Рішення від 25.11.2025 по справі 910/15816/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.11.2025Справа № 910/15816/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "БУРТЕХ-СЕРВІС" вул. Глибочицька, 72, офіс 313-с, м. Київ, 04050

до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" 04053, місто Київ, ВУЛИЦЯ КУДРЯВСЬКА, будинок 26/28 в особі Філії УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРИРОДНИХ ГАЗІВ (УКРНДІГАЗ) Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (код ЄДРПОУ ВП:00158764, 61010, Харківська обл., місто Харків, вул. Гімназійна набережна, 20)

про розірвання договору

Представники сторін: не викликались.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробниче об`єднання "БУРТЕХ-СЕРВІС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" в особі Філії УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРИРОДНИХ ГАЗІВ (УКРНДІГАЗ) Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про розірвання договору поставки № НДІ-193/09т-21 від 05.11.2021 року, укладеного між сторонами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність форс - мажорних обставин, які унеможливлюють подальше виконання позивачем зобов`язань за вказаним договором щодо поставки товару, у зв`язку з чим, за відсутності згоди відповідача на розірвання договору, правочин має бути розірваний в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.10.2023 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Через канцелярію суду 06.11.2023 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 20.10.2023 року надійшло клопотання б/н від 18.10.2023 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яке суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/15816/23 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/15816/23 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасник справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Отже, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи № 910/15816/23 та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 09.11.2023 року була направлена судом в його електронний кабінет, факт отримання якої 10.11.2023 року підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку процесуального документа до електронного кабінету відповідача.

Також ухвала господарського суду від 09.11.2023 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відокремленого підрозділу відповідача, а саме: 61010, Харківська обл., місто Харків, вул. Гімназійна набережна, 20, яка співпадає з місцезнаходженням останнього за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та поштове відправлення № 0600232867202 було вручене 16.11.2023 року.

Судом встановлено, що 28.11.2023 року через канцелярію суду від відповідача, на виконання ухвали господарського суду від 09.11.2023 року супровідним листом б/н від 23.11.2023 року надійшли витребувані судом докази на підтвердження повноважень Філії УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРИРОДНИХ ГАЗІВ (УКРНДІГАЗ) Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на здійснення представництва інтересів юридичної особи в господарському суді, та відзив на позовну заяву б/н від 23.11.2023, з доказами їх надсилання на адресу позивача, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовної заяви, оскільки, на його думку, не може бути розірвано договір, строк дії якого сплив, а також зазначає, що позивачем несвоєчасно було повідомлено про виникнення форс-мажорних обставин, та, окрім цього, між обставинами непереборної сили і неможливістю виконати позивачем своїх зобов`язань за договором відсутній причинно-наслідкових зв`язок. Відповідач наголошує, що посилання позивача на ст.651 Цивільного кодексу України та обставини непереборної сили є необґрунтованими та такими, що не звільняють його від відповідальності за неналежне виконання умов Договору та не є підставами для його розірвання. Зазначені документи судом долучено до матеріалів справи.

В свою чергу, 21.12.2023 року через канцелярію суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву № 18/12/2023 від 18.12.2023 року, з доказами їх надсилання на адресу відповідача, відповідно до якої позивач зазначає, що пунктом 8.4 спірного договору чітко передбачено право на розірвання договору у разі виникнення форс-мажорних обставин. Позивачем було надано належне документальне підтвердження дії форс-мажору відповідно до встановлених договором умов та вимог діючого законодавства України, а отже, вимоги про розірвання спірного договору підлягають задоволенню. Відповідь на відзив судом долучено до матеріалів справи.

