Рішення від 03.12.2025 по справі 466/13383/23

Справа № 466/13383/23

Провадження № 2/466/281/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2025року м. Львів

Шевченківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Свірідової В.В.

з участю секретаря Солиган М.Р.

позивача ОСОБА_1

позивача ОСОБА_2

представника позивачів адвоката Марчук А.М.

представника відповідача - адвоката Гречух В.М.

представника третьої особи ОСОБА_3 - адвоката Манькут А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», з участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, що спричинило смерть фізичної особи,-

встановив:

Представник позивачів- адвокат Марчук А.М. звернувся в суд із спільною позовною заявою про відшкодування шкоди завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення та просять стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Львівське клінічне територіальне медичне об`єднання акушерства та гінекології» (в подальшому замінено назву відповідача на КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги») на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 2 000 000 (два мільйони) гривень в рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 03.02.2014 ОСОБА_2 перебуваючи в стані вагітності поступила в акушерське відділення Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні м. Львова, в якій лікар акушер-гінеколог ОСОБА_3 прийняв її та здійснював допологове обстеження, готуючи до пологів та народження її першої спільної з ОСОБА_1 дитини.

Лікар ОСОБА_3 у 2014 році був медичним працівником та згідно наказу № 13-к від 01.03.1989 по 3-ій міській лікарні м. Львова перебував на посаді завідувача пологовим відділенням (згідно наказу № 145-к від 26.11.2008 «Про внесення змін до штатного розпису» реорганізоване пологове відділення на акушерське відділення), лікарем-акушер-гінекологом акушерського відділення Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні м. Львова та володів вищою кваліфікаційною категорією за спеціальністю лікар-акушер-гінеколог, тобто перебував в трудових відносинах з Комунальною 3-ою міською клінічною лікарнею м. Львова.

13.03.2014р. через неналежне виконання лікарем, своїх професійних обов`язків, недбале до них ставлення, призвели до загибелі смерті новонародженої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Факт неналежного виконання лікарем ОСОБА_3 своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило тяжкі та незворотні наслідки доньці потерпілих - ОСОБА_5 , тобто, вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України, підтверджується матеріалами кримінального провадження.

За наслідками розгляду обвинувального акту у кримінальному провадженні, 02.11.2017 Шевченківським районним судом м. Львова у справі ухвалено вирок, згідно з яким лікаря ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік з позбавленням права займатись лікарською діяльністю у комунальних та приватних медичних закладах строком на 1 рік.

За наслідками розгляду апеляційної скарги лікаря ОСОБА_3 на згаданий вирок, 18.12.2018 Львівський апеляційний суд її частково задовольнив, скасував ухвалений вирок суду першої інстанції та призначив новий розгляд у Шевченківському районному суді м. Львова.

За наслідками нового розгляду справи, у зв`язку з поданим лікарем ОСОБА_3 клопотанням про звільнення його від кримінальної відповідальності, у зв`язку зі спливом строку притягнення до кримінальної відповідальності, та про закриття кримінального провадження, 07.11.2022 Шевченківським районним судом м. Львова постановлено ухвалу, якою звільнено лікаря ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України, на підставі ст. 49 КК України, у зв`язку з закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності та кримінальне провадження закрито.

Оскільки Шевченківським районним судом м. Львова не вирішено питання щодо пред`явленого потерпілими позивачами у кримінальному провадженні цивільного позову про стягнення моральної шкоди, постановлену 07.11.2022 ухвалу ними оскаржено до Львівського апеляційного суду, який вирішив її змінити, а саме: цивільний позов потерпілих позивачів до лікаря ОСОБА_3 та Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні м. Львова про стягнення моральної шкоди залишити без розгляду.

У разі закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності цивільний позов не розглядається, а вимоги потерпілого можуть бути вирішені в порядку цивільного судочинства, оскільки закриття справи на підставах, зазначених у п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, не звільняє особу (в даному випадку роботодавця лікаря ОСОБА_3 ) від обов`язку відшкодувати шкоду, заподіяну її працівником.

