Постанова від 23.10.2025 по справі 910/9030/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" жовтня 2025 р. Справа№ 910/9030/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Сітайло Л.Г.

Сотнікова С.В.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

у присутності представників сторін:

від Офісу Генерального прокурора: Філіпенко О.І. згідно посвідчення

від Фонду державного майна України: Федорчук О.В. згідно наказу

розглянувши апеляційні скарги Заступника Генерального прокурора та Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 року

у справі №910/9030/20 (суддя Стасюк С.В.)

за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі:

1.Київської міської державної адміністрації

2.Державного концерну "Укроборонпром"

3.Державного підприємства "Київський державний завод "Буревісник"

за позовом Фонду державного майна України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СІФ ІНВЕСТ"

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 року у справі №910/9030/20 у задоволенні позову Заступника Генерального прокурора та Фонду державного майна України відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, Фонд державного майна України звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 року у справі №910/9030/20 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Витягом з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 23.07.2025 року вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Кравчук Г.А., Сітайло Л.Г.

Ухвалою суду від 24.07.2025 року відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження апеляційною скаргою Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 у справі №910/9030/20, повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9030/20.

31.07.2025 року супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/9030/20/4574/25 від 31.07.2025 року матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Слід зазначити, що головуючий суддя Остапенко О.М. з 28.07.2025 року по 29.08.2025 року перебував у відпустці, а тому фактично справу передано головуючому судді 01.09.2025 року.

Крім того, не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, Заступник Генерального прокурора звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 у справі №910/9030/20 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 01.09.2025 року вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Кравчук Г.А., Сітайло Л.Г.

У зв`язку з перебуванням судді Кравчука Г.А. у відпустці витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.09.2025 року для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Сітайло Л.Г., Сотніков С.В.

Ухвалою суду від 18.09.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 року у справі №910/9030/20, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 23.10.2025 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

Іншою ухвалою суду від 18.09.2025 апеляційну скаргу Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 року у справі №910/9030/20 залишено без руху у зв`язку з неподанням доказів сплати судового збору у розмірі 5 044,80 грн., а також поданням апеляційної скарги після закінчення строків, установлених ст.256 ГПК України, та без клопотання про поновлення цих строків, з визначенням строку для усунення недоліків апеляційної скарги.

29.09.2025 року засобами поштового зв`язку, тобто у встановлений судом строк, скаржником на виконання вимог ухвали від 18.09.2025 подано докази сплати судового збору у розмірі 6 306,00 грн. та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Ухвалою суду від 01.10.2025 поновлено скаржнику строк для подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 року у справі №910/9030/20, об`єднано в одне апеляційне провадження для спільного розгляду апеляційну скаргу Фонду державного майна України з раніше прийнятою до провадження апеляційною скаргою Заступника Генерального прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 у справі №910/9030/20, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 23.10.2025 за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора відповідач просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

До початку судового засідання від Офісу Генерального прокурора надійшли письмові пояснення (заперечення) на відзив відповідача на апеляційну скаргу.

В судове засідання 23.10.2025 року з`явились представник Фонду державного майна України та прокурор відділу Офісу Генерального прокурора.

Представник Київської міської державної адміністрації в судове засідання не з`явився, подавши до його початку клопотання про розгляд справи без їх участі за наявними в матеріалах справи документами.

Представник ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" в судове засідання не з`явився, подавши до його початку клопотання про відкладення розгляду справи №910/9030/20 у зв`язку з неочікуваними обставинами особистого характеру, а саме - раптовим погіршенням стану здоров`я його матері.

Представники інших учасників провадження у справі в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.

Розглянувши в судовому засіданні заявлене представником ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" клопотання про відкладення розгляду справи з наведених у ньому мотивів, заслухавши думку представника Фонду державного майна України та прокурора відділу Офісу Генерального прокурора, судова колегія відмовила у його задоволенні у зв`язку із безпідставністю та необґрунтованістю, про що в судовому засіданні постановлено ухвалу без оформлення окремого документа із занесенням її до протоколу судового засідання в порядку ч.5 ст.233 ГПК України.

При цьому, при прийнятті протокольної ухвали, судом було враховано, що згідно п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку лише у випадку першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Крім того, у відповідності до ч. 11 ст. 270 ГПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Так, в обґрунтування заявленого клопотання представник ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" адвокат Пронін Є.І. посилається на неочікувані обставини особистого характеру, а саме - раптове погіршення стану здоров`я його матері, яка перебуває у лікарні у місті Черкаси, яка потребує його допомоги, у зв`язку з чим останній позбавлений можливості особисто прибути до суду у визначений день і забезпечити належне представництво інтересів ТОВ "СІФ ІНВЕСТ", оскільки буде перебувати з матір`ю.

Окрім того, представник ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" зазначив, що дана справа не може бути передана іншому представнику, оскільки адвокат Пронін Є.І. тривалий час, а саме протягом п`яти років здійснює представництво інтересів товариства, володіє всіма матеріалами справи, обставинами та доказами, необхідними для належного представництва ТОВ "СІФ ІНВЕСТ", а передача справи іншому адвокату у короткий строк може негативно вплинути на якість та повноту представництва інтересів товариства.

Водночас, судом встановлено, що в порушення норм ст.ст. 73-80 ГПК України до клопотання не надано жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження викладених у ньому обставин, тобто наведені у клопотанні причини не є доведеними, а відтак визнаються судом неповажними.

Окрім цього, слід зауважити, що господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи з причин, пов`язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п. Господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні свого представника. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.

Отже, ТОВ "СІФ ІНВЕСТ", як юридична особа, не було позбавлено права та можливості уповноважити іншого представника на участь у розгляді справи та забезпечити його явку в судове засідання.

Разом з тим, заявником клопотання належним чином не доведено суду ані відсутності іншого повноважного представника, ані неможливості розгляду справи без участі ТОВ "СІФ ІНВЕСТ", в свою чергу наведені заявником доводи про тривале представництво інтересів відповідача та те, що передача справи іншому адвокату в короткий строк може негативно вплинути на якість та повному представництва інтересів ТОВ "СІФ ІНВЕСТ", не можуть бути поважною причиною для відкладення розгляду справи.

Крім того, стверджуючи про неможливість бути присутнім в судовому засідання, адвокат Пронін Є.І., не був позбавлений права та можливості взяти участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщенням суду з використанням власних технічних засобів, заявивши суду відповідне клопотання, однак своїм процесуальним правом не скористався.

Судом також враховано, що ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" надано апеляційному суду відзив на апеляційну скаргу Заступника Генерального прокурора України, тобто викладено власну позицію по суті спору та вимог апеляційної скарги.

Більш того, при розгляді даного клопотання про відкладення судом взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.07.2020 року у справі №924/369/19 та від 01.10.2020 року у справі №361/8331/18, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Окрім наведеного, слід зазначити, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи (ч. 12 ст. 270 ГПК України).

За викладених обставин, оскільки явка представників учасників провадження у справі обов`язковою не визнавалась, а їх неявка в свою чергу не перешкоджає вирішенню спору, враховуючи необґрунтованість клопотання, беручи до уваги, що матеріалів достатньо для розгляду справи по суті, зважаючи на те, що відкладення є правом суду, а не обов`язком, з метою недопущення безпідставного затягування розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що заявлене клопотання про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами у відсутність представників ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" та інших учасників провадження у справі.

Представник Фонду державного майна України та прокурор відділу Офісу Генерального прокурора в судовому засіданні вимоги апеляційних скарг підтримали, просили їх задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 року у справі №910/9030/20 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

23.10.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників скаржників, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційних скарг слід відмовити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції від 12.06.2025 року у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи, на розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа №15/175-б про банкрутство ДП "Київський державний завод "Буревісник".

У червні 2020 року ДК "Укроборонпром" і ДП "Київський державний завод "Буревісник" звернулись до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання недійсним договору №40-92 від 29.03.2018 року про будівництво житлового комплексу по вул. Здолбунівській, 2 у м. Києві, укладеного між ДП "Київський державний завод "Буревісник" та ТОВ "СІФ ІНВЕСТ", та додаткової угоди до цього договору №01 від 05.04.2018 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва №15/175-б(910/9030/20) від 30.06.2020 року відкрито провадження у справі.

У липні 2020 року заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі: Київської міської державної адміністрації, ДК "Укроборонпром", ДП "Київський державний завод "Буревісник" також звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про визнання недійсним договору №40-92 від 29.03.2018 та додаткової угоди до цього договору №01 від 05.04.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва №15/175-б(910/11122/20) від 04.08.2020 року відкрито провадження у справі.

Позов мотивовано тим, що Договір є значним господарським зобов`язанням і в порушення статті 73-2 Господарського кодексу України укладений боржником без отримання згоди органу, до сфери управління якого він належить - ДП "Укроборонпром", а також попри заборону на вчинення правочину під час процедури банкрутства. Сторони при укладенні Договору порушили порядок укладення договору про спільну діяльність, виконання Договору змінить правовий статус нерухомого майна, яке не могло бути відчужене. Водночас Договір передбачає використання землі для цілей, які не входять до видів діяльності Боржника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.08.2020 року №15/175-б (910/11122/20) задоволено клопотання Заступника Генерального прокурора про об`єднання справ в одне провадження, об`єднано в одне провадження справи №15/175-б(910/11122/20) та №15/175-б(910/9030/20) та присвоєно об`єднаній справі номер №910/9030/20.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.02.2021 року позов задоволено повністю, визнано недійсними договір №40-92 від 29.03.2018 року про будівництво житлового комплексу по вул. Здолбунівській, 2 у м. Києві, укладений між ДП "Київський державний завод "Буревісник" та ТОВ "СІФ ІНВЕСТ", а також додаткову угоду до цього договору №01 від 05.04.2018 року.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 у справі №910/9030/20 скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних заяв Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі: Київської міської державної адміністрації, ДК "Укроборонпром", ДП "Київський державний завод "Буревісник", а також ДК "Укроборонпром" і ДП "Київський державний завод "Буревісник" до ТОВ "СІФ ІНВЕСТ", за участю Фонду державного майна України про визнання недійсним договору №40-92 від 29.03.2018 року про будівництво житлового комплексу по вул. Здолбунівській, 2 у м. Києві, укладеного між ДП "Київський державний завод "Буревісник" та ТОВ "СІФ ІНВЕСТ", і додаткової угоди до цього договору №01 від 05.04.2018 року у межах справи №15/175-б.

Постановою Верховного Суду від 22.09.2021 року касаційні скарги ДК "Укроборонпром" та Заступника Генерального прокурора задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.04.2021 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 року у справі №910/9030/20 скасовано. Справу №910/9030/20 у скасованій частині направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За наслідками нового розгляду справи №910/9030/20 рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2022 року позовні вимоги Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі 1) Київської міської державної адміністрації; 2) ДК "Укроборонпром"; 3) ДП "Київський державний завод "Буревісник" та позовні вимоги ДК "Укроборонпром" задоволено повністю; визнано недійсними Договір №40-92 від 29.03.2018 року про будівництво житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2 та додаткову угоду №1 від 05.04.2018 року, укладені між ДП "Київський державний завод "Буревісник" та ТОВ "СІФ ІНВЕСТ".

