Ухвала від 01.12.2025 по справі 491/430/25

Номер провадження: 11-кп/813/2723/25

Справа № 491/430/25

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

обвинуваченого ОСОБА_8

розглянувши увідкритому судовомузасіданні врежимі відеоконференції міжОдеським апеляційнимсудом,ДУ «Одеськійслідчий ізолятор»за участюобвинуваченого ОСОБА_8 ,прокурора тазахисника задопомогою власнихтехнічних засобів,виділені матеріаликримінального провадження №12024162480000143 від 20.01.2024року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Ананьївського районного суду Одеської області від 04.11.2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого увчиненні кримінальнихправопорушень,передбачених ч.3ст.27,ч.3ст.28,ч.2ст.246,ч.4ст.246,ч.1ст.304КК України,

встановив:

На розгляді Ананьївського районного суду Одеської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.246, ч.4 ст.246, ч.1 ст.304 КК України та ОСОБА_9 за ч. 2 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.246, ч.4 ст.246 КК України.

Ухвалою суду задоволено клопотання прокурора та в порядку ст.331 КПК України, продовжено строк дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 у виді тримання під вартою, строком до 02.01.2026 року, з визначенням застави у розмірі 80 (вісімдесяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень.

Мотивуючи прийняте рішення, місцевий суд послався на врахування: даних проособу обвинуваченого;тяжкість інкримінованих обвинуваченому злочинів; продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України, та неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Не погоджуючись з ухвалоюсуду захисник подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу місцевого суду та постановити нову, якою змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, або визначити заставу у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, захисник посилається на відсутність ризиків, невмотивованість оскарженої ухвали щодо неможливості застосування більш м`якого запобіжного заходу, характеризуючи особу обвинуваченого дані, зокрема, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, постійного місця мешкання, стан здоров`я, відсутність судимостей, позитивні характеристики з місця проживання, а також наявність низки захворювань, в т.ч. ВІЛ-інфекція , ІV кл.гр.

Іншими учасниками кримінального провадження ухвала місцевого суду оскаржена не була.

Заслухавши суддю-доповідача,захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував на задоволенні скарги захисника, обговоривши доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати, колегія суддів дійшла висновку про таке.

Частина перша ст. 404 КПК України (далі КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370 КПК передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ч.1 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченомуглавою 18цього Кодексу. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону, з огляду на таке.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст.27, ч.3 ст.28, ч.2 ст.246, ч.4 ст.246, ч.1 ст.304 КК України, які відповідно до приписів ст.12 КК України відносяться до категорії нетяжкого та тяжких злочинів, відповідно.

Прийняте рішення суд мотивував тяжкістю покарання, яке загрожує ОСОБА_8 у разі визнання його винуватим, а також продовження існування раніше встановлених ризиків, які даютьпідставивважати, що обвинувачений,перебуваючи на свободі, можездійснити спроби переховування від суду, незаконно впливати на свідків та іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню, з огляду на характеристику особи обвинуваченого.

Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи захисника в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі, з огляду на таке.

Підставою для продовження строку дії запобіжного заходу є продовження існування ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК.

Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати спроби протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.

При цьому, КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» -слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Запобіжний захід застосовується/продовжується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Тобто слід констатувати, що в даному випадку, на даному етапі кримінального провадження, суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

З урахуванням наведеного, посилання захисника на відсутність ризику переховування обвинуваченого, колегія суддів визнає неспроможними, оскільки ОСОБА_8 пред`явлено обвинувачення в тому числі за ч.4 ст.246 КК України, санкція вказаної норми кримінального законупередбачає покарання у виді позбавлення волі від п`яти до семи років. Тому, не можна виключати, що обвинувачений, розуміючи тяжкість можливого покарання, може вдатися до спроб переховування від суду, з огляду на що, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК ризик не можна визнавати недоведеним.

При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК - впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.

Оскільки покази свідків, які станом на даний час ще не допитані в судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, обвинувачений може здійснювати незаконний вплив на свідків та інших учасників, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Також неможна виключати наявність ризику, передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК, оскільки, відповідно до обвинувачення, ОСОБА_8 вчиняючи інкриміновані йому дії, вочевидь розумів їх протиправність.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновкомсуду першої інстанції про необхідність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому, виходячи з вимог ст.ст. 177, 178, 183, 199 КПК, в тому числі і з огляду на правову кваліфікацію інкримінованого останньому кримінальних правопорушень, обставин їх вчинення, що не може вказувати на високі морально-етичні якості обвинуваченого, а тому вважає, що зміна запобіжного заходу обвинуваченому на більш м`який, з великою вірогідністю, може виявитися нездатною запобігти існуючим ризикам, що унеможливить завершення судового розгляду кримінального провадження, що в свою чергу не буде слугувати виконанню завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.

