Постанова

від 24.01.2008 по справі 9/399/07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

9/399/07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 24 січня 2008 р.                                                                                    № 9/399/07  

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:

головуючого:Першикова Є.В.,

суддів:Данилової Т.Б.,

Ходаківської І.П.,

розглянула

касаційну скаргу

товариства з обмеженою відповідальністю "Шлях" (далі Товариство)

на рішеннягосподарського суду Запорізької області

від26.09.07

у справі№ 9/399/07

господарського судуЗапорізької області

за позовомТовариства

дослужби автомобільних доріг у Запорізькій області (далі Служба)

простягнення 2 032 048,00 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:не з'явились;

- відповідача:Ткач Д.М. (за дов. № 15/70 від 23.01.08).

Ухвалою від 19.11.07 Вищого господарського суду України касаційна скарга Товариства № 32 від 22.10.07 була прийнята до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 10.01.08. У зв'язку з неявкою представника Товариства у судове засідання, ухвалою від 10.01.08 Вищого господарського суду України розгляд справи було відкладено на 24.01.08

Вказані ухвали суду були направлені сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про її неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

На день розгляду справи у судовому засіданні 24.01.08 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило. У судове засідання 24.01.08 представник Товариства не з'явився.

Враховуючи, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення розгляду справи на інші строки, а від Товариства повідомлень щодо неможливості участі у судовому засіданні 24.01.08 до колегії суддів Вищого господарського суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи за участі представника Служби. Про вказані обставини представника Служби було повідомлено на початку судового засідання 24.01.08. Відводів складу колегії суддів не заявлено.

За згодою представника Служби, відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 24.01.08 було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського суду України.

Рішенням від 26.09.07 господарського суду Запорізької області (суддя Нечипуренко О.М.) позовні вимоги Товариства задоволено частково.

Службу зобов'язано сплатити роботи, виконані Товариством по контракту № 7 від 14.06.99 у сумі 638 115,00 грн.

Зі Служба на користь Товариства стягнуто 6 380,63 грн. державного мита та 37,05 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні іншої частини позовних вимог Товариству відмовлено.

Рішення господарського суду мотивовано тим, що на виконання рішення господарського суду Запорізької області по справі № 7/136 Служба прийняла за актами форми КБ-2в та КБ-3 частину капітально відремонтованої дороги Михайлівка –Пришиб протяжністю 3 км. Роботи були виконані Товариством. Зазначеним рішенням суд зобов'язав Службу прийняти роботи, виконані Товариством по контракту № 7 від 14.06.00.

З рішенням від 26.09.07 не погоджується Товариство, яке звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

В обґрунтування своїх вимог заявник в касаційній скарзі посилається на те, що частково визнані судом вимоги щодо зобов'язання Служби сплатити

638 115,00 тис.грн. за умовами контракту № 7 від 14.06.99 (далі Контракт) і Додаткової угоди № 2ДУ-7М від 03.03.04 (далі Угода) не обґрунтовані у зв'язку з тим, що судом не було враховано інфляційне подорожчання.

Скаржник також вважає, що судом першої інстанції не було надано правової оцінки п. 3.2 Контракту та п. 2 Угоди щодо обсягів робіт і оплати з урахуванням інфляційного подорожчання.

На думку скаржника, суд першої інстанції також не врахував вимоги

ст.ст. 526, 837 Цивільного кодексу України, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язаний на свій ризик виконати роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу, а тому зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв діловому обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторони, суддю-доповідача по справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судовою інстанцією на підставі матеріалів справи, на виконання рішення від 27.06.03 господарського суду Запорізької області по справі № 7/136 за позовом Товариства до Служби про виконання зобов'язано по контракту від 14.06.00 на виконання рішення судом видано наказ від 08.07.03.

На підставі вказаного наказу зобов'язано Служба прийняти роботи, виконані Товариством по контракту №7 від 14.06.00 шляхом підписання форми № КБ-2в та № КБ -3 до 17.07.03. В разі не підписання до вказаної дати ,форми № КБ-2в та № КБ -3 вступає в силу редакція представлена Товариством.

Вказані форми свідчили про виконанні роботи по капітальному автодороги В. Белозерка –Михайлівка до автодороги М-26 дільниці Михайлівка - Пришиб .

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що спір по справі №9/399/07 господарського суду Запорізької області за позовом Товариства до Служби про стягнення 2 032 048 грн., пов'язаний з невиконанням зобов'язань по контракту від 14.06.99 № 7, а у справі № 7/136 за позовом Товариства до Служби про виконання зобов'язано по контракту № 7 від 14.06.00 та на виконання рішення судом було видано наказ від 08.07.03.

