Рішення від 13.11.2025 по справі 910/7784/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.11.2025Справа № 910/7784/24

Господарський суд міста Києва в складі судді Привалова А.І., за участю секретаря судового засідання Ягельської А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження

справу № 910/7784/24

за позовом Львівської обласної ради

до 1) Міністерства юстиції України;

2) Львівської обласної державної адміністрації

3) Державного архіву Львівської області

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-2 - державного реєстратора Яворівської районної державної адміністрації Львівської області Мазяр Ірини Євгенівни;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-3 - державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Мельник Ілони Борисівни;

про скасування рішень про державну реєстрацію від 30.11.2023 та від 21.12.2023,

визнання незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1062/7 від 11.04.2024 "Про відмову у задоволенні скарги"

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача-1: Барановська А.М.;

від відповідача-2: Старий А.А.;

від відповідача-3: Хомик В.В.;

від третіх осіб: не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Львівська обласна рада (далі - позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до 1)Міністерства юстиції України (далі - відповідач 1), 2) Державного реєстратора Яворівського районної державної адміністрації Мазяр Ірина Євгенівна (далі - відповідач 2), 3)Державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Мельник Ілона Борисівна (далі - відповідач 3) про:

- cкасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Яворівської районної державної адміністрації Львівської області Мазяр Іриною Євгенівною, індексний номер 70465507 від 30.11.2023, яким було зареєстровано право власності (номер відомостей про речове право 52742872) Львівської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022562) на закінчений будівництвом об`єкт (будівлю), загальною площею 3738.9 кв. м. за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Буйка П. професора, будинок 4, та припинити право власності Львівської обласної державної адміністрації на закінчений будівництвом об`єкт (будівлю), загальною площею 3738.9 кв. м. за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Буйка П. професора, будинок 4;

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Мельник Ілоною Борисівною, індексний номер 70820910 від 21.12.2023, яким було зареєстровано право оперативного управління (номер запису про інше речове право 53045331) Державного архіву Львівської області (код ЄДРПОУ 03494505) на закінчений будівництвом об`єкт (будівлю), загальною площею 3738.9 кв. м. за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Буйка П. професора, будинок 4, та 11 припинити право оперативного управління Державного архіву Львівської області на закінчений будівництвом об`єкт (будівлю), загальною площею 3738.9 кв. м. за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Буйка П. професора, будинок 4.

- визнання незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України №1062/7 від 11.04.2024 "Про відмову у задоволенні скарги".

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що будівлі обласного державного архіву в тому числі будівля, загальною площею 3738,9 кв.м. розташована за адресою: м.Львів, вул. Професора П.Буйка, буд.4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого мана 2839212046060) були передані у комунальну власність Львівської обласної ради. При цьому, 30.11.2023 та 21.12.2023 державними реєстраторами прав на нерухоме майно Яворівської районної державної адміністрації Львівської області були прийняті рішення №70465507 та №70820910 щодо державної реєстрації права власності на об`єкт вказаного нерухомого майна. На думку позивача вказані рішення є незаконними, прийнятими з порушенням ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та підлягають скасуванню. Твердження Центральної колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації у висновку від 22.02.2024 є передчасним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2024 замінено первісного відповідача-2 - Державного реєстратора Яворівської районної державної адміністрації Львівської області Мазяр Ірину Євгенівну належним відповідачем-2 - Львівською обласною державною адміністрацією. Замінено первісного відповідача-3 - Державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Мельник Ілону Борисівну належним відповідачем-3 - Державним архівом Львівської області. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-2 - державного реєстратора Яворівської районної державної адміністрації Львівської області Мазяр Ірину Євгенівну. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-3 - державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Мельник Ілону Борисівну.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 у справі №910/7784/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025, у позові відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 22.07.2025 рішення Господарського суду міста Києва від 16.01.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 у справі № 910/7784/24 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

При цьому, підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд стало відсутність у матеріалах справи повного тексту судового рішення від 16.01.2025 у паперовій формі, підписаного суддею Ягічевою Н.І.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями справу № 910/7784/24 передано на розгляд судді Привалову А.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 прийнято справу № 910/7784/24 до провадження; ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 18.09.2025.

02.09.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника Львівської обласної державної адміністрації надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2025 відмовлено в задоволенні клопотання представника Львівської обласної державної адміністрації про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, оскільки клоптання подано без дотримання вимог ст. 197 ГПК України.

