Постанова

від 22.12.2010 по справі 30/321-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

30/321-10

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2010 року                                    Справа №  30/321-10

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді   Лисенко О.М. (доповідач)    

суддів: Джихур О.В., Виноградник О.М.

при секретарі судового засідання: Ковзикові В.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача:  Руденко С.О., юрисконсульт, довіреність № 822  від 10.11.10;

від відповідача:  Зонтов Ю.В., предстанвик, довіреність № б/н  від 01.05.10;

розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу державного підприємства “Придніпровська залізниця”, м.Дніпропетровськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області  від 09.11.2010р. у справі № 30/321-10

за позовом:  державного підприємства "Придніпровська залізниця", м. Дніпропетровськ 

до:  публічного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг", м. Київ 

про визнання договору фінансового сублізингу №ПР/П-073258/НЮ від 30.11.2007 року частково недійсним

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство “Придніпровська залізниця”, м.Дніпропетровськ звернулося в господарський суд Дніпропетровської області з позовом до публічного акціонерного товариства “Лізингова компанія “Укртранслізинг”, м.Київ про визнання частково недійсним договору фінансового сублізингу №ПР/П-073258/НЮ від 30.11.2007 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2010 року по справі № 30/321-10 (суддя Євстигнеєва Н.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено з посиланням на те, що коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці, а саме зміна курсу гривні по відношенню до долара США, прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

При укладенні договору фінансового сублізингу  були погоджені умови визначення ціни і вартості переданого в лізинг майна, загальної суми договору, способу визначення розміру та порядку сплати лізингових платежів.

Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав до суду апеляційну скаргу, в якій просив зазначене рішення господарського суду скасувати, та прийняте нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на наступне.

Судом першої інстанції не досліджено природи валютного коригування, яку необхідно сплачувати згідно п.п.1.8, 1.9, 3.2, 3.3 спірного договору в контексті структури лізингового платежу, визначеного положеннями ст.16 Закону України “Про фінансовий лізинг” та не встановлено невідповідність коригування лізингового платежу положенням вищевказаного Закону.

Суд першої інстанції не надав належної правової оцінки посиланням позивача на той факт, що сторони не досягли згоди по всім істотним умовам Договору, що вказує на неукладеність положень Договору про врахування коефіцієнту коригування при сплаті лізингового платежу.

Положення спірного договору –п.3.3 –викладені під умовою обставин, можливість виникнення яких передбачається у майбутньому, що не передбачено чинним законодавством та суперечить йому.

Відповідач вважає доводи скаржника безпідставними, просить залишити рішення без змін.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

30.11.2007 року між відкритим акціонерним товариством "Лізингова компанія "Укртранслізинг" (сублізингодавець)  (на час розгляду справи - публічне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг") та державним підприємством "Придніпровська залізниця" (сублізингоодержувач) був укладений договір фінансового сублізингу №Пр/П-073258/НЮ (далі - Договір), відповідно до п.1.1 якого предмет лізингу –склад для забруднювачів, який виготовлено згідно з ТУ 3186-001-01124269-00 і комплекту конструкторської документації 2757.00.00.000, специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (Додаток №1) та відповідно до встановлених сублізингоодержувачем технічних вимог, визначених Додатком №2, який є невід'ємною частиною договору, та отримані раніше від лізингодавця за договором фінансового лізингу, передаються сублізингодавцем в строкове платне  володіння і користування (далі –сублізинг) сублізингоодержувачу на умовах, визначених цим договором з відома і дозволу лізингодавця. Загальна кількість предмета лізингу за цим договором визначена в Додатку №1.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до виконання сторонами всіх зобов'язань, передбачених даним договором (п.12.1 договору).

В пункті 1.8 Договору сторони визначили, що лізинговий платіж –сума грошових коштів, що підлягають перерахуванню сублізингодавцю в день розрахунку, відповідно до Графіку нарахування платежів. В лізинговий платіж входять суми, скориговані на коефіцієнт коригування (К) і еквівалентні відшкодуванню вартості предмета лізингу, а також винагороди сублізингодавця, включаючи відсотки за користування позиковими коштами з метою придбання предмета лізингу, податків, сплачувані відносно предмета лізингу сублізингодавцем, інші витрати тощо.

Коефіцієнт коригування –розрахункова величина, одержана з відношення: К = "Курс2" / "Курс1", де "Курс1" –курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату підписання договору; "Курс2" –курс, встановлений НБУ для одного долара США на день, коли фактично здійснюється лізинговий платіж (п.1.9 Договору).

Відповідно до п.3.1 договору вартість предмета лізингу за Договором складає 9 630 000 грн., крім того ПДВ 1 926 000 грн., а всього 11 556 000 грн.

В пункті 3.2 Договору сторони узгодили, що загальна ціна цього договору визначається  виходячи з підписаного сторонами Базового Графіку нарахування платежів, який узгоджується та підписується сторонами та є невід'ємною частиною цього договору.

Графік нарахування платежів розраховується, виходячи з винагороди сублізингодавця, визначеного сторонами у розмірі 17% річних від вартості предмета лізингу та сплати сублізингоодержувачем авансового платежу у розмірі 20% від вартості предмета лізингу.

