Постанова від 19.11.2025 по справі 920/692/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2025 року

м. Київ

cправа № 920/692/23(920/219/25)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Жукова С.В. - головуючого, Огородніка К.М., Погребняка В.Я.,

за участі секретаря: Купрейчук С.П.,

за участі представників судового засідання відповідно протоколу судового засідання від 19.11.2025

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на рішення Господарського суду Сумської області від 20.05.2025

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025

у справі №920/692/23(920/219/25)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комершал ЛТД" в особі ліквідатора Слостіна Андрія Геннадійовича

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк",

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - учасник ТОВ "Комершал ЛТД" ОСОБА_1 ,

про стягнення 11 979 576,44 грн,

в межах справи №920/692/23

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Комершал ЛТД",

ВСТАНОВИВ:

1. У лютому 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Комершал ЛТД" (далі - позивач) звернулося з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - відповідач) про стягнення 11979576,44 грн боргу з повернення лізингодавцем сплачених на його користь лізингоодержувачем лізингових платежів в рахунок оплати вартості об`єкту лізингу за Договором фінансового лізингу №4К16031ЛИ від 02.07.2016.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що протягом дії договору лізингу позивач як лізингоодержувач сплатив на користь відповідача як лізингодавця лізингові платежі в сумі 13379576,44 грн, які останній зобов`язаний повернути у зв`язку з розірванням договору лізингу.

3. Як на правову підставу позову позивач посилається на ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання товару у власність покупця. Тобто, за твердженням позивача, у разі розірвання договору лізингу та повернення предмету лізингу лізингодавцеві, у останнього припиняється право на отримання (тримання) лізингових платежів в частині покупної плати за предмет лізингу.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

4. 02.07.2016 між АТ "ПриватБанк" та ТОВ "Комершал ЛТД" укладено договір фінансового лізингу № 4К16031ЛИ (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого банк є власником нерухомого майна, яке зазначено у додатку № 1 договору; банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банку в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

4.1. На дату укладення Договору вартість майна становила 366 558 877,00 грн. (п. 1.2 договору).

4.2. Відповідно до п. 2.1 цієї угоди розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком № 2 "Графік лізингових платежів (графік відшкодування вартості Майна"), в таблиці якого визначено лізингові платежі у рахунок викупу Майна, грн.

4.3. Згідно з п. 6.2.4 договору Лізингоодержувач зобов`язався повернути майно банку у випадку розірвання Договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим Договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього Договору. Лізингоодержувач зобов`язаний усунути погіршення майна, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення майна банк має право вимагати відшкодування завданих йому збитків.

5. На підставі акта прийому-передачі майна від 02.07.2016 АТ "Приватбанк" передало, а ТОВ "Комершал ЛТД" прийняло в платне володіння та користування нерухоме майно, яке зазначено в додатку № 1 до договору.

6. Під час дії Договору ТОВ "Комершал ЛТД" сплатило АТ "Приватбанк" лізингові платежі, як сплату частини вартості об`єкту лізингу, на загальну суму 13 379 576,44 грн., а саме: 25.07.2016 у розмірі 305 465,73 грн., 23.08.2016 у розмірі 3 057 459,75 грн., 25.07.2017 у розмірі 3 362 925,48 грн., 23.08.2017 у розмірі 3 362 925,48 грн., 28.09.2017 у розмірі 319 920,00 грн., 31.10.2017 у розмірі 310 500,00 грн., 30.11.2017 у розмірі 324 000,00 грн., 16.01.2018 у розмірі 139 000,00 грн., 31.01.2018 у розмірі 125 000,00 грн., 28.02.2018 у розмірі 243 800,00 грн., 30.03.2018 у розмірі 285 000,00 грн., 27.04.2018 у розмірі 265 500,00 грн., 31.05.2018 у розмірі 300 000,00 грн., 04.07.2018 у розмірі 110 000,00 грн., 31.07.2018 у розмірі 112 800,00 грн., 31.08.2018 у розмірі 80 400,00 грн., 28.09.2018 у розмірі 104 400,00 грн., 31.10.2018 у розмірі 119 520,00 грн., 30.11.2018 у розмірі 149 520,00 грн., 28.12.2018 у розмірі 162 720,00 грн., 31.01.2019 у розмірі 138 720,00 грн.

