Постанова від 15.10.2025 по справі 926/1448-б/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2025 року

м. Київ

cправа № 926/1448-б/24 (926/2648/24)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я.,

за участі секретаря: Купрейчук С.П.,

за участі представників судового засідання відповідно протоколу судового засідання від 15.10.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Капабланка"</a>

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.02.2025

та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.06.2025

у справі № 926/1448-б/24 (926/2648/24)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремарі"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Капабланка"</a>,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічного акціонерного товариства "Укрнафта",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Берлі ЛТД", 2)Уповноваженої особи учасників боржника ТОВ "Ремарі",

про визнання договору недійсним

в межах справи №926/1448-б/24

за заявою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

про банкрутство ТОВ "Ремарі"

ВСТАНОВИВ:

1. У провадженні Господарського суду Чернівецької області перебуває справа №926/1448-б/24 за заявою Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" про банкрутство ТОВ "Ремарі".

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи

2. Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 17.06.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Ремарі" за заявою ініціюючого кредитора - ПАТ "Укрнафта" у зв`язку із неспроможністю боржника погасити майнові зобов`язання на загальну суму 112 307 606,87 грн.

3. Вимоги ініціюючого кредитора до боржника підтверджені рішеннями Господарського суду Чернівецької області від 30.08.2022 у справі №926/2137/22 та від 22.09.2022 у справі №926/2136/23, на виконання яких 23.09.2022 та 01.11.2022 відповідно видані накази.

4. 17.10.2022 відкрито виконавчі провадження №70084092 з примусового виконання наказу у справі №926/2137/22, а 30.11.2022 №70438468 наказу у справі №926/2136/22, про що винесені постанови.

5. В межах вказаних виконавчих проваджень №70084092 та №70438468 винесені постанови від 17.10.2022 та 30.11.2022 про арешт коштів та майна боржника ТОВ "Ремарі".

6. Постановами про повернення виконавчого документа стягувачу від 28.11.2023 у виконавчих провадженнях №70084092 та №70438468 накази повернуті ПАТ "Укрнафта" на підставі п.2, 9 ч. 1 ст.37 Закону України "Про виконавче провадження" (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними). При цьому, під час повернення виконавчих документів стягувачу, раніше накладений арешт на усе майно боржника, не скасовувався.

7. 25.03.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Чернівецької області Кондрюком К.О. повторно було відкрито виконавчі провадження з виконання вказаних вище двох наказів суду.

8. Постановою Господарського суду Чернівецької області від 09.10.2024 у цій справі про банкрутство ТОВ "Ремарі", боржника визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором, арбітражного керуючого Ткачука О.В.

9. У ліквідаційній процедурі ліквідатором встановлені обставини укладення договору про відступлення права вимоги №БЕ-0304 від 03.04.2023, який, на думку ліквідатора є фраудаторним правочином, що стало підставою для ініціювання провадження у цій справі №926/1448-б/24 (926/2648/24) про визнання недійсним цього договору.

10. Відповідно до п.1.1. такого договору, первісний кредитор (ТОВ "Ремарі") передав належне йому право грошової вимоги на отримання від ТОВ "Берлі ЛТД" заборгованості на загальну сум 4 010 721,01 грн, що виникла за договором № 0421/021 від 15.04.2021 який укладений між первісним кредитором та боржником, а новий кредитор (ТОВ "Капабланка") прийняв ці вимоги та мав сплатити первісному кредитору суму коштів в розмірі та порядку, визначеному цим договором.

11. Право вимоги, зазначене у п. 1.1., згідно п. 1.2 договору, переходить до нового кредитора з моменту підписання цього договору.

12. За передане право вимоги, новий кредитор сплачує первісному кредитору суму у розмірі 4 010 721,01 грн. (п.2.1. договору).

13. Новий кредитор зобов`язується до 31.12.2023 перерахувати первісному кредитору грошову суму, визначену у п. 2.1. договору у порядку та в розмірі, визначених сторонами у додаткових угодах до цього договору (п.2.2. договору).

14. Згідно п.5.1. даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2023, але в будь-якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

15. За твердженнями позивача, новий кредитор - ТОВ "Капабланка" не сплатило коштів ТОВ "Ремарі" за відступлене право вимоги.

