Постанова від 29.10.2025 по справі 910/26475/14

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2025 р. Справа№ 910/26475/14 (910/6063/24)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Остапенка О.М.

Сотнікова С.В.

Секретар судового засідання: Басараба К.Ю.

За участю представників учасників справи:

від ОБСБ «Срібний Бриз 2021» Джас І.В. - за ордером серії АІ №1900349 від 12.06.25;

від ОСОБА_1 : Джас І.В. - за ордером серії АІ №1922488 від 09.07.25;

від розпорядника майна Бондарчука О.П. : Супрун Д.В. - за ордером серії ВІ №1340157 від 08.10.25;

від ТОВ «Спорт-Маркетинг 2» : Левченко В.В. - за ордером серії АР №1246280 від 16.06.25.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Срібний Бриз 2021» та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) (суддя Чеберяк П.П., повний текст рішення складено та підписано - 24.04.2025)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія»

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача розпорядника майна Бондарчука О.П.

про встановлення земельного сервітуту, визначення істотних умов земельного сервітуту та скасування зареєстрованих обтяжень на нерухоме майно

за позовом третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета позову ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2»

Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія»

про визнання недійсними договорів

в межах справи № 910/26475/14

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія»

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/26475/14 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» про банкрутство на стадії процедури розпорядження майном, відкритої ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.12.2014.

У травні 2024 до Господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» про встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія», визначення істотних умов земельного сервітуту та скасування зареєстрованих обтяжень на нерухоме майно.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.05.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) (суддя Чеберяк П.П., повний текст рішення складено та підписано - 24.04.2025) первісний позов задоволено; встановлено на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» (земельний сервітут на частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» з наступними істотними умовами такого земельного сервітуту: власник земельної ділянки: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія»; особа, на корись якої встановлюється: Товариство з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2»; земельна ділянка на яку встановлюється земельний сервітут: 8000000000:90:135:0102, загальною площею 0,7101 га з цільовим призначенням для будівництва житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення; площа земельного сервітуту: 0,0023 га (23 кв.м.) відповідно до висновку експерта та договору земельного сервітуту від 16.10.2023; межі земельного сервітуту: ширина проїзду (протяжність сервітуту) становить 27 метрів, довжина - від 0,85 м до 0,86 м відповідно до технічної документації щодо встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102; Строк дії земельного сервітуту: постійний (безстроковий); вид земельного сервітуту: 07.10 інші види земельного сервітуту, а саме право проходу та право проїзду на транспортному засобі, відповідно до Порядку ведення ДЗК; плата за користування сервітутом: Сервітуарій компенсує Власнику суму сплаченого податку на землю пропорційно розміру площі сервітуту; порядок внесення оплати: щомісячно, згідно рахунку виставленого Власником земельної ділянки; скасовано зареєстровані обмеження речових прав на нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія», в частині обмежень речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102;

в задоволенні позову третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2», Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» про визнання недійсними договорів відмовлено;

стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» судовий збір в розмірі 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн 00 коп.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить, поновити ОСОБА_1 строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24); скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) в повному обсязі; відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» у задоволенні позовних вимог щодо встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» наступними істотними умовами такого земельного сервітуту: власник земельної ділянки Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» особа, на корись якої встановлюється: Товариство з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2»; земельна ділянка на яку встановлюється земельний сервітут 8000000000:90:135:0102, загальною площею 0,7101 га з цільовим призначенням для будівництва житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення; площа земельного сервітуту 0,0023 га (23 кв.м.) відповідно до висновку експерта та договору земельного сервітуту від 16.10.2023; межі земельного сервітуту: ширина проїзду (протяжність сервітуту) становить 27 метрів, довжина - від 0,85 м до 0,86 м відповідно до технічної документації щодо встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102 Строк дії земельного сервітуту: постійний (безстроковий); вид земельного сервітуту: 07.10 інші види земельного сервітуту, а саме право проходу та право проїзду на транспортному засобу відповідно до Порядку ведення ДЗК; плата за користування сервітутом: Сервітуарій компенсує Власнику суму сплаченого податку на землю пропорційно розміру площі сервітуту; порядок внесення оплати: щомісячно, згідно рахунку виставленого Власником земельної ділянки; відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» у задоволенні позовних вимог щодо скасування зареєстрованого обмеження речових прав на нерухоме майно Товариства обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» в частині обмежень речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102; задовольнити позовні вимоги третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет позову, ОСОБА_1 про визнання недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 17.12.2009р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко А.В., реєстр. № 974 та застосувати наслідки недійсного правочину; задовольнити позовні вимоги третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет позову, ОСОБА_1 про визнання недійсним договір земельного сервітуту від 16.10.2023р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» відносно земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 та земельної ділянки з кадастровим номером з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102.

