Постанова

від 28.12.2007 по справі а4/564-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

А4/564-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77

ПОСТАНОВА

Іменем України

"28" грудня 2007 р.                                                                   Справа № А4/564-07

Суддя господарського суду Київської області Попікова О.В., розглянувши справу

за позовомТетіївської міжрайонної державної податкової інспекції, м. Тетіїв

до Закритого акціонерного товариства “Тетіївська агропромислова компанія”, м. Тетіїв

Товариства з обмеженою відповідальністю “Раут-С”, м. Київ

про визнання угоди недійсною,

секретар судового засідання: Холоденко Н.О.

за участю представників:

від позивачаТарнавська В.Л., за дов .від 11.12.07р. №5406/10/10-0

від 1-го відповідачаІванченко О.І., за дов. від 08.06.07р.

від 2-го відповідачане з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно

          На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 28.12.2007р. о 12 год. 20 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 11.01.2008р., про що повідомлено сторін після проголошення вступної та резолютивної частини постанови.

О б с т а в и н и   с п р а в и:

Тетіївська міжрайонна державна податкова інспекція (далі –Позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Закритого акціонерного товариства “Тетіївська агропромислова компанія” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Раут-С” (далі - Відповідачі), про визнання угод на постачання ячменю від 23.10.04р., від 24.10.04р., від 25.10.04р., від 26.10.04р., від 27.10.04р. та від 28.10.04р. недійсними, зобов'язання відповідача 2 повернути на користь відповідача 1 кошти отримані за договорами на загальну суму 238820,00 грн. та стягнення з відповідача 1 в доход державного бюджету кошти на відшкодування отриманого відповідачем 1 від відповідача 2 в сумі 238820,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані приписами статті 207 та статті 208 Господарського кодексу України з огляду на те, що на підставі оспорюваних угод на протязі 2004р. Товариство з обмеженою відповідальністю “Раут-С” поставило Закритому акціонерному товариству “Тетіївська агропромислова компанія” ячмінь загалом на суму 238820,00 грн. Проте, рішенням Подільського районного суду м. Києва від 02.06.05р. у справі №2-2281 визнано недійсними статут ТОВ “Раут-С” з моменту складання, визнано недійсним свідоцтво №38290183 про реєстрацію платника ПДВ ТОВ “Раут-С” з моменту внесення до реєстру, з 29.03.04р. При цьому, районним судом було встановлено, що відповідач у справі - Череватий С.М. засновником та директором ТОВ “Раут-С” ніколи не був, займатись підприємницькою діяльністю не збирався, внесків до статутного фонду він не вчиняв, свідоцтво платника ПДВ він не отримував, розрахункових рахунків в установах банків не відкривав, посадових осіб підприємства не призначав і на вказані вище дії нікого не уповноважував, про існування вказаного підприємства дізнався від працівників податкової міліції. У 2000р. ним було втрачено паспорт громадянина України, про вказаний інцидент було повідомлено ОВС. На сьогоднішній день особу Череватова С.М. посвідчує новий паспорт АВ 149727, виданий Староміським РВ УМВС України у Вінницькій області 23.11.2000р. В юридичній справі ТОВ “Раут-С” знаходиться ксерокопія паспорту на ім'я Череватова С.М. серії НН 844569 виданого Староміським РВ УМВС України у Вінницькій області 02.12.1998р. з переклеєною фотографією.

Відповідач 1 –ЗАТ “Тетіївська агропромислова компанія” надало заперечення на даний адміністративний позов, у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ДПІ повністю з огляду на наступне:

- сам факт скасування установчих документів не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених цією юридичною особою з моменту його державної реєстрації;

- відповідач 1 являється добросовісним покупцем і не може відповідати за податкові зобов'язання будь-яких інших юридичних і фізичних осіб (продавців, постачальників), в тому числі відповідача 2;

- ухилення однієї з сторін від сплати податків, після здійснення угоди відповідно до діючого законодавства України, не може бути підставою для визнання угоди недійсною, а тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб суб'єкта підприємницької діяльності, що ухиляється від такої сплати.

