Постанова від 13.11.2025 по справі 910/2975/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2025 р. Справа№ 910/2975/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Сотнікова С.В.

Отрюха Б.В.

за участю секретаря судового засідання Замай А.О.

у присутності представників сторін:

від кредитора: Корнійчук Я.П. за довіреністю (в режимі відеоконференції)

від боржника: Пустовіт О.Ю. згідно ордера

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року

у справі №910/2975/25 (суддя Яковенко А.В.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"

до Публічного акціонерного товариства "Аверс"

про відкриття провадження у справі про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року у справі №910/2975/25 відмовлено ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" у відкритті провадження у справі про банкрутство ПАТ "Аверс".

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року у справі №910/2975/25 та постановити нове рішення, яким задовольнити заяву ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" та відкрити провадження у справі про банкрутство ПАТ "Аверс", призначити арбітражного керуючого Комлика І.С. розпорядником майна боржника, визнати грошові вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" до ПАТ "Аверс" в сумі 16 144 109,24 грн., які підлягають задоволенню у четверту чергу, стягнути з ПАТ "Аверс" судові витрати.

Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.06.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Сотніков С.В., Отрюх Б.В.

Ухвалою суду від 18.06.2025 вищевказаною колегією суддів відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року у справі №910/2975/25, повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2975/25.

07.08.2025 року супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/2975/25/4683/25 від 05.08.2025 року витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Слід зазначити, що головуючий суддя Остапенко О.М. з 28.07.2025 року по 29.08.2025 року перебував у відпустці, а тому фактично справу передано головуючому судді 01.09.2025 року.

Ухвалою суду від 10.09.2025 вищевказаною колегію суддів апеляційну скаргу ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року у справі №910/2975/25 залишено без руху у зв`язку з неподанням доказів на підтвердження відправлення копії цієї скарги і доданих до неї документів арбітражному керуючому Комлику І.С., а також неподанням доказів сплати судового збору у розмірі 29 068,80 грн., з визначенням строку для усунення недоліків апеляційної скарги.

17.09.2025 через систему "Електронний суд", тобто у встановлений судом строк, скаржником на виконання вимог ухвали від 10.09.2025 року подано докази сплати судового збору у розмірі 29 068,80 грн. та докази на підтвердження відправлення копії цієї скарги і доданих до неї документів арбітражному керуючому Комлику І.С.

Ухвалою суду від 22.09.2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року у справі №910/2975/25, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 16.10.2025 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу ПАТ "Аверс" просить залишити її без задоволення , а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

13.10.2025 року через систему "Електронний суд" від представника ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" Корнійчук Я.П. надійшла заява про проведення судового засідання 13.11.2025 року та всіх наступних судових засідань в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів, за наслідками розгляду якої ухвалою суду від 14.10.2025 року у задоволенні поданої заяви було відмовлено.

У судовому засіданні 16.10.2025 року протокольною ухвалою оголошено перерву до 13.11.2025 року на підставі положень ст. 216 ГПК України.

29.10.2025 року через систему "Електронний суд" від представника ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" Корнійчук Я.П. надійшла заява про проведення судового засідання 13.11.2025 року та всіх наступних судових засідань в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів, за наслідками розгляду якої ухвалою суду від 03.11.2025 року подану заяву було задоволено.

До початку судового засідання від представника скаржника надійшли додаткові пояснення по справі.

Представник кредитора в судовому засіданні 13.11.2025 року в режимі відеоконференції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року у справі №910/2975/25 та постановити нове рішення, яким задовольнити заяву ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" та відкрити провадження у справі про банкрутство ПАТ "Аверс", призначити арбітражного керуючого Комлика І.С. розпорядником майна боржника, визнати грошові вимоги ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" до ПАТ "Аверс" в сумі 16 144 109,24 грн., які підлягають задоволенню у четверту чергу, стягнути з ПАТ "Аверс" судові витрати.

Представник боржника в судовому засіданні проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції - без змін.

13.11.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників учасників провадження у справі, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" слід відмовити, оскаржувану ухвалу суду першої інстанції у даній справі - змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції даної постанови, а в решті ухвалу суду - залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 11.03.2025 року ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про відкриття провадження у справі банкрутство ПАТ "Аверс" у зв`язку із нездатністю останнього погасити наявну у нього кредиторську заборгованість у сумі 16 144 109,24 грн.

На підтвердження своїх посилань, звертаючись до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ "Аверс", заявником подано до суду копії Договору про відкриття кредитної лінії №642 від 26.07.2012 року з додатками, рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2015 року по справі №910/21859/15, постанови Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 року по справі № 910/21859/16, Договору №81 про відступлення прав вимоги від 27.04.2020 року та витягу з Додатку №1 до нього, Договору №81/1 купівлі-продажу майнових прав від 27.04.2020 року та витягу з Додатку №1 до нього, ухвали Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 по справі № 910/21859/15, ухвали Господарського суду міста Києва від 13.01.2022 по справі № 910/21859/15 та ухвали Господарського суду міста Києва від 03.05.2022 по справі № 910/21859/15.

У поданому відзиві на заяву боржник заперечує безспірність вимог ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" та стверджує про те, що право вимагати погашення заборгованості за Кредитним договором має ТОВ "Вестер плюс", а не заявник, що свідчить про наявність у даній справі спору про право.

