Ухвала від 29.10.2025 по справі 420/13398/25

УХВАЛА

29 жовтня 2025 року

м. Київ

справа №420/13398/25

адміністративне провадження №К/990/43496/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,

перевіривши касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року

та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року

у справі №420/13398/25

за адміністративним позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, скаржник), в якому просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 та з урахуванням раніше здійснених виплат;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 3706,66 грн. в місяць за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення із врахуванням індексації грошового забезпечення за 2018-2022 роки, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії відповідача з надзвичайних ситуацій в Одеській області щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року.

Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 в період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.

Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , індексацію-різницю грошового забезпечення в розмірі 4066,66 грн. на місяць за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо обчислення та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2018 - 2022 роки ОСОБА_1 без врахування індексації грошового забезпечення.

Зобов`язано відповідача здійснити перерахунок грошової допомоги на оздоровлення за 2018 - 2022 роки ОСОБА_1 з урахуванням індексації грошового забезпечення та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, скаржник звернувся із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому, з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.

Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Крім того, аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України в частині необхідності сплати судового збору.

В той же час, в касаційній скарзі скаржником заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору.

Вирішуючи заявлене клопотання, колегія суддів виходить з такого.

Так, статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 08 липня 2011 року №3674-VІ «Про судовий збір» (далі Закон №3674-VІ).

Відповідно до частини першої статті 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Статтею 8 Закону №3674-VI встановлено умови за яких суд своєю ухвалою може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати такого на певний строк за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або 2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю; або 4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.

Отже, Кодексом адміністративного судочинства України та Законом України «Про судовий збір» встановлено вичерпний перелік умов, суб`єктів та коло правовідносин, за наявності яких, з огляду на майновий стан сторони, суд може, зокрема відстрочити сплату судового збору.

Зважаючи на те, що вищезазначені умови за наявності яких скаржнику можливо було б відстрочити сплату судового збору, відсутні, і враховуючи те, що звільнення, відстрочення та розстрочення суб`єкту владних повноважень сплати судового збору може розцінюватися, як надання державним органам певних процесуальних переваг перед іншими учасниками судового процесу - юридичними та фізичними особами, які зобов`язані сплачувати відповідний збір, підстави для задоволення клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги - відсутні.

Відповідач, маючи однаковий обсяг процесуальних прав і обов`язків поряд з іншими учасниками справи, діє як суб`єкт владних повноважень та є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому обмежене її фінансування, зокрема, в частині видатків, передбачених на сплату судового збору, не є підставою для відстрочення, розстрочення, зменшення розміру або звільнення від сплати судових витрат останнього, оскільки кошти на вказані цілі повинні бути передбачені у кошторисі установи своєчасно і у повному обсязі.

Таким чином, особа, яка звертається до суду касаційної інстанції, повинна дотримуватися вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги щодо сплати судового збору за подання касаційної скарги та вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання такого обов`язку.

Подані заявником докази не містять безсумнівних відомостей про час і обсяг очікуваних надходжень на рахунок скаржника, призначених для сплати судового збору, й жодним чином не підтверджують виникнення у нього можливості сплатити такий збір упродовж нового строку. Обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у них коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення, розстрочення чи відстрочення від такої сплати.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18 зроблено висновок, що суд може відстрочити (розстрочити) сплату судового збору, враховуючи майновий стан особи, що звертається до суду. Цей висновок Великої Палати Верховного Суду стосується і суб`єкта владних повноважень. При цьому, у зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що звільнення юридичної особи від сплати судового збору за наявності майнового критерію, можливе виключно у випадку, якщо предметом позову у справі є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Для вирішення питання про відстрочення сплати судового збору необхідним є доведення особою, яка звертається із відповідним клопотанням, фінансової неможливості сплатити судовий збір. При цьому, оцінці також підлягають дії, вчинені скаржником задля сплати судового збору та причини, з яких такі дії не призвели до позитивного вирішення питання його сплати.

З огляду на наведене суд вважає, що заява скаржника про відстрочення сплати судового збору з наведених ним підстав задоволенню не підлягає, оскільки незадовільне матеріальне забезпечення суб`єкта владних повноважень, не є належною правовою підставою для цього в розумінні положень частини першої статті 8 Закону №3674-VІ.

Разом з тим, Верховний Суд зазначає, що сплата судового збору є обов`язковою для відповідача. Зловживання правом на звільнення, відстрочення чи розстрочення від його сплати є недопустимим.

Відповідач є державним органом, який утримується за рахунок Державного бюджету України, та має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору.

Слід зазначити, що скаржником не надано на розгляд суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про неможливість сплатити судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір" та вжиття скаржником послідовних та вичерпних заходів для сплати судового збору за подання касаційної скарги саме у даній справі.

За вказаних обставин та з урахуванням встановленого наведеними законодавчими приписами режиму правового регулювання питання відстрочення сплати судового збору, визначених законодавцем умов та підстав для цього, заявлене відповідачем клопотання задоволенню не підлягає.

Принагідно, суд зазначає, що сплата судового збору не може вважатись перешкодою в доступі до правосуддя, оскільки право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов`язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов`язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що позивач звернувся до суду у 2025 році заявивши дві вимоги майнового характеру.

Пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір" (надалі - №3674-VI) у редакції, яка була чинна на час звернення позивача до суду, ставка судового збору за подання адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою встановлена на рівні 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ставка судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру фізичною особою встановлена на рівні 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України №3674-VI ставка судового збору за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду встановлена на рівні 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2025 року становив 3028 грн 00 коп.

Частиною третьою статті 4 Закону України №3674-VI установлено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Таким чином, розмір судового збору за подання касаційної скарги у цій справі становить 3875,84 грн.

Згідно з частиною 2 статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 Кодексу адміністративного судочинства України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з наданням скаржнику строку для усунення недоліків, шляхом надання до суду: уточненої касаційної скарги, в якій навести підстави касаційного оскарження із врахуванням зазначених в мотивувальній частині цієї ухвали вимог; надання документа про сплату судового збору в установленому законом розмірі.

Реквізити для сплати судового збору:

ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102;

код отримувача ЄДРПОУ: 37993783;

банк отримувача - Казначейство України (ЕАП)

номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007;

код класифікації доходів бюджету: 22030102 "Судовий збір (Верховний Суд, 055)";

призначення платежу: "*;101; _____ (код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи або серія та номер паспорта громадянина України в установлених законом випадках); судовий збір, за позовом _____ (ПІБ/назва), Верховний Суд (Касаційний адміністративний суд)".

Керуючись статтями 329, 330, 332 КАС України,

УХВАЛИВ :

1. Відмовити Військовій частині НОМЕР_1 у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору.

2. Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2025 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року у справі №420/13398/25 - залишити без руху.

3. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали, шляхом:

- подання уточненої касаційної скарги, в якій обґрунтувати наявність передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, підстав касаційного оскарження судових рішень;

- надання до суду документу про сплату судового збору у встановленому законом розмірі.

4. Роз`яснити, що у разі невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху в установлений судом строк, касаційну скаргу буде повернуто скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

А.Г. Загороднюк

В.М. Соколов ,

Судді Верховного Суду