Постанова від 10.11.2025 по справі 910/423/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2025 року

м. Київ

cправа № 910/423/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у справі

за позовом Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української православної церкви

до Національного заповіднику «Києво-Печерська лавра»,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

1) ОСОБА_2 ,

2) ОСОБА_3 ,

3) ОСОБА_4 ,

4) ОСОБА_5 ,

5) ОСОБА_6 ,

6) ОСОБА_7 ,

7) ОСОБА_8 ,

8) ОСОБА_9 ,

9) ОСОБА_10 ,

10) ОСОБА_11 ,

11) ОСОБА_12 ,

12) ОСОБА_13 ,

13) ОСОБА_14 ,

14) Київська Митрополія Української Православної Церкви,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Міністерство культури та стратегічних комунікацій України,

особа, яка не брала участі у справі та вважає, що порушені її права, інтереси та (або) обов`язки - ОСОБА_1 ,

про усунення перешкод у користуванні майном,

1. Короткий зміст судових рішень

1.1. 05 січня 2023 року Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української православної церкви звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» про:

- усунення перешкоди Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви у користуванні майном, (а саме у доступі та здійсненні Богослужінь та релігійних обрядів священнослужителями Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/Української Православної Церкви у будівлі Успенського собору (корпус №80), наданим в почасове безоплатне користування згідно договору № 1-б від 17 червня 2016 року, укладеного між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником (Національний заповідник «Києво-Печерська лавра») та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви;

- усунення перешкод Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви у користуванні майном, (а саме у доступі та здійсненні Богослужінь та релігійних обрядів священнослужителями Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври /Чоловічий монастир/Української Православної Церкви у будівлі Трапезної церкви Трапезної палати (корпус №29), наданим в почасове безоплатне користування згідно договору № 2-б від 17 червня 2016 року, укладеного між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником (Національний заповідник «Києво-Печерська лавра») та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач вчиняє перешкоди позивачу у користуванні майном згідно договорів № 1-б та № 2-б від 17.06.2016 року щодо обмеження у проведенні богослужінь та обрядів, що суперечить частині другій статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації».

1.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі №910/423/23 в позові відмовлено.

1.3. Не погоджуючись з вказаним рішенням, особа, яка не брала участі у даній справі - ОСОБА_1 , в порядку частини першої статті 254 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду у цій справі зачіпає безпосередньо його право на свободу світогляду і віросповідання, як ченця релігійного об`єднання Української Православної Церкви, зокрема, Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви, що включає в себе свободу сповідувати релігію, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність, тісно пов`язане із його правом на вільне віросповідання та відправлення релігійних культів. Постійне проживання за місцем реєстрації на території Києво-Печерської Лаври передбачає безперешкодну можливість здійснювати релігійні обряди у культових будівлях, якими користувалася релігійна громада відповідно до Договору №1-б від 17 червня 2016 року та Договору № 2-б від 17 червня 2016 року, укладених між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником (Національний заповідник «Києво-Печерська лавра») та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою/ Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви.

Отже, апелянт вважає, що рішення суду про відмову у задоволенні позову зачіпає його релігійні права як особи, яка не брала участі у справі, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та/або обов`язки.

1.4. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.02.2025, зокрема відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено її до розгляду у судовому засіданні.

1.5. У подальшому за результатами розгляду скарги у відкритому судовому засіданні 10.09.2025 судом апеляційної інстанції прийнято ухвалу, якою апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 закрито.

1.6. Прийнята ухвала обґрунтована тим, що рішенням місцевого господарського суду від 13.06.2024 не вирішувалося питання про права, інтереси та обов`язки монаха ОСОБА_1 щодо жодної зі сторін спору та відносно предмета спору.

2. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та інших учасників справи.

2.1. ОСОБА_1 звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у справі № 910/423/23 та направити справу для продовження розгляду його апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023.

Скаржник стверджує, що судом апеляційної інстанції грубо порушено статті 41, 50, 254 ГПК України та фактично обмежено у праві на суд та доступ до правосуддя, оскільки фактично створено колізію, коли з однієї сторони у справі одні ченці залишилися учасниками справи як треті особи (чиї права та інтереси зачіпаються у справі), а точно такий же ченець ОСОБА_1 , який відрізняється від інших ченців лише прізвищем, ім`ям та по-батькові, неправомірно виключений зі складу учасників справи.

