Постанова від 24.11.2025 по справі 754/1551/24

Справа № 754/1551/24 суддя в І-й інстанції Скляренко У.В.

Провадження № 33/824/5102/2025 суддя в ІІ-й інстанції Фінагеєв В.О.

Категорія: ч. 3 ст. 130 КУпАП

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

24 листопада 2025 року м. Київ

Суддя Київського апеляційного суду Фінагеєв В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Деснянського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024 року у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , за ч. 3 ст. 130 КУпАП, -

В С Т А Н О В И В:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення від 19 січня 2024 року серії ААД № 531537, вбачається, що 19 січня 2024 року о 23 годині 40 хвилин по вулиці Милославській, 2-А в м. Києві, водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки «ВАЗ 2115» без д.н.з., з ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп`яніння, у встановленому законом порядкуводій відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 3 ст. 130 КУпАП.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000,00 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 10 років, та з конфіскацією транспортного засобу, який є у приватній власності правопорушника. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 605,60 грн.

Ухвалюючи оскаржувану постанову, місцевий суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову місцевого суду скасувати та закрити провадження у справі за відсутністю в його діях складу правопорушення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказує, що зміст суті адміністративного правопорушення у протоколі про адміністративне правопорушення не відповідає диспозиції ч. 3 ст.130 КУпАП, а відповідає диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП. Суддя місцевого суду мала при підготовці матеріалів до розгляду повернути протокол про адміністративне правопорушення на доопрацювання до Управління патрульної поліції в м. Києві або закрити справу за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Натомість суддя, перебравши на себе функції обвинувача, безпідставно притягнула ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 130 КУпАП, при цьому, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя. У матеріалах справи відсутній акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, який мав бути складений поліцейським на підтвердження виявлених ознак алкогольного сп`яніння, що є грубим порушенням вимог до Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції затвердженої Наказом МВС, МОЗ 09 листопада 2015 року № 1452/735. Як вбачається з відеозапису з нагрудного відеореєстратора поліцейського, даних про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом та порушив правила дорожнього руху, зазначений носій не містить. Крім того, поліцейський не застосовував превентивних заходів, направлених на зупинку транспортного засобу, не роз`яснював ОСОБА_1 його прав. В матеріалах справи відсутній оригінал відеозапису з нагрудної камери, а лише міститься DVD диск, що є копією відеозапису, тобто відсутнє джерело походження відеозапису, а тому, зазначений диск не може бути взятий до уваги як належний доказ. Не долучено до справи працівниками поліції свідоцтва, що стосуються технічного приладу «відеокамери», які дають можливості встановити той факт, що відеозапис на камеру у відношенні ОСОБА_1 було проведено спеціальним технічним засобом, який входить до вичерпного переліку технічних засобів, що використовуються в підрозділах поліції для виявлення та фіксування порушень правил дорожнього руху. Таким чином, місцевий суд не об`єктивно розглянув справу, не звернув увагу на порушення, допущені під час складання протоколу.

Також, ОСОБА_1 просить суд поновити строк на апеляційне оскарження постанови місцевого суду та вказує, що не був належним чином повідомлений про дату та час судових засідань. У період з 14 вересня 2022 року по теперішній час він перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 . 19 вересня 2025 року ОСОБА_1 прибув у короткострокову відпустку до м. Києва та через сайт Судової влади України дізнався про притягнення його 29 лютого 2024 року до адміністративної відповідальності Деснянським районним судом міста Києва за ч. 3 ст.130 КУпАП. Цього ж дня ОСОБА_1 звернувся за наданням правової допомоги до адвоката Хуторненка І.М., з яким уклав Договір про надання правової допомоги № 19/03/09-25 від 19 вересня 2025 року. 23 вересня 2025 року адвокат Хуторненко І.В. ознайомився з матеріалами справи. За відсутністю у матеріалах справи відомостей про вручення судових повісток та оскаржуваної постанови, строк на апеляційне оскарження слід поновити.

Апеляційний суд вважає обґрунтованими доводи ОСОБА_1 щодо поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження постанови Деснянського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024 року з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.

Судом встановлено, що розгляд справи відбувся за відсутності ОСОБА_1 . В матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення останнього про час та дату розгляду справи.

У матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_1 копії оскаржуваної постанови. З матеріалів справи вбачається, що захисник ОСОБА_1 адвокат Хуторненко І.М., копію постанови від 29 лютого 2024 року отримав 23 вересня 2025 року, а апеляційну скаргу подано 30 вересня 2025 року.

За таких обставин, право особи на апеляційне оскарження судового рішення про ухвалення якого вона не знала, має бути забезпечене шляхом поновлення пропущеного з поважних причин строку.

Заслухавши пояснення захисника ОСОБА_1 , адвоката Хуторненка І.М., перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 3 статті 130 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за дії, передбачені частиною першої цієї статті, вчиненні особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 531537, 19 січня 2024 року о 23 годині 40 хвилин по вулиці Милославській, 2-А в м. Києві, водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки «ВАЗ 2115» без д.н.з., з ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп`яніння, у встановленому законом порядкуводій відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ч. 3 ст. 130 КУпАП.

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції захисник ОСОБА_1 , адвокат Хуторненко І.М.пояснив, що ОСОБА_1 не керував транспортним засобом 19 січня 2024 року о 23 год. 40 хв. та не здійснював функцію водія. Поліцейський не застосовував превентивних заходів направлених на зупинку транспортного засобу, що чітко вбачається з відеозапису нагрудної відеокамери поліцейського.