12.09.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника Львівської обласної державної адміністрації повторно надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Крім того, 12.09.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника Львівської обласної ради надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 задоволено заяви представників позивача та Львівської обласної державної адміністрації про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

16.09.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника Державного архіву Львівської області надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 заяву представника Державного архіву Львівської області про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду залишено без розгляду, у зв`язку з недотриманням строків на її подання.

18.09.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника Львівської обласної державної адміністрації надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Присутній у підготовчому засіданні 18.09.2025 представник позивача підтримав клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача-1 проти відкладення розгляду справи не заперечував.

Представники відповідача-2,3 та треті особи правом на участь у судовому засіданні не скористалися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2025 відкладено підготовче засідання у справі на 09.10.2025.

24.09.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника Державного архіву Львівської області надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2025 заяву представника Державного архіву Львівської області про розгляд справи в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.

Присутній у підготовчому засіданні 09.10.2025 представник позивача просив відкласти підготовче засідання у справі, оскільки між сторонами ведуться переговори щодо врегулювання спору мирним шляхом.

Представники відповідачів заперечили щодо відкладення розгляду справи, оскільки між сторонами відсутні будь-які преговори щодо врегулювання спору.

Заслухавши пояснення учасників справи, суд відмовив у задоволенні усного клопотання представника позивача щодо відкладення розгляду справи та постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.11.2025.

10.10.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника Львівської обласної ради надійшло клопотання про колегіальний розгляд справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.10.2025 клопотання Львівської обласної ради про колегіальний розгляд справи № 910/7784/24 залишено без розгляду.

13.11.2025 на адресу суду через систему «Електронний суд» від представника Львівської обласної ради надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки представник позивача не може взяти участь у судовому засіданні.

Присутні у підготовчому засіданні 13.11.2025 представники відповідачів-1,2,3 заперечили щодо задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи, оскільки позивач, як юридична особа, необмежений у кількості представників, які можуть представляти його інтереси, окрім того, причини, наведені позивачем у клопотання про відкладення розгляду справи, не є поважними.

Заслухавши думку учасників справи та дослідивши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд відмовив у його задоволення з наступних обставин.

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:

1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;

2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;

3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;

4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі:

1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки;

2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник;

4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.

Згідно з ч.ч.1, 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Одночасно, застосовуючи відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Подане позивачем клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю з`явитися у судове засідання через участь у засіданнях постійних комісій Львівської обласної ради, задоволенню не підлягає, оскільки вказана причина не може бути визнана судом поважною з огляду на відсутність будь-яких належних доказів на підтвердження цих обставин.

При цьому, чинне законодавство не обмежує кола осіб, які можуть здійснювати представництво юридичної особи в суді та зважаючи на те, що дата і час проведення судового засідання були завчасно узгоджені з представником позивача.

Приймаючи до уваги, що позивач, відповідачі та треті особи були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка в судове засідання представника позивача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Представники відповідачів під час розгляду справи по суті заперечили проти позовних вимог з посиланням на обставини, зазначені у відзивачх на позовну заяву, поданих під час попереднього розгляду справи по суті.

Представники третіх осіб правом на участь у судовому засіданні не скористалися. Будь-яких заяв, клопотань або письмових пояснень суду не подавали.

У судовому засіданні 13.11.2025, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

Пунктом 6 Указу Президії Верховної ради України "Про заборону діяльності Компартії України" від 26.08.1991 №1435-ХП передбачено Верховній Раді Кримської АРСР, відповідним місцевим Радам народних депутатів до закінчення розслідування прийняти майно (будинки, споруди, друкарні, транспортні засоби, іншу власність), що належить організаціям Компартії України, Указом Президії Верховної Ради України "Про заборону діяльності Компартії України" від 30.08.1991 №1468-ХІІ, відповідно до частини другої статті 7 та керуючись пунктом 6 статті 106 Конституції України, заборонено діяльність Компартії України.

На виконання вищевказаних указів Президії Верховної Ради України, виконавчим комітетом Львівської обласної ради народних депутатів було прийнято рішення від 27.08.1991 №453 "Про майно Львівського обкому Компартії України", яким передбачено:

1) приміщення та інше майно автогосподарства, складів та партархіву обкому КПУ передається в обласну комунальну власність за балансовою вартістю;

2) ліквідувати партархів Львівського обкому Компартії України. Передати документальний фонд та приміщення партархіву Державному архіву Львівської області.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначив, що будівлі обласного державного архіву в тому числі будівля, загальною площею 3738,9 кв.м. розташована за адресою: м.Львів, вул. Професора П.Буйка, буд.4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого мана 2839212046060) були передані у комунальну власність Львівської обласної ради. При цьому, 30.11.2023 та 21.12.2023 державними реєстраторами прав на нерухоме майно Яворівської районної державної адміністрації Львівської області були прийняті рішення №70465507 та №70820910 щодо державної реєстрації права власності на об`єкт вказаного нерухомого майна. На думку позивача вказані рішення є незаконним, прийнятим з порушенням Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та підлягають скасуванню. Твердження Центральної колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації у висновку від 22.02.2024 є передчасним.