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2023 апеляційну скаргу ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" задоволено; рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2022 року у справі №910/9030/20 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі 1) Київської міської державної адміністрації; 2) ДК "Укроборонпром"; 3) ДП "Київський державний завод "Буревісник"; за позовом ДК "Укроборонпром" до ТОВ "СІФ ІНВЕСТ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача-1 Фонд державного майна України, про визнання договору недійсним, що розглядається в межах справи № 15/175-б, відмовлено.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2023 касаційні скарги ДК "Укроборонпром" (правонаступником якого визнано АТ "Українська оборонна промисловість", правонаступником якого визнано Фонд державного майна України) та заступника Генерального прокурора задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.04.2023 року та рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2022 року у справі №910/9030/20 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За наслідками нового розгляду справи №910/9030/20 рішенням Господарського суду міста Києва від 08.05.2024 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 року, у позові відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 23.01.2025 року касаційні скарги Фонду державного майна України та заступника Генерального прокурора задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.09.2024 року та рішення Господарського суду м. Києва від 08.05.2024 року у справі №910/9030/20 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За наслідками нового розгляду справи №910/9030/20 рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 року у задоволенні позову Заступника Генерального прокурора та Фонду державного майна України відмовлено.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновків, що матеріалами справи не підтверджено, позивачами не доведено, а судом не встановлено обставин, з якими положення чинного законодавства України передбачають можливість визнання недійсним Договору та додаткової угоди №1 від 05.04.2018 року до нього в силу приписів ст. 215 ЦК України, в той час, як звернення з вказаним позовом до суду вказує на непослідовність дій як Київської міської державної адміністрації, так і Фонду державного майна України (процесуального правонаступника ДК "Укроборонпром" в межах даної справи) при виконанні своїх обов`язків та реалізації повноважень, що може бути ознакою неналежного урядування, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовів.

Заступник Генерального прокурора та Фонд державного майна України з даним рішенням суду не погоджуються та в поданих апеляційних скаргах посилаються на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, прийнятим з порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без врахування висновків Верховного Суду викладених у постанові від 23.01.2025 року.

Фонд державного майна Україні у своїй апеляційній скарзі вказує на те, що попереднім органом управління та позивачем у справі ДК "Укроборонпром" (правонаступником якого визнано АТ "УОП") неодноразово у даній справі наголошувалось на те, що оспорюваний Договір та Додаткова угода, які укладені між ДП "Київський державний завод "Буревісник" та ТОВ "СІФ ІНВЕСТ", є значними правочинами (значні господарські зобов`язання), укладення яких мало б здійснюватися відповідно до вимог ст. 73-2 ГК України з обов`язковим їх погодженням з органом управління - ДК "Укроборонпром".

Крім того, Фонд зазначив, що нерухоме майно не може бути відчужене, вилучене та передане до статутного капіталу господарських організацій і щодо такого майна не можуть вчинятися дії, наслідком яких може бути його відчуження. Підприємство здійснює володіння, користування землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності згідно із законодавством.

В свою чергу, за твердженнями Заступника Генерального прокурора, судом першої інстанції не наведено жодної умови договору, яка б відповідала нормам Закону України "Про інвестиційну діяльність", а тому висновки про те, що спірний договір за своєю правовою природою є інвестиційним договором, є необґрунтованими.

Крім того, Заступник Генерального прокурора вказав, що укладення спірного договору суперечить цільовому призначенню та функціональному використанню земельної ділянки, такий договір суперечить вимогам ЗК України в частині додержання процедури припинення та надання у користування земельних ділянок державної форми власності, зміни цільового призначення земельної ділянки, а тому підлягає визнанню недійсним.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність ухвалення вказаного рішення, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та не вбачає підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування судового рішення з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 11.09.2017 року від відповідача, як потенційного інвестора, на адресу боржника та ДК "Укроборонпром" надійшла інвестиційна пропозиція з проекту будівництва та / або реконструкції об`єктів нерухомості за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2, з додатком проекту договору про будівництво житлового комплексу.

Листом від 28.09.2017 року вих. №UOP 3.01-9007 ДК "Укроборонпром" звернулось до боржника з проханням розглянути інвестиційну пропозицію відповідача щодо будівництва та / або реконструкції об`єктів нерухомості за вказаною адресою, надати позицію щодо можливості та доцільності впровадження запропонованого інвестиційного проекту.

12.02.2018 року боржник звернувся до ДК "Укроборонпром" листом від 12.02.2018 року №400/25 щодо доцільності погодження та підписання договору, проведення спільної консультативної наради за участю всіх задіяних та зацікавлених сторін з метою остаточного редагування проекту договору.

У відповідь ДК "Укроборонпром" у листі від 06.04.2018 №UOP 3.01-3135 зазначив, що згідно з науково-правовим висновком Інституту держави і права ім. В.М. Корецького від 16.11.2017 №126/437 проект договору про будівництво житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2, не є договором про спільну діяльність, а отже, не потребує погодження генеральним директором ДК "Укроборонпром"; відповідне питання (укладення договору) погоджено комітетом кредиторів боржника; ініційоване питання вирішено на засіданні комітету кредиторів, тому не потребує скликання окремої наради для обговорення умов проекту договору.

Відповідач звернувся до ДК "Укроборонпром" листом від 22.01.2018 року №08 щодо погодження проекту договору між боржником та відповідачем, а також проектів додаткової угоди №1 до договору про будівництво житлового комплексу.

У листі від 23.02.2018 року №UOP 3.01-1678 ДК "Укроборонпром" зазначив, що він не наділений повноваженнями стосовно погодження проектів договорів, укладених його учасниками для проведення поточної господарської діяльності. Водночас звернув увагу на те, що не має заперечень до суттєвих умов наданого проекту договору та вважає, що підприємство має вжити всіх заходів, які не суперечать чинному законодавству, зокрема законодавству з питань банкрутства, а також пункту 8 ухвали Господарського суду міста Києва від 30.11.2011 року у справі №15/175-б.

Для встановлення фактичного технічного стану нерухомого майна боржник замовив у Київського національного університету будівництва і архітектури Міністерства освіти і науки України проведення відповідного технічного обстеження, за результатами якого складено технічні звіти на будівлі та споруди у кількості 69 одиниць по вул. Здолбунівська, 2 у м. Києві, що містив наступний висновок: загальний технічний стан будівель та споруд за зазначеною адресою за набором ознак класифіковані як: не придатний до нормальної експлуатації - категорія "3"; аварійний - категорія "4".

Згідно з висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами проведеного будівельно-технічного дослідження від 05.07.2018 №8604/13296-13353/18-42 технічний стан більшості будівель та споруд за вказаною адресою оцінюється як аварійний (категорія "4"), а інші будівлі та споруди непридатні для подальшого використання (категорія "3").

17.10.2018 року ДК "Укроборонпром" прийняв наказ №362 "Про надання згоди на списання майна ДП "Київський державний завод "Буревісник", згідно з яким майно підлягало списанню до 01.10.2019 року.

У подальшому 05.06.2023 року боржник подав ДК "Укроборонпром" як суб`єкту управління звіт про списання майна (лист вих.№400/73 від 05.06.2023).

Так, 29.03.2018 року між ДП "Київський державний завод "Буревісник" (Сторона-1) та ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" (Сторона-2) укладено договір №40-92 про будівництво житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2 (надалі - "Договір"), відповідно до пункту 2.1 якого сторони зобов`язалися збудувати об`єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2.

Об`єктом будівництва, згідно пп. 1.1.4 Договору, виступив житловий комплекс з об`єктами інженерно-транспортної інфраструктури, згідно з містобудівними умовами та обмеженнями й іншими вихідними даними, який планується побудувати на частині земельної ділянки в межах будівельного майданчика, а також будь-які інженерно-технічні споруди, безпосередньо з ним пов`язані (далі - об`єкт).

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що ДП "Київський державний завод "Буревісник" передає ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" частину функцій замовника.

У пункті 2.4 Договору сторони погодили, що фінансування будівництва здійснюється ТОВ "СІФ ІНВЕСТ".

Об`єктом забудови є земельна ділянка площею 9,5071 га, яка є частиною ділянки загальною площею 15,6 га та належить ДП "Київський державний завод "Буревісник" на праві постійного користування (п. 3.1 Договору).

Оформлення права на частину земельної ділянки з цільовим призначенням, що дозволяє здійснити будівництво, утримання і обслуговування об`єкта, є зобов`язанням ДП "Київський державний завод "Буревісник". Права, обов`язки та відповідальність сторін відповідно до договору виникають з моменту виконання ДП "Київський державний завод "Буревісник" зазначеного зобов`язання. ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" зобов`язане надати організаційне та методологічне сприяння у виконанні зазначеного обов`язку ДП "Київський державний завод "Буревісник" (п. 3.2 Договору).

Водночас, у п. 3.3 Договору сторони передбачили, що право користування частиною земельної ділянки внаслідок виконання договору не переходить до ТОВ "СІФ ІНВЕСТ". ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" має право використовувати будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування на підставі договорів капітального будівництва, укладених у межах цього Договору.

ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" приймає на себе виконання частини функцій Замовника будівництва об`єкта, у тому числі: отримання вихідних даних на проектування, розроблення та погодження проектно-кошторисної документації, забезпечення будівництва проектно-кошторисною документацією, оформлення в установленому порядку дозвільних документів на будівництво об`єкту (пп. 4.1.1 Договору).

Відповідно до пп. 4.1.5 Договору ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" здійснює будівництво відповідно до рішень і дозволів уповноважених державних органів і органів місцевого самоврядування, з дотриманням законів, будівельних норм і правил, що діють в Україні, у строгій відповідності з вимогами проектної документації та умовами договору.

Згідно п. 4.2.2 Договору ДП "Київський державний завод "Буревісник" зобов`язане передати ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" будівельний майданчик на період будівництва протягом 3-х робочих днів з дати підписання цього договору.

Сторони домовились, що за виконання частини функцій замовника ДП "Київський державний завод "Буревісник" отримує у власність частину Об`єкта у вигляді окремих квартир та нежилих приміщень Об`єкта у розмірі 8% від загальної площі квартир Об`єкта та 8% від загальної площі нежилих приміщень Об`єкта. Вартість частини Об`єкта, що отримує ДП "Київський державний завод "Буревісник", буде встановлена Сторонами у додатковій угоді (п. 7.1 Договору).

05.04.2018 року ДП "Київський державний завод "Буревісник" та ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" було укладено додаткову угоду №01 до Договору, якою визначено, що вартість наявного в межах земельної ділянки майна ДП "Київський державний завод "Буревісник" і вартість права користування земельною ділянкою загалом становлять 88 763 800 грн. (п. 1 додаткової угоди).

У разі, якщо вартість частки Сторони-1, визначена згідно п. 7.1 Договору, буде менше ніж 88 763 800 грн., то частку Сторони-1 буде збільшено до цієї суми (п. 3 додаткової угоди).

ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" у повному обсязі фінансує всі витрати, пов`язані з оформленням та зміною цільового призначення земельної ділянки, а також демонтажем списаних споруд (п. 4 Додаткової угоди).

Додатковою угодою №02 від 11.02.2022 року було внесено зміни до додаткової угоди №01 від 05.04.2018 року, зокрема, визначено, що вартість наявного в межах земельної ділянки майна ДП "Київський державний завод "Буревісник" і вартість права користування земельною ділянкою площею 9,5071 га, загалом складають 235 735 345,00 грн (п. 1 додаткової угоди).

У разі, якщо вартість частки Сторони-1, визначена згідно п. 7.1 договору, буде менше ніж 235 735 345,00 грн, то частку Сторони-1 буде збільшено до цієї суми (пункт 3 додаткової угоди).

На час укладання Договору земельна ділянка по вул. Здолбунівській, 2 у м. Києві загальною площею 15,6331 га, кадастровий номер 8000000000:90:142:0003, з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості була у власності держави, розпорядження нею належало до повноважень Київської міської державної адміністрації. Водночас зазначена земельна ділянка перебувала у постійному користуванні боржника.