Представники відповідача-2 у судове засідання не з'явились, відзиву на позовну заяву не надіслали, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином  ухвалами та повістками суду. Господарським судом Київської області ухвалами від 02.11.07р., від 27.11.07р. було зобов'язано позивача надати суду довідку про включення 2-го відповідача до ЄДРПОУ станом на жовтень 2007р. На виконання вимог згаданих ухвал, позивачем надано лист Виконавчого органу Подільської районної у м. Києві ради від 13.12.07р. №5376 з якого вбачається, що ТОВ “Раут-С” (ідентифікаційний код 32918434) зареєстроване Подільською РДА за адресою: м. Київ, вул. Верхній Вал, 2 –а, літ. А. Станом на 10.12.07р. ТОВ “Раут-С” до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців не включено, державну реєстрацію не скасовано.

Під час проведення підготовчого провадження судом були витребувані від осіб, які беруть участь у справі документи та інші матеріали, на яких ґрунтуються їх доводи і заперечення та прийнято рішення про обов'язковість особистої участі у судовому засіданні осіб, які беруть участь у справі.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

ТОВ “Раут-С” (код ЄДРПОУ 32918434) протягом 2004р. поставило ЗАТ “Тетіївська агропромислова компанія” (код ЄДРПОУ 30117282) товар, а саме: ячмінь, загалом на суму 238820,00 грн.

Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочини можуть бути двохсторонніми.

На підтвердження факту отримання товару сторонами до матеріалів справи доказів не залучено.

Ухвалами господарського суду Київської області від 27.11.07р.  та від 11.12.07р. зобов'язано відповідачів надати суду докази на підтвердження реальності виконання оспорюваної угоди, вимоги даних ухвал виконані не були.

Присутній у судовому засіданні представник 1-го відповідача усно підтвердив факт виконання обома сторонами згаданих правочинів у повному обсязі, будь-яких письмових доказів суду надано не було.

До матеріалів справи залучена копія рішення Подільського районного суду м. Києва від 02.06.05р. у справі №2-2281, яким визнано недійсними статут ТОВ “Раут-С” з моменту складання, визнано недійсним свідоцтво №38290183 про реєстрацію платника ПДВ ТОВ “Раут-С” з моменту внесення до реєстру, з 29.03.04р. Рішення суду обґрунтоване тим, що відповідач у справі Череватий С.М. засновником та директором ТОВ “Раут-С” ніколи не був, займатись підприємницькою діяльністю не збирався, внесків до статутного фонду він не вчиняв, свідоцтво платника ПДВ він не отримував, розрахункових рахунків в установах банків не відкривав, посадових осіб підприємства не призначав і на вказані вище дії нікого не уповноважував, про існування вказаного підприємства дізнався від працівників податкової міліції. У 2000р. ним було втрачено паспорт громадянина України, про вказаний інцидент було повідомлено ОВС. На сьогоднішній день особу Череватова С.М. посвідчує новий паспорт АВ 149727, виданий Староміським РВ УМВС України у Вінницькій області 23.11.2000р. В юридичній справі ТОВ “Раут-С” знаходиться ксерокопія паспорту на ім'я Череватова С.М. серії НН 844569 виданого Староміським РВ УМВС України у Вінницькій області 02.12.1998р. з переклеєною фотографією.

Відповідно до вимог пункту 11 статті 10 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” державні податкові інспекції подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Тетіївська міжрайонна державна податкова інспекція скориставшись наданими їй повноваженнями звернулась до господарського суду з позовом про визнання угод на постачання ячменю від 23.10.04р., від 24.10.04р., від 25.10.04р., від 26.10.04р., від 27.10.04р. та від 28.10.04р. недійсними на підставі статті 207 Господарського кодексу України, і як наслідок про зобов'язання відповідача 2 повернути на користь відповідача 1 кошти отримані за договорами на загальну суму 238820,00 грн. та стягнення з відповідача 1 в доход державного бюджету кошти на відшкодування отриманого відповідачем 1 від відповідача 2 в сумі 238820,00 грн. з огляду на приписи статті 208 Господарського кодексу України.

