Постанова від 20.10.2025 по справі 903/534/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2025 року Справа №903/534/23 (903/78/25)

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Крейбух О.Г.

при секретарі судового засідання Заславській В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рєалтрейд" на рішення Господарського суду Волинської області від 07.07.2025 (повний текст - 07.07.2025) у справі у справі №903/534/23 (903/78/25) (суддя Гарбар І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рєалтрейд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн",

Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+",

третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - розпорядник майна ТОВ "Авіон+" арбітражний керуючий Григор`єв Валерій Васильович,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство "Херсонський хлібокомбінат",

про визнання правочину недійсним

в межах справи №903/534/23

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+"

про банкрутство,

за участі представників:

ТОВ "Рєалтрейд"- Хромченко О.С.;

ТОВ "Партнер Дістрібьюшн"- Ганчар І.Д.;

ПАТ "Херсонський хлібокомбінат" - не з`явився;

ТОВ "Авіон+" - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

17.01.2025 представниця Товариства з обмеженою відповідальністю "Реалтрейд" подала до суду позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн", Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+", в якій просила визнати недійсний договір поставки №28/02/20 від 24.02.2020, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+".

Рішенням Господарського суду Волинської області від 07.07.2025 у справі №903/534/23(903/78/25) відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Реалтрейд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн", Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+", третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - розпорядник майна ТОВ "Авіон+" арбітражний керуючий Григор`єв Валерій Васильович, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "Херсонський хлібокомбінат", про визнання недійсним договору поставки №28/02/20 від 24.02.2020 (в межах справи №903/534/23 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+" про банкрутство).

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Рєалтрейд" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

Апелянт вважає, що Господарським судом Волинської області невірно застосовані норми ст.ст.207, 208, 628, 638 ЦК України, ст.ст.180, 266 ГК України, внаслідок чого суд дійшов хибного висновку про укладення оскаржуваного договору поза межами «підозрілого періоду».

На переконання апелянта, норми закону та умови оскаржуваного договору поставки №28/02/20 від 24.02.2020 свідчать про те, що під час укладення оскаржуваного правочину сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору поставки, зокрема щодо предмету договору, оскільки не було погоджено вид, кількість, асортимент товару, який має поставлятись тощо. Невчинення сторонами договору жодних дій щодо його виконання в період з 24.02.2020 по 24.11.2021 свідчить про те, що його не було укладено до 25.11.2021.

Про досягнення згоди з усіх істотних умов договору свідчить здійснення першого платежу за договором 25.11.2021, що на думку апелянта свідчить, що оскаржуваний договір поставки було укладено саме 25.11.2021, тобто в межах трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство боржника.

Крім цього апелянт зазначає, що Господарським судом першої інстанції невірно застосовано норми статей 1, 42 КУзПБ, ч.3 ст.3 ГПК України, ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення», ст.1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», ст.ст.5, 29, 30, 37 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» внаслідок чого суд дійшов хибного висновку про можливість оцінювання обмеження прав заінтересованих кредиторів з дати набрання чинності Законом - ст.1 КУзПБ з 01.01.2025.

На переконання апелянта спірний правочин укладено із заінтересованою особою, оскільки на час укладення договору поставки ОСОБА_1 був одночасно засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Авіон+» та ТОВ «Партнер Дістрібьюшн», тобто мав повноваження здійснювати управлінський вплив на обидві сторони спірного правочину, яким порушено права та законні інтереси інших кредиторів боржника.

Вважає, що висновки Господарського суду Волинської області щодо відсутності ознак неплатоспроможності ТОВ «Авіон+» на дату укладення оскаржуваного договору не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки наведений у рішенні фрагмент звіту ФОП Качан І.О. щодо показників прибутковості не має відношення до визначення ознак неплатоспроможності боржника.

Апелянт також стверджує про наявність ознак суперечливої поведінки та зловживання правом сторонами оскаржуваного правочину.

На переконання апелянта, з обставин даної справи вбачається, що спірний договір має усі ознаки фраудаторного правочину, вчиненого його сторонами всупереч принципу добросовісності, внаслідок зловживання правом, на шкоду іншим кредиторам ТОВ «Авіон+» шляхом створення передумов для відкриття провадження у справі про банкрутство, визнання в ній неіснуючих кредиторських вимог з метою контролю над процедурою банкрутства, надання заінтересованому кредитору переваги у кількості голосів на засіданні зборів/комітеті кредиторів в ініційованій в подальшому справі про банкрутство та унеможливлення задоволення вимог інших кредиторів.

На підставі викладеного скаржник просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 07.07.2025 у справі №903/534/23(903/78/25) повністю і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовну заяву ТОВ «Рєалтрейд» про визнання недійним договору поставки №28/02/20 від 24.02.2020, укладеного між ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» та ТОВ «Авіон+».

30.07.2025 матеріали справи витребувано з Господарського суду Волинської області.

14.08.2025 справа надійшла до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рєалтрейд" на рішення Господарського суду Волинської області від 07.07.2025 у справі у справі №903/534/23 (903/78/25). Розгляд апеляційної скарги призначено на 13.10.2025 об 14:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м.Рівне, вул.Яворницького, 59, у залі судових засідань №4. Запропоновано учасникам провадження у строк до 05.09.2025 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України.

04.09.2025 через систему «Електронний суд» від ліквідатора ПрАТ «Херсонський Хлібокомбінат» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві зазначає, що ознайомившись з доводами ТОВ «Рєалтрейд», які наведено в апеляційній скарзі, ПрАТ «Херсонський Хлібокомбінат» повністю погоджується з позицією скаржника та вважає, що апеляційна скарга є обґрунтованою, а рішення суду першої інстанції незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Вважає, що оскаржуваний договір укладено боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство із заінтересованою особою. А також, що зазначений договір не відповідає ознакам добросовісності, розумності та справедливості

Зазначає, що при відкритті провадження у справі ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» зазначалося про наявність заборгованості за оскаржуваним договором в сумі 109978402,46 грн та про відсутність поставок за даним договором. Із видаткових накладних вбачається, що починаючи з січня 2021 до вересня 2021 року включно ТОВ «Авіон+» здійснювало поставку товарів на користь ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» на загальну суму 52618272,50 грн. За цей період здійснення оплати за поставлений товар від ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» не було. Таким чином, починаючи з 21 листопада 2021 року ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» здійснювало не попередню оплату, а погашення заборгованості за оскаржуваним договором поставки. Погашення існуючої заборгованості ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» перед ТОВ «Авіон+» відбувалося до червня 2022 року. В червні 2022 року ТОВ «Авіон+» здійснило поставку товарів на користь ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» в загальній сумі 1865886,91грн. Здійснення ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» попередньої оплати за товар за умовами оскаржуваного договору не було (принаймні до червня 2022 року), що зокрема підтверджується і банківськими виписками, які були витребувані судом першої інстанції на вимогу ТОВ «Рєалтрейд». Виходячи з наведеного, очевидними є ознаки суперечливої поведінки та зловживання правом сторонами оскаржуваного правочину.

На підставі викладеного ліквідатор ПрАТ «Херсонський Хлібокомбінат» просить суд скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 07.07.2025 у справі №903/534/23 (903/78/25) повністю і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ «Рєалтрейд» про визнання недійним договору поставки №28/02/20 від 24.02.2020, укладеного між ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» та ТОВ «Авіон+».

04.09.2025 через систему «Електронний суд» від представника ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві зазначає, що позивач не має правових підстав для оскарження договору поставки з підстав, визначених ст.42 КУЗПБ, оскільки, оскаржуваний ним договір поставки не був укладений у «підозрілий період» (протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство) в розумінні цієї статті: договір поставки укладено 24.02.2020, провадження у справі про банкрутство відкрито 23.06.2023.

Зазначає, що висновок суду в оскаржуваному рішенні, що ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» є заінтересованою особою стосовно ТОВ «Авіон+» в силу закону, однак, обмеження прав заінтересованих кредиторів повинні оцінюватись судом з дати набрання чинності Законом - з 01.01.2025, а, договір поставки укладено - 24.02.2020, коли ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» і боржник не мали спільного кінцевого бенефіціарного власника, тому обставини його укладення не можуть оцінюватись судом з урахуванням вимог Закону, що не набув чинності на момент його укладення, - є абсолютно правомірним і відповідає нормам права та враховує преюдиційні обставини, встановлені в чинному рішенні суду.

