Ухвала від 20.11.2025 по справі 600/5392/25-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

20 листопада 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/5392/25-а

Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши заяву Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи Чернівцігаз» про забезпечення позову у справі за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи Чернівцігаз» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

У С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи Чернівцігаз» звернулося до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови №ОПШ095787 від 28 жовтня 2025 року про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Ухвалою суду від 19 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи; витребувано у відповідача докази.

Позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій він просить суд зупинити дію постанови в.о. заступника начальника Управління державного нагляду (контролю) в Чернівецькій області Державної служби України з безпеки на транспорті №ОПШ 095787 від 28 жовтня 2025 року про застосування адміністративно-господарського штрафу до АТ «Чернівцігаз».

Заяву обґрунтовано тим, що оскаржувана постанова набрала чинності 04 листопада 2025 року, у зв`язку з чим невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у даній справі або ефективний захист чи поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Розглянувши заяву про забезпечення позову та перевіривши додані до неї матеріали, суд зазначає таке.

Так, питання забезпечення позову регулюються главою 10 Розділу І Кодексу адміністративного судочинства України (статті 150-158).

Відповідно до частини першої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно частини першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Таким чином, забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Наведеною вище нормою процесуального закону передбачено вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову і суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Водночас будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам (роз`яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»).

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №826/8556/17, від 24 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, які суд враховує в силу частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім цього згідно правової позиції Верховного Суду у справі №826/14951/18 (постанова від 20 березня 2019 року) до вирішення справи по суті суд може застосувати заходи забезпечення позову. Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Також Верховним Судом (постанови від 28 жовтня 2020 року у справі № 140/2474/20 та від 25 травня 2023 року у справі №520/4563/21) наголошено, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.

Суд також враховує і те, що відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно з Рекомендацією №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналіз змісту поданої заяви про забезпечення позову дає підстави для висновку про не наведення позивачем обґрунтованих та переконливих доводів й, відповідно, не надання належних доказів, які б у своїй сукупності могли свідчити про те, що невжиття заходів, про які просить позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити: 1) виконання рішення суду, прийнятого за результатом розгляду адміністративної справи; 2) ефективний захист порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся; 3) поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Отже, позивачем не наведено переконливих підстав для забезпечення позову, передбачених пунктом 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, з наданням відповідних обґрунтувань та доказів на їх підтвердження.

Твердження, викладені в обґрунтування поданої заяви, ґрунтуються виключно на припущеннях позивача та не підтверджені жодними належними, достатніми та допустимими доказами можливості настання для позивача негативних наслідків.

Застосування судом обраних заявником заходів забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на доводах позивача про ймовірність порушення у майбутньому його прав та інтересів оскаржуваною постановою.

При цьому суд зауважує, що позивачем не було надано жодних доказів того, що станом на момент подання заяви про забезпечення позову відповідачем пред`явлено до примусового виконання оскаржувану постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №ОПШ 095787 від 28 жовтня 2025 року; позивачем не надано доказів відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вказаної постанови.

Поряд з цим суд звертає увагу і на положення пункту 2 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», якими передбачено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Отже, виконавець зупиняє вчинення будь-яких виконавчих дій, у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа, лише в межах виконавчого провадження.

Натомість, розглядаючи заяву про забезпечення позову та додані до неї матеріали, судом встановлено не подання позивачем доказів вчинення відносно нього виконавчих дій у межах виконавчого провадження щодо примусового виконання постанови №ОПШ 095787 від 28 жовтня 2025 року.

Вказане виключає можливість застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить позивач.

Таким чином, позивачем не доведені та документально не підтверджені обставини, які вказували б на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які мали би реальний характер, та унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у цій справі. Обставин щодо того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, позивачем не наведені.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, а тому, відповідно, відсутні правові підстави для задоволення заяви позивача про забезпечення позову.

Також заявником і не наведено обґрунтованих підстав для забезпечення позову згідно пункту 2 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (щодо очевидності ознак протиправності оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень).

Таким чином, зважаючи на суть спірних правовідносин, оцінивши доводи, викладенні в заяві про забезпечення позову, та враховуючи не подання позивачем доказів відкриття виконавчого провадження з примусового виконання оскаржуваної у цій справі постанови відповідача, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для забезпечення даного позову, а тому подана заява задоволенню не підлягає.

Поряд з цим суд звертає увагу позивача на те, що у разі звернення відповідача до органу державної виконавчої служби з приводу примусового виконання №ОПШ 095787 від 28 жовтня 2025 року та відкриття відповідного виконавчого провадження, позивач не позбавлений права звернення до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення цього позову відповідно до пункту 5 частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням пункту 2 частини першої статті 34 Закону України Про виконавче провадження.

Керуючись статтями 150, 151, 154, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи Чернівцігаз» про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Апеляційну скаргу на дану ухвалу може бути подано до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя О.П. Лелюк