Відповідачем за цим позовом є Комунальне некомерційне підприємство «Львівське клінічне територіальне медичне об`єднання акушерства та гінекології», яке є правонаступником Комунального некомерційного підприємства «3-я міська клінічна лікарня м. Львова», яке, в свою чергу, було правонаступником КМКЛ м.Львова, з якою у 2014 році лікар ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах.

Представник позивача зазначає, що душевні травми та біль потерпілих позивачів, який посилений ще й тим, що лікар ОСОБА_3 не лише не визнав своєї вини та щиро не розкаявся у вчиненому, а й навіть по не вибачився перед ними, досі мають місце, і вгамувати їх в якійсь мірі може виплата їм моральної шкоди, яку, на їхнє переконання, відповідачу, у свою чергу, слід стягнути з лікаря ОСОБА_3 , аби він та інші лікарі повсякчас розуміли важливість обраної ними професії, усвідомлювали відповідальність, покладену на них клятвою лікаря, вірність якій кожен лікар повинен пронести через усе своє життя, а також мали силу волі визнавати свої професійні помилки.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, завданої батькам унаслідок учинення позбавлення дитини, необхідно враховувати глибину і тривалість моральних страждань, а також те, що особи зазнали моральних страждань, пов`язаних з необхідністю докладати зусилля для виявлення та законного покарання особи, винної в смерті їхньої дитини. Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 19.12.2011 у справі №6-65цс11, за таких обставин відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 000 000 гривень відповідає вимогам розумності та справедливості, і в даному конкретному випадку не може вважатися завищеним чи надмірним.

Посилаючи на вказані факти, обставини, викладені в позовній заяві, просить задовольнити позов.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 20.12.2023 було відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали, для подання відзиву на позовну заяву.(т.1 а.с.237).

06.05.2024 року представником третьої особи ОСОБА_3 - адвокатом Манькут А.Ю. подано пояснення щодо позову, в якому просить у задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до КНП «Львівське клінічне територіальне медичне об`єднання акушерства та гінекології» відмовити, оскільки на даний час не існує вироку суду, яким би встановлювалася винуватість ОСОБА_3 , як представника відповідача, в інкримінованому йому правоохоронними органами злочину. Більш того, при розгляді клопотання сторони захисту обвинуваченого ОСОБА_3 в суді у справі № 466/10785/16-к (провадження № 1-кп/466/81/22) про її закриття у зв`язку зі спливом строків давності ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав.

Також, в результаті проведеного досудового розслідування у кримінальному провадженні №12014140090000643 про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.140 КК України не здобуто жодних даних про те, що смерть новонародженої ОСОБА_6 сталася внаслідок дій акушера-гінеколога ОСОБА_3 .

З висновку експерта №2346/2014 від 28.04.2014 року судово-медичної експертизи трупа дитини ОСОБА_4 вбачається, що важкий стан дитини в пологовому будинку був спричинений неонатальною аспірацією, яка виникла після народження дитини.

Таким чином, смерть дитини ОСОБА_4 настала внаслідок гіпоксично-ішемічного ураження центральної нервової системи, яка виникла у ранньому неонатальному періоді. Виявлені тілесні ушкодження на трупі дитини, які могли утворитися під час операції- накладення вихідних акушерських щипців, не перебувають у причинно наслідковому зв`язку з настанням смерті.

Аналогічно, відповідно до висновку експерта №132-133 від 08.09.2016 року комісійної судово-медичної експертизи за матеріалами кримінального провадження, недооцінка важкості стану дитини (а не плоду) призвела до неналежного надання медичної допомоги новонародженій дитині у відділенні новонароджених. Причина смерті, а саме гіпоксично-ішемічне ураження центральної нервової системи, яке виникло у ранньому неонатальному періоді також підтверджена комісійною експертизою.

Таким чином, жодних даних, що смерть дитини настала внаслідок дій акушера гінеколога ОСОБА_3 немає. Отже, в матеріалах справи відсутні дані про вину медичних працівників КНП «Львівське клінічне територіальне медичне об`єднання акушерства та гінекології.

08.05.2024 відповідачем КНП «Львівське клінічне територіальне медичне об`єднання акушерства та гінекології» подано відзив на позовну заяву, просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивачів, оскільки вина лікаря акушер-гінеколога ОСОБА_3 у тяжких наслідках, які наступили для спільної новонародженої дитини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 і яку позивачі вказують у позовній заяві, як обґрунтування своїх позовних вимог - не встановлена, а шкода, задана лікарем КНП Львівське ТМО 3» позивачам - не доведена.

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 02.07.2024 року замінено в даній праві відповідача, а саме, "Комунальне некомерційне підприємство «Львівське клінічне територіальне медичне об`єднання акушерства та гінекології» на належного відповідача (правонаступника) Комунальне некомерційне підприємство «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» (том 2 а.с.86).

Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 28.01.2025 року підготовче провадження у справі закрите, справа призначена до розгляду по суті (т. 2, а.с.118).

В судовому засіданні 20.10.2025р. судом було відмовлено у задоволенні клопотання представника третьої особи ОСОБА_3 - адвоката Манькут А.Ю. про призначення судово-медичної експертизи (т. 2 а.с.242-245).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просили задовольнити позов у повному обсязі , пославшись на обставини, викладені у позовній заяві.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Марчук А.М. позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили його задовольнити, з підстав, викладених у позовній заяві, детально пославшись на обставини народження дитини, надання медичної допомоги медичними працівниками відповідача породіллі ОСОБА_2 та про обставини подальших судових розглядів кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_3 .

Представник відповідача Гречух В.М. в судовому засіданні просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав викладених у відзиві, що міститься в матеріалах справи(т.2 а.с.52-55).

Представник третьої особи ОСОБА_3 - адвокат Манькут А.Ю. в судовому засіданні просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, з підстав зазначеному у письмовому поясненні щодо позову (т.2 а.с.35-41).

Допитана в судовому засіданні 01.10.2025 р.як свідок ОСОБА_8 надала суду покази, що вона працює професором кафедри педіатрії факультету післядипломної освіти Львівського медичного університету ім. Д.Галицького, зазначила, що смерть дитини ОСОБА_9 була непопереджуваною в неонатальному періоді, тобто, попередити її в неонатальному періоді можливості не було, що спростовує доводи представника ОСОБА_3 щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями неонатолога та тяжкими наслідками для ОСОБА_9 та її смертю.

Суд, заслухавши пояснення позивачів та їх представника, представників відповідач та третьої особи, допитану в судовому засіданні свідка ОСОБА_8 , повно та всебічно дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до статті 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Судом встановлено, що 03.02.2014 ОСОБА_2 перебуваючи в стані вагітності поступила в акушерське відділення Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні м. Львова, в якій лікар акушер-гінеколог ОСОБА_3 прийняв її та здійснював допологове обстеження, готуючи до пологів та народження її першої спільної з ОСОБА_1 дитини.

Відповідно до історії пологів №388 від 03.02.2014, будучи лікуючим лікарем акушер-гінекологом потерпілого позивача ОСОБА_2 , лікар ОСОБА_3 під час ведення допологової підготовки та приймаючи пологи у ОСОБА_2 неналежно виконав свої професійні обов`язки, внаслідок недбалого до них ставлення, у зв`язку з чим спричинив тяжкі наслідки для спільної новонародженої дитини потерпілих позивачів - ОСОБА_5 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до витягу з наказу №13*к від 01.03.1989 по 3-ій міській лікарні м. Львова лікар ОСОБА_3 у 2014 році був медичним працівником та перебував на посаді завідувача пологовим відділенням (згідно наказу № 145-к від 26.11.2008 «Про внесення змін до штатного розпису» реорганізоване пологове відділення на акушерське відділення), лікарем-акушер-гінекологом акушерського відділення Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні м. Львова та володів вищою кваліфікаційною категорією за спеціальністю лікар-акушер-гінеколог, тобто перебував в трудових відносинах з Комунальною 3-ою міською клінічною лікарнею м. Львова (том 1 а.с.140-141).

