Постанова

від 22.01.2008 по справі 14/400-07

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

14/400-07

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2008 року                                                                                   Справа № 14/400-07  

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого                    Виноградник О.М. ( доповідач)

суддів:             Джихур О.В., Лисенко О.М.

при секретарі: Геворгян Е.М.

за участю представників сторін:  

позивача –Сіразієв Мінгаз Міннахметович, директор з юридичних та корпоративних питань, довіреність № б/н  від 21.01.08;

відповідача –Бразалук Л.В., дов. № 28 від 06.06.2007р., юрисконсульт;  

розглянувши у відкритому судовому засіданні          апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Дніпровський металургійний комбінат ім..Дзержинського” м.Дніпродзержинськ

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2007 року                                    

у справі № 14/400-07                             

за позовом  закритого акціонерного товариства “СП Індустрія-Сервіс” , м.Київ

до відкритого акціонерного товариства “Дніпровський металургійний комбінат ім..Дзержинського”, м.Дніпродзержинськ

про  стягнення 771 753 грн. 88 коп.  

          За згодою представників сторін, присутніх в судовому засіданні, було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).              

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2007р. (суддя Панна С.П.) по справі № 14/400-07 за позовом закритого акціонерного товариства “СП Індустрія-Сервіс” , м.Київ (далі –ЗАТ “СП Індустрія-Сервіс”) до відкритого акціонерного товариства “Дніпровський металургійний комбінат ім..Дзержинського”, м.Дніпродзержинськ (далі –ВАТ “Дніпровський металургійний комбінат ім..Дзержинського”) про стягнення 771 753 грн. 88 коп. позов було задоволено повністю та з відповідача на користь позивача було стягнено 771 753 грн. 88 коп. боргу, 7717 грн. витрат по держмиту 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          Рішення господарського суду Дніпропетровської області мотивовано неналежним виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань по повній та своєчасній оплаті вартості поставленої продукції; в якості норм матеріального права господарський суд послався на ст.ст.264, 267, 526, 599 ЦК України, ч.1 ст.193 Господарського кодексу України.

          Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням господарського суду, до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся відповідач  по справі –ВАТ “Дніпровський металургійний комбінат ім..Дзержинського” м.Дніпродзержинськ, оскаржує рішення господарського суду на предмет його невідповідності нормам матеріального права, посилається на невідповідність висновків, викладених в рішенні господарського суду, матеріалам, обставинам справи, на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, зокрема:

          - господарським судом порушено вимоги ст..264 ЦК України, ч.2 ст.79 ЦК УРСР, оскільки зазначена норма не розповсюджується на юридичних осіб;

          - факт поставки продукції не доведений належним чином: накладні не містять посилань на договір, по накладним поставлено продукцію, яку не було передбачено умовами договору, в накладних відсутнє посилання на номери та дати довіреностей, довіреності видані після отримання продукції відповідачем, довіреності видані на отримання продукції в м.Києві;

          - господарський суд не мав підстав для визнання причин пропуску строків позовної давності поважними, так як позивач не був позбавлений права зняття копій вилучених документів та звернення з позовом по копіям бухгалтерських документів та півроку позивач після повернення документів не звертався до господарського суду.

          У відзиві на апеляційну скаргу позивач по справі –ЗАТ “СП Індустрія-Сервіс” м.Київ –проти її задоволення заперечує, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення вимогам закону, матеріалам, обставинам справи.  

          Перевіривши законність та обґрунтованість рішення господарського суду, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, вислухав пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.01.2001р. між ВАТ “Дніпровський металургійний комбінат ім..Дзержинського” м.Дніпродзержинськ (відповідач по справі, скаржник, “замовник” за договором) та ЗАТ “СП Індустрія-Сервіс” м.Київ (позивач по справі, “постачальник” за договором) було укладено договір № 21-0111-02 (а.с.7-11), відповідно до умов якого “постачальник” зобов'язався поставити, а “замовник” прийняти та оплатити продукцію в кількості, асортименті згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (п.1.1 розділу 1 договору).

Розділом 3 (п.п.3.1-3.3) договору сторони передбачили, що “постачальник” поставляє продукцію на умовах: СРТ –склад ДМК, згідно правил Інкотермс-90; датою поставки є дата відмітки у залізничній накладній станції відправлення або при відправці автотранспортом –дата виписки товарної накладної; поставлений товар вважається зданим та прийнятим  “замовником” згідно даних транспортних документів –по кількості, по якості –згідно сертифікату якості.

Розділом 4 договору сторони визначили, що розрахунки по договору здійснюються в національній валюті України, розрахунки за товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок “постачальника” протягом 3-х банківських днів з моменту поставки.

Пунктом 8.4 розділу 8 договору встановлено, що договір діє з моменту підписання до виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.

Сторонами також було укладено до договору додаткову угоду № 1 (без дати (а.с.9)), відповідно до якої було змінено редакцію п.п.3.4, 4.2 договору. Зазначеними пунктами в новій редакції додаткової угоди № 1 сторони визначили, що розрахунки здійснюються шляхом проведення 100% передоплати, а “постачальник” відвантажує продукцію протягом 3-х днів з моменту отримання 100% передоплати. При цьому сторони не визначили строки здійснення передоплати, отже, умовами договору № 21-0111-02 від 17.01.2001р. (в редакції додаткової угоди № 1) не було визначено строки виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань по проведенню 100% попередньої оплати, строк проведення розрахунків за продукцію не визначено договором.  

В якості додатку № 1 сторони уклали та підписали специфікацію (а.с.10), визначили асортимент, кількість, вартість продукції, додатково передбачили, що продукція відвантажується автотранспортом, на умовах “Інкотермс-90”, СРТ –склад ДМК, строки поставки –за узгодженням сторін. В подальшому сторони узгодили та підписали додатково специфікацію № 2 (а.с.11).

Докази, підтверджуючи визнання недійсним договору № 21-0111-02, його розірвання в встановленому законом порядку відсутні в матеріалах справи, не надавались жодною із сторін відповідно до ст..33 ГПК України при розгляді справи судам обох інстанцій.

На виконання умов вищезазначеного договору позивач здійснив поставки продукції по накладним:

- від 01.08.2001р. № РН-0000025 на суму 367 620 грн. (а.с.13);

- від 28.05.2001р. № РН-0000017 на суму 87 120 грн. (а.с.15);

- від 17.05.2001р. № РН-0000015 на суму 234 850 грн. (а.с.17);

- від 15.05.2001р. № РН-0000014 на суму 231 770 грн. (а.с.19);

- від 27.03.2001р. № 01/021 на суму 261 800 грн. 02 коп. (а.с.21);

- від 20.03.2001р. № 01/020 на суму 141 680 грн. 02 коп. (а.с.23);

- від 06.02.2001р. № 2/11 на суму 234 850 грн. (а.с.25);

- від 02.02.2001р. № 01/0001 на суму 231 770 грн. (а.с.27);

- від 28.11.2001р. № РН-0000034 на суму 367 620 грн. (а.с.29);

- від 31.10.2001р. № РН-0000030 на суму 318 119 грн. 98 коп. (а.с.31);

всього було відвантажено продукції на загальну суму 2 477 199 грн. 90 коп., що підтверджується вищепереліченими накладними з відмітками складу відповідача в отриманні (штамп складу) та підписом відповідного працівника складу. Крім цього на підтвердження повноважень особи складу підприємства відповідача останнім позивачеві було видано довіреності на отримання вищезазначених товарно-матеріальних цінностей від 01.08.2001р. (а.с.12), від 29.05.2001р. (а.с.16), від 17.05.2001р. (а.с.18), від 16.05.2001р. (а.с.20), від 27.03.2001р. (а.с.22), від 21.03.2001р. (а.с.24), від 07.02.2001р. (а.с.26), від 05.02.2001р. (а.с.28),  від 29.11.2001р. (а.с.30), від 31.10.2001р. (а.с.32). Зазначені довіреності було оформлено безпосередньо самим відповідачем, тому посилання останнього на те, що довіреності видано на отримання продукції в м.Києві не приймаються, а крім того довіреності не містять саме цих посилань, оскільки їх виписано на отримання товару від конкретної юридичної особи, місцезнаходження якої м.Київ.

          Посилання скаржника на те, що довіреності оформлені після виписки накладних не приймаються в силу вищевикладеного (оскільки оформлювались самим відповідачем), а також накладні містять відмітки складу про приймання та умовами договору, додаткової угоди № 1, специфікації № 1 передбачено, що поставка здійснюється самим позивачем, автотранспортом, на склад ДМК, тобто довіреності виписувались після доставки товару на склад відповідача. Крім цього, факт поставки продукції по зазначеним накладним підтверджується фактом здійснення часткових розрахунків відповідачем саме з посиланням на номер, дату договору в платіжних документах, в цільовому призначенні платежу та актом звірки від 29.04.2003р. (а.с.33), підписаним обома сторонами, завіреним печатками (оригінал якого надано для огляду в судове засідання 22.01.2008р. ). Посилання скаржника на те, що акт звірки від 29.04.2003р. не може бути прийнято в якості доказу в розумінні ст.ст.32, 33, 36 ГПК України, оскільки він містить незавірені виправлення не приймаються, так як не виправлені дані, викладені в акті від 29.04.2003р. при перерахуванні відповідають матеріалам справи, які свідчать про фактичне відвантаження продукції саме за договором № 21-0111-02 (наведені вище накладні, довіреності (а.с.12-32)).   

          Актом звірки від 29.04.2003р. , складеним та підписаним обома сторонами підтверджується факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором № 21-0111-02 від 17.01.2001р. в сумі 771 753 грн. 88 коп. (а.с.33). Зазначена заборгованість виникла в результаті здійснення поставок продукції по вищенаведеним накладним та часткової її оплати відповідачем в період з січня 2001 року по листопад 2001 року (а.с.31-97), що підтверджується наданими до матеріалів справи завіреними ксерокопіями платіжних документів відповідача (меморіальні ордери, платіжні доручення, виписки установ банку) з посиланням на договір № 21-0111-02 та на рахунки-фактури на оплату датовані 2001 роком, хоча направлення рахунків і не передбачено умовами договору № 21-0111-02.

          Відповідно до п.4 Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України, п.4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

          Частиною 1 ст.193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних у мовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України  з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

          Статтями 525, 526 ЦК України регламентовано, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

          Частиною 2 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.  

          Зазначені цивільно-правові норми повністю кореспондуються зі ст.ст.161, 162, 165 ЦК УРСР (в редакції 1963р., який діяв до 01.01.2004р.).

          Оскільки названою статтею не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги, рахунку, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, претензією, тощо.

          Листом від 28.05.2001р. (а.с.79-80) позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату заборгованості за договором № 21-0111-02; факт отримання зазначеного листа від 28.05.2001р. підтверджується відповіддю ВАТ “Дніпровський металургійний комбінат ім..Дзержинського” м.Дніпродзержинськ –лист від 14.06.2001р. (а.с.71), в якому відповідач фактично визнає заборгованість перед позивачем. Вищевказаний лист позивача від 28.05.2001р. на думку колегії суддів, слід вважати вимогою про оплату заборгованості за договором № 21-0111-02 від 17.01.2001р. в розумінні ч.2 ст.530 ЦК України (ст..165 ЦК УРСР, який діяв на той час). Докази, підтверджуючи факт звернення позивача до відповідача з вимогою про оплату (передоплату) в порядку ст..165 ЦК УРСР (ч.2 ст.530 ЦК України) до 28.05.2001р., відсутні в матеріалах справи, не надавались судам обох інстанцій при розгляді справи відповідно до ст..33 ГПК України.

          Оскільки вимога про оплату  боргу за договором № 21-0111-02 була пред'явлена 28.05.2001р., то право звернення до господарського суду з позовом за захистом свого порушеного права виникло після 28.05.2001р. з урахуванням семиденного строку, передбаченого ч.2  ст.530 ЦК України (ст..165 ЦК УРСР).

          04.10.2007р. відповідачем було заявлено до господарського суду про застосування строків позовної давності (а.с.43).

          Як свідчать матеріали справи, позивач звернувся з позовом до господарського суду 30.08.2007р. та 29.10.2007р. позивачем до господарського суду було подано клопотання про відновлення строків позовної давності. На обґрунтування зазначеного клопотання позивач навів обставини та надав докази про вилучення у нього 16.05.2003р. усієї бухгалтерської документації слідчими органами (постанова про проведення виїмки від 16.05.2003р., протокол –а.с.54-56) та вищевказану документацію було повернуто 21.03.2007р. (лист Головного слідчого управління МВС України –а.с.57).

          Відповідно до ст..257, ч.1 ст.261 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

          Частиною 3-5 ст.267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

          Враховуючи, що на думку колегії суддів, поважними причинами є обставини об'єктивного характеру, які не залежали від волевиявлення особи, тобто, коли зверненню з позовом перешкоджали причини, які не залежали від позивача та не знаходились під його контролем. Отже, за цих обставин неможливо погодитись з доводами скаржника про можливість зняття копій позивачем.

          Таким чином, господарським судом зроблено правильний та обґрунтований висновок щодо оцінки поданих позивачем доказів на обґрунтування клопотання про відновлення строків позовної давності та відновлено зазначений строк на підставі ч.5 ст.267 ЦК України.

          Щодо правової оцінки акту звірки від 29.04.2003р., як підставу для переривання строку позовної давності, то слід зазначити, що ч.2 ст.79 ЦК УРСР розповсюджувалась лише на правовідносини, в яких хоча б однією із сторін був громадянин, а п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України зазначає, що правила Цивільного кодексу України (який набрав чинності з 01.01.2004р.) про позовну давність застосовуються лише до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до 01.01.2004р.

          Враховуючи викладене, правові підстави щодо зміни або скасування оскаржуваного судового рішення відсутні, висновок, викладений в резолютивній частині рішення господарського суду від 31.10.2007р. відповідає вимогам закону, матеріалам справи.    

          Керуючись ст.ст.99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2007р. по справі № 14/400-07 –залишити без змін; а апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Дніпровський металургійний комбінат ім..Дзержинського” м.Дніпродзержинськ –залишити без задоволення.

Головуючий                                                                                                    О.М. Виноградник

Судді                                                                                                               О.В. Джихур

                                                                                                    О.М.Лисенко