Вирок від 13.11.2025 по справі 158/3112/22

Справа № 158/3112/22

Провадження № 1-кп/0158/5/25

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2025 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

захисника - адвоката ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, в залі суду м. Ківерці кримінальне провадження № 12022030590000454 від 26.09.2022 року про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Ромашківка, Ківерцівського району Волинської області, з середньою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , розлученого, непрацюючого, на момент вчинення кримінального правопорушення, не судимого;

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , українця, громадянина України, уродженця с. Ромашківка, Ківерцівського району Волинської області, з середньою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , неодруженого, непрацюючого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, -

В С Т А Н О В И В

25.09.2022 року, близько 23 години 00 хвилин, (більш точної години досудовим розслідуванням не встановлено), ОСОБА_4 , перебуваючи на території домоволодіння, що за адресою: АДРЕСА_1 , за попередньою змовою із ОСОБА_5 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій, керуючись метою заподіяння тілесних ушкоджень іншій людині, наніс ряд ударів металевим предметом по тілу ОСОБА_7 , зокрема: один удар у ділянку правої руки, один удар у ділянку голови, один удар в ділянку спини, внаслідок чого потерпілий втратив рівновагу та впав на землю, після чого ОСОБА_4 , в подальшому, наніс не менше п`яти ударів металевим предметом у ділянку тулуба. У свою чергу, ОСОБА_5 , усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій, наніс потерпілому не менше трьох ударів ногою у ліву ділянку тулуба. Таким чином, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , в сукупності, спричинили ОСОБА_7 наступні тілесні ушкодження: важку відкриту черепно-мозкову травму: злам лобної кістки зліва зі зміщенням, з переходом на ліву орбіту, на основу черепа справа, незначні забої головного мозку на рівні лобної долі зліва та нашаруваннями крові над твердою мозковою оболонкою зліва в проекції зламу кістки які за ступенем тяжкості відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя; закриту травму грудної клітки з переломами 6-7 ребер зліва по передньооключичній лінії зі зміщенням, забій лівої легені; закритий багатоуламковий перелом нижньої третини правої ліктьової кістки із задовільним стоянням уламків; злам лівої виличної кістки без зміщення, які за ознакою тривалого розладу здоров`я відносяться до категорії середньої тяжкості, оскільки для загоєння необхідний час більше 21 доби; злам носової кістки із незначним зміщенням, забійну рану лівої лобної ділянки, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, оскільки для їх загоєння необхідний час більше шести діб; гематому навколо лівого ока, множинні садна м`яких тканин обличчя, грудної клітки зліва, які за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 вину у інкримінованому кримінальному правопорушеннівизнав частково. Суду пояснив, що в кінці вересня 2022 року орієнтовно о десятій годині вечора разом з братом (обвинувачений ОСОБА_9 ) справді навідався до будинковолодіння потерпілого ОСОБА_10 з метою встановити місцезнаходження їх батька (свідок ОСОБА_11 ). Двері помешкання відчинив потерпілий, який, в ході спілкування, раптово наніс удар скляним предметом (ймовірно пляшкою) в голову ОСОБА_12 . В результаті, між ним та потерпілим виник словесний конфлікт, який перейшов у бійку.

Не заперечує, що підхопив металевий предмет (ймовірно палиця) та наніс три удари по тілу потерпілого. Локалізації вказати не зміг. Ствердив, що від ударів потерпілий втратив рівновагу та впав на землю. В подальшому, коли останній намагався підвестись - наніс ще два удари. Вважає, що нанесення ударів потерпілому слід оцінювати як самооборону, оскільки ініціатором конфлікту (нанесення ударів скляною пляшкою) вважає саме потерпілого.

Не заперечив, що пошкодив авто, належне родині ОСОБА_13 , припарковане на подвір`ї, шляхом розбиття скла цією ж палицею. Такі дії вчиняв виключно з помсти та, будучи переповненим агресії.

Причетність брата - обвинуваченого ОСОБА_14 у вчиненні інкримінованого правопорушення заперечив повністю. Підтвердив, що ОСОБА_15 був свідком подій, однак виконував роль розборонителя.

Цивільний позов представника потерпілого - адвоката ОСОБА_16 визнає частково, а саме в частині матеріальної шкоди; стягнення в частині моральної шкоди - заперечує.

Цивільний позов, за підписом директора КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради ОСОБА_17 - визнає у повному обсязі.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_9 вину у інкримінованому злочині заперечив. Суду пояснив, що був свідком подій, що зазначені у обвинувальному акті, але участь у бійці не приймав. Навпаки, намагався зупинити її, розбороняючи потерпілого та брата ( обвинувачений ОСОБА_8 ).

Не заперечив, що ОСОБА_12 наносив удари ОСОБА_13 : частина наносилась ногами (коли перебував у лежачому положенні), інша - металевим предметом, схожим на палицю. Точної локалізації назвати не зміг, але припускає, що такі наносились у голову та частину тулуба. Кількість: орієнтовно 2-3 удари ногою та до п`яти палицею.

Ініціатором конфлікту також вважає ОСОБА_13 , оскільки першочергово саме він наніс удар скляним предметом в голову ОСОБА_12 .