За доводами відповідача, оскільки договір поставки укладено не в підозрілий період, то всі доводи позову про наявність ознак заінтересованості між ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» та боржником, як підстави визнання договору поставки недійсним в порядку, визначеному ст.42 КУЗПБ, повинні братись судом до уваги лише з цієї підстави позову, що судом повною мірою здійснено в оскаржуваному рішенні

Позивач при зверненні з позовом про визнання недійсним договору поставки не довів наявності у нього порушеного права у зв`язку з укладенням договору поставки та не довів яким чином визнання договору поставки недійсним сприятиме відновленню його порушеного права, тобто обрав неефективний спосіб захисту. Кожна з вказаних обставин є самостійною підставою для відмови у позові в розумінні правозастосовної практики Верховного Суду.

Доводи ТОВ «Рєалтрейд» про те, що наведений Господарським судом Волинської області у рішенні фрагмент Звіту ФОП Качан І.О. щодо показників прибутковості не має відношення до визначення ознак неплатоспроможності боржника, - відповідач вважає суб`єктивним трактуванням апелянта фінансового стану боржника, як особи, що не володіє відповідними спеціальними знаннями в галузі економіки та фінансів і спростовуються звітом.

На переконання відповідача в оскаржуваному рішенні суд детально дослідив всі обставини, на які ТОВ «Рєалтрейд» посилається, як на підстави того, що договір поставки не відповідає засадам добросовісності, розумності та справедливості, і дійшов справедливого і обґрунтованого висновку про помилковість тверджень позивача.

За доводами відповідача факт часткової поставки товарів боржником за договором поставки на загальну суму 54484159,41 грн на користь ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» жодним чином не спростовує факту того, що за вказаним договором не була здійснена поставка товару на суму передоплати, здійсненої ТОВ «Партнер Дістрібьюшн» внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 109978402,46 грн.

ТОВ «Рєалтрейд» заявляючи про фраудаторність договору поставки із загальних підстав, як такого, що завдав шкоди йому, як кредитору, не доведено коло обставин, що входить до предмету доказування при визначенні правочину фраудаторним.

Тому відповідач вважає, що висновки суду в оскаржуваному рішенні відповідають обставинам справи, судом застосовано правильно норми матеріального та процесуального права, а також повною мірою враховано висновки Верховного Суду про застосування норм права в подібних правовідносинах, враховано всі преюдиційні обставини, встановлені чинними рішеннями суду, що робить відсутніми підстави, визначені ГПК України та КУзПБ, для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідач зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу, надану Відповідачу в суді апеляційної інстанції, дорівнює сумі 30000 гривень 00 коп., а докази на підтвердження розміру судових витрат будуть подані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду в справі №903/534/23 (903/78/25).

На підставі викладеного відповідач просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Рєалтрейд» на рішення Господарського суду Волинської області від 07.07.2025 у справі №903/534/23 (903/78/25), а рішення - залишити без змін.

07.10.2025 до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли основні матеріали справи №903/534/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+".

У судове засідання суду апеляційної інстанції 13.10.2025 від ТОВ "Авіон+" представники не з`явилися, хоч про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги боржник повідомлявся у встановленому законом порядку.

Оскільки учасники провадження у справі належним чином повідомлялися про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про можливість розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог ст.269 ГПК України.

У судовому засіданні 13.10.2025 представниця Товариства з обмеженою відповідальністю "Рєалтрейд" підтримала доводи та вимоги апеляційної скарги, надала пояснення по справі. Просила суд задоволити апеляційну скаргу у повному обсязі.

Ліквідатор ПАТ «Херсонський хлібокомбінат» підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рєалтрейд", надав пояснення по справі. Просив суд задоволити апеляційну скаргу у повному обсязі.

Представниця Товариства з обмеженою відповідальністю «Партнер Дістрібьюшн» заперечила проти доводів та вимог апеляційної скарги, просила відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Просила стягнути витрати на правничу допомогу, докази про які буть подані протягом п`яти днів з дня ухвалення постанови.

Судом було завершено стадію з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами, а також надано можливість представникам сторін на стадії судових дебатів висловити перед судом свої правові позиції щодо спірних правовідносин та обмінятись репліками.

Після переходу апеляційного суду до стадії ухвалення та проголошення судового рішення, у відповідності до ст.219 ГПК України та з урахуванням складності справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відкладення ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів.

Ухвалою суду від 13.10.2025 відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у справі на 20 жовтня 2025р. об 13:45 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №4 (ВКЗ).

20.10.2025 проголошено скорочене судове рішення (вступну та резолютивну частини постанови).

Розглядом матеріалів справи встановлено.

24.02.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіон+" укладено договір поставки №28/02/20 (т.1, а.с.25-26).

Відповідно до п.1.1. договору, Постачальник (ТОВ "Авіон+") зобов`язується передавати у власність Покупця (ТОВ "Партнер Дістрібьюшн") Товар, а Покупець зобов`язується приймати та оплачувати (на умовах попередньої оплати) Товар у порядку, визначеному умовами цього договору та своєчасно повертати тару на умовах, визначених договором.

Як встановлено п.3.1. договору поставки №28/02/20 від 24.02.2020 Постачальник зобов`язаний поставити за умови попередньої оплати вартості товару (попередня оплата за товар) на умовах DDP (Інкотермс 2020) за адресою здійснення торгівельної діяльності Покупця.

Згідно п.3.2. договору у разі неможливості здійснити поставку оплаченого товару, зокрема, але не виключно у зв`язку із відсутністю товару у Постачальника, Постачальник в найкоротший строк зобов`язаний повідомити Покупця про неможливість здійснення поставки Товару та повідомити строк у який Постачальник здійснить поставку оплаченого товару.

У відповідності до п.3.3. договору, у випадку, якщо Постачальник не здійснив поставку оплаченого товару в порядку п.3.1. та п.3.2. цього договору, Постачальник зобов`язаний повідомити Покупця у найкоротші строки про неможливість здійснення поставки Товару та здійснити повернення сплачених за Товар коштів.

Постачальник зобов`язаний повернути Покупцю сплачені кошти за Товар в порядку п. 3.4. договору протягом 15 календарних днів з моменту отримання відповідної вимоги від Покупця шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Покупця зазначений у цьому договорі або у отриманій від покупця вимозі (п. 3.4. договору).

Пунктом 6.1. договору поставки передбачено, що розрахунки за Товар здійснюються Покупцем на умовах попередньої оплати за Товар, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника. Датою оплати Покупцем вартості товару є дата зарахування цих коштів на рахунок Постачальника (п. 6.2. договору).

