Рішення від 13.11.2025 по справі 927/642/25

РІШЕННЯ

Іменем України

13 листопада 2025 року м. Чернігівсправа №927/642/25(275/549/25) Господарський суд Чернігівської області у складі судді Белова С.В.,

розглянувши матеріали позовної заяви від 06.06.2025

за позовом: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

АДРЕСА_1

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Капабланка", код ЄДРПОУ 44457650, вул. Олександрівська (пн), буд. 5, м. Чернігів, 14034 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: арбітражний керуючий Пода Вячеслав Володимирович, ід. № НОМЕР_2 , свідоцтво №886 від 23.04.2013, адреса: АДРЕСА_2 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 предмет спору: про стягнення грошових коштів не виплачених при звільненні

поданої в межах справи №927/642/25

за заявою кредитора: Товариства з обмеженою відповідальністю "Інчер",

код ЄДРПОУ 42556531, вул. Халаменюка,8 оф.526, м. Кременчук, Полтавська область, 39600

боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Капабланка",

код ЄДРПОУ 44457650, вул. Олександрівська (пн), буд. 5, м. Чернігів, 14034

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 10.07.2025 (суддя Белов С.В.) відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Капабланка" (код ЄДРПОУ 44457650, вул. Олександрівська (пн), буд. 5, м. Чернігів, 14034); введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника; призначено розпорядником майна боржника Поду Вячеслава Володимировича (ід. № НОМЕР_2 , свідоцтво №886 від 23.04.2013, адреса: АДРЕСА_2 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

10.07.2025 на офіційному веб-порталі судової влади України оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у даній справі про банкрутство з метою виявлення всіх кредиторів за №76580.

ОСОБА_1 звернувся до Брусилівського районного суду Житомирської області з позовом до ТОВ «Капабланка» про стягнення заробітної плати.

Ухвалою суду від 16.06.2025 було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Брусилівського районного суду Житомирської області від 27 серпня 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Капабланка» про стягнення заробітної плати передано для розгляду до Господарського суду Чернігівської області, в провадженні якого перебуває справа №927/642/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Капабланка» (код ЄДРПОУ 44457650).

22.09.2025 матеріали справи надійшли до Господарського суду Чернігівської області.

Ухвалою від 29.09.2025 справу №275/549/25 прийнято для розгляду в межах справи №927/642/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Капабланка" (код ЄДРПОУ 44457650) за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін; номером справи визначено №927/642/25(275/549/25); розгляд справи №927/642/25(275/549/25) ухвалено розпочати спочатку; залучено арбітражного керуючого Поду Вячеслава Володимировича (ід.№ НОМЕР_2 , свідоцтво №886 від 23.04.2013, адреса: АДРЕСА_2 , ел. пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача; встановлено учасникам справи процесуальні строки.

14.10.2025 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнав заборгованість невиплаченої заробітної плати перед позивачем у розмірі 35626,87 грн, зазначивши при цьому, що у рядку «лютий 2025» позивачем допущена арифметична помилка. Відповідач навів наступний розрахунок за лютий 2025: 8932,74 - 1607,89 - 446,64 = 6878,21 грн, у зв`язку з чим загальна сума до виплати становитиме 35626,87 грн.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) з 18.05.2023 по 06.03.2025 знаходився у трудових відносинах з ТОВ «Капабланка», займаючи посаду оператора заправних станцій АЗС №57 відповідно до наказу №390/к від 17.05.2023. Зазначене підтверджується записами у трудовій книжці серія НОМЕР_3 . На підставі наказу № 238-к від 03.03.2025 був звільнений з роботи за угодою сторін згідно п.1 ст. 36 КЗпП України.

Позивач у позовній заяві зазначає, що під час знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата за листопад 2024 - березень 2025 року у розмірі 35627,76 грн. У підтвердженням факту існування заборгованості позивач надає суду відповідь на запит від 19.05.2025 №0630-2025-0001255 щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, видану ГУ ДПС у Житомирській області, а також виписку по картковому рахунку позивача.

За таких обставин позивач звернувся до суду та просить стягнути з ТОВ «КАПАБЛАНКА» на його користь 35627,76 грн заробітної плати.

Згідно частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Питання у сфері трудових відносин регулюється положеннями Кодексу законів про працю України.

Згідно статті 2 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно частини 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно частини 1 статті 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Положенням ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Частиною 5 статті 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19 зазначила, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Судом встановлено, що позивач за наказом ТОВ «КАПАБЛАНКА» №390/к від 17.05.2023 був прийнятий на роботу на посаду оператора АЗС, а з 06.03.2025 на підставі наказу №238/к від 03.03.2025 звільнений за угодою сторін, згідно п.1 ст. 36 КЗпП України.

Щодо стягнення заробітної плати, суд зазначає наступне:

Позивач у позовній заяві зазначає, що під час знаходження у трудових правовідносинах з відповідачем, з боку останнього йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата за листопад 2024 - березень 2025 року у розмірі 35627,76 грн. У підтвердженням факту існування заборгованості позивач надає суду відповідь на запит від 19.05.2025 №0630-2025-0001255 щодо отримання відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, видану ГУ ДПС у Житомирській області, а також виписку по картковому рахунку позивача.

Разом з цим, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що відповідач визнав заборгованість невиплаченої заробітної плати перед позивачем у розмірі 35626,87 грн, зазначивши при цьому, що у рядку «лютий 2025» позивачем допущена арифметична помилка. Відповідач навів наступний розрахунок за лютий 2025: 8932,74 - 1607,89 - 446,64 = 6878,21 грн, у зв`язку з чим загальна сума до виплати становитиме 35626,87 грн.

Враховуючи наведене вище, здійснивши перерахунок заробітної плати за лютий 2025 року, враховуючи відсутність заперечень з цього приводу з боку позивача, суд дійшов висновку, що відповідачем вірно здійснено розрахунок заробітної плати за лютий 2025 року, у зв`язку з чим вимога про стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати підлягає частковому задоволенню у розмірі 35626,87 грн.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, приймаючи до уваги викладені вище норми чинного законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 77 ГПК України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків суду не спростовує.

Згідно з положеннями статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Розмір судового збору за даними вимогами складає 3028,00 грн.

Згідно з положеннями статті 5 ЗУ "Про судовий збір", від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Згідно з правилами статті 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, керуючись положеннями статті 129 ГПК України, суд вважає за доцільне стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору у розмірі 3028,00 грн.

Керуючись статтями 123, 129, 237, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, статтями 12, 13, 76, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Капабланка" (код ЄДРПОУ 44457650, вул. Олександрівська (пн), буд. 5, м. Чернігів, 14034) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) 35626,87 грн заробітної плати.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Капабланка" (код ЄДРПОУ 44457650, вул. Олександрівська (пн), буд. 5, м. Чернігів, 14034) в дохід Державного бюджету України (Отримувач коштів: ГУК у Черніг.обл/тг мЧернiгiв/22030101, код отримувача 37972475, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), UA098999980313121206083025739, код класифікації доходів бюджету: 22030101) судовий збір у сумі 3028,00 грн.

4.В іншій частині позову відмовити.

5.Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 13.11.2025.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.В. Белов

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/