Відповідачі, проти позову заперечують та вказують, що факт перебування спірної будівлі, як станом на сьогодні, так і до прийняття рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 27.08.1991 № 453 "Про майно Львівського обкому Компартії України", на балансі Державного архіву Львівської області не заперечується позивачем - Львівською обласною радою. Держана реєстрація спірного майна проведена у відповідності до вимог чинного законодавства.

При цьому, під час нового розгяду учасники справи не подавали суду будь-яких письмових пояснень і доказів по справі та свої правові позиції щодо спору не змінювали.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 2 рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 27.08.1991 №453 "Про майно Львівського обкому Компартії України" ліквідовано партархів Львівського обкому Компартії України та передано документальний фонд та приміщення партархіву Державному архіву Львівської області.

Факт перебування спірної будівлі як станом на сьогодні, так і до прийняття рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 27.08.1991 №453 "Про майно Львівського обкому Компартії України" на балансі Державного архіву Львівської області не заперечується Управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради.

Відповідно до Указу Президента від 14.04.1992 №252 "Про Положення про місцеву державну адміністрацію" видано розпорядження Представника Президента України у Львівській області від 07.05.1992 №31 "Про утворення Львівської обласної державної адміністрації та припинення діяльності виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів". У зв`язку із утворенням Львівської обласної державної адміністрації, припинено діяльності виконавчого комітету Львівської облавної ради народних депутатів утворено на його базі, його відділів, управлінь структурні підрозділи Львівської обласної державної адміністрації.

Львівська обласна державна адміністрація є правонаступником виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів.

Згідно із розпорядженням Львівської обласної ради народних депутатів від 22.07.1994 №84-р "Про припинення діяльності Львівської обласної державної адміністрації, секретаріату та інших підрозділів обласної Ради народних депутатів" припинивши діяльність Львівської обласної державної адміністрації і сформовано на її базі виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів.

На виконання Указу Президента України від 24.07.1995 №640/95 "Про обласні, Київські та Севастопольську міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації" утворено Львівську обласну державну адміністрацію, яка є правонаступником виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів. Державний архів Львівської області, якому відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 27.08.1991 №453 "Про майно Львівського обкому Компартії України" передано на баланс приміщення, є структурним підрозділом Львівської обласної держаної адміністрації, що передбачено в положенні про Державний архів Львівської області".

Відповідно до Довідки №1748 від 24.05.2016 ОКП ЛОР "БТІ та ЕО", станом на 29.12.2012 спірна будівля зареєстрована на праві власності за Львівським обкомом комуністичної партії України (партійний архів) згідно акту державної прийомки будинку від 29.11.1983 р., затвердженого рішенням Ленінського райвиконкому м.Львова за № 679 від 13.12.1983 та записано в реєстрову книгу відомчого фонду за реєстровим номером 9 від 17.04.1991р.

Відповідно до листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинських від 05.05.2023 № 02-13-02189 у якому зазначено, що в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності обліковується нерухоме державне майно, а саме будівля 3738,9 кв.м за місцезнаходженням: м. Львів, вул. П. Буйка, 4 перебуває на балансі Державного архіву Львівської області, а суб`єктом управління є Львівська обласна державна адміністрація.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що належним власником і розпорядником спірного майна є Львівська обласна державна адміністрація.

Отже, доводи позивача з приводу відсутності у Львівської обласної державної адміністрації повноважень щодо розпоряджання даною будівлею необґрунтовані.

Позивач у позовній заяві вказує, що Львівська обласна військова адміністрація зверталася до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради із заявами про державну реєстрацію речових прав на спірну будівлю за обласною державною адміністрацією.

04.10.2023 державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Тракало Оксаною Богданівною було прийнято рішення №69577432, та 02.11.2023 державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Мельник Ілоною Богданівною було прийнято рішення №70023508 про відмову у проведенні реєстраційних дій, оскільки подані документи Львівською обласною військовою адміністрацією не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, також зазначено, що подані документи не дають змоги встановити перехід права власності до заявника.

При цьому, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно здійснюється на підставі Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (надалі - Закон) та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 25 грудня 2015р. №1127 (надалі - Порядок №1127).