На виконання даного договору ТОВ "Парнер Дістрібьюшн" здійснило попередню оплату за товар на рахунок боржника: на загальну суму 109978402,46 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та інструкціями від 25.11.2021 №37417, 37418, 37420, 37415, 37419, 37416, 37414, 37399, 37402, 37398, 37395, 37397, 37396, 37394, 37392, 37389, 37393, 37386, 37390, 37387, 37391, 37383, 37384, 37388, 37381, 37382, 37379; від 02.12.2021 №37612, 37608, 37613, 37620, 37621, 37623, 37601, 37600, 37606, 37604, 37622, 37609, 37624, 37599, 37603, 37602, 37610, 37611, 37605, 37615, 37614, 37617, 37607, 37616, 37619, 37618; від 03.12.2021 №37661, 37662, 37663, 37664, 37665, 8510; від 09.12.2021 №37883, 37899, 37900, 37901, 37902, 37894, 37895, 37897, 37898, 37878, 37886, 37892, 37889, 37890, 37885, 37887, 37891, 37888, 37884, 37882, 37879, 37880, 37881; від 23.12.2021 №38220, 38218, 38219, 38215, 38213, 38216, 38214, 38210, 38211, 38212; від 24.12.2021 №8800, 38231, 38232; від 30.12.2021 №38355, 38387, 38389, 38374, 38375, 38379, 38377, 38380, 38386, 38388, 38356, 38360, 38359, 38357, 38369, 38372, 38358, 38362, 38363, 38371, 38361, 8890, 8889, 38354; від 06.01.2022 №38475, 38476, 38477, 38478, 38479; від 20.01.2022 №38781, 38775, 38779, 38776, 38780, 38777, 38770, 38771, 38772, 38778, 38773, 38766, 38765, 38767, 38774, 38768, 38769; від 31.01.2022 №38942, 38946, 38945, 38944, 38943, 38948, 38947; від 03.02.2022 №39037, 39041, 39042, 39044, 39045, 39049, 39051, 39052, 39053, 39035, 39038, 39036, 39043, 39040, 39047, 39048, 39050, 39046; від 04.02.2022 №9209, 39085, 39087; від 10.02.2022 №39268, 39277, 39276, 39272, 39270, 39267; від 04.03.2022 №9415, 9416, 9417, 9418, 9419, 9420; від 01.06.2022 №826, 828; від 02.06.2022 №832, 833, 834, 835; від 06.06.2022 №844, 845, 846; від 08.06.2022 №872, 873, 874, 875; від 09.06.2022 №881, 882, 883, 884, 885, 886; від 10.06.2022 №892; від 04.08.2022 №1159, 1160, 1163; від 10.08.2022 №1201, 39997; від 11.08.2022 №1209, 1211, 1213, 1214; від 12.08.2022 №1225, 1227, 1230, 1231, 1232, 1235, 1236, 1237, 1238, 1239, 1240, 1241; від 15.08.2022 №1254, 1255, 1256, 1257, 1258, 1259, 1260, 1261, 1262, 1263, 1264, 1265, 1249, 1250, 1245, 1246, 1248; від 17.08.2022 №1278; від 18.08.2022 №1286; від 25.08.2022 №1322; від 31.08.2022 №1334; від 01.09.2022 №1345, 1355; від 01.09.2022 №1344, 1346, 1347, 1348, 1353, 1354; від 09.09.2022 №1416; від 29.09.2022 №1769, 1770, 1771, 1772, 1773, 1774, 1775, 1776, 1777, 1778; від 30.09.2022 №1788; від 10.10.2022 №1835, 1836; від 12.10.2022 №1855, 1856, 1857, 1859, 1860, 1861, 1862, 1863; від 13.10.2022 №1866, 1867, 1873; від 25.11.2022 №1959; від 27.10.2022 №40328; від 05.12.2022 №96, 99, 95, 2400, 2401, 2403, 2404, 2405; від 16.12.2022 №2553, 2554, 2560; від 20.12.2022 №2607, 2608; від 23.12.2022 №2634, 2645; від 23.12.2022 №40523; від 26.12.2022 №2658, 2659, 2673; від 03.01.2023 №2798, 2799; від 06.01.2023 №2855, 2856; від 09.01.2023 №2874; від 10.01.2023 №2878; від 23.02.2023 №3365; від 24.02.2023 №3381; від 07.03.2023 №3500, 3512; від 08.03.2023 №3513; від 09.03.2023 №3518, 3533; від 10.03.2023 №3544, 3547; від 14.03.2023 №3576, 3577, 3581; від 15.03.2023 №3583, 3588; від 16.03.2023 №3601; від 17.03.2023 №3625; від 20.03.2023 №3629; від 21.03.2023 №3640; від 22.03.2023 №3659, 3668; від 23.03.2023 №3669, 3689; від 24.03.2023 №3694; від 28.03.2023 №3718 (т.1, а.с.30-163, оригінали платіжних доручень та інструкцій були досліджені в судовому засіданні 23.06.2023 в основній справі про банкрутство №903/534/23).

Отримання попередньої оплати підтверджується також Актом звірки взаємних розрахунків станом на 30.04.2023 підписаного уповноваженими представниками сторін (т.1, а.с.29).

Проте, у зв`язку з тривалим непогашенням заборгованості за іншими зобов`язаннями (договір поставки №28/02-3 від 28.02.2020) ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" 01.05.2023 направило вимогу до ТОВ "Авіон+" про повернення сплачених коштів. Проте ТОВ "Авіон+" кошти у сумі 109978402,46 грн у строки, встановлені договором та вимогою не повернув з посиланням на скрутний фінансовий стан, що підтверджується Відповіддю на вимогу від 05.05.2023 (т.1, а.с.27.-28).

Ухвалою суду від 23.06.2023 у справі №903/534/23 визнано доведені кредиторські вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+" за договором поставки №28/02/20 від 24.02.2020 на суму 109978402,46 грн - сума основного боргу (вимоги четвертої черги). Ухвала суду набрала законної сили.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзивів, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають з договорів та інших правочинів.

Як встановлено ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України.

Згідно з частиною першою та третьою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Цивільні права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов`язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.

Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. Установивши, що оспорювані положення спірних кредитних договорів не порушують прав позивача, господарський суд першої інстанції все ж вдався до перевірки правочину на його відповідність вимогам закону внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, який є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника.

Стаття 42 Кодексу України з процедур банкрутства є спеціальною щодо загальних, установлених ЦК України підстав для визнання правочинів боржника недійсними, оскільки наведена норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом.

Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів (правова позиція Верховного Суду, викладена, зокрема, у постановах від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011(913/45/20), від 16.11.2022 у справі №44/38-б(910/16410/20), від 21.03.2023 у справі №910/18376/20(918/445/22).

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК України.

Частинами 1, 2 статті 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином. Такий правочин визнається судом недійсним.

Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення). Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. На цьому наголосила Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи №910/12787/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 дійшла наступної правової позиції.

Порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт б частини першої статті З ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання зловживання правом передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) використовувала/ використовували право на зло; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник мас уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021року у справі №910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.3, 76.5).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року №2-р(П)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука а також зловживання правом в інших формах, що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку, Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають наметі стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення).

Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02 червня 2021 року у справі №904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є вживанням права на зло. За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатиш договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов`язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155).

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог дружнього кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.

Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Також законодавством про банкрутство (частина перша статті 42 КУзПБ) кредитор у справі про банкрутство наділений повноваженнями на звернення до суду у справі про банкрутство про визнання недійсними окремих угод боржника, вчинених у підозрілий період (за три роки до моменту відкриття провадження у справі та під час процедури банкрутства). У такому випадку кредитор діє на захист прав боржника, маючи похідний інтерес (постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі №761/45721/16-ц (провадженням 14-122цс20, пункт 78)) щодо задоволення грошових вимог у справі про банкрутство за рахунок активів боржника (якщо за наслідком укладення фраудаторного правочину було відчужено гроші, рухоме або нерухоме майно, яке підлягало включенню до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів боржника).

Кодекс України з процедур банкрутства є спеціальним нормативним актом, у якому поєднуються норми матеріального та процесуального права, що регулюють неплатоспроможність, а за відсутності відповідного регулювання за цим Кодексом застосовуються загальні приписи ГПК України, ЦК України, Господарського кодексу України та інших нормативних актів (частина шоста статті 12 ГПК України).

Особливістю провадження у справі про банкрутство є велика кількість учасників провадження, на відміну від позовного провадження, яке учасниками справи визнає сторін і третіх осіб (частина перша статті 41 ГПК України). Так, абзацами двадцять другим і двадцять четвертим частини першої статті 1 КУзПБ до учасників у справі про банкрутство віднесено сторін (конкурсних кредиторів (представника комітету кредиторів), забезпечених кредиторів, боржника (банкрута)), а також: арбітражного керуючого, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представника органу місцевого самоврядування, представника працівників боржника, уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інших учасників справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Відтак у справі про банкрутство воює в ході провадження можуть заявлятися (чи вибувати) нові учасники справи.

Також, частиною другою статті 7 КУзПБ визначено юрисдикційність господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник; спорів з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спорів про визнання недійсними результатів аукціону; спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спорів про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спорів про стягнення заробітної плати; спорів про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спорів щодо інших вимог до боржника.