На думку скаржника, у статті 50 та у статті 254 ГПК України мова йде про одну й ту ж категорію учасників справи - про третіх осіб, які залучаються до участі у справі, оскільки рішення суду у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін, та третіх осіб, які своєчасно всупереч статті 50 ГПК України не залучені до участі у справі у першій інстанції, а статтею 254 ГПК України такій особі надано право апеляційного оскарження судового рішення.

Раніше у справі ухвалами Північного апеляційного господарського суду вже було залучено до участі у справі № 910/423/23 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, декілька ченців, оскільки предметом позову у справі є вимоги про усунення перешкод у користуванні майном Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври/ Чоловічий монастир/ Української Православної Церкви, на території якої проживають та здійснюють свою діяльність залучені ченці. Отже, зазначені особи перебувають у певних правових та фактичних відносинах зі стороною справи - позивачем, та мають певні права щодо предмета спору і, як наслідок, рішення у справі може вплинути на їх права і обов`язки щодо позивача. Тим самим, апеляційний суд у справі вже визнав, що справа зачіпає права та інтереси цих ченців, а тому вони безумовно є третіми особами у справі.

Крім цього, скаржник вказує на грубе порушення судом апеляційної інстанції статті 236 ГПК України, оскільки, мотивуючи свою ухвалу про закриття апеляційного провадження, суд послався на мотиви Верховного Суду, а мав керуватись нормами ГПК.

На думку скаржника, у висновках Верховного Суду йдеться про застосування норм матеріального права, оскільки мова йде про їх застосування «до спірних правовідносин» сторін. Висновки Верховного Суду щодо застосування процесуальних (суто процедурних) норм права не можуть бути обов`язковими у інших справах. Більше того, процесуальні норми права взагалі не регулюють «спірні правовідносини» сторін, а регулюють лише судову процедуру розгляду справи.

Скаржник також не погоджується з мотивами оскаржуваного рішення, оскільки стаття 254 ГПК України не містить такого критерію, як посилання на скаржника у мотивувальній чи резолютивній частині судового рішення.

Спірні правовідносини виникли щодо усунення перешкод позивачу (монастирю) у користуванні майном, а саме у доступі та здійсненні богослужінь та релігійних обрядів священнослужителями монастиря, що є релігійною організацією та церковною установою, в якій мешкає і здійснює свою діяльність чоловіча або жіноча громада, що складається з православних християн, які добровільно обрали чернечий спосіб життя заради духовного та морального вдосконалення та відповідно до статутних положень якого, чернечий спосіб життя передбачає обов`язок ченця проживати у монастирі та постійно звершувати богослужіння у культових спорудах на території православного монастирського комплексу Києво-Печерської Лаври.

Проте, апеляційним судом не надано жодної оцінки порушенню інтересів скаржника, як члена релігійної організації щодо безперешкодного користування двома спірними культовими будівлями в межах монастиря задля здійснення релігійних культів.

2.2. Свято-Успенська Києво-Печерська Лавра/Чоловічий монастир/Української православної церкви у наданому Суду відзиві на касаційну скаргу просить задовольнити касаційну скаргу та зазначає, що закриття апеляційного провадження суперечить раніше сформованій позиції суду, викладеній в ухвалі апеляційного суду про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, інших ченців, встановивши, що останні перебувають у певних правових відносинах з позивачем та мають певні права щодо предмета спору, тому рішення у справі може вплинути на їх права та обов`язки.

3. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

3.1. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2025 (колегія суддів у складі: Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Cлуч О. В.) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 у справі № 910/423/23 у порядку письмового провадження.

За змістом статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Розгляд цієї касаційної скарги здійснено у межах розумних строків з урахуванням перебування суддів у відпустці.

Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені у ній доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

3.2. Відповідно до частини першої статті 17 ГПК України, статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

3.3. Частиною першою статті 254 ГПК України також передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Тобто, частиною першою статті 254 ГПК України визначено право учасника справи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, а також право іншої особи, яка не була учасником справи оскаржити судове рішення, за умови якщо у ньому містяться висновки (судження) про її права, інтереси та (або) обов`язки у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову за результатами розгляду справи.