Цивільний позов представника потерпілого - адвоката ОСОБА_16 не визнає, оскільки жодної шкоди потерпілому не наносив. Просив зауважити, що батьком було частково надано грошову допомогу у розмірі 500 (п`ятисот) доларів США потерпілому на лікування.

Захисник обвинувачених адвокат ОСОБА_6 всудовому засіданні просив виправдати ОСОБА_18 за відсутності прямих доказів, що можуть свідчити про його причетність до інкримінованого правопорушення.

Щодо призначення покарання ОСОБА_12 , просив врахувати, що ініціатором конфлікту виступив все ж таки потерпілий.

Відносини між родинами були завжди дружніми. Конфліктів раніше між сімями не було.

ОСОБА_8 визнав частково цивільні позови та зобов`язався відшкодувати шкоду потерпілому, що, на думку адвоката, повинно бути враховано судом на призначення міри покарання при постановленні вироку.

Просив призначити справедливе покарання з врахуванням принципу не караності, а саме виправлення, зважаючи на молодий вік обвинувачених та соціальний статус.

Незважаючи на часткове визнання ОСОБА_19 своє вини у вчиненні кримінального правопорушення та невизнання вини ОСОБА_20 у пред`явленому обвинуваченні, їх винуватість підтверджується показаннями, наданими в судовому засіданні потерпілого, свідків та письмовими доказами, яким суд надав ретельну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Допитаний в судовому засіданніпотерпілий ОСОБА_21 суду пояснив, що 25 вересня 2022 року близько 22-23 год. перебував з сім`єю у помешканні за адресою свого місця проживання. Відчувши шум на подвір`ї у виді битого скла, вибіг на ганок, відчув раптовий удар в голову.

Ствердив, що присутніми особами були обвинувачені. ОСОБА_12 тримав в руках металевий предмет, ззовні схожий на трубу, яким наносив йому удари в ділянку голови, тулуба.

ОСОБА_9 наносив удари ногами в частину тулуба, коли потерпілий знаходився у лежачому положенні від отриманих травм.

Мотиви таких дій йому невідомі. Акцентував увагу суду, що діяли брати спільно, оскільки, перебуваючи в лежачому положенні, ОСОБА_12 наносив удари, як палицею по тілу ОСОБА_10 , так і ногами по тулубу; ОСОБА_15 виключно ногами. Конкретизувати, хто які удари і їх кількість наносив - не зміг, за спливом часу та відсутністю такої можливості, оскільки, перебуваючи у лежачому положенні при отриманні/нанесенні ударів, намагався прикрити голову руками, тим самим не міг реально оцінювати ситуацію та бачити цілісну картину подій.

Окрім нього, тілесні ушкодження (перелом ноги)від дій зловмисників отримав його батько.

Рідні, що стали свідками інциденту (дружина, теща, тесть) та безпосередньо діти, котрі знаходились в той час у помешканні, були налякані та пережили стрес.

Цивільні позови підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у мотиваційній частині.

В подальші судові засіданні потерпілий ОСОБА_22 та його представник адвокат ОСОБА_16 не зявлялись. Згідно поданих заяв, поросили подальші судові засідання проводити у їх відсутності.

Позиції, щодо міри покарання покарання обвинуваченим не висловили.

Суд вважає, що це право потерпілого бути присутнім/відсутнім у судових дебатах, яке не може бути обмеженим. Тому, розцінює таку позицію останнього, як надання можливості суду на власний розсуд призначити покарання з врахуванням досліджених доказів.

Свідок ОСОБА_23 (дружина потерпілого), будучи судомповідомлена проположення ст. 63 Конституції України, суду пояснила, що очевидцем події не була, відтворити реальну картину подій невзмозі. Водночас, повідомила, що у день, вказаний у обвинувальному акті, орієнтовно о 22-23 год. почула крики на подвір`ї будинку. Вибігши у коридор, побачила окривавленого чоловіка (ділянка голови).

Вибігши на вулицю, бачила присутніми на подвір`ї їх домоволодіння обвинувачених. ОСОБА_12 намагався віднайти свій телефон; ОСОБА_15 тримав у руках за спиною металевий предмет, ззовні схожий на палицю; свекор стояв навколішки біля транспортного засобу - мотоблоку та намагався підвестись. Ймовірно, був задіяний у події та отримав травму.

Зі слів чоловіка дізналась, що тілесні ушкодження йому нанесли ОСОБА_12 та ОСОБА_24 , що виразилось у побитті ногами та металевою палицею по тілу. Стверджував, що обвинувачені застосували фізичне насильство у формі побиття й відносно його батька. В результаті, останній отримав травму у виді перелому стегна.

У подальших показаннях акцентувала увагу на стресовому стані дітей, рідних які, в силу вказаної ситуації, отримали психологічні травми, що різко та негативно вплинули на нормальне існування. В результаті злочинних дій чоловік та тесть проходили довге лікування у медичному закладі та були позбавлені можливості працювати.

Свідок ОСОБА_11 (батько обвинувачених), будучи судом повідомленийпро положенняст.63Конституції України, пояснив, що очевидцем подій був частково (спостерігав інцидент на відстані одного метру). По суті наданих пояснень, не заперечив, про конфлікт між потерпілим та ОСОБА_12 , в ході якого останній наніс Переходьку удар в ділянку тулуба невідомими йому предметом.

Заперечив причетність до бійки ОСОБА_18 . Ствердив, що останній виконував роль розборонителя.

Зауважив, що, як батько, в подальшому, намагався владнати ситуацію, відшкодувавши моральну шкоду потерпілому в сумі 500 доларів США.

Свідок ОСОБА_25 (тесть потерпілого), будучи судом повідомленийпро положенняст. 63 Конституції України, суду пояснив, що в день та час, вказаний у обвинувальному акті, перебував у помешканні Переходьків. Близько 23 год. почув шум на вулиці, вийшовши, став свідком, як двоє незнайомих йому хлопців в подальшому, вказав на обвинувачених) наносили удари по тілу потерпілого. Ствердив, що один з них наносив удари металевою палицею, інший - ногами. Діяли сумісно, зупинити бійку ніхто з них не намагався.

Зауважив, що тілесні ушкодження ними були нанесено й батькові потерпілого; пошкоджено автівку розбиттям скла.

Ствердив, що особисто бачив нанесення 2-3 ударів металевою палицею та 2-3 удари ногами по тілу Переходька.

Свідок ОСОБА_26 (теща потерпілого), будучи судомповідомлена проположення ст. 63 Конституції України, суду пояснила, що у день, вказаний у обвинувальному акті, перебувала у помешканні Переходьків святкували День народження внуків.

Була свідком кінця бійки, а саме очевидцем як двоє незнайомців наносили удари потерпілому: один - металевою палицею, інший - ногами по тулубу. Кількість ударів назвати не змогла. Ствердила, що батько Переходька теж отримав травми в результаті злочинних дій обвинувачених, а саме - перелом стегна.

Суд вважає показання потерпілого, свідків чіткими, логічними та такими, що об`єктивно в цілому і з висвітленням деталей відтворюють події не в завуальованому, а максимально наближеному до реальності вигляді, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються іншими зібраними досудовим слідством та перевіреними в судовому засіданні доказами.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом кримінально-процесуального закону до предмета показань свідка належать обставини, що мають пряме чи опосередковане відношення до події кримінального правопорушення, форми вини, наслідків кримінального правопорушення, даних, що належать до показань інших свідків, експертів, їх висновків, понятих і інших учасників процесу, відомості про факти, що характеризують особу підозрюваного, обвинуваченого та взаємовідносини свідка з ними і з потерпілим. Знання характеру цих взаємовідносин (нормальні, дружні, родинні, ворожі, неприязні, відсутні будь-які відносини, оскільки бачив (чув) вперше, тощо) дозволить дати правильну оцінку відповідних показань, висновків і процесуальних дій указаних осіб.

При оцінці показань свідків суд враховує практику Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні Європейського суду з прав людини «Х і Y проти Федеративної Республіки Німеччини від 2 березня 1983 року, де Суд зазначив: «… на свідках, що стають перед судом або перед слідчим суддею, лежить формальне і строге зобов`язання говорити правду…Ця позиція була б іншою, якби обвинувачення необґрунтовано вдалося до такого заходу з метою чинити тиск на свідків. Проте, якщо можливий тиск є просто наслідком, до якого призвели явно неправдиві свідчення, його слід визнати складником системи загальних гарантій кримінального процесу як такого. Комісія у цьому зв`язку повинна брати до уваги те, що передумовою системи кримінального правосуддя, яка захищає суспільство в цілому, є пильний контроль за виконанням обов`язку свідків говорити правду».

Надаючи оцінку показанням свідків, суд звертає увагу на ту обставину, що вони є рідними особами, членами сім`ї та, у відповідності до ст. 63 Конституції України (було роз`яснено судом), могли скористатись правом не свідчити проти себе та близьких, однак, виявили бажання свідчити перед судом, розповівши про ті обставини, очевидцями яких вони були.

З огляду на викладене, суд приймає до уваги показання вказаних свідків та надає їм оцінку в сукупності з іншими доказами, дослідженими судом.

З досліджених у порядку ст.ст.358,359КПК України у судовому засіданні документів та відеозаписів, судом встановлено наступне.

На підставі письмової заяви гр. ОСОБА_7 від 26.09.2022 року про вчинення кримінального правопорушення, внесено відомості до ЄРДР за фактом нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_19 та ОСОБА_20 ; правова кваліфікація - ч.1 ст.122 КК України (т.1, а.с.81-84, 87).

Відповідно до протоколу огляду місця події та фото таблиць до нього від 26.09.2022 року, в період часу з 01 год. 05 хв. по 02 год. 20 хв., у присутності понятих, оглянуто територію домоволодіння Переходьків за адресою: АДРЕСА_1 , де виявлено пошкоджене (розбите) вікно будинку та автомобіль, який вилучено (т.1, а.с.90-99).

Відповідно до Акту прийому-передачі від 26.09.2022 року, вилучений під час проведення огляду місця події пошкоджений автомобіль марки «ВАЗ», модель 32106, бежевого кольору, на підставі ст.388 К України передано на відповідальне зберігання власнику - ОСОБА_27 (т.1, а.с.99).

На підставі письмового дозволу потерпілого, на території його домоволодіння проведення ряд слідчих дій (т.1, а.с.108).