Отже, законодавством про банкрутство розширено межі щодо можливості залучення до провадження у справі різних осіб (учасників провадження) задля досягнення процесуальної економії розгляду всіх спорів щодо активів боржника у межах єдиного провадження - провадження у справі про банкрутство та прискорення самого провадження у справі про банкрутство, яке часто зупинялося для розгляду спорів окремих учасників у різних провадженнях у судах різних юрисдикцій.

Боржник і кредитор у справі про банкрутство зазвичай виступають як протилежні сторони процесу. Однак у випадку, якщо кредитор звертається до суду з вимогою про визнання недійсними угод боржника, укладених за три роки до порушення справи про банкрутство або у процедурі банкрутства (підозрілі правочини), зазначаючи про недобросовісність дій боржника, кредитор фактично діє в інтересах боржника, оскільки його недобросовісний орган управління вчинив дії з відчуження активів боржника на шкоду всім кредиторам неплатоспроможного боржника (частина перша статті 42 КУзПБ). Такий позов є подібним до інституту похідного позову, характерного для позовного провадження (стаття 54 ГПК України).

Обмеживши строки процедури банкрутства, законодавець у той же час наділив кредитора боржника, як і арбітражного керуючого, спеціальними повноваженнями щодо визнання недійсними угод боржника, передбачивши при цьому настання спеціального наслідку визнання недійсними таких угод - обов`язок кредитора, який отримав майно боржника, повернути його до складу ліквідаційної маси, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент учинення правочину (частина третя статті 42 КУзПБ).

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Волинської області від 21.01.2025 у справі №903/534/23 у задоволенні заяви ТОВ "Реалтрейд" про визнання ТОВ "Партнер Дистрибьюшн" заінтересованим кредитором стосовно боржника ТОВ "Авіон+", відмовлено.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 ухвалу Господарського суду Волинської області від 21.01.2025 у справі №903/534/23 скасовано. Прийнято нове рішення, яким частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Реалтрейд" про визнання Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" заінтересованим кредитором стосовно боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+". Визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер Дистрібьюшн" (код ЄДРПОУ 37171990) заінтересованим кредитором стосовно боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+" (код ЄДРПОУ 40110917) у справі №903/534/23.

Постановою Верховного Суду від 29.07.2025 залишено без змін постанову Північно-західного апеляційного господарського суду (щодо часткового задоволення клопотання про визнання заінтересованим кредитором щодо боржника) від 18.03.2025 у справі №903/534/23.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції, з яким погодився суд касаційної інстанції, серед іншого, зазначив наступне:

« 01.01.2025 набрала чинності нова редакція КУПБ згідно з Законом України "Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства та деяких інших законодавчих актів України щодо імплементації Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2019/1023 та запровадження процедур превентивної реструктуризації" від 19.09.2024 №3985-IX (Закон №3985-IX).

Відповідно до ст.1 КУПБ заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює або протягом останніх трьох років здійснювала контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює або протягом останніх трьох років здійснював боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває або протягом останніх трьох років перебував під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство; особи, з якими чи на користь яких боржник вчиняв правочини з відчуження майна боржника, які не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності; сторона фраудаторного правочину, вчиненого боржником, або правочину, який згідно із статтею 42 цього Кодексу визнано недійсним; а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, стосовно яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими. Для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому значенні, як і заінтересовані особи стосовно боржника. Кредитор є заінтересованим стосовно боржника також у разі, якщо він протягом шести місяців до дати відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або процедури превентивної реструктуризації прямо чи опосередковано набув право вимоги до боржника від кредитора, заінтересованого стосовно боржника.

Колегія суддів частково погоджується із висновками суду першої інстанції, зокрема, щодо відсутності ознак заінтересованої особи у ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" щодо боржника через перебування в період ведення господарської діяльності за однією адресою: м.Львів, вул.Городоцька, буд.355 (офіси 358 та 325), оскільки зазначений довід не підпадає під ознаки особи заінтересованої стосовно боржника, оскільки перебування в різних офісних приміщеннях за однією адресою до порушення провадження у справі про банкрутство не визначене приписами ст. 1 КУПБ, як ознака заінтересованих осіб стосовно боржника.

Суд зазначає наступне щодо тверджень ТОВ "Рєалтрейд", що договори поставки №28/02/20 від 24.02.2020 та №28/02-3 від 28.02.2020, укладені між боржником та ТОВ "Парнер Дістрібьюшн" не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності.

Стаття 204 Цивільного кодексу України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010).

ТОВ "Рєалтрейд", як кредитор у справі, наділений правом, встановленим ст.42 КУзПБ оскаржувати правочини боржника, однак станом на день розгляду справи вказане право ним реалізоване не було, а тому презумпція правомірності договорів поставки №28/02/20 від 24.02.2020 та №28/02-3 від 28.02.2020 лишається неспростовною.

Крім того, заборгованість за договором поставки №28/02/20 від 24.02.2020 та №28/02-3 від 28.02.2020 стала підставою для порушення провадження у цій справі про банкрутство боржника та визнання кредиторських вимог ТОВ "Партнер Дістрібьюшн", відповідно, підставність та обґрунтованість вимог, заявлених на підставі цих договорів, була перевірена судами всіх інстанцій, адже ухвала про відкриття провадження у цій справі про банкрутство оскаржувалась до судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишена в силі Постановою північно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2023 та постановою Верховного Суду від 19.12.2023. Зокрема, суд касаційної інстанції зазначив: "53.1. Зі змісту оскаржуваних судових рішень та матеріалами справи не підтверджується, що ТОВ "Рєалтрейд" у порядку, визначеному положеннями статей 74, 76-77 ГПК України, не спростувало під час розгляду судами попередні інстанцій наявність договорів поставки №28/02-3 від 28.02.2020, від 24.02.2020 №28/02/20 та наданих на підтвердження виконання зазначених договорів доказів, а також не спростувало наявність рішення Господарського суду Львівської області від 03.04.2023 у справі №914/563/23, яким підтверджено наявність заборгованості у ТОВ "Авіон+" перед ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" в розмірі 27629889,70 грн. та яке набрало законної сили 25.04.2023".

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що доводи ТОВ "Рєалтрейд" щодо ознаки заінтересованості ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" про вчинення правочину з відчуження майна боржника, які не відповідають критеріям розумності (економічної доцільності, наявності ділової мети) та добросовісності є необґрунтованими, такими, що спростовуються презумпцією їх правомірності та наведеними вище висновками Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги ТОВ "Рєалтрейд" і фактично зводяться до незгоди ТОВ "Рєалтрейд" з рішенням Верховного Суду, яке набрало законної сили.

Також, на думку суду, необґрунтованими є доводи скаржника щодо заінтересованості кредитора про те, що ТОВ "Авіон+" та ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" є співпозичальниками за договором про надання банківських послуг №429 CL від 26.03.2021, оскільки наявність солідарної відповідальності за правочинами не визначене приписами ст.1 КУПБ, як ознака заінтересованих осіб стосовно боржника.

При цьому, ТОВ "Рєалтрейд" вказаний довід наводить виключно, як факт, однак, не обґрунтовує в чому полягає саме заінтересованість ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" щодо боржника в контексті укладення договору про надання банківських послуг №429 CL від 26.03.2021 з урахуванням приписів ст.1 КУзПБ.

Щодо доводу про наявність ознак заінтересованої особи у ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" щодо боржника через те, що ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" поставляло ТОВ "Авіон+" товар, за договором поставки №28/2-3 від 28.02.2020 за відсутності жодної його оплати, попри те, що згідно умов договору поставки №28/2-3 від 28.02.2020 строк оплати складає 7 днів, а також надавало ТОВ "Авіон+" попередню оплату за договором поставки №28/02/20 від 24.02.2020 попри відсутність жодної поставки товару.

Разом з цим, судом враховано, що заборгованість за цим договором стала підставою для порушення провадження у цій справі про банкрутство боржника та визнання кредиторських вимог ТОВ "Партнер Дістрібьюшн", відповідно, підставність та обґрунтованість вимог, заявлених на його підставі була перевірена судами всіх інстанцій, адже ухвала про відкриття провадження у цій справі про банкрутство оскаржувалась до судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишена в силі постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2023 та постановою Верховного Суду від 19.12.2023.