В подальшому, від представника відповідача 04.01.2024 року через канцелярію суду надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 29.12.2023 року, з доказами надсилання на адресу позивача, в яких відповідач повторно зазначає, що згідно сталої судової практики договір, строк якого сплив, а саме 30.09.2023 року, не може бути розірвано. Окрім того, наданий сертифікат про форс-мажорні обставини, з огляду на недотримання позивачем умов п.8.2 договору, не може бути прийнятий у якості неспростовного доказу наявності підстав для розірвання договору. Заперечення на відповідь на відзив долучені судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду на час розгляду справи по суті не надано.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З огляду на вищевикладене, оскільки сторони скористались наданими ст.ст. 165-167 ГПК України процесуальними правами, за відсутності будь-яких додаткових письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 05.11.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробниче об`єднання «Буртех-сервіс» (постачальник за договором, позивач по справі) та Акціонерним товариством «Укргазвидобування» в особі Філії УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ ПРИРОДНИХ ГАЗІВ (УКРНДІГАЗ) (покупець за договором, відповідач по справі) укладено Договір поставки №НДІ-193/09т-21 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар, зазначений в специфікації, що додається до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти та оплатити такий товар.

Розділами 2 - 13 Договору сторони узгодили порядок поставки і прийому товарів, ціну товарів і порядок розрахунків між сторонами, відповідальність сторін, форс-мажор, вирішення спорів, строк дії та умови припинення дії даного договору, заключні положення тощо.

Як визначено п. 10.1. Договору, останній набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у п.10.2 цього договору і діє до 31.07.2022 року.

Окрім цього сторонами було підписано Додаткові угоди до Договору, а саме: № 1 від 20.07.2022 року, № 2 від 09.12.2022 року, якими внесені зміни до умов Договору щодо строку дії останнього - продовження до 31.12.2022 року та 30.09.2023 року, строків та графіку поставки відповідно.

Вказаний Договір та Додаткові угоди підписані представниками постачальника і покупця та скріплені печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Як визначено статтею 266 Господарського кодексу України (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин) предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Так, згідно п. 1.2. Договору найменування/асортимент Товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна ціна договору вказується у специфікації, яка є Додатком №1 до Договору та є його невід`ємною частиною. Строк поставки товару визначається Графіком поставки товару, який є Додатком №3 до Договору та є його невід`ємною частиною.

Постачальник гарантує, що товар, який є предметом Договору належить йому на праві власності або іншому речовому праві, що надає йому право розпоряджатися товаром, є новим і не був у використанні, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов`язань перед будь якими фізичними або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України (пункт 1.3 Договору).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно положень п. 5.1 за цим Договором строк поставки умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується у Специфікації та Графіку поставки до цього Договору.

Так, сторонами погоджено Специфікацію № 1 від 05.11.2021 року (Додаток № 1 до Договору), відповідно до п. 2, 3 якої умови поставки товару: DDP - станція (склад) призначення Вантажоотримувача. Місце поставки згідно з реквізитами Вантажоотримувача, вказаними в п.10 даної Специфікації. Транспортні витрати по доставці товару в місце призначення включені в ціну товару.

Строк поставки товару: 50% протягом 60 календарних днів з дати укладання Договору, 50% протягом 120 календарних днів з дати укладання Договору, згідно графіку поставки, що є Додатком №3 до Договору, але не пізніше 30.06.2022 року.

Загальна вартість товару, що поставляється по цій специфікації, складає 10 192 968,00 грн., в т.ч. ПДВ - 1 698 828,00 грн. (пункт 1 Специфікації).

Виробник товару: Приватне підприємство «Унікум», Україна (пункт 6 Специфікації).

Також відповідно до Додатку № 3 до Договору «Графік поставки Товару» пунктом приймання Товару визначено: м. Харків, пр. Гагаріна, 127, філія УкрНДІгаз або м. Харків, вул. Драгомирівська, 3, ГУ «Укргазпромгеофізика», центральний склад (визначається перед постачанням ящиків замовнику), поставка Товару у строк з дати укладання Договору, згідно графіку поставки, дострокова поставка дозволена, але не пізніше 30.06.2022 року.

Як зазначено відповідачем та встановлено за матеріалами справи, 11.04.2022 року відповідачем було отримано від позивача лист № 12/04 від 05.04.2022 року з пропозицією укладення додаткової угоди в частині збільшення строків поставки товару та продовження строку дії Договору, з посиланням на воєнний стан та лист ТПП України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року, а також зазначенням про закупку всієї сировини та продовження роботи по виготовленню та збору ящиків, які можуть бути відвантажені.

Окрім цього, листом від 10.11.2022 року № 0008Т TОB «ВО «БУРТЕХ-СЕРВІС» повідомило відповідача про організацію спільно зі спеціалістами ППФ «Унікум» виробництва в іншому регіоні, проте у зв`язку з вивезенням фанери з Туреччини, повітряними тривогами та відключенням електроенергії постійно виникають перебої (зупинки) у процесі виробництва, у зв`язку з чим позивач звернувся до покупця щодо продовження строків поставки до 31.03.2023 року з можливістю дострокової поставки, а також підтвердило подальше виконання Договору.

В подальшому Додатковою угодою № 1 від 20.07.2022 року та Додатковою угодою № 2 від 09.12.2022 року було змінено строк та графік поставки товару, а саме: пунктом 2 Додаткової угоди №1 внесено зміни до п.3 у Додаток №1 до Договору «Специфікація №1» та викладено його в новій редакції: «Строк поставки товару: 50% протягом 60 календарних днів з дати укладання договору, 50% до 30.11.2022 року, згідно графіку поставки, що є Додатком №3 до Договору» та пунктом 2 Додаткової угоди №2 внесено зміни до п.3 у Додаток №1 до Договору «Специфікація №1» та викладено його в новій редакції: «Строк поставки товару: 50% протягом 60 календарних днів з дати укладання договору, 50% до 31.08.2023р., згідно графіку поставки, що є Додатком №3 до Договору».

Крім того, пунктами 3 Додаткової угоди № 1 та №2 відповідно викладено в новій редакції Додаток №3 до Договору «Графік поставки товару».

Докази того, що сторони узгодили інший термін поставки товару за Договором в матеріалах справи відсутні.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 3.1. Договору ціна цього договору вказується у специфікації в гривнях з урахуванням ДПВ (застосовується якщо постачальник є резидентом України, платником ПДВ) або в іноземній валюті без урахування ПДВ (застосовується, якщо постачальник не є резидентом України).

Загальна ціна Договору визначається загальною вартістю товару, вказаного в Специфікації до цього Договору (п.3.2 Договору).

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

За умовами п. 4.1 Договору розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем після пред`явлення постачальником рахунку на оплату (інвойсу) та підписаного сторонами акту приймання - передачі товару або видаткової накладної, шляхом перерахування на рахунок постачальника на умовах, зазначених у Специфікації цього Договору.

Наразі, зважаючи на зміст позовних вимог, обставини виконання умов Договору в частині здійснення оплати товару покупцем не є предметом дослідження у даній справі.

Поряд з цим, станом на час розгляду справи докази здійснення оплати поставленого товару, а також наявності претензій позивача як постачальника з питань здійснення оплати, та/або наявного спору щодо стягнення заборгованості відповідача з оплати поставленого позивачем товару в матеріалах справи відсутні.

Доказів звернення ТОВ "БУРТЕХ-СЕРВІС" на момент реалізації сторонами правовідносин за спірним Договором покупця з відповідними претензіями щодо питання невчасного здійснення оплати за поставлений товар сторонами суду не надано.

Листом № 0005Т від 22.09.2022 року ТОВ «ВО «БУРТЕХ-СЕРВІС» повідомив покупця про готовність поставки продукції згідно Договору, а саме ящиків для зберігання керну 1м 101,4 мм в кількості 300 шт., а також листом від 14.11.2022 року № 0006Т - про готовність поставки продукції згідно Договору, а саме: ящиків для зберігання керну 1м 101,4 мм в кількості 560 шт.

