Постанова від 20.11.2025 по справі 127/30388/25

Справа № 127/30388/25

Провадження № 22-ц/801/2387/2025

Категорія: 106

Головуючий у суді 1-ї інстанції Антонюк В. В.

Доповідач:Шемета Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2025 рокуСправа № 127/30388/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді Шемети Т. М. (суддя-доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,

за участі прокурора Майданюк Ю. О.,

секретар судового засідання Куленко О. В.

учасники справи:

заявник Комунальне некомерційне підприємство «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради»,

особа, відносно якої розглядається заява (особа, в інтересах якої подана апеляційна скарга) ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 4 цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Тарнавської Вікторії Валеріївни, поданою в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2025 року, ухвалене у складі судді Антонюка В. В., присяжних Мовчанюк О. О., Ковін В. В., в м. Вінниці, дата складення повного рішення 29 вересня 2025 року, -

в с т а н о в и в :

25 вересня 2025 року Комунальне некомерційне підприємство «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» (надалі КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка» Вінницькоїобласної ради») звернулось до Вінницького міського суду Вінницької області із заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 в примусовому порядку без його згоди. Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 був доставлений в приймальне відділення КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» автомобілем ЕМД в супроводі поліцейського Матвійчука А. М. та сина ОСОБА_2 . Внаслідок погіршення психічного стану ОСОБА_1 вчиняє (виявляє) реальні наміри вчинити дії, що є небезпечними як для нього, так і для оточуючих; може завдати значної шкоди своєму здоров`ю внаслідок погіршення психічного стану у разі, якщо йому не буде надана психіатрична допомога. ОСОБА_3 25 вересня 2025 року о 08 год 30 хв був оглянутий комісією лікарів-психіатрів лікарні, яка підтвердила доцільність його госпіталізації для надання психіатричної допомоги.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2025 року заяву задоволено та надано згоду на госпіталізацію до КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» ОСОБА_1 в примусовому порядку без його згоди. Рішення допущено до негайного виконання.

Прийняте рішення суд першої інстанції мотивував тим, що враховуючи висновок комісії лікарів-психіатрів щодо особи, яка потребує госпіталізації у примусовому порядку, ОСОБА_1 виявляє ознаки змішаного ефективного розладу, пов`язаного з органічним ушкодженням головного мозку з дисфоріями та вираженими суїцидальними тенденціями F06/34, потребує госпіталізації в примусовому порядку без його згоди. Поведінка ОСОБА_1 в судовому засіданні в сукупності з медичною документацією свідчать про наявність психічного розладу та необхідність лікування в умовах стаціонару.

На таке рішення суду адвокат Тарнавська В. В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , 10 жовтня 2025 року подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради».

Основними доводами апеляційної скарги є те, що ОСОБА_1 раніше за допомогою до лікаря-психіатра один раз звертався в добровільному порядку після смерті свого батька в 2017 році та перебував на стаціонарному лікуванні у 18 відділенні з 29 вересня 2017 року по 19 жовтня 2017 року, був виписаний з діагнозом «Змішаний тривожний та депресивний розлад». 18 квітня 2024 року ОСОБА_1 потрапив в ДТП, після чого переніс декілька операцій, остання була на трахеї-пострахеостамічний стенозсегменту ГК трахеї (перебував на лікуванні з 14 серпня 2025 року по 15 вересня 2025 року в лікарні М. І. Пирогова). 24 вересня 2025 року він був примусово доставлений до лікарні КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради», тобто через дев`ять днів після останньої операції та з наявною пов`язкою в ділянці яремної вени, тому коли санітари його насильно скручували, вів себе трохи агресивно, виражався нецензурно, оскільки було боляче в області трахеї. ОСОБА_1 в судовому засіданні визнав себе хворим та таким, що потребує медикаментозного лікування, усвідомлював необхідність приймати ліки і обіцяв лікуватися амбулаторно. Він має можливість самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність, його поведінка не є небезпечною для нього та оточуючих. Сам по собі висновок лікарів-психіатрів про ознаки психічного розладу у ОСОБА_1 та пояснення його сина ОСОБА_2 , за відсутності інших належних і допустимих доказів про відповідний стан особи, є недостатніми для ухвалення рішення про його примусову госпіталізацію до психіатричного закладу без усвідомленої згоди. Сторона захисту звертає увагу на те, що ОСОБА_1 рішенням суду обмежено дієздатним чи недієздатним не визнавався, експертиза стану його психічного здоров`я належним чином не проводилася.

Учасники справи в передбачений апеляційним судом строк не скористалися правом на подачу відзиву.