У відповідності до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України підставою для звільнення від доказування є, зокрема, факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, що не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Оскільки описова, мотивувальна та резолютивна частина рішення по справі № 7/136 містить аналіз доказів по контракту за 2000 рік, а не 1999 рік, то судова інстанція безпідставно звільнила сторони від доказування виконання вимог контракту № 7 від 14.06.99.

Колегія суддів Вищого господарського суду України також вважає, що судовою інстанціє при розгляді справи № 9/399/07 безпідставно зроблено висновок, що виданий наказ на виконання рішення по справі № 7/136 є обов'язковим для виконання, оскільки по вказаній справі розглянуто правовідносини сторін по контракту за 2000 рік,а не за 1999 рік.

Також, враховується, що у п. 3.1 контракту № 7 від 14.07.99 сторони передбачили, що договірна сума робіт, які доручені для виконання Товариству, складає –1 972 000 грн., а яка сума і обов'язки були визначенні в контракті за 2000 рік судом правової оцінки не надано та не здійснено визначення предмету спору щодо правовідносин, які склалися по різним договорам.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судовою інстанцією не надано належної правової оцінки щодо визначення вартості виконаних робіт на підставі Додаткової угоди № 2ДУ-7М від 03.03.04 щодо ураховано інфляційних процесів при виконанні умов Угоди.

Також судом першої інстанції не надано правової оцінки п. 2 Угоди щодо обсягів робіт і оплатити з урахуванням інфляції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що п. 2 Додаткової угоди № 2 ДУ-7М від 03.03.04 передбачає порядок виконання рішення господарського суду Запорізької області від 27.06.03 по справі 7/136 про прийняття робіт, виконаних Підрядником в 1999 році і включених в план фінансування в 2004 році з врахуванням інфляційного подорожчання за контрактом 1999 року, а не 2000 року, а тому розрахунки суду щодо суми заборгованості здійснені без належного аналізу правових відносин які виникли між учасниками судового процесу.

На виконання п. 2 Додаткової угоди № 2 ДУ-7М від 03.03.04 Службою у березні, квітні, червні, липні і вересні 2004 року були прийняті обсяги робіт та здійснено їх оплату Товариству частково, тобто в межах суми включеної в план фінансування в 2004 році з урахуванням інфляційного подорожчання.

Матеріали справи свідчать, що у 2004 році було прийнято виконаних робіт Товариством у 1999 році загальним обсягом, згідно з типовими формами

КБ № 2в, улаштування дорожнього покриття у розмірі 32 807 кв.м. на суму

1 237 979 грн., але цим обставинам також не надана правова оцінка.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно ст.ст. 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, договір є підставою для виникнення зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що, як свідчить правовий аналіз спірних правовідносин, спірні відносини між сторонами за своєю правовою природою є договором підряду.

До зобов'язань, що виникають та існують на підставі договору підряду застосовуються відповідні положення гл. 61 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За змістом ст.ст. 224, 225, 226 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбачених цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Виходячи зі змісту ст. ст. 546, 548, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що розглядаючи справу по суті попередні судові інстанції не врахували положення ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

При цьому без належної уваги та правової оцінки з боку суду першої інстанцій залишилися такі обставини, як ступінь виконання зобов'язань за договором кожною зі сторін, а також причинний зв'язок між фактом невиконання кожною із сторін зобов'язань за Договором та понесеними збитками в результаті його неналежного виконання. Належне з'ясування та оцінка судом цієї та інших обставин, які мають істотне значення, є необхідними для правильного вирішення даного спору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що попередня судова інстанція при винесенні рішення по суті спору наведеним правовим положенням юридичного аналізу в контексті спірних правовідносин надано не було, в той час, як у даному випадку необхідно було керуватися вказаними нормами в комплексі.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що спір розглянуто судами першої інстанції без дослідження в повному обсязі обставин справи та норм чинного законодавства, що є порушенням принципу всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності та призвело до прийняття рішення з помилковим застосуванням норм права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також і питання, які стосуються оцінки доказів. Колегія суддів Вищого господарського суду України наголошує, що оцінка доказів, не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у п. 1 Постанови від 29.12.76 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення, ухвалене у справі, підлягає скасуванню, а справа –направленню на новий розгляд до господарського суду Запорізької області.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Шлях"

№ 32 від 22.10.07 задовольнити.

Рішення від 26.09.07 господарського суду Запорізької області у справі

№ 9/399/07 господарського суду Запорізької області скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Запорізької області у іншому складі суду.

Головуючий Є.Першиков

судді:Т.Данилова

І.Ходаківська