Постанова від 10.11.2025 по справі 596/1895/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2025 року

м. Київ

справа № 596/1895/24

провадження № 61-10046св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач- ОСОБА_2 ,

третя особа -Орган опіки та піклування Копичинецької міської ради Чортківського району Тернопільської області,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє батько - ОСОБА_3 ,на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2025 року у складі судді Лисюк І.О. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 червня 2025 року у складі колегії суддів: Костів О. З., Хоми М. В., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2024 року неповнолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі представника - адвоката Книш Р.В., звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що рішенням Копичинецької міської ради від 23 грудня 2023 року за № 320 визначено місце його проживання з батьком - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 . З цього часу його мати - ОСОБА_2 перестала ним цікавитись, жодного разу його не відвідувала, не приймає участі у вихованні, не допомагає матеріально, не сплачує аліменти, зловживає спиртними напоями та наркотичними засобами. Позивач вказує, що відповідачка його вихованням не займається, фактично ці обов`язки виконує батько, який матеріально його забезпечує і піклується про нього. Така поведінка матері негативно впливає на нього. На думку позивача, мати зріклася його, як сина, а тому її слід позбавити батьківських прав.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив суд позбавити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,батьківських прав відносно сина- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Гусятинського районного суду Тернопільської області від 24 березня

2025 рокуу задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позбавлення відповідачки батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Суд першої інстанції прийняв до уваги висновок виконавчого комітету Копичинецької міської ради, як органу опіки та піклування, №332 від 17грудня 2024 року, згідно з яким орган опікивважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_1 .

Суд також встановив, що доказів на підтвердження того, що відповідачка ОСОБА_2 свідомо ухиляється від виконання батьківських обов`язків, тобто, що вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, матеріали справи не містять.

Суд першої інстанції прийняв до уваги, що ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 , готова надавати матеріальну підтримку та буде докладати зусилля для того, щоб налагодити стосунки з сином та брати участь у його вихованні.

На даний час вона не спілкується з сином через конфлікти з його батьком, який заблокував контакт матері у телефоні дитини.

Не погоджуючись із цим рішенням, ОСОБА_1 , інтереси якого представляє батько - ОСОБА_3 , оскаржив його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково, рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2025 року змінено та доповнено його резолютивну частину абзацом № 2 наступного змісту:

«Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виховання неповнолітньої дитини ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та покласти на орган опіки та піклування Копичинецької міської ради Тернопільської області контроль за виконанням нею батьківських обов`язків».

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, зазначивши, що такі висновки відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2025 року при апеляційному розгляді не встановлено.

Разом із цим, урахувавши відносини, які виникли у позивача з матір`ю, а також те, що остання не надає достатньої уваги неповнолітньому сину, що нею не заперечується, апеляційний суд вважав, що відповідачку слід попередити, що у разі продовження неналежного виконання нею батьківських обов`язків відносно малолітньої дитини, вона в подальшому може бути позбавлена батьківських прав.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

31 липня 2025 року ОСОБА_1 , інтереси якого представляє його батько ОСОБА_3 , засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 24 березня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 червня 2025 року.

В касаційній скарзі заявник просить вказані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

01 вересня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням виконавчого комітету Копичинецької міської ради від 21 грудня 2023 року № 320 визначено місце проживання неповнолітнього ОСОБА_1 з батьком ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 .

Згідно акту обстеження умов проживання від 15 жовтня 2024 року неповнолітній ОСОБА_1 мешкає разом з батьком ОСОБА_3 по АДРЕСА_2 у власному будинку, який складається з чотирьох кімнат, укомплектованих необхідною побутовою технікою, меблями, опалення - дровами.

Відповідно до довідки № 268 від 16 жовтня 2024 року, виданої Котівським старостинським округом, ОСОБА_3 зареєстрований і проживає в АДРЕСА_1 . З ним зареєстрований та проживає син ОСОБА_1 . Мати ОСОБА_2 за цією адресою не зареєстрована і не проживає.