Також, не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Срібний Бриз 2021» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025р. у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) в повному обсязі; відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» у задоволенні позовних вимог щодо встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102, що належить на прав власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно інжинірингова компанія» наступними істотними умовами такого земельного сервітуту: власник земельної ділянки Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» особа, на корись якої встановлюється: Товариство з обмеженою відповідальністю «Спорт Маркетинг 2»; земельна ділянка на яку встановлюється земельний сервітут 8000000000:90:135:0102, загальною площею 0,7101 га з цільовим призначенням для будівництва житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення; площа земельного сервітуту 0,0023 га (23 кв.м.) відповідно до висновку експерта та договору земельного сервітуту від 16.10.2023; межі земельного сервітуту: ширина проїзду (протяжність сервітуту) становить 27 метрів, довжина - від 0,85 м до 0,86 м відповідно до технічної документації щодо встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102 Строк дії земельного сервітуту: постійний (безстроковий); вид земельного сервітуту: 07.10 інші види земельного сервітуту, а саме право проходу та право проїзду на транспортному засобу відповідно до Порядку ведення ДЗК; плата за користування сервітутом: Сервітуарій компенсує Власнику суму сплаченого податку на землю пропорційно розміру площі сервітуту; порядок внесення оплати: щомісячно, згідно рахунку виставленого Власником земельної ділянки; відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» у задоволенні позовних вимог щодо скасування зареєстрованого обмеження речових прав на нерухоме майно Товариства обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія», в частині обмежень речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102; задовольнити позовні вимоги третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет позову, ОСОБА_1 про визнання недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 17.12.2009р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко А.В., реєстр. № 974 та застосувати наслідки недійсного правочину; задовольнити позовні вимоги третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет позову, ОСОБА_1 про визнання недійсним договір земельного сервітуту від 16.10.2023р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» відносно земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 та земельної ділянки з кадастровим номером з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102.

Апеляційні скарги мотивовані тим, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також неповно та не всебічно дослідив обставини, які мають значення для справи.

Так, як вважають скаржники, а їх доводи є фактично ідентичними доводам, що суд першої інстанції належним чином не дослідив та не встановив дотримання ТОВ «Спорт-Маркетинг 2» процедури встановлення земельного сервітуту; дійшов безпідставного висновку в частині скасування зареєстрованих обмежень речових права на нерухоме майно ТОВ «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» в частині обмежень речових прав на земельну ділянку; дійшов безпідставного та необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог третьої особи про визнання недійсними договору купівлі продажу та договору земельного сервітуту.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

10.09.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» надійшли відзиви на апеляційні скарги, в якому останнє просило апеляційні скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Срібний Бриз 2021» та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) залишити без задоволення.

29.10.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшли додаткові пояснення.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом та не подали до Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2025 апеляційну скаргу у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/26475/14 (910/6063/24) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача розпорядника майна Бондарчука О.П. про встановлення земельного сервітуту, визначення істотних умов земельного сервітуту та скасування зареєстрованих обтяжень на нерухоме майно, за позовом третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» про визнання недійсними договорів в межах справи № 910/26475/14 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» про банкрутство; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду.

26.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/26475/14 (910/6063/24).

Слід зазначити, що суддя Остапенко О.М. перебував у відпустці з 02.07.2025 по 04.07.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) та додані до неї документи повернуто без розгляду.

