Ухвала від 10.11.2025 по справі 400/11155/23

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

10 листопада 2025 р. № 400/11155/23 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гордієнко Т. О. розглянувши адміністративну справу

за позовомЗаступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, вул. Нікольська, 73, м. Миколаїв, 54001,

в інтересах держави в особіГоловного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області, вул. 2 Екіпажна, 1, м. Миколаїв, 54003

до відповідачаМиколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54005, Комунального підприємства Миколаївської міської ради "Захист", вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001,

прозобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до суду з адміністративним позовом в інтересах держави в особі Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій у Миколаївській області до Миколаївської міської ради, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство Миколаївської міської ради "Захист", у якому просив суд: зобов`язати Миколаївську міську раду вжити заходів щодо приведення в належний технічний стан та готовність до укриття населення захисної споруди цивільного захисту - сховища № 52043, що розташоване по вул. Заводській, 2-А/2 в м. Миколаєві.

Ухвалою суду від 18.03.2024 зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі № 260/4199/22.

Ухвалою суду від 19.05.2025 поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 10.06.2025 залучено до участі у справі в якості відповідача Комунальне підприємство Миколаївської міської ради "Захист", виключивши з числа третіх осіб та зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 420/22303/23.

Ухвалою суду від 26.08.2025 поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 15.09.2025 клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду залишено без задоволення, клопотання позивача про зупинення провадження у справі задоволено, зупинено провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 420/22303/23.

Ухвалою суду від 30.10.2025 поновлено провадження у справі.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Варто зазначити, що ключовим питанням у цій справі є наявність або відсутність у заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі ГУ ДСНС у Миколаївській області до Миколаївської міської ради, комунального підприємства Миколаївської міської ради "Захист".

Так, у позовній заяві, яку подав прокурор до суду, він визначив, що підставою пред`явлення цього позову є саме бездіяльність органу державної влади (ГУ ДСНС у Миколаївській області) у здійсненні своїх функцій, а тому, саме в інтересах ГУ ДСНС у миколаївській області як позивача у цій справі, він подав позов.

У квітні 2023 ГУ ДСНС у Миколаївській області проведено оцінку стану готовності, експлуатації і використання сховища № 54023, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 2-А/2.

За результатами вказаного заходу 10.04.2023 року складено Акт із зазначенням усіх виявлених порушень, примірник якого надано керівнику балансоутримувача - Директору ЖКЕП Центрального району м. Миколаєва.

Разом з тим, розпорядженням Управління комунального майна № 16ОР від 22.11.2022, вилучено у ЖКЕП Центрального району м. Миколаєва комунальне майно, а саме: нежитлові приміщення (захисні споруди цивільного захисту населення) згідно з додатком І до розпорядження, зокрема, сховище № 54023, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 2-А/2.

П. 2 розпорядження Управління комунального майна № 16ОР від 22.11.2022, передано КП ММР "Інститут соціально-економічного розвитку міста" та закріплено на праві господарського відання комунальне майно, а саме: нежитлові приміщення (захисні споруди цивільного захисту населення) згідно з додатком І до розпорядження, зокрема, сховище № 54023, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 2-А/2.

Рішенням миколаївської міської ради від 30.05.2023 № 10/62 КП ММР "Інститут соціально-економічного розвитку міста" перейменовано в КП ММР "Захист".

Також у листопаді 2023 Миколаївським районним управлінням ГУ ДСНС у Миколаївській області проведено оцінку стану готовності, експлуатації і використання сховища № 54023, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 2-А/2.

За результатами вказаного заходу 16.11.2023 року складено Акт із зазначенням усіх виявлених порушень, примірник якого надано керівнику балансоутримувача - КП ММР "Захист".

У березні 2024 Миколаївським районним управлінням ГУ ДСНС у Миколаївській області проведено оцінку стану готовності, експлуатації і використання сховища № 54023, розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Заводська, 2-А/2.

За результатами вказаного заходу 13.03.2024 року складено Акт із зазначенням усіх виявлених порушень, примірник якого надано керівнику балансоутримувача - КП ММР "Захист".