У додаткових поясненнях по справі боржником зазначено, що ПАТ "Аверс" є субпідрядником за виконанням державного контакту з державним замовником у сфері оборони. Наведені обставини, на переконання боржника, унеможливлюють відкриття відносно нього справи про банкрутство.

За наслідками розгляду заявлених вимог ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року у справі №910/2975/25 відмовлено ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" у відкритті провадження у справі про банкрутство ПАТ "Аверс".

Приймаючи оскаржувану ухвалу від 12.05.2025 року, суд першої інстанції з посиланням на п. 1-6 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення поданої ініціюючим кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ "Аверс", оскільки боржник є субпідрядником з виконання діючого контракту з державним замовником у сфері оборони, докази чого долучено до матеріалів справи.

ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" з даною ухвалою суду не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

За твердженням апелянта, місцевий господарський суд помилково застосував до боржника п. 1-6 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, оскільки останнім не надано жодних доказів на підтвердження того, що він є співвиконавцем державного контракту (договору) з оборонних закупівель у розумінні Закону України "Про оборонні закупівлі".

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваної ухвали колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування такої ухвали та відкриття провадження у справі про банкрутство з наведених у заяві мотивів, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 2 КУзПБ передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Відповідно до преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Суд наголошує, що процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства, а також недопущення доведення боржника до банкрутства.

Захист приватного інтересу, в свою чергу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів.

Отже, однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів.

Суд також зауважує, що провадження у справах про банкрутство характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного.

З огляду на положення процесуального закону, у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, обмежений принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство судовий контроль є невід`ємною складовою цього провадження.

Згідно з частиною 2 ст. 8 КУзПБ право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор.

Частинами першою, другою статті 34 КУзПБ унормовано, що заява про відкриття провадження у справі про банкрутство подається кредитором або боржником у письмовій формі та повинна містити зокрема, виклад обставин, що є підставою для звернення до суду; перелік документів, що додаються до заяви, а також відомості про розмір вимог із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті. До заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство додаються докази сплати судового збору, крім випадків, коли згідно із законом судовий збір не підлягає сплаті; довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником; докази авансування винагороди арбітражному керуючому трьох розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень; докази надсилання боржнику копії заяви і доданих до неї документів.

Наявність боргу при ініціюванні справи про банкрутство підтверджується доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором. Доказами на підтвердження наявності боргу можуть бути, зокрема, судові рішення, господарські правочини, первинні бухгалтерські документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. Такими доказами можуть бути, зокрема, банківські виписки, платіжні доручення, видаткові накладні, довідки, листи, протоколи, та будь-які інші докази, що доводять факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань.

За змістом частини першої статті 35 КУзПБ у разі відсутності підстав для відмови у прийнятті, залишення без руху або для повернення заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство господарський суд приймає заяву до розгляду, про що не пізніше п`яти днів з дня її надходження постановляє ухвалу, в якій, серед іншого, зазначається дата проведення підготовчого засідання суду. Також ухвалою про прийняття заяви про відкриття провадження у справі господарський суд має право вирішити питання про зобов`язання заявника, боржника та інших осіб надати суду додаткові відомості, необхідні для вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство регламентований статтею 39 КУзПБ.

Відповідно до частин 1-5 ст. 39 КУзПБ перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом. Неявка у підготовче засідання сторін та представника державного органу з питань банкрутства, а також відсутність відзиву боржника не перешкоджають проведенню засідання. У підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов`язані з розглядом справи. Якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов`язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов`язання та погасити заборгованість. У разі якщо до господарського суду до дня підготовчого засідання надійшло кілька заяв і одна з них прийнята судом до розгляду, інші ухвалою господарського суду приєднуються до матеріалів справи і розглядаються одночасно. У разі визнання вимог заявника необґрунтованими господарський суд оцінює обґрунтованість вимог інших заяв кредиторів, приєднаних до матеріалів справи, і вирішує питання про відкриття провадження у справі у порядку, передбаченому цією статтею. За результатами розгляду заяви про відкриття провадження у справі та відзиву боржника господарський суд постановляє ухвалу про: відкриття провадження у справі; відмову у відкритті провадження у справі.

Отже, завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є перевірка обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора на предмет (1) наявності між заявником і боржником грошового зобов`язання в розумінні абзацу 5 частини першої статті 1 КУзПБ; (2) встановлення наявності спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; (3) встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі.

Поряд з цим, у силу частини восьмої статті 39 КУзПБ в ухвалі про відкриття провадження у справі про банкрутство, серед іншого, зазначається про введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Згідно з частиною третьою статті 41 КУзПБ протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах; забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій; не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Таким чином, стадія відкриття провадження у справі про банкрутство має своїми наслідками не лише заходи процесуального характеру, а й майнового. При цьому, внаслідок введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, ухвала про відкриття провадження у справі про банкрутство поширюється на майнові відносини між боржником та невизначеним на момент винесення ухвали підготовчого засідання колом осіб - конкурсних кредиторів.

За таких обставин, обов`язком ініціюючого кредитора є надання суду достатніх належних доказів існування непогашеного грошового зобов`язання боржника перед кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство (постанова Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №904/3251/20).

Тож, важливим питанням при відкритті провадження у справі про банкрутство є питання обґрунтованості кредиторських вимог ініціюючого кредитора, за заявою якого відкривається провадження у справі.

Колегія суддів зазначає, що з моменту відкриття провадження у справі банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (аналогічний за змістом правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №918/420/16 та в низці постанов Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах про банкрутство).

Тому, з огляду на важливі правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які, крім заявника та боржника, стосуються невизначеного кола осіб - потенційних кредиторів боржника, ухваленню відповідного рішення суду має передувати системний аналіз обставин, пов`язаних із правовідносинами, з посиланням на які заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника, на підставі поданих доказів. Лише після з`ясування та перевірки таких обставин суд може встановити обґрунтованість вимог кредитора до боржника, а також наявність чи відсутність спору про право у цих правовідносинах, як передумови для відкриття провадження у справі (постанова Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №911/2042/20).

Отже, звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство по суті є реалізацією кредитором права на судовий захист власних майнових прав за відсутності належного виконання грошового зобов`язання боржником. У зв`язку з цим, кредитор повинен надати суду докази на підтвердження наявності у нього права, яке підлягає захисту, та навести обставини, що є підставою для звернення до суду.

При цьому, на господарський суд покладається обов`язок перевірки обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора та з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, що, враховуючи принцип дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів, має здійснюватися судом незалежно від погодження боржником із заявленими вимогами чи, навпаки, пасивної процесуальної поведінки боржника у вигляді неподання ним відзиву на заяву про відкриття відповідного провадження.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі №911/2043/20.

Разом з тим, використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданої заяви з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника і відкриття на підставі такої заборгованості провадження у справі про банкрутство. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство.

Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог. Така правова позиція викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.09.2021 року у справі №910/866/20, від 27.05.2021 у справі №924/556/20, від 07.10.2020 року у справі №914/2404/19, від 11.02.2020 у справі №904/8484/16, від 07.08.2019 року у справі №922/1014/18.

При цьому суд апеляційної інстанції зауважує, що фактом невиконання боржником зобов`язання перед кредитором не може бути будь-яка заборгованість, а лише та заборгованість, яка є дійсно безспірною та очевидною для всіх учасників справи та суду, тобто не викликає розумного сумніву в її наявності.

Таким чином, для належного відкриття провадження у справі про банкрутство за заявою кредитора, суд має ретельно перевірити заяву ініціюючого кредитора та додані до неї документи на предмет відповідності вимогам Кодексу України з процедур банкрутства та інших нормативно-правових актів з метою встановлення на підставі належних та допустимих доказів наявності заборгованості боржника та неможливості виконання боржником грошових зобов`язань і постановити таку ухвалу про відкриття провадження у справі про банкрутство, яка має бути обґрунтованою та мотивованою, де будуть встановлені всі ознаки неплатоспроможності боржника.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 03.10.2023 року по справі №913/101/23 наголосив, що при вирішенні питання про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника пріоритетним (порівняно з питанням щодо обґрунтованості заявлених кредитором грошових вимог до боржника та визначення їх розміру) є дотримання законодавчих обмежень/заборон на відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, які є чинними на дату розгляду та вирішення судом відповідного питання.

Так, абзацом 9 пункту 1-6 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ установлено, що тимчасово, під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, а також протягом шести місяців після його припинення чи скасування господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі про банкрутство за заявою кредитора, якщо боржник до проведення підготовчого засідання доведе господарському суду, що він внесений до електронного реєстру учасників відбору та виконавців державних контрактів (договорів) та має діючий контракт з державними замовниками у сфері оборони або вимоги кредитора (кредиторів) не задоволені внаслідок збройної агресії проти України, у тому числі через перебування єдиного майнового комплексу боржника на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій.

Як зазначає боржник, відповідно до Наказу Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України (надалі також - Мінстратегпром) 26.12.2024 №192 (зареєстровано в Мін`юсті від 01.01.2025 за №5/43411) "Про затвердження Критеріїв, за якими здійснюється визначення Міністерством з питань стратегічних галузей промисловості України підприємств, установ і організацій у сфері оборонно-промислового комплексу, промисловості, авіабудівній галузі та у сфері космічної діяльності такими, що мають важливе значення для національної економіки" затверджено Критерії, за якими здійснюється визначення Мінстратегпром підприємств, установ і організацій у сфері оборонно-промислового комплексу, промисловості, авіабудівній галузі та у сфері космічної діяльності такими, що мають важливе значення для національної економіки (далі - Критерії).

Наказом Мінстратегпром "Про підтвердження ТОВ "КБСП" статусу важливого для національної економіки у сфері оборонно-промислового комплексу та критично важливого для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу" від 24.02.2025 року №342-КВ (далі - Наказ), підтверджено відповідність ТОВ "Конструкторське Бюро Північна Слобожанщина" критерію визначеному в пп. 1 п. 2 Критеріїв (п.1 Наказу).

За приписами п.п. 1 п. 2 Критеріїв ТОВ "Конструкторське Бюро Північна Слобожанщина" є таким, що має важливе значення для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період у сфері оборонно-промислового комплексу та відповідає критерія вказаного пункту, до яких зокрема належить перебування підприємства у процесі виконання державного контракту (договору), укладеного ним з державним замовником у сфері оборони, або залучення підприємства на підставі договорів, зокрема зовнішньоекономічних договорів (контрактів), до виконання такого державного контракту (договору); або договору щодо виробництва товарів оборонного призначення, зокрема озброєння, військової і спеціальної техніки, боєприпасів, їх складових частин, за рахунок коштів інших позабюджетних джерел, не заборонених законодавством України, у тому числі коштів благодійної допомоги, якщо поставка зазначених у цьому абзаці товарів оборонного призначення відбувається до військових частин Збройних Сил України та інших військових формувань; або договору щодо виконання робіт оборонного призначення, укладеного з підприємством (установою, організацією), включеним до електронного реєстру учасників відбору та виконавців державних контрактів (договорів), яке є головним виконавцем завдань або заходів, передбачених державними цільовими програмами реформування та розвитку оборонно- промислового комплексу, розроблення, освоєння і впровадження нових технологій, нарощування наявних виробничих потужностей для виготовлення продукції оборонного призначення.

Обсяг виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг оборонного призначення, зазначених в абзацах другому, четвертому, шостому цього підпункту, становить понад 50 відсотків від загального обсягу виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг підприємства за останній звітний період.

Кабінет Міністрів України у пункті 2 постанови від 03.03.2021 №363 "Питання оборонних закупівель" визначив державними замовниками у сфері оборони: Міністерство внутрішніх справ, Міністерство економіки, Міністерство оборони, Міністерство юстиції, Державну службу з надзвичайних ситуацій, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Державне космічне агентство, Адміністрацію Державної прикордонної служби, Адміністрацію Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Управління державної охорони, Національне антикорупційне бюро, Національну гвардію, Національну поліцію, Державну спеціальну службу транспорту, Державне бюро розслідувань, Державну судову адміністрацію, Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості.

20.03.2025 року між ПАТ "Аверс" (далі також - Постачальник) та ТОВ "Конструкторське Бюро Північна Слобожанщина" (далі також - ТОВ "КБСП", Покупець) укладено договір поставки №20-03/2025А (далі - Договір поставки).

За змістом п. 1.1. Договору поставки Постачальник зобов`язується постачати (передати у власність Покупця) товар, самостійно або через служби доставки, якщо в специфікаціях (додатках) до нього не обумовлено інше, а Покупець зобов`язується прийняти даний товар та оплатити його вартість на умовах та в порядку, передбаченими даним договором.

Відповідно до п. 1.2. Договору поставки, поставка товару за цим договором здійснюється для виконання Покупцем державного контракту №174-1160 від 20.03.2025, укладеного Покупцем з Департаментом забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Згідно п. 14.8 Договору поставки, цей договір набирає чинності з дати підписання обома сторонами та діє до 31.12.2025 року.

Таким чином, на переконання боржника, з яким погодився місцевий господарський суд в оскаржуваній ухвалі, визначена в абзаці 9 пункту 1-6 розділу "Перехідні та прикінцеві положення" КУзПБ конструкція "має діючий контракт з державними замовниками у сфері оборони" поширюється не лише на виконавців, що безпосередньо уклали державний контракт (договір) з державним замовником, але також і на субпідрядників, яким є ПАТ "Аверс".

У якості доказів на підтвердження своєї позиції та зазначених вище обставин боржником надано суду копію Наказу МІНСТРАТЕГПРОМ від 24.02.2025 №342-КВ та копію Договору поставки №20-03/2025А від 20.03.2025.

Однак, за висновками суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд помилково визнав наявними підстави для застосування до боржника спеціальних положень пункту 1-6 розділу "Перехідні та прикінцеві положення" КУзПБ, що вбачається з наступного.

У п. 27 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №920/971/23 від 07.03.2024 визначено: "Виходячи з аналізу абзацу 9 пункту 1-6 розділу "Перехідні та прикінцеві положення" КУзПБ, Верховний Суд вважає слушними доводи Скаржників про те, що для застосування вказаної норми у період дії воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення чи скасування необхідним є встановлення факту внесення боржника до Реєстру та факту наявності діючого контракту з державними замовниками у сфері оборони. При чому обов`язок доказування наведених обставин покладено на боржника.".

Тобто для застосування даних положень, необхідне одночасне поєднання двох складових:

- внесення боржника до електронного реєстру учасників відбору та виконавців державних контрактів (договорів);

- боржник має діючий контракт з державними замовниками у сфері оборони.

Особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони тощо врегульовано Законом України "Про оборонні закупівлі", яким у пункті 17 статті 1 визначено державний контракт (договір) як угоду, укладену у письмовій формі державним замовником від імені держави з виконавцем відповідно до затверджених планів закупівель товарів, робіт і послуг оборонного призначення.

Згідно з пунктом 10 статті 1 зазначеного Закону державні замовники у сфері оборони (далі - державні замовники) - це визначені Кабінетом Міністрів України центральні органи виконавчої влади, інші державні органи, військові формування, утворені відповідно до законів України.

Кабінет Міністрів України у пункті 2 постанови від 03.03.2021 року №363 "Питання оборонних закупівель" визначив державними замовниками у сфері оборони: Міністерство внутрішніх справ, Міністерство економіки, Міністерство оборони, Міністерство юстиції, Державну службу з надзвичайних ситуацій, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Державне космічне агентство, Адміністрацію Державної прикордонної служби, Адміністрацію Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Управління державної охорони, Національне антикорупційне бюро, Національну гвардію, Національну поліцію, Державну спеціальну службу транспорту, Державне бюро розслідувань, Державну судову адміністрацію, Міністерство з питань стратегічних галузей промисловості.