10.07.2025 через систему «Електронний суд» від ОСОБА_1 надійшла повторна апеляційна скарга відповідно до якої останній просить, поновити ОСОБА_1 строк на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24); скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) в повному обсязі; відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» у задоволенні позовних вимог щодо встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» наступними істотними умовами такого земельного сервітуту: власник земельної ділянки Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» особа, на корись якої встановлюється: Товариство з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2»; земельна ділянка на яку встановлюється земельний сервітут 8000000000:90:135:0102, загальною площею 0,7101 га з цільовим призначенням для будівництва житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення; площа земельного сервітуту 0,0023 га (23 кв.м.) відповідно до висновку експерта та договору земельного сервітуту від 16.10.2023; межі земельного сервітуту: ширина проїзду (протяжність сервітуту) становить 27 метрів, довжина - від 0,85 м до 0,86 м відповідно до технічної документації щодо встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102 Строк дії земельного сервітуту: постійний (безстроковий); вид земельного сервітуту: 07.10 інші види земельного сервітуту, а саме право проходу та право проїзду на транспортному засобу відповідно до Порядку ведення ДЗК; плата за користування сервітутом: Сервітуарій компенсує Власнику суму сплаченого податку на землю пропорційно розміру площі сервітуту; порядок внесення оплати: щомісячно, згідно рахунку виставленого Власником земельної ділянки; відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» у задоволенні позовних вимог щодо скасування зареєстрованого обмеження речових прав на нерухоме майно Товариства обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» в частині обмежень речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102; задовольнити позовні вимоги третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет позову, ОСОБА_1 про визнання недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 17.12.2009р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко А.В., реєстр. № 974 та застосувати наслідки недійсного правочину; задовольнити позовні вимоги третьої особи, що заявляє самостійні вимоги на предмет позову, ОСОБА_1 про визнання недійсним договір земельного сервітуту від 16.10.2023р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» відносно земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 та земельної ділянки з кадастровим номером з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.07.2025 апеляційну скаргу у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24), поміж іншого, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) залишено без руху.

30.07.2025 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.06.2025 апеляційну скаргу у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Срібний Бриз 2021» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду.

26.06.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/26475/14 (910/6063/24).

Слід зазначити, що суддя Остапенко О.М. перебував у відпустці з 02.07.2025 по 04.07.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Срібний Бриз 2021» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) та додані до неї документи повернуто без розгляду.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.07.2025 апеляційну скаргу у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24), зокрема, апеляційну скаргу Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Срібний Бриз 2021» на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) залишено без руху.

30.07.2025 через систему «Електронний суд» від Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Срібний Бриз 2021» до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24), окрім того, задоволено клопотання ОСОБА_1 , та поновлено строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24); відкрито апеляційне провадження у справі № 910/26475/14 (910/6063/24); розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) призначено на 08.10.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) відкрито апеляційне провадження у справі № 910/26475/14 (910/6063/24); об`єднано апеляційні скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Срібний Бриз 2021» та ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) в одне апеляційне провадження та призначено до розгляду на 08.10.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) було оголошено перерву до 29.10.2025.

Явка представників учасників справи

29.10.2025 у судове засідання з`явився представники ОБСБ «Срібний Бриз 2021», ОСОБА_1, розпорядника майна Бондарчука О.П. та ТОВ «Спорт-Маркетинг 2».

Позиції учасників справи

У судовому засіданні 29.10.2025 представники ОБСБ «Срібний Бриз 2021», ОСОБА_1, розпорядника майна Бондарчука О.П. підтримали доводи апеляційних скарг, з підстав викладених у них та просили їх задовольнити. Представник ТОВ «Спорт-Маркетинг 2» просив залишити без задоволення апеляційні скарги, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як зазначалось вище, у провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/26475/14 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» про банкрутство на стадії процедури розпорядження майном, відкритої ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.12.2014.

У травні 2024 до Господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» про встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія», визначення істотних умов земельного сервітуту та скасування зареєстрованих обтяжень на нерухоме майно.