Зокрема, 11.10.2022 року за участі свідка ОСОБА_28 та понятих, за допомогою відеофіксації, проведено слідчий експеримент. Зі змісту вказаного протоколу та електронного доказу, а саме DVD-R диску з відео фіксацією вбачається відтворення подій 25.09.2022 року, очевидцем яких ОСОБА_29 був. Зокрема, останній чітко вказав на місце сутички обвинувачених та потерпілого; механізм нанесення тілесних ушкоджень останніми по тілу ОСОБА_13 та їх кількість; знаряддя вчинення злочину - металевої труби. Акцентував увагу, що удари наносили обоє осіб.

Підтвердив пошкодження металевим предметом його автівки. Але чітко вказати, хто з обвинувачених такі дії вчинив - не зміг (т.1,а.с.109-111).

З дослідженого судом протоколу слідчого експерименту від 11.10.202 року за участю потерпілого ОСОБА_21 , понятих та відео фіксації до нього на DVD-R диску, вбачається відтворення подій 25.09.2022 року, де потерпілий чітко та детально надає слідству інформацію про те, що ОСОБА_8 наніс частину ударів (3-4) металевою палицею по його тілу; ОСОБА_15 - частину ударів ногами в область черевної порожнини. Конкретизувати кількість таких не зміг, оскільки під час нападу перебував у лежачому положенні та прикривав голову руками від ударів (т.1,а.с.189-141).

Суд звертає увагу, що згідно з ч. 1 ст.240КПК України метою слідчого експерименту є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю підозрюваного слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.

Враховуючи норми КПК України та, дослідивши протоколи слідчих експериментів з наданою до них відеофіксацією, суд звертає увагу, що процесуальні документи відповідають вимогам КПК: містять дані учасників, засвідчені їх підписами; відсутність зауважень, доповнень; жодного тиску на учасників експериментів зафіксовано не було. Відео фіксація слідчих дій є безперервною. Дані, що містяться у протоколах слідчих експериментів та електронних доказах до них цілком співпадають із показаннями потерпілого та свідків, які отримані в судовому засіданні.

З огляду на викладене, слідчі експерименти суд, у відповідності до ст. 84, 85, 86 КПК України, визнає допустимими та такими, що можуть бути покладені в основу вироку.

За результатами висновку експерта №478 від 05.10.2022 року (судово-медична експертиза потерпілого), призначеної на підставі постанови слідчої від 03.10.2022 року, констатовано, що Переходько отримав ряд тілесних ушкоджень, «….які виникли від травмуючої дії тупих предметів /предмету/, які за ступенем тяжкості розподіляються слідуючим чином: важка відкрита черепно-мозкова травма з зламом лобної кістки зліва зі зміщенням, з переходом на ліву орбіту, на основу черепа справа, незначними забоями головного мозку на рівні лобної долі зліва та нашаруванням крові над твердою мозковою оболонкою зліва в проекції зламу кістки - тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя; закрита травма грудної клітки з переломами 6-7 ребер зліва та забоєм лівої легені, злам лівої виличної кістки, закритий багатоуламковий перелом нижньої третини правої ліктьової кістки - тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я, оскільки для їх загоєння необхідний час більше 21 доби; злам носової кістки з незначним зміщенням, забійна рана лівої лобної ділянки - легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, оскільки для їх загоєння необхідний час більше шести діб; множинні садна м`яких тканин обличчя, грудної клітки зліва - легкі тілесні ушкодження».

Окрім того, експертом виключено, що вказані тілесні ушкодження могли бути отримані внаслідок падіння з висоти власного зросту (т.1, а.с.105,106-107).

За результатами додаткового висновку експерта №499( судово-медична експертиза) від 21.10.2022 року, проведеної на підставі постанови слідчої від 21.10.2022 року, експертом констатовано механізм/спосіб нанесення тілесних ушкоджень Переходьку: тілесні ушкодження, отримані останнім «… виникли від травмуючої дії тупих предметів/предмета/, судити про індивідуальні особливості контактувавшої поверхні яких /якого/немає можливості, однак, не виключено, від нанесення ударів предметом, схожим на металеву трубу та внаслідок ударів ногами, за обставин, які зазначені у протоколах проведення слідчих експериментів за участі свідка ОСОБА_29 та потерпілого Переходька, що співпадає з локалізацією та характером вищеописаних ушкоджень, виявлених у потерпілого…» (т.1, а.с.143,144-145).

За результатами додаткового висновку експерта №506 від 25.10.2022 року (судово-медична експертиза), призначеної за постановою слідчої від 24.10.2022 року, експертом констатовано, що тілесні ушкодження, виявлені за результатами першочергової експертизи №478 від 05.10.2022 року, а саме: «…закрита травма грудної клітки з переломами 6-7 ребер зліва забоєм лівої легені, множинні садна грудної клітки зліва, цілком могли утворитись внаслідок нанесення ударів ногами…» (т.1, а.с.146, 147-148).

Відповідно до ст.94КПК України кожен доказ повинен бути оцінений з точки зору належності, допустимості і достовірності, а в сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку.

Статтею 85 КПК України регламентовано, що належність доказів відображає положення про те, що на підставі цих даних установлюється наявність чи відсутність фактів і обставин, які мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Відповідно до ст.86 КПК Українидопустимість доказів означає отримання фактичних даних у встановленому законом порядку.