Виконавцем державного контракту (договору) з оборонних закупівель є суб`єкт господарювання незалежно від організаційно-правової форми та форми власності або іноземний суб`єкт господарювання (інша іноземна юридична особа) чи об`єднання юридичних осіб, з якими укладено державний контракт (договір) за результатами проведення закупівель, визначених цим Законом (пункт 2 статті 1 Закону України "Про оборонні закупівлі").

Водночас співвиконавцями/субпідрядниками є суб`єкти господарювання незалежно від їх форми власності, іноземні суб`єкти господарювання, які залучаються виконавцями державних контрактів (договорів) на підставі договорів, у тому числі зовнішньоекономічних договорів (контрактів), до виконання укладених із державним замовником державних контрактів (договорів) (пункт 28 статті 1 Закону України "Про оборонні закупівлі").

В свою чергу, субпідрядний договір - різновид договору підряду і до нього застосовуються як загальні норми цивільного законодавства про договір, так і загальні положення про підряд, що містяться в гл. 61 ЦК України.

Субпідрядний договір, як вид підряду, має особливості і його умови повинні бути узгоджені з положеннями підрядного договору, для виконання якого залучається субпідрядник, насамперед стосовно підготовки фронту робіт субпідряднику і термінів виконання окремих робіт.

При цьому, судова колегія наголошує, що наданий ПАТ "Аверс" на підтвердження своїх заперечень Договір поставки не є Договором субпідряду.

Так, відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

В свою чергу, в силу приписів ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов`язаний одержати спеціальний дозвіл.

Відповідно до положень ст. 33 Закону України "Про оборонні закупівлі" субпідряд як спосіб залучення співвиконавців може застосовуватися для закупівлі робіт або послуг у разі, якщо державний замовник у тендерній документації визначив можливість залучення субпідрядника або якщо учасник торгів у своїй тендерній пропозиції повідомив державного замовника про необхідність залучення субпідрядника.

У разі якщо учасник торгів у своїй тендерній пропозиції повідомив державного замовника про необхідність залучення субпідрядника, державний замовник має право вимагати від учасника визначення частки державного контракту (договору), яку він має намір передати третім особам на умовах субпідряду, пропозиції щодо кандидатур субпідрядників, а також предмета договорів субпідряду, для виконання яких вони пропонуються, та повідомлення його про будь-яку зміну кола субпідрядників протягом строку виконання державного контракту (договору). Відповідальність за невиконання або неналежне виконання договору субпідряду перед державним замовником несе виконавець державного контракту (договору).

Водночас державний замовник має право визначати в тендерній документації обов`язок переможця торгів щодо залучення до виконання державного контракту (договору) субпідрядників.

З викладеного вбачається, що залучення співвиконавців для виконання державного контракту (договору) з оборонних закупівель у розумінні Закону України "Про оборонні закупівлі" є переданням частки відповідного державного контракту (договору) співвиконавцю, кандидатура якого, обсяги та предмет такої передачі тощо погоджується з державним замовником на його вимогу. Більш того, державний виконавець може зобов`язати виконавця передати частку державного контракту (договору) третім особам як співвиконавцям.

Отже, хоча виконавець і співвиконавець державного контракту (договору) з оборонних закупівель мають неоднаковий статус і обсяг відповідальності перед державним замовником, однак кожен із них має для виконання відповідну частку державного контракту (договору). І саме належне та своєчасне виконання усіх часток державного контракту (договору) в сукупності має гарантовано забезпечити потреби безпеки і оборони задля відсічі збройної агресії та відвернення загроз національній безпеці, незалежності України, її територіальній цілісності і недоторканості тощо.

З огляду на викладене, визначена в абзаці 9 пункту 1-6 розділу "Перехідні та прикінцеві положення" КУзПБ конструкція "має діючий контракт з державними замовниками у сфері оборони" поширюється не лише на виконавців, що безпосередньо уклали державний контракт (договір) з державним замовником, але також і на співвиконавців, яким передано частку такого державного контракту (договору) у передбаченому ст. 33 Закону України "Про оборонні закупівлі" порядку.

Вказуючи на необхідність такої складової як наявність діючого контракту з державним замовником у сфері оборони, законодавець не обмежив статус, в якому відповідний суб`єкт господарювання залучений до виконання такого контракту - виконавець або ж співвиконавець.

В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, боржником не надано належних доказів, що підтверджують:

- внесення ПАТ "Аверс" до електронного реєстру учасників відбору та виконавців державних контрактів (договорів);

- внесення ТОВ "Конструкторське Бюро Північна Слобожанщина" до електронного реєстру учасників відбору та виконавців державних контрактів (договорів);

- факт укладання державного контракту №174-1160 від 20.03.2025 року між ТОВ "Конструкторське Бюро Північна Слобожанщина" та Департаментом забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

- укладання між ТОВ "Конструкторське Бюро Північна Слобожанщина" та ПАТ "Аверс" договір субпідряду у розумінні Закону України "Про оборонні закупівлі".

Відповідно до статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч вимог ГПК України, боржником не доведено, що він є співвиконавцем державного контракту (договору) з оборонних закупівель у розумінні Закону України "Про оборонні закупівлі" та внесений до електронного реєстру учасників відбору та виконавців державних контрактів (договорів), що свідчить про відсутність в даному випадку підстав для застосування до боржника положень абз. 9 п. 1-6 розділу "Перехідні та прикінцеві положення" КУзПБ.

Господарський суд міста Києва наведених вище фактичних обставин справи, які встановлені судом апеляційної інстанції, не врахував, чим допустив неповне їх дослідження та невірне застосування норм матеріального права, що в свою чергу призвело до ухвалення помилкового рішення про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство саме з підстав наявності законодавчих обмежень/заборон на відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ "Аверс".

Оскільки апеляційним судом не встановлено згаданих вище обмежень чи заборон, для правильного вирішення справи слід дослідити та розглянути питання обґрунтованості заявлених кредитором грошових вимог до боржника та визначення їх розміру.

Так, у даній справі №910/2975/25 ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" ініціювало питання відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ "Аверс" з підстав наявності у боржника заборгованості за кредитним договором, яку останній неспроможний погасити.

Вирішуючи питання обґрунтованості заявлених вимог та, як наслідок, наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі, колегією суддів встановлено, що 26.07.2012 між ПАТ "Український професійний банк" (надалі - Банк) та ПАТ "Аверс" (надалі - Позичальник) укладено Договір про відкриття кредитної лінії №642 зі змінами, за яким банк відкрив позичальнику відкличну кредитну лінію в межах суми 15 000 000,00 грн. терміном до 25.07.2014 року зі сплатою 24 % річних.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником своїх зобов`язань за вказаним Договором банк звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, за наслідками розгляду якого рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2015 року у справі №910/21859/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 року, позов задоволено частково та присуджено до стягнення з ПАТ "Аверс" на користь ПАТ "Український професійний банк" 15000000,00 грн. заборгованості по строковому кредиту, 246575,34 грн. заборгованості по строкових процентах, 897534,24 грн. заборгованості по простроченим процентам.

08.02.2016 року Господарським судом міста Києва видано наказ про примусове виконання рішення від 02.12.2015 року по справі №910/21859/15.

27.04.2020 року між ПАТ "Український професійний банк" та ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" було укладено Договір №81/1 купівлі-продажу майнових прав за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, Мурською Н.В. та зареєстровано в реєстрі за №6198, за умовами якого до ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" перейшли усі права ПАТ "Український професійний банк" в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав за Кредитним договором №642 від 26.07.2012 року, який був укладений між Банком та ПАТ "Аверс".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2021 року по справі №910/21859/15 задоволено заяву ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" про заміну сторони її правонаступником та замінено позивача (стягувача) ПАТ "Український професійний банк" на правонаступника - ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.01.2022 року поновлено стягувачу строк на пред`явлення Наказу Господарського суду №910/21859/15 від 08.02.2016 року, а також замінено стягувача ПАТ "Український професійний Банк" на правонаступника ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" у наказі Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 у справі №910/21859/15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.05.2022 року у справі №910/21859/15 задоволено заяву ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" та видано дублікат наказу Господарського суду міста Києва від 08.02.2016 року у справі №910/21859/15.

Таким чином, за твердженнями кредитора, у боржника - ПАТ "Аверс" наявна непогашена заборгованість у сумі 16 144 109,24 грн., що підтверджена судовим рішенням.

Водночас, з цього приводу судова колегія вважає за необхідне зазначити, що підставою для відмови у відкритті провадження у справі за положеннями ч.6 ст.39 КУзПБ, зокрема є те, що вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження.

Установлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є обов`язковою умовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Протилежне матиме наслідком відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство.

Тож, ураховуючи положення ст.ст. 13, 73, 74 ГПК України щодо порядку розподілу між сторонами тягаря доказування у господарському процесі, обов`язком ініціюючого кредитора є надання суду достатніх належних доказів існування непогашеного грошового зобов`язання боржника перед кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство.

У свою чергу спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.

Отже, під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права, який є суттю суперечності, конфлікту, протиборства сторін.

Тому, вирішуючи питання чи свідчить вимога кредитора (кредиторів) про наявність спору про право, слід враховувати, що спір про право виникає з матеріальних правовідносин і характеризується наявністю розбіжностей (суперечностей) між суб`єктами правовідносин з приводу їх прав та обов`язків та неможливістю їх здійснення без усунення перешкод в судовому порядку. Спір про право може мати місце також у випадку, коли на шляху здійснення особою права виникають перешкоди, які можуть бути усунуті за допомогою суду.

Таким чином, спір про право пов`язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також не доведенням суб`єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права.

Здійснюючи розгляд спорів про право, суд встановлює наявність чи відсутність певних обставин (юридичних фактів). За відсутності цих елементів не може бути спору про право.

Юридичні факти - це певні життєві обставини, з якими норми права пов`язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Якщо у підготовчому засіданні буде з`ясовано, що між ініціюючим кредитором та боржником існують суперечки з приводу їх прав та обов`язків, що вочевидь ставить під сумнів вимогу кредитора, і їх вирішення можливе виключно шляхом встановлення об`єктивної істини, що, у свою чергу, покладає на суд обов`язок вжити всіх визначених законом заходів до всебічного, повного та об`єктивного з`ясування дійсних прав і обов`язків сторін, у тому числі із застосуванням інституту доказів і доказування, що притаманно саме для справ позовного провадження, господарський суд відмовляє у відкриті провадження у справі про банкрутство. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2025 у справі № 910/9477/24.

Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмету) зобов`язання, підстав виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо.

Методом встановлення таких фактів є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора з питань, що зазначені вище. Водночас, відсутність будь-яких заперечень боржника з приводу зазначеної вимоги кредитора може свідчити про її визнання, а відтак, і про відсутність спору між сторонами про право (висновок, викладений Верховним Судом у постановах від 13.08.2020 у справі №910/4658/20, від 03.09.2020 у справі №910/4658/20, від 16.09.2020 у справі №911/593/20, від 15.06.2021 у справі №904/3074/20, від 15.10.2020 у справі №922/1174/20).

Більш того, суд зауважує, що про наявність спору про право може свідчити як наявність поданого позову до відкриття провадження у справі про банкрутство, так і інші юридичні факти, які дозволяють зробити обґрунтований висновок про наявність суперечностей (розбіжностей) у складі вимог кредитора, про наявність спору про право між ініціюючим кредитором і боржником (п. 72 постанови Верховного Суду від 26.01.2023 у справі №917/1268/21).

Водночас, сам по собі момент звернення із позовом (предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора), зокрема, після подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство (за умови, що це звернення мало місце до дати проведення підготовчого засідання у справі про банкрутство), не має остаточно-визначального характеру, оскільки на існування цього спору можуть вказувати також інші фактори та докази, зокрема: - характер та зміст заперечень боржника проти вимог про відкриття провадження у справі про банкрутство (заперечення факту виникнення та існування боргу у конкретних правовідносинах або факту виникнення цих правовідносин, або особи кредитора тощо); - хронологія обставин та фактів, що передували виникненню спору - правовідносини та обставини, якщо вони мали місце до ініціювання справи про банкрутство боржника (листування між сторонами із запереченням боржником боргу, заявленого кредитором у заяві про відкриття провадження у справі про банкрутство), обставини та підстави виникнення цього боргу, набуття кредитором відповідних прав тощо.

Правова позиція аналогічного змісту викладена Верховним Судом у постанові від 16.11.2023 у справі №910/2423/23.

Як вбачається з відзиву боржника та доданих до матеріалів справи доказів, 28.05.2015 між ПАТ "УПБ" та ТОВ "ФК "Аурум фінанс" укладено Договір про відступлення права вимоги за Договором про відкриття кредитної лінії №642 від 26.07.2012, відповідно до якого право грошової вимоги, що виникло згідно Договору про відкриття кредитної лінії №642 від 26.07.2012, перейшло від ПАТ "УПБ" до ТОВ "ФК "Аурум фінанс".

За умовами даного Договору банком було відступлено право вимоги на стягнення заборгованості з ПАТ "АВЕРС" в розмірі 15 305 753,43 грн., плата за відступлення вимоги сторонами визначена у розмірі 750 000,00 грн.

02.07.2015 року між ТОВ "ФК "Аурум фінанс" та ТОВ "Компанія з управління активами "Практика" укладено Договір про відступлення права вимоги, відповідно до якого право вимоги за Кредитним договором №642 від 26.07.2012 року набуло ТОВ "Компанія з управління активами "Практика".

Враховуючи, що Договір відступлення права вимоги від 28.05.2015 укладений ПАТ "УПБ" з порушенням Постанови Правління НБУ №293/БТ від 30.04.2015 без дозволу Національного банку України, Банк даною угодою відмовився від своїх майнових прав за край низькою ціною і на невигідних для себе умовах, оплата за договором відбулася не через кореспондентський рахунок, відкритий в національному банку України, тому з урахуванням положень ст. 215 Цивільного кодексу України такий договір є недійсним, як такий що укладений юридичною особою, яка не мала права його вчиняти без отримання відповідного дозволу Національного банку України.

Отже, рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2015 у справі №910/21859/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2016, встановлена недійсність договорів про відступлення права вимоги.

Однак, як зазначає боржник, для набуття повного обсягу прав ПАТ "УПБ" мав витребувати права вимоги за Кредитним договором від останнього його набувача, яким станом на 2016 рік було ТОВ "КУА "Практика".

Згідно із частинами другою - третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною першою статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майнові права є різновидом майна та мають спільний режим правового регулювання з іншими його видами, зокрема такими, як речі, гроші тощо. Отже, зазначені вище правові норми, які регулюють відносини повернення або витребування майна, також поширюють свою дію на відносини повернення або витребування майнових прав.

Якщо майно (майнове право) було відчужено власником за недійсним (нікчемним) правочином, то він може повернути це майно в порядку реституції, передбаченому частиною першою статті 216 ЦК України, лише у випадку, якщо воно продовжує перебувати у володінні особи, яка придбала його за таким правочином. У разі якщо таке майно (майнове право) було в подальшому відчужено іншій особі, яка не є стороною недійсного (нікчемного) правочину, то власник може витребувати це майно лише в порядку, передбаченому статтями 387, 388 ЦК України. Якщо таке майно (майнове право) не підлягає витребуванню відповідно до статті 388 ЦК України, то добросовісний набувач відповідно до статті 330 цього Кодексу набуває право власності на нього. (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2024 року у справі №21/5005/2686/2012).

Разом з тим, боржником зазначено, що матеріали справи не містять доказів витребування у ТОВ "Компанія управління активами "Практика" права вимоги згідно Кредитного договору №642 на користь первісного кредитора ПАТ "УПБ".

Крім того, ТОВ "КУА "Практика" відступило вищевказані права вимоги на користь ТОВ "Вестер плюс" на підставі Договору відступлення права вимоги від 15.02.2017 року.

При цьому, ТОВ "Вестер плюс" 16.01.2025 року, тобто ще до дня звернення ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" з відповідною заявою у справі №910/2975/25, звернулось до ПАТ "Аверс" з вимогою про погашення заборгованості за Кредитним договором №642.

Тобто, як вказує боржник, станом на 08.04.2025 року (дата подання відзиву на заяву) права вимоги згідно Кредитного договору №642 перебувають у власності ТОВ "Вестер плюс", тому право вимагати погашення заборгованості за Кредитним договором має лише ТОВ "Вестер плюс", а не ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста".

В подальшому, 24.04.2025 року, через підсистему Електронний суд на адресу ПАТ "Аверс" надійшов позов ТОВ "Вестер плюс" до ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", третя особа ПАТ "Аверс" про визнання права вимоги за договором та визнання відсутнім права вимоги за договором, який подано до Господарського суду міста Києва, внаслідок чого ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2025 року відкрито провадження у справі №910/3027/24(910/5136/25) та призначено підготовче засідання.

Відповідно до обставин та вимог вказаної позовної заяви, ТОВ "Вестер плюс" вважає себе особою, якій належить право вимоги за кредитним договором №642, та просить суд визнати за собою право вимоги за вказаним кредитним договором та визнати відсутнім такого права вимоги у ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста".

Таким чином за наслідком розгляду справи №910/3027/24(910/5136/25), який тривав на дату проведення як підготовчого засідання, так і засідання суду апеляційної інстанції, судом буде вирішено спір про належність права вимоги за кредитним договором №642 та встановлено особу, якій таке право належить.

Відповідно до ч. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

На переконання боржника, неврахування судом вказаних обставин може мати наслідком визнання кредиторських вимог ініціюючого кредитора, а також вимог інших кредиторів, які ґрунтуються на аналогічних підставах (вимоги повернення заборгованості за Кредитними договором №642), тобто призвести до подвійного стягнення, що є порушенням прав боржника.

Отже, зі змісту відзиву боржника на заяву ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" з доданими до нього документами вбачається, що заявлені грошові вимоги кредитора в даному випадку носять спірний характер, оскільки заперечуються боржником з підстав заперечення особи кредитора.

Тобто, боржник ґрунтовно заперечує та не визнає факт безспірності його заборгованості перед ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста".

Отже, надані боржником та наявні у справі докази викликають розумний сумнів в наявності безспірності вимог безпосередньо ініціюючого кредитора.

За вказаних обставин, апеляційним судом з`ясовано та матеріалами справи підтверджується, що на дату проведення підготовчого засідання суду першої інстанції між ініціюючим кредитором та боржником існують суперечки з приводу їх прав та обов`язків, в тому числі щодо особи кредитора, що є предметом розгляду у справі №910/3027/24(910/5136/25).

Разом з тим, оскільки в силу приписів чинного спеціального законодавства господарський суд, на розгляді якого перебуває заява про відкриття провадження у справі про банкрутство, не розглядає спір по суті (спір щодо кредиторських вимог, які стали підставою для подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство), а вищенаведені суперечки та розбіжності щодо наявності чи відсутності заборгованості боржника за Кредитними договором №642 перед заявником чи перед іншою особою розглядаються у справі №910/3027/24(910/5136/25) за правилами позовного провадження із застосуванням усього інструментарію, характерного такому провадженню, то вимоги кредитора в даному випадку не є безспірними та свідчать про наявність спору про право, що у відповідності до ч. 6 ст. 39 КУзПБ є самостійною підставою для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство боржника.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права і неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, які б були підставою для скасування оскаржуваної ухвали з прийняттям нового рішення про відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ "Аверс", не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Інші доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвалу місцевого господарського суду про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення не вбачається.

Водночас, як було зазначено вище, місцевим господарським судом було помилково відмовлено у відкритті провадження у справі про банкрутство ПАТ "Аверс" саме з підстав наявності законодавчих обмежень/заборон на відкриття провадження у справі про банкрутство ПАТ "Аверс".

Втім, оскільки вказані порушення Господарського суду міста Києва, з рештою, не призвели до прийняття неправильного судового рішення про відсутність підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, судова колегія дійшла висновку змінити мотивувальну частину оскаржуваної ухвали згідно ст.277 ГПК України і викласти її в редакції, наведеній у даній постанові.

Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги ТОВ "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" та скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року у даній справі, то судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст.129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 273, 275, 277, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року у справі №910/2975/25 залишити без задоволення.

2.Ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року у справі №910/2975/25 змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції даної постанови.

3.В решті ухвалу Господарського суду міста Києва від 12.05.2025 року у справі №910/2975/25 залишити без змін.

4.Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

5.Справу повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 26.11.2025 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді С.В. Сотніков

Б.В. Отрюх