Тобто контролюючий орган констатував, що сховище № 54023 перебуває у не готовому для використання за призначенням стані.

Із цим позовом до суду звернувся саме прокурор, обґрунтувавши своє право на звернення до суду із цим позовом бездіяльністю ГУ ДСНС у Миколаївській області щодо реалізації своїх повноважень самостійно, чим порушується інтерес держави.

Варто зауважити, що прокурор, звертаючись до суду із цим позовом не обґрунтовує своє право на звернення пунктом 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України.

Статтею 3 Конституції України установлено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Умови та особливості звернення до адміністративного суду прокурора визначені статтею 53 КАС України.

Так, частиною третьою статті 53 КАС України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу (частина четверта статті 53 КАС України).

Правові засади організації і діяльності прокуратури України визначені Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон України «Про прокуратуру»), статтею 1 якого установлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацами 1, 2 частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (абзаци 1, 2 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзац 3 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Отже, за наведеного правового регулювання, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах і, визначаючи правовий статус прокурора у судовому процесі для представництва інтересів держави, законодавець зобов`язав останнього навести належне обґрунтування щодо наявності/відсутності таких підстав. Водночас суд повинен надати оцінку таким аргументам.

Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд зауважує, що у цій справі підставою звернення до суду в інтересах держави в особі органу ДСНС прокуратура, зокрема, визначила, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», i якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але, якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У постанові Верховного Суду від 23 січня 2025 року (справа № 520/16197/23), з посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року №3-рп/99, Суд, насамперед, акцентував увагу на тому, що захищати інтереси держави повинні відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Отже, ключовим питанням як у справі № 520/16197/23, так і у справі, що розглядається, є наявність або відсутність у прокурора права на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі органу ДСНС з вимогами зобов`язального характеру щодо суб`єкта, на якого покладено обов`язок належного утримання захисної споруди.

Відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту урегульовані Кодексом цивільного захисту України, яким, зокрема, також визначено і повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Відповідно до частини восьмої статті 32 Кодексу цивільного захисту України (у редакції, чинній на час спірних правовідносин) утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб`єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.

Частиною п`ятнадцятою статті 32 Кодексу цивільного захисту України установлено, що контроль за створенням фонду захисних споруд цивільного захисту, готовністю його об`єктів до використання за призначенням забезпечує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та його територіальні органи спільно з місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Законом № 2228-IX із Кодексу цивільного захисту України виключено статтю 67 «Повноваження центрального органу виконавчої влади, який здійснює державний нагляд у сфері техногенної та пожежної безпеки».

Цим же Законом № 2228-IX Кодекс цивільного захисту України було доповнено статтею 17-1 Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, згідно із пунктами 16, 48, 51 якої такий суб`єкт владних повноважень:

- реалізує державну політику з питань створення, утримання та реконструкції фонду захисних споруд цивільного захисту, ведення обліку таких споруд;

- звертається до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску і реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту, надання послуг, у разі якщо такі порушення створюють загрозу життю та/або здоров`ю людей;

- перевіряє стан дотримання вимог законодавства у сфері цивільного захисту та складає відповідні акти.

Надалі, з 29 жовтня 2022 року набрали чинності норми Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перших кроків дерегуляції бізнесу шляхом страхування цивільної відповідальності», яким пункт 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України після слів «адміністративного суду щодо» доповнено словами «допущення уповноважених посадових осіб до проведення планових або позапланових перевірок (у разі їх недопущення з підстав інших, ніж передбачені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»), а також щодо», а після слів «здоров`ю людей» - словами «з інших підстав, визначених законом».

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року №1052 ( далі - Положення № 1052 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

Підпунктом 48 пункту 4 Положення № 1052 ( у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) передбачено, що ДСНС, відповідно до покладених на неї завдань, складає акти перевірок, приписи щодо усунення виявлених порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки, інші обов`язкові для виконання розпорядчі документи, а в разі встановлення порушень, що створюють загрозу життю та здоров`ю людей, звертається безпосередньо та через територіальні органи до адміністративного суду щодо застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення до повного усунення порушень вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки роботи підприємств, окремих виробництв, виробничих дільниць, агрегатів, експлуатації будівель, об`єктів, споруд, цехів, дільниць, окремих приміщень, а також машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, зупинення проведення робіт, у тому числі будівельно-монтажних, випуску та реалізації пожежонебезпечної продукції, систем та засобів протипожежного захисту; застосовує адміністративно-господарські санкції за порушення вимог законодавства з питань пожежної та техногенної безпеки (підпункт 52).

Отже, не зважаючи на зміни у Кодексі цивільного захисту України (у редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-IX), указані норми Положення № 1052 в частині застосування виду заходів впливу не змінилися.

На час виникнення спірних правовідносин у цій справі, Порядком створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд із фонду та ведення його обліку, затверженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року № 138 (далі - Порядок № 138), був визначений механізм створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту (далі - захисні споруди), у тому числі споруд подвійного призначення та найпростіших укриттів, та ведення його обліку.

За визначенням, наведеним у пункті 3 Порядку № 138, балансоутримувачі захисних споруд - це власники, користувачі, юридичні особи, на балансі яких перебувають захисні споруди (у тому числі споруди, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації); а утримання захисних споруд - це комплекс заходів організаційного, матеріально-технічного, інженерного, фінансового та іншого характеру, що спрямовані на забезпечення готовності захисних споруд до використання за призначенням.

Здійснення контролю за готовністю захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням забезпечує ДСНС разом з відповідними органами та підрозділами цивільного захисту, місцевими держадміністраціями (пункт 12 Порядку № 138, у редакції, чинній на час звернення до суду).

Крім того, правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) установлені Законом України від 05 квітня 2007 року № 877-V «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» (далі - Закон № 877-V).

Саме в цьому Законі наведені види та форми заходів державного нагляду (контролю), зокрема у вигляді планових та позапланових заходів, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом (стаття 1 Закону № 877-V).

Отже, за наведеного нормативно-правового регулювання та аналізуючи приписи пункту 17-1 Кодексу цивільного захисту України (у редакції Закону України від 06 жовтня 2022 року № 2655-IX), у взаємозв`язку з Положенням № 1052, суд констатує, що органам ДСНС надано право звернення до адміністративного суду лише з вимогами про застосування заходів реагування у вигляді повного або часткового зупинення роботи суб`єктів господарювання, що свідчить про виключність судового способу захисту цих суспільних інтересів у випадку створення загрози життю та/або здоров`ю людей, тоді як в інших випадках передбачено застосування заходів адміністративного примусу, що за своєю суттю є заходом реалізації застосування санкції, передбаченої приписами статті 68 Кодексу цивільного захисту України.

Можливість самостійного звернення до суду органу ДСНС з позовними вимогами зобов`язального характеру до відповідальних суб`єктів, як захід контролю не встановлена, оскільки за наведеного нормативно-правового регулювання питання повноважень органу ДСНС звертатися до суду, як позивач, вирішено законодавцем через наділення указаного суб`єкта владних повноважень контролюючими функціями у вигляді здійснення державного нагляду (контролю), які реалізуються шляхом застосування відповідних заходів реагування до суб`єктів господарювання або оскарження дій щодо недопуску до перевірки посадових осіб ДСНС.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що за наведеного нормативно-правового регулювання (після набрання чинності Законом № 2655-IX) коло повноважень органів ДСНС щодо права звернення до адміністративного суду не змінилося і є обмеженим, а отже, ГУ ДСНС в Миколаївській області не може бути позивачем у цій справі, у зв`язку з чим прокурор у позовній заяві визначив орган, в особі якого він звернувся до суду та захищає інтереси держави, який не має самостійного права на звернення із цим позовом, тобто не може набути статусу позивача.

Аналогічний висновок Верховним Судом сформовано і у справі № 520/16197/23, в якій Суд, аналізуючи попередню практику Верховного Суду у подібній категорії справ, указав, що на відміну від попередньої редакції указаної норми щодо відсутності у територіального органу ДСНС права на звернення до суду з позовами у цій категорії, законодавець у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, передбачив право на звернення до суду цього органу також і з інших підстав, визначених законом.

Також у справі № 520/16197/23 Верховний Суд, з-поміж іншого, зазначив, що у контексті порушеного питання варто також зауважити, що частина четверта статті 4 Закону № 877-V визначає, що виключно законами встановлюються: органи, уповноважені здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності; види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю); повноваження органів державного нагляду (контролю) щодо зупинення виробництва (виготовлення) або реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг; вичерпний перелік підстав для зупинення господарської діяльності; спосіб та форми здійснення заходів здійснення державного нагляду (контролю); санкції за порушення вимог законодавства і перелік порушень, які є підставою для видачі органом державного нагляду (контролю) припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа.

Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

За висновком Верховного Суду № 520/16197/23 указані норми також визначають пряму кореляцію між законодавчим положенням та повноваженням контролюючого органу здійснювати той чи інший вид державного нагляду за діяльністю суб`єктів господарювання. Тому, не зважаючи на те, що пункт 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України, у редакції Закону № 2655-ІХ, передбачає, що коло правовідносин, у яких територіальний орган ДСНС може бути позивачем, хоча і розширилось, тобто перестало бути виключним, проте потребує чіткої кореляції із положенням закону, який би передбачив відповідний випадок, за якого ДСНС може подати до суду позовну заяву. Іншими словами, у чинній редакції пункту 48 частини другої статті 17-1 Кодексу цивільного захисту України окреслена прив`язка правової підстави звернення до суду із нормою закону, і лише за її наявності ДСНС може набути статусу позивача.

За таких обставин, Верховний Суд у справі № 520/16197/23 дійшов висновку, що законодавець у відповідних профільних нормативно-правових актах не наділив ДСНС правом на звернення до суду із позовом щодо приведення у стан готовності захисних споруд та, відповідно, правом на оскарження бездіяльності балансоутримувачів щодо допущеного неналежного стану таких захисних споруд, а отже, і прокурор не може від його імені заявити такий позов.

Таку правову позицію підтримано Верховним Судом надалі і в інших справах, зокрема № № 400/10777/23, 160/26224/23, 560/16769/23, та інших подібних спорах і такі висновки узгоджуються з попередньою практикою Верховного Суду, зокрема у справах №№260/4120/22, 560/10015/22, 160/9125/22 та 260/4044/22, висновки у яких було сформовано ще до набрання чинності Законом № 2655-ІХ. Тому застосування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду за попередньої редакції закону не суперечить практиці суду касаційної інстанції, яка є послідовною і усталеною.

Суд не може не врахувати і розвиток законодавства у сфері цивільного захисту, з огляду на набуття особливої соціальної значимості об`єктів укриття у період воєнного стану та здійснення ракетних і дронових атак на території України.

Змінами до Кодексу цивільного захисту України, запровадженими Законом України від 08 листопада 2023 року № 3441-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення повноважень суб`єктів забезпечення цивільного захисту, вдосконалення законодавства з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій, організації та проведення евакуації населення, забезпечення охорони життя та здоров`я громадян» частина 15 статті 32 Кодексу викладена в такій редакції: «Контроль за станом готовності об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та/або його територіальними органами (у разі їх утворення) спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, іншими органами державної влади, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування шляхом проведення комплексних, контрольних та позапланових обстежень».

Отже, норма спеціального нормативно-правового акта визначила чіткий перелік повноважень в сфері контролю за станом готовності об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту до використання за призначенням, визначивши їх як заходи адміністративного впливу. Тому зміни у законодавстві, запроваджені з 29 жовтня 2022 року, не змінюють правового регулювання спірних правовідносин.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 09.10.2025 року у справі № 420/22303/23.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 240 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності.

Тому суд дійшов висновку про необхідність залишення без розгляду позовної заяви прокурора, адже останній належним чином не обґрунтував підстави звернення до суду з цим позовом.

Керуючись ст. 240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позовну заяву залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (підписання) суддею в порядку ст. 256 КАС України.

Апеляційна скарга на цю ухвалу може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання) в порядку, визначеному ст.ст. 295-297 КАС України.

Суддя Т. О. Гордієнко