Постанова

від 22.01.2008 по справі 14/399-07

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

14/399-07

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2008 року                                                                                   Справа № 14/399-07  

      Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого                    Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів:             Джихур О.В., Лисенко О.М.

при секретарі: Геворгян Е.М.

за участю представників сторін:  

позивача –Сіразієв Мінгаз Міннахметович, директор з юридичних та корпоративних питань, довіреність № б/н  від 21.01.08;

відповідача –Бразалук Л.В., дов. № 28 від 06.06.2007р., юрисконсульт;  

розглянувши у відкритому судовому засіданні          апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Дніпровський металургійний комбінат ім..Дзержинського” м.Дніпродзержинськ

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2007 року                                    

у справі № 14/399-07                             

за позовом  закритого акціонерного товариства “СП Індустрія-Сервіс” , м.Київ

до відкритого акціонерного товариства “Дніпровський металургійний комбінат ім..Дзержинського”, м.Дніпродзержинськ

про  стягнення 32 400 грн. 00 коп.  

          За згодою представників сторін, присутніх в судовому засіданні, було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).            

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2007р. (суддя Панна С.П.) по справі № 14/399-07 за позовом закритого акціонерного товариства “СП Індустрія-Сервіс” , м.Київ (далі –ЗАТ “СП Індустрія-Сервіс”) до відкритого акціонерного товариства “Дніпровський металургійний комбінат ім..Дзержинського”, м.Дніпродзержинськ (далі –ВАТ “Дніпровський металургійний комбінат ім..Дзержинського”) про стягнення 32 400 грн. 00 коп. позов було задоволено повністю та з відповідача на користь позивача було стягнено 32 400 грн. 00 коп. боргу, 324 грн. витрат по держмиту, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Рішення господарського суду Дніпропетровської області мотивовано фактом неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань по повній та своєчасній оплаті вартості поставленої продукції; в якості норм матеріального права господарський суд послався на ст.ст.264, 267, 525, 526, 599 ЦК України, ч.1 ст.193 Господарського кодексу України.

          Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням його оскаржує в апеляційному порядку відповідач по справі –ВАТ “Дніпровський металургійний комбінат ім..Дзержинського” м.Дніпродзержинськ, посилається на невідповідність висновків, викладених в рішенні господарського суду, матеріалам, обставинам справи, на порушення господарським судом норм матеріального права, на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, зокрема:

          - господарським судом не дано належної правової оцінки факту не укладення між сторонами договору № 61/21-2414-02 від 01.11.2001р., чим порушено вимоги ст..153 ЦК УРСР, оскільки до договору було оформлено протокол розбіжностей;

          - факт поставки продукції за накладною від 23.05.2002р. № РН-000004 не доведена належними доказами;  в накладній не зазначено номер та дату довіреності, проставлений підпис невідомої особи в прийманні продукції, довіреність видання на отримання товару в м.Києві;

          - заборгованість в сумі 32 400 грн. не доведена належними доказами;

          - господарським судом порушено вимоги ст..264 ЦК України, ст..79 ЦК УРСР, оскільки позивач не був позбавлений права звернення до господарського суду за захистом свого порушеного права.

          У відзиві на апеляційну скаргу позивач по справі –ЗАТ “СП Індустрія-Сервіс” м.Київ –проти її задоволення заперечує, посилається на відповідність оскаржуваного рішення вимогам закону, матеріалам, обставинам справи.

          Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

          01.11.2001р. між ВАТ “Дніпровський металургійний комбінат ім..Дзержинського” м.Дніпродзержинськ (відповідач по справі, скаржник, “замовник” за договором) та ЗАТ “СП Індустрія-Сервіс” м.Київ (“постачальник” за договором, позивач по справі) уклали договір № 61/21-2414-02, відповідно до умов якого “постачальник” зобов'язується поставити, а “замовник” прийняти та оплатити продукції в кількості та асортименті згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (а.с.7-11).

          Розділом 3 договору від 01.11.2001р. сторони передбачили, що “постачальник” поставляє продукцію на умовах: СРТ –склад ДМК, згідно правил Інкотермс-90; датою поставки є дата відмітки у залізничній накладній станції відправлення або при відправці автотранспортом –дата виписки товарної накладної; поставлений товар вважається зданим та прийнятим  “замовником” згідно даних транспортних документів – по кількості, по якості –згідно сертифікату якості; строки поставки –протягом 90 днів з моменту передоплати в обсязі 40%.

Розділом 4 договору встановлено, що розрахунки за поставлену продукцію здійснюються в національній валюті України, поетапно; кінцевий розрахунок здійснюється протягом 10 банківських днів з моменту підписання акту звірки взаємних розрахунків по договору.

Пунктом 8.4 розділу 8 договору встановлено, що договір діє з моменту підписання до виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

До договору сторонами було підписано та узгоджено специфікацію (додаток № 1 до договору), відповідно до якої визначено найменування, кількість, вага, вартість продукції, яка поставляється (а.с.11).

Як вбачається із матеріалів справи, з боку відповідача договір було підписано з протоколом розбіжностей (а.с.9) по п.п.3.1, 3.2, 3.4, 4.2, 5.3, 8.3, 8.6, 9 договору та по п.п.1.5, 1.4 специфікації. Оскільки дописки в протоколі розбіжностей до договору (а.с.10) не засвідчені у двохсторонньому порядку, то колегія суддів вважає, що сторонами узгоджено всі істотні умови, необхідні для договорів цього виду (поставка), шляхом як підписання в двохсторонньому порядку та засвідчення печатками підприємств протоколу розбіжностей, що міститься на аркуші справи 9, так і шляхом вчинення подальших дій, спрямованих на настання певних правових наслідків, зокрема, здійснення поставки за договором, прийняття поставленого товару без будь-яких зауважень щодо кількості, якості, вартості, асортименту, часткової оплати вартості поставленої продукції. Отже, за цих обставин неможливо погодитись з доводами скаржника щодо не укладення договору від 01.11.2001р. через неузгодженість сторонами всіх істотних умов, необхідних для договорів цього виду (ст.ст..153, 245 ЦК УРСР (в редакції 1963р.)).  

В подальшому, як свідчать матеріали справи, на виконання цього договору, зокрема, довіреність відповідача (а.с.13), виписана з посиланням на отримання товару саме по договору № 21-2414-02 від 01.11.2001р. (докази наявності будь-яких інших договорів між сторонами, укладеним 01.11.2001р. відсутні, відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України не надавались жодною із сторін), актом звірки від 29.04.2003р. (а.с.15) з посиланням на отримання продукції по договору № 61/21-2414-02 від 01.11.2001р. на суму 752 400 грн., на адресу відповідача по накладній № РН-0000004 від 23.05.2002р. відповідачеві було відвантажено продукцію на суму 752 400 грн. 00 коп. (а.с.12), що підтверджується підписом представника заводу, штампом відповідача в прийманні, довіреністю серії ЯВХ № 333679 (а.с.13) від 23.05.2002р., виписаною відповідачем на підтвердження повноважень особи, яка отримала продукцію.

Актом звірки від 29.04.2003р. ((а.с.15) оригінал надано для огляду в судовому засіданні 22.01.2007р.), підписаним та складеним сторонами, підтверджується факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором від 01.11.2001р. № 61/21-2414-02 в сумі 32 400 грн.

Посилання скаржника на те, що акт звірки від 29.04.2003р. не може бути прийнято в якості доказу в розумінні ст.ст.32, 33, 36 ГПК України, оскільки він містить незавірені виправлення не приймаються, так як не виправлені дані, викладені в акті від 29.04.2003р. при перерахуванні відповідають матеріалам справи, які свідчать про фактичне відвантаження продукції саме за договором від 01.11.2001р. (а.с.12-14). Зазначена заборгованість виникла внаслідок здійснення поставки продукції за вищенаведеною накладною та її часткової оплати відповідачем протягом січня-травня 2002 року, що підтверджується виписками банку (а.с.58-60), в яких відповідач зазначив в якості цільового призначення платежу договір від 01.11.2001р.

Докази, підтверджуючи визнання недійсним договору № 61/21-2414-02, його розірвання в встановленому законом порядку відсутні в матеріалах справи, не надавались жодною із сторін відповідно до ст..33 ГПК України при розгляді справи судам обох інстанцій.

Докази того, що продукцію було прийнято з будь-якими зауваженнями зі сторони відповідача щодо її вартості, кількості, ціни, асортименту, якості відсутні в матеріалах справи, не надавались судам обох інстанцій при розгляді справи відповідачем в порядку ст..33 ГПК України.