За наслідками розгляду заяви потерпілого ОСОБА_1 від 13.03.2014, слідчим Шевченківського районного відділу Львівського міського управління Головного управління МВС України у Львівській області Маркевичем Р.І. 14.03.2014 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відповідні відомості та у кримінальному провадженні №12014140090000643 розпочато досудове розслідування з ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 140 Кримінального кодексу України, а саме: невиконання та неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов`язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для неповнолітнього.

Під час проведення у кримінальному провадженні досудового розслідування, старшим слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції у Львівській області лікарю ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України, обвинувальний акт щодо ОСОБА_3 скеровано для розгляду до Шевченківського районного суду м. Львова.

З досліджених судом матеріалів кримінальної справи №466/10785/16-к встановлено, що 02.11.2017 Шевченківський районний суд м. Львова ухвалив вирок, згідно з яким лікаря ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 140 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік з позбавленням права займатись лікарською діяльністю у комунальних та приватних медичних закладах строком на 1 рік. Позови потерпілих (позивачів у даній справі) задоволено частково в загальній сумі 350 000 грн. (кримінальна справа т.3 а.с.38-53).

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду від 18.12.2018р. апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_3 та представника цивільного відповідача Комунальної 3-ої міської клінічної лікарні м. Львова - задоволено частково, вирок суду першої інстанції скасовано та призначено новий розгляд у Шевченківському районному суді м. Львова (том 1 а.с.210-216, кримінальна справа т.4 а.с.57-63).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова м. Львова від 07.11.2022р. в судовому засіданні було звільнено ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності, передбаченої ч.2 ст.140 КК України, на підставі ст.49 КК України у зв`язку з закінченням строків давності, кримінальне провадження закрито у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності (том 1 а.с.158, кримінальна справа т.5 а.с.260-263).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 02.02.2023р. ухвалу суду першої інстанції змінено, цивільний позов потерпілих до лікаря ОСОБА_3 та Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні м. Львова про стягнення моральної шкоди залишено без розгляду.(кримінальна справа т.6 а.с.39-41)

Так, відповідно до ст. 44 КК України особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: п`ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Згідно ч. 2 ст. 140 КК України передбачено покарання у виді обмеженням волі на строк до п`яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Дане кримінальне правопорушення відноситься до нетяжких злочинів.

Згідно роз`яснень п. 1 Постанову №12 від 23.12.2005 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави від застосування до особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом.

Отже, звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи, про визнання її невинуватою у злочині, а передбачені законом підстави звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема у зв`язку із закінченням строків давності, визнаються нереабілітуючими. З урахуванням того, що від кримінальної відповідальності може звільнятись лише та особа, яка зобов`язана її нести, вирішенню питання про звільнення від кримінальної відповідальності має передувати і точне встановлення фактичних обставин і правильна кваліфікація вчиненого злочину. На це орієнтує і Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» №12 від 23.12.2005 року, згідно якого при вирішенні питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності суд повинен переконатися у тому, що діяння, яке поставлено особі у провину, дійсно мало місце, що вони містить склад злочину, особа винувата у вчиненні останнього, а також, що умовами та підстави її звільнення від кримінальної відповідальності передбачені Кримінальним кодексом України та лише після цього має бути постановлено (ухвалено) відповідне судове рішення у визначеному Кримінально-процесуальним кодексом України.

Таким чином, ОСОБА_3 погоджуючись на звільнення від кримінальної відповідальності за ч.2 ст.140 України у зв`язку з закінченням строків давності та на закриття кримінального провадження, відповідно до вимог ст. 49 КК України, що є нереабілітуючими підставами, хоч не фактично, але погодився, що судом точно було встановлені фактичні обставини справи та дана правильна кваліфікація вчиненого ним злочину, а судом було встановлено, що діяння, які поставлені ОСОБА_3 у провину, дійсно мало місце (відповідно до вироку суду від 02.11.2017р. у справі № 466/10785/16-к), що воно містить склад злочину за ч.2 ст. 140 КК України та останній винуватий у його вчиненні.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права та підлягає до застосування національними судами України.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, у справі «О`Ніл проти Сполученого Королівства» (O`Neillv the United Kingdom) (31.01.2019) щодо порушення ст. 6 Європейської Конвенції про права людини і основоположних свобод ЄСПЛ вказав, що «не існує єдиного підходу для встановлення обставин, за яких презумпція невинуватості була б порушена в провадженнях, які виникли після закінчення кримінального провадження…

Крім того, всі права О`Ніла на захист були дотримані протягом усього судового розгляду і внутрішнє законодавство чітко передбачає, що навіть після виправдувального вироку докази залишаються доступними та можуть бути використані для доведення вини в інших провадженнях».

Як встановлено судом, згідно наказу №13-к від 01.03.1989 по 3-ій міській лікарні м. Львова лікар ОСОБА_3 прийнятий на посаду завідувача пологового відділення з 21.02.1989року у зв`язку з переводом з полового будинку №3.

Відповідно до довідки виданою Комунальною 3-ою міською клінічною лікарнею м. Львова встановлено, що лікар ОСОБА_3 станом на лютий 2014 року працював в комунальній 3-ій міській лікарні м. Львова на посаді завідувача акушерського відділенням, лікаря акушера-гінеколога.

Таким чином, ОСОБА_3 перебував в трудових відносинах з Комунальною 3-ою міською клінічною лікарнею м. Львова.

Ухвалою Львівської міської ради від 22.03.2018 за №3125 «Про припинення Комунальної 3-ї міської клінічної лікарні шляхом перетворення у Комунальне некомерційне підприємство «3-я міська клінічна лікарня м. Львова» припинено Комунальну 3-ю міську клінічну лікарню м. Львова» шляхом перетворення у Комунальне некомерційне підприємство «3-я міська клінічна лікарня м. Львова».

Ухвалою Львівської міської ради від 17.06.2021 за №907 «Про концепцію розвитку галузі охорони здоров`я на території Львівської міської територіальної громади» створено три територіальні медичні об`єднання, в тому числі Комунальне некомерційне підприємство «Львівське клінічне територіальне медичне об`єднання акушерства та гінекології».

КНП «Львівське ТМО 3» утворилось шляхом злиття та реорганізації КНП «Пологовий клінічний будинок №1 м. Львова» та КНП «3-я міська клінічна лікарня м. Львова».

Правонаступником КНП "Пологовий клінічний будинок № 1 м. Львова" та КНП "3-я міська клінічна лікарня м. Львова" є Комунальне некомерційне підприємство «Львівське клінічне територіальне медичне об`єднання акушерства та гінекології».

Усе вищенаведене підтверджено листом від 26.10.2023 Управління охорони здоров`я департаменту охорони здоров`я Львівської міської ради.

Враховуючи вищевикладені норми матеріального права, саме Комунальне некомерційне підприємство «Львівське клінічне територіальне медичне об`єднання акушерства та гінекології», яке є правонаступником Комунального некомерційного підприємства «3-я міська клінічна лікарня м. Львова», яке, в свою чергу, було правонаступником КМКЛ м. Львова, як самостійна юридична особа, є належним відповідачем, оскільки судом встановлено, що станом на лютий 2014 року ОСОБА_3 перебував в трудових відносинах з останнім.

Відповідно до ч. 7 ст. 128 КПК України, особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ст.ст. 22, 1166 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Зазначені норми є загальними для відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні.

Суд зазначає, що положення ст.1172 ЦК України стосуються відшкодування як майнової, так і моральної шкоди.

Також, у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4 (зі змінами) визначено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.

Оскільки моральна шкода завдана потерпілим саме лікарем ОСОБА_3 , який перебував у трудових відносинах з відповідачем, останній, згідно з приписами статті 53 та 54 ЦПК України, у разі повного або часткового задоволення судом позовних вимог позивачів може набути стосовно нього право грошової вимоги в порядку регресу, а тому, потерпілі позивачі вважають, що він повинен брати участь у справі з розгляду цього позову як третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, N 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Згідно з ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. У частині третій статті 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

У постанові Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

У позовній заяві наведені та обґрунтовані підстави для стягнення компенсації за завдану моральну шкоду, та описано в чому саме полягали душевні страждання які настали внаслідок смерті новонародженої дитини.

Внаслідок неналежного виконання професійних обов`язків лікарем ОСОБА_3 , потерпілим позивачам завдано моральну шкоду, яка виразилась у душевних стражданнях, оскільки вони з нетерпінням чекали народження дитини, у зв`язку з втратою дитини тривалий час перебували у пригніченому стані, відчували постійний неспокій, тривогу, досі відчувають біль за втраченою дитиною. Дитина для потерпілих позивачів була дуже бажаною, народження якої вони з нетерпінням чекали усі дев`ять місяців, бережно і відповідально відносились до усіх рекомендацій лікарів, адже так хотіли, щоб у них народилась здорова дитина.

У ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Знайкін проти України» (Znaykin v. Ukraine) (07.10.2010) зазначено: суд немає сумнівів щодо того, що заявник зазнав тривоги та страждань внаслідок порушення його прав, гарантованих Конвенцією, які не можуть бути адекватно відшкодовані визнанням Судом наявності порушень.

Наслідки кримінального правопорушення, вчиненого лікарем ОСОБА_3 , постали для потерпілих позивачів як суттєво психотравмуючі, обумовили порушення фізичної та психоемоційної сфер існування їхньої особистості і досі перешкоджають можливостям активної та повноцінної життєдіяльності, викликали появу негативних та глибоких психологічних хвилювань, тобто, спричинили їм моральну шкоду, розмір якої вони оцінюють у 2 000 000 гривень.

Після смерті ОСОБА_5 батьки (позивачі) досі відчувають душевний біль, запаморочення, нервові переживання, стривоженість, дискомфорт, коли згадують про її смерть. У них періодично з`являються емоційні спалахи, виникала дратівливість, збудливість, внаслідок чого страждають і їхні сімейні відносини, а також близькі та знайомі люди. Потерпілих позивачів непокоять періодичні неврози, які проявлялися тривогою, страхом та складністю в повній мірі зосередитися на основних питаннях їх життя. Обох батьків по сьогодні мучить думка про те, що якби вони звернулись до іншого лікаря акушер-гінеколога, то їхня дитина була б зараз живою. Після смерті ОСОБА_5 позивачі приймають ліки та препарати для заспокоєння нервової системи та покращення свого здоров`я, яке раптово погіршилось внаслідок неправомірних дій лікаря ОСОБА_3 .

Утримуючись деякий час після закриття кримінального провадження від звернення до суду з цією позовною заявою, позивачі гадали, що душевний біль таки минеться з часом і без повторного звернення з позовом про стягнення грошової компенсації, але ні. Душевні травми та біль потерпілих позивачів, який посилений ще й тим, що лікар ОСОБА_3 не лише не визнав своєї вини та щиро не розкаявся у вчиненому, а й навіть по не вибачився перед ними, досі мають місце, і вгамувати їх в якійсь мірі може виплата їм моральної шкоди, яку, на їхнє переконання, відповідачу, у свою чергу, слід стягнути з лікаря ОСОБА_3 , аби він та інші лікарі повсякчас розуміли важливість обраної ними професії, усвідомлювали відповідальність, покладену на них клятвою лікаря, вірність якій кожен лікар повинен пронести через усе своє життя, а також мали силу волі визнавати свої професійні помилки.

Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, завданої батькам унаслідок учинення позбавлення дитини, необхідно враховувати глибину і тривалість моральних страждань, а також те, що особи зазнали моральних страждань, пов`язаних з необхідністю докладати зусилля для виявлення та законного покарання особи, винної в смерті їхньої дитини.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст. 1172 ЦК України, встановлено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У свою чергу, Комунальне некомерційнуо підприємство "Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», відповідно до положень статті 1191 ЦК України, у майбутньому має право зворотної вимоги (регресу) до ОСОБА_3 у розмірі суми коштів, які будуть стягнені у рахунок відшкодування спричиненої моральної шкоди та матиме можливість відшкодувати свої витрати за рахунок свого винного працівника.

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу, якщо спеціальною нормою закону не встановлено іншого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

З урахуванням приписів Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» слід відзначити характер правопорушення, яким у спірному випадку є вчинене працівником відповідача кримінальне правопорушення, що спричинило смерть новонародженої дитини, а також глибину, характер та обсяг страждань (душевних і психічних), яких зазнали її батьки (позивачі), у зв`язку з втратою своєї довгоочікуваної дитини.

Верховний Суду Постанові Великої Палати від 05.12.2018 у справі №210/5258/16-ц чітко визначив основоположні засади для формування компенсаторного механізму, зазначивши:

«89. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

90. У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди,повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий».

У Постанові Верховного Суду колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 31.01.2019 у справі № 617/1642/16-к, провадження № 51- 4580 км 18 вказано:" у пункті 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України встановлено, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи. Відшкодування моральної шкоди також передбачене Конституцією та багатьма нормативно-правовими актами".

Критерії, якими суд має керуватися при визначені розміру моральної шкоди, закріплені у ч. 3 ст. 23 ЦК та п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.04.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно ст. ст. 76, 80, 229 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.5 ст.12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

В тому числі, суд враховує вимоги ст. 80 ЦПК України, зокрема достатність доказів для вирішення справи, наданих до суду.

Відповідно до ст. 80 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», особи, винні у порушенні законодавства про охорону здоров`я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

У ст. 8 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» передбачено, що в разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров`я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов`язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 210/5258/16-ц, провадження № 14-463 цс 18 від 05.12.2018 вказано: моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру порушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді.

Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у ч. 3 ст. 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив потерпілий.

Позивачами доведені відповідно до п. 5 Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03. 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» наявність завданої їм моральної шкоди, втрата дитини, необхідність застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків, здоров`я і відновлення стосунків з оточуючими.

Як зазначено позивачами та відмічається судом, кожна судова справа, пов`язана зі стягненням моральної шкоди спричиненою втратою близької людини, є індивідуальною за своєю суттю, оскільки моральна шкода має своє відображення не тільки зовнішньо, а й у внутрішніх процесах фізичного та психоемоційного стану людини.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінювання моральної шкоди по суті є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Смерть рідної людини, це не відновлювана втрата, що спричиняє постійні страждання та хвилювання. Встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі грішми, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, страждань, хвилювань, душевного болю людини.

Визначаючи розмір моральної шкоди, враховуючи характер та обсяг страждань (душевних, психічних), яких зазнали позивачі, характер немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення), інші обставини по справі, а також виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає необхідним стягнути з відповідача Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 400 000,00 (чотириста тисяч) гривень та грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень на користь ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі звільнені від сплати судового збору.

У зв`язку з чим, на підставі ч. 6 ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути в дохід держави судовий збір з відповідача відповідно до вимог п.5 ч.1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Відтак з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3028,00грн.

Керуючись ст. ст. 4,5,12,13, 81, 141, 223, 247, 259, 263- 265, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 400 000,00 (чотириста тисяч) гривень.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди у розмірі 100 000,00 (сто тисяч) гривень.

Стягнути Комунального некомерційного підприємства "Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» на користь держави судовій збір пропорційно задоволеним позовним вимогам в розмірі 3028,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги через Шевченківський районний суд міста Львова або безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство "Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги», код ЄДРПОУ 44625774, місцезнаходження: м. Львів, вул. Коновальця,26.

Третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце проживання:. АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 03 грудня 2025 року.

Суддя В. В. Свірідова