В судовомузасіданні апеляційногосуду особа, представник ОСОБА_1 адвокат Тарнавська В. В. підтримали вимоги, викладені в апеляційній скарзі та просила її задовольнити, сам ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився. Прокурор Майданюк Ю. О. заперечила проти апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Представник лікувального закладу до суду не з`явився, про день та час судового розгляду повідомлений належним чином, від директора КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» С. Кучерук надійшло повідомлення, що ОСОБА_1 після отриманого лікування був виписаний з лікарні 13.10.2025 року в задовільному стані з подальшими медичними рекомендаціями.

Частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши законністьі обґрунтованістьрішень судупершої інстанціїв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги,апеляційний судприходить довисновку,що судоверішення відповідає вказаним вимогам закону.

По справі встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини:

- у вересні 2025 року КНП «ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області із заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 в примусовому порядку без його згоди (а. с. 1);

- 24 вересня 2025 року ОСОБА_1 був оглянутий лікарем приймального відділення КНП «Вінницької ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради»: Заїка О. В. був доставлений на лікування машиною екстреної медичної допомоги, з сином ОСОБА_2 та в супроводі поліції. Зі слів сина, за останній місяць стан батька змінився: періодично він стає агресивним, легко дратується, погано спить вночі, часто прокмдається, погрожував самогубством, сказав, що «буде кидатися під поїзд, якщо не буде так як він того хоче» (а.с. 5);

- згідно заяви ОСОБА_4 від 24 вересня 2025 року, останній просить госпіталізувати його батька ОСОБА_1 в лікарню КНП «Вінницької ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» у зв`язку з тим, що його стан здоров`я погіршився, він хоче завдати шкоди своєму здоров`ю та покінчити життя самогубством будь-яким способом, а саме: зістрибнути з вікна чи з моста, кинутися під потяг або повішатись в гаражі. Це все відбувається на фоні постійних розладів, які виражаються плаксивістю, нецензурними словами, агресією до оточуючих. Дратують люди, які поруч з ним, він хоче їх вдарити та посваритись. Кричить, лається не зважаючи на місце де він знаходиться. На будь-яке зауваження реагує тим, що «я знайду смерть», «кинусь під поїзд», «кинусь під автобус» (а.с. 7).

- згідно висновку огляду комісії лікарів-психіатрів особи, яка потребує госпіталізації в примусовому порядку КНП «Вінницької ВОКПЛ ім. акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради», 25 вересня 2025 року о 08 год. 30 хв комісією лікарів-психіатрів відділення № 12 був оглянутий ОСОБА_1 , який був госпіталізований в 12 відділення для лікування. ОСОБА_1 доставлений машиною ЕМД в супровіді ОСОБА_5 ВНП № 021810 та сина ОСОБА_2 . На стаціонарному лікуванні ОСОБА_1 у ВОКПЛ перебував 1 раз у 18 відділенні з 29 вересня 2017 року по 19 жовтня 2017 року зі скаргами на неспокій, тривогу, безсоння, дратівливість, неприємні відчуття, головний біль. При вступі відносно свого стану повідомив, що близько 2 років до вступу після хвилювань та перевтоми виникли вищеописані скарги. Звертався за медичною допомогою до сімейного лікаря, отримував заспокійливі трави, часом вживав алкоголь, після чого почував себе краще. Впродовж останнього місяця до вступу стан особливо погіршився покинув роботу. У зв`язку з чим звернувся на консультацію до психіатра в ВПНД та був госпіталізований у 18 від. Під час перебування у відділенні продуктивної патопсихологічної симптоматики не відмічалось, висловлював вищеописані скарги, був фіксований на негативних емоціях, непокоївся через власний стан, суїцидальних думок чи тенденцій відмічено не було. Виписаний з покращенням з діагнозом: «Змішаний тривожний та депресивний розлад». Остання госпіталізація у 18 від. з 29.09.2017 по 19.10.2017 р підтримуюче лікування не приймає. Погіршення психічного стану відмічається: зі слів та згідно письмової заяви сина пацієнта, стан значно погіршився протягом останнього місяця. Хоче покінчити з життям будь-яким з доступних способів: вистрибнути з вікна, зістрибнути з моста, кинутись під поїзд, повіситися в гаражі. Дратують люди, хоче їх вдарити, посваритись. Кричить, лається, не звертаючи увагу ні на кого, ні на що. На будь-яке зауваження каже, що «знайду смерть» «кинусь під поїзд», «кинусь під автобус», «здохну». До того, зі слів сина, протягом 4 останніх місяців був плаксивим, дратівливим, постійно акцентував увагу, що сильно травмований, вимагав до себе постійної уваги «хотів щоб його жаліли», якщо не отримував бажаної уваги сильно дратувався. На приймальному відділенні пацієнт згоди не надав, у відділенні також не погодився на лікування. ОСОБА_6 було призначено р-н Сибазону 0,5 % 2 мл в/м, після чого пацієнт спав періодичним поверхневим сном. Вранці під час огляду пацієнта відмічалась виражена агресивність, кричав, лаявся, погрожував викинутись з вікна, при цьому постійно дивився на вікно та повторював «я всерівно здохну», «все рівно щось собі зроблю». У зв`язку з чим було складено протокол фізичного обмеження тривалістю з 09 год 30 хв по 11 год 30 хв. Госпіталізація примусова. Діагноз: змішаний афективний розлад, пов`язаний з органічним ушкодженням головного мозку з дисфоріями та вираженими суїцидальними тенденціями F06/34. ОСОБА_1 страждає на важкий психічний розлад у вигляді: Змішаного афективного розладу, пов`язаного з органічним ушкодженням головного мозку з дисфоріями та вираженими суїцидальними тенденціями вчиняє (виявляє) реальні наміри вчинити дії, що являють собою небезпеку для себе і оточуючих; завдасть значної шкоди своєму здоров`ю внаслідок погіршення психічного стану у разі, якщо особі не буде надана психіатрична допомога. Відтак пацієнт виявляє небезпеку здоров`ю та життю для себе та оточуючих, а тому ОСОБА_1 потребує примусової госпіталізації (а.с. 3);

