Ухвала від 19.11.2025 по справі 922/2296/24

УХВАЛА

19 листопада 2025 року

м. Київ

cправа № 922/2296/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С. В. головуючий (доповідач), Кібенко О.Р., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

представників:

позивача - ОСОБА_2,

відповідача - Лагутіна І.В.,

відповідача-2 - Луньова В.О.,

третьої особи - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Комунального підприємства "Тролейбусне депо №3"

на рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 (суддя Жельне С.Ч.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 (головуючий суддя - Россолов В.В., судді: Гетьман Р.А., Хачатрян В.С.) в частині задоволення позовних вимог

у справі №922/2296/24

за позовом ОСОБА_1

до 1. Комунального підприємства "Салтівське трамвайне депо",

2.Комунального підприємства "Тролейбусне депо №3",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Публічне акціонерне товариство "Банк Золоті Ворота",

про стягнення коштів 736 947,56 доларів США, що еквівалентно 29 873 938 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

1. ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Салтівське трамвайне депо" (далі - КП "Салтівське трамвайне депо"), Комунального підприємства "Тролейбусне депо №3" (далі також - КП "Тролейбусне депо №3") про солідарне стягнення з КП "Салтівське трамвайне депо" та КП "Тролейбусне депо №3" на свою користь грошових коштів у сумі 603 974,22 доларів США та 3% річних у розмірі 132 973,34 доларів США.

2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 526, 530, 553, 554, 556, 611, 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК) обґрунтовані тим, що у зв`язку з невиконанням КП "Салтівське трамвайне депо" зобов`язань з погашення кредиту за договором від 22.11.2011 №217 на кредитну лінію (невідновлювальну) з позивача, як заставодавця за договорами застави від 04.06.2014 №27/1 та від 28.05.2014 №27/2 було списано грошові кошти у сумі 1 767 000 доларів США.

15.01.2015 між позивачем та КП "Салтівське трамвайне депо" як боржником було укладено договір №15-01/15 про відстрочення грошових зобов`язань та додаткову угоду від 29.04.2015 №1 до нього, відповідно до умов яких кредитор зобов`язався надати боржнику відстрочення зі сплати грошових зобов`язань у сумі, еквівалентній на день платежу 1 767 000 доларів США, а боржник зобов`язався виконати грошові зобов`язання у повному обсязі у встановлений строк, а саме до 27.12.2016.

Також в забезпечення виконання зобов`язань за договором про відстрочення грошових зобов`язань від 15.01.2015 №15/01/2015 з додатковою угодою від 29.04.2016 №1, між позивачем та КП "Тролейбусне депо №3" було укладено договір поруки від 29.12.2016.

Отже, позивач зазначав, що КП "Салтівське трамвайне депо" має перед позивачем заборгованість у сумі 603 974,22 доларів США і вказана заборгованість з урахуванням 3% річних у сумі 132 973,34 доларів США підлягають стягненню у солідарному порядку з відповідачів.

3. Також позивач подав до суду клопотання, в якому в порядку частини десятої статті 238 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК) просив здійснити нарахування 3% річних на фактичну (не сплачену) суму основного боргу до моменту повної оплати основного боргу, а також стягнути вказану суму нарахованих процентів з КП "Салтівське трамвайне депо" на користь ОСОБА_1 .

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

4. 22.11.2011 між КП "Салтівське трамвайне депо" (Позичальник) та ПАТ "Банк Золоті Ворота" (Банк) було укладено договір на кредитну лінію (невідновлювальну) №217, відповідно до якого у період з 22.11.2011 по 19.11.2012 Банк, за наявності вільних кредитних ресурсів, зобов`язався надати Позичальникові кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 17 000 000 грн (ліміт) без додаткових спеціальних переговорів, а Позичальник зобов`язався повернути кредит у строк не пізніше 19.11.2012 та сплатити проценти за користування ним за ставкою 22,5% річних на визначених Договором умовах (а.с.15 т.1).

5. Сторонами неодноразово укладалися договори про внесення змін до вказаного Договору №217 на кредитну лінію (невідновлювальну) від 22.11.2011:

- №1 від 12.12.2011 (а.с.27 т.1);

- №2 від 12.03.2012 (а.с.27 зворотна сторона т.1);

- №3 від 06.09.2012 (а.с.28 т.1);

- №4 від 19.11.2012 (а.с.28 зворотна сторона т.1);

- №5 від 15.11.2013 (а.с.29 т.1), якою, серед іншого, змінено валюту надання кредитної лінії з гривні на долар США.

6. Відповідно до Договору про зміни №6 від 23.05.2014 до договору на кредитну лінію (невідновлювальну) №217 від 22.11.2011, сторони внесли зміни до договору на кредитну лінію (невідновлювальну) №217, шляхом викладення п.1.1 Договору в наступній редакції: "У період з 15.11.2013 по 14.11.2014 Банк за наявності вільних кредитних ресурсів зобов`язується надати Позичальникові кредит у рамках кредитної лінії у розмірі, що не перевищує 1 780 000 дол. США без додаткових спеціальних переговорів, а Позичальник зобов`язується повернути кредит за наступним графіком: період: 15.11.2013 - 03.06.2014 - залишок максимально допустимої заборгованості за кредитом (ліміт): 1 780 000 доларів США; період: 04.06.2014 - 04.11.2014 - залишок максимально допустимої заборгованості за кредитом (ліміт): 13 000 доларів США; у строк не пізніше 14 листопада 2014 та сплачувати проценти за користування ним за ставкою 14,5 % річних на визначених Договором умовах.". (а.с.19 т.1).

7. 23.05.2014 між ОСОБА_1 (Заставодавець) та ПАТ "Банк Золоті Ворота" (Заставодержатель) було укладено договір застави майнових прав №217/1, відповідно до якого у забезпечення виконання всіх вимог Заставодержателя до КП "Салтівське трамвайне депо" (Боржник), за договором №217 на кредитну лінію (невідновлювальну) від 22.11.2011, та всіма додатковими угодами до нього (додатковими угодами, що виникнуть у майбутньому щодо змін умов основного зобов`язання - збільшення, зменшення відсоткової ставки, строку дії основного зобов`язання, зменшення, збільшення розміру кредиту тощо), далі за текстом - Кредитний договір, а саме: повернення кредиту у розмірі 1 780 000 дол. США у строк 14.11.2014, сплати відсотків за користування кредитом по ставці 14,5% річних в порядку згідно з умовами Кредитного договору, неустойки та інших можливих витрат Заставодержателя, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням Боржником зобов`язань за Кредитним договором. Заставодавець передає у заставу Заставодержателю належні йому майнові права за договором №1963 ДВ1 строкового валютного банківського вкладу (депозиту) від 25.03.2014, далі за текстом - Депозитний договір, а саме: право вимоги Заставодавця до Заставодержателя щодо повернення 163 000 дол. США на умовах Депозитного договору (а.с.16 т.1).

8. Договором про зміни №1 від 27.05.2014 до договору застави майнових прав №217/1 сторони внесли зміни до договору застави майнових прав, шляхом викладення п.1.1 Договору в наступній редакції: "У забезпечення виконання всіх вимог Заставодержателя до КП "Салтівське трамвайне депо" (Боржник) за договором №217 на кредитну лінію (невідновлювальну) від 22.11.2011, та всіма додатковими угодами до нього (додатковими угодами, що виникнуть у майбутньому щодо змін умов основного зобов`язання - збільшення, зменшення відсоткової ставки, строку дії основного зобов`язання, зменшення, збільшення розміру кредиту тощо), далі за текстом - Кредитний договір, а саме: повернення кредиту у розмірі 1 780 000 дол. США у строк 14.11.2014, сплати відсотків за користування кредитом по ставці 14,5% річних в порядку згідно з умовами Кредитного договору, неустойки та інших можливих витрат Заставодержателя, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням Боржником зобов`язань за Кредитним договором, Заставодавець передає у заставу Заставодержателю належні йому майнові права за договором №1963 ДВ1 строкового валютного банківського вкладу (депозиту) від 25.03.2014, далі за текстом - Депозитний договір, а саме: право вимоги Заставодавця до Заставодержателя щодо повернення 1 687 000 дол. США на умовах Депозитного договору (а.с.18 зворотна сторона т.1).

9. 28.05.2014 між ОСОБА_1 (Заставодавець) та ПАТ "Банк Золоті Ворота" (заставодержатель) було укладено договір застави майнових прав №217/2, відповідно до якого у забезпечення виконання всіх вимог Заставодержателя до КП "Салтівське трамвайне депо" (Боржник) за договором №217 на кредитну лінію (невідновлювальну) від 22.11.2011, та всіма додатковими угодами до нього (додатковими угодами, що виникнуть у майбутньому щодо змін умов основного зобов`язання - збільшення, зменшення відсоткової ставки, строку дії основного зобов`язання, зменшення, збільшення розміру кредиту тощо), далі за текстом - Кредитний договір, а саме: повернення кредиту у розмірі 1 780 000 дол. США у строк 14.11.2014, сплати відсотків за користування кредитом по ставці 14,5% річних в порядку згідно з умовами Кредитного договору, неустойки та інших можливих витрат Заставодержателя, пов`язаних з невиконанням або неналежним виконанням Боржником зобов`язань за Кредитним договором, Заставодавець передає у заставу Заставодержателю належні йому майнові права за договором №1962 ДВ1 строкового валютного банківського вкладу (депозиту) від 24.03.2014, далі за текстом - Депозитний договір, а саме: право вимоги Заставодавця до Заставодержателя щодо повернення 80 000 дол. США на умовах Депозитного договору (а.с.15 т.1).

10. ПАТ "Банк Золоті Ворота" листом №2856 від 12.06.2014 повідомив ОСОБА_1 , що у зв`язку з невиконанням КП "Салтівське трамвайне депо" зобов`язань по погашенню кредиту згідно договору №217 на кредитну лінію (невідновлювальну) від 22.11.2011 було списано 04.06.2014 за договором застави 217/1 майнових прав від 23.05.2014 та договором застави 217/2 майнових прав від 28.05.2014, укладеними між АТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" та ОСОБА_1 , суму у розмірі 1 767 000 дол. США в рахунок погашення простроченого кредиту КП "Салтівське трамвайне депо" (а.с.19 зворотна сторона т.1).

11. Списання коштів АТ "Банк Золоті Ворота" з депозитних рахунків ОСОБА_1 у загальному розмірі 1 767 000 дол. США в рахунок погашення кредитних зобов`язань КП "Салтівське трамвайне депо" підтверджується виписками по особовому рахунку за період з 04.06.2014 по 04.06.2014 від 13.06.2014 (а.с.14 з обох сторін т.1)

12. 27.08.2014 позивач звернувся до відповідача 1 з вимогою №27-8/14 про відшкодування у розмірі 1 767 000 доларів США, що на день звернення з вимогою за офіційним курсом гривні до долару, встановленому Національним банком України, дорівнювало 24 545 351,06 гривень (а.с.23-26 т.1).

13. 15.01.2015 між ОСОБА_1 (Кредитором за договором) та КП "Салтівське трамвайне депо" (Боржником за договором) було укладено договір №15-01/15 про відстрочення грошових зобов`язань, відповідно до умов якого Кредитор зобов`язався надати Боржнику відстрочення зі сплати грошових зобов`язань у національній валюті України у сумі, еквівалентній на день платежу 1 767 000 доларів США, строком до 30.04.2015, а Боржник зобов`язався виконати грошові зобов`язання у повному обсязі у встановлений строк. (п.1.1 Договору) (а.с.21-22 т.1).

14. У пункті 1.2 Договору сторони визначили, що під грошовими зобов`язаннями у розмірі 1 767 000,00 доларів США Сторони розуміють зобов`язання Боржника по відношенню збитків, спричинених Кредитору:

1) зверненням стягнення на належні Кредитору майнові права за договором №1963ДВ1 строкового валютного банківського вкладу (депозиту) від 25.03.2014 відповідно до умов договору застави майнових прав №217/1 від 23.05.2014 зі змінами між ПАТ "Банк Золоті Ворота" та ОСОБА_1 у розмірі 1 687 000,00 доларів США (один мільйон шістсот вісімдесят сім тисяч доларів США);

2) зверненням стягнення на належні Кредитору майнові права за договором №1962ДВ1 строкового валютного банківського вкладу (депозиту) від 24.03.2014 відповідно до умов договору застави майнових прав №217/2 від 28.05.2014 між ПАТ Золоті Ворота" та ОСОБА_1 у розмірі 80 000,00 доларів США (вісімдесят тисяч доларів США), що на момент звернення за офіційним курсом гривні по відношенню до долару США, встановленим Національним Банком України, становило 20 909 453,47 гривень.

15. Згідно з пунктом 1.3 Договору відстрочена сума грошових зобов`язань сплачується Боржником у національній валюті України на розрахунковий рахунок Кредитора, вказаний у розділі 7 даного Договору, та визначається по офіційному курсу гривні по відношенню до долару США, встановленому Національним Банком України на день платежу (сплати боргу).

16. Відповідно до додаткової угоди №1 від 29.04.2015 до договору про відстрочення грошових зобов`язань №15-01/15 від 15.01.2015, сторони внесли зміни до пункту 1.1 Розділу 1 "Предмет та умови договору" договору про відстрочення грошових зобов`язань №15-01/15 від 15.01.2015 і виклали його в наступній редакції "1.1. Кредитор зобов`язується надати Боржнику відстрочення зі сплати грошових зобов`язань у сумі еквівалентній на день платежу 1 767 000 доларів США строком до 27.12.2016, а Боржник зобов`язується виконати грошові зобов`язання у повному обсязі у встановлений строк" (а.с.20 т.1).

17. 29.12.2016 між ОСОБА_1 та Комунальним підприємством "Тролейбусне депо №3" (Поручитель) було укладено договір поруки (а.с.17 з обох сторін т.1) (далі також Договір поруки) та погоджено Директором департаменту інфраструктури Харківської міської ради, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за належне виконання КП "Салтівське трамвайне депо" (Боржник) обов`язку щодо сплати кредиторові визначеної у пункті 1.3 Договору грошової суми (пункт 1.1 Договору поруки).

18. Зобов`язання, яке забезпечується порукою - договір про відстрочення грошових зобов`язань №15/01/2015 від 15.01.2015 з додатковою угодою №1 від 29.04.2016 (пункт 1.2 Договору поруки).

19. Згідно з пунктом 1.3 Договору поруки предмет основного договору - відстрочення грошових зобов`язань у сумі, еквівалентній на день платежу 1 767 000 доларів США строком до 27.12.2016.

20. Пунктом 2.1 Договору поруки сторони встановили солідарну відповідальність Боржника та Поручителя перед Кредитором за належне виконання грошового зобов`язання.

21. Згідно з пунктом 2.3 Договору поруки Поручитель не відповідає за сплату Боржником процентів за користування чужими грошовими коштами, процентів річних за прострочення їх повернення, за сплату неустойки (штрафу, пені), відшкодування інфляційних витрат тощо.

22. У пункті 3.1 Договору поруки сторони домовились, що сплата грошового зобов`язання буде здійснюватися Поручителем частинами протягом 10 років до повної виплати грошової суми, зазначеної в пункті 1.3 цього Договору. Періодичність погашення та сума внесків буде залежати від фінансової спроможності Поручителя.

23. Згідно з пунктом 3.2. Договору поруки граничний строк виконання зобов`язання за цим Договором встановлюється до 31.12.2027. Поручитель має право виконати свій обов`язок достроково.

24. Відповідно до пункту 3.4 Договору поруки сума грошового зобов`язання сплачується Поручителем у національній валюті України на розрахунковий рахунок Кредитора, вказаний у розділі 9 цього Договору, який визначається по офіційному курсу по відношенню до долару США, встановленому Національним банком України на день платежу (сплати боргу).

25. Згідно з пунктом 7.2 Договору поруки порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.

26. Здійснювані Основним боржником (відповідачем 1) та Поручителем (відповідачем 2) платежі у рахунок погашення зобов`язань перед позивачем, відображені у підписаному між позивачем та відповідачем 1 без зауважень акті звірення розрахунків станом на 01.11.2021 (а.с.18 т.1), зі змісту якого убачається, що останній платіж, відображений у цьому акті, відповідачем 1 здійснено 24.06.2016, тоді як відповідачем 2 у період з 29.12.2016 по 09.06.2021 регулярно здійснювалися платежі за договором поруки на користь позивача, які в еквіваленті за офіційним курсом НБУ на момент кожного платежу у сумі склали 971 032,08 доларів США.

27. Факт здійснення відповідачем 2 зазначених платежів на користь позивача на виконання своїх зобов`язань за договором поруки від 29.12.2016 за відповідні зобов`язання відповідача 1 підтверджується банківськими виписками з рахунку (а.с.139, 140 т.1).

28. З урахуванням сум еквіваленту здійснюваних у період до 24.06.2016 платежів відповідача 1 у загальному розмірі 191 993,7 доларів США, та платежів відповідача 2 у період з 29.12.2016 по 09.06.2021 у еквіваленті 971 032,08 доларів США, зазначеним актом звірення розрахунків зафіксований обсяг невиконаних перед ОСОБА_1 станом на 01.11.2021 грошових зобов`язань в еквіваленті 603 974,22 доларів США.

29. ОСОБА_1 звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовною заявою про стягнення заборгованості та нарахованих 3% річних у загальному розмірі 29 233 825,4 грн з КП "Салтівське трамвайне депо" та КП "Тролейбусне депо №3", однак ухвалою цього суду від 06.05.2024 (а.с.30-31 т.1) позивачеві відмовлено у відкритті провадження за цим позовом та роз`яснено право звернення до суду у порядку господарського судочинства.

30. Матеріали справи не містять ані доказів, ані відомостей про скасування чи оскарження вказаної ухвали.

31. За таких обставин ОСОБА_1 03.07.2024 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовними вимогами про солідарне стягнення на свою користь з КП "Салтівське трамвайне депо" та КП "Тролейбусне депо №3" грошових коштів у сумі 603 974,22 дол. США та 3% річних у розмірі 132 973,34 доларів США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції.

32. Господарський суд Харківської області рішенням від 20.11.2024 у справі №922/2296/24 в задоволенні позову ОСОБА_1 до КП "Салтівське трамвайне депо", КП "Тролейбусне депо №3" про стягнення солідарно з відповідачів на свою користь грошових коштів у сумі 603 974,22 доларів США та 3% річних у розмірі 132 973,34 доларів США відмовив повністю.

33. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки термін повернення заборгованості згідно з договором про відстрочення грошових зобов`язань, з урахуванням додаткової угоди №1 від 29.04.2015, був встановлений до 27.12.2016, то позовна давність за вимогами про стягнення заборгованості сплинула 28.12.2019, у той час як до суду позивач звернувся з позовом лише у 2024 році, тобто поза межами позовної давності, а обставин, які б свідчили про переривання позовної давності, судом не встановлено. При цьому суд першої інстанції вказав на те, що посилання позивача на переривання позовної давності у зв`язку із визнанням КП "Салтівське трамвайне депо" та підписанням відповідачем акта звіряння взаємних розрахунків на 01.11.2021 виникли вже після спливу позовної давності, а тому не є перериванням позовної давності. Оскільки судом встановлено пропуск позовної давності за основною вимогою, за цих підстав не підлягають задоволенню і похідні вимоги від неї про солідарне стягнення з відповідачів 3% річних у розмірі 132 973,34 доларів США.

34. Східний апеляційний господарський суд постановою від 22.01.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/2296/24 задовольнив частково. Змінив мотивувальну частину рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/2296/24 в частині відмови у задоволені позовних вимог до КП "Тролейбусне депо №3" про стягнення 3% річних у розмірі 132 973,34 доларів США, виклавши її в редакції мотивувальної частини цієї постанови. Скасував рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/2296/24 в частині відмови у задоволені позовних вимог до КП "Тролейбусне депо №3" про стягнення грошових коштів у сумі 603 974,22 доларів США та ухвали в цій частині нове рішення, яким стягнув з КП "Тролейбусне депо №3" на користь ОСОБА_1 грошові кошти у гривнях у розмірі, який є еквівалентним сумі 603 974,22 доларів США за курсом НБУ на день платежу. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/2296/24 залишив без змін. Стягнув з КП "Тролейбусне депо №3" на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 220 366,05 грн. Інші судові витрати ОСОБА_1 , пов`язані із апеляційним переглядом (у тому числі і витрати на професійну правничу допомогу), відніс на його рахунок.

35. Ухвалюючи таку постанову, апеляційний суд вказав на те, що попри відсутність у матеріалах справи доказів припинення спірних грошових зобов`язань КП "Салтівське трамвайне депо" перед позивачем шляхом їх виконання чи у інший передбачений діючим законодавством спосіб, правильним є висновок суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволені всіх заявлених позовних вимог ОСОБА_1 до КП "Салтівське трамвайне депо" з мотивів спливу позовної давності у відповідності до частини п`ятої статті 267 ЦК.

36. Натомість щодо вимог до КП "Тролейбусне депо №3" суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість повного відхилення судом першої інстанції позовних вимог до КП "Тролейбусне депо №3" через допущене порушення норм матеріального права, вказавши на те, що оскільки на момент подання ОСОБА_1 як кредитором позову до суду (03.07.2024) з вимогами, у тому числі, і до КП "Тролейбусне депо №3" як поручителя, визначений відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК умовами самого договору преклюзивний строк чинності поруки (до 30.12.2027) ще не сплив, а строк виконання забезпеченого цієї порукою зобов`язання вже настав (27.12.2016), тому підстав для відхилення вимог з мотивів припинення поруки (інші визначені законом підстави такого припинення з матеріалів справи не вбачаються і учасниками не згадуються) немає.

37. Водночас виключення пунктом 2.3 договору поруки від 29.12.2016 з обсягу відповідальності поручителя, зокрема, вимог щодо процентів річних, що відповідає приписами частини другої статті 553 та частини третьої статті 554 ЦК, однак залишено поза увагою позивачем та судом першої інстанції, зумовлює відмову по суті у задоволені вимог до КП "Тролейбусне депо № 3" про стягнення 3% річних, визначених у розмірі 132 973,34 доларів США.

38. Верховний Суд постановою від 03.06.2025 касаційну скаргу КП "Тролейбусне депо №3" задовольнив частково; постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 у справі №922/2296/24 скасував, справу №922/2296/24 передав на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.

39. Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив, що:

- здійснюючи розгляд справи суд апеляційної інстанції не з`ясовував питання щодо пред`явлення кредитором поручителю вимоги саме протягом шестимісячного строку з дня настання строку виконання основного зобов`язання, визначеного 28.12.2016;

- суд апеляційної інстанції не з`ясовував питання стосовно того, чи кредитор ( ОСОБА_1 ) відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК пред`являв позов до поручителя протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання (28.12.2016 згідно з договором від 15.01.2015 №15-01/15 про відстрочення грошових зобов`язань);

- суд апеляційної інстанції дійшовши висновку про наявність підстав для стягнення з КП "Тролейбусне депо №3" на користь ОСОБА_1 грошових коштів у гривнях у розмірі, який є еквівалентним сумі 603 974,22 доларів США за курсом НБУ на день платежу, не перевірив розрахунок заявлених до стягнення коштів та не навів обґрунтувань про стягнення всієї суми з одного з відповідачів виходячи з вимог позовної заяви про солідарне стягнення грошових коштів як з КП "Тролейбусне депо № 3", так і з КП "Салтівське трамвайне депо".

40. Східний апеляційний господарський суд постановою від 28.07.2025 при новому розгляді цієї справи рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 в частині відмови у задоволені позовних вимог до КП "Тролейбусне депо №3" про стягнення грошових коштів у сумі 603 974,22 доларів США скасував та ухвалив в цій частині нове рішення, яким стягнув з КП "Тролейбусне депо №3" на користь ОСОБА_1 грошові кошти у гривнях у розмірі, який є еквівалентним сумі 603 974,22 доларів США за курсом НБУ на день платежу. В іншій частині рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 у справі №922/2296/24 залишив без змін. Стягнув з КП "Тролейбусне депо №3" на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 220 366,05 грн.

41. На виконання вказівок Верховного Суду апеляційний суд при повторному розгляді справи дослідив обставини пред`явлення вимог кредитором до поручителя та встановив, що кредитором не було пред`явлено вимогу до поручителя у межах шестимісячного строку з дня настання строку виконання основного зобов`язання (що передбачено п.7.2 Договору поруки), а також не було подано позову у межах трирічного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК. Разом з тим, апеляційний суд вказав, що згідно з пунктом 3.2 Договору поруки, граничний строк виконання зобов`язання за цим Договором встановлюється до 31.12.2027. Аналізуючи зміст цього положення, колегія суддів дійшла висновку, що вказана дата визначає строк дії зобов`язання поручителя, тобто період, протягом якого порука залишається чинною та може бути реалізована. З огляду на викладене апеляційний суд зазначив, що на момент розгляду справи порука залишається чинною, не є припиненою, і триває до зазначеного строку - 31.12.2027.

42. Аналізуючи положення пунктів 3.2 і 7.2 Договору поруки в системному зв`язку з частиною четвертою статті 559 ЦК, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що визначення сторонами чіткого строку дії поруки (до 31.12.2027) виключає застосування шестимісячного або трирічного строків пред`явлення вимоги чи позову. У цьому випадку підлягає застосуванню саме договірний строк, встановлений сторонами, що відповідає диспозитивному характеру відповідної норми цивільного законодавства.

43. Апеляційний суд також звернув увагу, що саме таке тлумачення умов договору відповідає фактичній поведінці сторін, зокрема діям поручителя, який упродовж періоду з 29.12.2016 по 09.06.2021 регулярно здійснював платежі на користь кредитора. У разі застосування загального правила про шестимісячний строк, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК, порука вважалася б припиненою вже 28.06.2017. Проте, той факт, що поручитель і після цієї дати продовжував виконання зобов`язань у системний спосіб, унеможливлює висновок про помилковість або несвідомість його дій та підтверджує дію поруки у погоджених межах, тобто до 31.12.2027.

44. Отже, з урахуванням установленого апеляційним судом факту про визначення сторонами у договорі граничного строку дії поруки - до 31.12.2027, положення пункту 7.2 Договору поруки, як і норми частини четвертої статті 559 ЦК, що регулюють випадки відсутності такого строку, не є вирішальними та не підлягають застосуванню. Таким чином, з огляду на те, що на момент подання позову (03.07.2024) преклюзивний строк дії поруки (до 30.12.2027) не сплив, а строк виконання основного зобов`язання настав ще 27.12.2016, апеляційний суд дійшов висновку, що підстави для відмови у задоволенні вимог позивача з мотивів припинення поруки відсутні.

45. Аналізуючи наявність/відсутність підстав для солідарної відповідальності відповідачів, апеляційний суд зазначив, що попри відсутність у матеріалах справи доказів припинення відповідачем 1 спірних грошових зобов`язань перед позивачем шляхом їх виконання чи в інший передбачений законом спосіб, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком Господарського суду Харківської області щодо необхідності відмови в задоволенні позовних вимог до КП "Салтівське трамвайне депо" на підставі спливу позовної давності відповідно до частини п`ятої статті 267 ЦК. Водночас суд вказав, що зобов`язання відповідача 2 перед позивачем виникає на підставі Договору поруки, і строк звернення з вимогами до нього визначається не позовною давністю, а преклюзивним строком дії поруки згідно з частиною четвертою статті 559 ЦК. Порушення цього строку має наслідком припинення поруки, однак на момент подання строк дії поруки (до 31.12.2027) ще не сплив. Також суд зазначив, що вимога позивача про солідарне стягнення заборгованості з відповідача 1 та відповідача 2 передбачає можливість повного задоволення позову як з обох боржників, так і з будь-кого з них окремо. Тобто, у випадку часткового задоволення позову суд не обмежений у праві ухвалити рішення про стягнення коштів лише з одного із солідарних боржників, оскільки вимога про стягнення коштів з одного із відповідачів охоплюється вимогою позивача про солідарне стягнення.

46. Крім того, апеляційний суд при повторному розгляді справи, враховуючи вказівки Верховного Суду, перевірив наданий позивачем розрахунок заборгованості та зазначив, що відсутність контррозрахунків або зауважень до акту звіряння свідчить про фактичне визнання відповідачами суми заборгованості, що, у свою чергу, унеможливлює кваліфіковане заперечення проти її стягнення. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про об`єктивність, належність та допустимість наданого позивачем розрахунку.

47. За викладеного апеляційний суд вирішив частково задовольнити позов, оскільки встановив, що порука залишається чинною до 31.12.2027, а позов подано в межах цього строку. Водночас зазначив, що вимоги до основного боржника КП "Салтівське трамвайне депо" не можуть бути задоволені у зв`язку зі спливом позовної давності, про що обґрунтовано вказано у рішенні суду першої інстанції. Проте відповідальність поручителя, КП "Тролейбусне депо №3", має солідарний характер і базується на чинному договорі поруки, що дає підстави для стягнення з нього основної суми заборгованості. Наданий позивачем розрахунок підтверджено належними доказами, зокрема актом звіряння, який не оскаржувався відповідачами та не був спростований контррозрахунками. Водночас, з огляду на умови договору поруки, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з поручителя 3% річних, оскільки відповідальність у цій частині була прямо виключена сторонами договору.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи.

48. КП "Тролейбусне депо №3" звернулось через підсистему "Електронний суд" до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема: (1) скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 у справі №922/2296/24 в частині скасування рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024, задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до КП "Тролейбусне депо №3" та розподілу судових витрат; (2) ухвалити в цій частині нову постанову, якою апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 залишити без задоволення; (3) змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 в частині мотивів відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до КП "Тролейбусне депо №3" про стягнення грошових коштів у сумі 603 974,22 доларів США, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

49. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, КП "Тролейбусне депо №3" посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК), зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків (1) Верховного Суду України, викладених, зокрема, у постановах від 24.09.2014 у справі №6-106цс14, від 20.04.2016 у справі №6-2662цс15, від 22.06.2016 у справі №6-368цс16, від 29.06.2016 у справі №6-272цс16, від 29.03.2017 у справі №6-3087цс16, від 14.06.2017 у справі №644/6558/15-ц; (2) Верховного Суду, викладених в постановах від 22.08.2018 у справі №2-1169/11(провадження №14-265цс18), від 27.03.2019 у справі №200/15135/14-ц (провадження №14-23цс19), від 04.07.2023 у справі №2-1268/11 (провадження №14-2цс23), від 22.03.2018 у справі №910/2774/17, щодо застосування статті 559 ЦК.

50. КП "Тролейбусне депо №3", зокрема, зазначає таке:

- відповідно до усталеної практики Верховного Суду саме умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя;

- з огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання, як умови чинності поруки, необхідно розуміти, як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання;

- відповідно до пункту 7.2 Договору поруки від 29.12.2016, укладеного між ОСОБА_1 (кредитор) та КП "Тролейбусне депо №3" (поручитель), порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Отже сторони, скориставшись свободою договору, встановили конкретний строк дії поруки. Тобто застосуванню до спірних правовідносин підлягає перше речення частини четвертої статті 559 ЦК: "Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки". Суд апеляційної інстанції проігнорував зазначене положення договору і послався на положення договору, які містяться у розділі 3 Договору поруки "ПОРЯДОК І СТРОК ВИКОНАННЯ ОБОВ`ЯЗКУ", як на положення, які нібито регулюють строк дії поруки;

- сторони договору поруки прямо передбачили у договорі строк дії поруки (6 місяців), який пов`язувався з настанням певної події (настання строку виконання основного зобов`язання), за умови, що кредитор не пред`явить у такий строк відповідної вимоги. Натомість суд апеляційної інстанції не врахував дане положення договору та всупереч наведеним висновкам Верховного Суду пов`язав строк дії поруки з іншими, аніж передбаченими законом, обставинами. Суд апеляційної інстанції помилково ототожнив передбачений сторонами договору поруки "граничний строк виконання зобов`язань" зі "строком дії поруки";

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі №2- 1268/11 (провадження № 14-2цс23), зроблено, зокрема, такі висновки: "Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.". Суд апеляційної інстанції не врахував зазначений правовий висновок Верховного Суду та всупереч наведеним вище правовим висновкам Верховного Суду безпідставно пов`язав строк дії поруки у спірних правовідносинах з обставинами, які законом до такого роду обставин не віднесені;

- незважаючи на те, що апеляційний суд встановив, що позивачем не було пред`явлено вимогу до поручителя у межах шестимісячного строку з дня настання строку виконання основного зобов`язання, а також не було подано позову у межах трирічного строку, та незважаючи на те, що Верховним Судом було встановлено, що згідно з пунктом 7.2 Договору поруки, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, апеляційний суд помилково виносить рішення про задоволення вимог позивача.

51. Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому, зазначаючи про безпідставність викладених у скарзі доводів, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

52. Позивач, зокрема, зазначає таке:

- кредитор і поручитель, усвідомлюючи, що прострочення боржника настало, укладають Договір поруки і визначають в ньому зобов`язання поручителя виконати грошове зобов`язання боржника. Ураховуючи вказані обставини та умови Договору поруки, твердження скаржника, що порука припинила дію, оскільки кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя шляхом пред`явлення позову є безпідставними, необґрунтованими та є порушенням принципів справедливості та добросовісності;

- поведінка скаржника за даних обставин є недобросовісною. Якщо керуватися твердженнями скаржника, то незрозуміло, навіщо в Договорі поруки сторони встановили положення, що граничний строк виконання зобов`язання за цим Договором встановлюється до 31.12.2027;

- положення Договору поруки і поведінка сторін договору поруки свідчать, що строк поруки встановлено до 31.12.2027, а твердження скаржника свідчать про недобросовісність з його боку.

53. У судовому засіданні, що відбулося 05.11.2025, колегія суддів дійшла висновку про необхідність в оголошенні перерви.

Позиція Верховного Суду.

54. За чинним конституційним правопорядком, що його визначено приписами пункту 14 частини першої статті 92, пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України, на рівні закону забезпечується право на апеляційний перегляд кожної справи, а право на касаційне оскарження судового рішення забезпечується лише в тих випадках, що їх визначив законодавець.

55. У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних "фільтрів" не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, можна стверджувати, що введення процесуальних "фільтрів" допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя (пункти 5.10, 5.16, 5.21 постанови).

56. У статті 287 ГПК, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.

57. З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 ГПК, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша).

58. Касаційне провадження у справі відкрито відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

59. Наведене узгоджується із частиною четвертою статті 236 ГПК, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

60. Отже, відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок Верховного Суду стосується правовідносин, які є подібними.

61. При цьому, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

62. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду.

63. Так, у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства:

- термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші (пункт 24 постанови);

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями (пункт 25 постанови);

- подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність. З огляду на значення слова "подібний" не завжди означає тотожність (пункт 28 постанови);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови).

64. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування необхідно розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини) (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

65. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови).

66. У межах вирішення цього спору перед судами попередніх інстанцій, зокрема, постало питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з КП "Тролейбусне депо №3" грошових коштів у сумі 603 974,22 доларів США як з поручителя, відповідно до Договору поруки. З огляду на викладене, під час вирішення спору суди мали встановити чи діє порука або чи настали підстави для її припинення, передбачені Договором поруки та/або статтею 559 ЦК.

67. Вирішуючи спір у справі вперше, Східний апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки на час розгляду справи порука залишається чинною та не є припиненою, наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог і стягнення з КП "Тролейбусне депо №3" грошових коштів у сумі 603 974,22 доларів США.

68. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд, зокрема, зазначив, що:

- здійснюючи розгляд справи, суд апеляційної інстанції не з`ясовував питання щодо пред`явлення кредитором поручителю вимоги протягом шестимісячного строку з дня настання строку виконання основного зобов`язання, визначеного 28.12.2016 (пункт 7.2 Договору поруки);

- суд апеляційної інстанції не з`ясовував питання стосовно того, чи кредитор ( ОСОБА_1 ) відповідно до положень частини четвертої статті 559 ЦК пред`являв позов до поручителя протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання (28.12.2016 згідно з договором від 15.01.2015 №15-01/15 про відстрочення грошових зобов`язань).

69. Тобто, направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд надав вказівки щодо перевірки настання/ненастання обставин, які є підставою для припинення поруки відповідно до умов Договору поруки та статті 559 ЦК.

70. На виконання вказівок Верховного Суду апеляційний суд при повторному розгляді справи дослідив обставини пред`явлення вимог кредитором до поручителя та встановив, що кредитором не було пред`явлено вимогу до поручителя у межах шестимісячного строку з дня настання строку виконання основного зобов`язання (що передбачено пунктом 7.2 Договору поруки), а також не було подано позову у межах трирічного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК.

71. Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду встанови наступні обставини.

72. ОСОБА_1 та КП "Салтівське трамвайне депо" узгодили договором №15-01/15 про відстрочення грошових зобов`язань від 15.01.2015 з урахуванням додаткової угоди №1 від 29.04.2015, що боржник зобов`язаний виконати свої грошові зобов`язання у сумі, еквівалентній на день платежу 1 767 000 дол. США, строком до 27.12.2016.

73. 29.12.2016 між ОСОБА_1 та КП "Тролейбусне депо №3" укладено Договір поруки, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором за належне виконання КП "Салтівське трамвайне депо" обов`язку щодо сплати кредиторові визначеної у пункті 1.3 Договору поруки грошової суми. Зобов`язання, яке забезпечується Договором поруки - договір про відстрочення грошових зобов`язань №15/01/2015 від 15.01.2015 з додатковою угодою №1 від 29.04.2016. Предмет основного договору - відстрочення грошових зобов`язань у сумі, еквівалентній на день платежу 1 767 000 доларів США, строком до 27.12.2016.

74. Згідно з пунктом 3.2 Договору поруки граничний строк виконання зобов`язання за цим Договором встановлюється до 31.12.2027.

75. Аналізуючи зміст цього положення, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що вказана дата визначає строк дії зобов`язання поручителя, тобто період, протягом якого порука залишається чинною та може бути реалізована. З огляду на вказані умови укладеного Договору поруки апеляційний суд дійшов висновку, що на момент розгляду справи порука залишається чинною, не є припиненою, і триває до зазначеного строку - 31.12.2027.

76. Апеляційний суд також встановив, що відповідно до пункту 7.2 Договору поруки, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом.

77. Водночас, частина четверта статті 559 ЦК в редакції, що діяла на момент укладання договору поруки між позивачем та відповідачем-2, визначала, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо:

- кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом;

- строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

78. За висновком апеляційного суду положення пункту 7.2 Договору поруки повністю відповідають змісту частини четвертої статті 559 ЦК та є з нею узгодженими.

79. Аналізуючи положення пунктів 3.2 і 7.2 Договору поруки в системному зв`язку з частиною четвертою статті 559 ЦК, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що визначення сторонами чіткого строку дії поруки (до 31.12.2027) виключає застосування шестимісячного або трирічного строків пред`явлення вимоги чи позову. У цьому випадку підлягає застосуванню саме договірний строк, встановлений сторонами, що відповідає диспозитивному характеру відповідної норми цивільного законодавства.

80. За оцінкою апеляційного суду, саме таке тлумачення умов договору відповідає фактичній поведінці сторін, зокрема, діям поручителя, який упродовж періоду з 29.12.2016 по 09.06.2021 регулярно здійснював платежі на користь кредитора. У разі застосування загального правила про шестимісячний строк, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК, порука вважалася б припиненою вже 28.06.2017. Проте, той факт, що поручитель і після цієї дати продовжував виконання зобов`язань у системний спосіб, унеможливлює висновок про помилковість або несвідомість його дій та підтверджує дію поруки у погоджених межах, тобто до 31.12.2027.

81. Отже, встановивши факт визначення сторонами у договорі граничного строку дії поруки до 31.12.2027, апеляційний суд дійшов висновку, що положення пункту 7.2 Договору поруки, як і норми частини четвертої статті 559 ЦК, що регулюють випадки припинення поруки у разі невстановлення сторонами строку поруки, не є вирішальними та не підлягають застосуванню.

82. Таким чином, з огляду на те, що на момент подання позову (03.07.2024) преклюзивний строк дії поруки (до 30.12.2027) не сплив, а строк виконання основного зобов`язання настав ще 27.12.2016, апеляційний суд виснував, що відсутні підстави для відмови у задоволенні вимог позивача до поручителя за Договором порки з мотивів припинення поруки.

83. Додатково апеляційний суд зазначив, що з аналізу змісту постанови Верховного Суду від 03.06.2025 у цій справі не вбачається висновків щодо припинення дії Договору поруки раніше ніж визначений у ньому строк - 31.12.2027. Верховний Суд, навпаки, зосередив увагу на перевірці факту дотримання строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК, не ставлячи під сумнів чинність строку поруки, визначеного договором.

84. КП "Тролейбусне депо №3" не погоджується з наведеними висновками апеляційного суду та, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, посилається на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків (1) Верховного Суду України, викладених, зокрема, у постановах від 24.09.2014 у справі №6-106цс14, від 20.04.2016 у справі №6-2662цс15, від 22.06.2016 у справі №6-368цс16, від 29.06.2016 у справі №6-272цс16, від 29.03.2017 у справі №6-3087цс16, від 14.06.2017 у справі №644/6558/15-ц; (2) Верховного Суду, викладених в постановах від 22.08.2018 у справі №2-1169/11(провадження №14-265цс18), від 27.03.2019 у справі №200/15135/14-ц (провадження №14-23цс19), від 04.07.2023 у справі №2-1268/11 (провадження №14-2цс23).

85. Посилаючись на наведені постанови, скаржник вказує про неврахування апеляційним судом усталеної практики Верховного Суду України та Верховного Суду, відповідно до якої умови договору про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 цього Кодексу про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

86. Також скаржник посилається на висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі №910/2774/17, відповідно до якого:

"При цьому сама лише умова договору поруки про дію поруки до повного виконання позичальником та/або поручителем своїх зобов`язань за договором не може розглядатися судом як установлення строку дії поруки; термін має визначатися календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (наприклад, після закінчення певного строку, починаючи від дати виконання зобов`язання за кредитним договором).".

87. Проаналізувавши зміст постанов, про неврахування висновків, викладених в яких зазначає скаржник, колегія суддів доходить висновку, що наведені постанови стосуються правовідносин, які не є подібними з тими, що виникли у справі №922/2296/24, оскільки часткове задоволення апеляційним судом позову та стягнення з КП "Тролейбусне депо №3" як з поручителя грошових коштів, обґрунтовано не іншим застосуванням положень статті 559 ЦК та підходом до питання щодо визначення строку дії поруки у випадку невстановлення строку поруки, а конкретними обставинами справи №922/2296/24 та умовами Договору поруки, які є відмінними від умов поруки, які мали місце у наведених скаржником справах.

88. Так, у наведених скаржником справах висновок суду касаційної інстанції про застосування статті 559 ЦК сформований до випадків, коли умови договору не містять жодного конкретного строку виконання зобов`язань поручителем, натомість договором поруки визначено лише загальне формулювання про дію поруки до повного виконання позичальником та/або поручителем своїх зобов`язань за договором.

89. Водночас, у справі №922/2296/24 апеляційний суд встановив, що згідно з пунктом 3.2 Договору поруки, порука на момент звернення позивача з позовом не припинена, оскільки строк її дії встановлено до 31.12.2027.

90. Аналізуючи зміст положення пункту 3.2 Договору, апеляційний суд встановив, що вказана дата визначає конкретний строк дії зобов`язання поручителя, тобто період, протягом якого порука залишається чинною та може бути реалізована.

91. Отже, хоча у справі №922/2296/24 Договір поруки і містить загальне формулювання про те, що порука діє до моменту виконання сторонами своїх обов`язків (пункт 7.1 Договору поруки), суди встановили, аналізуючи інші умови вказаного Договору, що сторони також визначили чіткий строк дії обов`язків поручителя - до 31.12.2027.

92. Відтак, саме з урахуванням таких узгоджених сторонами умов Договору поруки апеляційний суд дійшов висновку, що на момент розгляду справи порука залишається чинною, не є припиненою, і триває до зазначеного строку - 31.12.2027.

93. Аналізуючи положення пунктів 3.2 і 7.2 Договору поруки в системному зв`язку з частиною четвертою статті 559 ЦК, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що визначення сторонами чіткого строку дії поруки (до 31.12.2027) виключає застосування шестимісячного або трирічного строків пред`явлення вимоги чи позову. У цьому випадку підлягає застосуванню саме договірний строк, встановлений сторонами, що відповідає диспозитивному характеру відповідної норми цивільного законодавства.

94. Отже, надавши оцінку редакції діючої на той час статті 559 ЦК, а також умовам договору поруки у їх взаємозв`язку, апеляційний суд дійшов висновку про те, що положення пункту 7.2 Договору поруки, а також частини четвертої статті 559 ЦК могли б застосовуватися до спірних правовідносин лише у разі, якщо б сторони у договорі не визначили граничний строку дії поруки.

95. Разом з тим, установивши, що такий строк Договором поруки встановлено (до 31.12.2027), апеляційний суд зазначив про наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.

96. Крім того, апеляційним судом встановлено, що строк виконання зобов`язання боржника у спірних правовідносинах був установлений до 27.12.2016, тоді як договір поруки було укладено 29.12.2016. Тобто, договір поруки у справі №922/2296/24 укладався щодо вже простроченого зобов`язання, коли поручитель за самим фактом укладення договору був обізнаний з обставинами невиконання боржником своїх зобов`язань та почав виконувати зобов`язання поручителя без пред`явлення окремої вимоги кредитором.

97. При цьому апеляційний суд установив, що після укладення договору поруки КП "Тролейбусне депо №3", упродовж періоду з 29.12.2016 по 09.06.2021 регулярно здійснював платежі на користь кредитора.

98. Тобто апеляційний суд під час вирішення спору у справі №922/2296/24 фактично встановив недоцільність у спірних правовідносинах пред`явлення кредитором вимоги до поручителя, оскільки відносини поруки виникли вже щодо простроченого зобов`язання і поручитель з дня укладення Договору поруки почав здійснювати платежі на користь кредитора без пред`явлення окремої вимоги.

99. З огляду на наведене, висновки Верховного Суду, про неврахування яких зазначає скаржник у касаційній скарзі, є нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки у зазначених скаржником справах мали місце інші умови договорів поруки, які не визначали конкретного строку її дії, а також у наведених у касаційній скарзі постановах не було встановлено, як у справі №922/2296/24, обставин забезпечення порукою простроченого зобов`язання, яке поручитель почав виконувати з моменту укладення договору поруки без пред`явлення окремої вимоги, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовим критерієм. При цьому, з`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

100. Також скаржник зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі №2- 1268/11 (провадження № 14-2цс23), зроблено зокрема, такі висновки:

"Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін. Якщо поручитель поза межами строку помилково виконає уже фактично неіснуючий обов`язок, він може за своїм вибором вимагати повернення виконаного як безпідставно набутого кредитором.".

101. За доводами скаржника, Суд апеляційної інстанції також не врахував зазначений правовий висновок Верховного Суду та безпідставно пов`язав строк дії поруки у спірних правовідносинах з обставинами, які законом до такого роду обставин не віднесені.

102. Втім, посилання скаржника про неврахування апеляційним судом зазначеного висновку Верховного Суду колегія суддів вважає безпідставним, оскільки, як було зазначено вище, апеляційний суд, надавши оцінку умовам Договору поруки у їх взаємозв`язку, а також приписам статті 559 ЦК, дійшов висновку про те, що порука є чинною та не припинилась. Водночас апеляційний суд не робив висновків, які б не відповідали наведеній скаржником правовій позиції Верховного Суду.

103. У касаційній скарзі КП "Тролейбусне депо №3" також зазначає про неправильно надану апеляційним судом оцінку змісту пунктів 7.2 та 3.2 договору поруки, які, на думку скаржника, свідчать про те, що сторони договору поруки прямо передбачили у договорі строк дії поруки (6 місяців), який пов`язувався з настанням певної події (настання строку виконання основного зобов`язання), за умови, що кредитор не пред`явить у такий строк відповідної вимоги. Натомість скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував дане положення договору та всупереч наведеним висновкам Верховного Суду пов`язав строк дії поруки з іншими, аніж передбаченими законом, обставинами.

104. Колегія суддів відхиляє зазначені доводи, оскільки по-перше, такі доводи виходять за межі визначеної скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК; по-друге, такі доводи зводяться до спонукання суду касаційної інстанції здійснити переоцінку наявних в матеріалах справи доказів та встановлених апеляційним судом обставин, що, з огляду на визначені в статті 300 ГПК межі розгляду справи судом касаційної інстанції, не допускається.

105. До того ж, указані доводи є непослідовними до наведених скаржником посилань на неврахування апеляційним судом сталої практики Верховного Суду та Верховного Суду України щодо застосування частини четвертої статті 559 ЦК до правовідносин поруки, в яких не встановлено конкретного строку її дії.

106. При цьому, колегія суддів враховує, що скаржник не визначав підставою касаційного оскарження пункт 4 частини другої статті 287 ГПК та не вказував на конкретні докази, що не були досліджені апеляційним судом, у тому числі й конкретні пункти договору поруки, оцінку яким не надав апеляційний суд. Указані доводи по своїй суті є власним тлумаченням скаржником окремих умов Договору поруки, які не охоплюються диспозитивно визначеними ним підставами касаційного оскарження.

107. Посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 03.06.2025 у цій же справі №922/2296/24, колегія суддів вважає таким, що не може бути підставою оскарження постанови апеляційного суду згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, оскільки у вказаній постанові Верховний Суд не робив жодних висновків про застосування норм права чи висновків про припинення дії договору поруки від 29.12.2016 раніше, ніж у визначений у ньому (як встановив апеляційний суд) строк - 31.12.2027, натомість лише вказав на необхідності перевірки настання/ненастання обставин, які є підставою для припинення поруки відповідно до пункту 7.2 Договору поруки та статті 559 ЦК, які (вказівки) були виконані апеляційним судом при повторному апеляційному розгляді справи.

108. Отже, Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №922/2296/24.

109. Звідси, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

110. Інших виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною другої статті 287 ГПК, скаржником у касаційній скарзі не зазначено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та розподіл судових витрат.

111. Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними (пункт 5 частини першої статті 296 ГПК).

112. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-яких інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною другою статті 287 ГПК, скаржник не зазначив та не обґрунтував у поданій касаційній скарзі, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №922/2296/24 за касаційною скаргою КП "Тролейбусне депо №3".

113. З огляду на те, що Верховний Суд закриває касаційне провадження за касаційною скаргою КП "Тролейбусне депо №3", судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

114. Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Комунального підприємства "Тролейбусне депо №3" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 28.07.2025 у справі №922/2296/24, відкрите на підставі пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді О.Р. Кібенко

В.І. Студенець