Рішення від 10.11.2025 по справі 910/10557/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10.11.2025Справа № 910/10557/25Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРІРОКСБУД" (02081, м. Київ, вул. Клеменська, 1, ідентифікаційний код 31360767)

про стягнення 626 527,76 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРІРОКСБУД" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, площею 3,0077 га, (кадастровий номер 8000000000:90:143:0005), що розміщена на вул. Клеманській, 1 у Дарницькому районі міста Києва, за період з 01.01.2024 по 03.03.2024 у сумі 626 527,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач безоплатно використовував земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:143:0005 без правовстановлюючих документів на неї, у зв`язку із чим, позивач заявив до стягнення з відповідача 626 527,76 грн безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 01.01.2024 по 03.03.2024.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, заперечення на відповідь на відзив, та позивачу - відповідь на відзив.

17.09.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Також 17.09.2025 через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив.

23.09.2025 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з метою дотримання прав сторін, забезпечення реалізації принципу змагальності та повноти встановлення обставин по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРІРОКСБУД" про розгляд справи №910/10557/25 за правилами загального позовного провадження відмовлено.

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.12.2021 Київська міська рада ухвалила рішення № 3991/4032 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "МАРІРОКСБУД" земельної ділянки в оренду для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових комплексів з вбудовано-прибудованими приміщеннями, об`єктами громадського призначення та соціальної інфраструктури на вул. Клеманській, 1 у Дарницькому районі міста Києва».

Згідно з вказаним рішенням вирішено передати Товариству з обмеженою відповідальністю "МАРІРОКСБУД" (далі - відповідач), за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 3,0077 га (кадастровий номер 8000000000:90:143:0005) для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових комплексів з вбудовано-прибудованими приміщеннями, об`єктами громадського призначення та соціальної інфраструктури (код виду цільового призначення - 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури) на вул. Клеманській, 1 у Дарницькому районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19 квітня 2017 року, номер запису про право власності: 20098130.

На підставі цього рішення між Київською міською радою (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРІРОКСБУД" було укладено договір оренди земельної ділянки від 04.03.2024 № 196.

Згідно з інформаційною довідкою від 21.08.2025 № з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договір оренди земельної ділянки зареєстровано 04.03.2024 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, орендодавець за яким: Київська міська рада, орендар - ТОВ «МАРІРОКСБУД».

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України, а також це підтверджується інформаційною довідкою від 21.08.2025 № 440319353 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 3,0077 га з кадастровим номером 8000000000:90:143:0005 на вул. Клеманській, 1 у Дарницькому районі міста Києва.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22.01.2024 № НВ-0000133182024, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:143:0005 площею 3,0077 га, цільове призначення: 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури на вул. Клеманській, 1 у Дарницькому районі міста Києва, проведена 17.06.2021 Відділом у Тростянецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 20.06.2017.

Згідно з інформаційною довідкою від 21.08.2025 № 440319604 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Земельна ділянка забудована майновим комплексом загальною площею 2031,9 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1231302780000), що перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРІРОКСБУД» на підставі договору купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна від 21.05.2001 №2К (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.04.2017, номер запису про право власності 20098130).

Відповідно до Витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 15.01.2024 № НВ-9901282562024 (додається, перебуває у розпорядженні позивача), нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:143:0005 на 2024 рік становить 72 796 558,96 грн.

Позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач не сплачував в повному розмірі орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Крім того, позивач у позовній заяві зазначає, що рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі №910/15016/22 позовні вимоги Першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріроксбуд» про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 3,0077 га з кадастровим номером 8000000000:90:143:0005 у розмірі 3 928 096,33 грн за період з 17.06.2021 по 31.12.2022 задоволено повністю.

Також рішенням Господарського суду міста Києва від 12.06.2024 у справі № 910/1851/24 позовні вимоги заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріроксбуд» про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою площею 3,0077 га з кадастровим номером 8000000000:90:143:0005 у розмірі 3 639 827,95 грн за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 задоволено повністю.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22.01.2024 № НВ-0000133182024, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:143:0005 належить до земель з видом цільового призначення: 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.

Ставка орендної плати визначається за період 01.01.2024 - 03.03.2024 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» від 14.12.2023 № 7531/7572, де визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки). До земель з видом цільового призначення - 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (нежитлове використання) застосовується ставка орендної плати - 5%.

Позивач вказує, що за даними Головного управління ДПС у місті Києві (лист від 13.08.2025 № 23364/5/26-15-04-15-03) ТОВ «МАРІРОКСБУД» не подавало податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) та не сплачувало плату за землю за період з 17.06.2021 по 04.03.2024 до Лівобережної ДПІ м. Києва (Дарницький район).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача - Київської міської ради є стягнення з відповідача на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 3,0077 га (кадастровий номер 8000000000:90:143:0005) на вул. Клеманській, 1 у Дарницькому районі міста Києва за період з 01.01.2024 по 03.03.2024 у сумі 626 527,76 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.

Згідно з вимогами статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі").

Згідно з ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 Земельного кодексу України).

Також правовий механізм переходу прав на землю, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.

Так, згідно з ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення.

Виходячи зі змісту наведеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.