Позов мотивовано тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» (позивач) є власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 загальною площею 0,1208 га з цільовим призначенням для будівництва житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення, на підставі договору купівлі-продажу № 974 від 17.12.2009, що підтверджується державним актом на право власності серія та номер: ЯЖ 039203 від 16.12.2009 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 358295651 від 13.12.2023.

Так, позивач зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102, що підтверджується Актом встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, виконаний сертифікованим інженером-землевпорядником.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 358312540 від 13.12.2023, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» (відповідач) є власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102 загальною площею 0,7101 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, з об`єктами торгово-розважального та соціально-культурного призначення.

Доступ до земельної ділянки позивача в інший спосіб, окрім як проходу/проїзду по земельній ділянці відповідача неможливий, що підтверджується технічною документацією щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 та висновком експерта.

Оскільки за результатами вижитих позивачем заходів щодо досудової процедури встановлення сервітуту, договір земельного сервітуту укладено не було, останній звернувся до суду з позовом про встановлення сервітуту на підставі рішення суду.

В свою чергу, третя особа з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» про визнання правочинів недійсними, а саме:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.12.2009, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко А.В., реєстр. № 976 та застосування наслідків недійсності правочину;

- визнання недійсним договору земельного сервітуту від 16.10.2023, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» відносно земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0097 та земельної ділянки з кадастровим номером з кадастровим номером 8000000000:90:135:0103.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що договір купівлі-продажу від 17.12.2009 є недійсним, оскільки його зміст суперечить нормам права (п. 1 ч. 1 ст. 203 ЦК України), не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (п. 5 ч. 1 ст. 203 ЦК України), вчинений з порушенням публічного порядку, з метою, що суперечить інтересам держави та суспільству (ст. 228 ЦК України), вчинений під впливом обману (ст. 230 ЦК України), вчинений з порушенням прав та інтересів третіх осіб (ст. 13 ЦК України), вчинений з порушенням прав цільового використання земельної ділянки, вчинений з порушенням будівельних норм та правил щодо проектної документації на будівництво згідно цільового призначення земельної ділянки, укладений «на зло» для зменшення прибудинкової території будинку №1-Б по вул. Дніпровській набережній у м. Києві та зменшення активів боржника, земельна ділянка не використовувалась ТОВ «Спорт-Маркетинг 2» більше 14 років, не здійснювалась державна реєстрація майнових прав на земельну ділянку ТОВ «Спорт-Маркетинг 2», є безкоштовним та має ознаки фраудаторності, за ним не сплачувалися відповідні податки та збори.

В свою чергу, договір земельного сервітуту від 16.10.2023, що укладений між ТОВ «Спорт-Маркетинг 2» та ТОВ «УІІК», є недійсним у зв`язку з тим, що його недійсність прямо випливає з недійсності договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.12.2009, укладеного між ТОВ «Спорт-Маркетинг 2» та ТОВ «УІІК», був підписаний неуповноваженою особою, суперечить ст. ст. 13, 203 ЦК України, будівельним нормам та правилам, проектній документації на забудову, в т.ч. об`єкта незавершеного будівництва - будинку №1-Б вул. Дніпровській набережній у м. Києві.

За наслідками розгляду вищевказаниз заяв, місцевим господарським судом постановлено судове рішення, яке наразі оскаржується в апеляційному порядку.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг, відзиву на них, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при постановленні оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційні скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Срібний Бриз 2021» та ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з нормами статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Пункт 6 частини 1 статті 20 ГПК України також установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За змістом статті 14 Конституції України, з якою кореспондуються приписи частин першої, другої статті 373 Цивільного кодексу України та статті 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами першою-третьою статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Судом встановлено, що позивач- ТОВ «Спорт-Маркетинг 2» на праві приватної власності володіє земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 загальною площею 0,1208 га з цільовим призначенням для будівництва житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення, на підставі договору купівлі-продажу № 974 від 17.12.2009, що підтверджується державним актом на право власності серія та номер: ЯЖ 039203 від 16.12.2009 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 358295651 від 13.12.2023.

Згідно Акту встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі, виконаний сертифікованим інженером-землевпорядником, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 межує з земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102.

Зазначене підтверджується матеріалами справи.

За ст. 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до положень статті 321 ЦК України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, ТОВ «Спорт-Маркетинг 2», як власник земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 загальною площею 0,1208 га має право володіти своїм майном та користуватися ним, зокрема, мати доступ до майна та можливість безперешкодно використовувати його у своїй господарській діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки (земельний сервітут) для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно статті 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Право земельного сервітуту полягає в можливості обмеженого використання чужої суміжної (прилеглої) земельної ділянки (ділянок) в певних цілях.

Змістом сервітуту є обсяг прав і обов`язків його сторін щодо обмеженого користування чужою земельною ділянкою особою, на користь якої встановлено земельний сервітут (далі - сервітуарій). Зокрема, обсяг прав сервітуарія може включати можливість вчинення певних дій (прохід, проїзд, прокладення комунікацій тощо) або можливість вимагати від власника сусідньої ділянки утримуватися від певних дій (наприклад, не перешкоджати відводу води із сусідньої земельної ділянки).

Право сервітуарія породжує і його обов`язки перед власником обслуговуючої земельної ділянки, які у свою чергу, теж визначають зміст сервітуту, зокрема: використовувати об`єкт сервітуту в межах, необхідних для задоволення визначених господарських потреб; вносити власнику обслуговуючої земельної ділянки адекватну плату за її використання; використовувати сервітут способом, найменш обтяжливим для власника обслуговуючої ділянки тощо.

Згідно із положеннями статей 91, 96 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Земельний сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (стаття 100 ЗК України ).

Відповідно до положень статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій особі, конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Згідно зі ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України визначено, що право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки, а в разі необхідності - від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Згідно з частиною третьою статті 402 ЦК України спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови. У зв`язку з цим необхідно враховувати, що обов`язковою умовою звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), слід відмовляти у задоволенні відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у такої особи права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Під час розгляду справи у спорі про встановлення земельного сервітуту належить з`ясовувати, з яких причин позивач не може використовувати належне йому майно.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги про встановлення земельного сервітуту, якщо судом визначено, що неможливість використання майна зумовлена діями самого позивача.

З викладеного вбачається, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

У постанові Верховного Суду від 16.11.2023 року у справі №442/3106/22 встановлено, що передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту повинен бути доказ вчинення дій зацікавленою особою щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди із власником ділянки, щодо якої планується встановити сервітут.

Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою досудового врегулювання спору ТОВ «Спорт-Маркетинг 2» зверталось до ТОВ «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» з пропозицією щодо встановлення земельного сервітуту.

Судом встановлено, що 16.10.2023 між позивачем (сервітуарій) та відповідачем (власник) було підписано договір земельного сервітуту.

Відповідно до п. 3.3.1 даного договору сервітуарій зобов`язаний погодити даний договір сервітуту з розпорядником майна та використовувати зону сервітуту виключно в цілях та потребах визначених цим договором. Дотримуватися правил добросусідства.

За змістом п. 4.1 договору сторони погодили, що даний договір вступає в силу з моменту його погодження з розпорядником майна власника ділянки та підписання сторонами.

Тобто, сторонами було погоджено, що для того, щоб договір земельного сервітуту від 16.10.2023 вступив в силу необхідне одночасне виконання наступних умов: отримання погодження від розпорядника майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» та підписання його сторонами.

В свою чергу, як вірно встановлено судом, за результатами вжитих заходів, направлених на отримання погодження від розпорядника майна ТОВ «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» щодо вказаного договору, даного погодження договору земельного сервітуту від 16.10.2023 року від розпорядника майна ТОВ «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» отримано не було, оскільки доказів зворотнього матеріли справи не містять.

Більше того, як під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, так і під апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, представник розпорядника майна ТОВ «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» зазначив, що останній повністю заперечує проти встановлення земельного сервітуту.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір земельного сервітуту від 16.10.2023 року не вступив в силу (є неукладеним), оскільки не було виконано одну із обов`язкових умов договору, а саме не було отримано погодження від розпорядника майна ТОВ «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія».

При цьому, як слідує з матеріалів справи, доступ до земельної ділянки позивача в інший спосіб, окрім як проходу/проїзду по земельній ділянці відповідача неможливий, що підтверджується технічною документацією щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:135:0096 та висновком експерта за результатами проведення земельної-технічної експертизи № 22-04/24 від 22.04.2024, копії яких містяться в матеріалах справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що положення статті 402 ЦК України та статті 99 ЗК України не ставлять встановлення земельного сервітуту у залежність від того, чинить власник (володілець) земельної ділянки перешкоди особі, яка вимагає його встановлення, у користуванні її нерухомим майном, чи ні, оскільки установлення сервітуту має на меті не усунення позивачу перешкод у користуванні майном, а створення умов для ефективного використання власником свого нерухомого майна.

Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 року у справі №308/8156/14-ц вказав, що встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Крім того, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», судове рішення суду про встановлення земельного сервітуту є підставою для державної реєстрації права земельного сервітуту.

Таким чином, для визначення обсягу прав позивача при встановленні земельного сервітуту на земельну ділянку відповідача, а також проведення державної реєстрації права земельного сервітуту, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визначення наступних істотних умов земельного сервітуту, а саме:

земельна ділянка, на яку встановлюється земельний сервітут: 8000000000:90:135:0102 загальною площею 0,7101 га, з цільовим призначенням для будівництва житлових будинків з об`єктами соціально-культурного призначення;

власник земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут: земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102 належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія»;

особа, на користь якої встановлюється: Товариство з обмеженою відповідальністю «Спорт-Маркетинг 2»;

площа земельного сервітуту: 0,0023 га (23 кв. м) відповідно до висновку експерта;

межі земельного сервітуту: ширина проїзду (протяжність сервітуту) становить 27 метрів, довжина - від 0,85 м до 0,86 м відповідно до технічної документації щодо встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102, запропонований відповідно до висновку експерта;

строк дії земельного сервітуту: постійний (безстроковий);

вид земельного сервітуту: 07.10 інші види земельного сервітуту, а саме право проходу та право проїзду на транспортному засобі, (відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 28.07.2021 № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру» із змінами та додатками).

Відповідно до частини 3 статті 403 ЦК України особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Також, відповідно до ч. 4 ст. 101 ЗК України, власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Звертаючись до місцевого господарського суду з позовом ТОВ «Спорт-Маркетинг 2» просив установити платний сервітут у розмірі суми сплаченого податку на землю пропорційно розміру площі сервітуту.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позивачем доведено неможливість доступу до власної земельної ділянки в інший спосіб, окрім як проходу/проїзду по земельній ділянці відповідача у інший спосіб, ніж шляхом встановлення земельного сервітуту, а заявлені умови сервітуту відповідають законодавчо встановленим вимогам, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог ТОВ «Спорт-Маркетинг 2».

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підставою для відмови в державній реєстрації прав є зокрема, наявність зареєстрованих обтяження речових прав на нерухоме майно.

При цьому, згідно із ч. 4 ст. 24 цього Закону, відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі, державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно на підставі рішення суду щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Також, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення інших речових прав на нерухоме майно.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги ТОВ «Спорт-Маркетинг 2» про скасування зареєстрованих обмежень речових прав на нерухоме майно ТОВ «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія» в частині обмежень речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:135:0102.

Більше того, апеляційний господарський суд звертає увагу апелянтів, що відповідно до ч. 3 ст. 98 ЗК України встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею, в свою чергу відповідач отримуватиме плату за встановлення сервітуту, а тому сам факт встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки останнього не має для нього негативного наслідку, не зменшує ліквідаційну масу боржника та жодним чином не порушує права його кредиторів.

Вищенаведених обставин, вірно встановлених судом, скаржниками в апеляційних скаргах не спростовано, у зв`язку із чим первісний позов ТОВ «Спорт-Маркетинг 2» правомірно задоволено.