Частиною першою статті 27 Закону визначено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 44 Порядку №1127 для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 1 січня 2013 р., за відсутності документа, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності на такий об`єкт, подаються:

- технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

- витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо такого об`єкта (у разі державної реєстрації права державної власності);

- документ, що підтверджує факт перебування об`єкта нерухомого майна у комунальній власності, виданий відповідним органом місцевого самоврядування (у разі державної реєстрації права комунальної власності);

- документ, що підтверджує факт відсутності перебування об`єкта нерухомого майна у державній власності, виданий Фондом державного майна чи його регіональним відділенням (у разі державної реєстрації права комунальної власності).

Для проведення державної реєстрації речових прав було подано наступні документи:

- заява про державну реєстрацію №58238870 від 28.11.2023;

-довіреність Львівської обласної військової адміністрації №5/11-11917/0/2-23-32 від 22.11.2023;

- технічний паспорт (витяг з ЄДЕССБ) ТЮ №1:1950-2713-9559-5405, виданий 29.09.2023;

- витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності, №10-62-30648 виданий 23Л 1.2023 Фондом Державного України;

- документ, отриманий на запит державного реєстратора прав на нерухоме майно, №4830 виданий 27.11.2023 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки".

На підставі поданих вищезазначених документів державним реєстратором Мазяр Іриною Євгенівною у відповідності до вимог чинного законодавства проведену реєстрація права власності на вищезгаданий об`єкт нерухомого майна.

Щодо посилання позивача на пункт 1 рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 27.08.1991 №453 "Про майно Львівського обкому Компартії України" (надалі - Рішення №453), указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 №1468 "Про заборону діяльності Компартії України" та указу Президії Верховної Ради України від 26.08.1991 №91435 "Про тимчасове припинення діяльності Компартії України" та ухвали Львівської обласної ради народних депутатів від 04.06.1992 N9236, суд зазначає наступне.

Рішення №453 прийнято на підставі, зокрема, указу Президії Верховної Ради України від 26.08.1991 №1435 "Про тимчасове припинення діяльності Компартії України".

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 27.12.2001 визнано такими, що не відповідають Конституції України: - Указ Президії Верховної Ради України "Про тимчасове припинення діяльності Компартії України" від 26 серпня 1991 року № 1435-ХІІ 1435-12); Указ Президії Верховної Ради України "Про заборону діяльності Компартії України" від 30 серпня 1991 року № 1468-ХІІ (1468-12).

Так, ці Укази, які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим.

У рішенні Конституційного Суду України у справі №8-зп/1997 від 24.12.1997 зазначено, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Проте, відповідно до довідки Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 27.11.2023 №4830, право власності на будівлю, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. П. Буйка, 4, не реєструвалося.

Отже, після визнання неконституційним указу Президії Верховної Ради України "Про тимчасове припинення діяльності Компартії України", зазначене майно не може перейти в обласну комунальну власність.

З врахуванням наведеного, майно не було набуте Львівською обласною радою в передбаченому законом порядку, а отже, спірна будівля не перейшла в комунальну власність, а залишилася в державній.

Позивач також вказує, що відповідно до ухвали Львівської обласної ради народних депутатів від 04.06.1992 №236 "Про обласну комунальну власність" усі будівлі обласного державного архіву, в тому числі будівля, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. П. Буйка, 4 були визнані комунальною власністю.

Однак, матеріалами справи установлено, що в переліку будинків і споруд, які віднесені до комунальної власності передбачені в додатку до цієї ухвали відсутня спірна будівля.

Крім цього, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю", затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно територіальних одиниць (комунальної власності). Оскільки серед зазначено переліку державного майна, відсутні будівлі архіву, то такі залишилися у державній власності.

Господарським судом міста Києва у справі №55/196, за позовом заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Верховної Ради України та Міністерства освіти і науки України до Львівської обласної ради, було розглянуто питання про визнання недійсним пункту 2 додатку до ухвали Львівської обласної ради від 04.06.1992 №236 "Про обласну комунальну власність". Колегія суду прийшла до висновку про те, що пункт 2 додатку до ухвали Львівської обласної ради №236 від 04 червня 1992 року "Про обласну комунальну власність" в частині віднесення до обласної комунальної власності будинків №№1, 3, 5 по вул. Князя Романа у м. Львові не відповідає законодавчим актам та прийнятий з перевищенням наданих Львівській обласній раді повноважень, а тому підлягає визнанню недійсним".

Отже, рішенням суду також підтверджено, що спірна будівля залишилася у державній власності.