З наданого суду відеозапису вбачається, що він розпочинається з прибуття працівників поліції на автомобільну заправку на якій перебувало багато військовослужбовців та інших працівників поліції. Після прибуття, працівник поліції підійшов до ОСОБА_1 , який стояв біля заправки та запитав чи його це автівка і чи він нею керував. ОСОБА_1 відповів, що автівка не його і він нею не керував. Після цього поліцейський розпочав розмову з людиною у військовій формі з маскою на обличчі, який стверджував, що ОСОБА_1 керував автомобілем, тікав від іншого автомобіля і що ці події зафіксовані на відеокамери автозаправки.

За таких обставин окремому з`ясуванню з обґрунтуванням належними доказами підлягає обставина «керування» ОСОБА_1 транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння та відмова останнього після такого керування пройти огляд на стан сп`яніння, що є обовязковою складовою об`єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до п. 1.10 Правил, водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Відповідно до п. 2.5 Правил - водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 130 КУпАП дії, передбачені частиною першої цієї статті, вчиненні особою, яка двічі протягом року піддавалася адміністративному стягненню за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за відмову від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

З системного тлумачення вказаних норм закону, можна зробити висновок, що суб`єктом вчинення вказаного правопорушення може бути лише водій, щодо якого встановлено, що він керував транспортним засобом з ознаками, які дають підстав вважати, що він перебуває в стані сп`яніння, але при цьому на вимогу працівника поліції відмовляється пройти такий огляд.

При цьому статус водія, в розумінні п. 1.10 Правил, особа має виключно під час керування транспортним засобом. Зазначений статус втрачається після закінчення керування, та залишення автомобіля.

У разі, якщо на момент завершення керування особою транспортним засобом він не був зупинений працівниками поліції і у зв`язку з цим останні не виявляли у нього ознак сп`яніння, чи будь-яким іншими належними доказами у справі не було встановлено, що він покинув місце водія в стані алкогольного сп`яніння чи з ознаками, які б давали підстави вважати, що він під час керування перебував в стані сп`яніння, особа перестає бути водієм, який зобов`язаний пройти огляд на стан сп`яніння.

Досліджені апеляційним судом відеозаписи із нагрудної бодікамери поліцейських не містять будь-яких даних на підтвердження обставин, зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення, а саме, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом. Відео не містить фіксування зазначених обставин.

За приписами ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Оскільки у відповідності до приписів ст. 254 КУпАП складання протоколу про адміністративне правопорушення передбачено виключно у випадку його вчинення, уповноважена посадова особа на момент складання протоколу повинна мати в своєму розпорядженні належні та допустимі докази, визначені ст. 251 КУпАП, які беззаперечно доводять вину особи у вчиненні правопорушення.

Складаючи протокол про адміністративне правопорушення, працівник поліції зазначених норм закону не дотримався та не звернув уваги, що жодного доказу керування ОСОБА_1 транспортним засобом матеріали справи не містять.

Встановивши, що ОСОБА_1 заперечує факт керування транспортним засобом з самого початку розмови, поліцейський в порушення вимог ч. 2 ст. 251 КУпАП не відібрав пояснення та не ідентифікував особу в військовій формі, яка в розмові з ним стверджувала, що ОСОБА_1 керував автомобілем.

Усвідомлюючи, що зазначена особа вказує на докази вини ОСОБА_1 , а саме, що факт керування зафіксовано на відеокамери, що розміщені на автомобільній заправці, поліцейський зазначених записів не вилучив та до матеріалів справи не долучив.

Відповідно до вимог ст. 252 КУпАП Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

З огляду на відсутність доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом та заперечення останнім зазначеної обставини, обвинувачення особи, що притягується до адміністративної відповідальності, по суті ґрунтується виключно на твердженнях поліцейського, який виклав їх в протоколі про адміністративне правопорушення.

При цьому місцевий суд не врахував, що протокол про адміністративне правопорушення є лише способом фіксації встановлених поліцейським обставин та наданої діям особи, що притягується до адміністративної відповідальності кваліфікації, у відповідності до конкретної норми КУпАП.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду сформульованим у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19, про те, що факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи в ДТП. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб`єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.

ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що обов`язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до скоєння порушення.

В рішенні «Коробов проти України» від 21.07.2011 ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджуються зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в ст. 62 Конституції України.

Така позиція Конституційного Суду України відповідає правовим позиції ЄСПЛ.

У рішенні «Маліга проти Франції» від 23 вересня 1998 року, ЄСПЛ визначив кримінально-правовий зміст адміністративного правопорушення, за яке передбачена санкція у виді позбавлення права керування транспортним засобом.

Також у рішенні ЄСПЛ «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10 лютого 1995 року зазначено, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширша, ніж це передбачають: презумпція невинності обов`язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.

Відповідно ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції є нормами прямої дії, а згідно ч. 2 ст. 62 Основного Закону усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.

Конституційний Суд України також зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК від 26.02.2019 № 1-р/2019.

Зазначене узгоджується і з правовою позицією ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey). Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Отже, суд першої інстанції не дотримався вимог ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, дійшов необґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП (п. 2.5 ПДР України) та, знівелювавши принцип презумпції невинуватості, не послався на жоден доказ, який підтверджує факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом.

Постанова місцевого суду не містить аналізу доказів та встановлених на їх підставі обставин, які б надавали суду підстави стверджувати про наявність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять доказів, що підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні даного правопорушення, на що обґрунтовано посилається останній в своїй апеляційній скарзі.

За таких обставин постанова місцевого суду підлягає скасуванню, а провадження закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Деснянського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Деснянського районного суду м. Києва від 29 лютого 2024 року скасувати.

Провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, тобто у зв`язку з відсутністю складу правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 27 листопада 2025 року.

Суддя В.О. Фінагеєв