При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасниками справи, особа, яка не брала участі у справі, має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Разом із тим, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, особа, не залучена до участі у справі, повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо з судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Подібна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23.08.2023 у справі № 707/3085/21.

3.4. Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права з огляду на статтю 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до правосуддя, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (справа "Голуб проти України").

3.5. В такий спосіб, якщо скаржник лише зазначає про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для перегляду судового рішення в апеляційному порядку, а підлягають доведенню ним та, відповідно, перевірці судом.

При цьому суд зазначає, що особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 254, 272 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та/або обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, тобто скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та/або обов`язки, та про які саме.

3.6. Апеляційний господарський суд приймаючи ухвалу про закриття апеляційного провадження, дійшов висновку, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду в цій справі не стосується прав та (або) обов`язків чи законних інтересів скаржника, з огляду на відсутність безпосереднього правового зв`язку між скаржником та оскаржуваним судовим рішенням, виходячи із його доводів, викладених в апеляційній скарзі, та змісту правовідносин, щодо яких виник спір у цій справі.

Отже, за обґрунтованими висновками суду, у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі № 910/423/23 ані у мотивувальній, ані у резолютивній частині не міститься вказівки про права, інтереси та/або обов`язки скаржника, монаха ОСОБА_1 , у спірних правовідносинах, в тому числі це судове рішення не містить жодних висновків щодо обмеження у свободі вибору світогляду та віросповідання.

3.7. Зазначений підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду, яка підтверджена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21 де зазначено, що рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у його мотивувальній частині містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, або у його резолютивній частині суд зазначив про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а і їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги (правовий висновок, викладеній у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г).

3.8. Особа, яка не брала участі у справі внаслідок відкриття провадження за її апеляційною скаргою користується процесуальними правами й несе процесуальні обов`язки учасника справи, однак у розумінні статті 41 ГПК України вона не є учасником справи, оскільки не є стороною чи третьою особою у цій справі.

Водночас за приписами пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Системний аналіз наведеної норми процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. Якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, у зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21, постановах Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 14.08.2019 у справі № 62/112, від 16.01.2020 у справі № 925/1600/16, від 17.10.2022 у справі № 904/6084/21, а також постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 17.05.2018 у справі № 904/5618/17, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 11.07.2018 у справі № 5023/4734/12, від 04.10.2018 у справі №5017/461/2012, від 29.11.2018 у справі № 918/115/16, від 04.12.2018 у справі № 906/1764/15, від 06.12.2018 у справі № 910/22354/15, від 11.12.2018 у справі № 916/2878/14, від 15.01.2019 у справі № 7/74, від 11.04.2019 у справі № 8/71-НМ, від 03.06.2019 у справі № 910/6767/17, від 09.07.2019 у справі № 905/257/18, від 12.09.2019 у справі № 905/946/18, від 12.09.2019 у справі № 905/947/18, від 11.09.2019 у справі № 4/2023-10, від 05.05.2020 у справі № 910/9254/18, від 28.09.2021 у справі №908/2899/13, від 07.02.2024 у справі № 5023/3214/11.

3.9. З наведеного вбачається, що апеляційний господарський суд за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки повинен був відкрити апеляційне провадження. Після відкриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції мав першочергово з`ясувати: 1) чи прийнято оскаржуване судове рішення про права, інтереси та/або обов`язки скаржника, 2) про які саме, 3) в якій саме частині судового рішення прямо вказано про таке, та після встановлення наявності цих обставин - вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення.

Водночас, у випадку встановлення, що права, інтереси та/або обов`язки заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права та/або обов`язки, та/або інтереси стосовно сторін у справі судом не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, що і було здійснено судом, тому в цій частині процесуальні дії апеляційного господарського суду відповідають приписам господарського процесуального законодавства та практики його застосування.

3.10. При цьому суд дослідив доводи ОСОБА_1 , що він має право на апеляційне оскарження, оскільки є ченцем монастиря та постійно проживає на території Києво-Печерської Лаври, а суд вирішив питання про його права, інтереси та обов`язки щодо його безперешкодної можливості здійснювати релігійні обряди у культових будівлях, якими користувалася релігійна громада відповідно до договорів від 17.062016 №1-б та №2-б.