7. 17.04.2019 у зв`язку з тим, що ТОВ "Комершал ЛТД" прострочило сплату лізингових платежів більше ніж на 30 днів, а також порушив строки сплати відсоткової винагороди, АТ "ПриватБанк" направило лізингоодержувачу повідомлення про розірвання договору фінансового лізингу. Цим повідомленням лізингодавець проінформував ТОВ "Комершал ЛТД" про розірвання договору з 13.05.2019, а також вимагав сплатити наявну заборгованість та передати майно по акту прийому-передачі.

7.1. За актами про передачу майна від 09.10.2019, від 29.10.2019, від 30.10.2019 позивач повернув відповідачу предмет договору лізингу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

8. Рішенням Господарського суду Сумської області від 20.05.2025 у справі №920/692/23 (920/219/25), яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025, позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача 11979576,44 грн сплачених лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкту лізингу за Договором фінансового лізингу №4К16031ЛИ від 02.07.2016 та 143754,92 грн судового збору.

8.1. Суди виходили з того, що правовою підставою позову у цій справі визначено, зокрема, положення частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, необхідність та правомірність застосування яких до спірних правовідносин відповідає правовій позиції Верховного Суду у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20. Верховний Суд у вказаній постанові виснував про імперативність норми частини 2статті 693 Цивільного кодексу України щодо права покупця вимагати повернення сплачених коштів у разі не передання у власність товару. Тож, враховуючи факт розірвання Договору та повернення об`єкта лізингу лізингодавцю - АТ КБ "Приватбанк", у позивача на підставі частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України виникло право на повернення сплачених ним лізингових платежів у рахунок вартості об`єкта лізингу.

-Також, суди виходили зі змісту договору лізингу щодо використання двох рахунків: для сплати вартості предмета лізингу та для сплати винагороди за лізингом (п. 1.4. Договору). Сторони визначили порядок здійснення лізингових платежів і розмір винагороди за користування майном (Розділ 2 "Лізингові платежі" Договору). Одночасно Договір фінансового лізингу від 02.07.2016 № 4К16031ЛИ не містить умови про те, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу.

-Отже, на дату розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу банк має право вимагати лише сплату тих лізингових платежів, що є винагородою лізингодавця за отримане у лізинг майно, які за свою правовою суттю є елементом договору найму (оренди) (як складової частини змішаного договору фінансового лізингу), тобто орендна плата за користування (оренду) об`єктом лізингу.

-У свою чергу зобов`язання щодо сплати лізингових платежів у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу припиняється. У цих висновках суди звернулись до правової позиції Верховного Суду в постанові від 10.09.2024 у справі №920/692/23(910/8611/23).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

9. До Верховного Суду від Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" надійшла касаційна скарга, у якій скаржник просить Суд скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 20.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 у справі №920/692/23(920/219/25) та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

9.1. На виконання вимог пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України скаржник посилається на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України та зазначає, що судом апеляційної інстанцій при прийнятті оскаржуваної постанови були порушені та неправильно застосовані норми матеріального права - ст.ст. 6, 11, 204, 267, 525, 526, 627, 629, 631, 653, 693, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 198 Господарського кодексу України, ст. ст. 1, 7, 11, 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"; порушені норми процесуального права - ст.ст. 18, 79, 86, 231, 236, 326 ГПК України, а також норми права були застосовані без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного суду, а саме:

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/22858/17 (щодо розмежування висновків за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права та висновків щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду),

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2021 у справі №904/5726/19 (провадження №12-95гс20) (щодо обов`язку судів виходити з умов договору, укладеного між сторонами, та структури лізингових платежів),

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15 (провадження № 12-33зг18) (щодо презумпції правомірності правочину),

- у постановах від 19.09.2023 у cправі №905/1065/22, від 21.03.2024 у справі №907/935/21, від 01.02.2024 у cправі №913/175/23 (щодо додержання принципу обов`язковості договору та обов`язку зі сплати лізингових платежів лізингоотримувачем до дати розірвання договору та повернення майна лізингодавцю (застосування статей 204, 629 ЦК України)).

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

10. ОСОБА_1 учасником ТОВ "Комершал ЛТД" та ОСОБА_2 подано відзиви на касаційну скаргу, з проханням залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Провадження у Верховному Суді

11. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №920/692/23(920/219/25) визначено колегію суддів у складі: Жукова С.В. - головуючого, Картере В.І., Огородніка К.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2025.

12. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 06.10.2025 №32.2-01/2482, у зв`язку з відрядженням судді Картере В.І. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 920/692/23(920/219/25).

13. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи № 920/692/23(920/219/25) між суддями від 06.10.2025 справу передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Жуков С.В.- головуючий, Огороднік К.М., Погребняк В.Я.

14. Ухвалою Верховного Суду від 07.10.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк", яка подана на рішення Господарського суду Сумської області від 20.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 у справі №920/692/23(920/219/25) та призначено до розгляду касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" у справі №920/692/23(920/219/25) на 19 листопада 2025 року о 12:50 год. у відкритому судовому засіданні у приміщенні Касаційного господарського суду за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6, в залі судових засідань №330.

Подані клопотання та їх розгляд

15. 19.11.2025 АТ КБ "ПриватБанк" подано клопотання, у якому останній просить передати справу № 920/692/23(920/219/25) за позовом ТОВ "Комершал ЛТД" в особі ліквідатора Слостіна Андрія Геннадійовича до відповідача Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: учасника ТОВ "Комершал ЛТД" ОСОБА_1 , про стягнення 11979576,44 грн, - на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

15.1. АТ КБ "ПриватБанк" у клопотанні зазначає, що оскільки господарські суди мають різний підхід при визначенні юридичних наслідків для лізингових платежів в частині викупної вартості майна у разі розірвання договору (за умови правомірних дій лізингодавця), в тому числі при існуванні договірного врегулювання цього питання, - то згідно з ч. 2 ст. 302 ГПК України наявні підстави для передачі справи №927/896/23(927/1193/24) на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду через необхідність відступити від висновків щодо застосування ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях колегій суддів з різних палат Касаційного господарського суду: - у постанові від 15.01.2021 у справі №904/2357/20 (судова палата для розгляду справ щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов`язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством), - у постановах від 20.06.2024 у cправі № 904/4871/22 (904/2141/23), від 10.09.2024 у cправі № 920/692/23(910/8611/23), від 01.09.2024 у cправі № 927/896/23 (910/7583/23), від 11.09.2024 у cправі № 908/2212/23 (908/3143/23), від 24.09.2024 у cправі № 916/803/23(916/2849/23), від 16.10.2024 у cправі № 917/822/23(917/1768/23), від 14.01.2025 у cправі № 905/532/23 (904/5009/23), від 04.02.2025 у cправі № 905/221/23 (905/917/23), від 25.02.2025 у cправі № 907/257/23 (907/929/23), від 08.04.2025 у cправі № 904/2990/23 (910/7677/23), від 13.05.2025 у справі № 924/113/23 (908/2907/23), від 15.05.2025 у cправі № 904/3472/23 (910/9239/23), від 19.06.2025 у cправі № 917/822/23(917/1961/24), від 25.06.2025 у справі № 917/1100/23(910/8920/23) (судова палата для розгляду справ про банкрутство).

16. Відповідно до частини другої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

17. Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 303 ГПК України).

18. Основним завданням Верховного Суду є забезпечення сталості та єдності судової практики (частини перша статті 36 Закону "Про судоустрій і статус суддів").

19. Тобто, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій, Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення або підходи застосовані в цих рішеннях мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ; існування невідповідності критерію "якість закону" законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

20. Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та постановах Верховного Суду від 05.07.2022 у справі №904/3860/19, від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13).

21. Разом з тим, аргументи заявника, наведені в обґрунтування підстав для відступу від правових висновків Верховного Суду щодо застосування ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України у зазначених скаржником постановах, не є безумовною підставою для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду. При цьому, доводи скаржника зводяться до необхідності прийняття іншого судового рішення по суті та на власну користь заявника, без зазначення обставин та підстав, які б обґрунтовано свідчили про необхідність відступу від зазначених заявником правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду.

22. Крім того, скаржник не обґрунтував свої твердження щодо того, у чому полягає неможливість вирішення справи саме касаційним судом у визначеному складі в межах оцінки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права в контексті підстав касаційного оскарження та у чому полягає невизначеність законодавчого регулювання правових питань щодо порядку прийняття рішення у такій категорії справ. Також скаржником не наведено доводів щодо наявності невизначеності поставлених судом правових питань на нормативному рівні та не надано аргументів щодо неможливості подолання проблеми існуючими процесуальними механізмами.

23. Слід зазначити, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ та Великої Палати Верховного Суду відступ від раніше сформованої правової позиції повинен мати реальне підґрунтя, про що йдеться, зокрема, у п. 70 рішення у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" ("Chapman v. the United Kingdom", заява № 27238/95).

24. У інших справах ЄСПЛ також неодноразово відзначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках необхідності та при обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі "Проценко проти росії", заява №13151/04, п. 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення "помилки, що має фундаментальне значення для судової системи" (рішення у справі "Сутяжник проти росії", заява № 8269/02, п. 38).

25. У справі "Сєрков проти України" (заява № 39766/05) ЄСПЛ у пунктах 34-39 рішення наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі "передбачуваності" у контексті Конвенції; завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються враховуючи зміни у повсякденній практиці (рішення у справі "Горжелік та інші проти Польщі" (Gorzelik and Others v. Poland) [ВП], заява № 44158/98, п. 65); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення у справах "Тудор Тудор проти Румунії" (Tudor Tudor v. Romania), заява №21911/03, пункти 29-30 та "Стефаніка та інші проти Румунії" (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, пункти 36- 37); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі "Падурару проти Румунії" (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00, пункти 98- 99).

26. Ураховуючи наведені висновки, колегія суддів не вбачає підстав для передачі цієї справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у порядку частини другої статті 302 ГПК України у зв`язку з відсутністю вагомих та достатніх аргументів, які б свідчили про необхідність відступу від правової позиції Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 693 ЦК України у спірних правовідносинах.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

27. Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, з огляду на таке.

28. Відповідно статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

29. Об`єктом касаційного оскарження є судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені за наслідком розгляду заявленого у межах справи про банкрутство позову про стягнення сплачених боржником на користь банку лізингових платежів у рахунок сплати вартості об`єкту лізингу за Договором.

30. Відповідно до статті 292 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що лізинг - господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

31. Згідно з положеннями статті 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

32. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

33. Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені у Законі України "Про фінансовий лізинг" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

34. У статті 1 зазначеного Закону також передбачено, що фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

35. Відповідно до частини другої статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов`язаний, зокрема: своєчасно сплачувати лізингові платежі; в разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

36. Лізингові платежу можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов`язані з виконанням договору лізингу (стаття 16 Закону України "Про фінансовий лізинг").

37. Водночас, згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право, зокрема, відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

38. Крім того, статтею 7 зазначеного Закону передбачено право лізингодавця відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

39. Відповідно до положень частин другої, четвертої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

40. Верховний Суд у постанові від 15.01.2021 у справі № 904/2357/20 зазначив, що договір фінансового лізингу є змішаним договором, який поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу, а передбачені договором лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню дії договору. На правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

- Лізингові платежі, сплачені позивачем як частина відшкодування вартості предметів лізингу, за своєю суттю є оплата предмета купівлі-продажу (попередня оплата), який в подальшому лізингодавець зобов`язувався передати лізингоодержувачу у власність. У зв`язку з розірванням договорів та вилученням предметів лізингу на користь лізингодавця, такий обов`язок у відповідача відсутній.

- Отже, наслідком розірвання договору є відсутність у лізингодавця обов`язку надати предмет лізингу у майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати його оплати. Тобто належне виконання лізингоодержувачем обов`язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

- На правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

41. За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

42. Оскільки в силу особливостей регулювання правовідносин лізингу договором та законом право власності на передане в лізинг майно залишається за лізингодавцем, то наслідком припинення договору лізингу внаслідок відмови лізингодавця є відсутність у нього обов`язку надати предмет лізингу в майбутньому у власність лізингоодержувача і, відповідно, відсутність права вимагати оплати вартості предмета лізингу.

43. Ураховуючи структуру та призначення лізингових платежів, ці платежі не є рівнозначними платі за користування, на відміну від орендної плати, позаяк містять в собі таку складову, як відшкодування частини вартості предмета лізингу, і з моменту розірвання договору лізингу зобов`язання лізингодавця щодо передачі об`єкта лізингу у власність лізингоодержувача є припиненим, відповідно в лізингоодержувача припинилось зобов`язання щодо відшкодування вартості цього об`єкта.

44. Верховний Суд приймає до уваги, що постанова у справі № 904/5726/19 стосується вирішення спору за позовом лізингодавця до лізингоодержувача, зокрема, про стягнення заборгованості за лізинговими платежами під час дії договору лізингу, який у подальшому було розірвано.

45. Однак, оскільки викладені Великою Палатою Верховного Суду висновки стосуються, зокрема, питання наявності/відсутності правових підстав для сплати лізингоодержувачем лізингових платежів (у тому числі відшкодування вартості об`єкта лізингу) до моменту розірвання договору лізингу, вони підлягають врахуванню mutatis mutandis також щодо спірних у цій справі правовідносин стосовно правомірності утримання лізингодавцем сплачених лізингоодержувачем лізингових платежів до моменту розірвання договору лізингу.

З матеріалів справи вбачається та судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.07.2016 між АТ "ПриватБанк" та ТОВ "Комершал ЛТД" укладено договір фінансового лізингу № 4К16031ЛИ, який, у зв`язку з тим, що ТОВ "Комершал ЛТД" прострочило сплату лізингових платежів більше ніж на 30 днів та порушило строки сплати відсоткової винагороди, було розірвано з 13.05.2019 за ініціативою АТ "ПриватБанк".

46. Водночас, суди попередніх інстанцій встановили, що під час дії Договору лізингоодержувач сплатив лізингодавцю лізингові платежі, як сплату частини вартості об`єкту лізингу, на загальну суму 13 379 576,44 грн.

47. Колегія суддів звертає увагу, що викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19 висновок щодо необхідності з`ясування умов договору лізингу та структури лізингових платежів підлягає врахуванню і при вирішенні питання щодо правомірності утримання лізингодавцем вже сплаченого лізингоодержувачем у структурі лізингових платежів відшкодування вартості об`єкта лізингу, адже правові наслідки розірвання договору лізингу не можуть бути більш сприятливими для лізингоодержувача, який не здійснив відшкодування вартості об`єкту лізингу у складі лізингових платежів, порівняно з тим, який здійснив таке відшкодування частково.

48. Крім того, рішенням Господарського суду Сумської області від 20.02.2024 у справі №920/692/23 (920/8611/23) був задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Комершал ЛТД" до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 1400000 грн, що є частиною сплачених грошових коштів за договором лізингу №4К16031ЛИ від 02.07.2016 в рахунок оплати вартості предмету лізингу.

49. Вказане рішення суду набрало законної сили відповідно до постанови Верховного Суду від 10.09.2024.

50. Як встановили суди попередніх інстанцій, позивач при зверненні із цим позовом заявив вимогу про стягнення залишку сплачених лізингових платежів за договором лізингу №4К16031ЛИ від 02.07.2016 в сумі 11979576,44 грн.

