Рішення від 13.11.2025 по справі 640/4355/20

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2025 року Справа № 640/4355/20

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Прилипчука О.А.,

розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №640/4355/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс"

до Державної служби України з безпеки на транспорті,

Міністерства розвитку громад та територій України

про скасування Наказу №68,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Васт - Транс» (далі - позивач, ТОВ «Васт - Транс») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач 1), Міністерства інфраструктури України (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд:

1.Визнати дії Державної служби України з безпеки на транспорті протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення дій з оформлення та видачі дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні попереднє замовлення (електронне бронювання) яких здійснено через Транспортний портал електронних послуг e-transport.gov.ua.

2.Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства інфраструктури України від 14.02.2019р. №68 .

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що оскаржуваним наказом було встановлено незаконний спосіб видачі дозволів на перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні шляхом здійснення попереднього замовлення (електронне бронювання) через Транспортний портал електронних послуг e-transpot.gov.ua зі стягненням додаткового платежу Державним підприємством Галузевий центр цифровізації та кібекрбезпеки у розмірі - 21,75 грн.

Позивач, також, зазначив, що згідно з пп. 13 п. 4 Положення Мінінфраструктури відповідно до покладених на нього завдань затверджує, серед іншого, порядок оформлення і видачі дозволів на поїздку територією іноземних держав під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, їх обміну та обліку.

Чинним Порядком №757 визначено спосіб видачі дозволів на перевезення вантажним автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, що віднесено до адміністративних послуг.

Вважаючи, що оскаржуваний наказ суперечить нормам Основного Закону України - Конституцїї, Закону України Про автомобільний транспорт, Закону України Про центральні органи виконавчої влади, Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності, Положенню про Міністерство інфраструктури України та Порядку № 757 та порушує право позивача на отримання дозволів у порядку, встановленому законодавством України, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.03.2020 року у справі відкрито загальне позовне провадження в підготовчому засіданні.

Відповідачем (Укртрансбезпекою) надано відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що згідно із Законом України Про автомобільний транспорт (з урахуванням Міжнародної угоди) та з метою подальшого впорядкування системи оформлення, видачі, використання та обліку дозволів на міжнародні перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом наказом Міністерства транспорту України від 20 серпня 2004 р. № 757, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31 серпня 2004 р. за № 1075/9674, затверджено:

- Порядок оформлення і видачі дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, їх обміну та обліку (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України від 19 квітня 2013 р. № 239) (далі - Порядок № 757);

- Порядок проведення конкурсу та видачі дозвільних документів Європейської Конференції Міністрів Транспорту (у редакції наказу Міністерства інфраструктури України 11 вересня 2015 р. № 362).

Відповідно до пункту 1.2 Порядку № 757 цей Порядок встановлює процедуру оформлення і видачі дозволів на поїздку територією іноземних держав під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні (далі- дозвіл), їх обміну та обліку.

Пунктом 3.8 Порядку № 757 передбачено, що Мінінфраструктури з метою дотримання вимог міжнародних договорів України з питань міжнародних перевезень встановлюються обмеження щодо забезпечення дозволами, які мають обмежені річні квоти, на поїздку територією окремих іноземних держав деяких категорій транспортних засобів, а саме:

оформлення проводити на екологічні автомобілі: зелений, особливо зелений і безпечний, Євро-3 безпечний, або тільки на особливо зелений і безпечний, Євро-3 безпечний, або тільки на Євро-3 безпечний та вищої категорії екологічної безпеки;

оформлення проводити на завантажені автомобілі; оформлення проводити на певні види перевезень;

оформлення проводити на автомобілі, повна маса яких перевищує 10 тонн.

Обмеження щодо дозволів, які мають обмежені річні квоти на поїздку територією окремих іноземних держав деяких транспортних засобів, наведено в додатку 2 до цього Порядку (абзац другий пункту 3.8 Порядку № 757).

Автомобільні перевізники, які систематично порушують строки повернення дозволів (мають п`ять або більше неповернутих дозволів), заносяться до відповідного переліку, що розміщується на веб-сайті уповноваженого органу. Таким автомобільним перевізникам припиняється видача дозволів. Видача дозволів відновлюється після повернення автомобільним перевізником виданих йому дозволів, які не були повернуті протягом 90 днів з дати отримання (пункт 3.12 Порядку № 757).

Відповідно до пункту І Протоколу засідання Комісії № 36 від 13.02.2020 та враховуючи її повноваження відповідно до пункту 3.11 Порядку № 757, з метою забезпечення достатності забезпечення автомобільних перевізників - резидентів дозволами та з метою контролю за оформленням дозволів тих країн, квота яких не достатньо для планомірної роботи українським перевізникам, Комісією було прийняте рішення здійснювати оформлення та видачу за попереднім замовленням бланків дозволів через Транспортний портал електронних послуг в рамках реалізації пілотного проекту. При цьому забезпечити співвідношення кількості бланків дозволів, доступних для попереднього замовлення до кількості бланків дозволів, за замовленням яких автомобільні перевізники звертаються одразу на пункти видачі дозволів (далі - ПВД) - 60%140%).

Щодо правомірності замовленням бланків дозволів через Транспортний портал електронних послуг в рамках реалізації пілотного проекту відповідач зазначив, що чинними двосторонніми Угодами передбачено, що обмін бланками відбувається Договірними Сторонами в паперовій формі, тому враховуючи зазначене, на виконання абзацу двадцять сьомого підпункту а пункту 1 статті 1 Указу Президента України від 08.11.2019 №837/2019 Про невідкладні заходи з проведення реформ та зміцнення держави передбачено вжиття до 31.12.2019 заходів стосовно забезпечення видачі дозволів на міжнародні перевезення вантажів та рух негабаритного транспортного засобу виключно в електронній формі через електронний кабінет перевізника, Мінінфраструктури та державним підприємством Галузевий центр цифровізації та кібербезпеки (далі - ДП ГЦЦК) реалізовано проєкт Транспортний портал електронних послуг. Так, з 02.01.2020 Транспортний портал електронних послуг e-transport.gov.ua (далі - Транспортний портал) працює в дослідній експлуатації.

Через Транспортний портал міжнародний автомобільний перевізник може подати в електронному вигляді заявку на отримання послуги з видачі дозволів на міжнародні перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі- дозволи). З 02.01.2020 60% дозволів всіх країн були доступні для такого електронного замовлення.

Крім того, послуга з видачі дозволів на поїздку територією іноземних держав під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні доступна за усним зверненням у пункт видачі дозволів Укртрансбезпеки.

Оформлення і видачі дозволів проводяться в пунктах видачі дозволів уповноваженого органу та її територіальних органів. Тобто процедурно відповідно до вимог Порядку перевізник отримує бланк дозволу в ПВД Укртрансбезпеки, як це і передбачено Порядком № 757.

Крім того, введені обмеження мали тимчасовий характер до вирішення питання щодо виділення для України додаткової квоти зазначеного виду дозволів.

Щодо відповідності спірного наказу Мінінфраструктури актам вищої юридичної сили відповідач зазначив, що спірний наказ Мінінфраструктури регулює питання достатності забезпечення автомобільних перевізників - резидентів дозволами та не регулює питань визначених Законом України Про адміністративні послуги.

Разом з тим, враховуючи зазначене порушене право позивача, оскаржуваний наказ не змінює порядку видачі дозволу, оскільки видача дозволів проводиться в пунктах видачі дозволів уповноваженого органу та її територіальних органів та не встановлює розмір оплати або безоплатність надання адміністративної послуги.

Отже, дія Закону України Про адміністративні послуги не поширюється на спірні правовідносини.

Відповідно до змісту оспорюваного рішення вбачається, що його положення стосуються інтересів виключно Укртрансбезпеки, та не стосується прав та інтересів Товариства, оскільки рішення про видачу дозволу приймається Укртрансбезпекою, а позивач не є учасником правовідносин з питань забезпечення достатності забезпечення автомобільних перевізників - резидентів дозволами.

Враховуючи вищезазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 165-168 том.1).

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.06.2020 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 03.07.2020.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2020 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" до Державної служби України з безпеки на транспорті, Міністерства інфраструктури України про скасування Наказу №68 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства інфраструктури України № 68 від 14.02.2020. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2020 апеляційну скаргу Міністерства інфраструктури України залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2020 - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 13.07.2021 касаційну скаргу Міністерства інфраструктури України задоволено частково. Скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2020, а справу надіслано на новий розгляд до суду першої інстанції.

На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399, матеріали даної адміністративної справи передано на розгляд до Сумського окружного адміністративного суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями Сумського окружного адміністративного суду, дана справа передана судді Прилипчуку О.А.

Ухвалою суду від 27.03.2025 прийнято справу № 640/4355/20 до свого провадження, розгляд адміністративної справи розпочато спочатку зі стадії відкриття провадження у справі та проводити в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 08.04.2025 року у приміщенні Сумського окружного адміністративного суду.

Ухвалою суду від 31.03.2025 заяву представника відповідача Паньківа Віталія Васильовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі № 640/4355/20 задоволено та ухвалено розглядати справу № 640/4355/20 у судовому засіданні на 08.04.2025 о 10:15 год. в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису, із застосуванням підсистеми відеоконфенцзв`язку ЄСІТС за участю представника відповідача Паньківа Віталія Васильовича. Також задоволено клопотання представника відповідача про заміну відповідача та замінено відповідача у справі - Міністерство інфраструктури України на Міністерство розвитку громад та територій України (Мінрозвитку).

01.04.2025 представником позивача подано додаткові пояснення по справі, в яких зазначила про необхідність застосування до спірних правовідносин Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» та Закон України «Про адміністративні послуги» (а.с.84-88 том.3).

Ухвалою суду від 01.04.2025 заяву представника позивача Рибченко Наталії Миколаївни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі № 640/4355/20 задоволено. Ухвалено розглядати справу № 640/4355/20 у судовому засіданні на 08.04.2025 о 10:15 год. в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису, із застосуванням підсистеми відеоконфенцзв`язку ЄСІТС за участю представника позивача Рибченко Наталії Миколаївни.

Ухвалою суду від 02.04.2025 заяву представника Державної служби України з безпеки на транспорті про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі № 640/4355/20 задоволено, постановлено розглядати справу № 640/4355/20 у судовому засіданні на 08.04.2025 о 10:15 год. в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису, із застосуванням підсистеми відеоконфенцзв`язку ЄСІТС за участю представника Державної служби України з безпеки на транспорті.

08.04.2025 представником позивача подано додаткові пояснення по справі, в яких зазначила, що оскаржуваний Наказ не відповідає ч.2 ст.19 Конституції України, у зв`язку із відсутністю в чинному законодавстві порядку видачу дозволів через Транспортний портал (а.с.113-114 том.3).

14.04.2025 Міністерством розвитку громад та територій України подано відзив на адміністративний позов, в якому зазначив про відсутність порушеного права товариства (а.с.117-120 том.3)

У зв`язку з оголошенням 08.04.2025 о 09:15 у м. Суми "Повітряної тривоги", яка на момент початку судового засідання не закінчилась, розгляд справи перенесено на 21.04.2025 13:00 год.

Ухвалою суду від 21.04.2025 заяву представника Державної служби України з безпеки на транспорті Сусло Л.А. про її участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції по справі № 640/4355/20 задоволено. Ухвалено розглядати справу № 640/4355/20 у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза приміщенням суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису, із застосуванням підсистеми відеоконфенцзв`язку ЄСІТС за участю представника Державної служби України з безпеки на транспорті Сусло Л.А.