Крім того, позивач вказує, що згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №362224800 від 17.01.2024 на об`єкт площею 3738,9 кв.м за адресою: м. Львів, вул. П. Буйка, 4 - накладено арешт, реєстраційний номер обтяження 4396025, яке зареєстровано 24.01.2007 Першою львівською нотаріальною конторою, підстава постанова, б/н від 26.01.2001, ВДВС Галицького рай.упр.юст.

Згідно статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі державної реєстрації обтяжень речових прав на нерухоме майно, крім державної реєстрації іпотеки за наявності заборони відчуження, арешту.

Таким чином, наявність обтяжень на спірну будівлю не могло бути підставою щодо не здійснення реєстрації права власності за Львівською обласною державною адміністрацією.

Ураховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, рішення про державну реєстрацію Мазяр Ірини Євгенівною №70465507 від 30.11.2023 та рішення про державну реєстрацію Мельник Ілоною Борисівною , № 70820910 від 21.12.2023 про реєстрацію права власності на спірний об`єкт нерухомості за Львівською обласною державною адміністрацією прийняте без порушення ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" з дотриманням Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 та не підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України №1062/7 від 11.04.2024 "Про відмову у задоволенні скарги", суд зазначає наступне.

Згідно із пунктом 1 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 (далі - Положення № 228), Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство юстиції України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України.

Згідно з підпунктом 8310 пункту 4 Положення № 228 Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань розглядає відповідно до закону скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Мін`юсту та приймає обов`язкові до виконання рішення.

Пунктом 10 Положення № 228 визначено, що Мін`юст у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює організацію і контроль за їх виконанням.

Абзацом першим частини першої статті 37 Закону № 1952-ІУ встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Міністерство юстиції України розглядає, серед іншого, скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (пункт 1 частини другої статті 37 Закону № 1952-ІУ) .

Мін`юст здійсню є розгляд скарг у сфері державної реєстрації у межах компетенції, визначеної законом, зокрема, на предмет наявності (відсутності) порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора. Іншими словами, Міністерство юстиції України під час розгляду скарг перевіряє правильність оскаржуваних реєстраційних дій та не встановлює або спростовує (тобто, не може визнавати чи не визнавати) дійсність правочинів, які стали підставою для набуття чи припинення майнових прав, за винятком, якщо такі правочини є недійсними в силу закону (нікчемними).

Так, до Міністерства юстиції України надійшла скарга Львівської обласної ради від 25.01.2024, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 31.01.2024 за № СК-853-24 (далі - Скарга), на рішення від 30.11.2023 № 70465507 (далі - оскаржуване рішення-1) державного реєстратора Яворівської районної державної адміністрації Львівської області Мазяр Ірина Євгенівна (далі - державний реєстратор Мазяр І.Є.), від 21.12.2023 № 70820910 (далі - оскаржуване рішення-2) державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Львівсвкої області Мельник Ілони Борисівни (далі - державний реєстратор Мельник І.Б.) щодо будівлі, розташованої за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Буйка П. професора, буд. 4 (далі - будівля).

За результатами розгляду Скарги Центральною колегією Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції (далі - Колегія) прийнято висновок, яким рекомендовано відмовити у задоволенні скарги Львівської обласної ради від 25.01.2024, оскільки рішення від 30.11.2023 № 70465507 державного реєстратора Яворівської районної державної адміністрації Львівської області Мазяр Ірини Євгенівни, від 21.12.2023 № 70820910 державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Львівської області Мельник Ілони Борисівни відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав.

На підставі вказаного висновку Міністерством юстиції України прийнято наказ від 11.04.2024 № 1062/7 "Про відмову у задоволенні скарги", яким відмовлено у задоволенні скарги Львівської обласної ради від 25.01.2024, оскільки рішення від 30.11.2023 № 70465507 державного реєстратора Яворівської районної державної адміністрації Львівської області Мазяр Ірини Євгенівни, від 21.12.2023 № 70820910 державного реєстратора Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради Львівської області Мельник Ілони Борисівни відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав.

Відповідач-1 вказує, що колегією за результатами розгляду скарги встановлено наступне.

Скаржник просить анулювати оскаржувані рішення 1,2 зазначаючи, що ним встановлено, що в матеріалах Обласного комунального підприємства Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" наявне реєстраційне посвідчення від 17.04.1991 № 573 про реєстрацію будівлі на праві власності за "Львівським обкомом Комуністичної партії України (партійний архів)".

Скаржник зауважує, що Указом Президії Верховної Ради України "Про заборону діяльності Компартії України" від 30.08.1991 № 1468-ХІІ та Указом Президії Верховної Ради України "Про тимчасове припинення діяльності Компартії України" від 26.08.1991 № 1435-ХІІ передбачено Верховній Раді Кримської АРСР, обласним, міським, районним Радам народних депутатів прийняти майно (будинки, споруди, друкарні, транспортні засоби, іншу власність) відповідних партійних комітетів.

На виконання вищевказаних указів скаржником було прийнято рішення від 27.08.1991 № 453 "Про майно Львівського обкому Компартій України", яким передбачено приміщення та інше майно автогосподарства, складів та партархіву обкому КПУ передати в обласну комунальну власність за балансовою вартістю; ліквідувати партархів Львівського обкому Компартії України. Передати документальний фонд та приміщення партархіву Державному архіву Львівської області. Ухвалою Львівської обласної Ради народних депутатів № 236 від 04.06.1992 "Про обласну комунальну власність" було віднесено до комунальної власності Львівської облсної ради інші будівлі обласного державного архіву за адресою: м. Львів, вул. Підвальна, 13. Таким чином, усі будівлі обласного державного архіву, в тому числі будівля - були визнані комунальною власністю Львівської обласної ради.

Скаржник зазначає, що про проведення оскаржуваних реєстраційних дій йому стало відомо 01.12.2023, в момент формування працівником Управління майном спільної власності Львівської обласної ради Банерою Віталієм Ярославовичем з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) та Реєстру прав власності на нерухоме майн, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 01.12.2023 № 356648090. Обставин та доказів на їх підтвердження, які б спростовували такі доводи скаржника, Колегією не встановлено. Отже, строк, для подання скарги скаржником, не пропущений.

Після повідомлення заінтересованих осіб про розгляд скарги до Міністерства юстиції України надійшли клопотання про надіслання матеріалів скарги від державного реєстратора Мазяр І.Є. від 07.02.2024 № 4/20, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 07.02.2024 № СК-1038-24, відповідь на яке надано листом Міністерства юстиції України від 07.02.2024 № 20064/СК-1038-24/33.2.1, від Державного архіву Львівської області від 07.02.2024 № 32-34/0/2-24, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 07.02.2024 № СК-1039-24, відповідь на яке надано листом Міністерства юстиції України від 08.02.2024 № 20577/СК-1039-24/33.2.1; від Львівської обласної військової адміністрації від 07.02.2024 № 5/5-1478/0/2-24/1-2.1, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 07.02.2024 № СК-1046-24 та 08.02.2024 за № 26627-9-24, відповідь на які надано листом Міністерства юстиції України від 08.02.2024 № 20578/ СК-1046-24/33.2.1, від Львівської обласної ради від 12.02.202Р4 № 02-вих-214, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 19.02.2024 № СК-1220-24, відповідь на яке надано листом Міністерства юстиції України від 20.02.2024 № 27163/СК-1220- 24/33.2.1.

Пунктом 12 Порядку № 1128 передбачено, що заінтересовані особи мають право подавати письмові пояснення по суті скарги у сфері державної реєстрації, які обов`язково приймаються Колегією до розгляду.

Так, після призначення колегіального розгляду скарги до Міністерства юстиції України надійшли пояснення по суті скарги від Львівської обласної військової адміністрації від 12.02.2024 № 5/5-1643/0/2-24/1-2.1, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 13.02.2024 №М СК-1124-24, СК-1126-24 та додаткові пояснення від 15.02.2024 № 5/5-1792/0/2-24/1-2.1, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 15.02.2024 за №№ СК-1175-24, СК-1184-24 (далі - пояснення Львівської обласної військової адміністрації), від Державного архіву Львівської області від 12.02.2024 № 32-38/0/2-24, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 13.02.2024 за № СК-1123- 24 (далі - пояснення Державного архіву Львівської області), від державного реєстратора Мазяр І.Є. від 14.02.2024 № 5/20, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 14.02.2024 № СК-1160-24, додаткові пояснення від Львівської обласної ради від 22.02.2024 № 02-вих-277, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 22.02.2024 № СК-1267-24, які було долучено до матеріалів скарги та досліджено в ході колегіального розгляду.

Інших клопотань, заяв надіслано не було.

У поясненнях Львівської обласної військової державної адміністрації зазначено, зокрема, що пункт 1 рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради від 27.08.1991 № 453 "Про майно Львівського обкому Компартії України" є нереалізованим, що підтверджується довідкою Обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 27.11.2023 № 4830 (далі - довідка), оскільки право власності на будівлю не було зареєстровано.

Отже, будівля не була набута в передбаченому законом порядку та не перейшла в комунальну власність, а залишилася в державній. Крім того, інформовано, що Господарським судом міста Києва розглядалася справа № 55/196 за позовом заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Верховної Ради України, Міністерства освіти і науки України до Львівської обласної ради про визнання недійсним пункту 2 додатку до ухвали Львівської обласної Ради народних депутатів № 236 від 04.06.1992 "Про обласну комунальну власність". У цьому рішенні судом зазначено, зокрема, що пункт 2 додатку до вищевказаної ухвали в частині віднесення до обласної комунальної власності будинків №№ 1, 3, 5 по 5 вул. Князя Романа у м. Львові не відповідає законодавчим актам та прийнятий з перевищенням наданих Львівській обласній раді народних депутатів повноважень, а тому підлягає визнанню недійсним.

У поясненнях Державного архіву Львівської області зазначено, зокрема, що Указ Президії Верховної Ради України "Про заборону діяльності Компартії України" від 30.08.1991 № 1468-ХІІ та Указ Президії Верховної Ради України "Про тимчасове припинення діяльності Компартії України" від 26.08.1991 № 1435-ХІІ, на виконання яких скаржником було прийняте рішення від 27.08.1991 № 453 "Про майно Львівського обкому Компартії України", рішенням Конституційного суду України, 27Л2.2021 № 1-2/2001 № 453 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та втратили чинність з дня ухвалення зазначеного рішення При цьому, пунктом першим Указу Президії Верховної Ради Україйи "Про передачу - архівів Компартії України у підпорядкування Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України" від 27.08Л991 (1441-ХІІ) передано документи архівів Компартії України в підпорядкування Головному архівному управлінню при Кабінеті Міністрів України та його установам на місцях разом з приміщеннями, технологічним обладнанням та штатом працівників.

Згідно з відомостями Державного реєстру прав на підставі оскаржуваного рішення 1 державним реєстратором Мазяр І.Є. проведено державну реєстрацію права державної власності на будівлю за Львівською обласною державною адміністрацією, з відкриттям відповідного розділу у Державному реєстрі прав.

Для такої реєстрації заявником було подано, зокрема: - витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна від 23.11.2023 № 30648, у якому наявна інформація про будівлю; - відомості з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва від 28.11.2023, у яких наявна інформація про будівлю; - довідку, у якій зазначено, що згідно з матеріалами інвентаризаційної справи станом на 29.12.2012, право власності на будівлю в БТІ не реєструвалось.

На підставі оскаржуваного рішення-2 державним реєстратором Мельник І.Б. проведено державну реєстрацію іншого речового права (права оперативного управління) за Державним архівом Львівської області на підставі розпорядження Львівської обласної військової адміністрації "Про закріплення на праві оперативного управління державного майна", яким зобов`язано закріпити на праві оперативного управління за Державним архівом Львівської області майно, на балансі якого обліковується будівля.

Колегією встановлено, що оскаржуване рішення-1 та оскаржуване рішення-2 відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав, оскільки державна реєстрація права власності Львівської обласної державної адміністрації на будівлю, а також державна реєстрація права оперативного управління на неї за Державним архівом Львівської області проведена на підставі всіх необхідних для такої реєстрації документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття таких прав, і 5 державного реєстратора Мазяр І.Є. та державного реєстратора Мельник І.Б. під час прийняття таких рішень не було підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, відмови в державній реєстрації прав або зупинення державної реєстрації прав.

Пунктом 40 Порядку № 1127 встановлено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом, іншими законами України та Порядком № 1127, крім випадку, передбаченого абзацом другим цього пункту.

Частиною першою статті 27 Закону № 1952-ІУ (в редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваних рішень 1,2) визначено що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 44 Порядку № 1127 для державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об`єкт державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 01.01.2013, за відсутності документа, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності на такий об`єкт, подаються: 2) витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо такого об`єкта (у разі державної реєстрації права державної власності); 3) документ, що підтверджує факт перебування закінченого будівництвом об`єкта у комунальній власності, виданий відповідним органом місцевого самоврядування (у разі державної реєстрації права комунальної власності); 4) документ, що підтверджує факт відсутності перебування закінченого будівництвом об`єкта у державній власності, виданий Фондом державного майна чи його регіональним відділенням (у разі державної реєстрації права комунальної власності).

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться за наявності відомостей про такий об`єкт в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 10 Закону № 1952-ІУ, державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 18 Закону № 1952-ІУ до порядку проведення державної реєстрації прав з урахуванням особливостей, визначених Законом віднесено: перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав).