Відповідно до вимог ч. 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної  правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Приписами ч. 1 статті 208 Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із  сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

          Водночас матеріалами справи не підтверджено, що відповідач 1 (добросовісна сторона спірних угод) оплатив поставлений товар. Зокрема до матеріалів справи не залучено доказів на підтвердження факту поставки відповідачем 2 відповідачу 1 товару загалом на суму 238820,00 грн.

          Даючи оцінку зібраним у справі доказам, суд виходить з того, що згідно приписів статей 207, 208 ГК України, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою.

          Для даної норми закону характерними є такі ознаки:

          а) вчинення дій об'єктивно призводить до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства;

          б) такі угоди характеризуються суб'єктивним наміром сторін (чи однієї сторони) порушити вимоги закону, оскільки укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін (або, принаймні, однієї з них) у формі умислу при укладенні угоди;

          в) факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.  

          Суд вважає, що позивачем не доведено факту наявності суб'єктивного чинника правопорушення, а відповідно і умислу у відповідачів, чи одного з них, при вчиненні спірних правочинів з метою приховування від оподаткування доходів.

          Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

          Оскільки суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування, судом визнається, що позивачем не надано доказів, які свідчили б про порушення кримінальної справи проти посадових осіб відповідачів та доведення їх вини за фактом ухилення від сплати податків стосовно обставин, викладених у позовній заяві.

          Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними посадовими особами відповідачів встановлений обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

          Зокрема, при цьому суд відзначає, що не надано і доказів притягнення до кримінальної відповідальності (за ухилення від оподаткування, фіктивне підприємництво, підроблення документів тощо) осіб, які діяли від імені ТОВ “Раут-С”.

Проте, МДПІ –як позивач у даній справі не довів наявність цих трьох обставин, зокрема: наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду про визнання недійсними статуту ТОВ “Раут-С” з моменту складання, визнання недійсним свідоцтво №38290183 про реєстрацію платника ПДВ ТОВ “Раут-С” з моменту внесення до реєстру, з 29.03.04р., оскільки у рішенні Подільського районного суду предметом дослідження була саме відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства та порушення вимог закону при проведенні державної реєстрації підприємства, а не наявність умислу при укладанні угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності. Сам факт визнання недійсними статуту ТОВ “Раут-С” з моменту складання, свідоцтво №38290183 про реєстрацію платника ПДВ ТОВ “Раут-С” не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації. При цьому господарський суд враховує той факт, що згадане рішення винесене 02.06.05р., тобто після укладання оспорюваних угод.

Обставини, що встановлені судовим рішення у цивільній справі, яке набрало законної сили, згідно ч. 1 статті 72 КАС України не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до ч. 1 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 2 статті 18 Закону України “Про держану реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Як вбачається з матеріалів справи, на час вчинення правочинів ТОВ “Раут-С” було зареєстроване у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України.

Стосовно посилання податкової служби на наявність умислу з боку ТОВ “Раут-С” щодо укладання договору з метою суперечною інтересам держави та суспільства, яка полягала, у тому, що останній займався підприємницькою діяльністю з порушенням чинного законодавства слід зауважити наступне:

В матеріалах справи відсутні докази наявності у ТОВ “Раут-С” податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникли внаслідок вчинення спірних правочинів. До справи не надано рішень ДПС про донарахування ТОВ “Раут-С” податкових зобов'язань, податкових повідомлень, які б підтверджували наявність податкового боргу у відповідача 2, про умисел якого стверджує позивач, в. т.ч. внаслідок укладання спірних правочинів.