Зазначений довід не підпадає під ознаки особи заінтересованої стосовно боржника, оскільки порядок та умови виконання дійсного договору, стороною якого є боржник, не визначене приписами ст.1 КУПБ, як ознака заінтересованих осіб стосовно боржника.

ТОВ "Рєалтрейд" вважає, що визнання боржником боргу ТОВ "Партнер Дістрібьюшн", та заперечення боргів всіх інших кредиторів свідчить про заінтересованість ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" стосовно боржника, однак, вказане є припущенням, адже навіть в рамках цієї справи боржник визнавав вимоги кредиторів щодо яких в нього були наявні і не втрачені у зв`язку з окупацією первинні бухгалтерські документи.

Також є безпідставними доводи скаржника про наявність ознак заінтересованої особи у ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" щодо боржника через те, що під час розгляду справи №914/563/23 ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" представляв у суді адвокат Мельник М.А., проте у справі за позовом ТОВ "Рєалтрейд" до ТОВ "Авіон+", той самий адвокат Мельник М.А. представляв ТОВ "Авіон+", судом враховано наступне, оскільки вказане не підпадає під ознаки особи заінтересованої стосовно боржника, оскільки представництво у суді ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" та ТОВ "Авіон+" одним і тим же адвокатом, не визначене приписами ст. 1 КУПБ, як ознака заінтересованих осіб стосовно боржника.

Щодо доводу про наявність ознак заінтересованої особи у ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" щодо боржника через те, що працівниками поліції ТОВ "Авіон+" ототожнювалося з ТОВ "Партнер Дістрібьюшн". ТОВ "Рєалтрейд" обґрунтовує довідкою ГУ НП у Львівській області від 19.03.2022 №3940/38/02-22, виданою ТОВ "Авіон+", в котрій зазначається: "Про подальший розгляд даної заяви, представників ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" буде повідомлено додатково", що, на його думку, свідчить, що працівниками поліції ТОВ "Авіон+" ототожнювалося з ТОВ "Партнер Дістрібьюшн". Однак, вказане не свідчить про наявність ознак заінтересованої стосовно у ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" щодо боржника в розумінні ст.1 КУЗПБ.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що спільні кінцеві бенефіціарні власники ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" та ТОВ "Авіон+" не могли (не мали юридичної підстави) чинити дії, які б призвели до нездатності боржника завжди незалежно (самостійно) визначати свою господарську поведінку на ринку, що свідчить про відсутність між ними ознак контролю та пов`язаності, як обов`язкового елементу встановлення статусу заінтересованості щодо боржника в розумінні ст.1 КУЗПБ.

Ухвалою суду першої інстанції від 21.05.2024 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 27.05.2024 визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" до боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон +" у наступній черговості: 4294,40 грн (судовий збір) - вимоги першої черги; 5678525,21 грн (заборгованість за договором) - вимоги четвертої черги; 87140,00 грн. (в т.ч. 26840,00 грн - судовий збір та 60300,00 грн - авансування грошової винагороди арбітражного керуючого (витрати, пов`язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді) - вимоги першої черги; 138022740,51 грн - вимоги четвертої черги.

Судом встановлено та підтверджується Витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 28.08.2020, 25.11.2021, 01.08.2022 та 16.06.2023, що:

- засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" з часткою 100% в статутному капіталі з 24.03.2014 є ОСОБА_1 .

- засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Авіон+" з часткою 100% в статутному капіталі в період з 27.08.2020 до 19.08.2022 був ОСОБА_1 .

Згідно статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

Відповідно до наведеного у Податковому кодексі України визначення терміну "пов`язані особи" - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім`ї, які здійснюють контроль за платником податку (п.п. 14.1.159 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

У статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" міститься визначення поняття контролю, як вирішального впливу однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання.

Отже, з огляду на зазначене та наявне у законодавстві тлумачення понять "заінтересовані особи", "пов`язані особи", "кінцевий бенефіціарний власник", "заінтересовані особи стосовно боржника", "контроль", враховуючи те, що засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" (з 24.03.2014) та ТОВ "Авіон+" (з 27.08.2020 до 19.08.2022) з часткою 100% в статутному капіталі є ОСОБА_1 , є ознакою заінтересованої особи ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" стосовно боржника в розумінні ст. 1 КУзПБ, зокрема, юридична особа, з якою боржник перебуває або протягом останніх трьох років перебував під контролем третьої особи.

Суд зазначає, що грошові вимоги конкурсних кредиторів, зокрема, ТОВ "Партнер Дістрібьюшн", розглядались в попередньому засіданні за правилами Кодексу України з процедур банкрутства в редакції, чинній на момент проведення попередього засідання. Судом під час розгляду справи в попередньому засіданні не досліджувались обставини щодо заінтересованості кредиторів стосовно боржника, а відповідно в ухвалі попереднього засідання не були відображені зазначені відомості про наявність у ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" статусу заінтересованої особи стосовно боржника.

При цьому, відповідно до абзацу другого пункту 4-2 Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу України з процедур банкрутства, положення цього Кодексу в редакції згідно із Законом України "Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства та деяких інших законодавчих актів України щодо імплементації Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2019/1023 та запровадження процедур превентивної реструктуризації" застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито до набрання чинності цим Законом.

Отже, норми Кодексу України з процедур банкрутства в редакції Закону №3985-IX застосовуються також до справ про банкрутство, провадження в яких відкрито до 01.01.2025, а тому є безпідставними твердження скаржника про вихід суду за межі своїх повноважень та неможливість встановлення заінтересованості кредитора щодо боржника не в ухвалі попереднього засідання.

При цьому, норми КУзПБ, які набули чинності з 01.01.2025, не встановлюють імперативної норми заборони визнання заінтересованою особою кредитора стосовно боржника не в попередньому засіданні у справах про банкрутство, провадження в яких відкрито до 01.01.2025.

Враховуючи вищевикладене, та зважаючи на той факт, що ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" є заінтересованою особою стосовно боржника в силу закону, суд вважає за необхідне визначити ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" як заінтересованої особу стосовно ТОВ "Авіон+".

З урахуванням наведеного, суд вважає за необхідне частково задоволити заяву ТОВ "Реалтрейд" про визнання ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" заінтересованим кредитором стосовно боржника ТОВ "Авіон+".

Крім того, у заяві ТОВ "Рєалтрейд" просить врахувати відсутність у ТОВ "Партнер Дістрібьюшн", як у заінтересованої особи стосовно ТОВ "Авіон+", права вирішального голосу на зборах (комітеті) кредиторів ТОВ "Авіон+" при наданні оцінки рішенням зборів (комітету) кредиторів ТОВ "Авіон+".

Згідно із Законом України "Про внесення змін до Кодексу України з процедур банкрутства та деяких інших законодавчих актів України щодо імплементації Директиви Європейського парламенту та Ради Європейського Союзу 2019/1023 та запровадження процедур превентивної реструктуризації" від 19.09.2024 внесено зміни до ч.1 ст.48 КУЗПБ, згідно з якими у зборах кредиторів боржника можуть брати участь із правом дорадчого голосу конкурсні кредитори, заінтересовані стосовно боржника.

В свою чергу, у п.1 Розділу ІІ Прикінцеві положення Закону зазначено, що цей Закон набирає чинності з 01.01.2025.

Згідно зі ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України від 13.05.1997 №1-зп/1997 зазначено: "Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 № 1-рп/99 зазначено: "За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце".

Відповідно до ст.22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2018 №5-р/2018 зазначено: "Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності".

Стаття 3 ГПК України визначає, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

На підставі аналізу наведених вище рішень Конституційного Суду України, що містять офіційні тлумачення положень Основного Закону стосовно дії нормативно-правового акта у час, доцільно зробити висновок, що судом під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишається чинним на момент виникнення та припинення спірних правовідносин.

Законом встановлено, що він набирає чинності 01.01.2025, що має своїм прямим наслідком те, що він поширює свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття ним чинності.