21.04.2025 у зв`язку з оголошенням о 10:44 у м. Суми "Повітряної тривоги", яка на момент початку судового засідання не закінчилась, розгляд справи перенесено на 26.05.2025 13:00.

08.05.2025 та 13.05.2025 Державною службою України з безпеки на транспорті надано додаткові пояснення в яких відповідачем зазначено про відповідність дій щодо видачі дозволів через Транспортний портал чинному законодавству (а.с.140-144, 156-162 том 3).

23.05.2025 представником позивача подано додаткові пояснення в яких зазначено про порушення відповідачем вимог чинного законодавства у зв`язку із здійсненням оформлення та видачі дозволів за електронним замовленням через Транспортний портал, який на думку позивача, не передбачений чинним законодавством та стягненням додаткової плати у розмірі 21,75 грн. (а.с.170-173 том 3).

26.05.2025 у зв`язку з оголошенням о 12:53 у м. Суми "Повітряної тривоги", яка на момент початку судового засідання не закінчилась, розгляд справи перенесено на 04.06.2025 13:00.

04.06.2025 у зв`язку з оголошенням о 09:05 у м. Суми "Повітряної тривоги", яка на момент початку судового засідання не закінчилась, розгляд справи перенесено на 23.06.2025 13:00.

Ухвалою суду від 23.06.2025 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду на 01.07.2025 р. у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції.

01.07.2025 представником позивача подано додаткові пояснення в яких зазначено про порушення відповідачем вимог чинного законодавства у зв`язку із здійсненням оформлення та видачі дозволів за електронним замовленням через Транспортний портал, який на думку позивача, не передбачений чинним законодавством та стягненням додаткової плати у розмірі 21,75 грн. (а.с.195-199 том 3).

У зв`язку з оголошенням 01.07.2025 о 09:10 у м. Суми "Повітряної тривоги", яка на момент початку судового засідання не закінчилась, розгляд справи перенесено на 14.07.2025.

У зв`язку з оголошенням 14.07.2025 о 09:09 у м. Суми "Повітряної тривоги", яка на момент початку судового засідання не закінчилась, розгляд справи перенесено на 21.08.2025.

У зв`язку з оголошенням 21.08.2025 о 15:48 у м. Суми "Повітряної тривоги", яка на момент початку судового засідання не закінчилась, розгляд справи перенесено на 09.09.2025.

У зв`язку з оголошенням 09.09.2025 о 12:36 у м. Суми "Повітряної тривоги", яка на момент початку судового засідання не закінчилась, розгляд справи перенесено на 25.09.2025.

У зв`язку з оголошенням 25.09.2025 о 09:00 у м. Суми "Повітряної тривоги", яка на момент початку судового засідання не закінчилась, розгляд справи перенесено на 28.10.2025 13:00.

У зв`язку з оголошенням 28.10.25 о 09:55 у м. Суми "Повітряної тривоги", яка на момент початку судового засідання не закінчилась, розгляд справи перенесено на 06.11.2025.

03.11.2025 представником позивача подано клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У зв`язку з оголошенням 06.11.2025 о 12:50 у м. Суми "Повітряної тривоги", яка на момент початку судового засідання не закінчилась, розгляд справи перенесено на 13.11.2025 11:30.

10.11.2025 представником Міністерства розвитку громад та територій України подано клопотання про розгляд справи за його відсутності.

12.11.2025 представником Державної служби України з безпеки на транспорті подано клопотання про розгляд справи за його відсутності.

13.11.2025 представники сторін у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" є організація та здійснення перевезень вантажів, у тому числі і міжнародних перевезень вантажів.

Наказом Міністерства інфраструктури України від 14.02.2019р. №68 затверджено протокол №36 засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних з оформленням, видачею, обліком та аналізом ефективності використання дозволів на поїздку по територіях іноземних держав (а.с.30 том 1).

Не погодившись із зазначеним наказом позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В той же час, відповідно до абз.1-3 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно з абзацом другим частини третьої статті 53 Закону України від 05.04.2001 №2344-III «Про автомобільний транспорт» при виконанні міжнародних перевезень вантажів резиденти України повинні мати дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення.