51. Суди правильно послались на те, що в силу частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлені рішенням Господарського суду Сумської області від 20.02.2024 у справі №920/692/23 (920/8611/23) обставини не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.

52. При цьому, судами встановлено, що за змістом наявного в матеріалах справи Договору фінансового лізингу від 02.07.2016 №4К16031ЛИ, сторони передбачили наявність двох рахунків: для сплати вартості предмета лізингу та для сплати винагород за лізингом (п. 1.4. Договору). Також сторони визначили порядок оплати здійснення лізингових платежів і розмір винагороди за користування майном (Розділ 2 "Лізингові платежі" Договору).

53. Отже, з огляду на умови, визначені учасниками правовідносин у Договорі фінансового лізингу від 02.07.2016 №4К16031ЛИ, сторони прямо передбачили не лише різні рахунки для сплати вартості предмета лізингу та винагород за лізингом, але й визначили чіткий порядок обрахунку таких платежів.

54. При цьому Договір фінансового лізингу від 02.07.2016 № 4К16031ЛИ не містить умов про те, що у випадку розірвання договору за ініціативою лізингодавця лізинговий платіж буде вважатись платою за користування об`єктом лізингу або мати інше призначення, у тому числі вважатися відповідальністю за порушення умов договору лізингу.

55. Крім того, чинне на момент розірвання договору законодавство України не містило заборони щодо повернення лізингоодержувачу лізингових платежів, зокрема і тієї їх частини, яка стосувалась плати за відшкодування вартості предмету лізингу.

56. Відповідні зміни до Закону України "Про фінансовий лізинг" внесені до статті 17 Законом України від 14.12.2021 №1953IX. Цими змінами передбачено, що лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати розірвання договору, не підлягають поверненню лізингоодержувачу.

57. Таким чином, судами правильно встановлено, що на дату розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу банк має право вимагати лише сплату тих лізингових платежів, що є винагородою лізингодавця за отримане у лізинг майно, які за свою правовою суттю є елементом договору найму (оренди) (як складової частини змішаного договору фінансового лізингу), тобто орендна плата за користування (оренду) об`єктом лізингу.

58. У свою чергу зобов`язання щодо сплати лізингових платежів у вигляді суми, яка відшкодовує вартість предмету лізингу, з моменту розірвання договору фінансового лізингу та повернення об`єктів лізингу припиняється. Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 10.09.2024 у справі №920/692/23(910/8611/23).

59. Тому Верховний Суд вважає помилковими доводи касаційної скарги про відсутність правових і фактичних підстав у позивача вимагати повернення сплачених лізингових платежів з огляду на те, що такі платежі є оплатою за оренду майна.

60. Крім того, апеляційний господарський суд відхилив посилання відповідача на заяву про залік зустрічних однорідних вимог (про погашення вимог кредитора) від 20.11.2024, оскільки таке буде суперечити нормам ч. 5 ст. 64 Кодексу України з питань банкрутства, про що було зазначено у постанові Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2025 у справі № 920/692/23 при розгляді заяви банку із додатковими грошовими вимогами до боржника (позивача у даній справі).

61. Враховуючи наведене, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні, оскільки судами попередніх інстанцій зроблено правильні висновки та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

62. Водночас, суди попередніх інстанцій не лише врахували висновки Верховного Суду у зазначених постановах, але й встановили обставини укладення договору лізингу, передачі та повернення нерухомого майна, фактичний розмір сплачених боржником лізингових платежів та суму, яка підлягає стягненню саме як плата за купівлю-продаж нерухомого майна в межах договору лізингу.

63. З огляду на викладене, аргументи скаржника визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом.

64. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

65. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

66. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновків про те, що оскаржувані судові рішення прийняті з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

67. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

68. На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та необхідність залишення оскаржуваних рішень попередніх судових інстанцій у цій справі без змін.

Судові витрати

69. У зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 20.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2025 у справі №920/692/23(920/219/25) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Жуков

Судді К.М. Огороднік

В.Я. Погребняк