Після припинення права постійного користування боржника земельною ділянкою площею 15,6 га (кадастровий номер 8000000000:90:142:0003), йому передано на праві постійного користування земельні ділянки площею 9,5071 га (кадастровий номер) 8000000000:90:142:0050 та площею 6,1260 га (кадастровий номер 8000000000:90:142:0060), утворені шляхом поділу зазначеної ділянки площею 15,6 га.

Рішенням Київської міської ради від 06.07.2017 №691/2853 затверджено детальний план території в районі Дніпровської набережної, вулиці Здолбунівської, проспекту Петра Григоренка в Дарницькому районі міста Києва.

29.12.2021 року Департамент містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надав витяг з містобудівної документації від 29.12.2021 року №055-30106 згідно з яким земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:142:0050, яка розташована на вул. Здолбунівській, 2 у Дарницькому районі м. Києва, відповідно до детального плану території в районі Дніпровської набережної, вулиці Здолбунівської, проспекту Петра Григоренка в Дарницькому районі м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 06.07.2017 року №691/2853, потрапляє в межі функціональних зон: територія житлової забудови багатоповерхової, територія громадських будівель та споруд та територія комунально-складська.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.12.2022 року №НВ-51008937832022 земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:142:0050 площею 9,5071 га (об`єкт забудови за Договором) належить до категорії земель - землі житлової та громадської забудови, та має цільове призначення: 02.10. Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.

Наказом Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.06.2023 року №337 відповідно до статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Положення про Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2023 року №6293/6334, з урахуванням результату розгляду заяви боржника за реєстраційним номером Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва АМ01:1218-9002-9391-2181 від 26.05.2023 року затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованою дитячою дошкільною установою, котельнею та пожежно-рятувальною частиною на вул. Здолбунівська, 2 у Дарницькому районі м. Києва.

Так, звертаючись до суду з даними позовами, позивачами зазначено, що Договір є значним господарським зобов`язанням і в порушення статті 73-2 Господарського кодексу України укладений боржником без отримання згоди органу, до сфери управління якого він належить - ДП "Укроборонпром", а також попри заборону на вчинення правочину під час процедури банкрутства. Сторони при укладенні Договору порушили порядок укладення договору про спільну діяльність, виконання Договору змінить правовий статус нерухомого майна, яке не могло бути відчужене. Водночас Договір передбачає використання землі для цілей, які не входять до видів діяльності Боржника.

Погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

При вирішенні спорів про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (таку правову позицію викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №905/1227/17).

У частині 1 статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їхніх дій, так і певних правових наслідків.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 року у справі №915/1302/19.

Так, укладення змішаного договору передбачено частиною 2 статті 628 ЦК України, згідно з якою сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Законодавець не виокремлює у змішаному договорі "основні" ("домінантні") та другорядні елементи, тому до змішаних договорів не може застосовуватися критерій істотності або пріоритетності окремих його елементів (прав та обов`язків) над іншими. Змішаний договір є юридично-технічним інструментом інтеграції, завдяки якому можна уникнути дроблення регулювання договірних відносин їх учасниками, коли необхідно досягти відповідної мети. У будь-якому змішаному договорі можуть бути зафіксовані такі умови, які доповнюють, уточнюють одна одну, але у жодному разі не є взаємовиключними, так само як і юридичні цілі договорів, що об`єднуються (правовий результат, на який спрямована воля сторін) не можуть бути суперечливими.

За наведеним правилом тип договору визначається за специфікою матеріальних відносин, що опосередковуються договором, або колом юридичних умов, об`єктивно необхідних для утворення певного договірного зобов`язання. Якщо укладений договір опосередковує різнорідні відносини (два або більше їх різновидів) та об`єднує умови, об`єктивно необхідні для формування єдиного зобов`язання за рахунок різних типів зобов`язань, такий договір є змішаним.

Зокрема, якщо зі змісту конкретного договору (незалежно від того, як він поіменований сторонами) вбачається, що він містить ознаки договору про спільну діяльність, на відносини сторін поширюються загальні норми ЦК України про спільну діяльність та інших актів законодавства, якими встановлено спеціальні норми про спільну діяльність, розраховані на певне коло суб`єктів господарювання. Отже, суттєвою для змішаного договору є також єдність мети, що досягається шляхом врегулювання різних правовідносин. Подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 18.05.2023 року у справі №910/7975/21, ухваленій у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду.

Спільна діяльність врегульована главою 77 ЦК України, згідно з статтею 1130 якого за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності (стаття 1131 ЦК України).

Однією з форм спільної діяльності є просте товариство. За договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети. При цьому вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки (1132, 1133 ЦК України).

Положення статей 1134, 1135, 1137-1139 ЦК України передбачають виникнення в учасників простого товариства права спільної часткової власності на внесене ними майно та результати відповідної діяльності; ведення спільних справ від імені всіх учасників кожним учасником (або за їх домовленістю окремим учасником чи спільно всіма учасниками); порядок відшкодування витрат і збитків, пов`язаних зі спільною діяльністю учасників; відповідальність учасників за спільними зобов`язаннями; розподіл прибутку.

Отже, за своєю суттю спільна діяльність є договірною формою об`єднання осіб для досягнення спільної мети. Залежно від цілей, визначених учасниками спільної діяльності, така діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників або без об`єднання їх вкладів.

У нормах ЦК України про спільну діяльність термін "спільна мета" не вжито, проте єдність цілей, на які спрямовані спільні дії учасників, випливає із легального визначення простого товариства. Саме єдність мети вирізняє цю договірну конструкцію з-поміж інших видів договорів, поіменованих у Цивільному кодексі України. Якщо в інших договорах зміст прав та обов`язків кожної зі сторін є різним (наприклад, покупця та продавця), права та обов`язки кожного з учасників спільної діяльності переважно збігаються із правами та обов`язками інших учасників. Єдність інтересів учасників дає змогу протиставити договір простого товариства іншим договорам, для яких досягнення результату - отримання майна, виконання робіт чи надання послуг є метою лише для одного із контрагентів. При визначенні прав та обов`язків учасників договору про спільну діяльність не застосовується модель стандартного зобов`язання із формулою "право вимоги - борг". Права та обов`язки учасників спільної діяльності не є зустрічними.

Подібних за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18.05.2023 року у справі №910/7975/21 (на яку посилаються скаржники), в якій також зауважено на те, що саме з огляду на необхідність захисту публічних інтересів і запобігання розмиванню державної власності встановлено обмеження принципу свободи договору при укладенні договору про спільну діяльність, адже Порядок №296 зобов`язує одержати погодження на укладення договору про спільну діяльність, відсутність якого є підставою для визнання договору про спільну діяльність недійсним.

Договір про спільну діяльність за визначенням завжди охоплює ознаку інвестиції в широкому сенсі. Водночас загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначаються Законом України "Про інвестиційну діяльність".

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об`єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) та / або досягається соціальний та екологічний ефект. Такими цінностями можуть бути, зокрема: кошти, рухоме та нерухоме майно, права користування землею, інші майнові права тощо. Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій (стаття 1, частина 1 статті 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність").

Згідно ст.4 зазначеного Закону (в редакції, чинній на момент укладення Договору) об`єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях економіки, цінні папери (крім векселів), цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об`єкти власності, а також майнові права (ч. 1).

Забороняється інвестування в об`єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом (ч. 2).

Інвестування та фінансування будівництва об`єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва. Інші способи фінансування будівництва таких об`єктів визначаються виключно законами (ч. 3).

Статтею 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" передбачено, що суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України (частина 5 статті 8 Закону України "Про інвестиційну діяльність").

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода) (частина 1 статті 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" у відповідній редакції).

Отже, будь-яка особа, якій законом не заборонена така діяльність, має право прийняти рішення про інвестування та реалізувати це рішення як шляхом вкладення інвестицій у будь-який не заборонений проект, так і шляхом реалізації цього проекту. При цьому закон не забороняє збіг інвестора та учасника в одній особі. Водночас чинне на момент укладення Договору законодавства передбачало спеціальні умови (у виді імперативної норми) для будівництва об`єктів житлового будівництва у разі інвестування у будівництво за рахунок власних або залучених коштів фізичних та юридичних осіб.

Інвестиційні правовідносини є різновидом господарських правовідносин, які виникають між суб`єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та іншими учасниками) щодо підготовки, реалізації інвестицій, відшкодування витрачених коштів та отримання прибутку від такої діяльності.

При цьому основним способом реалізації інвестицій є інвестиційна діяльність, яка полягає у практичних організаційних діях відповідних суб`єктів з метою знаходження інвестиційних ресурсів (майнових та інтелектуальних цінностей), виборі об`єктів підприємницької та інших видів діяльності і вкладення в ці об`єкти зазначених ресурсів для отримання прибутку (доходу) або досягнення певного соціального ефекту.

За своїм змістом інвестиційна діяльність полягає у трансформації цінностей (інвестицій) в об`єкти такої діяльності та наступне одержання доходу за рахунок приросту капітальної вартості зазначених інвестицій або від їх використання. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.10.2020 року у справі №910/21935/17 та від 27.07.2022 року у справі №910/7966/21.

Інвестиційний договір є господарсько-правовою угодою, яка укладається між суб`єктами інвестиційної діяльності (замовником та інвестором), у якій фіксується факт вкладання коштів або інших матеріальних чи інтелектуальних цінностей в об`єкт інвестування та у якій визначається мета (отримання прибутку та / або соціального ефекту), регламентуються права та обов`язки сторін.

З огляду на викладене інвестиційна діяльність (у широкому сенсі) може здійснюватися на підставі договору і може бути кваліфікована як спільна господарська діяльність, яка здійснюється шляхом об`єднання вкладів (інвестицій) та зусиль учасників задля досягнення визначеної ними мети діяльності (створення прибутку та / або досягнення соціального ефекту).

Оскільки інвестиційна діяльність здійснюється не за галузевим принципом, а може стосуватися будь-якої галузі та сфері економіки, договір, який опосередковує інвестиційну діяльність, може бути змішаним, тобто містити положення різних видів господарських договорів залежно від предмета й цілей інвестування (договору про спільну діяльність, капітального будівництва, кредитування, купівлі-продажу, довірчого управління майном тощо). Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №916/4644/15 і від 18.05.2023 у справі №910/7975/21.

Водночас у постанові від 18.05.2023 року у справі №910/7975/21 Верховний Суд зауважив, що, на відміну від договору інвестиції, укладення якого насамперед спрямовано на впорядкування відносин, пов`язаних із залученням інвестицій, та метою якого є отримання інвестором (окремим контрагентом) доходу або майнової вигоди від вкладення інвестиції, договір про спільну діяльність укладається задля досягнення визначеної сторонами мети діяльності, шляхом об`єднання вкладів (інвестицій) та зусиль учасників. При цьому правовими наслідками договору про спільну діяльність є досягнення результату - отримання майна, виконання робіт чи надання послуг для кожного із контрагентів. Саме єдність мети вирізняє цю договірну конструкцію з-поміж інших видів договорів, зокрема, договорів інвестиції та / або підряду.

Так, виконуючи вказівки, що містяться в п. 117-121 постанови Верховного Суду від 23.01.2025, судом було досліджено зміст спірного договору №40-92 про будівництво житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул.Здолбунівська,2, та встановлено наступне.

Відповідно до умов Договору Сторона-1 та Сторона-2 зобов`язуються збудувати Об`єкт згідно з проектно-кошторисною документацією за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2 (п. 2.1.); для реалізації цього Сторона-1 передає, а Сторона-2 приймає частину функцій Замовника. Обсяг прав та обов`язків, що передаються Стороні-2 для виконання функцій Замовника будівництва Об`єкту, визначено цим Договором (п. 2.2.); кожна із Сторін діє в межах функцій та обов`язків, визначених даним Договором, розділом 3 Положення про Замовника-забудовника (постанова Держбуду СРСР від 02.02.1988 року) (п. 2.3.), фінансування будівництва здійснюється Стороною-2 (ТОВ "СІФ ІНВЕСТ"). Джерелом фінансування будівництва Об`єкту є кошти Сторони-2 та залучені кошти фізичних та юридичних осіб. У разі залучення коштів фізичних та юридичних осіб Сторона-2 діє виключно від свого імені та приймає на себе всі ризики невиконання або неналежного виконання зобов`язань перед такими особами (п.2.4.), у разі залучення Стороною-1 коштів фізичних та юридичних осіб на фінансування будівництва до підписання цього Договору, Сторона-1 діє виключно від свого імені та приймає на себе всі ризики невиконання або неналежного виконання зобов`язань перед такими особами та здійснює розрахунки з такими фізичними та юридичними особами виключно за рахунок власних коштів або належної йому, відповідно до п.7.1. цього Договору, частки (п.2.5.).

Право користування частиною земельної ділянки внаслідок виконання цього Договору не переходить до Сторони-2. Сторона-2 має право використовувати будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування на підставі договорів капітального будівництва, укладених у рамках цього Договору (п. 3.3.).

З системного аналізу вказаних умов Договору випливає, що здійснення будівництва Об`єкта та реалізація Договору покладається саме на ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" та третіх осіб. У свою чергу, Договором не покладаються зобов`язання із безпосередньої участі у будівництві Об`єкту на Сторону-1, оскільки, п. 4.1. договору передбачено, що саме відповідач приймає на себе виконання частини функцій замовника будівництва об`єкта, у тому числі: отримання вихідних даних на проектування, розроблення та погодження проектно-кошторисної документації, забезпечення будівництва проектно-кошторисною документацією, оформлення в установленому порядку дозвільних документів на будівництво об`єкту; укладення договорів підряду на виконання проектних робіт, будівельно-монтажних робіт, фінансування будівельних робіт та інших витрат, пов`язаних з будівництвом об`єкту; забезпечення будівництва об`єкту будівельними матеріалами; ведення технічного нагляду за будівництвом, підписання актів виконаних робіт; введення об`єкту в експлуатацію; оформлення права власності на частину об`єкта, яка буде належати Стороні-2; виконання інших функцій.

При цьому, пп. 4.2.1. Договору передбачено, що Сторона-1 залишає за собою виконання частини функцій замовника: 1) здійснює функції землекористувача земельної ділянки; 2) оформлення прав власності на частину об`єкта, яка належить Стороні-1, за сприяння Сторони-2.

В той час, в пп. 4.2.3. Договору визначено, що Сторона-1 після підписання даного Договору передає Стороні-2 функції Замовника із будівництва Об`єкта.

Таким чином, з викладеного слідує, що частини Об`єкта, що розподіляються між сторонами, не є спільною частковою власністю сторін, а належатимуть кожній із сторін відповідно до положень Договору. При реалізації Договору сторони зберігають свою юридичну самостійність.

Ризики та відповідальність, у тому числі перед третіми особами з питань укладення договорів підряду, фінансування, ведення технічного нагляду, введення Об`єкта в експлуатацію, участь у роботі робочої та приймальної комісії по прийманню закінченого будівництвом Об`єкту, тощо, несе виключно Сторона-2, що унеможливлює класифікувати такий договір як договір про спільну діяльність, відповідно до якого сторони несуть пропорційну або солідарну відповідальність.

Тобто, обов`язки щодо здійснення конкретних дій, обумовлених предметом договору, фактично покладено на одну сторону - ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" без ознак сумісної діяльності, спільності вкладень або ж поєднаної трудової участі.

Разом з тим, на період будівництва Стороні-2 передається не земельна ділянка, а лише будівельний майданчик, тобто, правовий режим майна не змінюється.

Крім того, оскільки, в пп. 4.2.3. Договору сторони дійшли згоди, що Сторона-1 після підписання даного Договору передає Стороні-2 функції Замовника із будівництва Об`єкта, то за таких підстав, вказана обставина є свідченням того, що станом на час виконання Замовником - ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" функцій із будівництва Об`єкта, введення його в експлуатацію та оформлення права власності на частину Об`єкта, а також, сприяння в оформленні права власності на частину Об`єкта Стороною-1, ознаки спільної діяльності у даного договорі відсутні.

Що стосується п. 118 постанови Верховного суду зокрема, що: "при розгляді цієї справи місцевий господарський суд не досліджував наявність / відсутність у Договорі умов, притаманних спільній діяльності в цілому, зокрема, на який саме правовий результат спрямована воля кожної зі сторін Договору з огляду на його умови, чи є їх мета спільною та такою, що не суперечить закону тощо.", то суд першої інстанції вказав наступне.

Досліджуючи у Договорі умови, притаманні спільній діяльності в цілому, то судом першої інстанції вірно встановлено, що договір не містить таких умов, як визначення спільної мети, тобто, для чого учасники об`єднують кошти, майно тощо (наприклад, організація роботи торговельного центру); порядок координування сумісних дій або ведення спільних справ; розмір, порядок і строки здійснення внесків учасниками; правовий статус виділеного для спільної діяльності майна; порядок розподілу прибутку; порядок покриття витрат і збитків учасників; участь сторін у результатах сумісних дій.

Разом з тим, в контексті викладеного, суд першої інстанції відзначив, що умовами договору передбачена кінцева мета, а саме, отримання у власність як Стороною-1 так і Стороною-2 певних часток Об`єкту будівництва, втім, таку мету не можна вважати спільною, оскільки, як про це вказувалося вище, умови договору не містять визначення саме спільної мети. При тому, суд відзначає, що така мета, як отримання у власність певних часток Об`єкту будівництва не суперечить закону.

Що стосується п. 119, 120 постанови Верховного Суду зокрема щодо: "конкретних умов Договору, які є тими елементами, що відповідають суті правовідносин інвестування та / або підряду згідно з положеннями Закону України "Про інвестиційну діяльність" та глави 61 Цивільного кодексу України", то суд першої інстанції вірно відзначив, що пунктами договору, що містять елементи правовідносин інвестування є п. 2.4, 2.5, 4.1., 7.1., 7.2. та 7.3.

В той час, на переконання суду, спірний договір не містить елементів підряду/будівельного підряду, оскільки, означений договір не містить в собі таких основних умов, як строк, в який підрядник зобов`язується збудувати і здати об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації.

Отже, з огляду на викладене вище, судова колегія зазначає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що спірний договір №40-92 від 29.03.2018 року за своєю правовою природою є інвестиційним договором, а елементи зобов`язальних правовідносин, виникнення та існування яких не суперечить положенням актів цивільного та господарського законодавства.

Щодо визначення згідно з умовами Договору, в якому правовому статусі (інвестор, учасник, замовник, підрядник тощо) виступає кожна зі сторін Договору, які майнові чи немайнові цінності є інвестиціями однієї чи обох сторін, який результат має бути досягнутий для кожної зі сторін, то суд першої інстанції правильно відзначив, що в контексті правовідносин, що склалися між сторонами, ДП "Київський державний завод "Буревісник" є - Замовником, ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" є - Інвестором, та після підписання договору відповідно до його пп. 4.2.2. набуло статус функції Замовника із будівництва Об`єкту.

Разом з тим, в п. 4.3. Договору сторони погодили, що Сторона-2 не включає майнові права Сторони-1 на частину Об`єкту (об`єкт інвестування), що належить Стороні-1 відповідно до п. 7.1. цього Договору, у перелік об`єктів інвестування в Об`єкті, який є попереднім обсягом замовлення на будівництво.

Відповідно до п. 4.4. Сторони домовились, що з моменту підписання Договору Сторона-1 передає Стороні-2 майнові права на 100% Об`єкту будівництва, у т.ч. майнові права на 100% об`єктів інвестування в Об`єкті будівництва для подальшого відчуження та подальшої передачі фізичним та юридичним особам.

Передача зазначених майнових прав третім особам не потребує укладання Сторонами окремого документу (додаткової угоди до цього Договору, акту приймання-передачі, тощо). Майнові права на 100% об`єктів інвестування в Об`єкті будівництва вважаються переданим Стороною-1 та прийнятими Стороною-2 з моменту підписання Сторонами цього Договору.

При цьому, майнові права Сторони-1 на частину Об`єкту (об`єкти інвестування), що належить Стороні-1 відповідно до п. 7.1. цього Договору, не можуть бути відчужені Стороною-2, фінансовою установою або будь-якими іншими юридичними чи фізичними особами) на користь будь-яких третіх осіб, а підлягає оформленню на користь Сторони-1.

Згідно п. 7.1. Договору Сторони домовились, що за виконання частини функцій замовника ДП "Київський державний завод "Буревісник" отримує у власність частину Об`єкта у вигляді окремих квартир та нежилих приміщень Об`єкта у розмірі 8% від загальної площі квартир Об`єкта та 8% від загальної площі нежилих приміщень Об`єкта. Вартість частини Об`єкта, що отримує ДП "Київський державний завод "Буревісник", буде встановлена Сторонами у додатковій угоді.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини та враховуючи, що Статутом ДК "Укроборонпром" не передбачено погодження інвестиційного договору, що укладаються підприємствами-учасниками концерну та те, що спірний Договір не є правочином про спільну діяльність, згідно з якими використовується нерухоме майно, що перебуває в їх господарському віданні чи оперативному управлінні, то відсутні правові підстави вважати, що вчинення Договору потребувало попереднього погодження ДК "Укроборонпром".

Що стосується п.121 постанови Верховного Суду зокрема про: "місцевий господарський суд залишив поза увагою положення статей 42, 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України щодо єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, на які звертав увагу Верховний Суд у постанові від 07.11.2023 у цій справі.", то суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що така єдність юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди не стосується багатоквартирного будинку.

Що стосується згоди органу, до сфери управління якого належить підприємство, на вчинення значного господарського зобов`язання, то слід зазначити наступне.

Статтею 73-2 ГК України встановлено, що значним господарським зобов`язанням державного унітарного підприємства визнається господарське зобов`язання, що вчиняється державним унітарним підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності.

Значне господарське зобов`язання підлягає погодженню наглядовою радою державного унітарного підприємства або, у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство, в порядку, передбаченому цією статтею.

Стаття 173 ГК України тлумачить господарське зобов`язання як таке, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Тобто, з викладених положень законодавства можна дійти висновку, що значним господарським зобов`язанням унітарного державного підприємства є, в тому числі, укладення такого правочину, за яким державне підприємство взяло на себе зобов`язання на суму, більшу, ніж визначена у ст. 73-2 ГК України.

У рішенні Конституційного суду України від 09.02.1999 року №1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України роз`яснив, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

В даному випадку Договір укладено 29.03.2018 року.

Отже, для визначення вартості активів ДП "Київський державний завод "Буревісник" застосовується фінансова звітність станом на кінець 2017 року.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що: фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період; користувачі фінансової звітності (далі - користувачі) - фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень; Цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності та суб`єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів. Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року). Підприємства зобов`язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено цим Законом. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до законодавства. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України, а для банків - Національним банком України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 року №419 "Про затвердження Порядку подання фінансової звітності" визначено, що дія цього Порядку поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми господарювання і форми власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством. Фінансова звітність подається органам, до сфери управління яких належать підприємства, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, а також згідно із законодавством - іншим органам та користувачам, зокрема органам державної статистики.

Згідно з балансом (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2017 року вартість активів ДП "Київський державний завод "Буревісник" становила 152 079 000,00 грн.

В той же час, право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 8000000000:90:142:0003, загальною площею 15,6331 га зареєстровано за ДП "Київський державний завод "Буревісник" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 01.06.2018 року (номер запису 26434460), тобто після укладення Договору та після додаткової угоди №01 від 05.04.2018 року.

