Рішення від 21.11.2025 по справі 761/17901/25

Справа № 761/17901/25

Провадження № 2/761/6856/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2025 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого: судді - Притули Н.Г.

при секретарях: Коломієць А.Д., Сухині А.С.,

за участі

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

відповідача: ОСОБА_3 ,

представника відповідача: ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання (догляду) та скасування заборони відчуження квартири, -

В С Т А Н О В И В:

30.04.2025 року до суду надійшла зазначена позовна заява в якій позивач просить розірвати договір довічного утримання (догляду) від 24.03.2023 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чумак Ю.П. та скасувати заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 .

Вимоги позову обгрунтовані тим, що 24.03.2023 року сторони уклали зазначений договір. Однак в порушення його умов відповідач не забезпечила проживання в квартирі, яка належала на праві власності позивачу, без згоди позивача почала проведення ремонтних робіт та позивач вимушена була проживати в квартирі відповідача де її спальне місце було на кухні. Крім того, відповідач не надавала позивачу коштів на виконання умов договору довічного утримання. З 06.02.2025 року, коли позивач повернулась у власну квартиру, відповідач не виконує власні зобов`язання за договором в повному обсязі.

А тому для захисту порушеного права позивач звернулась до суду з цим позовом.

03.06.2025 року до суду надійшов відзив відповідача на заявлені вимоги в якому вона просить відмовити в задоволенні заявлених вимог. Як зазначено у відзиві, в рахунок визначеної в п.6.1 Договору суми 17 000,00 грн., а інколи навіть понад вказану суму Набувач здійснювала повне утримання Відчужувача, забезпечувала її харчуванням, доглядом, медикаментами, медичним лікуванням. Оскільки стан здоров`я позивача не дозволяв їй самостійно себе обслуговувати, ходити в магазини і в аптеки, все це робила Набувач, виконуючи належним чином взяті на себе за Договором зобов`язання. Також відповідач зазначає, що за умовами договору не передбачено утримання Відчужувача понад зазначену суму.

Також відповідач вказує що нею в повному обсязі виконувались обов`язки передбачені п.6.2 Договору в частині оплати за житлово-комунальні послуги.

Таким чином Набувач відповідно до умов договору сумлінно, добросовісно та в повному обсязі виконувала взяті на себе зобов`язання, а саме:

-забезпечено Відчужувача житлом відповідно до умов договору, забезпечено належні, безпечні та гідні умови проживання;

-забезпечено оплату всіх необхідних платежів по утриманню відчужуваної квартири;

-забезпечено повне утримання Відчужувача, забезпечено її харчуванням, доглядом, медикаментами, медичним лікуванням.

Відповідач у відзиві зазначила, що вона як власник квартири АДРЕСА_1 має право вчиняти по відношенню до власного майна будь-які в тому числі і проведення ремонтних робіт. При цьому погодження проведення таких робіт з позивачем ні умовами договору, ні положеннями законодавства не вимагається.

Відповідь на відзив до суду не надходила.

В судовому засіданні позивач та її представник вимоги позову підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач та її представник в судовому засіданні вимоги позову не визнали та просили відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування покладений на сторони.

Вислухавши сторони, свідків, оцінивши в сукупності надані в судовому засіданні докази, врахувавши процесуальні заяви сторін, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог за наступних підстав.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 744 ЦК України визначає, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання є однією із правових форм забезпечення непрацездатних за віком або за станом здоров`я фізичних осіб. Недієздатна особа, відчужуючи квартиру (домоволодіння) передусім має на меті отримання утримання, догляду і інших послуг, яких вона потребує в наслідок недієздатності.

Закон чи договір не ставить в залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Відтак зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем. Мотиви неприйняття виконання, як і сам факт такого неприйняття не мають правового значення до вирішення питання про належність виконання набувачем своїх обов`язків.

У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача (ч.1 ст.749 ЦК України).

Матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом (стаття 751 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Порушення є істотним, якщо тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору.

У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19 (провадження № 61-11407св20).

Верховний Суд у постанові від 13 травня 2021 року (справа № 752/818/17) та від 24 червня 2021 року (справа № 644/1566/19) зазначив, що істотними умовами договору довічного утримання є: забезпечення відчужувача житлом шляхом збереження права безоплатного проживання у відчужуваному житловому будинку, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, надання побутових послуг. Відчужувачу за договором довічного утримання законом надано право ініціювати питання розірвання такого правочину у судовому порядку у випадку невиконання набувачем його умов, при цьому саме відповідач мав би убезпечити себе від подальших претензій відчужувача шляхом ведення відповідного обліку та на виконання вимог статей 12, 81 ЦПК України повинен надати суду докази відсутності тих обставин, на які посилається позивач. Такі висновки щодо застосування положень статей 755, 756 ЦК України узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц та від 06 травня 2020 року у справі № 755/1750/19.

Як встановлено судом, 24.03.2023 року ОСОБА_1 (далі - Відчужувач) та ОСОБА_3 (далі - Набувач) уклали договір довічного утримання (догляду), який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чумак Ю.П. та зареєстрований в реєстрі за №235.

Договір підписаний сторонами, що свідчить про їх згоду з визначеними умовами.

За умовами договору ОСОБА_1 передала у власність ОСОБА_3 належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , взамін чого ОСОБА_3 зобов`язується матеріально утримувати та доглядати ОСОБА_1 довічно.

Як домовились сторони та зазначили в п.6 Договору, Набувач зобов`язується повністю утримувати Відчужувача, забезпечувати її харчуванням, доглядом, медикаментами, за необхідності стаціонарним медичним лікуванням, необхідною допомогою та зберігати в її безоплатному користуванні вказану квартиру в цілому довічно.

Згідно з п.6.1 Договору, вартість матеріального забезпечення визначена сторонами в сумі 17 000,00 грн. на місяць, які будуть передаватися Відчужувачу готівковими коштами щомісячно з 01 по 05 число кожного місяця. Факт отримання грошових коштів Відчужувачем підтверджується відповідною письмовою розпискою Відчужувача.

Таким чином, істотними умовами договору довічного утримання сторони визначили: довічне безоплатне право проживання відчужувача у квартирі, здійснення догляду та надання необхідної допомоги, вчасну сплату щомісячного матеріального забезпечення у чітко визначеному розмірі платежу - 17 000,00 грн.

Позивач при зверненні до суду з позовом стверджувала що пункт 6.1 Договору відповідач не виконувала за весь період його дії, не передавала грошові кошти в сумі 17 000,00 грн. щомісячно та відповідно позивач не надавала розписок про їх отримання. Відповідач не заперечувала вказану обставину в частині отримання розписок про отримання позивачем грошових коштів.

Саме відповідач у випадку належного виконання умов договору має можливість надати відповідні докази цього, оскільки позивач у такому випадку позбавлена об`єктивної можливості надати докази невиконання умов договору щодо сплати щомісячного грошового утримання, оскільки відсутність дій свідчить про відсутність доказів на підтвердження їх вчинення.

В той же час відповідач зазначила, що вона утримувала позивача за кошти, отримані від оренди квартири АДРЕСА_1 та за пенсійне забезпечення позивача.

Крім того, згідно з п.6.2 Договору, Набувач зобов`язувалась повністю оплачувати всі необхідні платежі по утриманню відчужуваної квартири, в тому числі комунальні послуги, послуги водо-, газо-, тепло- та енергопостачання, послуги за користування зв`язком, інтернетом, домофоном тощо.

Як пояснила в судовому засіданні позивач, відповідач сплачувала житлово-комунальні послуги до того часу, коли позивач переїхала проживати в квартиру АДРЕСА_1 , тобто до 06.02.2025 року.

Відповідач не надала доказів на спростування зазначеного.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач після 06.02.2025 року не виконувала належним чином умов п.6.2 Договору.

Стаття 750 ЦК України визначає, що набувач може бути зобов`язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором довічного утримання (догляду).

У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати.

Як сторони визначили в п.6 Договору, Відчужувач має право проживати в усій квартирі, що є предметом цього Договору довічно.

Також під час розгляду справи судом було встановлено, що відповідач після укладення оскаржуваного договору провела ремонтні роботи в квартирі АДРЕСА_1 . Квартира в подальшому була передана в оренду на підставі договору оренди від 18.07.2023 року.

Таким чином після укладення договору позивач не мала можливості проживати в квартирі, довічне проживання в якій мала забезпечити відповідач. Лише після закінчення терміну оренди позивач мала можливість проживати у квартирі АДРЕСА_1 та 06.02.2025 року переїхала у вказану квартиру.

Суд не може прийняти до уваги як належні докази пояснення свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , так як вони не містять свідчень щодо тих обставин, які підлягають доказуванню в межах даного провадження.

Також сторони передбачили та вказали в п.13 Договору, цей Договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу Відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання Набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.

Аналогічні положення про розірвання договору передбачені ч.1 ст.755 ЦК України.

Таким чином, оскільки під час розгляду справи судом було встановлено неналежне виконання умов договору довічного утримання відповідачем, суд вважає за можливе задовольнити заявлені вимоги ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання (догляду) від 24.03.2023 року.

При посвідченні оскаржуваного договору накладена заборона відчуження квартири АДРЕСА_1 до розірвання або припинення договору.

Щодо вимог позивача про скасування заборони відчуження квартири АДРЕСА_1 суд зазначає наступне.

Частина 1 статті 756 ЦК України передбачає, що у разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

Так як суд прийшов до висновку про розірвання договору довічного утримання, тому після набрання ним законної сили Відчужувач - ОСОБА_1 набуває право власності на квартиру АДРЕСА_1 та відповідно скасовується заборона на відчуження квартири.

А тому враховуючи зазначене суд не вбачає законом передбачених підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Отже, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі положень статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст.4, 77-81, 141, 263, 265, 352, 354 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) про розірвання договору довічного утримання (догляду) та скасування заборони відчуження квартири - задовольнити частково.

Розірвати договір довічного утримання (догляду) від 24.03.2023 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чумак Юлією Петрівною та зареєстрований в реєстрі за №235.

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про скасування заборони відчуження квартири - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 211,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Н.Г.Притула