16. В подальшому, на підставі договору №КП-1 від 10.04.2023 сторони здійснили зарахування зустрічних однорідних вимог, за наслідками чого припинилися зобов`язання TOB "Капабланка" перед TOB "Ремарі", що виникли на підставі договору про відступлення права вимоги №БЕ-0304 від 03.04.2023 в розмірі 4 010 721,01 грн.

Крім того, боржник 03.04.2023 уклав окрім оспорюваного договору також ще 30 (тридцять) договорів відступлення права вимоги на загальну суму 95 427 726,71 грн, а вже 10.04.2023 уклав з ТОВ "Капабланка" договір про зарахування зустрічних однорідних вимог №КП-1, що випливають в тому числі, з наведених 30 договорів відступлення права вимоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

17. Господарський суд Чернівецької області рішенням в окремому позовному провадженні від 21.02.2025 у справі 926/1448-б/24 (926/2648/24) позов задовольнив. Визнав недійсним договір №БЕ-0304 про відступлення права вимоги від 03.04.2023, укладений між ТОВ "Ремарі" та ТОВ "Капабланка", стягнув з ТОВ "Капабланка" на користь ТОВ "Ремарі" судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

18. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 (з урахуванням ухвали про виправлення описки у даті постанови) рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.02.2025 у справі №926/1448-б/24 (926/2648/24) залишено без змін.

19. Суди виходили з того, що саме внаслідок укладення оспорюваного договору боржник зменшив свою платоспроможність на шкоду інтересам кредиторів та став неплатоспроможним щодо погашення заборгованості перед стягувачем ПАТ "Укрнафта", що стало безпосередньою підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство.

Також суди встановили доведеність факту відсутності активів (в частині як наслідок укладення спірного договору) у боржника для задоволення вимог стягувача у виконавчому провадженні та кредиторів у справі про банкрутство на підставі постанови державного виконавця про повернення виконавчих документів стягувачу у зв`язку із відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього заходи щодо розшуку такого майна, виявилися безрезультатними. Щодо такого ж висновку у справі про банкрутство, то підтвердженням цьому є постанова суду першої інстанції про визнання боржника банкрутом, як висновок про відсутність достатніх у боржника активів щоб відновити платоспроможність і хоча б частково погасити грошові вимоги конкурсних та поточних кредиторів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20. До Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Капабланка"</a> надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить Суд скасувати рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.02.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 у справі №926/1448-б/24 (926/2648/24) та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

21. На виконання приписів пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України скаржник посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України та вказує, що судами попередніх інстанції в оскаржуваних судових рішеннях не враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

- у постановах Верховного суду від 29.05.2020 у справі № 922/1903/18, від 14.11.2024 у справі №922/5110/21(922/4755/23), від 22.04.2021 у справі 908/794/19 (905/1646/17) щодо визначення ознак фраудатарного правочину у справах про банкрутство (неплатоспропоможність);

- постановах Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 910/3559/21 (910/19810/20), від 14.11.2024 у справі № 922/5110/21 (922/4755/23), від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 щодо застосування ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 3,13 ЦК України;

- у постанові Верховного суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) щодо застосування ст.ст. 12, 44, 42 Кодексу України з процедур банкрутства;

-у постанові Верховного суду від 19.07.2023 у справі № 912/3751/19, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 щодо застосування ефективного способу захисту суб`єктивного права.

-Також скаржник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України та вказує, що судові рішення підлягають скасуванню на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України.

-В обґрунтування скаржник вказує, що суди не взяли до уваги наявний в матеріалах справи доказ щодо активів боржника - Інвентаризацію активів, встановлений розпорядником майна ТОВ "Ремарі" та зафіксований судом у судовому рішенні (ухвалі). Суди не провели порівняльний аналіз активів боржника з кредиторською заборгованістю перед ПАТ "Укрнафта" після укладання Договору відступлення (оспорюваного правочину), не довели факту наявності неплатоспроможності боржника за фактом укладення такого Договору відступлення.

-Зазначає, що суди дійшли висновку, що факт відсутності активів боржника після проведення оспорюваного правочину достатньо підтверджується висновком виконавчого провадження про невиявлення активів боржника. Але, в апеляційній скарзі скаржник наголошував на тому, що судом першої інстанції при розгляді цієї справи не взятий до уваги встановлений цим же судом під час розгляду справи про банкрутство ТОВ "Ремарі" факт (доказ) наявності інших достатніх активів, які у своїй сумі є значними та покривають кредиторські вимоги ПАТ "Укрнафта", та які існували як до так і після проведення спірного правочину.