Щодо вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.12.2009, укладеного між ТОВ «Спорт-Маркетинг 2» та ТОВ «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія», слід зазначити наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦІК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/ припинення прав взагалі).

В Цивільному кодексі України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює, встановлює, припиняє, зумовлює переходу чи набуття) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому.

Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства.

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав.

Виходячи зі змісту приписів статей 15, 16, 215 ЦК України кожна особа має право на захист, в тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та може виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб. Правова позиція щодо застосування названих норм матеріального права, викладена у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі №6-605цс16.

Відтак, договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

При цьому, суди повинні враховувати, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Близька за змістом правова позиція щодо обґрунтування порушеного права викладена у мотивувальній частині постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.04.2020 року у справі №9901/14/20 (п. 19), від 15.04.2020 року у справі №9901/580/19 (п. 21), від 11.03.2020 року у справі №9901/590/19 (п. 16) та у постановах Верховного Суду від 13.05.2020 року у справі №820/3018/17 (абзац 27), від 13.05.2020 року у справі №826/12446/18 (п. 38).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

У постанові Верховного Суду від 16.10.2020 року у справі №910/12787/17 зазначено, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

У даній справі договір купівлі-продажу земельної ділянки від 17.12.2009, який укладено між ТОВ «Спорт-Маркетинг 2» і ТОВ «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія», оскаржує третя особа, яка не є стороною цього договору, при цьому звертаючись з відповідним позовом до місцевого господарського суду, третьою особою не наведено будь-яких обґрунтувань, в чому полягає порушення її прав та охоронюваних законом інтересів цим правочином, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні відповідних позовних вимог ОСОБА_1 .

Таким чином, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог третьої особи в цій частині, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору земельного сервітуту від 16.10.2023, укладеного між ТОВ «Спорт-Маркетинг 2» та ТОВ «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія», суд зазначає наступне.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативними актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Отже, в силу ст. 638, 640 ЦК України не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Частиною 1 статті 641 ЦК України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Істотними вважаються умови договору: 1) визнані такими законом; 2) необхідні для договорів даного виду, тобто прямо не названі у законі як істотні, але є необхідними для договорів певного виду; 3) ті, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Отже, всі умови договору - істотні, звичайні і випадкові - з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами. Отже лише після узгодження всіх умов договору, які притаманні для певного виду договору, сторони можуть їх виконати.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України визначено, що договір є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 4 статті 179 ГК України передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ст. ст. 655, 656 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно зазначено судом першої інстанції, оспорюваний договір земельного сервітуту від 16.10.2023 не вступив в силу, тобто є неукладеним, оскільки не було виконано одну із обов`язкових умов договору, а саме не було отримано погодження від розпорядника майна ТОВ «Українська інвестиційно-інжинірингова компанія».

Більш того, вимога про визнання недійсним договору сервітуту від 16.10.2023 є похідною від основної позовної вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.12.2009.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні основної вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.12.2009, відсутні правові підстави для задоволення похідної вимоги про визнання недійсним Договору сервітуту від 16.10.2023.

Відтак позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору земельного сервітуту від 16.10.2023 є необґрунтованими і також не підлягають задоволенню, отже судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог третьої особи в цій частині.

З огляду на наведене вище апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення первісного позову, при цьому обґрунтовано відмовив у задоволені зустрічних позовних вимог.

Твердження апеляційних скарг не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному рішенні Господарського суду першої інстанції від 14.04.2025 у даній справі, а отже, у даному випадку скаржниками не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.

За таких обставин аргументи скаржників, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржниками зроблено не було.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційні скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Срібний Бриз 2021» та ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у даній справі підлягає залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

Судові витрати за подання апеляційних скарг, у відповідності до статті 129 ГПК України, судом покладаються на скаржників.

Керуючись ст. ст. 129, 240, 267-271, 273, 275, 276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексу України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Срібний Бриз 2021» та ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 у справі № 910/26475/14 (910/6063/24) залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст. ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 910/26475/14 (910/6063/24) повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови складено та підписано 04.11.2025.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді О.М. Остапенко

С.В. Сотніков