.2024 року Генеральною дирекцією ДКВС України було подано до Акціонерного товариства РВС Банк вимогу вих. № ГД ДКВС-3710/3 ГД/2024 про сплату суми гарантії відповідно до банківської гарантії № 1935-24Г від 22.04.2024 (арк.с. 26-27).

17 жовтня 2024 року Акціонерне товариство РВС Банк листом №2766/24 від 17.10.2024 (арк.с. 28) відмовило Генеральній дирекції ДКВС України у задоволені вищенаведеної вимоги у зв`язку з наданням ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС письмових пояснень Банку щодо наявності форс-мажорних обставин при виконанні вимог Договору, додатком до яких був сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) №1200-24-1910 від 15.10.2024 (арк.с. 30).

21 жовтня 2024 року Генеральною дирекцією ДКВС України було отримано Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) №1200-24-1910 від 15.10.2024 від ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС (надалі-Сертифікат) як додаток до листа ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС від 11/07/09 від 17.10.2024 (арк.с. 29).

Відповідно до умов Сертифікату Дніпропетровська торгово-промислова палата на підставі ст. ст. 14, 141 Закону України Про торгово-промислові палати в Україні, Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014р. №44(5), із змінами та доповненнями, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, які спричинили тривалі повітряні тривоги, аварійні та стабілізаційні відключення електропостачання; вихід з ладу обладнання;

Товариству з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" (місцезнаходження: вулиця Артільна, будинок 2, місто Дніпро, Дніпропетровська область, індекс 49081, країна Україна, код ЄДРПОУЯПН: 33667686) щодо обов`язку (зобов`язання), а саме: відвантажити Товар - ДК 021-2015:15110000-2 М`ясо (блоки із яловичини знежиловані першого сорту заморожені) в обсязі, за адресами Територіальних уповноважених представників Покупця та у строки, визначені у Рознарядці" (Додатку №1) до Договору купівлі-продажу №129-К-24 від 23.04.2024p.; у термін: до 07.06.2024р., за Договором купівлі-продажу №129-К-24 від 23.04.2024 року, укладеним з Державною установою "ГЕНЕРАЛЬНА ДИРЕКЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ" (код ЄДРПОУ/ІПН 41220556), відповідно до:

- Закону України Про правовий режим воєнного стану від 12.05.2015р. № 389-VIII, із змінами і доповненнями;

- Указу Президента України від 24.02.2022р. № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України від 24.02.2022р. №2102-ІХ, із змінами і доповненнями;

- листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022р. № 2024/02.0-7.1.;

- копії Договору купівлі-продажу № 129-К-24 від 23.04.2024р., укладеного ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС з ДУ ГЕНЕРАЛЬНА ДИРЕКЦІЯ ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ , з Додатками №№ 2, 3;

- копії Рознарядки (Додатку №1 до Договору купівлі-продажу №129-К-24 від 23.04.2024р.) на поставку блоків із яловичини знежилованих першого сорту заморожених на адреси Територіальних уповноважених представників Покупця у термін з 06.05.2024р. по 07.06.2024р.;

- копій Видаткових накладних № 958 від 10.05.2024р., №№ 1244, 1245, 1246, 1247 від 22.05.2024р., №№ 1248, 1249, 1250 від 23.05.2024р., №№ 1403, 1404, 1405 від 26.06.2024р.;

- копії Акту виходу з ладу обладнання ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС від 16.05.2024р., складеного директором Тарасовою Л.М., комірником ОСОБА_1 , вантажником Біловусом С.О. щодо виявлення поломки компресора, що призвело до неможливості використання холодильної камери, яка розташована за адресою: вул.Любарського, 143, м.Дніпро;

- копії Договору купівлі-продажу № 16052024ДП від 16.05.2024р., укладеного ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС з ПП РЕМХОЛОД на поставку Компресору до холодильного обладнання;

- копій Рахунку № 454 від 16.05.2024р., Платіжної інструкції № 4585 від 16.05.2024р., Видаткової накладної № 620, ТТН № Р620 від 06.06.2024р. на поставку компресорів;