Величина лізингових платежів, що підлягає оплаті, зафіксована в Графіку до цього договору і розраховується згідно з пунктами 1.8, 1.9 цього договору.

Сторонами узгоджений та підписаний Базовий Графік сплати лізингових платежів за 1 склад для забруднювачів С3-240-6 у період з листопада 2007 року по грудень 2014 року (а.с. 25-26).

Відповідно до п.3.3 договору лізингові платежі за користування  предметом лізингу по Графіку здійснюються сублізингоодержувачем до закінчення лізингового періоду не пізніше 10 (десятого) числа поточного місця, відповідно до графіка і мають бути скоригованими на коефіцієнт коригування (К) сумами лізингових платежів. У випадку переплати чергового лізингового платежу, сума переплати зараховується в рахунок наступного лізингового платежу.

Позивач просить визнати недійсними пункти 1.8, 1.9, 3.2, 3.3 договору, як такі, що не відповідають вимогам чинного законодавства, а саме:

- фактичне недосягнення сторонами згоди з істотної умови –здійснення валютного коригування лізингового платежу та розмір лізингового платежу (ціна Договору) –є підставою для констатації факту неукладеності положень спірного Договору щодо здійснення валютного коригування лізингового платежу;

- умови Договору фінансового сублізингу щодо необхідності сплати сум валютного корегування не відповідають нормам ст.ст.. 632, 651, 691, 712, 761 Цивільного кодексу України;

- необхідність нарахування коефіцієнту валютного корегування на суму лізингового платежу суперечить положенням статті 16 Закону України “Про фінансовий лізинг”.

Згідно до вимог частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо  недійсність  правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Згідно ч.1-ч.3, ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про фінансовий лізинг" сублізинг  -  це  вид   піднайму   предмета   лізингу,   у відповідності з яким лізингоодержувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоодержувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу предмет лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу.

За приписами частин 3-7 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Стаття 632 Цивільного кодексу України передбачає встановлення ціни в договорі за домовленістю сторін.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Тобто, відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України допускається лише визначення еквіваленту зобов'язання у іноземній валюті, а не сплата нею.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 Цивільного кодексу України зобов'язання підлягає виконанню у національній валюті.

Відповідно до ст. 189 Господарського кодексу України ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у  гривнях.

Згідно ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами підписаний Базовий Графік сплати лізингових платежів по Договору, п.1.8 та п.1.9 Договору визначено поняття лізинговий платіж, до якого входять суми, скориговані на коефіцієнт коригування та формулу, за якою визначається розрахункова величина (коефіцієнт коригування),  порядок проведення лізингових платежів та їх остаточний розмір встановлено п.3.2, 3.3 Договору.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що чинне законодавство України не встановлює перешкод для визначення сторонами господарського обороту грошових еквівалентів зобов'язань в іноземній валюті, що не є тотожнім визначенню ціни в договорі чи навіть безпосередньому вираженню грошового зобов'язання, а, отже, сторони зобов'язання наділені правом визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що однак не спростовує вимогу виконання такого зобов'язання виключно в гривнях; при цьому сума зобов'язання при його виконанні визначається за офіційним курсом іноземної валюти на день платежу, що визначено у статті 533 Цивільного кодексу України.

Коригування сум лізингових платежів, в основі яких лежить зміна курсової різниці, а саме зміна курсу гривні по відношенню до долара США, прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

Враховуючи викладене, доводи скаржника про те, що сторонами не погоджено порядок (механізм) здійснення валютного коригування лізингового платежу, і, як наслідок, сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов Договору, а також про те, що п.3.3 Договору укладений під умовою обставин, можливість виникнення яких передбачається у майбутньому, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наведене вище і те, що механізм визначення розмірів відповідних зобов`язань прямо передбачений положеннями ч.2 ст.533 Цивільного кодексу України.

Таким чином, передбачений п.п.1.8, 1.9 коефіцієнт коригування (по суті валютне коригування сум лізингового платежу) був погоджений сторонами договору сублізингу, не суперечить вимогам ст.16 Закону України “Про фінансовий лізинг”, згідно до якої сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Отже, при укладенні договору фінансового сублізингу сторонами були погоджені умови визначення ціни і вартості переданого в лізинг майна, загальна сума договору, способ визначення розміру та порядку сплати лізингових платежів. При цьому визначена в договорі вартість переданого в лізинг майна є базовою для розрахунку лізингових платежів, спосіб визначення розміру яких встановлений у п.3.2 договору.

За наведених обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Підстави для скасування рішення, які передбачені статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, відсутні.

Державне мито за перегляд справи по апеляційній скарзі покладається на скаржника.

На підставі викладеного та, керуючись статтями 49, 101-103, 105  Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу державного підприємства “Придніпровська залізниця”, м.Дніпропетровськ –залишити без задоволення.

Рішення господарського суду  Дніпропетровської області від 09.11.2010 року по справі № 30/321-10–залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                           О.М.Лисенко

Суддя                                                                                 О.В.Джихур

Суддя                                                                                О.М.Виноградник

Повний текст постанови підписаний  24.12.2010 року.