Оскільки, Закон вступив в силу з 01.01.2025, то всі правовідносини, щодо обмеження прав заінтересованих кредиторів, за умови доведення щодо кредитора наявності ознак заінтересованих осіб стосовно боржника в розумінні ст.1 КУзПБ повинні оцінюватись судом з дати набрання чинності Законом - з 01.01.2025.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що всі протокольні рішення прийняті повноважними Зборами кредиторів боржник (13.12.2024, 27.12.2024) та комітетом кредиторів боржника (27.12.2024) не можуть оцінюватись Судом з урахуванням вимог Закону, як нормативного акту, що не набув чинності на момент їх прийняття.

Отже, абз.2 пункту 4-2 розділу "Прикінцеві та Перехідні положення" КУзПБ, який визначає, що положення цього Кодексу в редакції згідно із Законом застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких відкрито до набрання чинності цим Законом, однак він не передбачає ретроспективне застосування норм Закону, а встановлює його застосування до справ про банкрутство, провадження в яких відкрито до набрання ним чинності з дати набрання ним чинності, інакше, це суперечитиме ст.22, 58 Конституції України.

На підставі викладеного відсутні підстави для задоволення заяви ТОВ "Рєалтрейд" щодо врахування відсутності у ТОВ "Партнер Дістрібьюшн", як у заінтересованої особи стосовно ТОВ "Авіон+", права вирішального голосу на зборах (комітеті) кредиторів ТОВ "Авіон+" при наданні оцінки рішенням зборів (комітету) кредиторів ТОВ "Авіон+"».

Згідно ч.4 ст.75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції у справі №903/534/23(903/78/25) правомірно врахував обставини, встановлені у постанові Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.03.2025 у справі №903/534/23, залишеній без змін Верховним Судом.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" є заінтересованою особою стосовно ТОВ "Авіон+" в силу закону, однак щодо обмеження прав заінтересованих кредиторів, за умови доведення щодо кредитора наявності ознак заінтересованих осіб стосовно боржника в розумінні ст.1 КУзПБ повинні оцінюватись судом з дати набрання чинності Законом - з 01.01.2025.

Оскільки договір укладено 24.02.2020, то останній не може оцінюватись судом з урахуванням вимог Закону, що не набув чинності на момент їх прийняття.

Щодо фінансового стану ТОВ "Авіон+" на дату укладення договору, приймається до уваги наступне.

Згідно зі ст.1 КУЗПБ, неплатоспроможність - неспроможність боржника (іншого, ніж страховик або кредитна спілка) виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом, або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".

Як вбачається з матеріалів справи про банкрутство, у боржника не існувало невиконаних зобов`язань перед іншими кредиторами. Позови до боржника про стягнення заборгованості були подані з липня 2022, що доводиться чинним рішенням Господарського суду Волинської області у справі №903/534/23 (903/607/23) від 12 грудня 2023, де ця обставина встановлювалась.

Зокрема, в рішенні встановлено: «Одночасно слід зауважити, що станом на 16.05.2023 у Господарському суді Львівської області перебуває 27 справ на загальну суму заборгованості понад 75 млн грн (справа №914/1439/22, справа №914/1416/23, справа №914/2846/22, справа №914/1182/23, справа №914/36/23, справа №914/3306/22, справа №914/493/23, справа №914/1768/22, справа №914/1439/22, справа №914/1449/22, справа №914/2005/22, справа №914/316/23, справа №914/316/23, справа №914/447/23, справа №914/766/23, справа №914/1244/23, справа №914/734/23, справа №914/499/23, справа №914/1243/23, справа №914/1439/22, справа №914/1359/22, справа №914/1605/22, справа № 914/1992/22, справа №914/1257/23, справа №914/906/23, справа №914/563/23, справа №914/2958/22).Як вбачається із процесуальних рішень у зазначених справах, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішень та на сайті «Судова влада», такі позови подані в основному починаючи з липня 2022 року».

Оспорюваний договір укладено в лютому 2020, коли у боржника не існувало невиконаних зобов`язань перед іншими кредиторами, що виключає висновок про його неплатоспроможність в розумінні ст.1 КУЗПБ.

Як правильно було відмічено судом першої інстанції, в матеріалах справи про банкрутство №903/534/23, а також в межах даної справи є Звіт за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+", в тому числі про наявність ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства проведений розпорядником майна (для котрого це є прямим обов`язком згідно ст.12 КУзПБ), та ФОП Качан І.О. (яка володіє спеціальними знаннями в галузі економіки, т.2, а.с.27-126).

Також, судом обґрунтовано прийнято до уваги, що на сторінці 18 абзацу 2 вказаного Звіту зазначено: "Ще станом на кінець 2020 року, підприємство було прибутковим - розмір нерозподіленого прибутку становив 11462,0 тис.грн; а за результатами діяльності за 2021 рік його сума збільшилася до рівня 18 256, тис. грн, тобто за рік розмір нерозподіленого прибутку збільшився загалом в 1,6 рази, що відповідає сумі приросту 6794 тис. грн. Але станом на кінець 2022 року динаміка змінюється, спостерігається стрімке зниження показника до рівня 143 тис. грн, а станом на кінець 2023 року було отримано непокриті збитки на суму 14 132 тис. грн. У період 2020 - 2021 рр. темп приросту по статті (зростання нерозподіленого прибутку) складав 59,3%. Загалом щорічно у період 2020 - 2021 рр. підприємство мало позитивний чистий фінансовий результат, тобто отримувало прибуток, який щорічно зростав. За результатами діяльності у 2022 році було отримано прибуток, що був суттєво менший за попередній період, що призвело до зниження рівня нерозподіленого прибутку майже на 98%. А за результатами діяльності у 2023 році підприємством було отримано збиток, що саме й призвело до утворення непокритого збитку. Таке становище, свідчить про суттєве погіршення становища Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон +".

У Звіті за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+", в тому числі про наявність ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства показники фінансової звітності боржника оцінюються на кінець звітного періоду.

Отже, встановленим вище підтверджується, що станом на дату укладення договору поставки, боржник не мав ознак неплатоспроможності, що доводиться належним та допустимим доказом - Звітом за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+", в тому числі про наявність ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.

Щодо твердження позивача про те, що договір укладено в 2022 році, а не 2020 році, приймається до уваги наступне.

Позивач вважає, що дата оспорюваного договору поставки відрізняється від тієї, що вказана безпосередньо на самому договорі поставки - 24.02.2020 з причин того, що в договорі поставки сторонами не досягнуто згоди щодо всіх істотних умов такого договору, зокрема щодо предмету поставки, оскільки, не було погоджено вид, кількість, асортимент товару тощо, який має поставлятись.

При цьому, в п.4.1. договору поставки визначено, що вид, кількість, асортимент Товару визначається в накладних або розрахункових документах, які є невід`ємною частиною договору.

Подані відповідачем копії видаткових накладних на суму 54484159,41 грн підтверджують не лише факт здійснення поставки за договором поставки, а й вид, кількість, асортимент та ціну товару (а.с.138-267), який був предметом поставки за оспорюваним договором поставки. Також позивачем подано письмові пояснення, що дані видаткові накладні були оплачені, а тому не були заявлені при подачі зазви про відкриття провадження по справі.

Як зазначає Верховний Суд у своїй постанові від 13.03.2019 у справі №904/2158/18, накладна - це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується.

Підписання видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" і які відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків.

Згідно з частинами 1, 2 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. За визначенням статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2024 у справі №904/2393/22 виснував, що факт укладання та виконання договору поставки підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, вказана судова практика підтверджує можливість визначення переліку товарів у додаткових документах, які є невід`ємною частиною договору і свідчить про те, що навіть за відсутності детального переліку товарів у самому договорі, такий перелік може зазначатись у видаткових накладних, які є належним доказом оформлення договірних відносин між сторонами.

За доводами позивача дата укладення договору поставки є не раніше дати відкриття зазначеного в ньому рахунка 05.10.2020, що стає для позивача підставою для висновку про те, що Договір поставки укладений в межах "підозрілого періоду", визначеного ст.42 КУЗПБ.