- копій Наказу ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС № 09/01-1 від 09.01.2024 р. про затвердження правил внутрішнього трудового розпорядку, Правил внутрішнього трудового розпорядку ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС, затверджених Протоколом загальних зборів трудового колективу;

- копії Наказу ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС № 04/01-1 від 04.01.2023 р. про порядок дій під час повітряних тривог;

- копії Договору оренди № 1343 від 01.01.2023р., укладеного ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС з ТОВ ЛЮКСУНІВЕРСАЛ щодо оренди приміщення за адресою: вул. Любарського, 143, м. Дніпро;

- копії Інформаційної довідки Дніпропетровської обласної військової адміністрації №4095/0/526-24 від 01.08.2024р. щодо кількості та тривалості повітряних тривог у Дніпропетровській області з березня по липень 2024 року;

- копії листа AT ДТЕК ДНІПРОВСЬКІ ЕЛЕКТРОМЕРЕЖІ №51488/1001 від 26.08.2024р. з інформацією про відключення електропостачання за адресою: вул.Любарського, 143, м.Дніпро, в період з 01.03.2024р. по 19.08.2024р.;

- копії Журналу відсутності електричної енергії по підприємству ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС, що знаходиться за адресою: вул. Любарського, 143, м.Дніпро;

- довідки ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС від 10.10.2024р. про стан виконання Договору купівлі-продажу №129-К-24 від 23.04.2024р., у відповідності до якої, через аварійні та стабілізаційні відключення електропостачання, тривалі повітряні тривоги та вихід з ладу обладнання, остаточна поставка товару відбулась 26.06.2024р.;

- довідки ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС від 10.10.2024р. про втрати робочого часу, у зв`язку з повітряними тривогами, які унеможливили його виконання в зазначений термін.

Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили):

- дата настання: 06 травня 2024 року;

- дата закінчення: 26 червня 2024 року.

У листі від 11/07/09 від 17.10.2024 (арк.с. 29) Відповідач просив Генеральну дирекцію ДКВС України відкликати вимогу від 09.10.2024 вих. №ГД ДКВС-3710/3 ГД/2024 про сплату суми гарантії відповідно до банківської гарантії № 1935-24Г від 22.04.2024, посилаючись на п.8.1 Договору та ст. 617 ЦК України, тобто у зв`язку з, начебто, виникненням форс-мажорних обставин.

Таким чином, Відповідач просить не стягувати з ТОВ ІСПОЛІН ПЛЮС заборгованість за Договором, оскільки така заборгованість виникла внаслідок виникнення форс-мажорних обставин, доказом чого, як стверджує Відповідач, є Сертифікат.

Сертифікатом встановлений період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 06 травня 2024 року по 28 червня 2024 року.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, колегією суддів в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорених сторонами обставин справи відносно того, що: 23.04.2024 року між Державною установою "Генеральна дирекція Державної кримінально-виконавчої служби України" (далі-Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІСПОЛІН ПЛЮС" (далі-Продавець) укладено Договір купівлі-продажу №129-К-24 (далі-Договір), на виконання умов якого відповідачем здійснено поставку товару в кількості 8500 кг на загальну суму 1 077 120,00 грн з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №1403 від 26.06.2024, №1404 від 26.06.2024, №1405 від 26.05.2024 (арк.с. 17-19).

Згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Положеннями статтей 525, 526 ЦК України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Укладений між сторонами цього спору правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм параграфа 3 глави 54 Цивільного кодексу України та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до змісту ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Предметом даного позову, що підтверджується матеріалами справи, є притягнення відповідача до господарсько-правової відповідальності шляхом стягнення штрафних санкцій (штрафу та пені) у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Враховуючи, що позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій порушенням останнім умов договору в частині своєчасної поставки товару, колегія суддів вважає, що для правильного вирішення цього спору є необхідним встановлення терміну, з якого у відповідача виникало зобов`язання з поставки товару, та, відповідно, крайнього терміну його виконання.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 663 ЦК України унормовано, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно пункту 5.1 договору сторонами визначено умови поставки товару, а саме: поставка товару здійснюється окремими партіями в обсязі, за адресами Територіальних уповноважених представників Покупця та у терміни (строки), визначені у Рознарядці (Додаток 1 до цього Договору), Продавець повинен здійснити поставку товару у повному обсязі включно до 07 червня 2024 року.