Частиною третьою статті 55 цього Закону встановлено, що порядок оформлення і видачі дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, їх обліку та обміну визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2004 №757 (надалі по тексту-Наказ №757) затверджений Порядок оформлення і видачі дозволів на поїздку по територіях іноземних держав при виконанні перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, їх обміну та обліку (далі - Порядок №757).

Відповідно до п. 1.2 Наказу №757 цей Порядок встановлює процедуру оформлення і видачі дозволів на поїздку територією іноземних держав під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні (далі - дозвіл), їх обміну та обліку.

За змістом п.1.3 Наказу визначено, що перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом територією іноземних держав або транзитом через їхні території здійснюється автомобільними перевізниками згідно з вимогами міжнародних договорів України та на підставі належним чином оформлених відповідних дозволів, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

П. 1.4 Наказу №757 передбачено, що перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом між пунктами, розташованими на території іноземної держави, заборонено, якщо на це не отримано відповідного дозволу компетентного органу іноземної держави згідно з вимогами міжнародних договорів України.

Відповідно до п.1.5 Наказу №757 бланки дозволів є номерними бланками та не є документами суворої звітності.

Згідно п.3.1. Наказу №757 визначено, що оформлення та видача дозволів проводяться в пунктах видачі дозволів уповноваженого органу та її територіальних органів (далі - пункт видачі дозволів).

Відповідно до п.3.9 Наказу №757 Міністерство інфраструктури України утворює Комісію з розгляду питань, пов`язаних з оформленням, видачею, обліком та аналізом ефективності використання дозволів на поїздку по територіях іноземних держав (далі Комісія), у складі не менш як десяти членів з представників відповідних структурних підрозділів Міністерства інфраструктури України, уповноваженого органу, громадських і професійних об`єднань, асоціацій, а також представників підприємств, установ, організацій, їх об`єднань, що входять до сфери управління Міністерства інфраструктури України, які не здійснюють міжнародних автомобільних перевезень.

Для забезпечення прозорості розгляду питань, а також рівноправності у прийнятті рішень склад Комісії формується таким чином, щоб кількість представників державних органів, а також підприємств, установ, організацій, що входять до складу цієї Комісії, не перевищувала кількості представників громадських і професійних об`єднань, асоціацій.

Засідання Комісії веде голова Комісії, а у разі його відсутності заступник голови Комісії. Комісія скликається за рішенням голови Комісії або його заступника, але не рідше одного разу на місяць.

Відповідно до п. 3.10 Наказу №757 засідання Комісії є правомочним, якщо на ньому присутні більше половини від її складу.

Рішення Комісії приймаються на засіданнях відкритим голосуванням простою більшістю голосів присутніх. У разі рівного розподілу голосів голос головуючого на засіданні є вирішальним.

Рішення Комісії оформлюється протоколом та затверджується наказом Міністерства інфраструктури України, що оприлюднюється шляхом розміщення на офіційному сайті Міністерства інфраструктури України.

П. 3.11 Наказу №757 передбачено, що комісія на своїх засіданнях розглядає та приймає рішення з таких питань:

достатність забезпечення автомобільних перевізників резидентів дозволами;

ефективність використання дозволів українськими автомобільними перевізниками;

введення додаткових обмежень тимчасового характеру у разі недостатнього залишку квоти дозволів певного виду, на завантаження, за екологічними параметрами автомобільного транспортного засобу, за повною масою автомобільного транспортного засобу, за видами перевезень до вирішення питання щодо виділення для України додаткової квоти зазначеного виду дозволів.

Так, з матеріалів справи судом встановлено, що предметом спору є Наказ від 14.02.2020 №68, яким Міністерство інфраструктури України затверджено протокол засідання Комісії від 13.02.2020 №36, на якому розглядалося питання про введення додаткових обмежень тимчасового характеру у разі недостатнього залишку квоти дозволів певного виду: на завантаження; за екологічними параметрами автомобільного транспортного засобу; за повною масою автомобільного транспортного засобу; за видами перевезень - до вирішення питання щодо виділення для України додаткової квоти зазначеного виду дозволів.

За результатом розгляду зазначеного питання Комісія, серед іншого, прийняла рішення про здійснення оформлення та видачу дозволів окремих країн за електронним замовленням через Транспортний портал електронних послуг e-transport.gov.ua у рамках реалізації відповідного пілотного проекту.

Зі змісту позовних вимог та додаткових пояснень судом встановлено, що представник позивача наполягає, що наведений наказ є регуляторним актом.

Проте, суд не погоджується із такими доводами, виходячи з наступного.

Згідно п. 18 ч.1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт - це:

прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання;

прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Отже, для віднесення рішення суб`єкта владних повноважень до нормативно-правових актів необхідно, щоб це рішення встановлювало, змінювало або припиняло (скасовувало) норми права, мало загальний характер (було розраховане на необмежену кількість суб`єктів) та підлягало довгостроковому і неодноразовому застосуванню.

Натомість, зі змісту наказу Міністерства інфраструктури України від 14.02.2020 №68, це рішення безпосередньо не містить жодної норми права та затверджує протокол Комісії, яка з огляду на її правовий статус і повноваження, визначені пунктами 3.9 - 3.11 Порядку №757, не є суб`єктом нормотворення, а є допоміжним органом міністерства, покликаним вирішувати питання, які повязані з оформленням і видачею дозволів на поїздку по територіях іноземних держав, а саме: щодо введення додаткових обмежень тимчасового характеру у разі недостатнього залишку квоти дозволів певного виду.

Так, Верховний суд у мотивувальній частині постанови від 15 липня 2021 року по справі №640/4355/20 зазначив, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії та наголошено про необхідність перевірки його на відповідність його критеріям, установленим у частині другій статті 2 КАС України, та, зокрема, перевірити, чи було прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, затверджене цим наказом рішення Комісії в частині питання про здійснення оформлення та видачі дозволів за електронним замовленням через Транспортний портал електронних послуг e-transport.gov.ua.

Таким чином, суд приходить висновку, що наведений Наказ від 14.02.2020 №68 є правовим актом індивідуальної дії, отже породжує лише права та обов`язки для того, кому він адресований.

Відповідно до пункту 19 ч.1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Вирішуючи дану справу суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 27.02.2019 у справі № 9901/798/18, що нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин.

Як вже встановлено судом, спірний наказ є правовим актом індивідуальної дії, отже не породжують для позивача жодних прав та обов`язків, що відповідно не надає йому права на захист, а саме права на звернення до суду із цим адміністративним позовом.

Окрім наведеного суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом наведених норм Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010 у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України", пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України").

Отже, право на захист це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

При цьому, порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права.

Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призведе до потрібних результатів, наслідків, що дає найбільший ефект.

При цьому, оскаржувані правові акти (рішення, дії або бездіяльність) повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне вказаній особі право.

Аналіз наведених норм свідчить, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачеві необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Відтак, для задоволення позову в адміністративній справі суд повинен установити передусім, що у зв`язку з прийнятим рішенням чи вчиненням дій (допущенням бездіяльності) суб`єктом владних повноважень безпосередньо порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача й що прийняте судом рішення може призвести до ефективного поновлення таких прав, свобод чи інтересів позивача (тобто, повинна бути встановлена існуюча матеріально-правова заінтересованість позивача).

У той же час, відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) оспорюваними бездіяльністю, діями чи рішеннями або невідповідність обраного способу його захисту способам, визначеним чинним законодавством, чи неможливість ефективного поновлення порушеного права, є підставою для відмови в задоволенні позову.

Таким чином, право на оскарження бездіяльності, дій чи рішень суб`єкта владних повноважень надано тій особі, прав, свобод та інтересів якої вони безпосередньо стосуються. В іншому разі, вимога, звернена до адміністративного суду, є безпідставною, а її задоволення не може призвести до ефективного відновлення прав та інтересів позивача.