В свою чергу листом від 22.02.2023 № 01-23 позивач повідомив покупця про готовність поставки продукції згідно Договору, а саме ящиків для зберігання керну 1м 101,4мм в кількості 176 шт., ящиків для зберігання керну 1м 101,4мм в кількості 1980 шт.

За матеріалами справи судом встановлено, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем за період з 01.01.2022 по 01.09.2023 було частково поставлено відповідачу товар у кількості 5 526,00 штук на загальну суму 4 997 086,20 грн., що підтверджується:

- видатковою накладною №10 від 14.02.2022р. на суму 616 377,60 грн. та ТТН №Я1 від 14.02.2022 року;

- видатковою накладною №50 від 25.10.2022р. на суму 672 120,00 грн., ТТН №Р50 від 24.10.2022р., Довіреністю №14 від 24.10.2022р.;

- видатковою накладною №52 від 25.11.2022р. на суму 690 043,20 грн., ТТН №Р53 від 25.11.2022р. Довіреністю №17 від 21.11.2022р.;

- видатковою накладною №1 від 16.01.2023р. на суму 1 284 599,40 грн., ТТН №Р1 від 16.01.2023р. Довіреністю №22 від 09.01.2023р.;

- видатковою накладною №4 від 17.03.2023р. на суму 1 128 844,80 грн., ТТН №Р4 від 17.03.2023р. Довіреністю №23 від 15.03.2023р.;

- видатковою накладною №11 від 29.06.2023р. на суму 605 101,20 грн., ТТН №Р11 від 29.06.2023р. Довіреністю №40 від 28.06.2023р.

При цьому, факт отримання товару відповідачем не заперечується та підтверджується відбитками печаток сторін та підписами на видаткових накладних, ТТН та довіреностях представників постачальника та покупця.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Разом з тим, як зазначає позивач у позовній заяві, враховуючи введення 24.02.2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні воєнного стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, неодноразове продовження воєнного стану, який діє на даний час, а також враховуючи те, що згідно пункту 6 Специфікації №1 виробником товару є Приватне підприємство Фірма «Уніка», місцем знаходження якого: Запорізька область, м. Мелітополь, провулок Садовий, будинок 9А, та яке є окупованим збройними силами російської федерації з 25.02.2022 року, отже у зв`язку з військовою агресією та через окупацію території, де знаходилось основне виробництво товару, виникли обставини непереборної сили, які спричинили невиконання позивачем взятих на себе зобов`язань з поставок зазначених у графіку поставки у повній мірі.

Наразі, саме з посиланням на вищезазначені обставини ТОВ «ВО «БУРТЕХ-СЕРВІС» зверталось до відповідача з листами про пролонгацію договору, в результаті чого між сторонами були підписані вищезазначені додаткові угоди № 1 та № 2, копії яких наявні в матеріалах справи та якими було змінено строк дії договору і графік поставки товару.

Однак, після звернення 21.07.2023 року позивача з листом №19/07-1 до відповідача з проханням переглянути договірні відносини та продовжити терміни поставки товару за спірним Договором до 01.06.2024 року з можливістю дострокової поставки, відповідач листом №384 від 21.08.2023 року не погодив зміну (збільшення) строків поставки товару, зазначених у графіку поставки та зазначив про необхідність виконання зобов`язань за Договором.

Згідно пункту 8.1 Договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофі, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 7 днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Наслідком не повідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили є втрата права такої сторони посилатися на дії обставин непереборної сили, як причину невиконання чи порушення строків виконання зобов`язань.

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини, або яка постраждала внаслідок таких обставин. У випадку, якщо постачальник надає документи, що є доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії, видані іншим уповноваженим органом, ніж Торгово-промислова палата, постачальник зобов`язаний надати документи, що підтверджують повноваження такого органу (пункт 8.3 Договору).

Відповідно до пункту 8.4 Договору у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжуються більше 60 днів, кожна із сторін має право розірвати цей договір шляхом направлення повідомлення (цінним листом з описом вкладення) про відмову від договору в односторонньому порядку з наданням документу, виданого Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом України та/або країни, у якій виникли такі обставини непереборної сили та те, що такі обставини тривають більше 60 днів поспіль. В такому випадку Договір припиняє свою дію з дати зазначеної у повідомленні про відмову від договору але не раніше дати отримання повідомлення.

Судом встановлено за матеріалами справи, що на підтвердження існування форс-мажорних обставин, що унеможливили і унеможливлюють виконання спірного Договору ТОВ «ВО «БУРТЕХ-СЕРВІС» було отримано Сертифікат №6500-23-3563 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), виданий Херсонською ТПТ 14.08.2023р. №27.01-01/12-135, за змістом якого на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово - промислові палати України», Регламенту засвідчення ТПП України та регіональними ТПП форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18.12.2014 року № 44(5), Херсонська торгово - промислова палата засвідчила форм - мажорні обставини (обставини непереборної сили), які унеможливили виконання спірного Договору в зазначений термін: введення воєнного стану в Україні, війська агресія російської федерації проти України, тимчасова окупація, оточення (блокування), ведення бойових дій на території Мелітопольської міської територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області та Харківської міської територіальної громади Харківського району Харківської області, період дії форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили): дата настання - 25.02.2022 року, дата закінчення - тривають на 14.08.2023 року.

В той же час, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено у позовній заяві, у зв`язку з відмовою відповідача від погодження збільшення строків поставки товару позивач звернувся до покупця з листом- повідомленням №18/08 від 18.08.2023 року про розірвання в односторонньому порядку Договору поставки №НДІ-193/09т-21 від 05.11.2021 року, з доданою копією сертифікату Херсонської ТПП № 6500-23-3563 від 14.08.2023 року, що підтверджується копіями опису вкладення в цінний лист від 19.08.2023 року, накладних № 0420528770567. № 0420528770575 від 19.08.2023 року та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання листа філією відповідача.

Додатково факт отримання АТ «Укргазвидобування» 21.08.2023 року листа - повідомлення № №18/08 від 18.08.2023 року про розірвання в односторонньому порядку Договору підтверджується витягом з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштового відправлення № 04020528770575.

Також вказана дата отримання вказаного 21.08.2023 року підтверджується, зокрема листом-відповіддю відповідача. №403 від 30.08.2023 року, в якому останній зазначив про дворазове здійснення перегляду строків поставки з урахуванням гарантій позивача щодо поставки товару, які не були дотримані останнім, недотримання позивачем визначених п. 8.2 Договору строків повідомлення про виникнення обставин непереборної сили та вимагав від ТОВ «ВО «БУРТЕХ-СЕРВІС» виконання своїх зобов`язань за Договором поставки №НДІ-193/09т-21 від 05.11.2021 року та здійснити поставку у найкоротші терміни.

Поряд із цим, відповідач звертався до позивача з претензією № 330 від 13.07.2023 року щодо недотримання строків поставки, в якій з урахування невчасної поставки частини товару в кількості 3583 штук та нездійснення поставки решти товару в кількості 2625 штук зазначав про нарахування згідно п. 7.9 Договору пені та штрафу в загальному розмірі 1 139 095,72 грн.

В свою чергу, у відповідь на вказану претензію позивач листом № 0-21/08.23 від 21.08.2023 року відмовив у задоволенні останньої, посилаючись на п.п.8.1, 8.3 Договору та наявність сертифікату Херсонської ТПП № 6500-23-3563 від 14.08.2023 року. Копія вказаної відповіді на претензію разом з доказами надсилання на адресу відповідача наявна в матеріалах справи.

За результатами розгляду відповіді на претензію, які відповідачем було отримано 22.08.2023 року, останній листом № 401 від 29.08.2023 року повідомив, що постачальник втратив своє право посилання на дію обставин непереборної сили на підставі п. 8.2 Договору у зв`язку з недотриманням строків повідомлення про настання обставин форс - мажору, датою настання яких є 25.02.2022 року, тобто до 03.03.2022 року, та вимагав від ТОВ «ВО «БУРТЕХ-СЕРВІС» задовольнити претензію і сплатити суму пені та штрафу в розмірі 1 139 095,72 грн. Копія вказаного листа наявна в матеріалах справи.

Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, неможливість подальшого виконання умов укладеного між сторонами Договору в частині поставки решти товару у зв`язку з настанням обставин форс - мажору, зокрема, окупації території міста Мелітополь, що підтверджується сертифікатом Херсонської ТПП № 6500-23-3563 від 14.08.2023 року, вжиття позивачем всіх необхідних заходів щодо пролонгації Договору та повідомлення покупця про дію обставин непереборної сили, за умови відмови відповідача від погодження зміни строків дії Договору та терміну поставки товару, є підставою для дострокового розірвання вказаного Договору у судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Суд зазначає, що за приписами статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до норми 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; іншими способами, передбаченими законом.

Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору поставки №НДІ-193/09т-21 від 05.11.2021 року та Додаткових угод до нього та/або їх окремих положень сторонами суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін також відсутні.

В свою чергу суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Зокрема, як встановлено судом, укладений між сторонами спірний правочин є договором поставки, правова природа якого як двостороннього та оплатного зумовлює наявність взаємних обов`язків у кожної із сторін договору.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 525, 526 цього Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Наразі, обставини порушення постачальником умов спірного Договору в частині своєчасної та повної поставки товару згідно погодженої Специфікації та графіку підтверджуються матеріалами справи та сторонами не заперечувались.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

За загальним правилом, закріпленим у частині 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, положення статті 651 Цивільного кодексу України пов`язують можливість розірвання договору у зв`язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об`єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Виходячи зі змісту вищенаведених правових норм підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене неможливість виконання позивачем його зобов`язань, передбачених законом або договором.

При цьому суд зазначає, що заявляючи вимоги про розірвання договору позивач повинен довести обставини, які передбачені статтею 651 Цивільного кодексу України та необхідні для розірвання правочину судом на вимогу однієї з його сторін, у даному випадку, обставин настання форс - мажору, що унеможливлює подальше виконання умов Договору позивачем як постачальником.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду від 25.02.2021 року у справі № 904/7804/16, одностороння відмова від договору не потребує узгодження та як самостійний юридичний факт зумовлює його розірвання. У випадках, коли права на односторонню відмову у сторони немає, намір розірвати договір може бути реалізований лише за погодженням з іншою стороною, оскільки одностороннє розірвання договору не допускається, а в разі недосягнення сторонами домовленості щодо розірвання договору - за судовим рішенням на вимогу однієї із сторін.

Суд вважає за необхідне зазначити, що майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 ЦК України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 ЦК України).

При цьому, між сторонами у справі виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України), що регулюються актами цивільного законодавства України.

Суд констатує, що позивач і відповідач є господарюючими суб`єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.

Згідно частини 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Відповідно до статей 42, 44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик, особа має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утриматись від) таких дій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17, а також у постановах Верховного Суду від 13.11.2018 року у справі № 910/2376/18 та від 17 грудня 2019 року у справі № 916/547/19.

Отже, фактично суб`єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, приймає як сприятливі наслідки такої господарської діяльності, так і несприятливі, а тому, підписуючи договір, має здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як встановлено судом та зазначалось вище, сторонами умовами п. 10.1 погоджено строк дії Договору, який з урахуванням Додаткової угоди № 2 становить до 30.09.2023 року.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно положень частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд зазначає, що відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов`язання, останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов`язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов`язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі невідповідності виконання зобов`язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов`язання (аналогічна позиці викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.04.2019 року у справі 910/2693/18).

Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.12.2021 року у справі №905/2196/20 у разі, коли законом або умовами договору передбачено право сторони на односторонню відмову від договору, сторони вільні у виборі конкретних підстав такої відмови в межах, встановлених нормами законодавства чи умовами договору. Обрану стороною підставу для односторонньої відмови від договору і слід досліджувати під час розгляду справи судом. Так, у кожному випадку особа, яка бажає відмовитись від договору в односторонньому порядку на тій чи іншій підставі має довести фактичну наявність визначених в обраній підставі обставин для такої односторонньої відмови. З огляду на викладене судам необхідно в кожному конкретному випадку, виходити з встановлених обставин справи, досліджувати підстави, які стали підґрунтям для односторонньої відмови від договору, та обґрунтованість таких підстав з огляду на встановлені обставини справи.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина 3 статті 651 ЦК України).

За змістом п. 11.2 Договору останній може бути розірваний лише за згодою сторін, крім випадків, встановлених Договором та чинним законодавством України.

Згідно зі статтею 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Дана норма узгоджується з приписами частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з ч.3 ст.651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У ст.653 ЦК України визначені правові наслідки розірвання договору: зобов`язання сторін припиняються. з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 (провадження № 12-304гс18), здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

При виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд, відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, розірвання договору можна визначити як дію, направлену на припинення частково або повністю невиконаного договору і тим самим припинення виниклих на підставі договору зобов`язань на майбутнє. Сутність розірвання договору виражається відмовою від виконання його умов та від прийняття виконаних умов за цим договором, позаяк розірвання договору спричиняє повне припинення невиконаних зобов`язань сторін такого договору.

Тобто, за змістом вищезазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

Відповідний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/7981/17, від 18.11.2019 у справі №910/16750/18, від 14.07.2021 у справі №911/1442/19, від 21.06.2022 у справі №911/3276, від 16.09.2022 у справі №913/703/20.

Поряд із цим судом констатується, що позивач звернувся з даним позовом засобами поштового зв`язку 07.10.2023 року (згідно поштового конверту з відміткою поштового оператора), а саме після закінчення 30.09.2023 року строку дії спірного Договору поставки № НДІ-193/09т-21 від 05.11.2021 року (з урахуванням Додаткової угоди № 2 від 09.12.2022 року), та, окрім цього, як станом на час звернення до суду, так і на час розгляду справи по суті докази продовження строку дії такого Договору, зокрема, шляхом укладення відповідної додатково угоди, відсутні.

За таких обставин та зважаючи на те, що розірвано може бути лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився), наведене визначається судом підставою для відмови в задоволенні вимог позивача про розірвання Договору поставки №НДІ-193/09т-21 від 05.11.2021 року.

При цьому судом враховано, що оголошення воєнного стану в країні та економічні наслідки такої події в повному обсязі стосуються обох сторін спірного Договору, а тому при вирішенні питання стосовно можливості розірвання договору суди мають врахувати й інтереси відповідача задля збереження балансу інтересів сторін, дотримання принципу стабільності і здійсненності господарського договору, який за обставин підписання позивачем договору без зауважень та заперечень мав право розраховувати на відповідний кінцевий результат поставок і у відповідях на пропозиції позивача розірвати договір наполягав на збережені його чинності, зважаючи на нагальну потребу постачання предмету Договору.

В свою чергу, за умови встановлення судом за результатами розгляду спору відсутності підстав для розірвання Договору та задоволення відповідних позовних вимог позивача, обставини фактичного виконання сторонами умов правочину в частині своєчасності повідомлення позивачем покупця про обставини непереборної сили, а також змісту таких форс - мажорних обставин та причинно - наслідкового зв`язку їх з неможливістю виконання зобов`язань постачальником судом не досліджувались як такі, що не впливають на зміст рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до приписів ч.ч.1, 2, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні статті 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 25 листопада 2025 року.

Суддя А.М. Селівон