Відповідно до видаткових накладних №1403 від 26.06.2024, №1404 від 26.06.2024, №1405 від 26.05.2024 (арк.с. 17-19), Постачальником було поставлено товар в кількості 8500 кг на загальну суму 1 077 120,00 грн з ПДВ.

З матеріалів справи вбачається, що в порушення умов Договору Постачальник допустив прострочення виконання свого зобов`язання щодо поставки товару, у зв`язку з чим Позивач нарахував Відповідачу штраф у розмірі 10% вартості непоставленого в строк товару.

У випадку порушення термінів (строків) поставки товару відповідно до умов Договору (у тому числі термінів (строків) заміни неякісного товару), зазначених у пунктах 2.4, 5.1, 5.9, 5.12 цього Договору, Продавець сплачує Покупцю пеню, яка обраховується із вартості непоставленого в строк товару в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день затримки, а у разі прострочення понад 7 (сім) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 10% вартості непоставленого в строк товару (п.7.2 Договору).

Відповідно до розрахунку Позивача (зв.арк.с.8) сума пені складає 13773,01 грн, яка нарахована по кожній видатковій накладній окремо за період прострочки тривалістю 18 днів, що відповідає періоду з 08.06.2024 по 25.06.2024 включно.

Згідно з розрахунком Позивача (зв.арк.с.8) сума штрафу у розмірі 10% вартості непоставленого в строк товару складає 107712,00 грн, яка нарахована по кожній видатковій накладній окремо.

Отже, загальна сума штрафних санкцій згідно з п. 7.2 Договору складає 121485,01 грн.

З огляду на підтверджені матеріалами справи факти несвоєчасного виконання Відповідачем договірних зобов`язань, умови якого передбачають застосування штрафних санкцій, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення штрафу.

Щодо зменшення пені на 50% колегія суддів зазначає наступне:

Положенням частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Аналіз наведеної норми законодавства дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки. Господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, а також запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Встановивши відповідні обставини, суд вирішує питання стосовно можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд.

Оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, господарський суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії / бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 910/8396/20, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19; від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі № 905/1005/18; від 06.09.2019 у справі у справі № 914/2252/18; від 30.09.2019 у справі № 905/1742/18; від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).

Окрім того, Верховний Суд у справі № 911/2269/22 зазначив, що висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 %), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини 1, 2 статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Таким чином, індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчить про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено. Наведене водночас вимагає, щоб розмір неустойки відповідав принципам верховенства права.

Подібні висновки викладено об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, Великою Палатою Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22.

Відповідач у суді першої інстанції подав клопотання про зменшення розміру пені на 80%, викладене у прохальній частині відзиву на позов (том 1, а.с. 45-49).

Подане клопотання відповідача мотивоване тим, що: «… господарська діяльність відповідача пов`язана з постачанням продуктів харчування до державних та комунальних установ, до військових частин, медичних закладів. На даний час відповідачем підписано значну кількість договорів про постачання продуктів харчування на користь вказаних замовників. Накладення на відповідача штрафних санкцій у заявленому позивачем розмірі призведе до неможливості закупівлі товарів для виконання замовлень по вже укладених договорах.

Також прошу врахувати, що ТОВ «ІСПОЛІН ПЛЮС» має зобов`язання не тільки перед замовниками, а й перед бюджетом, перед працівниками, оскільки регулярно сплачує податки у значних розмірах та виплачує заробітну плату. Так, лише за 2024 рік товариством було сплачено податків до бюджету у розмірі 5 822 196,92 грн., а за останні три роки 11 057 834,97 грн.

Ця сума податків на декілька мільйонів перевищує суми податків тих юридичних осіб, які є «своїми» для позивача, і які при річних поставках на користь позивача товарів вартістю у сотні мільйонів гривень сплачували податки у розмірі декілька сотень тисяч гривень. Товариство протягом 2023 -2024 років здійснювало поставки продуктів харчування на користь позивача у значних розмірах, постачання товарів здійснювалося завжди за меншою ціною ніж та, що замовник оприлюднював на торгах і нижчою за конкурентів. Товариством було проведено аналіз економії бюджетних коштів від господарських відносин ТОВ «ІСПОЛІН ПЛЮС» та Державної установи «Генеральна дирекція ДКВС України». Економія бюджетних коштів при закупівлі товарів у ТОВ «ІСПОЛІН ПЛЮС» склала 21 490 522,8 грн. Звісно при такій ціні товариство отримувало мінімально-можливий дохід, а в деяких випадках збитки. При цьому, держава заощадила на закупівлях продуктів харчування 21 490 522,8 грн. В цей же час позивач діяв по відношенню до відповідача недобросовісно, та вчиняв дії спрямовані на те, щоб ТОВ «ІСПОЛІН ПЛЮС» не ходило на їхні тендери, оскільки керівництву позивача вигідно, щоб на їхні тендери ходили "свої" юридичні особи. Так, з метою створення товариству перешкод для участі у подальших закупівлях, позивач не розрахувався з відповідачем за поставки 2023 року на загальну суму 4382535,2 грн. Вказану заборгованість було погашено тільки восени 2024 року. Однак, не зважаючи на вказану недобросовісну поведінку позивача, відповідач всими силами намагався поставити товар своєчасно. Нарахування штрафних санкцій у значних розмірах для позивача також є інструментом впливу на бажання чесних постачальників приймати участь у закупівлях, які проводить Державна установа «Генеральна дирекція ДКВС України». Це вбачається із змісту договорів, відповідно до яких штраф за недопоставку товару складає 25%. Товариство має 11 найманих працівників. Незважаючи на військовий стан намагається забезпечити працівників роботою, підтримувати господарську діяльність, сплачувати податки. На даний час досить багато юридичних осіб, що займалися постачанням продуктів харчування припинили свою діяльність, а ТОВ «ІСПОЛІН ПЛЮС» намагається вижити, ще й принести користь суспільству й державі. До позовної заяви позивачем взагалі не долучено доказів того, що ним понесено збитки у зв`язку з порушенням строків поставки товару, при цьому оплата товару здійснювалася по факту поставки. Фактично всі ризики господарської операції з постачання товару було покладено на ТОВ «ІСПОЛІН ПЛЮС», товариство ризикувало своїми коштами, витрачало робочий час своїх працівників, провело великий обсяг роботи, щоб поставити товар, а замовник лише мав вчасно розрахуватися за поставлений товар. Стягнення штрафних санкцій у повному обсязі, може призвести до зриву поставок до інших замовників, затримки по виплатах заробітної плати та неможливості сплатити податки.

За наведених обставин, стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі, не відповідало б принципу справедливості, та призвело б до зміни мети штрафних санкцій з забезпечення виконання зобов`язання на спосіб отримання доходу. …».

Колегія суддів виснує, що суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, обґрунтовано зменшив розмір пені на 50 % з огляду на наступне.

В матеріалах справи доказів того, що для позивача мали місце будь-які негативні наслідки (збитки тощо) через прострочення відповідачем оплати поставленого товару,

Також, колегія суддів враховує, що як відповідач так і позивач під час воєнного стану в Україні знаходяться в однакових умовах. Отже, несприятливі обставини, пов`язані з військовою агресію Російської Федерації проти України настали не тільки для відповідача, але й для позивача.

Колегія суддів зауважує, що враховуючи економічну ситуацію в країні, стягнення з підприємства значних сум штрафних санкцій під час воєнного стану може призвести до негативних наслідків для нього.

Проте, визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб`єктивним правом суду, і в даному випадку судом першої інстанції було дотримано принцип розумного балансу між інтересами сторін, враховані обставини справи та становище як відповідача так і позивача у даній справі; таке зменшення неустойки враховує інтереси як боржника, так і кредитора, вимогу якого щодо компенсації за порушення умов договору враховано судом. На думку апеляційного суду, зменшення судом першої інстанції штрафних санкцій (пені) на 50% не порушить інтереси позивача і не стане надмірним тягарем для відповідача.

Посилання скаржника на форс-мажорні обставини як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції, а саме: «… 1) Судом не враховано усіх форс-мажорних обставин. Зокрема, факту виходу з ладу холодильної камери ТОВ "ІСПОЛІН ПЛЮС" в період передбаченого договором строку на поставку товару. Відповідачем надано до суду першої інстанції документи, що підтверджують поломку холодильного обладнання. Вказану форс-мажорну обставину суд першої інстанції проігнорував.

2) Суд дійшов помилкового висновку, що до укладення договору вже мали місце відключення електропостачання в наслідок ракетних обстрілів. Таким висновок суду не грунтується на доказах та спростовується долученим до відзиву графіком відключення електропостачання за адресою знаходження складу з холодильною камерою ТОВ "ІСПОЛІН ПЛЮС", з якого вбачається, що у квітні (місяць в якому кладено договір), як і в березні 2024 року не було жодного відключення електропостачання за адресою складу та холодильної камери (вул. Любарського, 143, м. Дніпро). Таким чином, вихід з ладу обладнання та запровадження відключень електропостачання відповідач не міг передбачити під час укладення договору.

3) Суд не врахував специфіки постачання аморожених продуктів харчування. Як зазначалося у відзиві на позовну заяву, закупівля, зберігання, фасування заморожених продуктів харчування неможлива у разі відсутності електроживлення або виходу з ладу холодильної камери. Поставці товару передує процес його зберігання та фасування у холодильній камері ТОВ «ІСПОЛІН ПЛЮС». Вказаний процес не є швидким та потребує доступу до холодильної камери, що в період відсутності електропостачання є неможливим через підвищення температури в холодильній камері. Блоки яловичини знежиловані першого сорту заморожені повинні зберігатися при температурі 18 градусів, що підтверджується декларацією виробника ТОВ «МК М`ясний» №115 від 24.05.2024р. Тривале відключення електропостачання або проведення робіт у холодильній камері під час відсутності електропостачання має наслідком підвищення температури, що призвело б до повного псування або втрати якісних характеристик товару до такого стану, який не відповідав би умовам договору №129-К-24 від 23.04.2024р. в тому числі вимогам щодо строку залишкового терміну зберігання. Оскільки ТОВ «ІСПОЛІН ПЛЮС» не має автономного електроживлення морозильної камери, а зменшення температури зберігання призводить до втрати якості та невідповідності вимогам договору №129-К-24 від 23.04.2024р., товариство у період з 16.05.2024р. по 27.05.2024р. не мало можливості закупляти м`ясо у великих об`ємах та зберігати у стаціонарній холодильній камері. 4) Судом першої інстанції не зазначається про недоведеність обставин, на які відповідач посилається як на форсмажорні, а лише не визнаються такі обставини форс-мажорними. Позивачем також не спростовано наявності наведених обставин. З цього слідує висновок, що відповідачем доведено у суді першої інстанції факт поломки холодильного обладнання, факт запровадження частих відключень електропостачання, яких не було до підписання договору. Відповідно відповідач не міг передбачити настання таких обставин при підписанні договору. Тому, правова позиція відповідача, викладена у відзиві на позовну заяву не суперечить наведеним у оскаржуваному рішенні висновкам Верховного Суду.

Відповідно до вимог ст. 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Приймаючи до уваги, що період дії обставин непереборної сили, визначений Сертифікатом, охоплює період поставки товару, визначений сторонами у Додатку № 1 до Договору ( 06.05.2024р. - 07.06.2024р.), у відповідності до приписів ст. 617 Цивільного кодексу України відповідач звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання. …» колегією суддів відхиляються з огляду на наступне:

Відповідно до ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Поняття форс-мажорних обставин визначене статтею 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», згідно з яким форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за конкретних умов господарської діяльності. Тобто ознаками форс-мажорних обставин є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність (пункт 6.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/7495/16).

Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.

Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (пункт 38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 912/3323/20).

При цьому, форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб по кожному окремому договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тобто мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 в справі № 904/3886/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).

Разом з тим, в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2019 у справі №917/1053/18 зазначено, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.