Відповідно до довідки лікаря та акта про надані медичні послуги від 01 листопада 2024 року ОСОБА_3 оплачував вартість наданих медичних послуг пацієнту ОСОБА_1 .

Згідно з висновком виконавчого комітету Копичинецької міської ради № 332 від 17 грудня 2024 року, орган опіки та піклування, беручи до уваги рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Копичинецької міської ради від 16 грудня 2024 року, вважає недоцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жительки с. Котівка Чортківського району, відносно неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З описової та мотивувальної частини вказаного висновку слідує, що на засіданні комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Копичинецької міської ради заслухано думку неповнолітнього ОСОБА_1 щодо поданого ним позову про позбавлення матері батьківських прав, який пояснив, що не хоче спілкуватися з матір`ю через образу, так як вона у вересні 2024 року покинула його та створила іншу сім`ю. При цьому розповів, що мати купляла влітку 2024 року йому одяг, взуття, також придбала електровелосипед, оплатила проведення операції в серпні цього року, а також надала кошти в сумі 20 000 грн на лікування зубів. В телефонному режим ОСОБА_5 спілкувався з матір`ю у жовтні місяці та на початку листопада цього року.

Із пояснень батька дитини - ОСОБА_3 орган опіки та піклування встановив, що він підтримує наміри сина у його бажанні позбавити матір ОСОБА_2 батьківських прав, так як вона ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню сина ОСОБА_5 , залишила родину, створила іншу сім`ю, сина по місцю проживання не відвідує, а більше місяця навіть не телефонує. Батько виховує сина одноосібно. ОСОБА_3 не заперечував щодо участі матері ОСОБА_2 у лікуванні сина.

ОСОБА_2 на даний час не працює, проживає без реєстрації в с. Котівка Чортківського району Тернопільської області, з боку Котівського старостинського округу характеризується з позитивної сторони, відповідно до довідки КНП «Копичинецька комунальна лікарня» від 13 грудня 2024 року на «Д» обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

Відповідно до довідки амбулаторії загальної практики сімейної медицини КНП «Гусятинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Гусятинської селищної ради від 12 грудня 2024 року № 51 ОСОБА_2 зверталась АЗПСМ с. Котівка протягом 2024 року чотири рази (01 квітня 2024 року, 28 травня 2024 року, 08 серпня 2024 року, 22 серпня 2024 року) за наданням медичної допомоги її сину ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

У статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, від 26 квітня 2023 року у справі № 931/709/21.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, враховуючи те, що позивачем не надано достатніх належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками щодо неповнолітнього сина, неможливість змінити поведінку матері у кращу сторону, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшли правильного висновку про необґрунтованість позову про позбавлення відповідачки батьківських прав.

При цьому суди обґрунтовано прийняли до уваги висновок виконавчого комітету Копичинецької міської ради, як органу опіки та піклування, № 332 від 17 грудня 2024року, про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки він ґрунтується на обставинах, які не підтверджують ухилення відповідачки від здійснення батьківських обов`язків, та не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків.

Крім цього, суди встановили, що ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_5 , готова надавати матеріальну підтримку та буде докладати зусилля для того, щоб налагодити стосунки з сином та брати участь у його вихованні.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій правильно прийняли до уваги, що мати не втратила інтересу до дитини та зацікавлена у прийнятті участі в житті сина, бажає подальшого спілкування, цікавиться його життям, навчанням та іншими питаннями, а відтак бере участь у вихованні дитини.

Разом із цим, колегія суддів Верховного Суду вважає, що, змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, урахувавши відносини, які виникли у позивача з матір`ю, а також те, що остання не надає достатньої уваги неповнолітньому сину, що нею не заперечується, правильно вважав, що відповідачку слід попередити про те, що у подальшому вона може бути позбавлена батьківських прав, у разі неналежного виконання нею батьківських обов`язків відносно неповнолітньої дитини.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судове рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судами попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє батько - ОСОБА_3 ,залишити без задоволення.

Рішення Гусятинського районного суду Тернопільської області від 24 березня

2025 року в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Тернопільського апеляційного суду від 26 червня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов