Рішення від 27.10.2025 по справі 472/496/24

Справа № 472/496/24

Провадження №2/472/25/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2025 року селище Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді - Орленко Л.О.,

з участю секретаря

судового засідання - Чорної О.В.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представників позивача - адвокатів Гусарова С.Д., Болюбаш І.О.

(в режимі відеоконференції),

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - адвоката Венделя О.М.,

представника органу опіки та піклування - Стаднічука А.І.,

представників Служби у справах дітей - Усликової Н.В., Камашевої Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 у с-щі Веселинове Миколаївської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, Служба у справах дітей Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Рух справи в суді першої інстанції

15 травня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Веселинівського районного суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Веселинівської селищної ради Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 15 травня 2024 року вказану справу було розподілено для розгляду судді ОСОБА_3 , якого з 29 серпня 2024 року було звільнено у відставку.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену справу 19 вересня 2024 року було розподілено для розгляду судді Орленко Л.О.

Ухвалою судді ОСОБА_3. від 29 травня 2024 року було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче засідання.

Ухвалою судді ОСОБА_3. від 20 серпня 2024 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою судді Орленко Л.О. від 04 листопада 2024 року вказану справу було прийнято до свого провадження.

Короткий зміст позовних вимог

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків стосовно неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що дитина з квітня 2019 року знаходиться з ним та перебуває на повному його утриманні. Також посилається на те, що весь цей період часу відповідачка ОСОБА_2 не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його долі, не цікавиться успіхами сина, станом його здоров`я, не піклується про його фізичний та духовний розвиток. А тому, позивач вважає, що вказане є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

Доводи сторін та інших учасників справи

В судовому засідання позивач ОСОБА_1 позов підтримав та просив його задовольнити. Вказав, що його колишня дружина ОСОБА_2 не приймає участь у вихованні дитини, не допомагає, не спілкується з дитиною. Також повідомив, що в них довго не було дітей, а у 2017 році він почув, що в м. Харкові є клініка, де займаються сурогатним материнством. Потім вони туди поїхали і їм там підібрали жінку, та вони підписали договір. ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народився син ОСОБА_5 . На другий день дитину виписали з пологового будинку та вони поїхали додому з дитиною в с-ще Веселинове. 08 грудня 2018 року вони вже були в с-щі Веселинове, а потім колишня дружина ввечері його залишила з дитиною, а сама поїхала до подруги, щоб відпочити і так продовжувалося ще довго. 28.02.2019 року йому зателефонував хтось з невідомого номеру і жіночий голос сказав йому "Ти, що сліпий, твоя дружина вже як півроку гуляє з іншим чоловіком, куди ти дивишся?". Відповідач ОСОБА_2 приїжджала додому ввечері, він вже купав сам дитину, кормив, все робив самостійно. Вказує, що намагався поговорити, щоб зберегти сім`ю, але ОСОБА_2 йому відповіла, що кохає іншого чоловіка. Після розлучення ОСОБА_2 погодилась, що дитина буде проживати разом з ним. 12.02.2022 року він одружився з ОСОБА_6 , яка бажає усиновити сина ОСОБА_5 .

Таким чином, позивач разом зі своїми представниками, спочатку - адвокатом Гусаровим С.Д., а потім - адвокатом Болюбаш І.О., посилаються на те, що дитина сторін з квітня 2019 року знаходиться з позивачем та перебуває на повному його утриманні. Також посилаються на те, що весь цей період часу відповідачка ОСОБА_2 не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його долі, не цікавиться успіхами сина, станом його здоров`я, не піклується про його фізичний та духовний розвиток. А тому, вважають, що вказане є підставою для позбавлення відповідача батьківських прав.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представник - адвокат Вендель О.М. заперечували щодо задоволення позовних вимог, зазначили, що відповідач ОСОБА_2 бажає налагодити зв`язок із сином, однак позивач чинить відповідачу перешкоди у спілкуванні з сином.

В судовому засіданні представник третьої особи органу опіки та піклування Веселинівської селищної ради Стаднічук А.І. та представники третьої особи служби у справах дітей Веселинівської селищної ради Усликова Н.В., Камашева Т.В. висловили думку про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Заслухавши вступне слово позивача Бортника Є.М., відповідача ОСОБА_2 , думки представників позивача - адвокатів Гусарова С.Д. та Болюбаш І.О., думку представників третіх осіб Стаднічука А.І. , Усликової Н.В., Камашевої Т.В. , думку представника відповідача - адвоката Венделя О.М., заслухавши показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та наданих доказів, суд дійшов наступного висновку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 11 грудня 1999 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб, який було розірвано 27 травня 2020 року, що підтверджується копією рішення суду (т. 1 а.с. 16-18).

Від цього шлюбу у позивача та відповідача є неповнолітня дитина: син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 15). З пояснень сторін судом встановлено, що сина ОСОБА_5 сторони народили за допомогою сурогатного материнства.

Також судом встановлено, що фактично подружні стосунки між позивачем та відповідачем було припинено з квітня 2019 року. З того, часу син сторін проживає разом з позивачем, що також підтверджується рішенням Веселинівського районного суду від 27 травня 2020 року, яким визначено місце проживання сина разом з батьком та актом обстеження житлово-побутових умов життя дітей в сім`ї ОСОБА_1 від 11.05.2024 року (т. 1 а.с. 16-18, 21).

З довідки КНП "Веселинівський центр первинної медико-санітарної допомоги" № 27/01-10 від 06.05.2024 року (т. 1 а.с. 19) вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на обліку у педіатра з народження. З трьохмісячного віку на профілактичні прийоми та по хворобі з дитиною звертається батько ОСОБА_1 та тітка ОСОБА_11 . Мати ОСОБА_2 на прийом з дитиною жодного разу не з`явилась і станом здоров`я дитини не цікавилась.

Відповідно до характеристики вихованця групи дітей старшого дошкільного віку Веселинівського закладу дошкільної освіти (ясла-садок) № 1 "Сонечко" ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вихованням останнього займається тато ОСОБА_1 , який приводить сина в садок та забирає з нього, цікавиться життям сина в закладі, приймає активну участь в життєдіяльності групи. Під час дистанційного навчання спільно з сином виконують завдання вихователя, відбувається постійний зворотній зв`язок. Мати дитини ОСОБА_2 жодного разу життєдіяльністю та перебуванням сина у закладі не цікавилася, в заклад не приводила та не забирала із закладу (т. 1 а.с. 20).

02 липня 2024 року рішенням Виконавчого комітету Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області № 158 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 52-53).

У висновку вказано, що ОСОБА_2 самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, а саме з травня 2020 року не цікавиться станом здоров`я сина, його навчанням, не бере участі у вихованні дитини, не піклується про стан її здоров`я та духовний розвиток.

22 травня 2025 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до Служби у справах дітей Веселинівської селищної ради з заявою про надання допомоги у налаштуванні відносин з сином, що підтверджується копією Заяви від 22.05.2025 року.

Судом були допитані свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показав, що він товаришує з сім`єю позивача 15 років, та він ніколи не бачив, щоб відповідач ОСОБА_2 відвідувала сина ОСОБА_5 .

В судовому засіданні свідок ОСОБА_10 показала, що вона товаришує з сім`єю позивача 15 років, та після народження у сторін сина ОСОБА_5 , відповідач ОСОБА_2 покинула дитину. Наразі їй відомо, що дитину виховує батько - позивач ОСОБА_1 . Також їй відомо, що ОСОБА_2 передавала дитині подарунки на дні народження, коли сину виповнився 1 рік та 2 роки.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_11 показала, що на момент народження сина сторін ОСОБА_5 , вона працювала в Чехії. Про народження ОСОБА_5 дізналась через смс-повідомлення. Через деякий час після народження дитини ОСОБА_2 покинула позивача разом з сином. Після цього син ОСОБА_5 проживає разом з нею та позивачем. Вказала, що два роки відповідач ОСОБА_2 телефонувала їй та запитувала про дитину, але потім більше не цікавилась життям сина.

Мотиви, якими керується Суд та застосовані норми права

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 9 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону № 2402-III).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках за доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Такий правовий висновок неодноразово викладений Верховним Судом у постановах, зокрема від 24 жовтня 2024 року в справі № 199/3287/23, від 20 березня 2024 року в справі № 204/2097/22, від 07 лютого 2024 року в справі № 455/307/22 та інших.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 28 лютого 2024 року в справі № 303/4697/22, від 12 лютого 2024 року в справі № 202/1931/22 та інші).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Під час визначення основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

У справі від 30 червня 2020 року (заява № 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це насамперед повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 21 лютого 2024 року в справі № 404/9387/21, від 19 лютого 2024 року в справі № 159/2012/23, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18.