Отже, безпідставним є твердження позивачів, що до предмету Договору входить вартість права користування земельною ділянкою, у зв`язку із тим, що на момент укладення Договору така земельна ділянка не була оформлена, а отже і неможливо було встановити вартість права користування цією земельною ділянкою.

Крім того, відповідно до інформації наведеної в наказі Державного концерну "Укроборонпром" №362 від 17.10.2018 року, балансова вартість списаного майна становить 9,4 млн. грн., в той час як згідно балансу (Звіт про фінансовий стан) на 31.12.2017 року (форма №1) вартість активів ДП "Київський державний завод "Буревісник" становить 152 079 тис. грн.

Отже, твердження про те, що ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становила 58,4% вартості активів цього підприємства, не відповідає дійсним обставинам спірних правовідносин.

Відтак, відсутні правові підстави для висновку про те, що укладення Договору потребувало згоди ДК "Укроборонпром", адже, відповідно до статті 73-2 ГК України, така згода необхідна у випадку, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, проте зобов`язання ДП "Київський державний завод "Буревісник", що визначені предметом Договору, не містить грошового вираження та/або не передбачає передачу/відчуження нерухомого майна та/або земельної ділянки.

Крім того, відповідно до п. 4 додаткової угоди №01 від 05.04.2018 року до Договору ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" у повному обсязі, за рахунок власних та/або залучених від третіх осіб коштів, фінансує всі витрати, пов`язані з оформленням та зміною цільового призначення земельної ділянки, а також демонтажем списаних споруд.

Означене свідчить про те, що на ділянці, яка становить 9,5071 га буде проводитись нове будівництво, тобто, для виконання вказаного Договору ДП "Київський державний завод "Буревісник" не передає об`єкти нерухомості, що належать йому на праві господарського відання.

До того ж, із змісту Договору вбачається, що на ДП "Київський державний завод "Буревісник" не покладено жодних грошових зобов`язань.

Не містять відповідних доказів взяття ДП "Київський державний завод "Буревісник" на себе будь-яких грошових зобов`язань за наслідками вчинення Договору і матеріали справи.

В той же час, Договором передбачено, що саме ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" за рахунок власних та/або залучених від третіх осіб коштів, фінансує всі витрати, пов`язані з оформленням земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, матеріали справи не містять жодного належного або допустимого доказу, що ДП "Київський державний завод "Буревісник" уклавши Договір взяв на себе господарське зобов`язання, яке становить 10 і більше відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності, та вчинення якого потребує погодження зі сторони уповноваженого органу управління.

Наведені обставини підтверджуються і фактичною поведінкою ДК "Укроборонпром", яка передувала укладенню Договору та полягала в наступному.

11.09.2017 року від потенційного інвестора ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" на адресу ДП "Київський державний завод "Буревісник" та ДК "Укроборонпром" надійшла інвестиційна пропозиція з проекту будівництва та/або реконструкції об`єктів нерухомості за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2, з додатком проекту договору про будівництво житлового комплексу.

Своїм листом від 28.09.2017 вих. №UOP 3.01-9007 ДК "Укроборонпром" звернулось до ДП "Київський державний завод "Буревісник" з проханням розглянути інвестиційну пропозицію ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" будівництва та/або реконструкції об`єктів нерухомості за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2, надати позицію з приводу можливості та доцільності впровадження запропонованого інвестиційного проекту.

12.02.2018 року ДП "Київський державний завод "Буревісник" звернулося до ДК "Укроборонпром" листом від 12.02.2018 року №400/25 щодо доцільності погодження та підписання договору проведення спільної консультативної наради за участю всіх задіяних та зацікавлених сторін з метою остаточного редагування проекту договору.

Відповідно до відповіді на вищезазначений лист, а саме, відповідно листа від 06.04.2018 року №UOP 3.01-3135 ДК "Укроборонпром" зазначив, що: згідно з науково-правовим висновком Інституту держави і права ім. В.М. Корецького від 16.11.2017 року №126/437 проект договору про будівництво житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2 не є договором про спільну діяльність, а отже не потребує погодженню Генеральним директором ДК "Укроборонпром"; відповідне питання (укладення Договору) було погоджено комітетом кредиторів ДП "Київський державний завод "Буревісник"; ініційоване питання було вирішено на засіданні комітету кредиторів, а отже не потребує скликання окремої наради для обговорення умов проекту договору.

22.01.2018 року ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" звернулося до ДК "Укроборонпром" листом від 22.01.2018 року №08 стосовно погодження проекту договору між ДП "Київський державний завод "Буревісник" та ТОВ "СІФ ІНВЕСТ", а також проектів додаткової угоди №1 до Договору про будівництво житлового комплексу.

Відповідно до листа від 23.02.2018 №UOP 3.01-1678 ДК "Укроборонпром" зазначив, що концерн не наділений повноваженнями стосовно погодження проектів договорів, які укладені його учасниками для проведення поточної господарської діяльності. Разом з тим, звернув увагу на те, що не має заперечень до суттєвих умов наданого проекту договору та вважає, що підприємство має вжити всіх заходів, які не суперечать чинному законодавству, зокрема законодавству з питань банкрутства, а також пункту восьмому ухвали Господарського суду міста Києва від 30.11.2011 року у справі №15/175-б.

Тобто, жодних заперечень проти укладення та реалізації Договору ДК "Укроборонпром" не висувало, а тим паче вказувало на відсутність необхідності його погодження.

Що стосується п. 123 постанови Верховного Суду зокрема про: "місцевий господарський суд також не дослідив та не надав правової оцінки обставинам щодо наявності / відсутності опосередкованого відчуження Боржником внаслідок укладення та виконання Договору належного йому майнового права щодо земельної ділянки (яке є майном у розумінні статті 190 Цивільного кодексу України) за наявності заборони, встановленої ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2011 у справі №15/175-б станом на момент укладення Договору.", то суд першої інстанції зазначив наступне.

Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2011 року у справі №15/175-б про порушення провадження у справі про банкрутство ДП "Київський державний завод "Буревісник" у пункті 8 заборонено посадовим особам боржника вчиняти дії щодо відчуження майна, реорганізації чи ліквідації юридичної особи укладення угод про зазначене з іншими суб`єктами підприємницької діяльності. Заборонено посадовим особам боржника або власнику його майна чи уповноваженому ним органу або іншим особам вчиняти певні дії щодо майнових активів боржника.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 ГК України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Згідно ст. 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу та інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 92 ЗК України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Відповідно до ч. 3,4 ст. 142 ЗК України, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Відповідно до ч.1 ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - право володіння і користування земельною ділянкою, що перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Отже, постійний землекористувач може безстроково володіти земельною ділянкою (впливати на неї відповідно до свого інтересу), а також користуватися нею. Однак постійний землекористувач не має права відчужувати передану йому земельну ділянку, оскільки він не є власником такої ділянки.

Згідно пункту ІV Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", Закону України "Про місцеві державні адміністрації" у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, зокрема ті, що перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національній академії наук України, державних галузевих академій наук.

В розумінні ЗК України, ДК "Укроборонпром" та/або ДП "Київський державний завод "Буревісник" не є власником земельної ділянки, а отже, не має права приймати рішення, зокрема, стосовно її відчуження шляхом припинення права користування або продажу.

З аналізу Договору №40-92 про будівництво житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2 від 29.03.2018 року та Додаткової угоди №01 від 05.04.2018 року вбачається, що здійснення будівництва житлового комплексу по вул. Здолбунівській, 2 у м. Києві, на умовах, визначених у досліджуваному договорі, не є формою відчуження такої земельної ділянки за наступних обставин:

Пунктом 3.1. Договору встановлено, що Об`єктом забудови є Земельна ділянка площею 9,5071 га, визначена згідно з п. 1.1.5. цього Договору, яка належить Стороні-1 на праві постійного користування та знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2.

Об`єкт (Об`єкт будівництва) - житловий комплекс з об`єктами інженерно-транспортної інфраструктури, згідно з містобудівними умовами і обмеженнями та іншими вихідними даними, який планується побудувати на частині Земельної ділянки в межах Будівельного майданчика за адресою: вул. Здолбунівська, 2 в Дарницькому районі м. Києва, а також будь-які інженерно-технічні споруди, безпосередньо з ним пов`язані.

Земельна ділянка - частина земної поверхні площею 9,5071 га, план якої визначено Сторонами у Додатку №1 до цього Договору. Земельна ділянка, визначена у цьому пункті, є частиною земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Київ, Дарницький р-н. вул. Здолбунівська, 2, орієнтованою площею 15,6 га, яка надана Стороні-1 в постійне користування.

Будівельний майданчик - виробнича територія, що розташована на Земельній ділянці, визначеній в п. 1.1.5. цього Договору, яка виділяється в установленому порядку для розміщення Об`єкту, що будується, а також машин, механізмів, матеріалів, конструкцій, виробів, обладнання, комунікацій, виробничих і санітарно-побутових приміщень, які використовуються в процесі будівництва (підпункти 1.1.4., 1.1.5., 1.1.6. пункту 1.1. Договору).

Пунктом 3.3. Договору встановлено, що право користування земельною ділянкою внаслідок виконання цього Договору не переходить до Сторони-2. Сторона-2 має право використовувати будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування на підставі договорів капітального будівництва, укладених у рамках цього Договору.

Таким чином, з положень Договору не вбачається, що він є правовстановлюючим документом на зазначену земельну ділянку, а отже, не є підставою для автоматичного, тобто, поза передбаченою законодавством процедурою, набуття права власності на земельну ділянку.

Отже, з аналізу змісту Договору №40-92 про будівництво житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2 від 29.03.2018 та Додаткової угоди №01 від 05.04.2018 вбачається, що здійснення будівництва житлового комплексу по вул. Здолбунівська, 2 у м. Києві, на умовах, визначених Договором, не є формою відчуження такої земельної ділянки.

Так, положеннями Договору №40-92 про будівництво житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2 від 29.03.2018 року та Додаткової угоди №01 від 05.04.2018 року:

- не передбачено вчинення будь-яких дій щодо майнових активів у тому числі земельних ділянок, які належать ДП "Київський державний завод "Буревісник" або які є у користуванні Підприємства;

- не передбачено припинення права ДП "Київський державний завод "Буревісник" постійного користування земельних ділянок площею 9,5071 га з кадастровим номером 8000000000:90:142:0050 та площею 6,1260 га з кадастровим номером 8000000000:90:142:0060;

- не передбачено право відчуження земельних ділянок площею 9,5071 га з кадастровим номером 8000000000:90:142:0050 та площею 6,1260 га з кадастровим номером 8000000000:90:142:0060;

- не передбачено відчуження та/або передачу у право власності нерухомості (нежитлових будівель та споруд), яка належить на праві власності ДК "Укроборонпром" та закріплене на праві господарського відання за ДП "Київський державний завод "Буревісник";

- не передбачено вчинення будь-яких дій щодо майнових активів, які належать ДП "Київський державний завод "Буревісник".

Враховуючи викладене, відчуження земель умовами Договору №40-92 про будівництво житлового комплексу за адресою: м.Київ, вул. Здолбунівська,2 не передбачено. У матеріалах справи відсутні докази припинення та/або передачі права постійного користування земельною ділянкою.

Право користування земельною ділянкою внаслідок виконання цього Договору не переходить до ТОВ "СІФ ІНВЕСТ". ТОВ "СІФ ІНВЕСТ" має лише майнові права на 100% Об`єкту будівництва, у т.ч. майнові права на 100% об`єктів інвестування в Об`єкті будівництва для подальшого відчуження та подальшої передачі фізичним та юридичним особам (п. 4.4. Договору).

