Рішення від 27.10.2025 по справі 720/1975/25

27.10.2025

Справа № 720/1975/25

Провадження № 2-о/720/444/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2025 року Новоселицький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Ляху Г.О.

з участю секретаря Савка К.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Новоселиця цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту самостійного виховання матірю малолітньої дитини, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник звернулась до суду із заявою про встановлення юридичного факту самостійного виховання матір`ю своєї малолітньої дитини, посилаючись на те, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .. Від шлюбу мають одну малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Новоселицького районного суду від 19 березня 2020 року шлюб між ним та відповідачем був розірваний. На даний час батько дитини вихованням не займається. На даний момент заявник проживає в Румунії та 11 листопада 2023 року одружилась за громадянином Румунії. Наразі повстало питання щодо встановлення факту самостійного виховання матір`ю дитини, метою якого є необхідність влаштування дитини на навчання в школі в Румунії, оскільки за законодавством Румунії, необхідний дозвіл батька. Оскільки іншим чином встановити даний факт чинним законодавством не передбачено, просила встановити юридичний факт самостійного виховання матір`ю своєї малолітньої дитини.

Представник заявника в судове засідання не з`явилась, однак просила розгляд справи провести без її участі та заявлені вимоги задовольнити.

Заінтересовані особи ОСОБА_2 та представник органу опіки та піклування Мамалигівської сільської ради Чернівецької області будучи належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, в судове засідання не з`явились.

Дослідивши матеріали справи, давши відповідну правову оцінку зібраним у матеріалах справи доказам, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 124Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 19ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст.293ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно п. 5 ч. 2 ст.293ЦПК України у порядку окремого провадження розглядаються в тому числі справи про встановлення фактів, що має юридичне значення.

У відповідності до ч. 2 ст.315ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно роз`яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

При цьому, наведений ЦПК перелік фактів, які встановлюються судом, не є вичерпним. За наявності зазначених умов суд може встановлювати й інші факти, що мають юридичне значення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Такі висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23) та інших.

Предметом даної заяви є юридичний факт самостійного виховання дитини. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за мною певного соціально-правового статусу матері, яка самостійно виховує та утримує дитини, з метою отримання можливості одноосібного звернення матір`ю до державних, медичних та освітніх закладів він імені та в інтересах дитини в Румунії, за місцем її проживання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) зробила висновок, що «факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, зокрема на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить заявник не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

За установлених обставин факт самостійного виховання дитини матір`ю (батьком) не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим така заява має бути залишена без розгляду».

12 лютого 2025 року колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду своєю ухвалою передала на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 127/3622/24 для уточнення висновку, який викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23), за яким факт самостійного виховання дитини матір`ю (батьком) взагалі не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим такі заяви слід залишати без розгляду.

19 березня 2025 року Велика Палата Верховного Суду своєю ухвалою (провадження № 14-25цс25) повернула справу № 127/3622/24 на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду.

Ухвала Великої Палати Верховного Суду мотивована тим, що Висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) ґрунтувались на загальних нормах, які врегульовували питання встановлення юридичного факту на час виникнення спірних правовідносин (звернення до суду із заявою у серпні 2022 року та її вирішення судом 09 грудня 2022 року), на які не поширювались положення Закону № 3633-IX, який набрав чинності 18 травня 2024 року та яким статтю 26Закону №2232-ХІІ викладено в новій редакції.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що наведений нею у постанові підхід щодо встановлення факту самостійного виховання дитини як юридичного факту був обґрунтований з урахуванням мети, для якої заявник просив установити цей факт у сукупності з установленими в справі обставинами, за якими між батьками дитини був укладений договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків, яким вони узгодили порядок участі кожного із них у вихованні їхнього спільного сина, а також іншими обставинами, які свідчили про неможливість встановлення такого факту в порядку окремого провадження.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин і оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі (подібний висновок міститься в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 726/2166/19 та від 13 липня 2023 року в справі № 922/5158/21).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, обґрунтування колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду необхідності уточнення висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23, не знайшло свого підтвердження, оскільки висновки, від яких пропонується відступити шляхом їх уточнення, Велика Палата Верховного Суду сформулювала у справі за інших правовідносин, які виникли і були вирішені судом по суті до набрання чинності Законом № 3633-IX, а отже, правовідносини в справі № 201/5972/22 не є подібними до правовідносин у цій справі.

Порядок встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини в окремому провадженні визначений тому, що саме в порядку окремого провадження суд встановлює обставини та перевіряє (підтверджує) їх доказами незалежно від наданих сторонами доказів та зазначених доводів на їх спростування.

З урахуванням викладених висновків Верховного Суду та обставин, встановлених у даній справі, суд висновує таке.

Згідно до ч. 1 ст.141СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до статті 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Пунктом 1 статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В чинному законодавстві використовується термін «батьки», під яким розуміють «батько і мати». В той же час, в законодавстві відсутнє визначення поняття «одинока матір», «одинокий батько», що спричиняє складність користування даним статусом та часто має наслідком порушення належних особі прав, бо з тих нормативних регулювань, що містяться в законах, підзаконних актах, судовій практиці, випливають суперечності.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 року № 91 одинокою матір`ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року в справі № 299/2388/16-ц зазначив, що основним критерієм під час визначення статусу одинокої матері (батька) є виховання та утримання дитини без участі батька (матері) .

Судом встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 10 жовтня 2016 року. Від спільного шлюбу мають одну малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Новоселицького районного суду від 19 березня 2020 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був розірваний (справа № 720/2587/19, провадження № 2/720/233/20).

Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 вбачається, що заявник одружилась з ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Плоєшті, Прахова, Румунія.

Згідно довідки спілки власників «Hale-Sud» ОСОБА_5 є власником квартири по АДРЕСА_1 та разом з ним зареєстровані та проживають ОСОБА_1 та її син ОСОБА_3 ..

З довідки середньої школи Єлена Доамн Плоєшті, Румунія вбачається, що малолітній ОСОБА_3 зарахований до підготовчого класу навчальний період 2024-2025 рік.

З медичної довідки медичного центру «MediUrg» ОСОБА_3 на обліку із хворобами не стоїть та є здоровим.

Тим самим, з вказаних доказів слідує, що дитина проживає разом із матір`ю, яка піклується про неї, бере участь у її вихованні та утриманні, забезпечує достатній рівень освіти незалежно від стосунків сторін, в той час коли батько самоусунувся від виховання й утримання дитини, тобто фактично дитина перебуває на самостійному вихованні матері.

Дослідженими судом доказами з`ясовано, що батько дитини проживає окремо від неї, участі у її вихованні не приймає. Зазначене не заперечувалось.

Враховуючи викладене, суд відповідно до ст.89ЦПК України оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також оцінивши достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи перш за все із інтересів дітей вважає, що подана заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню, оскільки іншим чином встановити факт, що матір самостійно виховує неповнолітню дитину, чинним законодавством не передбачено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 5, 10, 12, 13, 247, 258, 259, 263-265, 268, 293-294, 315-319 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву задовольнити.

Встановити юридичний факт самостійного виховання матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , своєї дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду через Новоселицький райсуд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Ляху Г.О.