Крім того, колегія суддів вважає, що місцевий суд із достатньою повнотою мотивував своє рішення та на законних підставах визначив ОСОБА_8 розмір застави, який відповідає п.2 ч.5 ст. 182 КПК.

Колегія суддів вважає, щотяжкість пред`явленогообвинувачення ОСОБА_8 , а також існування вище вказаних ризиків, виправдовують продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу та дають апеляційному суду можливість прийти до висновку про обґрунтованість ухвали суду першої інстанції.

Колегія суддівприймає доуваги посиланнязахисника проте,що обвинуваченийодружений, має на утриманні неповнолітню дитину, раніше не судимий, має певні захворювання, однак вказані обставини не можливо визнати такими, що беззаперечно можуть гарантувати запобігання існуючим ризикам.

Колегія суддів враховує обставини даної справи, особу обвинуваченого та зазначає, що зміна запобіжного заходу останньому на більш м`який, з великою вірогідністю може виявитися недостатнім стримуючим фактором для забезпечення виконання останнім покладених на нього обов`язків.

Враховуючи вище зазначене, доводи захисника про можливість застосування обвинуваченому запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, в тому числі зменшення розміру застави, колегія суддів визнає безпідставними.

Обставин, передбачених ч.2 ст.183 КПК, які є перешкодою для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого, як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, встановлено не було.

Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які унеможливлюють перебування обвинуваченого під вартою. Стороною захисту апеляційному суду не надано документів, які б свідчили про неможливість перебування обвинуваченого під вартою.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу, що доцільність необхідності подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.

Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, які б були підставою для скасування оскарженої ухвали або зміни запобіжного заходу на більш м`який.

З урахуванням вищенаведеного, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скаргизахисниката скасування ухвали суду першої інстанції.

Водночас враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_8 досить тривалий час перебуває під вартою, а судовий розгляд кримінального провадження ще не завершений, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на положення ст.8 Конституції України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Аналіз практики Європейського суду щодо тлумачення положення «розумний строк» свідчить: в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» Суд роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б не природно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Відповідно до п. 70 рішення ЄСПЛ «Меріт проти України» (Заява № 66561/01). Суд нагадує, що у кримінальних справах перебіг «розумного строку», про який ідеться в п. 1 ст. 6 Конвенції, починається з моменту, коли особу «обвинувачено»; це може трапитися до того, як справа надійшла до суду першої інстанції (див., наприклад, згадуване рішення у справі «Девеєр проти Бельгії», с. 22, п. 42), тобто з дня арешту, дати, коли особу, про яку йдеться, було офіційно повідомлено, що його буде обвинувачено, чи з дати, коли розпочалося досудове слідство (див. рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany) від 27 червня 1968 року, серія A, № 7, с. 2627, п. 19; рішення у справі «Ноймайстер проти Австрії» (Neumeister v. Austria) , ухвалене того самого дня, серія A, № 8, с.41, п. 18, та рішення у справі «Рінґайзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), від 16 липня 1971 року, серія A, № 13, с. 45, п. 110).

У розумінні Європейського суду для визначення того, чи була тривалість певного строку розумною, передусім встановлюється початок цього строку та його закінчення. Строк, який слід брати до уваги у зазначеному відношенні, охоплює собою все провадження.

З огляду на положення ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК, колегія суддів вважає існуючу тривалість розгляду даного кримінального провадження такою, що у разі невжиття місцевим судом заходів для забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження, може потягти за собою порушення принципу розумності строку розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Ананьївськогорайонного судуОдеської областівід 04.11.2025року,якою обвинуваченому ОСОБА_8 продовженострок діїзапобіжного заходуу видітримання підвартою вкримінальному провадженні №12024162480000143 від 20.01.2024року залишити без змін.

Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог ч.4 ст.28, ч.1 ст.318 КПК України щодо забезпечення розумного строку розгляду кримінального провадження.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4