Залучена до матеріалів справи копія акта перевірки від 05.07.2005р. № 26-35/30117282 позапланової комплексної документальної перевірки ЗАТ “Тетіївська агропромислова компанія” з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2004р. по 01.04.05р., не свідчить про наявність умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, саме у відповідача-2, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу про визначення податкових зобов'язань ЗАТ “Тетіївська агропромислова компанія” саме за спірними угодами з ТОВ “Раут-С”.

Порушення будь-якою юридичною особою податкового законодавства встановлюється посадовими особами контролюючого органу у результаті перевірки фінансово-господарської діяльності і фіксується у акті, складеному по результатах вказаної перевірки, а також зазначається у відповідному рішення податкової служби, яке повинно бути виконано упродовж встановленого податковим законодавством строку. Податковим законодавством не передбачені інші документи, які можуть підтверджувати наявність виявлених порушень податкового або валютного законодавства.

Ухилення однієї з сторін від сплати податків, після здійснення угоди відповідно до діючого законодавства України, не може бути підставою для визнання угоди недійсною, а тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб суб'єкта підприємницької діяльності. При цьому слід зазначити, що за умови встановлення під час перевірки посадовими особами ДПС порушень податкового законодавства,  неправомірне віднесення до складу валових непідтверджених витрат чи завищення податкового кредиту, позивач має повноваження щодо застосування фінансової відповідальності до такого суб'єкта.

При цьому судом враховуються приписи ч. 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до якої, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому суд також звертає увагу на те, що в пункті 1.3 оглядового листа Вищого арбітражного суду України № 01-8/481 від 20.04.2001 зазначено, що порушення  сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною.

Отже, твердження позивача про суперечність спірних угод інтересам держави та суспільства помилково ґрунтується на обставинах, які не мають правового значення для справи. Таке твердження не відповідає вимогам процесуального закону про належність доказів та підстави звільнення від доказування.

Викладені обставини не доводять факт укладання угод з метою, суперечною інтересам держави та суспільства, за умови недоведеності з боку податкової служби умислу у ТОВ “Раут-С” при укладанні оспорюваних угод з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Окрім того, беручи до уваги, що позов заявлено на підставі статей 207 та 208 Господарського кодексу України, суд відзначає наступне.

Згідно з п. 1 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, цей кодекс набрав чинності з  1 січня 2004 року.

Відповідно до вимог ч. статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною 1 статті 208 ГК України визначено, що у випадку якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що  вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї  першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Таким чином, вказаний Кодекс містить публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди. Цим кодексом встановлена відповідальність (правові наслідки) у вигляді адміністративно-господарської санкції (в розумінні статей  238, 239 ГК України), яка має конфіскаційний характер, - стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

При цьому суд відзначає, що моментом вчинення порушення, визначеного ст. 207 ГК України, є момент укладення договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Як вбачається з позовних матеріалів, спірні угоди були укладені відповідачами у 2004 році.

Відповідно до ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Оскільки позивач звернувся до суду 25.10.2007р., тобто більш як через два роки після вчинення  відповідачем-2, як стверджує позивач, правопорушення, то за таких обставин суд дійшов висновку про пропущення строків для застосування до відповідачів адміністративної санкції у вигляді конфіскації.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що підтверджують або спростовують наявність як об'єктивного так і суб'єктивного складу правопорушення. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, у т.ч. факту навмисного ухилення від сплати податків у відповідача 2.

За огляду на викладене, позовні вимоги Тетіївської МДПІ про визнання угод на постачання ячменю від 23.10.04р., від 24.10.04р., від 25.10.04р., від 26.10.04р., від 27.10.04р. та від 28.10.04р. недійсними, зобов'язання відповідача 2 повернути на користь відповідача 1 кошти отримані за договорами на загальну суму 238820,00 грн. та стягнення з відповідача 1 в доход державного бюджету кошти на відшкодування отриманого відповідачем 1 від відповідача 2 в сумі 238820,00 грн., задоволенню не підлягають.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи наведене, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 71, 94, 158 –163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

              Суддя                                                                                                 Попікова О. В.

Дата складання та підписання постанови в повному обсязі –11.01.2008р.