Однак, згідно з ч.1 ст.631 ЦК України, договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не встановлено законом або самим договором.

Згідно з п.8.6. Договору поставки, цей договір вступає в силу з дати його підписання, тобто з 24.02.2020.

Як встановлено ч.1 ст.651 ЦК України, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що внесення змін до договору не змінює дати його первинного укладення. Зокрема, у постанові від 22 грудня 2021 року у справі №910/1515/21 суд підкреслив, що день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

Отже, у випадку зміни умов договору або його укладення за рішенням суду, початкова дата укладення договору залишається незмінною, якщо інше не передбачено самим рішенням.

Таким чином, аналіз норм матеріального права та правозастосовної практики Верховного Суду свідчить, що зміна умов договору шляхом укладення додаткових угод не впливає на початкову дату його укладення, якщо сторони не домовилися про інше або це не передбачено судовим рішенням, а тому датою укладення оспорюваного договору поставки є дата зазначена безпосередньо в договорі - 24.02.2020, а не дата відкриття зазначеного в ньому рахунка.

Даний факт, також підтверджено заявами свідків, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (т.3, а.с.154, 165-166):

1. ОСОБА_2 , місце проживання АДРЕСА_1 , місце роботи: не працює, РНОКПП НОМЕР_1 , номер засобу зв`язку НОМЕР_2 надав наступні свідчення.

"24 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіон+" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" (покупець) укладено договір поставки №28/02/20. Зазначений договір укладався в дату, яка вказана на договорі, тобто 24 лютого 2020 року, підпис на договорі належить мені, як тодішньому директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+", відтиск печатки наносився в дату укладення договору, тобто 24 лютого 2020 року. Ці обставиш мені відомі, оскільки, я був керівником Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіон+", який безпосередньо погоджував умови цього договору та підписував його.

28 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіон+" (покупець) укладено договір поставки №28/02-3. Зазначений договір укладався в дату, яка вказана на договорі, тобто 28 лютого 2020 року, підпис на договорі належить мені, як тодішньому директору Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+", відтиск печатки наносився в дату укладення договору, тобто 28 лютого 2020 року. Ці обставиш мені відомі, оскільки, я був керівником Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіон+", який безпосередньо погоджував умови цього договору та підписував його.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" в 2023 році зверталося до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+" з листом, в якому просило надати підписані зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+" зазначені вище договори у зв`язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" втратило власні екземпляри договорів. Працівник підрозділу бухгалтерії Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+", який готував для Товариства обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" екземпляри зазначених вище договорів, передав мені їх на підпис, до підготовлених екземплярів договорів вносились актуальні банківські реквізити станом на дату виготовлення екземплярів. Ці обставини мені відомі, оскільки, я підписував підготовлені екземпляри договорів.

Цією заявою підтверджую, що мені відомо про обізнаність про кримінальну відповідальність за надання неправдивих показань. Цією заявою заявляю про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень".

2. ОСОБА_3 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , місце роботи: директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн", РНОКПП НОМЕР_3 , номер засобу зв`язку НОМЕР_4 ,надав наступні свідчення.

"Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіон+" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" було укладено договір поставки №28/02/20 від 24 лютого 2020 року.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Авіон+" було укладено договір поставки №28/02-3 від 28 лютого 2020 року.

Обидва договори були укладені в дату, яка вказана вище щодо кожного з договорів, а саме: №28/02/20 - 24 лютого 2020 року, №28/02-3 - 28 лютого 2020 року. Підпис на обох договорах здійснювався мною, відтиск печатки наносився працівником бухгалтерії в день укладення кожного з договорів.

19 квітня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" листом за моїм підписом зверталось до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+" і просило надати підписані повноважним представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+" екземпляри вказаних вище договорів у зв`язку з їх втратою Товариством з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн". Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+" надав Товариству з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" екземпляри вказаних вище договорів, підписані зі сторони Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+" директором та з проставленням відтиску печатки на його підписі.

Про вказані обставини я можу свідчити, адже, я особисто підписував договори, як директор Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" та зазначений вище лист з проханням надати екземпляри договорів.

На підставі ч. 2 ст. 88 ГПК України підтверджую свою обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень".

Як встановлено у статті 88 ГПК України, показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім`я (прізвище, ім`я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду, що заяви свідків відповідають вимогам, порядку складання та засвідчення, визначеним у статтях 87, 88, 90 Господарського процесуального кодексу України, а тому зазначені заяви є належними та допустимими доказами у цій справі.

Щодо доводів Позивача, що рахунок № НОМЕР_5 в АТ КБ "Приватбанк" був відкритий боржником після укладення договору поставки, що є підставою для висновку про невідповідність дати договору поставки, вказаній в ньому, судом враховано наступне.

З матеріалів справи вбачається, а саме відповіді АТ КБ "Приватбанк", що рахунок № НОМЕР_6 відкрито 05.10.2020 клієнтові ТОВ "Авіон+", код ЄДРПОУ 40110917 (т.6 а.с.50).

Апелянт стверджує, що рахунок № НОМЕР_5 в АТ КБ "Приватбанк" був відкритий боржником після укладення договору поставки, що є підставою для висновку про невідповідність дати договору поставки, вказаній в ньому.

З відповіді АТ КБ "Приватбанк" вбачається, що рахунок № НОМЕР_6 відкрито 05.10.2020 клієнтові ТОВ "Авіон+", код ЄДРПОУ 40110917 (т.3, а.с.163-164).

При цьому, як слідує із заяв свідків та доводів ТОВ "Партнер Дістрібьюшн", після отримання Листа, боржник на прохання ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" виготовив примірник (екземпляр) раніше укладеного (24.02.2020) договору поставки, вилученого в ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" в ході обшуку в рамках кримінального провадження №42022102070000388, і вніс до нього актуальні банківські реквізити, що спростовує доводи Позивача про те, що договір поставки є підробленим в частині зазначення дати його укладення з підстав зазначення в ньому рахунку № НОМЕР_5 в АТ КБ "Приватбанк", який, на думку позивача був відкритим після укладення договору поставки.

Враховуючи вказані заяви свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , - є довід про те, що при виготовленні примірника (екземпляру) раніше укладеного (28.02.2020) договору поставки, боржник вніс до цього примірника актуальні банківські реквізити, що жодним чином не свідчить про підробку договору поставки в частині дати його укладення, як підставу, зазначену позивачем.

Як вбачається із відповіді на адвокатський запит Подільського управління поліції ГУ НП м.Києва від 27.03.2025, в якій зазначено, що в ході обшуку в рамках кримінального провадження №42022102070000388 у ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" було вилучено оригінали договору поставки №28/02/20 від 24.02.2020 та договору поставки №28/02-3 від 28.02.2020, тобто у цьому доказі чітко вказана дата укладення вилученого договору поставки - 28.02.2020, яка є реальною датою його укладення.

Також за даним договором здійснювалася поставка, яка була оплачена ТОВ "Авіон+" (на суму 54484159,41 грн), однак на момент відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Авіон+" у справі №903/534/23 ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" здійснили попередню оплату в розмірі 109978402,46 грн, однак ТОВ "Авіон+" поставку не здійснив.

Тому колегія суддів вважає обґрунтованим та розділяє висновок суду першої інстанції, що договір поставки №28/02/20 укладений саме 24.02.2020 і є відновленим примірником договору поставки №28/02/20 від 24.02.2020 із внесеними до нього змінами (саме зазначення нового рахунку).

Позивач також зазначав, що оспорюваний договір є нетиповим для ТОВ "Авіон+", оскільки в матеріалах справи №903/534/23 містяться заяви кредиторів з грошовими вимогами, які звернулись до суду після відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Авіон+". До заяв були додані копії договорів поставки, які укладались боржником. Як свідчать матеріали справи, ТОВ "Авіон+" ретельно підходило до укладення таких договорів, про що свідчить їх зміст, додатки, специфікації, протоколи розбіжностей. В загальній кількості, один договір складає близько 20 аркушів та враховує усі можливі випадки, які можуть спіткати сторін укладеного правочину.