Відповідно до п.4 Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України, п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

          Частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних у мовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України  з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

          Статтями 525, 526 ЦК України регламентовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зазначені цивільно-правові норми повністю кореспондуються зі ст.ст.161, 162 ЦК України (в редакції 1963р., який діяв до 01.01.2004р.).

Докази оформлення та підписання будь-якого іншого акту звірки, акту приймання-здачі до 29.04.2003р. відсутні в матеріалах справи, не надавались судам обох інстанцій при розгляді справи відповідно до ст..33 ГПК України.

Аналізуючи умови договору від 01.11.2001р., протокол розбіжностей (а.с.9), зокрема, редакцію п.4.2 договору, слід зазначити, що форма приймально-здавального акту не передбачена сторонами ні в договорі, ні регламентована законом. Тому суд апеляційної інстанції вважає за можливе погодитись з правовою позицією позивача, що таким актом можливо вважати й акт звірки заборгованості з визначенням вартості відвантаженого саме за договором № 61/21-2414-02 від 01.11.2001р. на суму 752 400 грн. (а.с.15), який було підписано і оформлено обома сторонами без будь-яких зауважень щодо вартості поставленої продукції за цим договором. Докази оплати 32 400 грн. відсутні в матеріалах справи, не надавались скаржником судам обох інстанцій відповідно до ст.ст.32, 33, 36 ГПК України.

Оскільки акт (а.с.15) було підписано 29.04.2003р., то відповідно до умов договору в редакції протоколу розбіжностей (п.4.2 розділу 4 договору) у відповідача виник обов'язок щодо оплати вартості поставленої продукції після спливу 10-денного строку, встановленого п.4.2 розділу 4 договору (а.с.9).

04.10.2007р. відповідачем було зроблено заяву до господарського суду про застосування строків позовної давності (а.с.21).

          Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся з позовом до господарського суду 30.08.2007р. та 29.10.2007р. позивачем до господарського суду було подано клопотання про відновлення строків позовної давності (а.с.36). На обґрунтування зазначеного клопотання позивач навів обставини та надав докази про вилучення у нього 16.05.2003р. усієї бухгалтерської документації слідчими органами (постанова про проведення виїмки від 16.05.2003р., протокол –а.с.37-38) та вищевказану документацію було повернуто 21.03.2007р. (лист Головного слідчого управління МВС України –а.с.39).

Відповідно до ст..257, ч.1 ст.261 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

          Частиною 3-5 ст.267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

          Враховуючи, що на думку колегії суддів, поважними причинами є обставини об'єктивного характеру, які не залежали від волевиявлення особи, тобто, коли зверненню з позовом перешкоджали причини, які не залежали від позивача та не знаходились під його контролем. Отже, за цих обставин неможливо погодитись з доводами скаржника про можливість зняття копій позивачем.

          Таким чином, господарським судом зроблено правильний та обґрунтований висновок щодо оцінки поданих позивачем доказів на обґрунтування клопотання про відновлення строків позовної давності та відновлено зазначений строк на підставі ч.5 ст.267 ЦК України.

Щодо правової оцінки акту звірки від 29.04.2003р., як підставу для переривання строку позовної давності, то слід зазначити, що ч.2 ст.79 ЦК УРСР розповсюджувалась лише на правовідносини, в яких хоча б однією із сторін був громадянин, а п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України зазначає, що правила Цивільного кодексу України (який набрав чинності з 01.01.2004р.) про позовну давність застосовуються лише до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до 01.01.2004р.

          Враховуючи викладене, правові підстави щодо зміни або скасування оскаржуваного судового рішення відсутні, висновок, викладений в резолютивній частині рішення господарського суду від 31.10.2007р. відповідає вимогам закону, матеріалам справи.    

          Керуючись ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2007р. по справі № 14/399-07 –залишити без змін; а апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Дніпровський металургійний комбінат ім..Дзержинського” м.Дніпродзержинськ –залишити без задоволення.

Головуючий                                                                                                    О.М. Виноградник

Судді                                                                                                               О.В. Джихур

                                                                                                    О.М.Лисенко

З оригіналом згідно.

Помічник судді                                       О.О.Головіна

26.01.2008