Рішення від 23.10.2025 по справі 404/11070/24

Справа № 404/11070/24

Номер провадження 2/404/3125/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2025 року Фортечний районний суд міста Кропив ницького

в складі: головуючого судді Кулінка Л.Д.

за участю секретаря Котової К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в місті Кропивницькому цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 у грудні 2024 року звернувся до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно її малолітньої дитини: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти, на утримання ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але ен менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з моменту звернення до суду, і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Позов мотивований тим, що з 04.07.2015 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають спільну неповнолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Заочним рішенням Кам`янсько-Дніпровського районного Запорізької області від 01 грудня 2020 року шлюб між ними розірвано. До повномаштабного вторгнення відповідачка з дочкою проживали на території Кам`янсько-Дніпровського районну Запорізької області. Після повномаштабного вторгнення відповідачка привезла йому доньку в місто Запоріжжя і поїхала з міста залишивши дитину з ним. Мати з цього часу з ними не проживає, з дитиною не спілкується, не займається вихованням дитини, ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не виявляє до дочки будь-якої батьківської уваги та турботи. Тому, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Ухвалою судді Кіровського районного суду міста Кіровограда від 11 лютого 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. На підставі частини третьої статті 53 Цивільного процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради. Витребувано у Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради письмовий висновок щодо розв`язання спору про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно її малолітньої дитини: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.19-20).

На виконання вимог ухвали Кіровського районного суду міста Кіровограда від 11 лютого 2025 року Управлінням з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради надано до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно її малолітньої дитини: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.41-44).

Ухвалою Фортечного районного суду міста Кропивницького від 22 травня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті, призначено судове засідання з викликом свідків (а.с.49)

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позов в повному обсязі, просила задовольнити, з посиланням на обставини викладені в позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином (а.с.27, 54, 62, ), причини неявки суду не відомі, заяв, клопотань та відзиву на позов до суду не подавала.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином (а.с.61), причини неявки суду не відомі, заяв, клопотань та відзиву на позов до суду не подавала.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд встановив таке.

Батьками дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 13 жовтня 2015 року виданого Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Кіровоградського міського управління юстиції, актовий запис № 358 (а.с. 9).

Відповідно до довідки № 17 від 20 січня 2023 року, виданої головою Квартального комітету № 24, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та має такий склад сім`ї: дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Дитина знаходиться на утриманні батька (а.с. 10).

Відповідно до довідки № 6 від 14 червня 2024 року, виданої головою Квартального комітету № 24, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та має такий склад сім`ї: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 11).

Згідно довідки № 25 від 20.09.2022 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , навчається в 1 класі Комунального закладу «Козацька гімназія Кропивницької Міської ради (наказ про зарахування № 32-р від 29.08.2022 року «Про зарахування учня в перший клас») (а.с. 12).

Згідно довідки № 40 від 14 червня 2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , навчається в 3 класі Комунального закладу «Козацька гімназія Кропивницької Міської ради. Зі слів класного керівника мати ОСОБА_2 навчанням дитини не цікавиться, батьківські збори та школу зовсім не відвідує, з вчителями щодо навчання дитини не спілкується (а.с. 13).

ОСОБА_1 працює водієм автотранспортних засобів з 25.07.2022 року (наказ про прийняття на роботу № 33-к від 22.07.2022 року), що підтверджується довідкою від 04.06.2022 року, виданої директором ТОВ «СК+К» (а.с. 14).

Відповідно до характеристики від 04.06.2024 року ОСОБА_1 з липня 2022 року працює у ТОВ «СК+К» на посаді водій автотранспортних засобів. За час роботи зарекомендував себе як відповідальний і дисциплінований працівник, який може проявити ініціативу і прийняти правильне рішення в питаннях, що стосуються його професійної діяльності і знаходиться в межах його компетенції. До виконання своїх професійних обов`язків відноситься старанно: здійснює перевезення вантажів, технічне обслуговування автотранспортних засобів. Має високу працездатність. Робочий час витрачає продуктивно. Взаємовідносини з колективом склалися хороші, дотримується корпоративних правил і норм. Користується у керівництва підприємства довірою. Критику на свою аддресу сприймає з розумінням, над наявними недоліками працює результативно і усуває їх в короткі терміни. Дисциплінарні стягнення до ОСОБА_1 не застосовувались (а.с. 15).

В судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , зазначили що вихованням та розвитком дитини ОСОБА_3 займається батько та бабуся, яка є матір`ю позивача, самостійно без допомоги та участі матері дитини, відповідача давно не бачили.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 Сімейного кодексу України).

Відповідно до статті 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою Сімейного кодексу України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 Сімейного кодексу України ). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Положення статтей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України покладають на кожну сторону обов`язок довести обставини, які мають значення для справи і на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 Цивільного процесуального кодексу України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 Цивільного процесуального кодексу України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

В оцінці доводів позовних вимог, суд враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У даній справі позивач, звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться донькою, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що вважав достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав, а також вважає, що це відповідатиме інтересам дитини.

Показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 суд вважає не достатніми для підтвердження неналежного виконання батьківських обов`язків матері ОСОБА_2 , стосовно неповнолітньої доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Виконавчий комітет Кропивницької міської ради, на який покладені повноваження органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав матір, ОСОБА_2 , стосовно неповнолітньої доньки, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що надано відповідний висновок, діючи виключно в найкращих інтересах дитини (а.с.42-44).

Водночас, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку.

Проаналізувавши зміст цього висновку суд вважає, що він ґрунтується тільки на обстежені житлових умов батька та на відомостях, яких надав сам позивач. Житлові умови матері не обстежувались, не з`ясовувався її матеріальний, сімейний стан, бесіда з нею, що проведена по телефону не підтверджена іншими доказами, інші обставини, повідомлені у висновку викладені формально, без посилання на будь-які докази. Зміст висновку ґрунтується на обставинах, викладених в позовній заяві, однак будь-які дії по з`ясуванню обставин, викладених в позові органами опіки не вчинялись.

Заслуговує на увагу і той факт, що засідання комісії проводилося без участі відповідача, а відтак суд оцінює висновок Виконавчого комітету Кропивницької міської ради, критично та вважає таким, що не відповідає іншим обставинам справи.

Судом також враховано, що дитини після розірвання шлюбу між сторонами проживала з матір`ю і зі слів позивача лише через війну привезла дитину до батька, в більш безепечні умови. Сама відповідач зі слів представника позивача повернулась на тимчасово окуповану територію, однак переконливих та підтведжених доводів такого поверненнся суду не наведено.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) Верховний Суд виснував, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно дитини не є обов`язковим для суду (частини п`ята, шоста статті 19 Сімейного кодексу України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, Верховний Суд вважав, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про наявність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Аналогічна правова позиція викладені у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22.

Слід звернути увагу на те, що саме на позивача покладено обов`язок доведення свідомого ухилення відповідачкою від участі у вихованні дитини.

Натомість у справі, що розглядається, позивач не надав належних та достатніх доказів на підтвердження заявлених вимог про позбавлення батьківських прав на підставі пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України.

Враховуючи, що у матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні дочки, умисне і свідоме нехтування обов`язками матері, суд робить висновок про не встановлення правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її малолітньої дочки, а відтак у задоволенні позову відмовляє з підстав його необґрунтованості та недоведеності.

Щодо позовних вимог про стягнення аліментів суд зазначає наступне.

Зважаючи на те, що вимога позивача про стягнення з відповідачки на її користь аліментів на утримання дитини є по суті похідною вимогою від первісної вимоги про позбавлення останньої батьківських прав, у задоволенні якої судом відмовлено, суд доходить переконливого висновку про те, що похідні вимоги також не підлягають задоволенню, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судові витрати у відповідності до пункту 2 частини другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись статтями 19, 150, 155, 164 Сімейного кодексу України, статтями 4, 10, 11, 12, 76-81, 141, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, відмовити в повному обсязі.

Судові витрати залишити по фактично понесеними позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової кратки платника податків НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий; місце проживання: АДРЕСА_2 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Управління з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради, місцезнаходження: 25006, місто Кропивницький, вулиця Велика Перспективна, будинок № 41.

Повний текст рішення суду складено 28.10.2025 року.

Суддя Фортечного районного

суду міста Кропивницького Людмила КУЛІНКА

Суддя Фортечного районного суду

міста Кропивницького Л. Д. Кулінка