З положень статей 627, 628, 638 Цивільного кодексу України вбачається, що під час укладення договору сторони є вільними у виборі умов договору, на власний розсуд та за взаємною згодою визначають умови, порядок розрахунків і платежів.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання позивача на нетиповість для ТОВ "Авіон+" оскарженого договору, оскільки вказана обставина не є підставою для визнання договору недійсним.

Також позивач посилався на те, що ТОВ "Авіон+" за оскаржуваним договором не здійснювало ні поставку товару, ні повернення попередньої оплати, що, враховуючи узгодженість дій ТОВ "Авіон+" та ТОВ "Партнер Дістрібьюшн", свідчить, що попередня оплата за оскаржуваним договором надавалась виключно для пред`явлення вимоги про її повернення і створення таким чином "дружньої" заборгованості. Вважає, що укладення оскаржуваного договору було спрямоване виключно на створення штучної кредиторської заборгованості ТОВ "Авіон+" перед ТОВ "Партнер Дістрібьюшн".

При цьому, як слідує з матеріалів справи, а саме розділу 6. договору поставки: "пп.6.1. Розрахунки за Товар здійснюються Покупцем на умовах попередньої оплати за Товар, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника; пп.6.2. Датою оплати Покупцем вартості Товару є дата зарахування цих грошових коштів на рахунок Постачальника".

Твердження позивача спростовується долученими відповідачем до матеріалів справи копіями видаткових накладних на загальну суму 54484159,41 грн за період лютий 2021 по червень 2022, в яких зазначені дата поставки, асортимент, перелік, кількість та ціна товару, який поставлявся за договором поставки.

Факт належного виконання зобов`язання повинен підтверджуватися первинними документами, котрі відповідають вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, надалі - Положення №88) та ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", згідно з якими, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність.

Згідно зі ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення; для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія чи подія, яка викликає зміни у структурі активів і зобов`язань, власному капіталі підприємства. Для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції.

Видаткова накладна є основним документом постачальника, який підтверджує факт передачі товарно-матеріальних цінностей від однієї особи до іншої, від постачальника до покупця.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, наданими ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" видатковими накладними спростовуються доводи позивача про те, що за оспорюваним договором поставки не відбувалось жодних поставок, а тільки створювалась штучна кредиторська заборгованість, що оспорюваний договір поставки не мав економічної мети, не відповідав критеріям добросовісності, оскільки за ним була здійснена лише попередня оплата з боку ТОВ "Партнер Дістрібьюшн", а також, що ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" здійснило передоплату "за абстрактний товар без здійснення зі сторони ТОВ "Авіон+" жодної поставки товарів".

Видаткові накладні, як первинні бухгалтерські документи, не є доказами, які доводять факт дати укладення договору, зазначені докази доводять факт належного виконання зобов`язання за договором поставки та факт передачі товарно-матеріальних цінностей від однієї особи до іншої, від постачальника до покупця і спростовують зазначені вище доводи позивача.

Судом враховано, що у рамках справи про банкрутство, грошові вимоги ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" у розмірі 109978402,46 грн виникли до боржника на підставі договору поставки (були сплачені, як передоплата) і доводились відповідними платіжними дорученнями та актом звірки від 30.04.2023, які позивач долучив до позову.

З доводів відповідача слідує, що ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" надавало суду саме документи на підтвердження його грошових вимог у заявленому розмірі, що й знайшло своє відображення в ухвалі Господарського суду Волинської області від 23.06.2023.

Вказане свідчить про відсутність будь-якої суперечливості в діях ТОВ "Партнер Дістрібьюшн", на яку посилається позивач, адже обставини щодо поставки товару на суму 54484159,41 грн (що доводиться доданими до відзиву на позов видатковими накладними) не входили до предмету доказування при встановленні розміру кредиторських вимог ТОВ "Партнер Дістрібьюшн" до боржника.

ТОВ "Партнер Дістрібьюшн", як кредитор боржника, належними засобами доказування в рамках справи про банкрутство боржника №903/534/23 довів факт наявності в нього кредиторських вимог до боржника на суму 109978402,46 грн.

Всі розрахунки за оспорюваним договором поставки, зокрема, на умовах попередньої оплати були предметом оцінки суду, відповідно, підставність та обґрунтованість вимог, заявлених на його підставі була перевірена судами всіх інстанцій, ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство оскаржувалась до судів апеляційної та касаційної інстанцій і залишена в силі Постановою північно-західного апеляційного господарського суду від 13.08.2023 та постановою Верховного суду від 19.12.2023.

Отже, враховуючи все встановлене вище, 24.02.2020 між Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+" укладено договір поставки №28/02/20, сторони виконували вказаний договір поставки, підтвердженням чого є, зокрема, видаткові накладні, акт звірки, платіжні інструкції тощо.

Окрім того, ухвалою Господарського суду Волинської області від 23.06.2023 у цій справі було визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн" на підставі договору поставки №28/02/20 від 24.02.2020. Вказана ухвала набрала законної сили.

Колегія суддів погоджується з викладеним в оскарженому рішенні висновком, що укладення та виконання спірного договору поставки свідчить про справжність намірів сторін правочину створити правові наслідки, обумовлені ним. Неналежне виконання ТОВ "Авіон+" своїх зобов`язань за договором в частині поставки товару не дає підстав вважати укладений договір фіктивним чи спрямованим на унеможливлення в майбутньому задоволення вимог іншого кредитора.

Як зазначає Верховний Суд у своїй постанові від 30.06.2021 у справі №927/889/18, для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості, при оскарженні заінтересованими особами угод боржника в порядку спеціальних норм КУзПБ або за правилами норм ЦК України, суду слід розглядати відповідні заяви пов`язані із недійсністю правочинів із застосуванням засад змагальності сторін у поєднанні з детальною перевіркою реальності проведення господарських операцій та наміру створення саме тих правових наслідків, що притаманні певним видам господарських правочинів.

Боржник не був неплатоспроможним, що підтверджується звітом за результатами проведення аналізу фінансово-господарської діяльності неплатоспроможного підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон+", в тому числі про наявність ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства.

У боржника не існувало невиконаних зобов`язань перед іншими кредиторами. Позови до боржника про стягнення заборгованості були подані з липня 2022, що доводиться чинним рішенням Господарського суду Волинської області у справі №903/534/23 (903/607/23).

Договір поставки укладено не у "підозрілий період". З власності боржника за договором поставки не вибуло безоплатно жодне його майно. Договір поставки не призвів до приховування активів боржника.

Отже, позивач, заявляючи про фраудаторність договору поставки із загальних підстав, як такого, що завдав шкоди йому, як кредитору, не довів коло обставин, що входить до предмету доказування при визначенні правочину фраудаторним в розумінні правозастосовної практики Верховного Суду (постанова від 30.05.2024 у справі № 925/1577/20(925/147/23), постанова від 19.01.2023 у справі №925/1248/21(925/111/22, постанова від 30.01.2024 у справі № 904/3153/22(904/4344/22)).

Позивачем не доведено наявність загальних підстав, визначених ст.ст.203, 215 ЦК України для визнання договору поставки недійсним, не доведено наявність підстав для визнання договору поставки фраудаторним.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність дій сторін при укладанні договору поставки №28/02/20 від 24.02.2020 та відповідність вказаного договору нормам законодавства. Позивачем не доведено порушення їх прав внаслідок укладеного договору, а також не доведено у чому полягає відновлення (захист) їхнього цивільного інтересу внаслідок визнання правочину недійсними.

Щодо заяви відповідача про застосування до позовних вимог позовної давності, то суд першої інстанції правомірно зазначив, що відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.78 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи засади добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, колегія суддів вважає обґрунтованим та правомірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Реалтрейд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Партнер Дістрібьюшн", Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіон +", третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору розпорядник майна ТОВ "Авіон+" арбітражний керуючий Григор`єв Валерій Васильович, третя особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватне акціонерне товариство "Херсонський хлібокомбінат", про визнання недійсним договору поставки №28/02/20 від 24.02.2020.

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рєалтрейд" на рішення Господарського суду Волинської області від 07.07.2025 у справі у справі №903/534/23 (903/78/25) залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскарженою до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 22.10.2025

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Крейбух О.Г.