Таким чином, оскільки положеннями Договору №40-92 про будівництво житлового комплексу за адресою: м. Київ, вул. Здолбунівська, 2 від 29.03.2018 та Додаткової угоди №01 від 05.04.2018 не передбачено відчуження та/або передачу у право власності нерухомості та/або земельної ділянки, яка надана ДП "Київський державний завод "Буревісник" у постійне користування, не передбачено реорганізацію чи ліквідацію юридичної особи та/або вчинення будь-яких дій щодо майнових активів, які належать ДП "Київський державний завод "Буревісник", то за висновками суду спірний договір та додаткова угода не суперечать п. 8 ухвали Господарського суду міста Києва від 30.11.2011 року у справі №15/175-б.

Крім того, як вірно зазначив місцевий господарський суд, постановою Верховного Суд від 13.09.2018 у справі №15/175-б було частково задоволено клопотання ДП "Київський державний завод "Буревісник" та розпорядника майна Лахненка Є.М.; скасовано арешти майна боржника та заборони, накладені ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2011 у справі №15/175-б; вжито заходів забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони відчуження нерухомого майна ДП "Київський державний завод "Буревісник", де б воно не було та з чого б не складалося.

При цьому, ст. 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" чітко розмежовує поняття "Відчуження" та "Списання" об`єктів державної власності.

Кабінет Міністрів України, здійснюючи управління об`єктами державної власності, як суб`єкт управління відповідно до підпункту "и" пункту 18 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", визначає порядок відчуження та списання цих об`єктів.

На виконання власних повноважень Кабінетом Міністрів України було затверджено різні порядки для відчуження та списання об`єктів державної власності, а саме:

- механізм списання об`єктів державної власності, якими є об`єкти незавершеного будівництва (незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи), матеріальні активи, що відповідно до законодавства визнаються основними фондами (засобами), іншими необоротними матеріальними активами, врегульовано Порядком списання об`єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 №1314;

- механізм відчуження об`єктів державної власності, якими є матеріальні активи, які відповідно до законодавства визначаються основними фондами (засобами), врегульовано Порядком відчуження об`єктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 №803 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.10.2019 №884).

Також, із системного аналізу норм ЦК України, ГК України, Закону України "Про управління об`єктами державної власності", Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", Кодексу України з процедур банкрутства вбачається, що чинне законодавство передбачає три механізми відчуження об`єктів державної власності, яке закріплено за державним підприємством на праві господарського відання:

- в порядку приватизаційного процесу згідно з вимогами Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна";

- в процесі здійснення господарської діяльності з додержанням правил, визначених статтями 75, 141 ГК України, Закону України "Про управління об`єктами державної власності", Закону України "Про особливості управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі", Порядку відчуження об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.06.2007 року №803;

- у справі про банкрутство державного підприємства згідно з вимогами КУзПБ.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що жодних обмежень щодо вчинення Договору в межах справи №15/175-б введено не було, адже постановою Верховного Суду від 13.09.2018 у справі №15/175-б вжито заходи забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони відчуження нерухомого майна ДП "Київський державний завод "Буревісник", в той час як списання, демонтаж чи реконструкція існуючих об`єктів державної власності не є відчуженням нерухомого майна державного підприємства в розумінні чинного законодавства України.

В той же час, судова колегія погоджується з місцевим господарським судом, що твердження прокурора про те, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.11.2011 року у справі №15/175-б було заборонено укладення угод в цілому не відповідає безпосередньому змісту такого судового рішення.

Щодо посилань на відсутність унормування в Договорі порядку і способу погашення кредиторських вимог.

Так, загальний розмір кредиторської заборгованості ДП "Київський державний завод "Буревісник" наразі становить близько 144 млн.грн. та складається, зокрема, із заборгованості по виплаті заробітної плати, перед бюджетом (ПДВ, плата за надри, екологічний податок, земельний податок, плата за спецводокористування, ПДФО, військовий збір, дивіденди, податок на прибуток), перед управлінням пенсійного фонду України (Єдиний соціальний внесок, пільгова пенсія, наукова пенсія), конкурсної та поточної кредиторської заборгованості.

Поряд з цим, умови Договору передбачають, що за наслідками його реалізації очікувані майнові надходження ДП "Київський державний завод "Буревісник" мають бути не менше суми у розмірі 235,7 млн.грн.

Тобто цілком обґрунтованим є посилання відповідача на те, що реалізація Договору надасть змогу ДП "Київський державний завод "Буревісник" як погасити в повній мірі суму кредиторської заборгованості, так і забезпечить можливість фінансового оздоровлення підприємства.

Тому, сама по собі відсутність в змісті Договору визначення порядку і способу погашення кредиторських вимог жодним чином не нівелює фактичних обставин існування реальної можливості погашення кредиторських вимог та закриття провадження у справі про банкрутство ДП "Київський державний завод "Буревісник" за наслідками реалізації такого правочину.

Щодо знесення розміщених на спірній земельній ділянці будівель та споруд.

З матеріалів справи вбачається, що для встановлення фактичного технічного стану нерухомого майна ДП "Київський державний завод "Буревісник" замовлено у Київського національного університету будівництва і архітектури Міністерства освіти і науки України проведення відповідного технічного обстеження, за результатами якого було складено технічні Звіти на будівлі та споруди у кількості 69 од. по вул. Здолбунівська, 2 у м. Києві, що містив наступний висновок: загальний технічний стан будівель та споруд по вул. Здолбунівська, 2 у м. Київ за набором ознак класифіковані як: не придатний до нормальної експлуатації - категорія "3" та аварійний - категорія "4".

Такі обставини також було підтверджено висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України за результатами проведеного будівельно-технічного дослідження від 05.07.2018 року №8604/13296-13353/18-42, згідно якого визначено, що технічний стан більшості будівель та споруд оцінюється як аварійний (категорія "4"), а інші будівлі та споруди непридатні для подальшого використання (категорія "3").

Отже, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про необґрунтованість твердження Заступника Генерального прокурора, що дії ДП "Київський державний завод "Буревісник", спрямовані на ініціювання питання про списання основних фондів державного підприємства, мали на меті підготовку будівельного майданчику, адже висновками експертної установи було підтверджено знаходження їх в непридатному стані, що в силу скрутного фінансового становища підприємства очевидно не мало інших шляхів вирішення окрім як списання з метою послідуючого залучення інвестиції для покриття боргів та реанімації діяльності заводу.

Відповідно до п. 28 Порядку списання об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 року №1314, суб`єкти господарювання, на балансі яких перебувало майно, подають суб`єктам управління у місячний строк після закінчення процедури розбирання, демонтажу та оприбуткування звіт про списання майна згідно з додатком 3. У разі наявності зауважень до звіту суб`єкт управління повертає його суб`єктові господарювання для врахування зауважень та подання протягом 10 робочих днів звіту для нового розгляду.

Згідно п.29 Порядку списання об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 року №1314, процедура списання майна вважається закінченою з моменту подання суб`єктом господарювання суб`єкту управління звіту про списання майна.

Як вбачається із матеріалів справи, 05.06.2023 ДП "Київський державний завод "Буревісник" було подано до ДК "Укроборонпром", як суб`єкту управління, звіт про списання майна згідно (лист вих. №400/73 від 05.06.2023).

Тобто, у відповідності до п. 29 Порядку списання об`єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 №1314, з 05.06.2023 процедура списання майна, яке знаходилось на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:142:0050, площею 9,5071 га (яка згідно Договору підлягає забудові) закінчена, а згідно пояснень учасників справи станом на сьогоднішній день відповідна земельна ділянка не містить будівель та споруд ДП "Київський державний завод "Буревісник" що були визнані аварійними та непридатними до використання.

З огляду на викладене, твердження Заступника Генерального прокурора про те, що ДП "Київський державний завод "Буревісник" передало/безоплатно відчужило об`єкти нерухомості державної власності приватному суб`єкту господарювання в порушення наведених норм законодавства та положень Статуту не підтверджуються зібраним в матеріалах справи доказами, адже, відповідні об`єкти були списані у визначеному законодавством порядку.

У свою чергу, положення оскаржуваних Договору та додаткової угоди №1 від 05.04.2018 року до нього як не передбачають жодного відчуження та/або передачу у право власності нерухомості (нежитлових будівель та споруд), яка належить на праві власності ЖК "Укроборонпром" та закріплена на праві господарського відання за ДП "Київський державний завод "Буревісник", так і не визначаються вчинення будь-яких дій щодо майнових активів, що належать ДП "Київський державний завод "Буревісник".

Що стосується п. 124 постанови Верховного Суду про: "Водночас господарський суд першої інстанції не досліджував обставини щодо наявності у Договорі норм, які передбачають компенсацію на користь держави (зокрема в особі Київської міської державної адміністрації) за відповідну земельну ділянку та / або порядок компенсації вартості ділянки у випадку відчуження побудованого на ній житлового комплексу (його частини) на користь третіх осіб, про що зауважував Верховний Суд у постанові від 07.11.2023 у цій справі.", то суд зазначає наступне.

Положеннями абз. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Статтею 120 ЗК України врегульовані питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності, господарського відання, оперативного управління на об`єкт нерухомого майна (крім багатоквартирного будинку), об`єкт незавершеного будівництва, спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, що розміщені на ній.

Статтею 377 ЦК України врегульовані питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, що розміщені на ній.

Враховуючи наведене, норми статей 120 ЗК України та 377 ЦК України не розповсюджуються на такі об`єкти нерухомого майна як багатоквартирні будинки.

Статтею 141 ЗК України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-при ватного партнерства або об`єктом концесії;

з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами);

и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

Припинення права постійного користування земельними ділянками державного підприємства, установи, організації, органу державної влади не припиняє права власності держави на відповідні земельні ділянки.

Згідно ч. 1, абз. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.

Вилучення земельних ділянок здійснюється за письмовою згодою землекористувачів, а в разі незгоди землекористувачів - у судовому порядку, крім випадків, передбачених абзацом другим цієї частини. Справжність підпису на документі, що підтверджує згоду землекористувача на вилучення земельної ділянки, засвідчується нотаріально.

Вилучення земельних ділянок з постійного користування державного підприємства, установи, організації не припиняє права власності держави на такі земельні ділянки.

Згідно ч. 1 ст. 42 ЗК України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Пунктом 3.3. Договору встановлено, що право користування земельною ділянкою внаслідок виконання цього Договору не переходить до Сторони-2. Сторона-2 має право використовувати будівельний майданчик відповідно до вимог законодавства України у сфері містобудування на підставі договорів капітального будівництва, укладених у рамках цього Договору.

Враховуючи наведене, наявність житлового будинку на земельній ділянці державної власності не є підставою для відчуження такої земельної ділянки із державної власності. Тобто, відсутні законодавчі підстави встановлювати у Договорі норми, які передбачають компенсацію на користь держави (зокрема в особі Київської міської державної адміністрацій за відповідну земельну ділянку, у зв`язку із тим, що Договором не передбачено автоматичне (поза законом) відчуження земельних ділянок та/або припинення права ДП "Київський державний завод "Буревісник" постійного користування земельних ділянок.

Водночас, відповідно до пункту "ґ" частини першої статті 90, пункту "ґ" частини першої статті 95 ЗК України власники земельних ділянок мають право, а також землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом.

Статтею 156 ЗК України визначено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов`язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;

д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки;

е) використання земельних ділянок для потреб нафтогазової галузі;

є) використання земельних ділянок для потреб надрокористувапня для геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення та для будівництва і розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності.

Враховуючи наведене, підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам визначені законодавством. При цьому, згідно з частиною першою статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

У свою чергу, суд першої інстанції вірно вказав, що станом на час розгляду даної справи в її матеріалах відсутні будь-які докази, щоб свідчили про заподіяння збитків власнику земельної ділянки та/або землекористувачу. Більш того, власником земельної ділянки та землекористувачем не заявлено та не доведено, що їм спричинені будь-які збитки, отже, відсутні законодавчі підстави застосування ст. 156 ЗК України.

Так, в п. 137 постанови Верховного Суду зазначено, що: "У контексті наведеного Верховний Суд, направляючи цю справу на новий розгляд, зокрема, у вказаній постанові зауважив про необхідність дослідження обставин справи на предмет належної поведінки органів державної влади щодо земельної ділянки, на якій сторони спірного договору передбачили будівництво житлового комплексу, що сприятиме як виправленню помилки державного органу (за встановлення судами її наявності), так і уникненню додаткової відповідальності органів державної влади у майбутньому (за встановлення судами відсутності помилок державних органів) та покладення відповідальності на Відповідача (який прийняв на себе всі ризики невиконання або неналежного виконання зобов`язань за Договором перед третіми особами з моменту його підписання), а також свідчитиме про дотримання принципів об`єктивності та неупередженості, пропорційності та відповідальності як перед інвесторами, так і перед державою в цілому.

Разом з тим, в п. 155, 156 постанови Верховного Суду вказав, що: "Проте всупереч принципам об`єктивності, пропорційності та неупередженості апеляційний господарський суд не досліджував та не надав правової оцінки поведінці (діям та / або бездіяльності) Відповідача у контексті легітимності його майнового інтересу на забудову відповідної земельної ділянки на підставі Договору, зокрема, з урахуванням обізнаності його про наявність / відсутність у Боржника як контрагента за Договором певних прав на зазначену земельну ділянку державної власності (в тому числі права її забудови та / або права надавати її для забудови іншим особам згідно з вимогами земельного законодавства), про розташування на земельній ділянці майна, належного державному підприємству, щодо якого відкрито справу про банкрутство, тощо. Суд не дослідив обставини щодо вчинення Відповідачем до укладення Договору певних дій, спрямованих на врегулювання відповідних питань (зокрема шляхом звернення до Київської міської державної адміністрації), які могли би унеможливити реалізацію вказаного правочину, проведення спірної забудови, дотримання ним при цьому вимог законодавства.

Також господарський суд апеляційної інстанції не з`ясував, які конкретно дії чи рішення особи, що здійснює права власника відповідної земельної ділянки від імені держави, вчинені до укладення Договору, стали підґрунтям для того, щоб Відповідач міг розраховувати на можливість його реалізації (в разі укладення) із дотриманням вимог земельного законодавства, очікувати у подальшому певних дій від відповідних державних органів, а отже, й зумовили участь Відповідача у відповідних правовідносинах шляхом укладення правочину з Боржником.",

Що стосується п. 137, 155, 156 та 158 постанови Верховного Суду, то суд зазначає наступне.

Верховний Суд неодноразово (зокрема в постанові від 07.11.2023 року у цій справі) звертав увагу на необхідність застосування принципу належного врядування суб`єктами владних повноважень у їх діяльності під час вирішення питань щодо виникнення, зміни і припинення суб`єктивних прав та інтересів людини. Як правило, це стосується якості адміністративних рішень та ефективності їх дій.

Принципи належного адміністрування, що є основою належного врядування, закріплені, зокрема в Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи CM/Rec(2007)7 щодо доброї адміністрації (належного адміністрування) від 20.06.2007 року, і неодноразово були предметом аналізу Європейського суду з прав людини через призму тлумачення статей Конвенції.

ЄСПЛ серед них виділяє, зокрема, такі принципи як: об`єктивність і неупередженість (стаття 4: рішення ЄСПЛ у справі "Ahmed and Others v. The United Kingdom" від 02.09.1998); пропорційність (стаття 5: рішення у справах "Hutten-Czapska v. Poland" від 19.06.2006, "Soering v. The United Kingdom" від 07.07.1989, "Xintaras v. Sweden" від 22.06.2004); право бути почутим (статті 14, 15: рішення ЄСПЛ у справах "Buscemi v. Italy" від 16.09.1999, "McMichael v. The United Kingdom" від 24.02.1995); право нa доступ (стаття 13: рішення у справах "Kuharecalias Kuhareca v. Latvia" від 07.12.2004, "Markov and Markova v. Ukraine" від 13.10.2015); право нa участь (стаття 15: рішення у справах "Hatton and Others v. The United Kingdom" від 08.07.2003, "Taskin and Others v. Turkey" від 10.11.2004); відповідальність і виконання (стаття 23: рішення ЄСПЛ у справах "De Souza Ribeiro v. France" від 13.12.2012, "Jabari v. Turkey" від 11.07.2000, "Rysovskyy v. Ukraine" від 20.10.2011).

З огляду на зміст зазначених судових рішень ЄСПЛ органам публічної влади важливо дотримуватися цих принципів, які, зокрема, передбачають, що, коли йдеться про питання загального інтересу, то вони повинні діяти вчасно та в належний спосіб. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу та не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Тому принципи належного врядування можуть не тільки покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно та законно, виправляючи свою помилку, а і, як наслідок, потребувати виплати особі відповідної компенсації.

Позивачі вказують на порушення внаслідок укладення Договору прав та інтересів держави в особі Київської міської державної адміністрації та ДК "Укроборонпром", яке полягає у відсутності погодження з ними вчинення таких дій (забудови спірної земельної ділянки) в рамках його реалізації.

Однак, суд з такими твердження не погоджується, з огляду на те, що зібрані у матеріалах справи документи свідчать про те, що ДК "Укроборонпром" був обізнаний про наміри боржника та відповідача укласти Договір з метою забудови спірної земельної ділянки до фактичного його укладення, не заперечував щодо вчинення таких дій, а натомість, у відповідь на звернення зазначених осіб вказав на відсутність ознак договору спільної діяльності в такому правочині, відсутність необхідності в окремому погодженні його укладення з боку ДК "Укроборонпром", погодження укладення такого правочину комітетом кредиторів боржника.

Більш того, 17.10.2018 року ДК "Укроборонпром" прийняв наказ №362 "Про надання згоди на списання майна ДП "КДЗ "Буревісник", згідно з яким майно підлягало списанню до 01.10.2019 року. У подальшому 05.06.2023 року боржник подав ДК "Укроборонпром" як суб`єкту управління звіт про списання майна (лист вих. №400/73 від 05.06.2023 року).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1, 4 ст. 1 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.

Відповідно до статті 10-1 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" виконавчим органом Київської міської ради є Київська міська державна адміністрація, яка паралельно виконує функції державної виконавчої влади, що є особливістю здійснення виконавчої влади в місті Києві.

Згідно ч. 2 ст. 9 ЗК України до повноважень виконавчих органів Київської та Севастопольської міських рад належить:

а) надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону;

б) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель у межах та порядку, встановлених законом;

в) здійснення інших повноважень у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч. 6 ст. 122 ЗК України Київська та Севастопольська міські державні адміністрації у межах їхніх територій передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Статтею 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" визначені права, які мають у зв`язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня, а районні державні адміністрації в Автономній Республіці Крим - також рішеннями та постановами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їх повноважень.

Частиною 1 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1- 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Частиною 1 ст. 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

З огляду на викладене вище, Київська міська державна адміністрація, в тому числі у цивільних відносинах, повинна діяти в межах та у спосіб, визначених законодавством. Будь-яка вимога робити те, що не передбачено законодавством, є порушенням правового порядку та суперечить конституційним нормам.

Так, у відкритому доступі на Офіційному порталі Києва (сайті Київської міської ради та Київської міської державної адміністрації, https://kyivcity.gov.uа/npa/pro_zatverdzhennya_detalnogo_planu_teritori_v_rayoni_dniprovsko_naberezhno_vulitsi_zdolbunivsko_prospektu_petra_grigorenka_v_darnitskomu_rayoni_mkiyeva/) наявне рішення Київської міської ради від 06.07.2017 року №691/2853 Про затвердження детального плану території в районі Дніпровської набережної, вулиці Здолбунівської, проспекту Петра Григоренка в Дарницькому районі м. Києва, яким затверджено детальний план території в районі Дніпровської набережної, вулиці Здолбунівської, проспекту Петра Григоренка в Дарницькому районі міста Києва.

Що стосується земельного плану та містобудівельної документації стосовно земельної ділянки, то слід зазначити наступне.

Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Відповідно до абз. 1, 2, ч. 1 ст. 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план території деталізує положення генерального плану населеного пункту або комплексного плану та визначає планувальну організацію і розвиток частини території населеного пункту або території за його межами без зміни функціонального призначення цієї території. Детальний план території розробляється з урахуванням обмежень у використанні земель, у тому числі обмежень використання приаеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.

Детальний план території розробляється за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради з метою визначення планувальної організації, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.

Відповідно до абз. 5, 6 ч. 2 ст. 19 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" детальний план території має передбачати внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки, які є сформованими, але відомості про них не внесені до Державного земельного кадастру, і на яких розташовані об`єкти соціальної інфраструктури (освіти, охорони здоров`я, культури, житлово-комунального господарства), які перебувають у комунальній власності територіальної громади, на територію якої розробляється детальний план.

Після затвердження детального плану території відомості про земельні ділянки, зазначені в цій частині, підлягають внесенню до Державного земельного кадастру.

Відтак, в контексті викладеного, особливої уваги заслуговує той факт, що рішенням Київської міської ради від 06.07.2017 року №691/2853 затверджено детальний план території в районі Дніпровської набережної, вулиці Здолбунівської, проспекту Петра Григоренка в Дарницькому районі міста Києва (копія рішення наявна в матеріалах справи).

29.12.2021 Департаментом містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надано Витяг з містобудівної документації від 29.12.2021 №055-30106, за яким:

"Земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:142:0050, яка розташована на вул. Здолбунівській, 2 у Дарницькому районі м. Києва, відповідно до детального плану території в районі Дніпровської набережної, вулиці Здолбунівської, проспекту Петра Григоренка в Дарницькому районі м. Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 06.07.2017 №691/2853 (далі - Детальний план території), потрапляє в межі функціональних зон: територія житлової забудови багатоповерхової, територія громадських будівель та споруд та територія комунально-складська.".

Отже, з огляду на викладене, до моменту укладення Договору №40-92 від 29.03.2018 року про будівництво житлового комплексу по вул. Здолбунівській, 2 у м. Києві, Рішенням Київської міської ради від 06.07.2017 року №691/2853 затверджено детальний план території згідно якого земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:142:0050 потрапляє в межі функціональних зон: територія житлової забудови багатоповерхової, територія громадських будівель та споруд та територія комунально-складська. Тобто, до моменту укладення Договору, Київська міська рада встановила, що зазначена земельна ділянка є територією саме житлової забудови багатоповерхової.

Таким чином, рішення власника земельної ділянки від імені держави щодо затвердження детального плану території згідно якого земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:142:0050 потрапляє в межі функціональних зон: територія житлової забудови багатоповерхової, територія громадських будівель та споруд та територія комунально-складська, стало підґрунтям для того, щоб Відповідач міг розраховувати на можливість реалізації Договору (в разі укладення) із дотриманням вимог земельного законодавства, очікував у подальшому певних дій від відповідних державних органів, а отже, й зумовило участь Відповідача у відповідних правовідносинах шляхом укладення правочину з боржником.

Щодо вчинення відповідачем до укладення Договору певних дій, спрямованих на врегулювання відповідних питань (зокрема шляхом звернення до Київської міської державної адміністрації), які могли б унеможливити реалізацію вказаного правочину, проведення спірної забудови, дотримання ним при цьому вимог законодавства варто зазначити наступне, то слід зазначити наступне.

Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Означеним вище Законом серед іншого встановлені етапи планування території, виконання підготовчих робіт і забудови територій.