Частиною шостою статті 37 Закону № 1952-ІУ визначено, зокрема, що за результатами розгляду скарги на рішення у сфері державної реєстрації прав Міністерство юстиції України, приймає мотивоване рішень про відмову в задоволенні скарги (якщо оскаржувані рішення, дії або бездіяльність відповідають законодавству у сфері державної реєстрації прав).

Враховуючи вищевикладене, Міністерством юстиції України від 11.04.2024 №1062/7 прийнято наказ "Про відмову у задоволенні скарги", прийнятий за результатами розгляду скарги на дії державних реєстраторів.

Разом з тим, варто наголосити, що функцією державної реєстрації є лише офіційне підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речового права. Визнання права власності на нерухоме майно, яке не визнається або оспорюється іншими особами, є одним із способів захисту права на майно, передбачених статтею 392 Цивільного кодексу України, що реалізовується шляхом подання позову до особи, яка таке право не визнає чи оспорює. Визначений позивачем відповідач - Мін`юст не оспорює право власності Позивача чи іншої особи на спірний об`єкт нерухомого майна, а здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав і розглядає скарги на рішення, дії державних реєстраторів. подані особами, які не визнають або ж оспорюють набуття, зміну чи припинення речового права заявника.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду в ід 03.03.2021 у справі № 707/477/20.

Вищенаведене свідчить про те, що відповідач-1, приймаючи оскаржуваний наказ, здійснювало лише контролюючі функції у сфері державної реєстрації, зокрема, шляхом перевірки відповідності реєстраційних дій чинному законодавству.

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.

Відповідно до вимог частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тобто йдеться про врахування судами висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду, враховуючи статус Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Отже, під час розгляду даної справи, судом ураховані висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 03.09.2025 у справі № 910/2546/22 у подібних правовідносинах.

Так, Велика Палата Верховного Суду у згаданій вище постнові щодо оскарження до Мін`юсту рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації прав, зазначила у п. 9.1. - 9.11. наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 182 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Реєстру (пункт 1 частини першої статті 2 Закону; тут і далі, якщо не вказано інше, - у редакції, чинній на момент ухвалення Наказу).

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону).

Разом із цим Закон, крім визнання та підтвердження державою таких прав, також спрямований на їх захист.

Так, частиною першою статті 37 Закону передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Мін`юсту, його територіальних органів або до суду.

Згідно із частиною другою цієї ж статті Мін`юст розглядає скарги 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Мін`юсту.

За загальним правилом, захист порушених прав особи здійснюється у судовому порядку.

Крім судового розгляду справи, оскарження рішення, дії або бездіяльності державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав до Мін`юсту є додатковим механізмом захисту речових прав на нерухоме майно. Таке оскарження може бути оперативним механізмом захисту державою порушених помилковими діями та рішеннями державного реєстратора прав, однак не може підміняти собою судовий розгляд.

Мін`юст у межах своїх повноважень здійснює контроль у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно; оцінює помилковість дій та рішень державного реєстратора, однак не досліджує помилки або протиправні дії скаржника, інші аспекти захисту прав на нерухоме майно.

Тобто Мін`юст оцінює законність проведеної державним реєстратором адміністративної процедури, а не вирішує по суті спір. При розгляді скарги на рішення державного реєстратора Мін`юст не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема робити висновки про права сторін на майно.

Натомість вирішення спору про право (і забезпечення тим самим юридичної визначеності у правовідносинах між сторонами такого спору) належить до компетенції суду. Розглядаючи спори, пов`язані з реєстрацією речових прав на нерухоме майно, в судовому порядку, держава захищає порушене право та забезпечує правову визначеність [див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21 (пункти 76-82) та від 24.04.2024 у справі № 752/30324/21 (підпункти 6.18-6.21)].

Так, вирішуючи спір про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, суд насамперед повинен установити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного цивільного права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов (див. пункт 7.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19). Вирішення цього питання передує з`ясуванню, чи мало місце порушення, невизнання або оспорювання такого права чи інтересу, зокрема, внаслідок стверджуваних у позові порушень, допущених під час розгляду відповідної скарги та/або ухвалення наказу.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Порушеним правом слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні зазначених приписів суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

За таких обставин, саме на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, за висновком суду, позивач не довів належними, допустимими та вірогідними доказами порушення його прав відповідачами, оскільки, як установлено судом вище, спірна будівля ніколи не відносилася до комунальної власності Львівської обласної ради та весь час перебувала у державній власності, а відтак, рішення про її державну реєстрацію не порушють майнових прав позивача.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, актуальної судової практики та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Львівської обласної ради є недоведеними та задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано: 26.11.2025.

Суддя А.І. Привалов