Постанова від 02.12.2025 по справі 620/1420/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/1420/25 Головуючий у 1-й інстанції: Виноградова Д.О.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Черпака Ю.К.,

суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Чернігові на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року, ухвалене в порядку спрощеного (письмового) позовного провадження без повідомлення та виклику сторін, у справі за позовом ОСОБА_1 до відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Чернігові про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 (далі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Чернігові (далі - відповідач/апелянт/відділ УФЗ Держспецзв`язку в м. Чернігові) про:

- визнання протиправною бездіяльності відділу УФЗ Держспецзв`язку в м. Чернігові щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 перерахунку грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, враховуючи посадовий оклад та оклад за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язання відділу УФЗ Держспецзв`язку в м. Чернігові здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), матеріальної допомоги для вирішення соціально- побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення, компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки, підйомної допомоги та одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, враховуючи посадовий оклад та оклад за військовим званням надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язання відділу УФЗ Держспецзв`язку в м. Чернігові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, за весь час такої затримки у відповідності до пункту 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що під час проходження військової служби у відділі УФЗ Держспецзв`язку в АДРЕСА_1 нарахування та виплата грошового забезпечення здійснювалось із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року (1762 грн), тоді як з 29 січня 2020 року, після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18, підлягала застосуванню первісна редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, яка передбачає розрахунок окладів шляхом множення розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. У період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року відповідач нараховував грошове забезпечення з використанням бази 1 762 грн замість фактичних розмірів прожиткового мінімуму, передбачених законами України про Державний бюджет на 2020-2023 роки. Унаслідок цього грошове забезпечення, а також додаткові виплати нараховані у занижених розмірах.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправними дії відділу УФЗ Держспецзв`язку в м. Чернігові щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Зобов`язано відділ УФЗ Держспецзв`язку в м. Чернігові здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року у тому числі щомісячні додаткові види грошового забезпечення (матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, грошову допомогу для оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки, підйомної допомоги та одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, премії, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби), із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-IХ, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року № 1928-ІХ, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-ІХ, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб ряд рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач всупереч вимогам статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ, Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ, Законам про Державний бюджет на 2020-2023 роки та правовим висновкам Верховного Суду (зокрема у справі № 440/6017/21), протиправно продовжував визначати посадовий оклад, оклад за військовим званням та пов`язані з ними виплати позивачу за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року, тоді як з 01 січня 2020 року розрахунковою величиною мав бути прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня кожного відповідного року, а з 20 травня 2023 року - фіксований розмір 1 762 грн згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 481. У зв`язку з цим суд дійшов висновку про заниження грошового забезпечення та всіх похідних виплат (щомісячних, одноразових, матеріальної допомоги, підйомної, виплат при звільненні тощо) і наявність підстав для визнання дій відповідача протиправними та зобов`язання здійснити перерахунок і доплату за спірний період. Водночас позовні вимоги про компенсацію втрати частини доходів не підлягають задоволенню, оскільки відповідні суми ще не були нараховані, а отже юридичні підстави для застосування Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, на момент розгляду справи відсутні.

В апеляційній скарзі відділ УФЗ Держспецзв`язку в м. Чернігові, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у їх задоволенні. Зазначено, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, неправильно оцінив надані докази та зробив помилкові висновки щодо наявності бездіяльності з боку Відділу. Суд першої інстанції не взяв до уваги правову природу спірних відносин, оскільки позивач не був звільнений зі служби в Держспецзв`язку, а був лише переведений наказом Голови Держспецзв`язку від 17 вересня 2024 року № 839-ОС до іншого структурного підрозділу - територіального Одеського вузла урядового зв`язку, тому підстав для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні чи компенсацій за невикористані відпустки не було. Суд першої інстанції безпідставно ототожнив поняття «переведення» та «звільнення зі служби», неправильно застосувавши положення статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Інструкції № 151. Позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України, адже позов подано 04 лютого 2025 року, тобто через понад п`ять місяців після переведення (17 вересня 2024 року) та більш ніж через рік після закінчення дії карантину (30 червня 2023 року), що виключає можливість поновлення строку відповідно до чинного законодавства. Суд неправильно визначив склад та розмір грошового забезпечення, не врахував реальний розмір посадових окладів та надбавок, встановлених Законами України «Про Державний бюджет України» на 2022-2023 роки, і безпідставно застосував розрахункову величину прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року, що не відповідає чинним нормативам. Інструкція № 558 не поширює свою дію на органи Держспецзв`язку, тому висновок суду першої інстанції про право позивача на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення та для вирішення соціально-побутових питань на підставі цієї Інструкції є помилковим. При цьому зазначає, що допомога на вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік уже була виплачена у червні 2023 року, а допомога на оздоровлення - у грудні 2023 року, тому повторна виплата за ті ж періоди є безпідставною. Суд першої інстанції не надав належної оцінки довідкам та документам, наданим відповідачем, не встановив, чи дійсно позивач був виключений зі списків особового складу, коли він дізнався про оскаржувані дії або бездіяльність, та не з`ясував, чи були фактично порушені його права.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційний розгляд справи відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частинами першою та другою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів вирішено продовжити на розумний строк її апеляційний розгляд.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справ та їх правову оцінку, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Відділі урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Чернігові у період з 14 грудня 2018 року по 30 вересня 2024 року (зворот а.с. 15). Позивач продовжував службу у структурі Держспецзв`язку безперервно, проходячи її на посаді офіцера, а згодом - на посаді начальника І відділення четвертого відділу 3 територіального Одеського вузла урядового зв`язку, куди був переведений наказом Голови Держспецзв`язку від 17 вересня 2024 року № 839-ОС.

12 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Відділу із письмовою заявою, у якій просив провести перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року відповідно до чинного законодавства, врахувавши оновлені показники прожиткового мінімуму для працездатних осіб та здійснити виплату недоотриманих сум.

У відповідь на зазначене звернення Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку листом від 24 січня 2025 року № 63/34-10/2025 повідомив позивача, що обчислення грошового забезпечення у спірний період з 24 лютого 2018 року по 20 травня 2023 року здійснювалося із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму у розмірі 1 762 грн, визначеного станом на 01 січня 2018 року. Також зазначено, що застосування нових розмірів прожиткового мінімуму до розрахунку посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями у вказаний період не передбачалося, оскільки положення постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 у редакції, чинній на той час, містили пряме посилання на фіксований показник 1 762 грн.

Позивач вважав такі дії відповідача протиправними, тому звернуся до суду.

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.

Оскільки оскаржуване рішення в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права, з ним погодились сторони, то суд апеляційної інстанції здійснює перегляд судового рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача в частині задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII) визначено умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію.

Згідно із частинами першою-четвертою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, грошове забезпечення військовослужбовців включає щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення, які обчислюються з урахуванням посадового окладу та окладу за військове звання.

30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 (далі - Постанова № 704), якою було збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Постановою № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови № 704, з урахуванням яких пункт 4 вказаного підзаконного нормативно-правового акту викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Разом з цим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Отже, з 29 січня 2020 року (дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18) до спірних правовідносин застосовуються положення пункту 4 Постанови № 704 у редакції до 24 лютого 2018 року.

Такою редакцією було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

З огляду на викладені висновки, грошове забезпечення позивача має бути перераховане в сторону збільшення, шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року на відповідний тарифний коефіцієнт.

При апеляційному перегляді колегія суддів враховує висновки щодо застосування норм права, викладені Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 та у постановах від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 500/8485/21, від 13 грудня 2022 року у справі № 240/12647/21, від 10 січня 2023 року у справі № 120/8682/21-а. Колегія суддів Верховного Суду дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

(1) з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

(2) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);

(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, які стосуються нарахування та виплати щомісячного грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення - грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, за період з 29 січня 2020 року по 18 липня 2022 року.

Щодо аргументів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду, то слід зазначити наступне.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частинами третьою та п`ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У справі, що розглядається, позивач 02 лютого 2025 року звернувся до суду з позовом, предметом якого, зокрема, є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року.

Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Верховний Суд України у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), зокрема, частиною другою цієї статті.

Частинами першою та другою статті 233 КЗпП України (в редакції чинній до 19 липня 2022 року) передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Офіційне тлумачення положення вказаної норми надав Конституційний Суд України у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Враховуючи те, що на момент нарахування та виплати грошового забезпечення за період 29 січня 2020 року по 19 липня 2022 року частина друга статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про працю не обмежувався будь-яким терміном, колегія суддів вважає помилковими посилання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду з даними вимогами за зазначений період.

З прийняттям Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, зокрема, змінено редакцію статті 233 КЗпП України.

Положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, якою Кодекс був доповнений Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-ІХ, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статті 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 27 червня 2023 року № 651 відмінено з 24 год 00 хв 30 червня 2023 року на всій території України карантин встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2.

Правові висновки щодо законодавчого регулювання в зазначеній частині викладені в постанові Верховного Суду від 03 червня 2023 року у справі № 280/6779/22, які відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України підлягають врахуванню у цій справі.

Тому, звернення до суду у спірних правовідносинах за період з 19 липня 2022 року по 30 червня 2023 року не обмежувалось будь-яким строком.

Крім того, структура частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) визначає першочерговою обставиною для початку обрахування трьохмісячного строку звернення до суду з позовом момент - день одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

З матеріалів справи слідує, що 12 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Відділу із письмовою заявою, у якій просив провести перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року відповідно до чинного законодавства, врахувавши оновлені показники прожиткового мінімуму для працездатних осіб та здійснити виплату недоотриманих сум.

У відповідь на зазначене звернення Відділ урядового фельд`єгерського зв`язку листом від 24 січня 2025 року № 63/34-10/2025 повідомив позивача, що обчислення грошового забезпечення у спірний період з 24 лютого 2018 року по 20 травня 2023 року здійснювалося із використанням арифметичного значення прожиткового мінімуму у розмірі 1 762 грн, визначеного станом на 01 січня 2018 року, і підстави для іншого перерахунку відсутні.

Таким чином, саме відмова відповідача у проведенні перерахунку стала тією юридично значущою подією, з якою слід пов`язувати початок перебігу строку звернення до суду. До моменту отримання офіційної відповіді у позивача не було підстав вважати, що його право порушено, так як питання правильності нарахувань перебувало у компетенції відповідача.

Щодо клопотання апелянта про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача - 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, то це клопотання не підлягає задоволенню, оскільки спірний період, за який позивач просить здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, безпосередньо пов`язаний з часом його проходження військової служби саме у Відділі урядового фельд`єгерського зв`язку Держспецзв`язку в м. Чернігові, який і є відповідачем у справі. З матеріалів вбачається, що вимоги позивача стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення, матеріальної допомоги і компенсацій за період до моменту його переведення до іншого підрозділу, а тому всі дії та рішення, що підлягають оцінці у цій справі, були вчинені саме цим Відділом.

3 Територіальний Одеський вузол урядового зв`язку Держспецзв`язку не брав участі у формуванні чи виплаті грошового забезпечення позивача за спірний період і не є суб`єктом владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються у даній справі. Його участь не вплине на з`ясування фактичних обставин, не змінить предмета спору та не матиме правових наслідків для вирішення справи по суті.

Крім того, слід зазначити, що клопотання про залучення третьої особи відповідно до положень статті 49 КАС України повинно подаватися до суду першої інстанції під час розгляду справи по суті, якщо сторона вважає, що рішення може вплинути на права чи обов`язки іншої особи. У матеріалах справи відсутні дані про те, що таке клопотання подавалося під час розгляду справи судом першої інстанції. Відтак, заявлення відповідного клопотання на стадії апеляційного провадження суперечить процесуальним вимогам КАС України та не може бути підставою для залучення третьої особи.

Оскільки суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, то колегія суддів згідно із статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги залишає її без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відділу урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Чернігові залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 березня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Черпак Ю.К.

Судді: Сорочко Є.О.

Чаку Є.В.