Ухвала від 05.11.2025 по справі 632/1789/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 632/1789/23 (1-кп/632/49/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/818/2157/25 Суддя доповідач ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:

головуючого - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Златопільського районного суду Харківської області від 18 вересня 2025 року, якою продовження строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 у кримінальному провадженні № 12023221110000539 від 11.06.2023 року за ч.4 ст. 185, ч.1 ст. 263, ч.1 ст. 357, ч.1 ст. 162 КК України, -

В С Т А Н О В И Л А :

Цією ухвалою продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 16 листопада 2025 року включно.

На зазначену ухвалу слідчого судді обвинувачений ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, а також просив знизити розмір застави до 40 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу обвинувачений посилався на те, що судове рішення є безпідставним, необґрунтованим та було прийнято без дослідження усіх обставин цього провадження. Вважав, що в матеріалах кримінального провадження відсутні відомості, які підтверджують існування ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України Вказував на непомірно великий розмір визначеної застави. А також посилався на те, що тривалий час здійснюється судовий розгляд, а весь цей час він перебуває під вартою.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_6 не просив розглянути його апеляційну скаргу за його участі.

Поряд з цим, захисник ОСОБА_6 адвокат ОСОБА_7 була належним чином повідомлена про дату час та місце розгляду апеляційної скарги обвинуваченого.

05.11.2025 року до канцелярії Харківського апеляційного суду надійшла телефонограма захисника ОСОБА_7 , в якій вона не заперечувала щодо розгляду апеляційної скарги обвинуваченого без її участі.

Крім того, прокурор в судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив.

Враховуючи вимоги ч. 4 ст. 405, ч.2 ст. 422 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали слідчого судді за відсутністю сторін, оскільки неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.

На підставі ч.4 ст.107 КПК України, у разі неприбуття в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні, фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді не здійснюється.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість проведення розгляду без участі сторін та без фіксування судового засідання технічними засобами.

Заслухавши доповідь судді,дослідивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Златопільського районного суду Харківської області перебуває кримінальне провадження № 12023221110000539 за обвинуваченням ОСОБА_6 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст. 185, ч.1 ст. 263, ч.1 ст. 357 КК України.

18.09.2025 року прокурор у кримінальному провадженні звернувся до Златопільського районного суду Харківської області із клопотанням про продовження запобіжного заходу стосовно обвинуваченого у цьому кримінальному провадженні у вигляді тримання під вартою, обґрунтовуючи це тим, що існують ризики, передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, які не зменшились та продовжують існувати, на фактичні обставини вчинення кримінальних правопорушень, відомості про особу обвинуваченого.

Вирішуючи питання про продовження виду запобіжного заходу стосовно обвинуваченого суд першої інстанції зазначив, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою в повній мірі відповідає меті його застосування забезпеченню виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків та запобіганню спробам вчинити дії, передбачені п.п.1, 5 ч.1 ст. 177 КПК України.

Поряд з цим, суд першої інстанції вважав за можливе зменшити суму застави з 150 до 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками слідчого судді з наступних підстав.

Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь - яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Згідно зі ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.1 цієї статті.

Відповідно до положень статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним засобом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Згідно п. 48 рішення "Чеботарь проти Молдови" № 3561/06 від 13.11.2007 р. Європейський Суд з прав людини зазначив "Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності ст. 5, 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення ні в момент арешту, ні під час перебування заявника від вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, в кінцевому рахунку, пред`явленні обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання". (рішення у справі "Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства" від 30 серпня 1990 року, п.32, Series A, № 182 та Мюррей проти Сполученого Королівства" від 28 жовтня 1994 року, п.55, Series A, № 300-A).

Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).

Слідчий суддя суду першої інстанції, перевіряючи законність та обґрунтованість клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , у відповідності до вимог ст.ст.193,194КПК України заслухав доводи учасників судового провадження, належним чином дослідив фактичні обставини, вказані у клопотанні прокурора, і дійшов вмотивованого висновку про необхідність продовження щодо обвинуваченого виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень - злочинів, передбачених ч.4 ст. 185, ч.1 ст. 263, ч.1 т. 357 КК України.

Перевіряючи доцільність обрання запобіжного заходу у виді тримання підозрюваного під вартою та наявність ризиків, передбаченихп.п. 1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, можливість обвинуваченого переховуватись від органу досудового розслідування та суду; вчинити інше кримінальне правопорушення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та відомості про особу обвинуваченого.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Наявність всієї сукупності вищенаведених відомостей об`єктивно свідчить про існування ризиків, що встановлені судом першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів погоджується зі слушністю висновків суду першої інстанції щодо продовження існування раніше встановлених ризиків, а саме того, що обвинувачений може переховуватись від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності; вчинити інше кримінальне правопорушення.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

З урахуванням фактичних обставин вчинення злочинів, які інкримінуються обвинуваченому згідно обвинувачення, а саме вчинення, в тому числі, тяжких, злочинів, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав власності і інтересів суспільства щодо дотримання вимог законності.

Враховуючи вищенаведені відомості, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор, поза розумним сумнівом, обґрунтовував в суді першої інстанції необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання обвинувачених під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання та продовження цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об`єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинувачених та обставин кримінального провадження.

Апеляційні доводи обвинуваченого щодо непомірного розміру застави, визначеного ухвалою суду першої інстанції та не врахування майнового та сімейного стану обвинуваченого, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції, вирішуючи питання про визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу у цьому кримінальному провадженні, в повній мірі врахував підстави та обставини, передбачені статтями177,178,згідно яких суд вправі визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання обвинуваченими процесуальних обов`язків (ч.5ст.182 КПК України).

Належить врахувати, що визначення розміру застави є дискреційним повноваженням суду, оскільки в ч.4 ст. 183 КПК України заначено, що суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні, в тому числі, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Тобто суд першої інстанції наділений правом, визначати розмір застави, враховуючи певні обставини кримінального провадження, тобто законодавець надав суду дискреційні повноваження.

Суд першої інстанції, врахував тривалість перебування обвинуваченого під вартою, а також інші відомості про його особу дійшов висновку про можливість зменшення розміру застави до 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визначення застави обвинуваченому ОСОБА_6 , оскільки вважає, що саме такий розмір застави є пропорційним щодо конкретної особи, враховуючи відомості, які містяться в матеріалах судового провадження та клопотанні, та обставин кримінальних правопорушень, а також достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього обов`язків, таким, що забезпечить виконання завдань кримінального провадження.

Отже, підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.

Отже, доводи апеляційної скарги обвинуваченого щодо необґрунтованості ухвали суду є безпідставними, оскільки судом було належним чином перевірено та досліджено докази, надані прокурором та стороною захисту, а також відомості, які характеризують особу обвинуваченого. При цьому, висновки суду першої інстанції належним чином мотивовані та наведені обґрунтовані підстави для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначення розміру застави.

Таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки у провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають усталеній практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що застосування до обвинуваченого іншого, більш м`якого виду запобіжного заходу, ніж тримання під вартою з визначенням розміру застави, не буде достатнім для запобігання ризикам, передбаченим п.п. 1, 5 ч.1 ст.177 КПК України.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 376, 392, 393, 404, 405, 407 ч. 3 п. 1, 418, 419, 422, 424 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Ухвалу Златопільського районного суду Харківської області від 18 вересня 2025 року - залишити без змін.

Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків з урахуванням тривалого перебування обвинуваченого під вартою.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий -

Судді :