Скаржник зазначає, що про цю обставину взагалі не згадується у рішеннях судів, а тому вважає, що вона взагалі не була взята цими судами до уваги, а доказ, що її підтверджує, не оцінений судами.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

22. АТ «Укрнафта» та ТОВ "Ремарі" подано відзиви на касаційну скаргу з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Провадження у Верховному Суді

23. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №926/1448-б/24 (926/2648/24) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2025.

24. Ухвалою Верховного Суду від 25.08.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Капабланка"</a> на рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.02.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 у справі №926/1448-б/24 (926/2648/24) та призначено до розгляду касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Капабланка"</a> у справі №926/1448-б/24 (926/2648/24) на 15 жовтня 2025 року о 12:00 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.

25. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №926/1448-б/24 (926/2648/24) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2025.

Розгляд клопотань

26. До початку судового засідання до Верховного Суду надійшло клопотання ТОВ "Капабланка", у якому останнє просить передати справу №926/1448-б/24 (926/2648/24) на розгляд Судової палати для розгляду справ про банкрутство для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні Верховного суду цієї судової палати у справі № 905/2030/19(905/2445/19) від 24.11.2021 (щодо ознак фраудатарного правочину у справах про банкрутство та альтернативності застосування спеціальних засад цивільного законодавства при розгляді фраудаторних правочинів у справах про банкрутство) та розгляду касаційної скарги ТОВ «Капабланка».

27. ТОВ "Капабланка" вважає, що потрібно відступити від висновку Верховного Суду складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду по справі № 905/2030/19(905/2445/19) від 24.11.2021 р. в частині щодо ознак фраудаторності правочинів під час розгляду справи про банкрутство за фактом завдання шкоди правочином кредиторам (кредитору).

На думку заявника, обґрунтованою ознакою фраудаторності у справах про банкрутство є факт доведення за правочином боржника до стану його неплатоспроможності.

28. Крім того, скаржник вважає суперечливою і саму постанову Верховного Суд у складі Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у у справі № 905/2030/19(905/2445/19) від 24.11.2021 р., за якою одночасно містяться різні за своїм значенням висновки щодо ознак фраудаторності, а саме: фраудаторним правочином є правочин, що завдає збитки кредиторам та фраудаторним правочином є правочин, що призвів до неплатоспроможності боржника. Наявність одночасно двох схвальних цим рішенням Верховного суду висновків щодо ознак фраудаторності призводить до того, що Верховний Суд між цими висновками ставить «знак рівності» або вважає їх синонімами один одному.

29. Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання, відмовила у його задоволенні з огляду на таке.

30. Згідно з частиною першою статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати.

31. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 303 ГПК України).

32. Основним завданням Верховного Суду є забезпечення сталості та єдності судової практики (частини перша статті 36 Закону "Про судоустрій і статус суддів").

33. Тобто з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій, Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення або підходи застосовані в цих рішеннях мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці Європейського суду з прав людини; існування невідповідності критерію "якість закону" законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

34. Необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 та постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 904/3860/19, від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13).

35. Сформовані у постанові судової палати у справі № 905/2030/19(905/2445/19) від 24.11.2021 правові висновки є усталеними та неодноразово підтримані Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у багатьох інших справах, що розглядали і після ухвалення наведеної постанови.

36. Водночас, проаналізувавши доводи клопотання ТОВ "Капабланка" та норми права, що регулюють спірні правовідносини, враховуючи актуальну судову практику Верховного Суду (аналіз якої свідчить про відсутність суперечливої та різної практики у питаннях визначення фраудаторності правочинів та беручи до уваги необхідність дотримання принципу юридичної визначеності, як складового елементу верховенства права, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для передачі цієї справи на розгляд судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в порядку частини першої статті 302 ГПК України.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

37. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.

38. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

39. Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені за наслідками розгляду позовної заяви ліквідатора ТОВ "Ремарі" у справі про банкрутство про визнання недійсним договору №БЕ-0304 про відступлення права вимоги від 03.04.2023, укладеного між ТОВ "Ремарі" та ТОВ "Капабланка", який має ознаки фраудаторного.

40. Звертаючись із вимогами про визнання недійсним правочину, заявник згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для визнання його недійсним.

41. Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, згідно з якими, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

42. Розгляд та захист порушених справ у межах справи про банкрутство має певні характерні особливості, що відрізняються від позовного провадження. Передусім це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

43. До таких засобів віднесено інститут визнання недійсними правочинів боржника та спростування майнових дій боржника у межах справи про банкрутство, закріплений у статті 42 КУзПБ.

44. Згідно з положеннями зазначеної статті КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, зокрема, з таких підстав:

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна (частина 1).

45. Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав, зокрема: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою (частина 2).

46. Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду (зокрема викладеною в постанові від 13.03.2025 у справі №904/1733/23(904/2678/23) (на яку посилається скаржник, та від 30.05.2024 у справі №925/1577/20(925/287/23)), відповідно до частини 1 статті 42 КУзПБ необхідною умовою для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, є встановлення обставин щодо порушення прав боржника або кредиторів внаслідок укладення такого правочину. Тоді як частиною 2 статті 42 КУзПБ не встановлено додаткових умов для визнання правочину недійсним, з підстав передбачених у ній, а визначено окремі, самостійні підстави для визнання недійсними відповідних правочинів. Тобто саме по собі вчинення правочину із заінтересованою особою має наслідком його недійсність.

47. Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів.

48. Водночас однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

49. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

50. Частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

51. Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

52. Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, й це передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

53. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимог іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

54. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

55. Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані зі зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.

56. Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.

57. Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності з огляду на презумпцію фраудаторності правочину, вчиненого боржником на шкоду кредиторам.

Подібні за змістом висновки, зокрема, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20.

58. Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові також зауважила, зокрема, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

59. У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

60. Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є "вживанням права на зло". За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

61. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19) звернув увагу на те, що фраудаторним правочином може бути як оплатний, так і безоплатний договір, як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

62. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засідання у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

63. Встановлені судами обставини цього спору доводять, що спірний договір відступлення права вимоги укладено в період існування арешту на майно та кошти, накладеного у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання рішень за вимогами ПАТ "Укрнафта", яке у подальшому ініціювало провадження у справі про банкрутство, тому правомірним є посилання судів попередніх інстанцій на загальні норми визнання правочину недійсним як фраудаторного (на шкоду кредиторам) з посиланням як на загальні правові підстави, передбачені ч.ч. 2 та 3 ст. 13, ч.1 ст. 203 та ч.1 ст. 215 ЦК України, так і спеціальні, ч.4 ст. 9 "Про виконавче провадження" та ст. 42 КУзПБ, зважаючи на його вчинення у "підозрілий", трирічний період до відкриття банкрутства та в період виконання судових рішень органами державної виконавчої служби та приватним виконавцем.

64. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна (стаття 56 Закону України "Про виконавче провадження").

65. Оскільки, арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна, відтак, дії боржника щодо відчуження майна в період накладення арешту не можна вважати добросовісними.

66. Крім того, як встановлено під час розгляду справи, пунктом 2.1. та 2.2. Договору передбачено, що за передане право вимоги, зазначене в п. 1.1. Договору, Новий кредитор сплачує Первісному кредитору суму у розмірі 4 010 721,01 грн в строк до 31 грудня 2023 року, однак, ТОВ "Капабланка" не сплатило ТОВ "Ремарі" грошові кошти, а в подальшому, на підставі Договору №КП-1 від 10 квітня 2023 року сторони здійснили зарахування зустрічних однорідних вимог щодо припинення зобов`язання ТОВ "Капабланка" перед ТОВ "Ремарі" на підставі Договору про відступлення права вимоги №БЕ-0304 від 03 квітня 2023 року в розмірі 4 010 721,01 грн, отже ТОВ "Ремарі" прибутку не отримало.

67. Судами встановлено, що внаслідок укладення оспорюваного договору боржник зменшив свою платоспроможність на шкоду інтересам кредиторів та став неплатоспроможним щодо погашення заборгованості перед стягувачем ПАТ "Укрнафта", що стало безпосередньою підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство.

68. У цьому контексті слід відзначити, що договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов`язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов`язання і завдає шкоди кредитору.