- згідно протоколу застосування обмеження та (або) ізоляції при надані психіатричної допомоги особам, які страждають на психічні розлади від 25 вересня 2025 року о 9 год. 30 хв. лікар-психіатр ОСОБА_7 прийняв рішення про застосування фізичного обмеження та (або) ізоляції щодо хворого ОСОБА_1 , оскільки він агресивний, неодноразово погрожував суїцидом (а.с. 6).

Закон України «Про психіатричну допомогу» визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов`язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов`язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу доки наявність такого розладу не буде встановлена на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

Зазначене узгоджується з пунктом 5 Принципу 4 «Визначення психічної хвороби» Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 17 грудня 1991 року № 46/119 «Принципи захисту психічно хворих осіб та поліпшення психіатричної допомоги», де вказано, що жодна особа або орган влади не може класифікувати особу як таку, що має психічну хворобу, інакше як з метою, що прямо пов`язана із психічним захворюванням або внаслідок психічного захворювання.

Відповідно до пункту 1 принципу 15 «Принципів захисту психічно хворих осіб та покращення психіатричної допомоги», коли особа потребує лікування в психіатричному закладі, необхідно докладати всіх зусиль, щоб уникнути примусової госпіталізації.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про психіатричну допомогу» встановлено, що особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги за рішенням лікаря-психіатра на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону, підлягає обов`язковому протягом 24 годин з часу госпіталізації огляду комісією лікарів-психіатрів закладу з надання психіатричної допомоги для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в закладі з надання психіатричної допомоги, ця особа підлягає негайній виписці.

У випадках, коли госпіталізація особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку визнається доцільною, представник закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, протягом 24 годин з часу госпіталізації направляє до суду за місцем знаходження закладу з надання психіатричної допомоги заяву про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 14 цього Закону.

Особа, яку було госпіталізовано до закладу з надання психіатричної допомоги в примусовому порядку, повинна оглядатися комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на місяць з часу госпіталізації з метою встановлення наявності підстав для продовження чи припинення такої госпіталізації.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини особа не може вважатися «психічно хворою» та бути позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов: по-перше, об`єктивна медична експертиза повинна достовірно встановити, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по-третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання (пункт 96 рішення у справі «Заїченко проти України» (№ 2) від 26 лютого 2015 року (заява № 45797/09)).

Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.

До заяви про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.

Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18).

Висновок комісії лікарів-психіатрів КНП «Вінницька ВОКПЛ ім. акад. Ющенка» від 25 вересня 2025 чітко зазначає діагноз ОСОБА_1 : змішаний афективний розлад, пов`язаний з органічним ушкодженням головного мозку, з дисфоріями та вираженими суїцидальними тенденціями (F06/34).