3.11. Оцінюючи наведені доводи суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у мотивувальній та резолютивній частинах оскаржуваного рішення суд першої інстанції не навів жодних висновків про права, інтереси та/або обов`язки монаха ОСОБА_1 у спірних правовідносинах, в тому числі це судове рішення не містить жодних висновків щодо обмеження ОСОБА_1 у свободі вибору світогляду та віросповідання, а стосується виключно дослідження правових підстав продовження дії договорів № 1-б та № 2-б від 17.06.2016 щодо користування державним майном - будівлями Успенського собору та Трапезної церкви з Трапезною палатою, укладених між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником (Національний заповідник «Києво-Печерська лавра») та Свято-Успенською Києво-Печерською Лаврою/Чоловічий монастир/Української Православної Церкви.

Разом з тим, фізична особа ОСОБА_1 не є стороною означених договорів. Тобто спір у справі виник стосовно прав та обов`язків юридичних осіб, позивача та відповідача, як сторін господарських договорів щодо надання в почасове безоплатне користування релігійною організацією частиною культової будівлі Успенського собору (корпус № 80) та Трапезної церкви з Трапезною палатою (корпус № 29), які є державною власністю.

3.12. Колегія суддів зауважує, що особа, яка не брала участі у справі, вправі оскаржити судове рішення, якщо суд вирішив питання про її права, інтереси та/або обов`язки. При цьому особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та/або обов`язки (пункт 18 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3). Тобто законодавець гарантує процесуальне право особи, яку не було залучено до участі у справі, на оскарження судового рішення, яке, на її думку, зачіпає її права, інтереси та/або обов`язки. Зазначене є гарантією реалізації права на справедливий суд у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

3.13. Так, у пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі "Надточій проти України" (заява № 7460/03) та в пункті 23 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 "Гурепка проти України № 2" (заява № 38789/04) наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

3.14. Публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді. Суд наголошує, що право бути почутим є одним із ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

3.15. Про обов`язок суду забезпечити особі, яка звернулася за судовим захистом, право "бути почутою" шляхом належної оцінки судом доводів та аргументів такої особи, викладених в її заяві (скарзі), з метою реалізації основних принципів правосуддя, зокрема принципу змагальності, неодноразово і послідовно зазначала Велика Палата Верховного Суду в постановах від 22.11.2023 у справі № 2610/7240/2012, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 06.11.2018 у справі № 1326/1314/2012.

3.16. Отже, скаржник реалізував своє право "бути почутим" у суді апеляційної інстанції. Апеляційний суд в оскаржуваній ухвалі, постановленій за наслідком проведення судового засідання, що відповідає правовій позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах №62/112 та № 925/1600/16, надав відповіді на усі доводи скаржника, викладені в його апеляційній скарзі.

3.17. З огляду на зазначене, доводи скаржника, що апеляційний суд обмежив заявника апеляційної скарги права на доступ до правосуддя шляхом закриття апеляційного провадження за його скаргою не свідчить про недопуск до правосуддя та/або порушення статті 6 Конвенції, адже суд апеляційної інстанції на виконання положень процесуального законодавства, якими врегульовано порядок та алгоритм дій суду апеляційної інстанції в разі надходження апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, проте вважала, що суд першої інстанції вирішив питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, з`ясував, що оскаржуване апелянтом судове рішення у справі № 910/423/23 безпосередньо не впливає на права, інтереси та обов`язки заявника, а тому постановив ухвалу про закриття апеляційного провадження у справі на підставі пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України.

3.18. З огляду на викладене відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення норм права, а оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню.

3.19. Чинним законодавством, зокрема процесуальним, передбачено право кожної особи на захист своїх прав та інтересів у суді, у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, ОСОБА_1 має право звернутися за захистом своїх прав, які він вважає порушеними у спосіб, передбачений процесуальним законодавством.