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2024 року в справі № 366/52/21, від 07 березня 2024 року в справі № 947/7448/22, від 22 листопада 2023 року в справі № 320/4384/18, від 06 жовтня 2021 року в справі № 320/5094/19).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини(постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23).

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 15 листопада 2023 року в справі № 932/2483/21, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 07 лютого 2022 року в справі № 759/3554/20, від 26 липня 2021 року в справі № 638/15336/18).

За положенням частини шостої статі 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Оцінивши висновок органу опіки та піклування від 02 липня 2024 року про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав з тих підстав, що ОСОБА_2 самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків, а саме з 2020 року не цікавиться станом здоров`я сина, його навчанням, не бере участі у вихованні дитини, не піклується про стан її здоров`я та духовний розвиток, не проявляє материнської турботи, хоча їй жодних перешкод у побаченні з сином ніхто не чинив і не чинить, суд дійшов висновку, що він не є достатньо об`єктивним та обґрунтованим, оскільки не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, а також переконливих доводів щодо доцільності позбавлення батьківських прав, якими орган опіки та піклування керувався під час прийняття рішення.

Зазначений висновок не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, чи наявності з боку матері загрози для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Висновок не містить доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності в такий спосіб захисту її прав. А тому, суд не погоджується з даним висновком органу опіки та піклування, оскільки він є недостатньо обґрунтованим та суперечить інтересам дитини.

Водночас під час судового розгляду судом встановлено, що поведінка відповідача загалом свідчить про її бажання як матері брати участь у вихованні та спілкуванні з сином, її спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов`язки.

14 жовтня 2025 року представник позивача Болюбаш І.О. подала до суду клопотання про призначення судово-психологічної експертизи малолітнього ОСОБА_4 , яке протокольною ухвалою суду було повернуто представнику позивача без розгляду, в зв`язку з пропущеним строком на подання даного клопотання.

До того ж, результати психологічного обстеження дитини не можна розцінювати як беззаперечний доказ свідомого ухилення відповідача від виконання ним своїх батьківських обов`язків, оскільки оцінка психологічного обстеження дитини може бути суб`єктивною та залежати від того, як дитина сприймає ситуацію в сім`ї в цей момент. Відсутність біологічної матері в психологічній картині світу дитини не обов`язково вказує на її байдужість або небажання виконувати свої обов`язки, а може відображати нинішній емоційний стан дитини та її прив`язаність до осіб, з якими вона проводить більшу частину часу.

Показання свідків у цій справі, на думку суду, не можуть бути достатньою підставою для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її сина ОСОБА_4 , оскільки цими показаннями лише підтверджується той факт, що дитина проживає разом з позивачем після припинення шлюбних відносин сторін, але не свідчать про те, що відповідачка свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками і не цікавиться життям дитини.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач до пред`явлення позову в травні 2024 року жодного разу не звертався до служби у справах дітей чи поліції з заявами про те, що відповідач ОСОБА_2 не виконує батьківські обов`язки щодо сина ОСОБА_5 . Так само матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ОСОБА_2 притягувалась до адміністративної відповідальності за невиконання своїх батьківських обов`язків.

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наразі позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не буде ґрунтуватися на суттєвих і достатніх підставах у контексті національного законодавства та практики ЄСПЛ.

Проте встановлені судом обставини справи вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з покладенням на Орган опіки та піклування Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області здійснення контролю за виконанням обов`язків матері.

Суд звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року в справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року в справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року в справі № 591/6037/21, від 04 грудня 2024 року в справі № 133/747/23).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 11, 12, 13, 19, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, Служба у справах дітей Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області, про позбавлення батьківських прав.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Контроль за виконанням обов`язків матері покласти на Орган опіки та піклування Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області.

Роз`яснити ОСОБА_2 , що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків в подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення суду складено 07 листопада 2025 року.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області Л.О. Орленко