Посилання на наявність обставин форс-мажору використовується стороною, яка позбавлена можливості виконувати договірні зобов`язання належним чином, для того, щоб уникнути застосування до неї негативних наслідків такого невиконання. Інша ж сторона договору може доводити лише невиконання/неналежне договору контрагентом, а не наявність у нього форс-мажорних обставин (як обставин, які звільняють сторону від відповідальності за невиконання). Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов`язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору (постанови Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, від 30.11.2021 у справі №913/785/17 та від 07.06.2023 у справі №906/540/22).

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі статтями 617 Цивільного кодексу України, 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками (постанова Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі № 904/6463/14 (3-216гс15)).

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Президент України видав Указ №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", на підставі якого в Україні з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 введено воєнний стан.

Як свідчить з матерілаів справи, 15.10.2024 року ТОВ «Ісполін Плюс» було отримано Сертифікат №1200-24-1910 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили). Даним Сертифікатом засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які унеможливили виконання Договору №129-К-24 від 23.04.2024.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22, від 27.02.2024 у справі № 916/530/23).

Положеннями статті 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши вищевказаний сертифікат ТПП та надані відповідачем докази у сукупності, колегія суддів враховує наступне.

24 лютого 2022 року Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб було введено в Україні воєнний стан, у зв`язку з широкомасштабним вторгненням РФ. У подальшому, відповідними Указами Президента України було продовжено дію воєнного стану на території України, який триває на момент розгляду справи також в активній фазі.

Договір №129-К-24 було укладено між сторонами спору 23.04.2024, тобто на третьому році війни.

Згідно статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Частиною 3 статті 2 ГПК України встановлено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Згідно положень статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів враховує, що сторони уклали договір у період дії воєнного стану, під час збройної агресії Російської Федерації, яка супроводжується масованими ракетними обстрілами всієї території України. Крім того, у 2024 році мали місце регулярні відключення електроенергії через бомбардування критичної інфраструктури. Таким чином, укладаючи договір, відповідач усвідомлював і повинен був враховувати ризики ведення господарської діяльності в умовах війни.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів виснує, що під час прийняття рішення у даній справі господарським судом було враховано та надано оцінку всім наявним в матеріалах справи доказам та поясненням на час прийняття рішення.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині невірного розподілу судового збору судом першої інстанції, а саме: «… Крім того, суд першої інстанції не розподілив судові витрати з оплати судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам, а також безпідставно стягнув судовий збір в завищеному розмірі. Позивачем подано до суду позовну заяву через електронний суд, відповідно до ставки судового збору застосовується коєфіцієнт 0,8. Відповідно позивач мав сплатити судовий збір за подання позову в сумі 2422,4 грн. Тому, частина судового збору, яка має бути стягнута з відповідача у разі задоволення позову складає 1211,2 грн. …» колегія суддів звертає увагу на наступне:

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.

Водночас в частині зменшення суми пені витрати зі сплати судового збору підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

При цьому суд враховує викладене в пункті 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною), у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Дійсно, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір ставки судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Положеннями статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року встановлено прожитковий мінімум працездатних осіб в розмірі 3028 гривень.

Разом з тим, відповіно до частини 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» №3674-VI від 08.07.2011 (зі змінами та доповненнями) при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

При розгляді питання щодо наявності підстав для застосування коефіцієнту 0,8 суд враховує правову позицією, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №916/228/22.

Позов був сформований в системі «Електронний суд», тому наявні підстави для застосування положень частини 3 статті 4 Закону України Про судовий збір №3674-VI від 08.07.2011 (зі змінами та доповненнями) при розрахунку суми судового збору.

Таким чином належний розмір судового збору дорівнює 2422,40 (3 028,00 х 0,8). Платіжною інструкцією від 16.01.2025 №35 позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Разом з тим, колегія суддів констатує, що у відзиві на апеляційну скаргу відсутні будь-які зауваження відповідача щодо розміру сплаченного позивачем розміру судового сбору.

Відповідно до частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

З урахуванням вищевикладеного, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2025 у справі №904/381/25 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісполін Плюс» на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 3633,60 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ісполін Плюс» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2025 у справі №904/381/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.04.2025 у справі №904/381/25 залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3633,60 грн покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Ісполін Плюс».

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя О.В. Чус

Суддя І.М. Кощеєв