Щодо ознаки достовірності доказів, то вона закладена у розумінні фактичних даних як правдивих відомостей. Під достатністю слід розуміти сукупність належних та допустимих фактичних даних, які у своїй єдності забезпечують відображення всіх елементів предмета доказування та приводять до висновку про доведеність (недоведеність) обставин кримінального провадження, тоді як критерій взаємопов`язаності слід розглядати з тієї позиції, що докази не повинні суперечити один одному чи створювати неоднозначне уявлення про ті чи інші факти.

Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, відповідно до ст.94 КПК України, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

В своїх рішеннях «Ірландія проти Сполучного Королівства» від 18.01.1978, «Коробов проти України» від 21.10.2011 Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів, суд як правило, застосовує критерій доведення вини «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співвідношення достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Судом встановлено,що дослідженні в ході судового розгляду докази є належними, допустимими та достовірними, а з огляду на їх системну оцінку і достатніми для обґрунтованого висновку про наявність в діях обвинувачених складу інкримінованого кримінального правопорушення, доведеності вини у його вчиненні. Об`єктивних підстав ставити під сумнів будь-який доказ, у суду немає.

Суд не приймає до уваги доводи захисника, обвинувачених в частині непричетності ОСОБА_14 до нанесення будь-яких тілесних ушкоджень потерпілому, оскільки такі не підтверджено жодним належним та допустим доказом та сприймається судом, як спосіб уникнення обвинуваченим відповідальності.

Окрім іншого, такі твердження спростовуються показаннями ОСОБА_13 , свідків та дослідженими в судовому порядку протоколами проведення слідчих дій.

Інших доказів, які б спростовували версію обвинувачення, стороною захисту у даному кримінальному провадженні, суду надано не було.

Щодо групи осіб.

Суд звертає увагу, дослідженими доказами підтверджується, що обвинувачені разом прийшли на подвір`я ОСОБА_13 , спільно наносили тілесні ушкодження, тобто, ніхто нікого не намагався зупинити або ж перешкодити злочинній меті; разом покинули територію домоволодіння потерпілого.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про повну доведеність винуватості ОСОБА_14 , ОСОБА_30 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, тобто у заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, вчиненому групою осіб.

При призначенні покарання суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до якого покарання призначається в межах санкції частини статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час згідно зі ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

В силу ст.12КК України кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачуються ОСОБА_8 та ОСОБА_15 відноситься до категорії тяжких злочинів.

При призначенні покарання обвинуваченими суд враховує молодий вік обвинувачених (т.1, а.с.150,157), наявність постійного місця проживання (т.1, а.с.151,153, 158,161); задовільні характеристики за місцем проживання та констатація схильності до зловживання спиртними напоями (т.1, а.с.152, 162); відсутність даних щодо ймовірного перебування на диспансерних обліках в медичних закладах (т.1, а.с.155-156, 159, 163).

Окрім іншого, дані про те, що на момент вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_9 та ОСОБА_12 раніше до кримінальної відповідальності не притягувались. Водночас, під час слухання справи, ОСОБА_12 двічі притягнутий до кримінальної відповідальності за вироками місцевих судів, які набрали законної сили за вчинення майнового злочину та кримінального правопорушення проти життя та здоровя особи.

Водночас, суд звертає увагу, що на підставі витягу з Наказу Міністерства Оборони України №78 від 15.03.2024 року, ОСОБА_8 був призваний на військову службу (т.1, а.с.202).

Ухвалою Суду від 03.04.2024 року кримінальне провадження на підставі ст.334, 335 КПК України було зупинено вцілому (т.1, а.с.215).

Водночас, за результатами контрольного запиту суду, Міністерством Оборони України надано інформацію про те, що уже 30.06.2024 року ОСОБА_12 самовільно залишив військову частину, в яку був направлений для проходження військової служби; місце перебування останнього невідоме (т.1, а.с.238-239).

Ухвалою Суду від 21.10.2024 року було відновлено провадження (т.1, а.с. 240).

Водночас, 23.08.2024 року було мобілізовано іншого обвинуваченого - ОСОБА_14 (т.1, а.с.247).

Ухвалою Суду від 20.12.2024 року повторно зупинено провадження (т.2, а.с.11).

Здійснюючи контроль за зупиненим провадженням, судом отримано інформацію про ймовірне перебування обвинувачених за місцем реєстрації та проживання, а не у військових частинах (про вказане свідчили судові повістки, які повертались з особистими підписами обвинувачених). В подальшому, суд інформовано, що обвинувачені уникають виклики суду та окрім цього, продовжують вчиняти інші кримінальні правопорушення (т.2, а.с.21-30).

Зокрема, вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 28.02.2024 року ОСОБА_30 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.185 КК України та на підставі ст.75,76 КК України призначено покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік (т.2, а.с.58).

Така позиція обвинувачених, на переконання суду, не може свідчити про усвідомлення своїх дій з точки зору осуду та можливого виправлення в майбутньому та сприймається судом як небажання ставати на шлях виправлення.

З огляду на викладене, обставин, які у відповідності до ст.66 КК України пом`якшують покарання, суд не вбачає. Саме ж по собі «часткове визнання вини» ОСОБА_12 на стадії завершення слухання справи та готовність відшкодувати цивільні позови, на переконання суду, не є таким, що може свідчити про щире каяття, оскільки така поведінка повинна відслідковуватись з початку досудового розслідування та до завершальної стадії судового розгляду.

Обставини, які обтяжують покарання, у відповідності до ст. 67 КК України - відсутні.

Оцінюючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд враховує тяжкість наслідків посягання на найвищі соціальні цінності, проголошені у ст. 3 Конституції України - здоров`я, честь і гідність, недоторканність людини.

Заслухавши думку прокурора, який просив врахувати суспільну небезпечність злочину та призначити обом обвинуваченим реальну міру покарання у виді позбавлення волі; обвинувачених - ОСОБА_14 , який, як в судових дебатах так і в останньому слові вважав себе невинуватим та просив виправдати; обвинуваченого ОСОБА_30 , який, як в судових дебатах, так і в останньому слові просив суд суворо його не карати; захисника ОСОБА_31 - адвоката ОСОБА_6 , який не виправдовуючи дій свого підзахисного - ОСОБА_30 , просив суд врахувати молодий вік останнього та призначити справедливе покарання, з огляду на можливість виправлення останнього; ОСОБА_32 за відсутності прямих доказів причетності до вчинення кримінального правопорушення; враховуючи відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих обставин; обставини вчинення кримінального правопорушення, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч. 2 ст. 50 КК України, вважає за необхідне призначити ОСОБА_33 та ОСОБА_34 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті за якою вони обвинувачуються.

На думку суду, саме таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення й попередження вчинення як обвинуваченими, так і іншими особами, нових кримінальних правопорушень.

Суд не вбачає підстав для застосування до обвинувачених положень ст. 69, 75, 76 КК України.

Вказана позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17Закону України«Про виконаннярішень тазастосування практикиЄвропейського судуз правлюдини» при розгляді справ застосовується як джерело. Зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява №10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Щодо цивільних позовів.

В межах кримінального провадження представником потерпілого - адвокатом ОСОБА_16 до обвинувачених заявлено цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди (т.1, а.с.18-22).

В обґрунтування заявленого позову зазначає, що злочинними діями обвинувачених, потерпілому було спричинено матеріальну шкоду у вигляді понесених витрат на лікування, втраченого доходу, що стверджується медичними виписками, копіями фіскальних чеків, довідками про нарахування заробітної плати. З огляду на викладене, просить стягнути з обвинувачених 76347,63 (сімдесят шість тисяч триста сорок сім грн., 63 коп.), з яких 5538,11 (п`ять тисяч п`ятсот тридцять вісім грн, 11 коп.) - понесених витрат на лікування, 20000 (двадцять тисяч) грн - попередні витрати на оперативне втручання, 50809,52 (п`ятдесят тисяч вісімсот дев`ять) грн, 52 коп. - втрачений заробіток.

Моральну шкоду, спричинену діями Яковлєвих оцінює у 400000 (чотириста) тисяч грн (т.1, а.с.18-22).

Водночас, за підписом директора КП «Волинська обласна клінічна лікарня Волинської обласної ради» ОСОБА_35 до ОСОБА_30 подано цивільний позов про відшкодування витрат на лікування ОСОБА_10 у сумі 11493, 40 (одинадцять тисяч чотириста дев`яносто три) грн. 40 коп. (т.1, а.с.36-39).

ОСОБА_7 та його представник ОСОБА_16 заявлені вимоги підтримали, просили їх задоволити.

Захисником обвинувачених - адвокатом ОСОБА_6 подано відзив на позовну заяву потерпілого, у прохальній частині якого, із викладеною мотивацією, просить відмовити у задоволенні позову в частині стягнення попередніх витрат на оперативне втручання (20000 грн.), втраченого заробітку (50809 грн. 52 коп.), позаяк потерпілий перебував на листку непрацездатності.

З позовом в частині стягнення витрат на лікування (5538,11 грн.) - погоджується.

Разом з тим, вважає, що заявлена сума моральної шкоди свідчить про приховане бажання потерпілого збагатитись, а тому вважає її необґрунтованою.

Обвинувачений ОСОБА_8 цивільний позов визнав частково, а саме в частині відшкодування матеріальної шкоди; позов в частині моральної шкоди заперечив.

ОСОБА_9 цивільний позов представника потерпілого повністю заперечив, оскільки вважає себе непричетним до нанесення тілесних ушкоджень Переходьку. Окрім того, просив врахувати, що потерпілому було надано кошти у сумі 500 доларів США, як частину компенсації витрат на лікування.

Заслухавши учасників провадження, дослідивши подані до позовної заяви докази, суд приходить до наступного висновку.

Як передбачено ч. 2 ст.127КПК України шкода, завдана злочином, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні.

Частиною 1 ст.128КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно-небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння.

Оскільки цивільний позов медичного закладу до ОСОБА_30 останній визнає, суд, з огляду на письмово надані лікарнею витрати (т.1, а.с.39), вважає, що позов слід задовольнити.

Аналізуючи решту позовних вимог, суд констатує, що дані про те, що потерпілий переніс оперативне втручання, у зв`язку з отриманням тілесних ушкоджень - суду не надано. Тому, позов в цій частині до задоволення не підлягає.

Щодо втраченого заробітку.

Відповідно до частини першої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Аналіз зазначеної норми дає підстави дійти висновку, що для виникнення у потерпілого права на відшкодування втраченого заробітку (доходу) обов`язковою умовою є факт втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Під поняттям «професійна працездатність» слід розуміти здатність особи до виконання певної роботи, виконання якої потребує певної кваліфікації. Відсоток втрати професійної працездатності особи встановлюється медико-соціальною експертизою і на підставі цього особа визнається інвалідом І, II або III групи. Загальною працездатністю вважають здатність особи до виконання будь-якої некваліфікованої роботи взагалі, яка не потребує спеціальних знань та навичок. Відсоток втрати загальної працездатності особи встановлюється також медико-соціальною експертизою. Тобто на розмір втраченого заробітку (доходу) впливають:

а)середній місячний заробіток потерпілого;

б) ступінь втрати професійної або загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) слід обчислювати шляхом поділу сукупного заробітку (доходу) за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров`я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я на, відповідно, 12 або 3. Пріоритетність у виборі найкращого співвідношення надається потерпілому. При цьому вказане співвідношення, яке і становитиме середньомісячний заробіток (дохід), не повинен бути менше п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Ще одним фактором, який впливає на розмір втраченого заробітку (доходу), є ступінь втрати професійної працездатності, а за її відсутностізагальної працездатності. При цьому слід зауважити, що втрата працездатності може бути тимчасова або стійка (тривала).

Коли мова йде про тимчасову втрату працездатності, то вона повинна посвідчуватись листком тимчасової непрацездатності (лікарняним листком), який видається відповідним лікувальним закладом.

Стійка (тривала) втрата працездатності встановлюється медико-соціальними експертними комісіями Міністерства охорони здоров`я України (далі МСЕК).

На підставі проведеної цими органами медико-соціальної експертизи встановлюється ступінь втрати професійної працездатності особи. І лише у випадку, коли втрати професійної працездатності немає, тоді відповідні комісії встановлюють ступінь втрати загальної працездатності. Ступінь втрати працездатності встановлюється у відсотках на підставі висновку МСЕК.

Тобто, розмір втраченого заробітку (доходу) потерпілого обов`язково визначається з урахуванням втрати чи зменшення його професійної або загальної працездатності.

Здатність до трудової діяльностісукупність фізичних та духовних можливостей людини, яка визначається станом здоров`я, що дозволяє їй займатися різного виду трудовою діяльністю.

Параметрами оцінки є збереження або втрата професійної працездатності, можливість трудової діяльності за іншою професією, яка за кваліфікацією дорівнює попередній, оцінка допустимого обсягу роботи у своїй професії і посаді, можливість трудової зайнятості в звичайних або спеціально створених умовах.

Законодавство вирізняє професійну та загальну працездатність. Професійна працездатність передбачає здатність працівника до роботи за конкретним фахом і на певній посаді, у той час як загальна працездатністьце здатність до виконання будь-якої роботи у звичайних умовах праці. Особа, яка зазнала каліцтва та якій встановлено інвалідність, може бути визнана частково працездатною. З метою встановлення в особи здатності до праці, МСЕК під час встановлення інвалідності має встановити ступінь професійної (а за її відсутності - загальної) працездатності у відсотках.

На підставі цих даних суд визначає розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу) у відсотках, що підлягає відшкодуванню.

В ході судового розгляду справи було встановлено, що позивач на час отримання тілесних ушкоджень перебував у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця», що стверджується інформацією, що міститься у довідці про доходи (т.1, а.с.28).

Жодних висновків експертів, які б вказували на відсоток втрати працездатності, терміну втрати, позивачем/представником суду не надано.

У мотивувальній частині представник позивача вказує, що його довіритель втратив дохід у виді заробітної плати у зв`язку з перебуванням на лікуванні протягом трьох місяців.

Водночас, матеріали справи містять дані лише про тимчасову непрацездатність в період 26.09.2022 року по 03.10.2022 року, а саме перебування на лікарняному листі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Тобто, за даний час передбачено інший порядок відшкодування втраченого заробітку. (т.1, а.с.104).

Виписка з медичної карти амбулаторного хворого на прізвище ОСОБА_21 , містить лише дані про перебування на лікуванні у стаціонарі, водночас, всупереч вищевказаним положенням закону, не містить даних про втрату працездатності потерпілого.

Позивачем та його представниками не надано суду належних та достовірних доказів, які б підтверджували дату встановлення стійкої втрати професійної чи загальної працездатності, строк на який її встановлено, а також її відсотки.

Встановлення дати настання стійкої втрати професійної (загальної працездатності) та строк на який таку втрату встановлено, відноситься до компетенції суду.

Як вже було зазначено вище, для вирішення питання щодо відшкодування позивачу заробітку (доходу), втраченого ним внаслідок ушкодження здоров`я під час злочину, необхідно встановити, яка ступінь втрати професійної та/або загальної працездатності настала у нього внаслідок цієї події, момент її настання та строк на який її встановлено.

Виходячи з наведеного та, оскільки відсутні докази щодо наявності істотних обставин, які б давали підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача відшкодування шкоди (втраченого доходу), позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.