Наявність небезпечної поведінки ОСОБА_1 , окрім Висновку комісії лікарів-психіатрів від 25 вересня 2025 року, підтверджена декількома незалежними та узгодженими між собою доказами: заявою сина ОСОБА_2 про системні, повторювані та конкретні суїцидальні наміри: «вистрибну з вікна», «кинуся під поїзд», «повішусь в гаражі»; оглядом лікаря приймального відділення від 24 вересня 2025 року: агресія, погрози самогубства, відсутність критики до стану; протоколом застосування фізичного обмеження 25 вересня 2025: проявляє агресивність, здійснює погрози, під час огляду комісії погрози, крики, рухи в бік вікна.

ЄСПЛ у справах Varbanov v. Bulgaria, Stanevv.Bulgaria зазначає, що для примусової госпіталізації достатньо наявності реальної небезпеки, а не фактичної спроби самогубства.

У цій справі підтверджена наявність у ОСОБА_1 чітких, тривалих та повторюваних суїцидальних намірів, що становлять безпосередню загрозу життю.

Сторона захисту стверджує, що ОСОБА_1 «здатен лікуватись амбулаторно» та «усвідомлює стан», однак згідно матеріалів справи встановлено протилежне, а саме, ОСОБА_1 відмовлявся від лікування у приймальному відділенні, висловлював активні суїцидальні наміри, поводився агресивно і не контролював поведінку, має органічне ураження мозку та стан після тривалих операцій.

Посилання сторони захисту на те, що у 2017 році ОСОБА_1 добровільно проходив лікування із діагнозом «змішаний тривожний та депресивний розлад» не спростовує висновків лікарів щодо його поточного стану, оскільки: між попереднім лікуванням та нинішнім епізодом минуло понад 7 років, що позбавляє таку інформацію доказової цінності для оцінки теперішніх ризиків. У 2025 році у ОСОБА_1 діагностовано змішаний афективний розлад, пов`язаний з органічним ушкодженням головного мозку що є тяжким психічним розладом відповідно до Міжнародної класифікація хвороб 10-го перегляду та Закону України «Про психіатричну допомогу». Наявність органічного ураження мозку ОСОБА_1 після ДТП і тривалого лікування підтверджує можливість формування психотичних та суїцидальних тенденцій, що відмічено лікарями. Отже, попередня історія лікування не спростовує фактичних даних про небезпечний стан на момент госпіталізації у вересні 2025 року.

Апеляційний суд відхиляє посилання захисту на те, що агресивна поведінка ОСОБА_1 була зумовлена виключно «болем у ділянці трахеї», оскільки: агресія та суїцидальні висловлювання були наявні вже до госпіталізації, що підтверджено письмовою заявою його сина ОСОБА_2 та даними про його поведінку вдома; в приймальному відділенні висловлював загрози собі, після введення препарату «Сибазон» лише тимчасово зменшилась збудженість, однак вранці відновилась агресія та суїцидальні наміри та лікар-психіатр, незалежно від первинного болю, констатував наявність небезпечної поведінки, що стало підставою для застосування протоколу фізичного обмеження (а. с. 6). Отже, агресія походить не тільки від фізичного болю, а є проявом психічного розладу.

Що стосується твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_1 за рішенням суду обмежено дієздатним чи недієздатним не визнавався, експертиза його стану психічного здоров`я належним чином не проводилася, апеляційний суд зазначає, що проведення судово-психіатричної експертизи в такій категорії справ не є обов`язковою передумовою госпіталізації, оскільки закон прямо покладає визначення потреби у госпіталізації на комісію психіатрів закладу (ст. 14 ЗУ «Про психіатричну допомогу). У справі наявний повний, вичерпний та належним чином завірений висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить діагноз, опис поведінки та обґрунтований висновок про необхідність примусової госпіталізації.

Апеляційний суд виснує, що у ОСОБА_1 на час розгляду справи був наявний тяжкий психічний розлад, наявні реальні наміри завдати шкоди собі у формі конкретних суїцидальних загроз та поведінки, існувала небезпечна агресивна поведінка, що створювала ризики і для оточення, надання допомоги в амбулаторному чи добровільному порядку було неможливим, а тому висновок суду першої інстанції про його примусову госпіталізацію є вірним та ґрунтується на всебічно та повно досліджених обставинах справи.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України, апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін можливе, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Зважаючи на надану оцінку доводам учасників справи та висновкам суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Тарнавської В. В не містить доводів, які б спростовували ухвалене у справі рішення суду першої інстанції, яке ґрунтується на повному та всебічному з`ясуванні обставин справи, постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2025 року підлягає залишенню без змін, а подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу адвоката Тарнавської Вікторії Валеріївни, подану в інтересах ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Т. М. Шемета

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк