Рішення

від 10.12.2007 по справі 7130-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

7130-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

10.12.2007Справа №2-15/7130-2007

За позовом Українського фінансово – промислового концерну « УФПК», (01004, м. Київ, вул. В. Василевська, 29-Б; 02090 м. Київ, вул. Празька, 5, оф. 422)

До відповідача Київський відділ державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим ( 95034 АР Крим, м. Сімферополь, б. І. Франка, 25)

До відповідача - Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул.. Архітектора Городецького, 13; 95000 мм. Сімферополь, вул. К. Лібкнехта, 16)

До відповідача Головне управління Державного казначейства України в АР Крим (95015, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Севастопольська, 19).

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Приватне підприємство «Фірма «Дакос» (95000, м. Сімферополь, вул. Федотова, 25).

Про стягнення 310154, 29 грн.

Суддя ГС АР Крим І.А. Іщенко

                                        представники:

Від позивача –  не з'явився

Від відповідача 1) – Білий К.О., посвідчення № 015

Від відповідача 2) – Медведєва Є.Н., довіреність № 08/01-12/2099 від 26.06.2007 р., у справі

Від відповідача 3) – не з'явився

Третя особа – не з'явився

Обставини справи: Український фінансово – промисловий концерн « УФПК» звернувся до Господарського суду АР Крим із позовом до Державної виконавчої служби у Київському районі м. Сімферополя АР Крим про стягнення 310272,29 грн. матеріальної шкоди, в тому числі 290914,11 грн. суми не отриманих за судовим рішенням коштів, 19240,18 грн. втрат від неотримання коштів.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем судового рішення від 12.09.2005 р. у справі № 2-14/11416-2005, а неналежне здійснення виконавчого провадження у свою чергу завдало позивачу матеріальну шкоду, оскільки завадило отримати належні йому за рішенням суду грошові кошти. Крім того, позивач зазначає, що відповідач своїми діями позбавив позивача можливості користуватися вказаними грошима, що і стало приводом для звернення Українського фінансово – промислового концерну «УФПК» з позовом до суду про стягнення вказаної суми матеріальної шкоди в примусовому порядку.

Представник відповідача Державної виконавчої служби у Київському районі м. Сімферополя АР Крим у судовому засіданні та у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позов. Так, відповідач посилається на те, що державним виконавцем здійснюються всі необхідні дії, безпосередньо пов'язані з примусовим виконання рішення суду. Крім того, стягувачем у дійсній справі не втрачена можливість виконання рішення суду та стягнення суми заборгованості, що підтверджується наявністю майна боржника у ПП Фірми «Дакос», що відповідно тягне за собою можливість реального виконання рішення суду.

У додаткових поясненнях до позовної заяви позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 27.09.2007 р. до участі у справі у якості відповідачів було залучено Міністерство юстиції України та Управління Державного казначейства в АР Крим в порядку статті 24 Господарського процесуального кодексу України, а також в порядку статті 27 Господарського процесуального кодексу України було залучено Приватне підприємство «Фірма «Дакос» у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 25.10.2007 р. Управління Державного казначейства в АР Крим було замінено правонаступником Головним Управлінням Державного казначейства в АР Крим.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 10.12.2007 р. було замінено відповідача у справі Державну виконавчу службу у Київському районі м. Сімферополя АР Крим на її правонаступника Київський відділ державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим в порядку статті 25 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач Головне управління Державного казначейства України в АР Крим у відзиві на позов та у доповненнях до відзиву проти позовних вимог заперечує з мотивів, викладених у відзиві.

Відповідач Міністерство юстиції України проти позовних вимог заперечує з мотивів, викладених у письмовому відзиві на позов.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Приватне підприємство «Фірма «Дакос» явку представника  у судове засідання жодного разу не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, вимоги суду не виконав, про час та місце розгляду справи був поінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

                                                         ВСТАНОВИВ :

26 жовтня 2005 року Господарським судом Автономної республіки Крим виданий наказ про примусове виконання рішення  господарського суду від 12.09.2005 р. по справі № 2-14\11416-2005 про стягнення з Приватного підприємства “Фірма “Дакос” на користь Українського фінансово-промислового концерну “УФПК” 290904,11 грн. заборгованості, 2909,04 грн. держмита та 96,66 грн. за інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.

18.01.2006 р. позивач звернувся до виконавчої служби з заявою про відкриття виконавчого провадження.(а.с. 42 Т.1)

19.01.2006 р. керуючись статтями. 3, 18, 24 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова  про відкриття виконавчого провадження  по примусовому виконанню  наказу Господарського суду АР Крим № 2-14/11416-2005 і боржнику наданий строк для добровільного виконання рішення суду.

Так, позивач посилається на порушення відповідачем Київським відділом державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Так, відповідач навмисно не виконує судове рішення, що у свою чергу завдало позивачу матеріальну шкоду, оскільки завадило йому отримати належні за рішенням суду грошові кошти, що і стало приводом для звернення до суду з позовом про стягнення з Київського відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим збитків у розмірі 310154,29 грн., в тому числі 290914,11 грн. не отриманих за судовим рішенням коштів, 19240,18 грн. втрат від неотримання коштів.

Відповідно до статті 5 Закону України “Про виконавче провадження” від 21.04.1999. № 606-Х1У з наступними змінами (далі Закон)  державний виконавець зобов'язаний приймати  міри примусового виконання рішень, встановлені цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно здійснювати виконавчі дії.  

Статтею 24 Закону встановлено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти для виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадови особи зобов'язані діяти тільки на підставі, в межах повноважень та способом, які передбачені Конституцією та законами України.

          Так, 09.09.2007 р. у справі № 2-14/343-2007 р. господарським судом була винесена ухвала, якою  Українському фінансово – промисловому концерну «УФПК» було відмовлено в скарзі на дії Державної виконавчої служби у Київському районі м. Сімферополь в АР Крим щодо примусового виконання рішення господарського суду АР Крим від 12.09.2005 р. у справі № 2-14/11416-2005.

Вказаною ухвалою було встановлено наступне, що також підтверджується і матеріалами дійсної справи.

19.01.2006 р. керуючись статтями 3, 18, 24 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова  про відкриття виконавчого провадження  по примусовому виконанню  наказу Господарського суду АР Крим № 2-14/11416-2005 і боржнику наданий строк для добровільного виконання рішення суду. (а.с. 43 Т.1)

19.01.2006 р. актом описи та арешту серії АА № 130459 від 19.01.2006 р.  державним виконавцем  описано та арештовано майно боржника, а саме: оргтехніка, предмети дизайну, боржнику заборонена розтрата, порча, відчуження,  приховання, підміна  арештованого майна. (а.с. 44-46 Т. 1)

Відповідно до статей 5, 6 Закону за  вих. № 2601/7 від 24.01.2006 р. державним виконавцем  надіслана вимога до УДАІ МВД України в АРК про надання інформації про наявність автотранспорту, зареєстрованого за Приватним підприємством “Фірмою “Дакос”,  за вих. № 2601/ГІ-7 від 24.01.2006 р.  –вимога до СМ БРТІ м. Сімферополя про надання інформації про наявність нерухомого майна у боржника, вих. № 2601/ГІ-7 від 24.01.2006 р. –вимога до ДПІ у м. Сімферополь про надання інформації про банківські  реквізити боржника. (а.с. 51-52 Т.1)

Відповідно до статей 5,  63 Закону постановами  державного виконавця від 09.02.2006 р. і 29.08.2006 р.  накладені арешти  на грошові кошти боржника у банківських установах. Згідно з інформацією, наданою банківськими установами, грошових коштів на арештованих рахунках ПП Фірма “Дакос”недостатньо для погашення заборгованості по зведеному виконавчому провадженню.

Відповідно до статті 55 Закону  постановою серії АА № 074286 від 06.02.2006 р.  державним виконавцем накладений арешт на усе майно боржника та оголошена заборона на його відчуження. (а.с. 55 Т.1)

На депозитний рахунок ДВС від боржника поступило 1000,00 грн., які платіжним дорученням № 115 від 04.08.2006. перераховані стягувачеві, платіжним  дорученням № 2090 від 04.08.2006. перерахований виконавчий збір в сумі 100,00 грн.

Постановою ДВС  від 28.08.2006 р. виконавче провадження по виконанню  наказу Господарського суду АР Крим № 2-14/11416-2005 було поєднано в зведене виконавче провадження № 2601.   

11.10.2006 р.          державним виконавцем відповідно до статті 5,6 Закону  направлено запит в ДП “Інформаційний центр Міністерства юстиції України” про наявність майна боржника, яке знаходиться в заставі.

17.10.2006 р. відповідно до статті 50 Закону  державним виконавцем  актом описі та арешту серії АА № 128456 накладений арешт на грошові кошти, які знаходяться та надходять в касу боржника, актом опису та арешту серії АА № 130455 накладений арешт на майно боржника, а саме обладнання та автотранспорт ГАЗ 2705-14 ЗНГ г\н № АК 3069.

Відповідно до статей 5, 12 Закону  державним виконавцем  актом серії АА № 13045530.10.2006. призначений суб'єкт оціночної діяльності –суб'єкт господарювання, який здійснює свою професійну діяльність  у підприємстві “Експертне бюро”для організації та проведення експертизи арештованого майна боржника.

По розпорядженню державного виконавця для списання грошових коштів виставлені платіжні доручення на арештовані розрахункові рахунки боржника  та гроші, яки перераховані  із каси боржника на депозитний рахунок ДВС, розподілені  пропорційно згідно з частиною 7 статті 44 Закону. На користь стягувача платіжним дорученням № 264 від 07.12.2006 р. перераховані грошові кошти у сумі 4583,42 грн. і платіжним дорученням № 203 від 06.12.2006.  – 239,77 грн.

Відповідно до статті 42 Закону постановою ДВС від 09.11.2006 р. оголошений розшук  автотранспорту боржника –автомобіля ГАЗ 2705-14 ЗНГ г\н № АК 3069.

Таким чином, державної виконавчої службою у Київському районі м. Сімферополя виконуються  усі необхідні  дії, яки безпосередньо  пов'язані з виконанням рішення суду відповідно до вимог Закону “Про виконавче провадження”.

Доводи скаржника, що ДВС  не арештовані рахунки боржника, не забезпечений опис та арешт майна та транспорту спростовуються матеріалами виконавчого провадження, яки є у справі.

Ухвалою господарського суду від 09.09.2007 р. у справі № 2-14/343-2007 встановлено, що відповідачем арештовані всі відкрити боржником  рахунки.  

Крім того, Державна виконавча служба у Київському районі м. Сімферополя листом № -1-19/9561 від 25.05.2007 р. повідомила прокуратуру про відкриття боржником рахунку у банку “Форум” у період проведення виконавчих дії, тобто на момент розгляду справи вимоги статті 63 Закону ДВС виконані.

Суду представлена копія Ухвали господарського суду АР Крим від 09.09.2007 р. у справі № 2-14/343-2007 з відміткою про набрання нею законної чинності. Доказів оскарження вказаної ухвали суду не представлено.

Таким чином, факти, встановлені зазначеною ухвалою, мають преюдиціальний характер, оскільки згідно частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Позивач звернувся до господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з відповідача 310154,29 грн. спричинених діями відповідача  Київського відділу державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим збитків.

Розглянувши представлені сторонами докази та оцінивши їх в сукупності, судом не вбачається обґрунтованих правових підстав для задоволення позову.

Дійсно, позивач вірно зазначає, що статтею 86 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено  право стягувача звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

В той же час, суд звертає увагу на те, що за загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

          З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок.

Під збитками розуміються витрати, зроблені  управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи,   які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Статтею 25 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

    - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

     - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів  тощо), понесені   стороною,  яка  зазнала  збитків  внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

    - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона,  яка зазнала   збитків,  мала  право  розраховувати  у  разі  належного виконання зобов'язання другою стороною;

    - матеріальна   компенсація   моральної   шкоди   у   випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

          З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. (в даному випадку відповідач Київський відділ державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим).

Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок. За відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв'язок між саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

Згідно з пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 27.03.1992 р. №6 (з подальшими змінами), яка є чинною, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 Цивільного кодексу  України шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, крім випадків, передбачених статтею 456 Цивільного кодексу України.

В Роз'ясненнях №02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди” Вищий арбітражний суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт сричинення та розмір шкоди,  заподіяної відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди.

Позивачем не доведено суду, по-перше, правопорушення з боку відповідача, доказів протиправності його дій або бездіяльності.

Навпаки, Ухвалою господарського суду АР Крим від 09.09.2007 р. у справі № 2-14/343-2007 судом було відмовлено Українському фінансово – промисловому концерну « УФПК» у скарзі на неправомірні дії Київський відділ державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим.

Доводи позивача, що у порушення статті 25 Закону України  “Про виконавче провадження” державний виконавець не виконав  рішення суду протягом шести місяців, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки відповідно з пункту 4.19.4 Інструкції про проведення виконавчих дій строк проведення виконавчих дій по зведеному виконавчому провадженню  враховується  з моменту приєднання до зведеного виконавчого провадження останнього   виконавчого документа.

16.04.2007 р. в з'єднане виконавче провадження було приєднане ряд виконавчих документів, строк виконання по  зведеному виконавчому провадженню обчислюється з 16.04.2007 р.

Крім того, неможливість ДВС виконати рішення суду внаслідок недостатності кошів і майна у боржника, не може враховуватися як бездіяльність ДВС.

Вказані факти знайшли своє підтвердження в ухвалі господарського суду АР Крим від 09.09.2007 р. у справі № 2-14/343-2007.

Крім того, позивачем в стягувану суму збитків у розмірі 310272,99 грн. крім не отриманих за судовим рішенням коштів у розмірі 290914,11 грн., включені втрати від неотриманих коштів у розмірі 19240,18 грн.

Суд ще раз підкреслює, що саме на позивача в даному випадку  покладений обов'язок довести суду розмір збитків, заподіяних йому порушенням обов'язків з боку ДВС. При цьому позивач повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально - мають враховуватися тільки ті точні дані, які  безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов'язання було виконано відповідачем  належним чином.

Частиною 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 225 Господарського кодексу України також встановлено, що особа, що вимагає відшкодування збитків повинна довести факт порушення господарського зобов'язання контрагентом, наявність і розмір завданих збитків,  причинний зв'язок між правопорушенням і збитками. Крім того, згідно статті 226 Господарського кодексу України сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у випадку, якщо вона була своєчасно попереджена іншою стороною про можливе невиконання нею зобов'язань і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього.

Однак, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України позивач не довів суду безперечних доказів заподіяння шкоди Київським відділом державної виконавчої служби Сімферопольського міського управління юстиції АР Крим у розмірі 310154,29 грн., не довів протиправності дій відповідача та причинного зв'язку між цими діями та спричиненими збитками, через що у суду відсутні обґрунтовані правові підстави для задоволення позову.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на позивача відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, суд зазначає, що позивачем при поданні позову не було доплачено держане мито у розмірі 3101,54 грн., що є порушенням частини 1 статті 46 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до підпункту ”а” пункту 2 статті 3 Декрету в новій редакції із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102 грн.) і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (25500 грн.).

Позивачем заявлена позовна вимога зокрема про стягнення 310154,29 грн.

Так державне мито з вказаної вимоги повинно становити 3101,54 грн.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на звільнення його від сплати державного мита в даному випадку з огляду на наступне.

Позовні заяви, заяви про вжиття запобіжних заходів і заяви про оскарження рішень, ухвал, постанов господарського суду за вимогами статті 45 Господарського процесуального кодексу України оплачуються державним митом, крім випадків, встановлених законодавством.

Такий випадок передбачений, зокрема частиною 1 статті 86 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з якою стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. При цьому стягувач звільняється від сплати державного мита.

Мається на увазі звернення з позовами до органів, установ, організацій, які у передбачених законом випадках згідно зі статтею 9 Закону України "Про виконавче провадження" виконують рішення щодо стягнення коштів (податкові органи, установи банків, кредитно-фінансові установи, а також інші органи, установи, організації, що виконують судові рішення на вимогу чи за дорученням судового виконавця), проте не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Державна виконавча служба відповідно до статті 2 Закону України "Про виконавчу службу" є системою органів, які здійснюють примусове виконання рішення, і не є юридичними особами, про які йдеться в частині 1 статті 86 цього закону.

Відшкодування збитків, заподіяних державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, передбачено частиною 2 цієї норми. При цьому звільнення стягувача від сплати державного мита не передбачено, тобто сплата державного мита має здійснюватися на загальних підставах.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 18.04.2007 р. у справі № 52/431-06.

Отже, недоплачена сума державного мита у розмірі 3101,54 грн. підлягає стягненню з Українського фінансово – промислового концерну « УФПК» в доход Державного бюджету України.

У судовому засіданні за згодою представників сторін були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 14.12.2007 року.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 46, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          У позові відмовити.

2.          Стягнути з Українського фінансово – промислового концерну « УФПК», (01004, м. Київ, вул. В. Василевська, 29-Б; 02090 м. Київ, вул. Празька, 5, оф. 422, р/р 26004005460001 в АТ «Укрінбанк» м. Києва, МФО 300142, ідентифікаційний код 30603331)  в доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: Управління держказначейства в АР Крим, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405)  державне мито в розмірі  3101,54 грн.

3.          Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.