3.20. Суд також зауважує, що юридичні підстави та особливості реалізації права на свободу світогляду і віросповідання, що включає право безперешкодно здійснювати релігійні обряди у культових будівлях, на яке посилаються заявники у цій справі, не є об`єктом розгляду в межах цього господарського спору, пов`язаного з використанням релігійною організацією будівель, а отже, не належать до предмета доказування в розумінні частини другої статті 76 ГПК України.

3.21. ЄСПЛ у рішенні від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria) вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, не передбаченої законом.

3.22. Тобто поняття "суд, встановлений законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

З огляду на таке колегія суддів зазначає, що спір щодо права на свободу світогляду і віросповідання ОСОБА_1 , як ченця монастиря, не може бути вирішений господарським судом, оскільки такий суд не є "судом, встановленим законом" для розгляду цієї категорії судових спорів у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

3.23. Доводи скаржника щодо того, що ОСОБА_1 має правовий зв`язок з позивачем, визначений в положенні статуту останнього щодо обов`язку ченця проживати у монастирі та постійно звершувати богослужіння у культових спорудах на території православного монастирського комплексу Києво-Печерської Лаври судом не приймається до уваги, оскільки зазначене також не є предметом розгляду у цій справі, отже неврегульовані питання між Монастирем та окремими фізичними особами, що підпорядковані Монастирю або перебувають із позивачем у трудових, майнових, житлових, довірчих чи інших цивільно-правових відносинах, підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 19 Цивільного процесуального кодексу України.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12.06.2023 у справі № 607/15144/20.

3.24. Посилання скаржника на суперечливість рішень апеляційного суду, у вигляді встановлених обставин щодо перебування ченців монастиря, які були залучені до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, у певних правових відносинах з позивачем та наявності у них певних прав щодо предмета спору, та одночасне закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ченця ОСОБА_1 з підстав відсутності очевидного і безумовного зв`язку між оскаржуваним рішенням суду першої інстанції та правами, інтересами і (або) обов`язками скаржника не приймається судом до уваги з огляду на те, що вирішення питання про залучення до участі у справі осіб, на права яких може вплинути рішення і вирішення питання про те, чи вплинуло рішення на права осіб, які не були залучені до участі у справі, має різне змістовне, правове та процесуальне значення.

Так, у першому випадку це питання вирішується до прийняття рішення у судовій справі і підлягає з`ясуванню в процесі її розгляду, а у випадку оскарження судового рішення особою, яка не була учасником справи, вона має довести вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції є заявник, або довести, що в рішенні міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, або рішення впливає на права та обов`язки такої особи.

Зазначене було досліджено апеляційним судом та викладено в оскаржуваному рішенні відповідно до вищевикладеної практики Верховного Суду.

Заперечення скаржника щодо того, що суд апеляційної інстанції мав керуватись нормами ГПК України, а не висновками Верховного Суду відхиляються колегією суддів з огляду на те, що за змістом положень статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

За змістом статей 314, 315 ГПК України, постанова, прийняттям якої завершується перегляд судових рішень у касаційному порядку, складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин; у мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначаються висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а в резолютивній частині відповідний висновок суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог.

З огляду на викладене висновком щодо застосування норми права в подібних правовідносинах якраз і є висновок за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а також висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, та який має міститися в мотивувальній частині постанови суду касаційної інстанції.

Отже, з урахуванням доктринального тлумачення поняття "висновок щодо застосування норми права" можна визначити за такими критеріями: 1)висновок щодо застосування норми права повинен містити посилання на конкретну норму (норми) матеріального або процесуального права; 2) такий висновок повинен не буквально повторювати норму права, а розширювати чи тлумачити її зміст, або усувати законодавчу прогалину; 3) висновок повинен бути абстрактним та універсальним, тобто застосовним до інших випадків у подібних правовідносинах; 4) висновок щодо застосування норми права необхідно відрізняти від правової оцінки суду.

4. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

4.1. Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції приписів статей 41, 50, пункту 3 частини першої статті 264 ГПК України, статті 129 Конституції України та пункту 1 статті 6 Конвенції при ухваленні оскаржуваної ухвали про закриття апеляційного провадження за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.

4.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

4.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

4.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.

4.5. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, оскільки Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.09.2025 про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (особи, яка не брала участі у справі) на рішення Господарського суду міста Києва від 13.06.2023 у справі № 910/423/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