Підсумовуючи вищевикладене, зважаючи, що суд дійшов висновку про винуватість не лише ОСОБА_30 , а й ОСОБА_14 у вчиненні інкримінованого правопорушення, суд задовольняє позов частково, виключно у доведеності витрат на лікування у сумі 5538,11 грн, які слід стягнути солідарно з обвинувачених.

Щодо моральної шкоди.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

У п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Також суд бере до уваги і те, що як вірно визначено у п. 6.4. Методичних рекомендаціях Листа Мінюсту від 13.05.2004р. N 35-13/797 "Відшкодування моральної шкоди" моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Згідно вимог ст. ст. 23, 1167, 1168 ЦК України, суд враховуючи, що внаслідок злочинних дій Яковлєвих, які полягали у порушенні звичного життя; вседозволеності, що виразилась у вечірньому візиті до помешкання Переходьків; перенесеного стресу дітьми та рідними; отримання численних тілесних ушкоджень, які, аналізуючи висновки експертів, однозначно вплинули на звичний ритм життя потерпілого; пошкодження матеріальних благ (авто, вікно будинку); проходження лікування та затягування судового процесу за наслідками злочинних діянь обвинувачених, суд вважає, що вчиненим кримінальним правопорушенням потерпілому завдано моральної шкоди.

Водночас, заявлена вимога у розмірі 400000 (чотирьохсот тисяч) гривень, на переконання суду, є надто завищеною та не узгоджується із практикою Верховного Суду.

Суд вважає, що стягнення моральної шкоди у сумі 120000 грн. буде відповідати засадам виваженості, справедливості та розумності, з огляду на перенесені душевні страждання та зміни звичного способу життя родини Переходьків.

Процесуальні витрати.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України, судові витрати у справі відсутні.

Арешти, що підлягають до скасування в порядку ст.174 КПК України - відсутні.

Долю речових доказів вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України.

Судом встановлено, що вироком Рівненського міськрайонного суду Рівненської області від 28.02.2024 року, ОСОБА_30 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання строком на 1 (один) рік.

Відповідно до абз.2 п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарарння», коли особа щодо якої було застосоване звільнення від відбування покарання, вчинила до постановлення вироку у першій справі інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, застосування принципів поглинення, часткового чи повного складання призначення покарань не допускається. За таких умов, кожен вирок виконується самостійно.

З огляду на викладене, враховуючи, що інкриміноване ОСОБА_34 кримінальне правопорушення в цій справі вчинене 25.09.2022 року, тобто до постановлення вироку Рівненського міськрайонного суду Рівненської області від 28.02.2024 року за ч. 4 ст.185 КК України, вказаний вирок слід виконувати окремо.

Разом з цим, вироком Ківерцівського районного суду Волинської обалсті від 20.09.2024 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.125 КК Укпраїни та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. На день винесення вироку штраф сплачено.

Відповідно до ч. 3 ст. ст. 72 КК України, основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно.

В силу п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК України, такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання.

Оскільки, штраф за вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 20.09.2024 року ОСОБА_4 сплачений, у суду відсутні підстави для застосування положення ч. 4 ст. 70 КК України.

Щодо запобіжних заходів, суд зазначає наступне.

В ході судового розгляду справи, ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 02.05.2025 року відносно ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Таким чином, на підставі ч. 7 ст. 72 КК України, ОСОБА_4 у строк покарання необхідно зарахувати період його перебування під дією запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, починаючи з 02.05.2025 року по 25.05.2025 року включно, у співвідношенні три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_5 тримання під вартою - залишити без змін до вступу вироку в законну силу.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_5 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення в період з 28.05.2025 року по день набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту набрання вироком законної сили.

На підставі наведеного, керуючись ч. 15 ст. 615, ст. ст. 373, 374 КПК України, суд -

У Х В А Л И В

Визнати винним ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.121КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту набрання вироком законної сили.

На підставі ч. 7 ст. 72 КК України, ОСОБА_4 у строк покарання зарахувати період його перебування під дією запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, починаючи з 02.05.2025 року по 25.05.2025 року включно, у співвідношенні три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Вирок Рівненського міськрайонного суду Рівненської області від 28.02.2024 року виконувати самостійно.

Визнати винним ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.121КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту набрання вироком законної сили.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, зарахувати ОСОБА_5 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення в період з 28.05.2025 року по день набрання вироком законної сили із розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_5 тримання під вартою - залишити без змін до вступу вироку в законну силу.

Цивільний позов Комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних збитків, завданих кримінальним правопорушеням задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Комунального підприємства «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради 11493 (одинадцять тисяч чотириста дев`яносто три) грн. 40 коп. у відшкодування витрат на стаціонарне лікування ОСОБА_7 .

Цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчиненя кримінального правопорушення задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 5538 (п`ять тисяч п`ятсот тридцять вісім) грн. 11 коп. матеріальної шкоди та 120 000 (сто двадцять тисяч) грн. моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Речові докази: виписку № 14863 із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_7 на 1 арк., опис МСКТ на 1 арк., інформаційну довідку з електронної системи охорони здоров`я про медичний висновок про тимчасову непрацездатність, які зберігаються при матеріалах кримінального провадження залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Ківерцівський районний суд.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Ківерцівського районного суду ОСОБА_1