Наведені висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі №9901/22/17, від 06.06.2018 у справі №800/489/17, від 06.02.2019 у справі №9901/815/18, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.07.2018 в справі №826/6074/16, від 20.02.2019 в справі № 522/3665/17, від 12.11.2019 в справі № 809/4335/15.

Окрім того, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.02.2019 в справі №522/3665/17, суд зазначає, що встановлена відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача і відсутність порушеного права чи інтересу є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення (дії, бездіяльності).

За приписами частин п`ятої, шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, згідно наведеного, право позивача на звернення до адміністративного суду з позовом виникає лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Так, згідно змісту адміністративного позову та додаткових пояснень позивач в обґрунтування порушених прав зазначає, що наведеним наказом обмежено право позивача у можливості отримання дозволу тільки через транспортний портал електронних послуг, що обумовлює додаткові витрати та встановлює для позивача додаткові обов`язки.

Разом з тим, суд не приймає наведені доводи представника виходячи з наступним.

Так, судом встановлено, та не заперечувалося позивачем, що крім можливості оформлення відповідних дозволів через Транспортний портал електронних послуг e-transport.gov.ua існує і альтернативний спосіб отримання дозволу, зокрема, за усним зверненням у пунктах видачі дозволів Укртрансбезпеки із платою за отримання дозволу у розмірі 49,16 грн.

Матеріали справи не містять доказів відмови позивачу у оформленні дозволів за усним зверненням у пунктах видачі дозволів Укртрансбезпеки у зв`язку із наявністю Транспортного порталу електронних послуг e-transport.gov.ua.

Отже, суд приходить висновку, що сама по собі видача дозволів Укртрансбезпеки за допомогою Транспортного порталу електронних послуг e-transport.gov.ua за наявності можливості отримати відповідний дозвіл у пунктах видачі дозволів Укртрансбезпеки жодним чином не порушує права товариства та не створює для нього нових обов`язків.

Крім того, суд наголошує, що згідно п. 2 Наказу Міністерства інфраструктури України від 14.02.2020 №68 «Про затвердження протоколу засідання Комісії від 13.02.2020 №36» відповідальність за виконання Протоколу №36 покладено саме на керівників Державної служби України з безпеки на транспорті та Департаменту стратегічного розвитку дорожнього ринку та автомобільних перевезень відповідно до їх функціональних перевезень.

Отже, оскаржуваним актом було встановлено певні обов`язки саме Державній службі України з безпеки на транспорті, разом з тим, суд наголошує, що жодних обов`язків наведеним Наказом для позивача не встановлено.

Таким чином, позивач не надав суду доказів того, що оскаржуваним наказом відповідача було порушені його права та встановлені нові обов`язки в сфері публічно-правових відносин, а судом таких обставин не встановлено.

Також, суд зазначає, що вимоги про зобов`язання Державній службі України з безпеки на транспорті утриматися від вчинення дій з оформлення та видачі дозволів на поїздку по територіях іноземних держав через попереднє замовлення (електронне бронювання) яких здійснено через Транспортний портал електронних послуг e-transport.gov.ua також, жодним чином не порушують права позивача, оскільки стосуються процедури виконання Державною службою України з безпеки на транспорті спірного Наказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.02.2019 в справі №522/3665/17, суд зазначає, що встановлена відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача і відсутність порушеного права чи інтересу є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення (дії, бездіяльності).

Таким чином, оскільки у даній справі оскаржується правовий акт індивідуальної дії, який за своєю правовою природою не породжує для позивача жодних прав та обов`язків, а також у позові не визначено, які саме суб`єктивні права порушено, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

З огляду на викладене, суд вважає, що адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Васт-Транс" до Державної служби України з безпеки на транспорті, Міністерства розвитку громад та територій України про скасування Наказу №68 відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Прилипчук