При цьому виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.

Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 та Верховного Суду від 15.12.2021 року в справі № 924/856/20.

Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України),

За змістом ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Згідно з інформаційною довідкою від 21.08.2025 № з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договір оренди земельної ділянки зареєстровано 04.03.2024 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, орендодавець за яким: Київська міська рада, орендар - ТОВ «МАРІРОКСБУД».

В силу статті 206 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Враховуючи приписи частини другої статті 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди, зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій цей будинок, будівля, споруда розташовані. У цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у ТОВ «МАРІРОКСБУД не може бути визнане як її самовільне використання, однак, не надає права на її безоплатне використання.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі №922/981/18 та у постанові від 02.06.2020 № 922/2417/19.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22.01.2024 № НВ-0000133182024, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:143:0005 площею 3,0077 га, цільове призначення: 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури на вул. Клеманській, 1 у Дарницькому районі міста Києва, проведена 17.06.2021 Відділом у Тростянецькому районі Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 20.06.2017.

Отже, земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України з 17.06.2021.

Згідно з інформаційною довідкою від 21.08.2025 № 440319604 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Земельна ділянка забудована майновим комплексом загальною площею 2031,9 кв.м (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1231302780000), що перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «МАРІРОКСБУД» на підставі договору купівлі-продажу об`єктів нерухомого майна від 21.05.2001 №2К (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.04.2017, номер запису про право власності 20098130).

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 року у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 року у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 року у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 року у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 року у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 року у справі №922/652/18, від 21.05.2019 року у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 року у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 року у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 року у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 року у справі № 922/2413/19.

Отже, вимоги чинного законодавства поклали на відповідача обов`язок з вирішення питання землекористування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухомий об`єкт, який було придбано на підставі правочину.

Таким чином, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна відповідач, як власник такого майна, став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.

Обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (пункт 71), від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц.

При цьому висновок про те, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09.11.2021 року в справі № 905/1680/20.

Статтею 20 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Відповідно до Витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 15.01.2024 № НВ-9901282562024 (додається, перебуває у розпорядженні позивача), нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:143:0005 на 2024 рік становить 72 796 558,96 грн.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22.01.2024 № НВ-0000133182024, земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:143:0005 належить до земель з видом цільового призначення: 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.

Судом враховано, що ставка орендної плати визначається за період 01.01.2024 - 03.03.2024 - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» від 14.12.2023 № 7531/7572, де визначені розміри орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки). До земель з видом цільового призначення - 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об`єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури (нежитлове використання) застосовується ставка орендної плати - 5%.

Виходячи з наведених даних, перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд дійшов висновку, що розрахунок позивача є правильним та стягненню з відповідача підлягають грошові кошти в сумі 626 527,76 грн.

З приводу правової підстави для стягнення грошових коштів, заявлених позивачем, суд зазначає наступне.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно зі статтею 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, за змістом глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України та положень статті 1212 Цивільного кодексу України до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформленого права на цю ділянку (без укладеного договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що оскільки Обслуговуючий кооператив "Автокооперативу по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Автошанс", як фактичний користувач земельної ділянки, у період з 17.09.2020 по 14.12.2022 без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування землею, то у відповідача виник обов`язок повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічний за змістом висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі 629/4628/16-ц, постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 24.06.2020 у справі 922/2414/19, від 17.03.2020 у справі № 917/353/19.

За таких обставин суд вважає, що з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРІРОКСБУД" підлягають стягненню безпідставно збережені кошти орендної плати в сумі 626 527,76 грн на користь Київської міської ради.

Щодо твердження відповідача, що в нього не було правових підстав сплачувати орендну плату за землю, бо він не був орендарем земельної ділянки, суд зазначає таке.

Суд зазначає, що визначити суму, яку відповідач має сплатити за період, охоплений позовом (із дня реєстрації земельної ділянки в Державному Земельному кадастрі до моменту подачі позовної заяви) інакше ніж у розмірі орендної плати, законодавством не передбачено. Адже саме таку суму відповідач мав би сплатити позивачу, якби оформив право користування земельною ділянкою з моменту набуття права власності на нерухоме майно, що на цій земельній ділянці знаходиться і такі кошти - це недоотримані її власником (Київською міською радою) доходи у виді орендної плати.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України). Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 ПК України у вказаній редакції)

Власники і землекористувачі земельних ділянок сплачують плату за землю (в т.ч. земельний податок) з дня виникнення права власності, права постійного користування земельною ділянкою, тому, разом з тим за відповідачем будь-яке право на спірну земельну ділянку не зареєстровано у встановленому законодавством порядку,

Отже, власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України

Таким чином, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна відповідач, як власник такого майна, став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно у розмірі орендної плати.

З огляду на викладене, доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву не знайшли свого підтвердження.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРІРОКСБУД" (02081, м. Київ, вул. Клеменська, 1, ідентифікаційний код 31360767) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141) безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою у сумі 626 527 (шістсот двадцять шість тисяч п`ятсот двадцять сім) грн 76 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 7 518 (сім тисяч п`ятсот вісімнадцять) грн 33 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 10.11.2025

Суддя І.О. Андреїшина