69. Судами, також встановлено відсутність активів боржника з посиланням на постанову державного виконавця про повернення виконавчих документів стягувачу, у зв`язку із відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а також ухвалення постанови про визнання боржника банкрутом у справі про банкрутство ТОВ «Ремарі» та встановлення обставин відсутності достатніх у боржника активів для відновлення платоспроможності та погашення грошових вимог конкурсних та поточних кредиторів.

70. Оскільки, договір відступлення супроводжувався взаємозаліком, а відтак майно фактично вибуло з володіння боржника без компенсації в ліквідній формі, відтак, правильним є висновок обох попередніх інстанцій про те, що боржник відчужував належне йому майно (право грошової вимоги), у так званий «підозрілий період», за наявності незадоволених вимог стягувача у виконавчих провадженнях та встановленої заборони розпоряджатися арештованим майном, що свідчить про зловживання правом власності, оскільки такі дії боржника були направлені на унеможливлення задоволення вимоги стягувача ПАТ "Укрнафта", що призвело до відкриття справи про банкрутство ТОВ «Ремарі» та у подальшому, до визнання боржника банкрутом.

71. Щодо ефективності способу захисту у цьому спорі, слід зазначити таке.

72. У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

73. Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ГПК України).

74. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

75. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

76. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

77. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

78. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 02 .02.2021 у справі № 925/642/19).

79. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, суди мають враховувати його ефективність. Це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

80. Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 .01.2021 у справі № 916/1415/19, від 20.07.2022 у справі № 806/5244/15).

81. Верховний Суд у постанові від 17.10.2024 у справі № 914/2161/23 зробив такі висновки: «… фраудаторним може виявитися будь-який правочин, укладений між учасниками господарських правовідносин, якщо він направлений на уникнення виконання зобов`язань перед кредиторами в майбутньому. Такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч.ч 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі ст. 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.»

82. Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, враховуючи те, що в силу ч.2 ст. 190 ЦК України право вимоги не є споживною річчю, то відповідно неможливо від одного забрати і до іншого передати (примусові заходи на виконання рішення суду) те, що не відноситься до матеріального світу, і виконання такого судового рішення про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги вичерпується (реалізовується) вступом у чинність такого судового рішення без застосування заходів примусового впливу.

83. Отже, з урахуванням правової природи договору про відступлення права вимоги, за яким передається не річ матеріального світу, а право як таке, то позивачем обрано належний та ефективний спосіб захисту щодо визнання правочину недійсним, який повертає сторони договору у попереднє становище та повертає до складу ліквідаційної маси банкрута дебіторську заборгованість (права вимоги) до ТОВ "Берлі ЛТД" в розмірі 4 010 721,01 грн.

84. В свою чергу, ТОВ "Капабланка" не позбавлений права звернутись із кредиторськими вимогами до боржника у справу про банкрутство ТОВ «Ремарі».

85. Крім наведеного, слід відзначити що Скаржник у своїй касаційній скарзі посилається на низку постанов Верховного Суду, проте не враховує, що суть касаційного оскарження полягає не в абстрактному посиланні на судову практику, а в тому, що оскаржуване судове рішення має бути ухвалене всупереч висновку Верховного Суду в подібних правовідносинах.

86. У свою чергу, скаржник не ідентифікує ані змісту таких правовідносин, ані конкретних правових висновків, всупереч яким прийнято оскаржувані рішення.

87. Обрані скаржником постанови Верховного Суду стосуються різних обставин укладання правочинів поза межами підозрілого періоду, добросовісності дій контрагентів, аналізу повноти доказової бази тощо та не встановлюють однозначного стандарту, який би прямо суперечив висновкам судів у цій справі.

88. В переважній більшості наведені скаржником постанови містять загальні міркування про фраудаторність, які суди апеляційної та першої інстанцій у цій справі застосували правильно, пославшись на норми матеріального права та на постанови Верховного Суду.

89. Отже, відсутні підстави вважати, що суди першої та апеляційної інстанції ухвалили рішення із відступом від висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, а самі доводи скаржника зводяться до незгоди із оскаржуваними судовими рішеннями.

90. Наведене спростовує доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

91. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що оскаржувані судові рішення прийняті з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

92. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

93. На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та необхідність залишення оскаржуваних рішень попередніх судових інстанцій у цій справі без змін.

Судові витрати

94. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Капабланка"</a> залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернівецької області від 21.02.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 19.06.2025 у справі № 926/1448-б/24 (926/2648/24) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді К.М. Огороднік

В.Я. Погребняк