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 35 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" після набуття права на земельну ділянку та відповідно до її цільового призначення замовник може виконувати підготовчі роботи, визначені будівельними нормами і правилами, з повідомленням органу державного архітектурно-будівельного контролю. Форма повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, порядок його подання, форма повідомлення про зміну даних у поданому повідомленні визначаються Кабінетом Міністрів України.

Виконання підготовчих робіт може здійснюватися на підставі повідомлення про початок виконання будівельних робіт чи дозволу на виконання будівельних робіт.

Виконання підготовчих робіт без подання повідомлення про початок виконання підготовчих робіт, повідомлення про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт забороняється.

Повідомлення про початок виконання підготовчих робіт не дає права на виконання будівельних робіт. До підготовчих робіт відносяться: підготовка земельної ділянки, огородження будівельного майданчика, знесення будівель і споруд, порушення елементів благоустрою в межах відведеної земельної ділянки, вишукувальні роботи, спорудження тимчасових виробничих та побутових споруд, необхідних для організації і обслуговування будівництва, улаштування під`їзних шляхів, складування будівельних матеріалів, підведення тимчасових інженерних мереж, винесення інженерних мереж, видалення зелених насаджень.

Тобто, з аналізу норм Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" вбачається, що зміна цільового призначення земельної ділянки може бути здійснена на етапі планування, проте, до початку виконання підготовчих робіт.

07.12.2022, до моменту початку виконання підготовчих робіт, змінено цільове використання земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:142:0050, площею 9,5071 га (яка згідно Договору №40-92 від 29.03.2018 року про будівництво житлового комплексу по вул. Здолбунівській, 2 у м. Києві підлягає забудові).

Доказом вищезазначеного є Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.12.2022 №НВ-51008937832022, згідно якого земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:142:0050, площею 9,5071 га (яка згідно Договору №40-92 від 29.03.2018 про будівництво житлового комплексу по вул. Здолбунівській, 2 у м. Києві підлягає забудові) має:

Цільове призначення:

Категорія земель - Землі житлової та громадської забудови.

Вид цільового призначення земельної ділянки: 02.10. Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури. (Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.12.2022 року №НВ51008937832022, який підтверджує зміну цільового призначення міститься у матеріалах справи).

22.06.2023 року відповідно до статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Положення про Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2023 року №6293/6334, враховуючи результат розгляду заяви ДП "Київський державний завод "Буревісник" за реєстраційним номером Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва АМ01:1218-9002-9391-2І81 від 26.05.2023 року про надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованою дитячою дошкільною установою, котельнею та пожежно-рятувальною частиною на вул. Здолбунівській, 2 у Дарницькому районі м. Києва.

Наказом Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 22.06.2023 року №337 (копія Наказу міститься у матеріалах справи):

1. Затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованою дитячою дошкільною установою, котельнею та пожежно-рятувальною частиною па вул. Здолбунівська, 2 у Дарницькому районі м. Києва, що додаються.

2. Контроль за виконанням цього наказу покладено на заступника директора Департаменту відповідно до розподілу обов`язків.

Таким чином, Київська міська рада (Київська міська державна адміністрація) надала Сторонам Договору всі рішення, погодження, дозволи та затвердження, які згідно законодавчих та нормативно-правових актів з питань будівництва видаються саме Київською міською радою (Київською міською державною адміністрацією) для здійснення будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованою дитячою дошкільною установою, котельнею та пожежно-рятувальною частиною на вул. Здолбунівська, 2 у Дарницькому районі м. Києва на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:142:0050, площею 9.5071 га (яка згідно Договору №40-92 від 29.03.2018 року про будівництво житлового комплексу по вул. Здолбунівській, 2 у м. Києві підлягає забудові).

Крім того, відповідно до пункту 27 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року №466 (в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 26.08.2015 року № 747) дозвіл видається на безоплатній основі відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю з використанням Реєстру будівельної діяльності (крім об`єктів, на які поширюється дія Закону України "Про державну таємницю").

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.12.2020 №1340 "Деякі питання функціонування органів архітектурно-будівельного контролю та нагляду" Державна інспекція архітектури та містобудування України (ДІАМ) - центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Тобто, дозвіл на виконання будівельних робіт видається Державною інспекцією архітектури та містобудування України (ДІАМ), а не Київською міською радою (Київською міською державною адміністрацією). Беручи до уваги викладене вище, доводи Заступника Генерального прокурора є такими, що не відповідають дійсності.

За таких обставин, вбачається, що у Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), яка є власником земельної ділянки та в інтересах якої виступає Заступник Генерального прокурора України, відсутнє порушене або оспорюване право, адже, останньою було надано ДП "Київський державний завод "Буревісник" всі рішення, погодження, дозволи та затвердження, які згідно законодавчих та нормативно-правових актів з питань будівництва необхідні для здійснення будівництва.

При тому, місцевий господарський суд вірно зазначив, що нормами чинного законодавства не покладено саме на відповідача обов`язку та не визначено чіткого переліку дій, спрямованих на врегулювання відповідних питань, шляхом звернення до Київської міської державної адміністрації до укладення спірного Договору.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що Сторонами Договору здійснено всі законні дії, які спрямовані на врегулювання відповідних питань (зокрема шляхом звернення до Київської міської державної адміністрації), які могли би унеможливити реалізацію вказаного Договору, проведення забудови та Сторонами Договору дотримано при цьому вимог законодавства.

У постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16 та від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц (провадження №14-175 цс20), викладено правову позицію, згідно з якою в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності. Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Мелахер та інші проти Австрії", "Бурдов проти Росії", "Прессос Компанія Нав"єра С.А." та інші проти Бельгії", "Пайн Велі Девелопмент Лтд." та інші проти Ірладнії", "Беєлер проти Італії", "Тре Тракторер Актіболаг" проти Швеції" визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно законодавства країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування" / "законні сподівання" особи, приватні власні інтереси, інше "майно", що "становить економічну цінність".

Отже, концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном" (рішення у справі "Ятрідіс проти Греції").

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції", рішення від 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства") положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, у справі "Щокін проти України" від 14.10.2010, у справі "Сєрков проти України" від 07.07.2011, у справі "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, у справі "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2004) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суду з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Крім того, у справі "Рисовський проти України" (заява №29979/04, Рішення від 20.10.2011, набуло статусу остаточного 20.01.2012) Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Верховний Суд у постанові від 18.01.2023 року по справі №580/1300/22 та від 13.02.2024 року у справі №914/2585/21(914/799/23) сформулював правовий висновок стосовно застосування принципу "легітимних очікувань", що, головним чином, походить від англійського терміну "legitimate expectations" як розумні, небезпідставні або обґрунтовані очікування. Зокрема, Верховний Суд зазначив, що:

- принцип легітимних очікувань широко застосовується у судовій практиці та ґрунтується на низці конституційних положень, які гарантують захист права власності (стаття 41 Конституції України) та передбачуваність (прогнозованість) законодавства, яким визначаються обмежувальні заходи (статті 22, 57, 58, 94, 152 Конституції України);

- реалізація принципу легітимних очікувань полягає у досягненні бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки; втілення легітимних очікувань унеможливлюється, зокрема, у випадку, коли особа не може досягнути прогнозованого результату внаслідок зміни правової основи у такі строки, що не є розумними та обґрунтованими;

- правовим підґрунтям (основою) для виникнення в особи легітимного очікування можуть бути: норма права (законодавство), судова практика, акт індивідуальної дії, конкретне судове рішення, що набуло законної сили, або умови договору;

- відсутність у законі безпосередніх приписів щодо певного права, яке, однак, слідує із загальних конституційних принципів або природного права, або відсутність закону, що визначає механізм реалізації такого права, самостійно не може свідчити про відсутність правового підґрунтя для виникнення в особи легітимного очікування щодо реалізації такого права;

- легітимні очікування не можна ототожнювати із сподіваннями, що виникають на підставі особистого сприйняття або помилкової оцінки певних обставин чи норм права (законодавства); не можуть виникати легітимні очікування, якщо існує реальний спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства; обов`язковою умовою, за наявності якої певне сподівання (вимога) особи набуває ознак легітимного очікування є те, що таке очікування (вимога) має належне правове підґрунтя, тобто наявне достатнє джерело для відповідного очікування (вимоги).

У постанові від 29.10.2024 року у справі №910/10622/23 Верховний Суд також зауважив, що правомірне очікування виникає у особи в тому випадку, коли внаслідок правового регулювання зі сторони суб`єкта владних повноважень у особи наявне розумне сподівання, що стосовно до неї суб`єкт владних повноважень буде діяти саме так, а не інакше. Наявність "законних очікувань" (яку в кожному окремому випадку встановлює суд) є передумовою для відповідного захисту. В свою чергу, умовою наявності законного очікування в розумінні практики Європейського суду з прав людини є достатні законні підстави (sufficient legal basis) в національному праві або усталена практика публічної адміністрації. Іншими словами, законне очікування - це очікування можливості (ефективного) здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями відповідного права.

Відтак, в контексті викладеного, то суд відзначає, що оскільки, при укладенні спірного договору було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу та відповідно отримано таке рішення, а тому, Відповідач мав усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.

При тому, суд зауважує, що набутий відповідачем майновий інтерес у реалізації Договору шляхом забудови спірної земельної ділянки є майном у розумінні приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права. Тому положення зазначеної норми підлягають застосуванню для захисту визначених правомірних очікувань та майнового інтересу відповідача щодо певного стану речей (у майбутньому), а саме реалізації Договору шляхом проведення забудови спірної земельної ділянки.

Натомість, прийняття рішення про недійсність Договору з підстав порушення інтересів держави в особі позивачів, на переконання суду, свідчитиме про необґрунтоване (незаконне) втручання державного органу в право власності відповідача на майно у вигляді правомірних очікувань та майнових інтересів, яке зумовить їх припинення.

Що стосується п. 158 постанови Верховного Суду, щодо дослідження наявності витрат, які здійснив відповідач у зв`язку із виконанням договору, то суд відзначає, що в матеріалах справи доказів проведення відповідних робіт із підготовки земельної ділянки, знесення розташованих на ній об`єктів, вартості таких робіт судом не встановлено.

Разом з тим, суд вказує, що в контексті спірних правовідносин, наявність чи відсутність доказів понесення відповідачем витрат у зв`язку із виконанням Договору, не впливає не результат прийнятого рішення, враховуючи сукупність інших доказів, що наявні в матеріалах справи.

Отже, з огляду на викладене вище у своїй сукупності, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, виконавши вказівки Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що матеріалами справи не підтверджено, позивачами не доведено, а судом не встановлено обставин, з якими положення чинного законодавства України передбачають можливість визнання недійсним Договору та додаткової угоди №1 від 05.04.2018 року до нього в силу приписів ст. 215 ЦК України, в той час, як звернення з вказаним позовом до суду вказує на непослідовність дій як Київської міської державної адміністрації, так і Фонду державного майна України (процесуального правонаступника ДК "Укроборонпром" в межах даної справи) при виконанні своїх обов`язків та реалізації повноважень, що може бути ознакою неналежного урядування, у зв`язку з чим, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позовів.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржників щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права і неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Інші доводи скаржників судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржників, викладені в апеляційних скаргах, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для їх задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційних скарг Заступника Генерального прокурора та Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 року у даній справі, такі апеляційні скарги залишаються без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст. 129 ГПК України, покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційні скарги Заступника Генерального прокурора та Фонду державного майна України на рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 року у справі №910/9030/20 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 12.06.2025 року у справі №910/9030/20 залишити без змін.

3.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4.Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 04.11.2025 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді Л.Г. Сітайло

С.В. Сотніков